Вихованець І.Р. Таїна слова

Подождите немного. Документ загружается.

Тепер простежмо, як функціонують у дієпри-

кметниках дієслівні граматичні значення часу, спосо-

бу, стану, виду, особи і перехідності. Зауважимо,

що найважливішим'и, або визначальними, граматич-

ними значеннями дієслова є значення часу і способу.

Чи є вони у дієприкметника? Я переконаний, що їх

утрачено. Усім відомо, що дієприкметник не виражає

майбутнього часу. А теперішній і минулий час? Бага-

тьом здається, що форми читаючий, палаючий,

бажаючий, сивіючий

та

інші

вказують

на

теперішній

час, а прочитаний, побілілий, посивілий — на мину-

лий час. А насправді одні дієприкметники утворюють-

ся від дієслівних форм теперішнього часу, інші — від

дієслівних форм минулого часу. Тобто вони співвідно-

сяться з дієслівним теперішнім або минулим часом,

але його не виражають. Це можна виявити на

прикладі дієприкметника сивіючий, який вважають

формою теперішнього часу. Якби було саме так,

то хіба міг би він у функції присудка стосуватися

і теперішнього, і минулого, і майбутнього часу? Адже

дієслівна зв'язка бути досить легко переводить діє-

прикметник сивіючий (та й не тільки його!) у будь-

який часовий план: Він сивіючий, Він був сивіючий,

Він буде сивіючим. За наявності у дієприкметникової

форми значення теперішнього часу таке перетворення

було б неможливе. Отож робимо висновок, що

дієприкметник не виражає дієслівних значень тепе-

рішнього, минулого і майбутнього часу. Дієприкметни-

кам не властиві також граматичні значення способу

та особи. У повній силі залишився у них дієслівний

вид — недоконаний і доконаний: читаний — прочи-

таний, зеленіючий — позеленілий, опадаючий —

опалий, рум'яніючий — порум'янілий. І послаблени-

ми стали граматичні значення стану і перехідності.

Порівняйте: читаючий книжку хлопець, читаючий

хлопець — книжка прочитана хлопцем, книжка про-

240

читана. Коли центральні морфологічні ознаки діє-

слова втрачено, то це засвідчує недієслівність

дієприкметників. То якою ж частиною мови за мор-

фологічними ознаками виступає дієприкметник?

При переході дієслів у дієприкметники посилю-

ються прикметникові морфологічні ознаки — відмі-

нок, рід, число: співаючий хлопець, співаючого

хлопця, співаючому хлопцеві, співаючим хлопцем,

співаюча дівчина, співаючої дівчини, співаючій дів-

чині, співаючу дівчину, співаючою дівчиною, співаюче

хлоп'я, співаючого хлоп'яти, співаючому хлоп'яті,

співаючим хлоп'ям, співаючі дівчата, співаючих дів-

чат... Прикметникові морфологічні ознаки тут не

випадкові. Це граматичний показник переходу діє-

слова у віддієслівний прикметник.

І ще треба зіставити синтаксичні функції дієслова

і дієприкметника. Дієслово звичайно виконує функ-

цію присудка. А призначення дієприкметника — бути

означенням. Порівняйте: Хлопець співає і Співаючий

хлопець

віддалявся

від

нас.

Синтаксична функція

означення також споріднює дієприкметник із при-

кметником.

Як бачимо, і набуте прикметникове значення

ознаки предмета, і морфологічні та синтаксичні озна-

ки прикметника у дієприкметнику переважають.

Через те він є віддієслівним прикметником, а не

формою дієслова. Отака моя думка, шановні ко-

леги.

Доктор наук переможно поглянув на професора.

Той, уважно вислухавши свого колегу, пообіцяв ще

раз повернутися до цього питання і знайти додаткові

аргументи на користь дієслівності дієприкметника.

Тим часом слово взяла кандидат наук. Вона побуду-

вала виступ так:

- Я захоплено спостерігала, як учені мужі схре-

стили зброю, боронячи свої наукові ідеї. Вельмиша-

241

новний професор поділяє думку багатьох учених

про дієслівну природу дієприкметника. А наш колега

доктор наук діє іншим чином, зараховує дієприкмет-

ник до віддієслівних прикметників. Де істина? Мені

б хотілося звернути увагу на те, що дієприкметники

являють собою гармонійне поєднання дієслівних

і прикметникових ознак. Які ж дієслівні ознаки

притаманні їм? Це і значення дії, і дієслівний час,

і вид, і стан, і перехідність, і здатність керувати

залежними словами. Звичайно, дієприкметники утво-

рюються тільки від дієслова. Не менш сильні також

їх прикметникові особливості: позначення ознаки

предмета; наявність морфологічного роду, числа та

відмінка; синтаксична функція означення. Як бути

у такому разі? Напевно, не потрібно надавати

перевагу ні дієслівним, ні прикметниковим характе-

ристикам дієприкметника. Логічніше було б виділити

дієприкметник як окрему частину мови, яка поєднує

в собі дієслівні і прикметникові ознаки.

- Важко погодитися з подібною думкою,— вод-

. ночас заперечили професор і доктор наук.— Проте

твердження цікаве. Давайте розглянемо й такі своє-

рідні слова, як дієприслівники.

Знову розпочав розмову професор. Він, порів-

нявши дієприкметники і дієприслівники, відзначив:

- Дієприслівники, безперечно, якоюсь мірою

подібні до дієприкметників, бо поєднують у собі

ознаки двох частин мови. Проте вони вирізняються

своєю незмінністю. Вкажу насамперед на дієслівні

особливості дієприслівника: значення дії, вид, час,

перехідність. Він утворюється від дієслів теперішньо-

го часу та від неозначеної форми дієслова і є особли-

вою дієслівною формою. Порівняйте: Згадуючи село,

дівчина замислилася і Згадавши село, дівчина замис-

лилася. Дієслівні ознаки дієприслівника є основними,

визначальними. Прислівникових прикмет у нього

242

набагато менше: незмінюваність і обставинні відтін-

ки значення. Отже, я стверджую, що дієприслів-

ник — окрема форма дієслова.

Доктор наук зосередився і незабаром виклав

протилежні міркування:

- Дієслову та іменникові, як ви знаєте, властива

словозміна. А чим же відмінний від них дієприслів-

ник? Він втратив словозміну, став незмінним словом.

Втративши словозміну, дієприслівник набув специ-

фічних прислівникових ознак, передусім здатність

виражати обставинні значення (способу дії, часу,

умови, причини) і синтаксичний зв'язок прилягання.

Не може форма з подібними властивостями викону-

вати роль дієслова. Ми маємо справу з граматикою,

із граматичними перетвореннями вихідних дієслівних

форм. Ці перетворення ведуть до виникнення різно-

виду прислівників — віддієслівних прислівників.

Я не заперечую, що у дієприслівника збереглися

деякі залишки вихідних дієслівних значень. Це зна-

чення дії, видозмінене в обставинне значення, і гра-

матичні значення виду та перехідності. Наприклад:

Читаючи оповідання батька, Василько марив косміч-

ними польотами; Прочитавши оповідання батька,

Василько марив космічними польотами. Коли говорю

про перехідність, то маю на увазі можливість від-

дієслівного слова поєднуватися із знахідним безприй-

менниковим відмінком у функції додатка. А що стало-

ся з іншими дієслівними граматичними значеннями —

часу, способу, особи? їх повністю нівельовано. Де

граматичні значення роду та числа? Також їх у діє-

прислівнику нема. Про що це свідчить? Без сумніву,

свідчить про перехід дієслова у віддієслівний прислів-

ник. Те, що залишилося від дієслова, перестало

бути головним, а тільки супровідним. Перемогу

у граматичному двобої здобув прислівник. Він,

відібравши у дієслова закінчення, поповнив свої

243

лави віддієслівними прислівниками. Отак і живуть

у згоді та злагоді з прислівником ці незмінювані

віддієслівні слова.

Слід особливо ретельно вивчити специфіку дієслів-

ного значення часу і дієприслівникового. Теперішній,

минулий і майбутній час дієслова показують стосунок

дії або стану до моменту мовлення, наприклад:

Учень малює, Учень малював, Учень малюватиме.

Дієприслівникове ж значення часу вказує на від-

ношення основної дії чи стану, виражених дієсловом,

до другорядної дії або стану, виражених дієприслів-

ником. Через те другорядна дія чи стан супрово-

джує основну і перетворюється на прислівникове

(обставинне) часове значення: одночасність, часову

попередність і часову наступність. Наприклад: При-

тишуючи крок, юнак вслухається в шепіт листя;

Притишивши крок, юнак вслухається в шепіт листя;

Із свистом пролетіла куля, вдарилася об дерево,

залишивши на ньому слід. Отже, не треба сплутувати

значення часу дієслівного і дієприслівникового, тобто

прислівникового, обставинного. Прислівниковий час

орієнтований на вираження стосунку між двома

явищами.

Виразно прислівниковою є синтаксична функція

дієприслівника. Коли дієслово в реченні закріплене

за функцією присудка, то у дієприслівника інша

роль — бути обставиною. Синтаксична функція об-

ставини та інші прислівникові ознаки дають підставу

кваліфікувати дієприслівник як віддієслівний при-

слівник, а не форму дієслова.

На деякий час запанувала тиша. І в цій тиші,

що хотіла заповнити все навколо, зазвучав голос

кандидата наук. Вона закінчувала розмову про діє-

прислівник. Спочатку слухачам здавалося, що це

буде підсумок суперечки. Проте відразу -ж таке

сподівання було зруйновано. У словах мовознавця

244

чітко карбувалися власні думки та спостере-

ження.

- І в питанні про дієприслівник я дотримуюсь

іншого погляду. Як і дієприкметник, дієприслівник

поєднує в собі граматичні ознаки двох частин мови.

Однак замість прикметникових (подібно до дієпри-

кметника) тут виступають прислівникові ознаки.

Дієслівні і прислівникові особливості дієприслівника

творять неповторний граматичний сплав. Порівняно

з дієприкметником дієслівні прикмети представлено

в ньому незначною мірою: значення дії, до того

ж послаблене обставинним значенням; вид; пере-

хідність. Дієприслівник просякнуто також прислівни-

ковими ознаками: морфологічною незмінністю, при-

слівниковими значеннями і обставинною синтаксич-

ною функцією. Все це дає право твердити, що діє-

прислівник є окремою частиною мови, у якій орга-

нічно поєднуються ознаки дієслівні і прислівникові.

Цього дня суперечку було завершено. Думаю,

що вона спалахне незабаром знову. А тепер я запи-

таю тебе, юний читачу: «До якої думки мовознавців

про дієприкметники та дієприслівники ти приєднуєш-

ся? Які міркування імпонують тобі найбільше? Чи,

можливо, ти висловиш власні погляди?»

РОЗПОВІДЬ ДВАДЦАТЬ ТРЕТЯ

НЕ ДУМАЛОСЯ, НЕ ГАДАЛОСЯ,

ПРОТЕ — СТАЛОСЯ

Чому ми пишемо Ампер і ампер, Герц і герц,

Джоуль і джоуль. Кулон і кулон, Ом і ом по-різному?

Тобто з великої і малої букви? Бо написанням

з малої букви відзначаємо великі зміни у житті слова.

З великої букви тут пишуться прізвища. І перестали

бути прізвищами ті слова, які починаємо з малої

букви. Що з'явилося на світ раніше — прізвища чи

передані тими самими звуками не-прізвища?

А було це так. Жили собі великі вчені у різних

країнах і робили наукові відкриття. У минулому та

і в нашому столітті наука перетворювала чимало

прізвищ славетних учених у свої наукові поняття —

терміни, які затверджували всесвітні конгреси. Ось

французький фізик і математик Андре-Марі Ампер

(1775—1836) і названа його прізвищем одиниця

сили електричного струму — ампер. Від прізвища

"німецького фізика Генріха-Рудольфа Герца (1857—

1894) пішов у світ герц — одиниця частоти коливань.

Славнозвісни-й англійський фізик Джеймс-Прескотт

Джоуль (1818—1889) спричинився до народження

від його прізвища терміна джоуль — одиниці енергії

та роботи. Коли ми говоримо про кулон як одиницю

кількості електрики, то не обов'язково згадуємо

французького фізика Шарля Огюстена Кулона

(1736—1806),

прізвищем якого пов'язане

виник-

нення цього терміна. Порівняйте ще прізвище ні-

мецького фізика Георга Сімона Ома (1787—1854)

і ом — одиницю електричного опору. У цьому ж ряду

стоять також італійський фізик Алессандро Вольта

і вольт — одиниця електричної напруги, англійський

винахідник Джеймс Уатт (1736—1819) і ват — оди-

ниця потужності та інші.

246

У громадді слів постійно ідуть перетворення:

загальні назви народжують власні, а власні — за-

гальні. Такі зміни слів розпочалися не сьогодні, не

вчора. Це трапляється з давніх-давен. Інколи важко

уявити, що за звичною назвою ховається чиєсь ім'я

або прізвище. Помандруємо з цього приводу у сиву

давнину, у 4—3 століття до нашої ери. У ці часи

в Стародавньому Римі надзвичайно шанобливо ста-

вилися до богині Юнони-Монети, тобто Юнони-По-

радниці, яка була дружиною Юпітера — бога голов-

ного, бога неба, світла, дощу, грому і блискавки.

Пророкування богині багато важили у скрутних ви-

падках державного життя. Легенда 'розповідає, що

під час однієї з невдалих воєн римляни звернулись

до богині Юнони-Монети з проханням передбачити

наслідки війни. Найдошкульнішою у них була

нестача грошей для захисту країни. Мудра богиня

запевнила римлян в успішному закінченні війни,

якщо вони будуть боротися справедливо. Вдячні за

правдиве передбачення, римляни створили при храмі

Юнони-Монети майстерню, де карбували грошові

знаки із зображенням богині. Через деякий час

металічні круглі знаки з образом Монети стали на-

зивати монетами. І пішло слово монета по світу,

стерши в пам'яті людській своє першоджерело —

ймення богині. Дивна біографія слова!

Звернімося до ближчих часів. Уявімо Італію 16—

18 століть з її віртуозними скрипковими майстрами.

Хто не знає Аматі — прізвища родини італійських

майстрів смичкових інструментів, що жили в пів-

нічноіталійському місті Кремоні?! Цю родину просла-

вили її музичний патріарх Андреа Аматі — один

із творців класичного типу скрипки, його сини

Андреа-Антоніо і Джіроламо. Найвидатнішим скрип-

ковим майстром став внук Андреа Аматі Ніколо,

який був учителем Андреа Гварнері і Антоніо Стра-

247

діварі. З уст знавців музичних інструментів можна

почути слово аматі, що називає знамениту скрипку

з красивим і ніжним звучанням і походить від прізви-

ща відомої на весь світ родини. А чарівник скрипки

Антоніо Страдіварі, який дав життя непереверше-

ному творінню страдиварі, що відзначається довер-

шеністю форми, силою і красою звукового забарв-

лення! Створене талановитими руками диво вічно

житиме у слові, звеличуючи Майстра і нагадуючи

про себе прийдешнім поколінням. Переосмислюється

прізвище, переливається барвами у назві витворів

видатної людини, а отже, не вмирає.

Під супровід чарівливих звуків скрипки поринемо

у справи дещо буденніші — у здобутки техніки. Ви

неодмінно натрапляли на слово кардан — назву

пристрою, що забезпечує обертання двох валів. Як

потрапило це слово до нас? Його запозичено із

західноєвропейських мов, у яких походить від пріз-

вища італійського філософа, лікаря і математика

Джероламо Кардано (1501 —1576). Тішить наше око

мансарда — приміщення на горищі будинку, утворю-

ване схилами високого даху. Свій родовід веде

найменування від прізвища французького архітекто-

ра. Це Франсуа Мансар (1598—1666). У фільмах

привертає увагу залізничний візок, який приводять

у рух вручну. Його називають дрезина за прізвищем

німецького винахідника К. Ф. Дреза (1785—1851).

Тепер, звичайно, дрезини без ручного приводу, з дви-

гуном внутрішнього згоряння. Чотирьохосьовий па-

сажирський або вантажний вагон пульман завдячує

своїм існуванням і звуковим оформленням амери-

канському інженерові Дж. Пульманові (1831 —1897).

Біля мартенів стоять мужні і суворі люди, що виплав-

ляють сталь. Піч для виплавлення сталі мартен

і французький металург П'єр Мартен (1824—1915).

Першим було прізвище чи загальна назва? Зви-

248

чайно, прізвище. На честь німецького інженера і ви-

нахідника Рудольфа Дізеля (1858—1913) було на-

звано також двигун внутрішнього згоряння дизель,

де впорскнуте рідке паливо самозаймається від

високої температури повітря, стиснутого поршнем.

Рудольф Дізель у 1892—1893 роках запропонував

ідею цього двигуна і 1897 року втілив свій задум...

Прізвища, прізвища, прізвища і створювані на їх

основі загальні назви...

Прізвища переходять також на деякі назви одягу

людини. Різні обставини впливають на появу таких

слів. Розглянемо в розповіді три слова: макінтош,

галіфе, френч.

Якось шотландець Чарлз Макінтош, хімік за

професією, винайшов прогумовану тканину. Ця

тканина була непромокальною, бо складалася з двох

шарів матерії, з'єднаних каучуковим розчином. По-

чали шити з прогумованого матеріалу плащі. Вони

відомі під назвою макінтошів. І знову прізвище ви-

нахідника допомогло назвати конкретний предмет.

У кінці 19 століття маркіз Гастон-Огюст Галіфе,

французький генерал, захоплювався удосконаленням

249

військової форми. Назва дуже чудернацького фасону

військових штанів походить якраз від генералового

прізвища. Галіфе являє собою штани особливого

покрою, що облягають коліна і розширюються дого-

ри. Подейкують, що заповзятливий генерал так

побивався біля того фасону штанів, щоб за їх допо-

могою приховати свої фізичні вади. Але як би там

не було, а чудернацькі військові штани було пошито.

Слідом

за

ними

виникла

назва

галіфе

від

прізвища

генерала. Поширився фасон штанів по білому світу,

прихопивши з собою нове слово. Маркіза Гастона-

Огюста Галіфе люди, звичайно, забули. Та й не треба

було спогадувати добрим словом одного з катів

Паризької Комуни, який насолоджувався жорстокіс-

тю. А галіфе прийшлося до вподоби багатьом нашим

командирам під час громадянської війни-і пізніше.

І наша мова люб'язно прийняла іншомовне слово.

Хіба має відповідати воно за негідні вчинки гене-

рала?!

Не байдужою виявилася до військового одягу

ще одна людина. Але давайте по порядку. В англій-

ській мові слово френч переважно виступає прикмет-

ником і має значення французький. І є іменник

френч, що вказує на кітель відповідного покрою.

Чи є безпосередній зв'язок між прикметником та

іменником? Ні, нема. Іменник френч походить від

іншого іменника — прізвища. Це прізвище належало

містерові Джонові Дейтону Френчу, який нічим особ-

ливим не виділявся до початку першої світової війни.

А у війну йому всміхнулася неймовірно висока вій-

ськова кар'єра. Та коли по правді сказати, то не було

у Джона Дентона Френча ні яскравого обдарування,

ні тим більше очевидних військових заслуг. А бажана

кар'єра прийшла: він став головнокомандуючим

британських військ на тодішньому Західному фронті.

Проте стрімке просування щасливця по щаблях

250

військової кар'єри не врятувало б його від забуття.

Навіть не думалося, не гадалося, що станеться інак-

ше. Однак сталося. І приніс на деякий час славу

Джону Дейтону Френчу не бойовий успіх, а такий

на перший погляд незначний предмет, як військова

куртка. Головнокомандуючому чомусь дуже подобав-

ся фасон куртки з хлястиком і чотирма великими

кишенями. Вона стала модною в багатьох арміях сві-

ту. Назвали одяг прізвищем головнокомандувача-

англійця. Найменування френч запозичила й україн-

ська мова. Не тільки було запозичено слово. Раніше

у нас ці френчі носили. Згодом перестали пов'язувати

із словом френч прізвище не вельми шанованого

воєначальника. Ми ж запам'ятаємо, що назва цього

фасону куртки бере свій початок від Джона Ден-

тона Френча, від його прізвища.

Ми вкладаємо тепер позитивний зміст у слово

силует. Це або обриси людини, тварин і предметів,

подібні до їхньої тіні, або профільні портрети тощо.

А колись було по-іншому. У 18 столітті у Франції

жив-поживав міністр фінансів Етьєн де Сілует. Він

став рідкісною скнарою. Етьєн де Сілует на всі

лади комбінував, щоб зменшити витрати двору, замі-

нював дорогі товари на дешеву непотріб і запопад-

ливо економив на всьому. Через його дії обурювалося

дворянство. На нього і робили карикатури у вигляді

тіньового профілю, і глузували з нього, і глумилися.

Аж доки не досягли свого, поваливши ненависного

фінансиста. Продовжуючи кпини, стали називати

його іменем усе погане, дешеве, фальшиве, неякісне.

Закріпилась навіть манера у мандрівних художників

Парижа малювати за такий-сякий дріб'язок тіньові

контури, профілі, обриси людей, як-небудь заляпуючи

їх тушшю. Тоді не було в пошані і слово силует,

що пішло від прізвища Етьєна де Сілуета.

Бігли коні часу, і залишалося позаду все, що

251

нагадувало про скупердягу Етьєна де Сілуета. Загу-

билося в нетрях минувшини ім'я фінансиста, але

вижило похідне від прізвища слово, побраталося

зі словами інших мов, збагатилося новими значен-

нями. Воно, викупане у хвилях натхнення, інколи

перегукується з сонцем, з красою і смутком світу.

Надпоетично вдаряє по струнах ніжності слово

силует у вірші Ліни Костенко:

Місто, премісто, прамісто моє!

Стійбище людське з асфальту й бетону.

Як там не буде, а все-таки є

той силует у вікні золотому!

Ось я проходжу, і ось я пройду.

Може, й навік, але справа не в тому —

тільки б не танув, як тінь на льоду,

той силует у вікні золотому!

Скільки душа прориває тенет!

З моря і суші — додому, додому!

Там, де у мене є той силует,

той силует у вікні золотому!

Чи ви спостерегли, що в західноєвропейських

мовах прізвище людини і відпрізвищне загальне

ім'я, назва предмета дуже часто повністю збігають-

ся? А в українській мові прізвище, перетворюючись

на загальну назву, переважно «обростає» всілякими

суфіксами, префіксами та іншими морфемами. На-

приклад, від прізвищ великого полководця О. В. Су-

ворова і видатного флотоводця П. С. Нахімова утво-

рилися слова суворовець, нахімовець. Розвиваються

характерні для нашої доби і такі назви, як літак

Ту-154 за прізвищем авіаконструктора Андрія Мико-

лайовича Туполева і літак АН-24 за прізвищем авіа-

конструктора Олега Костянтиновича Антонова. Такі

скорочені слова містять у собі прізвища людей

у прихованому вигляді.

РОЗПОВІДЬ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА

КОЛИ НЕ РОЗЛУЧАЮТЬСЯ ДВОЄ

Слова живуть своїм життям. Навіть приятелю-

ють, а іноді й розлучаються. Буває, слова настільки

приязно ставляться одне до одного, що про них

кажуть: нерозлучні друзі! Не воліють розлучатися

ніколи. Гордо крокують разом життєвими шляхами-

дорогами. І ні бурі, ні дощ, ні сонцебризність весен,

ні гаряче дихання літа, ні чари місячної ночі, ні

снігові завії, ні дошкульні морози — ніщо не спро-

можне роз'єднати їх. Бо ці слова — найвірніші, не-

розлучні друзі!

В українській мові є сполуки слів звичайні

і незвичайні. Коли поєднання звичайні, то вони не

хочуть застигати, не бажають бути повсякчас не-

змінними, а жадають різноманіття. У романі Гри-

горія Тютюнника «Вир» читаємо: «Ми з братом

жирували й розбили макітру з тістом». Ну й пустуни.

Продовжуючи пустувати, могли б ще багато чого

розбити. І тарілку, і склянку, і чашку, і блюдечко...

Дієслово розбити, відображаючи різні обставини,

може сполучатися з багатьма іменниками. Та ось

настає такий момент, що воно починає вередувати

і підбирає собі єдиного компаньйона. І тут потрібно

розрізняти справжню нерозлучність слів і звичай-

ність їх поєднання. Уявимо собі отаку ситуацію.

Хлопчик розбив глека. Він учинив не вельми добру

дію і від переживання заплакав. А можна розбити

глек по-особливому. Так, як у вірші Грицька Бойка

«Веремій»:

Через того самоката Так до бійки недалеко!

Посварилися ми з братом, Братик, плачучи, сказав:

Брат мовчав і я мовчав, - Глека я не розбивав!..

А дідусь обох повчав: Ну й дідусь мій, Веремій!

- Що це ви розбили Що він каже? Зрозумій.

глека?

253

Цього разу дідусь Веремій і внук, зрозуміло,

думають про різні глеки. Мудрий дідусь прекрасно

знає народне слово і вміло користується його ба-

гатствами. А для внука — він розмовляє дивно. Внук

ще маленький і поки що мислить дуже конкретно.

Образне слово не завжди підкоряється йому. Тому

і сталося непорозуміння: дідусь вжив розбили глека

у значенні посварилися, а внук став виправдовувати-

ся, що глека не розбивав, тобто не зробив шкоди.

Виправдовуючись, онук... заплакав. Дідусь же вико-

ристав фразеологізм. Що це за річ, через яку онук

почав плакати?

Онук підросте — і будьте певні, він матиме велику

втіху від доречного використання влучного слова.

І з прикрістю згадає отой випадок про глека, спале-

ніє від ніяковості (напече раків!!!), бо тоді не зрозу-

мів дідуся. А тим часом, щоб ви колись не пекли

раків, я розповім, що таке фразеологізми. Це непо-

дільні сполучення слів, стійкі звороти. Отож деякі

слова не бажають бути самотніми, значеннєве зли-

ваються, тільки разом позначають відповідне

поняття. Коли ж слова не розлучаються? Вони не

розлучаються тоді, коли якась конкретна подія,

яку ці слова відображають, переосмислюється,

внаслідок чого сполучення слів стає образним відпо-

відником одного слова. Народ часто з іскрометною

влучністю характеризує осіб чи предмети, дії чи

стани, ознаки чи інші вияви багатоманіття світу.

У фразеологічних сполуках відбувається перетво-

рення смислу слів, їх ущільнення, тісне об'єднання

і витворення значення, що не є простою сумою

значень окремих слів. За будовою фразеологізми

подібні до звичайних, вільних словосполучень, а за

значенням відмежовуються від них і робляться схо-

жими на слово. Порівняйте: божки бити і ледарю-

вати, гріти чуба і лаяти, дати прочухана і бити,

254

кивати п'ятами і тікати, лізти на стіну і гніватися,

напускати туману і обдурювати, носа повісити і зне-

віритися, підливати вогню і підбурювати, прикусити

язика і змовчати, чесати язика і базікати, кров

з молоком і здоровий, куряча голова і нерозумний,

одна снасть і худий, тертий калач і бувалий, хоч

кіл на голові теши і впертий, коли рак свисне і ніколи,

кури не клюють і багато, як Пилип з конопель

і недоречно. Водночас фразеологічне значення порів-

няно із значенням слова складніше. Воно часто

вказує на більшу інтенсивність явища, позначене

більшою експресивністю.

Найбільше до вподоби не розлучатися двом

повнозначним словам, які нерідко прихоплюють собі

слова службові. Два нерозлучні повнозначні слова

творять розмаїття фразеологічних одиниць: вуха

повісити, голову сушити, горобців лічити, давати

драла, дати відкоша, дати тягу, з азів починати,

закидати вудку, замовляти зуби, змотувати вудки,

їдцем їсти, кидати тінь, ляси підпускати, мазати

п'яти, муляти очі, на диби ставати, не в ті взутися, об-

ламати роги, підвезти візка, підвести під мона-

стир, посадити в калошу, посиденьки справляти,

прокатати на вороних, пуститися берега, роздму-

хувати кадило, роззявляти рота, розпустити язика,

топтати

ряст,

ускочити

халепу, біла ворона, зачаро-

ване коло, за сімома замками, за царя Гороха,

на всю губу, на своїх двох, хоч з гармат стріляй,

як з

гуски вода

та

інші.

Бувають фразеологізми

з трьох і більше повнозначних слів.' виводити на

чисту воду, горобцям дулі давати, давати волю

язикові, дати березової каші, дати дубового сала,

дим в очі пускати, за холодну воду не братися, зали-

вати за шкуру сала, кишки грають марш, кішки на ду-

ші шкребуть, підкувати на обидві ноги, правити сма-

леного дуба, робити з губи халяву, товкти воду

255

в ступі, тримати язик за зубами, розказувати сон

рябої кобили, як грім серед ясного неба, наговорити

сім мішків гречаної вовни тощо.

Окремі слова зовсім відвикли бути на самоті '

і вживаються тільки у фразеологізмах. Без підмоги

іншого слова вони безсилі й не можуть пересуватися

в реченні. Ніде без супроводу ви не побачите слів

байдики, безвік, безрік, боковенька. Слово байдики,

позначаючи ледарювання, непомітно розледачіло, не

боїться навіть стояти поруч грізного слова бити.

Отак воно стало безвільним і в парі з бити вказує

на велике ледарство: — Ви думаєте, мабуть,— гово-

рив Кость на зборах комуни,— що піонери байдики

битимуть та голубів ганятимуть з безділля? (О. Дон-

ченко.) А безвік і безрік попрохали прийменник на

поєднатися з ними, утворивши фразеологізми із

значенням «навічно, назавжди»: Похолонула кожна

жила

тілі

виробленім,

старім

—

Одлетіла

на

безвік

сила, В чорну землю ввійшла, як грім! (І. Вирган.);

Коли я кажу, що зосталась би тут на безрік, то

Ви ж знаєте, які тому причини. (Леся Українка.) Що

ж боковенька надумала?! Із прийменником на завж-

ди спокушає нас до спання: Потім і господарі почали

позіхати — їм теж було пора на боковеньку. (Л. Дми-

терко.) У такий спосіб прилаштувалися у неподільних

сполуках ці чотири слова і живуть-поживають,

несуть хвалу тому дневі і годині, які подарували

їм вірних однодумців. Навіщо в такому разі словам

розлучатися?!

Безмір життя залишив глибокі сліди у фразеоло-

гічних зворотах. Тут і літопис сприйняття явищ

дійсності, і вигранення обріїв мудрості, і високість

народної моралі, і виробнича діяльність, і картини

побуту, і народні звичаї та обряди... Усе віддзерка-

лювалося в образному слові і в гомоні століть осягало

кришталеводзвонну форму. З усіх усюд буття плину-

256

ли в океан мови золоті струмки народного досвіду

і незнищенність духовної снаги.

Стійкі поєднання слів є схованкою цікавих пере-

осмислень, навіяних простими життєвими обставина-

ми. Людина, наприклад, спостерігала, як щось висіло

на волосинці — ось-ось обірветься. Потім із цієї

конкретики виросло узагальнення про безнадійний

стан когось. У неподільному виразі висіти на воло-

синці вкарбовано подихи загрози і ймовірної заги-

белі: — Нікчема! Щоб в отаку хвилину: на волосинці

висіло життя товаришів! — і отак розкиснути, не

знайти в собі мужності. (А. Головко.) Життя може

також висіти на волосинці, коли розлючений бик,

тяжко і гнівно дихаючи, ринеться на людину. І натовп

полегшено зітхне, як сміливець бере бика за роги —

і приборкує його. Досить неприємну побутову кар-

тину покладено в основу фразеологізму брати бика за

роги — діяти рішуче.

Тепер ми добре знаємося на мірах довжини —

міліметрах, сантиметрах, дециметрах, кілометрах...

А в давнішні часи ^люди послуговувалися, зокрема,

такою мірою, як рука. Саме рукою вони могли

9 9—3

257

міряти невелику віддаль. Залишки цієї міри маємо

у стійкому звороті рукою подати. Колись він стосу-

вався віддалі у довжину руки, а потім набув значення

«близько», яке дійшло й до наших днів.

Чи брали ви коли-небудь ноги на плечі? Якщо

не брали, то вам пощастило. Кому довелося таким

робом чинити, то, мабуть, десь на денці душі оселяв-

ся присмак гіркоти. Як же примудритися, щоб справді

власні ноги узяти на плечі? Не варто глибокодумно

морщити лоба, довго мізкувати, бо... ніхто й ніколи

ноги на плечі не брав. Брали не ноги, а те, у що взу-

валися, де ноги мешкають,— чоботи, черевики тощо.

Пригадаймо, що раніше чоботи для простого люду

правили за розкіш. Тому їх дуже берегли. Щоб не

зносити чоботи, спішили роззутися і несли їх на

плечах. Крім того, без взуття швидше ідеться і бі-

житься. І особливо без них зручно, коли треба

тікати. Чоботи і черевики були найближчими сусіда-

ми ніг. Від ніг до того, у що взуто ноги,— як кажуть,

один крок. Так на основі переосмислень і виникло

теперішнє розуміння усталеної сполуки брати ноги

на плечі — іти геть, тікати: — Тоді, Андрюшко, ма-

буть, і тобі треба брати ноги на плечі. (П. Панч.)

У тривожну пору іспитів на кожному кроці

чуємо побажання успіху, інколи або й частіше жар-

тівливе: ні пуху ні пера. Не кожний відає, що цей

фразеологізм принесли нам мисливці... Як їм хотілося

на полюванні досягти успіху й удачі! А не хотілося

гнівити долю. Аби не наврочити, мисливці вдавалися

до хитрощів. І діяли просто-простісінько — говорили

протилежне тому, що бажалося: ні пуху ні пера!

Гадають, що тоді пух означав звіра, а перо — птаха.

З традиційної формули побажання успіху й удачі

сполука ні пуху ні пера у мисливців перейшла

в образний вислів. Поступово його охоче'підхопили

інші мовці і понесли далеко-далеко від мисливського

258

люду. І вислів став виражати побажання успіху

взагалі: — Що ж... ні пуху вам, ні пера. (О. Гончар.)

Бажальні мажори — це ще передполювання. На

полюванні ж наставали дійства. Там радощі одних

оберталися нещастям інших. Смерть підстерігала

ведмедя, коли він ішов на рожен — довгу палицю

з загостреним кінцем. Раніше східні слов'яни вико-

ристовували рожни так: вкопували їх і наганяли

на них ведмедя. Вдалі дії людей закінчувалися для

ведмедя, звичайно, трагічно. Спочатку словосполу-

чення лізти на рожен передавало значення «іти

на вірну смерть». Потім воно переосмислилося і поча-

ло вказувати на всяку ризиковану дію: — Я не бо-

юся, Дмитре Захаровичу. За праве діло і вмерти

не страшно.— Воно-то так, але навіщо на рожен ліз-

ти? (І. Цюпа.). Багато чого бачили мисливці на своє-

му віку. І звірів усіляких, і птахів, і різних пригод...

Були птиці стріляні, яким вдалося уникнути небезпе-

ки. З уст мисливців, як птиця, полетів у світ вираз

стріляна птиця. У виразі злилися досвід мисливця

і досвід непідбитого, нескореного птаха. Із двох

досвідів народилося узагальнення. Фразеологізм

стріляна птиця малює людину досвідчену, яка багато

чого спостерігала, зазнала, навчилася: Комендант,

як виявилося, був уже стріляна птиця! (А. Головко.)

Погано себе відчуваємо, коли хтось водить за

носа. Не тягне за носа, ні! А дошкуляє морально.

Коротенько про виникнення стійкого звороту. Колись

смагляве плем'я циган любило водити по людних

місцях ведмедів. Ведмедям устромляли в ніс кільце —

і вони робилися слухняними. Такі мандри не були

для циган, звичайно, виснажливою справою. Та

й подекуди щастило їм видурювати у людей за

видовисько сякі-такі гроші. Звідси недалеко і до

сучасного водити за носа — обманювати, обдурюва-

ти, манити обіцянками..

259