Вихованець І.Р. Таїна слова

Подождите немного. Документ загружается.

побіля наявний додатковий відтінок ширших меж

відповідного простору: Побіля хати бичачим диханням

курився туманець. (Г. Тютюнник.) А прийменник при

вказує на найбільшу близькість до предмета: В Річ-

монді, при вході в санаторій, Квітне деревце в усій

красі. (І. Некода.); Я щаслива. Моя свобода завжди

при мені. (Л. Костенко.) Основне значення просторо-

вої близькості доповнюють відтінком відносної відда-

леності прийменники близько, близько від, поблизу,

неподалік, неподалік від, недалеко, недалеко від:

Близько воза дітвора. (А. Головко.); Близько від ньо-

го сіли Микула з Вістою й дівчина. (С. Скляренко.);

Цілі ліси мачт коливалися поблизу берега. Далі

на рейді стояли великі пароплави. (Ю. Яновський.);

Неподалік Горпищенкової кошари, на сув'язі зви-

вистих степових доріг, стоїть чабанський колодязь.

(О. Гончар.); Соломія сиділа неподалік від Оксани.

(І. Цюпа.); Недалеко доріжки, нагнувшись, нишпо-

рила під деревом жінка. (Олесь Досвітній.); Недале-

ко від цієї зброї висіли шолом і меч князя Ігоря,

його броня й щит у кількох місцях погнуті були

мечем. (С. Скляренко.)

У нас повсякчас виникає потреба знаходити дос-

коналіші засоби вираження граматичних значень.

Тут велику роль відіграють прийменники. Іноді окремі

прийменники переосмислюються і розширюють наяв-

ний уже синонімічний ряд. Наприклад, згаданий вище

синонімічний ряд із значенням просторової близь-

кості до предмета поповнився прийменниками над,

понад, під, попід з орудним відмінком. Проте основне

призначення цих прийменників інше: над, понад вка-

зують на місце вище предмета, а під, попід — на

місце нижче предмета: Над полем зарошені віти

Зелене верхів'я звело. (А. Малишко.); Понад нами

Той спів лився! (М. Рильський.); Легкий пил під но-

гами. Роса на траві. (О. Довженко.); Від тих довгих

220

вій аж наче легка тінь лягла Шурі попід очима.

(О. Гончар.) Ці прийменники втрачають основне зна-

чення і набувають значення просторової близькості

в особливих умовах, їх зближення з прийменниками

біля, коло, побіля, при, близько, близько від, поблизу,

неподалік, неподалік від, недалеко, недалеко від

спричиняють іменники, що називають просторові

предмети значного розміру. Тоді нівелюються проти-

лежні значення прийменників над, понад, під і попід

та витворюється спільне значення близькості до пред-

мета. Попередні ж значення — місце вище предме-

та і місце нижче предмета — супроводжують набуте

значення просторової близькості, тобто перетворю-

ються на його відтінки. Наприклад: Над рікою хати-

на, що зростав я у ній. (В. Сосюра.); І верби, і

тополі, І вітряки на полі, І долом геть собі село

Понад водою простяглось. (Т. Шевченко.); Втім,

Під лісом кілька хат Звіддалік (олень) угледів Та в

кожухах парубків, Схожих на ведмедів. (Д. Пав-

личко.); Попід лісом бездоріжжям прямує чоловік.

(М. Стельмах.) Прийменники над, понад, під, попід,

входячи до синонімічного ряду прийменників біля,

коло, побіля, при, близько, близько від, поблизу,

неподалік, неподалік від, недалеко, недалеко від,

створюють у ньому специфічну групу. Для приймен-

ників біля, коло, побіля, близько, при, близько від,

поблизу, неподалік, неподалік від, недалеко, недалеко

від значення просторової близькості до предмета

є основним або для деяких із них єдиним значенням.

прийменників

над, понад, під, попід

це

значен-

ня є вторинним, що виникає у відповідних умовах

тексту.

Порівняйте у поетичних рядках Ліни Костенко

вживання прийменників із первинним і вторинним

значенням просторової близькості:

221

Над шляхом, при долині, біля старого граба,

де біла-біла хатка стоїть на самоті,

живе там дід та баба, і курочка в них ряба,

вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.

Погляньмо на прийменники ще пильнішнм оком.

Які вони різні! Одні знані з давніх-давен, наприклад

в, з, за, на, над, о, по, при. Інші народилися недавно,

надто «молоді». Залишилися в мові навіть слова,

від яких вони утворилися. Такими словами найчасті-

ше бувають прислівники. У багатьох «молодих» при-

йменників виразно простежується їх прислівнико-

ве походження. До них належать прийменники

близько, назустріч, наперекір, неподалік, услід

і подібні.

У сучасній українській мові кількість прийменни-

ків поступово збільшується. Можливо, у майбутньому

вони витіснять відмінки? — поцікавитеся ви. Перед-

бачити всі конкретнощі граматичного розвитку важ-

ко. Але ми знаємо, що граматичні зміни не настають

раптово. Тому наша мова ще довго буде користува-

тися відмінками. Відмінки продовжують успішно ви-

конувати основне своє завдання — позначати різно-

манітні зв'язки предметів з діями і процесами. Що-

правда, відбувся суворіший розподіл функцій при-

йменників і відмінків. Прийменники спеціалізувалися

на вираженні обставинних значень, а відмінки —

на вираженні значень діяча, носія ознаки, об'єкта,

адресата, знаряддя і засобу дії тощо.

Прийменники і відмінки розрізняються грама-

тичними можливостями. Прийменників багато. Отож

вони спроможні виразити більше граматичних зна-

чень і точніше граматичною формою окреслити їх.

А відмінків небагато. Упродовж тривалого істори-

чного розвитку деякі відмінки значеннєво знебар-

вилися і вимушені були віддати граматичний вантаж

прийменникам. Як упоратися іменникові з величез-

222

ною кількістю граматичних значень, які він зобов'я-

заний виражати в реченні? Тепер багато дечого

перейняли на себе прийменники. Вони допомагають

іменникові досконаліше оформлювати численні вис-

ловлення. Зверніть увагу, як розширюють значеннє-

вий діапазон прийменники причинової функції, вка-

зуючи на нюанси думки: з необхідності, від необхід-

ності, завдяки необхідності, через необхідність, унас-

лідок необхідності, у силу необхідності, у зв'язку

з необхідністю. Розвиток прийменників пов'язаний з

потребами нашого мислення.

Чому виникають нові прийменники? Безперечно,

вони виникають не задля чиєїсь примхи. Приймен-

ники покликані точніше передавати думку, чіткіше

окреслювати зв'язки предметів і явищ. Мова завжди

відшукує у своїх арсеналах потрібні їй граматичні

засоби, шліфує їх, удосконалює. З'явившись, нові

прийменники спішно прямують до іменника. Бо гра-

матика найбільше турбується за центральні частини

мови, однією з яких є іменник. Прийменники удо-

сконалюють синтаксичні можливості іменника. Вони

воліють вічно стояти при іменнику (через те й названі

при-іменниками — прийменниками!). І не кленуть

своєї граматичної доленьки...

Так хочеться чогось

більшого за слово

Прийменники готові вічно стояти при іменнику.

А сполучники мають інше бажання. Хоча в багатьох

підручниках і посібниках їм приписують не зовсім від-

повідне справжньому станові речей. Часто читаємо,

що сполучники поєднують слова і частини складного

речення. На першому місці, як бачите, стоять слова.

Якби сполучник міг говорити, то він сказав би від-

верто: «Мені завжди хочеться поєднувати щось біль-

223

ше за слово. Я бажаю поєднувати речення, і роблю

це успішно. А слова... Ну, що ж. Слова теж сполу-

чаю, коли знайду хоча б крихітку часу. Але найпер-

ше — речення». Не знаю, як вам, а мені вчулися в

цій оповіді нотки смутку, а то і скарги. Не розуміють

люди благородних намірів сполучника. Залишається

йому тільки старанно і наполегливо працювати в ре-

ченнях. Колись зрозуміють-таки...

Сполучники трудяться у синтаксичному царстві

натхненно, об'єднуючи прості речення у складні.

Вони начебто виконують спільні завдання, проте,

коли пильніше придивитися, різняться своїми мане-

рами. Одні сполучники виступають за більшу-меншу

рівноправність частин складного речення, інші роб-

лять одну з частин підпорядкованою, підлеглою.

Через те виділяємо сурядні сполучники, що поєдну-

ють сурядні (синтаксично рівноправні) частини

складносурядного речення, і сполучники підрядні,

які перетворюють одну з частин складнопідрядного

речення у синтаксично залежну. Отож поведінка .

сполучників сурядних і підрядних неоднакова.

Що ж творять сурядні сполучники у складному І

реченні? І які вони? Передовсім відзначимо, що й су-

рядні сполучники не бажають бути однотипним

натовпом і тому вирізняються смисловими функціями.

Отже, у них є і спільне, і відмінне. Спільне — вира-

ження синтаксичної рівноправності частин складно-

сурядного речення. Відмінне — вказівка на різні

смислові стосунки між частинами. Через те варто

виділити три основні групи сурядних сполучників:

єднальні, протиставні і розділові. Єднальні сполучни-

ки і (й), та об'єднують прості речення у складно^

сурядні, що виражають: а) одночасність кількох

дій або станів: / щось відмирає, і час заколисує

рани, І все ж таки щось не вмира! (Б. Олійник.);

б) послідовність перебігу кількох дій або станів:

224

М'ясистий непересохлий бересток легко розколюєть-

ся на четвертинки, і Тимофій уміло починає ви-

тесувати з них ніжки і поперечку для кроковки.

(М. Стельмах.); в) причиново-наслідкові відношен-

ня: Рясніє дощ, і падає лункіше м'яких краплин

розмірене биття. (М. Бажан.) Протиставні сполучни-

ки а, але, та (у значенні але), зате, проте, однак

протиставляють зміст частин складносурядного ре-

чення: Ти гукай не гукай, а літа не почують.

(Б. Олійник.); Слова — полова, Але огонь в одежі

слова — Безсмертна, чудотворна фея, Правдива іскра

Прометея. (І. Франко.} Розділові сполучники або, чи,

то — то, чи то — чи то, не то — не то передають

чергування, несумісність явищ тощо: Де-не-де біля

вирв сивіє безводний полин або кущиться пахучий

чебрець. (О. Гончар.); То пронесеться над болотом^

чайка, то промайне бистрий чибіс і грудкою впаде

в ситу землю. (А. Шиян.)

А яку велику силу показують єднальні сполучники!

Вони спроможні нанизати велику кількість простих

речень і згуртувати їх у складній конструкції. Повто-

рюваний сполучник і надає більшої значущості поєд-

нуваним частинам: Ти глянула поглядом владним,

безжалісна музо, і серце моє затремтіло, і пісня

моя залунала, а ти, моя владарко горда, втішала-

ся піснею бранки, і очі твої променіли вогнем пере-

можним, і вабив мене той огонь, і про все застав-

ляв забувати. (Леся Українка.); Ми збирали з сином

жолуді дубові, і про день майбутній я казав синко-

ві, і пливли багрові хмари в вишині, і співала

осінь весняні пісні. (М. Рильський.)

Тепер про підрядні сполучники. У складнопідряд-

них реченнях вони виявляють значеннєве різноманіт-

тя. Ось підрядні сполучники часу коли, доки: Коли

осінь вмирає на сивому-сизому вітрі, Ми старієм

на рік за законами вічного права. Та коли полишають

9—311

225

нас дивні поети — повірте, Що на цілу епоху старіє

народ і держава. (Б. Олійник.); Доки колона полку

була в розвідників на виду, вони скакали вперед

упевнено й безтурботно. (О. Гончар.) Подивіться,

як вишикувалися на старт причинові сполучники

бо, тому що, через те що, завдяки тому що. Найпо-

ширеніші з них бо і тому що: Добре жити, бо

є ще побратими, Серце е, і люди, і хліб-сіль! (А. Ма-

лишко.); Вона плаче, тому що їй важко. (О. Дов-

женко.) Сполучник щоб відповідає за функцію мети:

Материну пісню колискову вогняними крилами озб-

роїв, Вогняними крилами живими, щоб зорю летіла

зустрічати. (М. Рильський.) Прямують у складне

речення сполучники якщо і якби, щоб виразити

значення умови: Якщо не можеш бути вічно юним,

То змолоду не будь старим бодай! (Д. Павличко.);

Якби я турбувався лиш про себе, Вже б онімів

давно від самоти. (Д. Павличко.) І бринять розмаїт-

тям відтінків сполучники як, мов, мовби, немов,

немовби, наче, неначе, ніби, нібито, начебто і подіб-

ні. Будь ласка, вибирайте будь-який, коли потрібно

порівняти явища. Попереду їх вожак — порівняль-

ний сполучник як: В материне відтале серце сіялись

і сіялись Маркові слова, як під новий рік сіється

в хаті жито-пшениця і всяка пашниця. (М. Стель-

мах.) За ним крокує сполучник мов: Із вагонів по-

сипалися люди, мов картопля із продертого міш-

ка. (П. Панч.) Є й інші різновиди підрядних спо-

лучників.

Мабуть, ви переконалися, що сполучники най-

краще діють у складному реченні. Тут і багато син-

таксичного простору, і широкі можливості для ви-

раження граматичних значень та їх відтінків. Проте

не забувають сполучники і простого речення. Що-

правда, сюди посилає граматика далеко не кожного

з них. Тут працює набагато менше сполучників —

226

здебільшого сурядні. Не випадково складносурядні

речення і прості речення з однорідними членами

мають чимало спільного, зокрема однакові сполуч-

ники. У чому ж річ? А річ у тім, що основною

конструкцією є складносурядне речення, а похід-

ною — просте речення з однорідними членами. Порів-

няйте: Незабаром почули розмову, і незабаром почу-

ли спів — Незабаром почули розмову і спів. Похідні

конструкції утворюються заради лаконічності, стис-

лості висловлення. Тому-то і при однорідних членах

речення господарюють ті самі сполучники, що і у

складносурядному реченні. Сурядні сполучники по-

єднують і однорідні підмети, і однорідні присудки,

і однорідні другорядні члени речення. Наприклад:

В піснях і труд, і даль походу, І жаль, і усміх, і

любов, І гнів великого народу, І за народ пролита

кров. (М. Рильський.); Соснові шишки, великі й по-

рожні, котились під ноги або дивились із трави десят-

ками очей на схилені голови синіх дзвіночків. (М. Ко-

цюбинський.); Пам'ятатимем не для пам'яті, а для

чогось того небуденного. (1. Драч.)

І все ж завжди сполучникам хочеться чо-

гось більшого за слово. Хочеться трудитися пере-

важно у складному реченні. Бо це основна їх

праця.

Чом частка часто чинить чародійство

Усілякі є на світі дійства. Той малює. Той співає.

А той пише вірші чи пісні. Хтось біжить. Хтось

спішить. І спішить і не спішить... Частка ж чинить

чародійство. Творить у реченнях дива.

Диво перше розпочнемо. У реченнях часто поряд-

кує частка не. Вона надає висловленню протилежного

змісту. Порівняйте: Хлопчик співав і Хлопчик не спі-

вав, Дівчинка пише листа і Дівчинка не пише листа.

227

Коли частка не стоїть при присудкові, то маемо повне

заперечення змісту висловлюваного. І вона заперечує

зміст повідомлюваного частково, коли стосується

підмета або другорядного члена речення: Не хлопчик

співав, Не дівчинка пише листа, Дівчинка пише

не листа.

Заперечення можна посилити, якщо поруч із част-

кою не використати частку ні (ані):

Виходжу в сад, він чорний і худий,

йому вже ані яблучко не сниться.

Шовковий шум танечної ходи

йому на згадку залишає осінь.

(Л. Костенко.)

Друге диво вривається до спокійних ритмів мов-

лення тоді, коли хочемо від розміреного плину розпо-

віді поринути у світ питальних речень. І завжди

до наших послуг питальна частка чи: — Мамо, чи

кожна пташина В вирій на зиму літає? — В мами

спитала дитина. (Леся Українка.); Чи, може, це

ввижається мені той несказанний камертон природи,

де зорі ясні і де тихі води? — Я вранці голос горлиці

люблю! (Л. Костенко.) Частки хіба, невже напов-

нюють питальне речення відтінками сумніву, зди-

вування, недовіри тощо: — Хіба ви і в грозу літаєте?

(О. Гончар.); — Невже це ранок? — прислухається

Юрій до шелесту пташиних крил і недовірливо по-

глядає на небо. (М. Стельмах.); Невже і я в тума-

ні — як туман — і я вже йду за часом, як за плу-

гом?.. (Л. Костенко.)

Диво третє роблять частки хай, нехай — пере-

творюють звичайне речення на спонукальне. Подиві-

ться, як вони чародіють у поезії Ліни Костенко:

Хай не розбудить смутку телефон.

Нехай печаль не зрушиться листами.

Хай буде легко. Це був тільки сон,

що ледь торкнувся пам'яті вустами.

Учетверте ж частки забажали здивувати нас

своєю прекрасною орієнтацією у просторі. Ви тільки

погляньте, що творять частки ось, он, ген. Ось

вказує на предмети, які перебувають на невеликій

відстані, а он, ген — на віддалені предмети. Напри-

клад: / ось, нарешті, вершина. (О. Гончар.); А он

село, що зветься Лемеші. (Л. Костенко.); Ген килим,

витканий із птиць, летить над полем. (Л. Костенко.)

А як треба підсилити слова, виділити їх — то на-

стане п'яте диво. І до нього причетні частки теж.

Ось вони: навіть, тільки, лише (лиш), же (ж).

Наприклад: Мені завжди здавалося, що у Греції

навіть статуї теплі. (Л. Костенко.); І грім — їй-бо-

гу! — відступив за гори, І тільки дощ посіявся ряс-

ний. (М. Рильський.); Лише мох вкриває собою

оте віковічне, ніким не займане каміння. (А. Шиян.);

І людина ж перед ним мужня, вольова. (О. Гончар.)

І диво з Див — емоційні частки як, що за, який.

У них бринять наше захоплення красою світу, ніж-

ність серця і витонченість вислову: Як же тут гарно,

як же тут тихо, В таку годину забудеш лихо! (Леся

Українка.); Очиці, наче блискавиці, Так і грають

з-попід брівок темних! Що за погляд в цеї чарівниці!

(Леся Українка.); Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка рожева'й синя хуртовина! (Л. Костенко.)

228

РОЗПОВІДЬ ДВАДЦАТЬ ПЕРША

НАЙЧАСТІШИЙ ГІСТЬ

Тепер подумаймо: яке слово найчастіше прихо-

дить до нас у гості? Щоб допомогти нам висловити

думку, передати наші почуття. Напевно, не вгадаєте.

Давайте спробуємо визначити таке слово у якомусь

тексті.

Ось переді мною поетична збірка Ліни Кос-

тенко «Сад нетанучих скульптур». Розгорнемо книж-

ку на будь-якій сторінці, припустимо, на сторінці

24-й. Тут вірш «Акварелі дитинства»:

Дніпро, старенький дебаркадер, левино-жовті

береги

лежать, на кігті похиливши

зелену гриву шелюги.

В пісок причалює пірога. Хтось варить юшку,

дим і

дим.

Суха, порепана дорога

повзе, як спраглий крокодил.

В Дніпрі купається Купава. Мені ще рочків,

може, три.

А я чекаю пароплава

із-за трипільської гори.

Моє нечуване терпіння іще ніхто не переміг,

бо за терпінням є Трипілля,

а за Черніговом — Черніг.

Черніг страшний, він дуже чорний.

Як звечоріє на Дніпрі,

Черніг сідає в чорний човен

і ставить чорні ятері.

1 ті корчі, і те коріння, розмите повінню

з весни,

і золотаве звечоріння

в зелених кучерях сосни.

І ті роки, що так промчали,'

і пароплав той, і гора...

Це вже невидимі причали

в глибокій пам'яті Дніпра.

230

Порахуймо, скільки разів використовує кожне

слово поетеса. Виявляється, Ліна Костенко вжила

у вірші «Акварелі дитинства» 86 слів. Найчастіше

використовується сполучник і — 8 разів, далі прий-

менник в — 5 разів, іменник Дніпро — 4 рази, зай-

менник той — 4 рази, іменник Черніг — 3 рази, при-

кметник чорний — 3 рази. Інші слова вжито 2 рази

або один раз.

У чому ж річ? Чи це особливість стилю Ліни

Костенко? Чи якась інша причина? Візьмімо поетич-

ну книжку Бориса Олійника «Істина». На сторінці

191 —192 надруковано вірш «Батьки і діти! Діти

і батьки!» У ньому також ужито багато разів спо-

лучник і — аж 14 разів.

Можливо, подумаєте ви, це якась прикмета пое-

тичних творів. А яке слово вживають найчастіше,

наприклад, у прозових творах? Чому його вживають?

Та й чи у всіх те саме слово найуживаніше?

Відповіді на деякі з цих питань можна знайти

в частотних словниках. Частотним називається такий

словник, у якому вказується кількість уживань кож-

ного слова у відповідних текстах. Цікаві дані про

кількісні характеристики українського слова знахо-

димо у двотомному «Частотному словнику сучасної

української художньої прози» (Київ: Наукова думка,

1981). Перегорнемо сторінки цього словника і ви-

беремо найуживаніше слово. Бачимо, що у своєму

авторському мовленні письменники найчастіше вико-

ристовують сполучник і.

Отож, і в поезії, і у прозі дуже часто вживається

слово і. Чому? Розповідаючи про щось, ми нерідко

до висловленого приєднуємо ще якесь повідомлення.

Вибудовуємо складну картину подій. Найуніверсаль-

нішим засобом поєднання речень або слів є сполучник

і. При об'єднанні двох або кількох простих речень

у складне речення можуть передаватися різноманітні

231

значення: часові, причиново-наслідкові, умовно-

наслідкові та інші. Наприклад, у складносурядних

реченнях із сполучником і виражається одночасність

дій.або станів: Все чаруюче біля землі, і Дніпро

в сріблястім сяйві, і від усього йде ще тепло. (О. Дов-

женко.); Стоги соломи в сповитках туману, мов

айсберги, пливуть мені навстріть, і надять душу

хвилі океану. (Д. Павличко.); І чайка летить, і кигиче

вона за бурею. (Б. Олійник.) Об'єднані сполучником

і речення нерідко вказують на послідовність дій,

станів: Вискочить сонце на мить на блакитну полян-

ку, щоб обсушитись, гляне на себе в калюжу, і знову

лізуть на нього важкі, розтріпані хмари. (М. Коцю-

бинський). Сполучник і іноді об'єднує частини склад-

носурядного речення із причиново-наслідковим,

умовно-наслідковим значеннями, типовими для склад-

нопідрядного речення: Рясніє дощ, і падає лункіше

м'яких краплин розмірене биття. (М. Бажан.); Вітер

з гулом роздмухує полум'я, і воно бурхає жаркими

повісмами з дверей порожніх лунких пакгаузів.

(О. Гончар.)

Сполучник і має цікаві особливості. Він може

поєднувати велику кількість частин складносурядно-

го речення: Ти глянула поглядом владним, безжаліс-

на музо, і серце моє затремтіло, і пісня моя залунала,

а ти, моя владарко горда, втішалася піснею бранки,

і очі твої променіли вогнем переможним, і вабив мене

той огонь, і про все заставляв забувати. (Леся

Українка.); Ми збирали з сином жолуді дубові,

і про день майбутній я казав синкові, і пливли

багрові хмари в вишині, і співала осінь весняні

пісні. (М. Рильський.); Дерева мене чекають, І падає

листя на стежку, І падають зорі в долоні, І падає

сон у траву. (І. Драч.)

Слова теж охоче послуговуються допомогою спо-

лучника і, коли утворюють ряд однорідних членів •

232

речення: Між небом і морем, між спокоєм і тривогою

ідуть кораблі, високою йдуть дорогою. (Б. Олійник.);

І хата, й тин, і груша серед двору, і кияшиння де-не-

де, все згадує себе в свою найкращу пору. (Л. Кос-

тенко.)

Великі обов'язки має сполучник ;'. Крім поєднання

частин складносурядного речення і однорідних членів

речення, він у тексті легко приєднує до попереднього

речення інше речення..Цю функцію сполучника бачи-

мо в уривку з прекрасної повісті Олександра Довжен-

ка «Зачарована Десна»: Любив гупання яблук в саду

вечором у присмерку, коли падають вони несподівано

нишком додолу в траву. Якась тайна, і сум, і вічна

неухильність закону почувалися завжди в цьому

падінні плода. І грім, хоч мати і лякалась його,

любив я з дощем і вітром за його подарунки в саду.

Отже, в текстах ми дуже часто використовуємо

сполучник ('. Він поєднує речення і слова. Це не зви-

чайне слово, а службове. Його роль суто синтаксич-

на. Тому-то сполучник (' має таке широке застосу-

вання.

А тепер розглянемо частку не. Вона також

належить до найуживаніших слів української мови.

Знову звернемося до свідчень «Частотного словника

сучасної української художньої прози». У словнику

розрізняється вживання слів в авторській мові і мові

персонажів (тобто у прямій мові). Саме у прямій

мові частка не вживається найчастіше. В авторській

мові вона входить лише у п'ятірку найуживаніших

слів. А в текстах художньої прози взагалі, тобто

бе,з розрізнення авторської і прямої мови, не з-поміж

усіх слів займає третє місце. Спробуємо пояснити,

чому ця частка так часто використовується в мов-

ленні, особливо в усному.

Спочатку відзначимо, що пряма мова в худож-

ньому творі багатьма ознаками наближається до

233

розмовного усного мовлення. Авторська ж мова

являє собою різновид писемного мовлення. Через

те кількісні показники того самого слова у прямій

і авторській мові різні. Хоча, звичайно, мову персона-

жів і природні вияви усного розмовного мовлення

повністю ототожнювати не слід. Все ж, пряма мова

в художньому тексті, тобто мова персонажів, відби-

ває істотні особливості усного побутового мовлення.

Ступінь наближення мови персонажів до розмовного

усного мовлення залежить від таланту митця.

Постає питання: чому ми часто використовуємо

частку не і в усному, і в писемному мовленні? Насам-

перед тому, що не є так званим службовим словом,

а не повнозначним. Воно виконує граматикалізовані

функції. І через те використання його як граматично-

го службового елемента досить широке. По-друге,

цій частці притаманна багатозначність — від власне

заперечення, через численні відтінки, аж до ствер-

дження як його протилежності.

Основна функція частки не — вираження повного

заперечення змісту висловлення. У таких випадках

вона звичайно стоїть перед присудком: Але душа

народу не сліпа, Вона стоока. (М. Рильський.);

А він любив мости. О, не любив — кохав. А може,

й вище! Він їх не слав, не креслив, не мостив. Він

їх ліпив і дарував їм душі. (Б. Олійник). Поширене

її вживання при вираженні неповного заперечення,

наприклад: Все наше — од росинки на вікні До

вічної Тарасової муки — Передаю синам своїм і вну-

кам і не на день минущий — на віки! (Б. Олійник.)

Не може виражати стверджувальне значення. При-

гадаймо риторичні питальні речення, що стилістично

увиразнюють ствердження: Як же тебе не прокли-

нать, Лукавая доле? (Т. Шевченко.); Хіба могли

б ми подолать моря, Хіба скорили б далечінь^ герої,

Коли б не ця уривчаста зоря, Подоба зоряниці

234

світової? (М. Рильський.) Близько стоять до таких

речень і розповідні речення, які також не мають

заперечного значення: Ще б пак, не пригадати ті

ключі-джерельця на березі Дніпра. (О. Гончар.)

Цікавими за будовою є конструкції з подвійним

запереченням. Додавання ще однієї частки не в цих

реченнях не посилює заперечення, а навпаки — надає

ще більшої стверджувальної тональності, наприклад:

Безіменним героям Опору стоять пам'ятники у Фран-

ції, і не можна не схилити чола перед ними. (М. Риль-

ський.)

Постає ще одне питання: чому з усіх слів в усному

розмовному мовленні найбільш уживаною є не? При-

слухайтесь до розмови двох або-більше осіб. Якої

експресії досягає іноді мовлення, які переливи наст-

рою бувають тут! І як часто ми не погоджуємось

із співрозмовником. А це означає: заперечуємо.

1 зразу ж спішить мовцеві на допомогу всюдисуща

частка не.

В усному розмовному мовленні не може стосува-

тися повного заперечення висловленого: «Вш не

приходив!» Або вказувати на неповне заперечення:

«Діти

саджали

не

яблуньки».

діалогах інколи

заперечення чогось мовцем набуває у його співроз-

мовника трансформації із стверджувально-іронічним

відтінком, порівняйте: «Він не приходив!» — «Не

при-хо-див! Скажеш таке!» Багатозначна частка

не використовується й за інших обставин. Наприклад,

мовцеві потрібно в пом'якшеній формі спонукати

когось до дії, попрохати тощо: «Чи не передали

б Ви Петрові цю книжку?», «Не допомогла б, Галино,

мені в цій справі?»

Отож, частка не завдяки своїй багатозначності

і належності до службових слів часто вживається

в усному і писемному мовленні. За її допомогою

виражаються різноманітні відтінки заперечного та

235

інших значень. Вона належить до найуживаніших

слів сучасної української літературної мови.

Будемо вважати (це право дає нам «Частотний

словник сучасної художньої прози»), що сполучник

і та частка не є рекордсменами з-поміж слів. Вони —

найуживаніші слова. До того ж, сполучник і у худож-

ній прозі став абсолютним рекордсменом. Йому

належить перше місце в авторському мовленні і в аб-

солютному вимірі (в авторському мовленні і мовленні

персонажів разом). А частка не господарює у прямій

мові. Тут вона не знає суперників.

Цікаво, чи часто вживають у писемному й усному

мовленні сполучник і та частку не ваші друзі? І ти,

юний читачу? Що тобі більше до вподоби: запере-

чувати чи стверджувати щось?

РОЗПОВІДЬ ДВАДЦАТЬ ДРУГА

ПРИМХЛИВА ВДАЧА

Є слова з примхливою вдачею, їх зараховують

то до однієї частини мови, то до іншої. Видається

мені, що вони й самі іноді сумніваються: хто ж вони?!

Якби їх запитати про це звечора, то була б одна

відповідь. А вранці вони передумали б — і відповіли

б інакше. Кортить уже вам дізнатися: чи справді

є слова примхливі? Це ж дієприкметники і дієприслів-

ники. Навіть у назвах просвічується їх цікава

природа.

Одного разу я був свідком повчальної суперечки.

Сперечалися три мовознавці — літній професор, со-

рокап'ятирічний доктор наук і зовсім молода канди-

дат наук. А про що і навіщо говорили-сперечалися

вони? Та про оті дієприкметники і дієприслівники.

І так удалися у суперечку, що й не помітили, як

навколо них зібрався гурт людей. Усі з цікавістю

прислухалися до протилежних думок.

Найзапальнішим був професор. Він з юнацьким

завзяттям кидався в бій, висував найпереконливі-

ші — як йому здавалося! — обгрунтування. Та його

суперники не здавалися, відшукували уразливі місця

в його доводах. І суперечка на гарячих крилах

сягала високості, щоб звідти знову орлино падати

на землю і добувати звитягу новими теоретичними

побудовами. Я вирішив, не руйнуючи напряму думок

мовознавців-сперечальників, згрупувати їх вислов-

лення, репліки і роздуми у щось подібне до виступу.

Щоб краще було вам з'ясувати відмінність їх погля-

дів, на ті самі мовні одиниці — дієприкметники і діє-

прислівники.

Професор багато всього бачив на своєму довгому

віку і тому намагався з вершин досвіду видобути

237

безпомильні слова. У його міркуваннях вчувалася

прихована перевага літньої людини, яку з усіх усюд

обвівали, шліфували і вимудрювали вітри часу. Отож

професор захотів першим викласти свої думки, вива-

жені на терезах розважливості, яку, мовляв, не треба

порушувати, а зберігати. Він сказав:

- Спочатку розв'яжемо питання про дієприкмет-

ники. Хоча навіщо нам сперечатися?! У багатьох

підручниках і книжках мовлено, що дієприкметник

є окремою формою дієслова, яка має ознаки дієслова

і прикметника. Хіба можна точніше визначити цю

форму? Дієприкметник немовби «позичив» дещо від

дієслова і дещо від прикметника. Він спирається на

дві частини мови. Але переважає в ньому дієслівне.

Наприклад, у словосполученні читаючий книжку хло-

пець дієприкметник читаючий має такі дієслівні озна-

ки: значення дії, теперішній час, недоконаний вид,

активний стан, перехідність. Аж п'ять дієслівних

ознак! А прикметникових лише три ознаки: відмінок,

рід, число. Порівняйте: веселий хлопець і співаючий

хлопець, весела дівчина і співаюча дівчина, веселе

дівча і співаюче дівча, веселі діти і співаючі діти. До

238

того ж рід І число, варто зазначити,— «власність» не

тільки прикметника, а й дієслова. Візьмемо для при-

кладу словосполучення високий хлопець, висока

дівчина, маленьке хлоп'я, високі юнаки і речення

Хлопець читав, Дівчина читала, Хлоп'я читало, Хлоп-

ці читали. Бачите: рід і число властиві й дієслову.

Граматичні форми роду і числа прикметника й дієсло-

ва залежать від роду та числа опорного для них

іменника. Отож у дієприкметниках повна перевага

дієслова. Заперечувати дієслівну сутність дієприкмет-

ника — абсолютно марна справа.

Коли професор вимовляв останню фразу, то помі-

тив, як нетерпеливиться енергійному, по-юнацьки

підтягнутому докторові наук, залюбленому у грама-

тику і логіку, знавцеві близько десятка мов, вступити

у розмову. Після професора він відразу ж приступив

до викладу власних тверджень:

- Наука прекрасна розмаїттям ідей. У цьому

її велич. Наука розвивається, коли вчені висувають

нові теоретичні думки. І треба шанувати тих, хто

дотримується інших, ніж ми, поглядів. А час покаже,

хто з учених має рацію... Я гадаю, що й до форм

дієприкметника можна підійти з протилежного боку.

Тому дозвольте ширше спинитися на частиномовних

особливостях дієприкметника.

Спершу скажу про дієслівне значення дії, яке Ви,

високоповажаний професоре, виділяєте у дієприкмет-

ників. Якщо утворюється певна частина мови від

іншої, то вона може зберігати попереднє значення.

Навіть віддієслівні

іменники

читання,

виконання,

біг

і подібні виражають значення дії, щоправда, опред-

меченої. А у дієприкметниках дієслівне значення

дії і зберігається, і видозмінюється у прикметникове

значення ознаки предмета. Через те дієприкметни-

ки — це, на мій погляд, звичайні віддієслівні при-

кметники.

239