Вихованець І.Р. Таїна слова

Подождите немного. Документ загружается.

Життя слова неповторне. Кожне слово містить у

собі скарби пізнання. Особливо цікаві слова, які

ведуть свій родопочаток від інших слів. Візьмемо

прикметник надзоряний — зрозуміло: який міститься

вище зірок, за межами земної атмосфери. А над-

мор'я — місцевість біля моря, надхмар'я — над-

хмарний простір, надхмарна височінь, надводний —

який міститься над поверхнею води або який плаває

на поверхні води, надзвуковий — який перевищує

швидкість поширення звуку... Нам легко визначити

спорідненість цих слів з іншими, їх «батьками», якими

у надзоряний е зоря, у надхмар'я — хмара, у над-

мор'я — море, у надводний — вода, у надзвуковий —

звук.

Ви відразу ж помітили, що слова мають різну бу-

дову. Одні побудовано простіше (зоря, море, хмара,

вода,

звук),

інші

—

складніше

(надзоряний,

над-

мор'я, надхмар'я, надводний, надзвуковий). Чому

ми складніше слово так легко «розшифровуємо»?

Бо складніші за будовою слова мотивовано прості-

шими. Вони неначебто ведуть нас у країну, звідки

вони прибули. Отже, чимало слів утворено від інших.

І для їх спорудження мова має у своєму розпоряд-

женні велику кількість значеннєвих частинок, за до-

помогою яких ми виготовляємо численні слова. Нау-

ку, Що вивчає закони творення слів, називають сло-

вотвором. Надмогутня машина словотвору працює,

немов вічний двигун. Без будь-яких відпусток. Зда-

валося б, хіба встигнути словам зафіксувати швидкі

темпи зміни світу? А встигають. Для позначення змін

обов'язково буде утворено нове слово або додано

до вже існуючого слова нове значення.

Щоб краще пізнати, як народжується слово, при-

дивимося до найменших його значеннєвих частин.

Найменшу значеннєву частину слова називають мор-

фемою. Морфема — це і корінь слова, і суфікс, і пре

фікс, і закінчення, і така незвична частинка, як

постфікс. Наприклад, у прикметнику надводний чоти-

ри морфеми: префікс над-, корінь -вод-, суфікс -н-,

закінчення -ми. Морфеми звичайно відіграють різну

роль. Вони розрізняються також місцем у слові. Ко-

рінь — основна значеннєва частина слова. Його обс-

луговують інші морфеми. Корінь спроможний об'єд-

нувати велику сім'ю слів. Візьмімо досить поширений

корінь вод-. Його бачимо в багатьох словах, зокрема

вода, водиця, водичка, водиченька, водний, водник,

водявий, водявість, водявіти, водяний (багатий на

воду, водянистий), водяний (пов'язаний з водою,

водний), водяник, водянистий, водянистість, надвод-

ний, підводний, підводник, підводниця. Корінь робить

слово словом. Яке ж призначення суфіксів і префік-

сів? Суфікс використовується для творення нових

слів або граматичних форм і стоїть після кореня.

Префікс також вживається для творення нових слів

або граматичних форм, але стоїть перед коренем.

Закінчення — морфема, що стоїть у кінці іменника,

прикметника, дієслова та інших частин мови і є

основною морфемою для творення граматичних

форм. Вкажемо ще на постфікс — морфеми -ся, -но і

подібні, які звикли стояти після закінчень (спі-

вається, бажалося, підійди-но). Ось перелік наймен-

ших частинок, якими користуємося при словотво-

ренні. Похідні слова творяться від різних мовних

одиниць — кореневої морфеми, основи слова (части-

ни слова без закінчення), слова, словосполучення

тощо, які називають твірною основою.

Ми творимо нові слова постійно. Найчастіше їх

утворюємо за допомогою суфіксів, префіксів або су-

фіксів і префіксів водночас. З-поміж похідних слів вар-

то вирізняти слова, які утворюються безпосередньо

від іншого слова, і слова, які утворюються на базі

більших одиниць — словосполучення або речення.

Найпотужніші у словотворенні іменники. Тому

помандруємо насамперед їх словотвірними шляхами.

На іменниковому полі найбільше трудяться суфікси.

Уміють вони все. Можуть утворювати численні назви

осіб і предметів, пестливі слова. Змінюють в іменників

рід та число. Можуть перетворювати на іменник

інші частини мови.

У сучасній українській мові іменники нерідко

походять від дієслів і прикметників. Вони вира-

жають те саме значення, що й вихідне дієслово

або прикметник, але мають відмінні від дієслівних

і прикметникових синтаксичні функції. Наприклад, у

реченнях Письменник написав роман, Написання ро-

ману — помітна подія останнього десятиріччя, Хло-

пець мужній, Його мужність захоплює нас слова

написав і написання позначають ту саму дію, муж-

ній і мужність — ту саму ознаку, але написав і

мужній виконують роль присудка, а написання і муж-

ність — роль підмета. Здебільшого вважають, що

написання і мужність утворено від дієслова написати

і прикметника мужній. Утворення слів потрібно виз-

начати точніше — на тлі речення. У такому разі

бачимо, що написання і мужність утворено від при-

судкових форм за допомогою суфіксів -нн(я) і -їсть.

Порівняймо дієслова любити, ненавидіти та віддіє-

слівні іменники ненависть, любов у поетичних рядках

Дмитра Павличка: Я тільки раз, єдиний раз любив,

А скільки я ненавидів — не знаю, Ненавистю душі не

погубив; Ненависть і любов — неначе крила. Коли

одне крило в льоту пробила Ворожа куля — не скла-

ди його, Бо на однім летіти вже несила.

тепер вишикуємо

ряд

іменників

завідувач,

чи-

тач, визволитель, учитель, співак, бігун, учень, сміли-

вець, простак. Це назви діяча і носія ознаки. Від

яких слів вони утворені? Здається, також від діє-

слів і прикметників. На перший погляд, немовби і так.

Все ж, придивімось до похідних іменників пильніше.

Виявляється, що за цими словами ховається «тінь»

речення. Речення в типових випадках називає особу

або предмет і її (його) дію або ознаку. І в поданих

вище словах корінь виражає дію або ознаку, а натяк

на особу містять суфікси -ач, -тель, -ак, -ун, -ень, -ець:

завідувач — той, хто завідує; визволитель — той, хто

визволяє; співак — той, хто співає; бігун — той, хто

бігає; учень — той, хто вчиться; сміливець — той, хто

сміливий. Це більш-менш прозоре творення слів на

позначення осіб. Іноді з кількаслівного речення виби-

раємо одне слово, центральне за смислом, і до

нього приєднуємо суфікс із значенням особи. Наприк-

лад: той, хто доглядає овець — вівчар', той, хто

живе у Полтаві — полтавець. З речень узято назву

тварини вівця та назву міста Полтава і до них при-

єднано суфікси -ар, -ець — маємо похідні іменники

вівчар, полтавець. Добре господарюють суфікси! За-

думав суфікс -ар (-яр), обрав собі корінь — і перед

нами постають назви професій, занять: бетоняр,

каменяр, столяр, шахтар, школяр. У суфікса -ач

(-яч), наприклад, один крок від назв осіб до назв

предметів, за допомогою яких виконується дія: ви-

АІикач, випрямляч, сікач. У всіх розглянутих похідних

Іменниках відчувається «дихання» речення.

За допомогою суфіксів похідні іменники пере-

дають багато значень. Поглянув суфікс -ищ(е) нав-

коло— і будь ласка: слова житнище, картоплище,

пшеничище, що вказують на місце. Або візьмімо су-

фікси -еге-, -Н-, -е-, -инн-, -няк, що формують збірні

назви: студентство, рідня, мушва, соняшничиння,

березняк. Суфікс -ин- виділяє з сукупності окремий

предмет: зерно — зернина, квасоля — квасолина,

картопля — картоплина. А як уміло працюють су-

фікси -ок, -ик, -ц-, -ечк-, -очок, -ечок, -оньк-, -очк- та

інші, надаючи іменникам значення зменшеності та

пестливості: дубок, лісок, вогник, коник, віконце,

слівце, віконечко, сонечко, візочок, горбочок, верше-

чок, кружечок, голівонька, долинонька, бджілочка,

квіточка. Протиставляються їм суфікси -ищ-, -уг-

(-юг-), -ань на позначення збільшеності та згрубі-

лості: вітрище, морозище, ручище, ледацюга, здо-

ровань.

Перейдемо до складних іменників. Два або більше

слів об'єднуються в одне слово, здебільшого видозмі-

нюючи свою вихідну форму. Це часто здійснюється

за допомогою сполучного голосного о або е: лі-

состеп, лісотундра, землемір, мореплавець, сталевар.

Із двох або більше слів народжується слово, багате

за змістом. Воно вбирає в себе суму понять, вираже-

них кожним словом окремо. Складні іменники часто

виникають на грунті словосполучень: видобуток ву-

гілля — вуглевидобуток, очищення вугілля — вугле-

очищення, видобування нафти — нафтовидобування,

збирання буряків — бурякозбирання, сіяння буря-

ків — бурякосіяння. Але нерідко вони співвідносяться

з реченням: той, хто досліджує природу — при-

рододослідник; той, хто плавить сталь — сталепла-

вильник.

У творенні складних іменників сполучні голосні о

або е беруть участь не завжди. Слово іноді хоче

обійтися і без них. В українській мові типовими

представниками таких слів є п'ятигранник, п'яти-

класник, п'ятикутник, п'ятирічка, п'ятиріччя, п'яти-

томник, чотирикутник, шестигранник, шестикласник,

шестикутник, бортпровідниця, салон-перукарня.

У громадді складних слів трапляються маленькі

словотвірні дива. Пригадаємо чарівну пору року,

коли задумливо й зачаровано падає листя. Опадання

листя народ поетично нарік словами падолист і

листопад. За потреби частини складного слова мо-

жуть блискавично мінятися місцями. Залишається

непорушним тут, не дозволяючи цим двом частинам іти

в далекі мандри, лише сполучний голосний о. Що це за

слова? Чому два слова листя і падає у складному слові

міняються місцями? Виражають той самий зміст, а

складних слів — два. Можливо, тому, що вони нама-

гаються якнайкраще змалювати золоту осінь. Виби-

рай, яке хочеш. Обидва складні іменники охоче ви-

користовують поети. Послухайте, як хвилююче зву-

чать ці слова у Бориса Олійника: Над Полтавою —

літо бабине. У Санжарах — падолист...; І з-під крил

журавлиних мені під вікно Листопад стелиться.

Іменники схильні бути дуже економними. Про це

свідчать складноскорочені слова і буквені скорочен-

ня. Для нас стали звичними слова колгосп, радгосп,

райком, комсомол, вуз. А всі вони утворилися від

словосполучень, нерідко досить великих за обсягом.

У вік науково-технічного прогресу складноскороче-

ні слова (абревіатури) трудяться добре. Невпинно

зростає їх кількість. Чому активізується цей спосіб

словотворення? Бо він вірно слугує потребам мовлен-

ня. Переводить найскладніші за будовою поняття

у найстисліші скорочення.

У наші дні народжується багато абревіатур. Ко-

ротко і містко, зокрема, зазвучало нам іменникове

слово ЕОМ як свідчення науково-технічного прогре-

су... Ця абревіатура проникає навіть у поезію:

Я знаю, пишуть вірші ЕОМ,

І е в них думка, й нахил до екстрем,

Але нема безодень між словами,

В яких ми воскресаємо і мрем.

(Д. Павличко.)

Як же творяться абревіатури? За характером ско-

рочення вихідних словосполучень вони поділяються

на часткові, поскладові, буквені, звукові і комбінова-

ні. Часткові абревіатури — це об'єднання скорочено-

го й повного слів: міськрада, сільрада, стінгазета,

педінститут, кондвироби. Поскладові абревіатури

об'єднують початкові частини двох або кількох слів:

спецкор, сількор, сільмаг, завгосп, Донбас, медсанбат.

У буквених абревіатурах вимовляються назви по-

чаткових букв двох або кількох слів: ПТУ (професійно-

технічне училище; вимовляється «петеу»), ВМФ (вій-

ськово-морський флот; вимовляється «веемеф»). До зву-

кових належать абревіатури, що складаються з початко-

вих звуків кількох слів: вуз (вищий учбовий заклад),

ЕОМ (електронна обчислювальна машина), загс (запис

актів громадянського стану), НОП (наукова організація

праці), МХА Т (Московський художній академічний те-

атр імені М. Горького). Комбіновані абревіатури бува-

ють об'єднаннями початкової частини слова з початко-

вими звуками інших слів: облвно (обласний відділ на-

родної освіти), райвно (районний відділ народної осві-

ти), міськвно (міський відділ народної освіти). Або ком-

бінацією початку першого слова з кінцем другого сло-

ва: мопед (мото + велосипед). Або комбінацією по-

чатку першого слова з початком і кінцем другого

слова: есмінець (ескадрений + міноносець).

Деякі абревіатури виникли не так давно, але ми

вимовляємо їх, як звичайні слова. Буває, що вони

нагадують іншомовні слова. Не всі здогадуються, що

лавсан (синтетичне волокно, яке своїми властивос-

тями подібне до вовни) походить від великого за

кількістю слів словосполучення. Назву утворено від

початкових звуків слів, її дали штучному волокну

на честь Лабораторії високомолекулярних сполук

Академії наук СРСР. Саме там це волокно було

одержано вперше.

Наближаючись до кінця .другої розповіді, пороз-

мовляємо ще про словотворення інших частин мови.

Як діє тут дієслово? Воно найбільше полюбляє "пре-

фікси. Дієслівні префікси в основному характери-

зують дії і стани. Але вони безсилі перевести дієсло-

во в іншу частину мови. Ось візьмімо дієслово їзди-

ти. Приєднуючи до нього різні префікси, вишику-

ємо довгий ряд дієслів, які позначають видозміни ру-

ху: від'їздити, в'їздити, з'їздити, заїздити, наїздити,

об'їздити, переїздити, поїздити, під'їздити, приїзди-

ти... Ви скажете, що ці ж префікси охоче сполучають-

ся з

іменниками:

від'їзд, в'їзд, заїзд, наїзд, об'їзд,

переїзд, приїзд... Ні, ви не маєте рації. В «істинних»

іменників, тобто слів, що називають конкретні пред-

мети, подібних префіксів не знайдете. А іменники

від'їзд,

заїзд,

наїзд,

об'їзд,

переїзд

та

інші

—

від-

дієслівні, вони взяли ці префікси від дієслів.

А прикметники озброїлися і суфіксами, і префік-

сами. Тут неначе бурунить повінь пестливих слів

і слів, що виражають високий ступінь ознаки: бі-

ленький, білесенький, гарненький, гарнесенький, гар-

нюсінький, зелененький, зеленесенький, яснесенький,

височенний, величезний, широченний, надпотужний,

правічний, прадавній, пребілий, пречудовий, преши-

рокий.

Вправно переводять іменник у прикметник суфікси

-ів або -ин. Вони передають значення присвійності

(належності). У загальному плані можна стверджу-

вати, що прикметники батьків, братів, материн, сест-

рин походять від іменників батько, брат, мати, сестра.

Давайте визначимо вихідну іменникову форму точні-

ше. Ці прикметники утворено від родового відмінка

іменників: веління батька — батькове веління, про-

хання брата — братове прохання, спів матері — ма-

терин спів, приїзд сестри — сестрин приїзд.

Прикметники творяться також за допомогою пре-

фіксів і суфіксів водночас. Наприклад: над водою —

надводний, перед світанком — передсвітанковий, при

дорозі — придорожній. Дехто гадає, що такі слова

утворюються так: вода — надводний, дорога — при-

дорожній, світанок — передсвітанковий. Ви переко-

налися, що ці прикметникові слова походять від імен-

ника з прийменником. Коли суфікс і префікс бе-

руться за справу, то працюють вони неоднаково.

Суфікс, перетворюючи іменник на прикметник, нака-

зує прийменникові стати префіксом. І прийменник

слухняно виконує команду.

Як і іменники, прикметники часто трапляються

серед складних слів. Вони звичайно зміцнюють склад-

не слово сполучними голосними о або е: кароокий,

ширококолійний, ширококрилий, сталеплавильний,

сталерозливальний.

Натрапляємо у складних прикметниках і на та-

ке. Дивишся на прикметник і гадаєш: складний

він чи то два слова, пустуючи, хочуть увести нас

в оману? Ось вони: вищезгаданий, вищеназваний,

вічнозелений, довгоочікуваний, довготерпеливий.

Спершу немовби кортить цих пустунів роз'єднати.

Спробуймо так зробити. Маємо ж право сказати

вищезгаданий і згаданий вище, довгоочікуваний і

очікуваний довго. Запам'ятаймо: при роз'єднанні

ми оці слова вище, довго виділяємо, на них на-

голошуємо. При написанні ж разом маємо творен-

ня складних прикметників способом зрощення. У цих

випадках слова об'єднуються в одне складне слово

та зберігають повністю свою вихідну форму.

Природа деяких складних прикметників дуже ці-

кава. Ось наче звичайнісіньке слово цьогорічний у

словосполученні цьогорічна мандрівка. Для чого про-

никла сюди форма родового відмінка вказівного зай-

менника? У чому річ? А річ у тому, що складний

прикметник цьогорічний утворився від словосполу-

чення цього року, а не цей рік: мандрівка цього

року — цьогорічна мандрівка. Прикметник зруйнував

закінчення родового відмінка вихідного іменника і

натомість дав йому прикметниковий суфікс -н- та

••::;

закінчення -а. А займенникові на всяк випадок дозво-

лив залишитися з формою родового відмінка цього.

Напевно, для того, щоб він підказав нам, як утворю-

ються подібні прикметники...

У словотворенні не хочуть відставати від іменни-

ка, дієслова та прикметника прислівники. Вони за-

любки утворюються від прикметників. Уміло тут

діють суфікси -о, -е: веселий — весело, сумний —

сумно, чудовий — чудово, рішучий — рішуче, сліпу-

чий — сліпуче. Іноді працюють у парі суфікси

і префікси: новий — no-новому, батьківський — по-

батьківському і по-батьківськи, синівський — по-си-

нівському і по-синівськи. Навчилися прислівники

перетворювати прийменники на префікси: віднині,

відтепер, відтоді, донині, дотепер, назавжди, переду-

чора, післязавтра, позавчора. Іноді переманюють

вони до себе деякі іменникові форми і роблять їх

незмінними: миттю, поспіхом, підтюпцем, бігом,

весною. Прислівники відривають також від іменника

прийменниково-відмінкові форми: зверху, знизу,

зранку, удень, увечері.

Вічний двигун словотвору діяв і діє. І діятиме

повсякчас. Будуть нові відкриття, з'являться нові

предмети та явища — і народяться нові слова. Онов-

лення мислі і слова вічне.

РОЗПОВІДЬ ТРЕТЯ

МОВ БДЖОЛА У ВУЛИК

Цікаво, що для вираження нового змісту не обо-

в'язково створювати нове слово. Можна вчинити

інакше. «Як? У який спосіб?» — запитаєте ви. А що

буде, коли спробуємо новий зміст помістити в те саме

слово? Як робить бджола. Вона збирає нектар з

різних квітів і заносить його до того самого вулика.

Хай і слово інколи стане вуликом, куди збиратимемо

набутий досвід і знання, витворений нами новий

зміст.

Відомі нам слова вживаються для позначення

нових понять, предметів і явищ. Ось тут хочеться за-

питати: навіщо ж нове називати старими словами?

Невже це найкращий шлях закріпити результати

нашої пізнавальної діяльності? Мабуть, вичерпалися

словотвірні потужності української мови? Чи щось

інше сталось? Ні, словотворення успішно виконує

свої обов'язки, як виконувало і раніше. Подивімось,

як розквітло воно в мові науки і техніки, відгукую-

чись на поклик науково-технічного прогресу.

Усе розпочинається з того, що потрібно зафіксу-

вати щось пізнане людиною. Маємо дві можливості:

створити нове слово або доповнити існуюче слово но-

вим значенням. Друга можливість залежить від якос-

ті старого слова. Іноді воно само проситься за

подібністю або за якоюсь іншою ознакою явищ прий-

няти до гурту своїх значень ще одне значення. Чи-

таючи про дні давні, ви захоплюєтесь мужністю

дружин руських князів. Здавалося, що так і зали-

шиться слово дружина у згадках про минуле, в

гомоні літ, які канули у вічність. Але ж ні! З'яви-

лися групи трудящих, що взялися охороняти громад-

ський порядок. І колишнє найменування з позитивним

звучанням ожило, стало тепер позначати групу лю-

дей — охоронців громадського порядку. Слово дру-

жина наповнилося сучасним змістом. Використання

його у незвичному значенні зумовлюють позамовні

і внутрішньомовні чинники.

Залучення давнішого слова до вираження нового

значення — явище вічне і живе. Різні події — війни,

революції, рухи, мирне будівництво, розвиток науки,

досягнення техніки, звершення мистецтва та багато

інших причин — впливали на життя суспільства, на

його мову. Слова набували іншого змісту. «Військові»

слова переходили до «мирних» і навпаки. Наприклад,

слово атака, яке вживалося для позначення наваль-

ного нападу війська на ворога або вирішального ета-

пу наступу, має переносне (не військове!) значен-

ня — назву рішучої дії, спрямованої проти кого-не-

будь або на досягнення якої-небудь мети. Так само

розширило спектр значень і дієслово атакувати: крім

вихідного значення «навальне наступати на ворога»,

сформувалося друге значення «спрямовувати свої

дії проти кого-небудь або на досягнення якої-небудь

мети». Порівняйте: Командувач видає наказа до не-

гайного виконання: атакувати в лоб Турецький вал.

(Ю. Яновський.) і Зоя одразу атакувала Катрю де-

сятками запитань. (Н. Рибак.) Візьмімо слово боєць,

що передає такі три поняття, як: 1) учасник бою;

воїн; 2) солдат, рядовий; 3) людина, що бореть-

ся за здійснення чого-небудь. Третє значення вий-

шло за межі назв, пов'язаних із діяльністю військо-

вих. У слові армія також витворилося переносне

значення «велика кількість людей, об'єднаних спіль-

ною метою, справою». Рух до нового змісту спостері-

гаємо в найменуванні бомбардир, яке в дореволю-

ційній армії стосувалося солдатів артилерії, а тепер

цим словом іноді називають, зокрема, нападаючих-

футболістів.

Перенесення найменування з одного предмета або

явища на інший предмет або явище відбувається

постійно. Воно завжди викликане потребами життя,

необхідністю називати щось нове. Мова виробляє

різні способи такого перенесення. За головне тут

править подібність предметів чи явищ, їх зовнішній

або внутрішній зв'язок. Закріплюються зрушення в

значеннях слів у мовленні. Річ у тому, що в мовленні

слово живе не ізольовано. Воно живе повним життям

лише в поєднанні з іншими словами. Народженню но-

вого змісту сприяють емоційна образність висловлен-

ня, спрямування до більшої його виразності. У від-

повідному словесному оточенні окремі слова зміню-

ють значення.

Іноді слово на крутих переломах епох відкидаєть-

ся мовцями в забуття. Так сталося з найменування*!

династія, коли після перемоги Великого Жовтня було

скасовано існуючі раніше стани, титули, звання, чини.

Воно перейшло до розряду історизмів, «затихло»

від громозвуких кроків революції. А слово було

довгожителем. Грецьке за походженням, воно озна-

чало «влада, панування» і слугувало монархам,

царям, королям, князям. Вказувало на кількох мож-

новладних представників того самого роду, які змі-

нюють один одного на троні за правом успадкування.

Ви, звичайно, знаєте про династію Романових, що

довго панувала. Після Великої Жовтневої рево-

люції, коли влада перейшла до народу, ненависне

найменування династія втратило силу. Але згодом

це поняття наповнили новим змістом. Його почали

застосовувати щодо кількох поколінь однієї роди-

ни — майстрів хліборобства, шахтарської, сталевар-

ської, учительської, лікарської, наукової та іншої

справи. За нашого часу слово династія оспівує при-

четність сім'ї до певної професії, до славних трудо-

вих традицій. Звичними стали словосполучення ди-

настія хліборобів, династія будівельників, династія

вчителів, мистецька династія. Професійні династії

передають естафету праці нащадкам. Так зі зміною

епохи те саме за звучанням слово побраталося з

новим змістом.

Про нові значення слів ви прочитаєте в одинадця-

титомному «Словнику української мови» і у шкільно-

му «Короткому тлумачному словнику української мо-

ви». Словники розширять ваші знання про життя сло-

ва, поведуть у захоплюючий світ мовних скарбів.

Долю слова вирішує час, а з ним мовні і поза-

мовні причини. Він зове його на служіння думці,

надає йому більших чи менших прав. Коли слово

виражає новий зміст, воно буяє більшим суцвіттям,

приймає на себе складніші обов'язки і розпочинає

багатогранніше життя серед слів сучасної українсь-

кої мови. Переосмислюючись, слово набуває нових

значень і смислових відтінків.

Нові значення з'явились у словах широковідомих:

голова, горнило, джерело, жменя, корінь, пояс та

інших. Деякі з них стали виконувати нову роль — тер-

міна, спеціального слова в науці, техніці, мистецтві,

9-311

виробництві, спорті. Перетворення якогось значення

слова у термін може відбуватися так. Це значення

поступово спеціалізується як назва певного науково-

го чи подібного до нього поняття, стає терміном

із властивими йому ознаками. У такий спосіб ви-

никли в українській мові терміни додаток і об-

ставина (у мовознавстві), тиск і рух (у фізиці),

ділення і віднімання (у математиці). Терміни у свою

чергу набувають багатозначності, позначаючи різні

наукові поняття, наприклад операція (у медицині

і військовій справі), фаза (у фізиці та історії),

реакція (у політиці та хімії). Буває, що рух іде у

зворотному напрямку — від терміна до звичайного

слова. До них належать атмосфера, доза, драма,

масштаб,

роман

та

інші.

Переосмислення

слова

ве-

де до появи одного або декількох нових значень.

Старі слова з новим значенням вливаються в ар-

мію звичайних слів і повторюють їх життя. На-

буті значення стають зрозумілими всім мовцям або

вузькому колу фахівців. Слово залишається немовби

тим самим, бо вимовляється і пишеться, як і раніше.

Водночас йому притаманне смислове збагачення.

Як народжується нове значення без народження

нового слова? Зрушення настають поступово. Люди-

на спостерігає подібність предметів і явищ або їх зв'я-

зки. Бачить, що можна тим самим словом позначити

щось нове. Спочатку виникає переосмислене вживан-

ня, натяк на нове значення, який нерідко залишається

тільки індивідуальним використанням. Щоб індиві-

дуальне вживання перетворилося на значення, пот-

рібні зусилля багатьох мовців. А це відбувається не

миттєво, а протягом якогось часу. Мовці і час умож-

ливлюють переростання індивідуального вживання

слова у факт мови. Тоді бере початок життя нового

значення, зрозумілого і потрібного більшості мовців.

Таке значення звичайно не пориває смислових зв'яз-

ків з основним значенням слова. Переносне значення

слова необхідно відрізняти від його переносного вжи-

вання. Переносне значення — це одне із значень ба-

гатозначного слова, що з'являється внаслідок пере-

несення найменування на інший предмет і явище за

подібністю або суміжністю. Воно суспільне усвідом-

лене, фіксується у словниках, чітко розрізняється у

реченнях і словосполученнях, у ситуації мовлення.

Переносне ж використання слова за своїм змістом

індивідуальне, рухливе, змінне, плинне, не «зцементо-

ване» у значення. Воно не закріплене мовою, а отже,

не створює окремого значення, а вживається здебіль-

шого як засіб художньої характеристики. Це може

бути застосування одного із значень у незвичному

словесному оточенні. Тут виникають своєрідні змісто-

ві відтінки, семантичні нюанси, які — через свою мов-

ну незакріпленість і багатоманіття — не досягають

рангу словесного значення. Проте деякі з викорис-

тань роблять переддень нового значення.

Перенесення найменувань з одних предметів і

явищ на інші найчастіше залежить від їх подібності.

Буває подібність форми, розміру, зовнішніх чи внут-

рішніх властивостей. Пригадаємо слово плід, яке

позначає частину рослини, що розвивається із зав'я-

зі, або їстівну частину деяких рослин. На основі цього

вихідного значення утворилося переносне, що сто-

сується результату, наслідку якоїсь діяльності. Яка ж

частина мови найбільш схильна до набуття нових зна-

чень? Це, звичайно, іменники. Розглянемо ще декіль-

ка таких іменників. Найменування вістря позначає:

1) тонкий, загострений або звужений кінець якогось

предмета; 2) гостру, різальну сторону якогось зна-

ряддя; лезо; 3) найсуттєвішу частину чогось, спрямо-

вану на боротьбу з чим-небудь. Останнє значення

переносне. Слово стріла у своєму вихідному значен-

ні — це тонкий стрижень із загостреним кінцем або

2* 35

наконечником, який використовують для стрільби

з лука. Тепер цей іменник вживається також як назва

рухомої частини підйомного крана. Простежимо, як

розвивалася сукупність значень іменника човник.

Він здавна існує в українській мові і є зменшеною

формою від човен. За зовнішньою подібністю почали

називати словом човник частину ткацького верстата,

за допомогою якої протягується поперечна нитка.

А потім враховано подібність функцій і найменовано

деталь швейної машини, що подає нижню нитку.

Отак з одного човника побачили світ ще два човники,

і всі вони об'єдналися в одне багатозначне слово.

Пригадаймо сліпуче сяйво блискавки і гуркіт грому.

У слові блискавка первісним значенням виступає наз-

ва зигзагоподібного розряду атмосферної електрики

під час грози. На основі подібності за швидкістю

перебігу явища витворилися переносні значення: різ-

новид стінгазети, надтермінова телеграма, застібка

на одязі тощо. Переосмислення завдяки спільності

функцій предметів спостерігаємо, наприклад, в імен-

нику воротар, який спочатку називав сторожа біля

воріт, а пізніше — члена спортивної команди (фут-

больної, хокейної, гандбольної), що захищає ворота.

Функціональне перенесення найменування з живого

на неживий предмет маємо у слові двірник. Спершу

воно позначало працівника, який підтримує порядок

і чистоту на подвір'ї, потім — пристрій для механічно-

го витирання оглядового скла в автомобілі, тракторі

та інших самохідних машинах. Нерідко переносне

значення іменника викликають декілька причин, зок-

рема подібність предметів і спільність їх функцій.

Візьмемо два іменника ніжка і крило. Вихідне зна-

чення слова ніжка — зменшена назва кінцівки лю-

дини або кінцівок тварин. І закріпилися перенос-

ні значення: нижня частина гриба, опора меблів

та інших предметів, розсувна частина вимірних інс-

трументів. Тепер про іменник крило. Усі ми

захоплюємося плавним помахом крил лелеки. Слово

крило передусім означає орган літання у птахів, ко-

мах і деяких ссавців. Від цих крил народилися

похідні значення: крило літака, крило вітряка, крило

будинку, крило певного угруповання.

Переосмислення відбуваються також у назвах

якостей, ознак, дій і станів. Наприклад, прикмет-

ник золотий у словосполученнях золота річ, золо-

тий годинник виражає значення «зроблений, виготов-

лений із золота». У словосполученнях золоті про-

мені сонця, золота осінь, золоте листя маємо пе-

реносне значення прикметника «кольору золота,

блискучо-жовтий», а у словосполученнях золота лю-

дина, золоті руки, золоте серце, золота вдача,

золоті слова — переносне значення «який відзна-

чається цінними властивостями, вартий найвищої

оцінки». Дієслово відсівати передає основне значення

«просіваючи, відокремлювати що-небудь від чогось».

За подібністю дії витворилося у цього слова перенос-

не значення «проводячи відбір, усувати, вилучати зі

складу кого-, чого-небудь».

Один предмет або явище може бути з іншим

предметом або явищем у безпосередньому зв'яз-

ку. Цей зв'язок буває просторовим, часовим або

логічним. Тому можливе перенесення найменування

за просторовою, часовою або логічною суміжністю

предметів або явищ. На основі такої суміжності

формуються нові значення слів. Дуже поширений

в українській мові різновид перенесення наймену-

вань за просторовою суміжністю предметів. Словами

аудиторія, школа, клас, інститут називають не тільки

споруду або приміщення, але й людей, учнів, сту-

дентів, які мають до них прямий стосунок. Імен-

ники завод, фабрика — це назви і відповідних про-

мислових підприємств, і колективів.

До кількості значень якогось слова нерідко

причетні різні покоління людей. Наступне поколін-

ня доповнює слово за потреби новими значеннями.

На це вказує внучка Люда з вірша Дмитра Білоуса

«І якби моя бабуся встали», коли згадує про бабусю:

— А якісь слова обов'язково

тільки змінює життя живе.

То й буває, що відоме слово,

але значення його — нове.

В нашім побуті така новинка

для старих людей звучить невлад:

каблуки — шпильки, вид меблів —

стінка,

а портфель квадратний — дипломат.

І якби моя бабуся встали,

, здивувались теж би, що двірник —

не людина, як вони вважали,

а на склі машини очисник!

Переносні значення слів виникають на основі

прямого значення і регулюються ним. Вони з'явля-

ються внаслідок перенесення найменувань одних

предметів, явищ, дій, якостей і ознак на інші. Тоді

ми одним словом позначаємо два або більше різних

понять. Так формується багатозначність слів, що

є одним із постійних джерел збагачення словникового

складу української та інших мов. Нові значення слів

закріплюються практикою носіїв мови. Вони тісно

пов'язані з вихідними значеннями, проте не сплу-

туються з ними. Цікаво, що більшість загальновжи-

ваних слів прагнуть стати багатозначними. У них

немовби сидить якась пружина, яка штовхає їх до

завоювання нових ролей. Але в час свого виникнення,

на перших початках, слово полюбляє бути однознач-

ним. Його призначення тоді — закріпитися за якимсь

предметом або явищем, дати їм точну назву.

Повсякчас народжуються слова української мови,

збільшується їх кількість. Це відбиває дедалі глибше

і багатогранніше пізнання людиною навколишньої

дійсності, технічний прогрес, розвиток науки і культу-

ри. Могутньо діє словотворення, іде в ногу з життям

запозичення з інших мов. Вірно допомагає їм бага-

тозначність слова, тобто використання його для най-

менування інших предметів і явищ. Кожне значення

багатозначного слова завжди поглядає у бік основ-

ного, первинного значення як свого наставника. Нав-

коло основного, стрижневого значення групуються

переносні, вторинні значення, вони тяжіють до ньо-

го. Хоча ступінь близькості їх до основного зна-

чення неоднаковий. Але умовою збереження єдності

багатозначного слова є межа віддаленості вторинних

значень. Таке слово передбачає існування об'єдную-

чого загального значення, яке ми інтуїтивно відчуває-

мо в основному і вторинному (вторинних) значеннях.

Як було сказано, є межа «терплячості» слова до

своїх вторинних, переносних значень. Воно не завжди

хоче бути тією казковою рукавичкою, яка мала ось-

ось розірватися, коли в неї (загублену дідусем)

влізли семеро тварин, маленьких і здоровенних,—

мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-

побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик, ка-

бан-іклан і ведмідь-набрід. Слово не всіх приймає

до свого гурту значень. Обов'язковою умовою воно

ставить спорідненість значень. Під однією звуковою

оболонкою слово іноді не спроможне тримати як

своє нове якесь значення. Тільки тоді, коли основне і

похідне значення виявляють певну спільність, слово

несе на своїх раменах ряд значень і виконує роль

одного слова. Але настає момент, коли відповідне

похідне значення настільки віддаляється від основ-

ного значення, що слово перестає бути єдиним утво-

ренням. Тоді воно відкидає «чуже» значення і пере-

творює його на інше слово. Через те народжуються