Вихованець І.Р. Таїна слова

Подождите немного. Документ загружается.

один із значних промислових центрів Радянської Ук-

раїни.

Походження назви міста неясне. Висувають де-

кілька версій. Найголовніші з них дві. Пригадаємо,

що місто виростало на річці Сума (Сумка). Можливо,

воно одержало назву від найменування річки — тіль-

ки у формі множини Суми. А що означає назва річ-

ки — не встановлено. І склали легенду про те, що на-

чебто при спорудженні фортеці знайшли три зако-

пані суми (сумки). Ці три суми забражено і на ко-

лишньому гербі, який дано місту у 18 столітті.

У 18 столітті Сумам виповнилося 100 років, а міс-

то на півдні Миколаїв тільки народжувалося. Заві-

таємо до цього південного міста.

З корабля до міста

Так склалися історичні обставини, що і справді

доведеться нам почати з корабля, а тоді прямувати до

міста. Миколаїв — це місто корабелів. Стоїть на бе-

резі Бузького лиману, де зливаються ріки Південний

Буг та Інгул. Неподалік, усього за 50 кілометрів від

міста,— Чорне море. Архітектурні пам'ятки 18—19

століть пов'язані із флотом. За короткий відрізок часу

наприкінці 18 століття відбувалися події, які сприяли

виникненню міста. Розглянемо ці події, а з ними — і

мотиви найменування міста.

На суміжній з містом території поселення були

давно. Наприклад, на правому березі Бузького лима-

ну, недалеко від Миколаєва, відкрито руїни древнього

міста Ольвії, що існувало в сиву давнину. Місто ж

Миколаїв засноване порівняно недавно. Йшла росій-

сько-турецька війна 1787—1791 років. Потрібно було

зміцнювати російський флот. Фельдмаршал Г. О. По-

тьомкін дає розпорядження розпочати в 1788 році

будівництво верфі в гирлі ріки Інгул, а 1789 року

він наказує іменувати верф на Інгулі містом Мико-

лаєвом. 1790 року назву міста затвердила Кате-

рина II. Чому Потьомкін запропонував таку назву

міста? Історики вважають, що місто названо Мико-

лаїв для увічнення пам'яті про штурм російськими

військами Очакова в день святого Миколи, 6 грудня

1788 року. До того ж воно будувалося для потреб

флоту, а Миколу-чудотворця вважали за покрови-

теля моряків. Перший корабель, 44-гарматний фрегат

«Святой Николай», який спустили на воду 1790 року,

ще більше закріпив назву міста Миколаїв. Отож

все почалося з корабля, а закінчилося містом.

З Миколаєва продовжимо мандрівку до трьох пів-

денних міст, назви яких овіяні античністю.

На крилах античності

Буває, що затихають чарівні звуки якоїсь мови,

вона перестає бути засобом усного спілкування — і

зберігається лише в пам'ятках давнього письменства.

Такою мовою є, наприклад, давньогрецька. Мова

немовби вмирає і заховує свою красу у нетлінних

творіннях художників слова. Тому називають її мерт-

вою. Але подібний стан іноді є відносним. Бо деякі

мертві мови продовжують життя в сучасних мовах,

мовах-нащадках, що розвинулися на їхній основі.

Або настають моменти, коли раптово пробуджується

цікавість людей до стародавньої культури і мови. Мо-

ва оживає, нагадує про себе чарами слова і велить

не забувати їх. Так сталося з давньогрецькою мовою.

Вона ніби прокинулася і зазвучала знову. У 18 століт-

ті народилася мода на давньогрецькі назви. І зазву-

чала давньогрецька мова в найменуваннях міст. Заві-

таємо до цих міст — Херсона, Сімферополя, Одеси.

У назвах вчувається відгомін давніх епох, незнищен-

ність людського слова. На крилах античності найме-

нування линуть у прийдешнє.

Херсон. Місто розташоване на правому березі

Дніпра. Засноване 1778 року як база російського

Чорноморського флоту з фортецею і кораблебудівною

верф'ю. Тут деякий час керував будуванням кораблів

на місцевій верфі російський флотоводець Ф. Ф. Уша-

ков, а будівництвом укріплень у місті — О. В. Суво-

ров. Вас зацікавлять архітектурні пам'ятки 18—

19 століть: арсенал, Греко-Софійська церква, Петер-

бурзька та Очаківська брами Херсонської фортеці,

Катерининський собор і дзвіниця, житлові будинки.

Херсон виник на місці російського укріплення

Олександр-Шанц, яке збудували в 1737 році. Місто

названо за іменем стародавнього Херсонеса, що

стояв колись поблизу нинішнього Севастополя. Дав-

ньогрецьке слово херсонес означало «півострів».

Сімферополь. Місто стоїть на річці Салгирі. Зас-

новане 1784 року. Раніше тут було татарське посе-

лення Ак-Мечеть («Біла Мечеть»). Перші відомості

про поселення припадають на 16 століття. На цій те-

риторії були поселення й давнішого часу. На околиці

Сімферополя побачимо стародавнє скіфське городи-

ще. Але повернемося до 18 сторіччя. Ішов 1783 рік.

Ліквідовано турецьке панування у Криму, і Крим

приєднано до Росії. Від 1784 року розпочалося життя

нового міста. Збереглися в Сімферополі пам'ятки

архітектури 19 століття у стилі класицизму: будинок

Таранова-Бєлозьорова, палац графа Воронцова,

парк «Салгирка». У місті бували О. Суворов, В. Жу-

ковський, О. Грибоедов, О. Пушкін, А. Міцкевич,

В. Бєлінський, Л. Толстой. Викладав у місцевій гім-

назії Д. Менделєєв. Студенти університету слухали у

1920—1921 роках лекції В. Вернадського. Універ-

ситет у Сімферополі закінчив 1923 року І. Курчатов.

1784 року місто офіційно затверджено під сучас-

ною назвою Сімферополь. Назва міста походить

від давньогрецьких слів сімферо «збирати докупи,

з'єднувати» або «бути корисним, давати вигоду»

і поліс «місто».

Одеса. Місто розташоване на північно-західному

узбережжі Чорного моря. На території сучасної Оде-

си було татарське поселення Качибей (Хаджибей).

Поселення згадується вперше 1415 року. Тут 1794 ро-

ку почали будувати нове місто. У 19 столітті Одеса

стає значним промисловим, науковим і культурним

центром. Вона відіграє помітну роль у національно-

визвольному русі грецького і болгарського народів.

Вкарбовано у вічність і дні революційної боротьби

1905—1907 років, і прибуття 1905 року повсталого

броненосця «Потьомкіна», і встановлення Радянської

влади, і героїчну оборону міста під час Великої

Вітчизняної війни. Сучасна Одеса — велике індус-

тріальне місто, важливий міжнародний морський

порт.

Одеса і море невіддільні. Красивий Приморський

бульвар і напівкругла площа. Від площі до моря

зійдемо Потьомкінськими сходами. Повернемось зно-

ву до міста. Зачаруємось архітектурними пам'ятками

19 століття: палацом Воронцова, палацом Потоць-

кого, палацом Наришкіної, спорудою театру опери та

балету, Археологічним музеєм. Перегорнемо сторінки

багатого на події та імена життя Одеси. Деякий час в

місті жили декабристи П. Пестель, С. Муравйов-

Апостол, М. Муравйов-Апостол, С. Волконський, бол-

гарський революціонер і поет X. Ботев. Викладали в

університеті І. Мечников, І. Сеченов, В. Філатов.

Відбували заслання О. Пушкін, А. Міцкевич. Бували

тут В. Бєлінський, М. Гоголь, М. Добролюбов, Леся

Українка, М. Коцюбинський, І. Франко, І. Бунін.

В Одесі навчався болгарський письменник І. Вазов.

Жив у місті і писав про нього О. Купрін. Виступали

корифеї українського театру М. Кропивницький,

М. Заньковецька, М. Садовський, П. Саксаганський.

У другій половині 19 — на початку 20 століття до Оде-

си приїздили композитори М. Мусоргський, П. Чай-

ковський, М. Римський-Корсаков, О. Глазунов,

С. Рахманінов, співаки Ф. Шаляпін, С. Крушельниць-

ка, Л. Собінов. В Одесі народилися російські радянсь-

кі письменники А. Ахматова, Е. Багрицький, В. Ка-

таев, І. Ільф, Є. Петров та інші. Жили або побува-

ли тут В. Маяковський, К- Паустовський, Н. Хікмет,

Л. Арагон, Т. Драйзер, М. Залка.

Декілька слів про назву міста. Назву Одеса

місто одержало 1795 року. Це найменування запропо-

нувала Російська Академія наук. Назвали місто на

згадку про давньогрецьку колонію Одесос, що, як

тоді гадали, була розташована на цьому місці.

Наша мандрівка містами України незабаром за-

вершиться. Залишилося відвідати сім міст, які було

перейменовано за радянського часу.

Мінлива доля перейменувань

Містам притаманна різна доля і в назвах. Окремі

назви сягають далекої давнини, промовляють у віч-

ність легендою і золотими зернами народної мудрості.

Вони не бояться потрясінь, сміливо йдуть навстріч

грозам і всіляким випробуванням. Упродовж сторіч ці

назви залишилися вірними володарям-містам, пліч-о-

пліч з ними творили минуле, сучасне і прийдешнє.

Бували соціальні потреби змінити найменування.

І воно від'єднувалося від міста, пропадало у вирі по-

дій, не завдавало болю. Бо місто довго мріяло про

іншу назву. Це жадане оновлення долі, віковічне

прагнення гармонії.

І нарешті — траплялися поспіхи в перейменуван-

нях міст. Запопадливо, аби не спізнитися, декому

ще за життя кортіло «увічнити» себе в наймену-

ваннях міста. Місто змушене було носити невідпо-

відне йому ім'я. Здавалося, що так буде вічно. Але

мудрість віків невдовзі виправляла примхи можно-

владців, померлих і фізично, і морально. Під подува-

ми вітрів розвіювались, як полова, і мнимі їх величчя,

і неправомірні сподівання. Сповзали з рамен міст, мов

перетрухле лахміття, імена, наспіх припасовані і чу-

жі. Міста вимагали перейменувань.

Про різну долю перейменувань поміркуємо, заві-

тавши до міст — Хмельницького, Івано-Франківська,

Кіровограда, Запоріжжя, Дніпропетровська, Воро-

шиловграда, Донецька. Ці міста, ще раз підкреслимо,

перейменовано за радянського часу.

Хмельницький. Місто стоїть на Південному Бузі

при впадінні в нього річки Плоскої. Під назвою Плос-

кирів або Плоскурів уперше в історичних документах

згадується 1493 року. У другій половині 16 століття

тут збудовано фортецю. Населення Плоскирова бра-

ло участь у повстанні Северина Наливайка, визволь-

ній війні українського народу проти польсько-шляхет-

ських загарбників, повстанні Семена Палія, гайда-

мацькому русі. У 80-х роках 18 століття Плоскирів

(Плоскурів) перейменовано на Проскурів. Після дру-

гого поділу Польщі (1793 рік) місто відійшло до Росії.

1846 року в місті двічі побував Т. Шевченко. Сюди

приїздили Л. Глібов, С. Руданський. У 1890—1894 ро-

ках у Проскурові перебував на військовій службі

О. Купрін.

Місто двічі перейменовували. Вихідну назву

Плоскирів або Плоскурів пов'язують із розташуван-

ням міста в долині річки Плоскої. Сама ж річка плине

плоскою, пологою місцевістю. Мабуть, тому її і на-

звали Плоска. Збереглися оповіді про те, що навколо

міста колись було викопано глибокий рів. За перека-

зами річка Плоска і слово рів утворили назву Плос-

кирів або Плоскурів. У кінці 18 століття маємо найме-

нування Проскурів. Якщо порівняти Плоскурів і

Проскурів, то у другій назві звук л замінено на р.

Неначебто часткове перейменування, але в ньому

втрачається явний зв'язок із назвою річки. А 1954 ро-

ку на ознаменування 300-річчя возз'єднання України

з Росією Проскурів пер именовано на Хмельницький.

Місто названо іменем гетьмана України, керівника

визвольної боротьби українського народу проти по-

льсько-шляхетського гніту Богдана Хмельницького.

На цій території точилися бої військ Богдана Хмель-

ницького з шляхтою. Було скорено і фортецю Плос-

кирів (Плоскурів).

Івано-Франківськ. Красиве місто Прикарпаття

стоїть у межиріччі Бистриці Солотвинської і Бистриці

Надвірнянської. Засновано 1662 року під назвою

Станіслав (Станіславів). Звільнення від тривалого

австрійського і польського панування приніс трудів-

никам міста 1939 рік — рік возз'єднання Західної

України з УРСР. Про давні дні нагадують архітектур-

ні пам'ятки 17—18 століть: будова ратуші, єзуїтський

костьол і колегіум, вірменський храм. У Станіславі

вчився І. Вагилевич, жила і працювала українська

письменниця Н. Кобринська, не раз бував І. Франко.

Вам, юні філологи, цікаво буде дізнатися, що у цьому

місті народився видатний лінгвіст сучасності Єжи

Курилович.

Назву Станіслав місто одержало за ім'ям польсь-

кого магната Станіслава Потоцького, якому нале-

жали ці землі. У 1962 році Станіслав перейме-

новано на Івано-Франківськ для увічнення пам'яті

геніального Каменяра.

Кіровоград. Місто розташоване на річці Інгулі.

Коротко про історію міста. 1754 року за наказом

імператриці Єлизавети Петрівни засновано фортецю

святої Єлизавети на землях Запорізької Січі для за-

хисту південних кордонів країни від грабіжницьких

нападів турків і кримських татар. 1775 року населе-

ний пункт біля фортеці названо Єлисаветград. З кін-

ця 18 століття місто забудовується спорудами у

стилі класицизму. У Єлисаветграді перебували

О. Пушкін, А. Міцкевич, Ф. Ліст, А. Фет. Тут почина-

ли свій творчий шлях І. Карпенко-Карий і М. Занько-

вецька. У місті жив український письменник Ю. Янов-

ський.

За радянського часу місто перейменовано двічі.

1934 року названо Кірове, з 1939 року—Кіро-

воград на честь С. М. Кірова.

Запоріжжя. Стоїть на Дніпрі, у нижній його течії,

де острів Хортиця роз'єднує ріку на два рукави. Посе-

лення на місці Запоріжжя виникло 1770 року у зв'яз-

ку з будівництвом фортеці для захисту південно-

східної частини України від кримських татар і турків.

Його, названо Олександрівським форштадтом за ім'ям

генерала Олександра Голіцина, який командував

російською армією на півдні України. Пізніше укріп-

лення перетворюється на місто Олександрівськ.

А 1921 року перейменовано на Запоріжжя, що озна-

чає «лежить за порогами». Тепер, звичайно, на Дніп-

рі порогів нема. Проте до закінчення 1932 року

будівництва Дніпрогесу були вище міста численні по-

роги, які заважали судноплавству. Сьогодні про ці

пороги нагадує лише назва Запоріжжя. За роки Ра-

дянської влади місто стало одним з найбільших

індустріальних центрів України. Реконструйовано

центральні райони старого Запоріжжя, а біля Дніп-

рогесу, на лівому березі Дніпра, виросло нове місто.

Кожному, хто приїздить до Запоріжжя, хочеться

подивитися на могутній Дніпрогес, а також побувати

на острові Хортиця, розташованому нижче колишніх

знаменитих дніпровських порогів. Тепер Хортиця

стала частиною міста. Острів у часи козацтва був

важливим стратегічним опорним пунктом Запорізь-

кої Січі. Тут міцніла козацька слава. Про неї гово-

рять залишки запорізьких укріплень на Совутиній

скелі та в інших місцях острова. Збереглися також

залишки хортицьких укріплень, споруджених росій-

ськими військами під час російсько-турецької війни

1735—1739 років.

Дніпропетровськ. Розташований на Дніпрі. Тепер

більша частина міста розкинулася на високому пра-

вому березі, а менша — на лівому. Колись на місці

сучасного Дніпропетровська були фортеці, слободи,

села, інше розташування міста. Усе розгорталося так.

1635 року на правому березі Дніпра проти Кодацько-

го порога споруджено польську фортецю Кодак. Цьо-

го ж року козаки її зруйнували. 1639 року шляхет-

ська Польща фортецю відбудовує. 1711 року фортецю

Кодак знищено. Пізніше тут — козацька слобода

Кодак, яку в кінці 18 століття перейменували на село

Старі Кайдаки. Це все відбувалося на правому

березі Дніпра. Проте місто народжувалося на лівому

березі, де стояла козацька слобода Половиця, а потім

посувалося на правий берег. 1776 року на місці

слободи Половиця засновано місто Катеринослав.

Названо його так на честь російської імператриці

Катерини II, що царювала тоді. Низовинне Лівобе-

режжя, на якому виростало місто, навесні затоплю-

вали води повені. Тому 1784 року Катерина II підпи-

сала указ про перенесення будівництва міста на

правий берег Дніпра біля Кайдака. За царювання

Павла І Катеринослав 1797 року перейменовано

на Новоросійськ і зроблено адміністративним цент-

ром Новоросійської губернії. 1802 року цар Олек-

сандр І повернув місту стару назву Катеринослав.

За Радянської влади 1926 року перейменували Кате-

ринослав на Дніпропетровськ за назвою ріки Дніпра

і прізвищем видатного радянського державного І пар-

тійного діяча Г. Петровського. Тепер Дніпропет-

ровськ — велике індустріальне місто. З'ясувавши по-

ходження назви Дніпропетровськ, оглянемо архітек-

турні пам'ятки міста і пригадаємо деякі сторінки його

літературного й наукового життя. Ось застигли в

непорушності творіння 18—19 століть палац Потьом-

кіна, у якому тепер Палац студентів імені Ю. О. Гага-

ріна, і Преображенський собор. У 1820 році в Катери-

нославі перебував О. Пушкін. Тут жив і працював ук-

раїнський письменник-етнограф І. Манжура. З міс-

том пов'язана творча діяльність українського істори-

ка, археолога, етнографа, фольклориста і письмен-

ника Д. І. Яворницького, який більшість праць при-

святив історії Запорізької Січі.

Ворошиловград. Це місто Донбасу — один з най-

більших центрів важкої промисловості. Лежить на

річці Лугані, при впадінні до неї річки Вільхівки.

1795 року тут виникло поселення, яке з 1797 року

дістало назву «селище Луганський Завод». 1882

року це селище разом із прилеглим до нього поселен-

ням Кам'яний Брід названо містом Луганськом. Най-

менування Луганськ походить від назви річки Луга-

ні. Оскільки річка мала широку лугову заплаву,

то, можливо, її назва означала «лугова» (від слова

луг). 1935 року Луганськ перейменовано на Воро-

шиловград за прізвищем К- Є. Ворошилова. 1958 ро-

ку знову повертаються до назви Луганськ. А у 1970

році — повторне перейменування на Ворошиловград.

Не зовсім вдале перейменування.

Мабуть, доведеться ще раз назвати місто Луган-

ськом. Дуже добра назва, до того ж припасована до

найменування річки. На закінчення відзначимо, що

в Луганську народився відомий російський словни-

кар, етнограф і письменник В. І. Даль, який само-

віддано ціле життя вивчав народне слово. Він створив

славетний «Тлумачний словник живої великоруської

мови», що містить близько 200 тисяч слів.

Донецьк. Остання зупинка в нашій мандрівці.

Місто лежить у центральній частині Донбасу, на

річці Кальміусі. Це один із значних центрів важкої

промисловості в нашій країні. Як виникло місто?

Спочатку на цій території було робітниче селище

Юзівка, засноване 1869 року. Селище названо за

прізвищем англійського підприємця Джона Юза.

З 1917 року Юзівка стала містом. 1924 року Юзівку

перейменовано на Сталіне за прізвищем Й. В. Ста-

ліна. 1961 року місту дали назву Донецьк за його роз-

ташування в Донецькому кам'яновугільному басейні.

За час мандрівки ми відвідали 25 міст. З'ясували

походження їх назв. Не всі найменування всебічно

досліджені. Декому з вас, юні мовознавці, заба-

жається досконаліше вивчити ці назви. А скільки

інших міст і сіл у нашій республіці! І в інших респуб-

ліках! Які поетичні і влучні назви містам і селам

давав і дає народ! Цікаво проникнути в сутність

назв, пояснити їхнє походження. І тут перед вами

велике поле діяльності. Андрій Малишко, зачудова--

ний народними найменуваннями, вказує на неповтор-

ність і полум'яність цих слів:

В нас назви сіл — як кремінь на ударі,

Як молотами куті якорі:

Безрадичі, Трипілля на горі,

Кагарлики із Креничами в парі;

Слобідки Красні, з місяцем у хмарі,

Карапиші, у сяєві зорі,

Де половецькі урвища старі

Укрилися в сади вишнево-карі.

РОЗПОВІДЬ ШОСТА

КРАСА В ІМЕНІ ТВОЇМ

Є слово, з яким людина не розлучається ніколи.

І народиться дитина — до неї це слово приходить

першим. Воно має бути дзвінким і красивим. Це —

ймення твоє.

Дитині ім'я дають батьки. Воно вирізняє людину

з-поміж інших людей, супроводжує її у щасті й

журі, у життєвих випробуваннях. Ім'я з'єднує нас із

батьківською хатою, рідною мовою і культурою, ми-

нулим і прийдешнім, з багатьма народами світу, з пое-

зією слова. Ймення окремих людей зливаються в

симфонію краси, несуть у світи відлуння вічності.

В кожному імені людини вкарбовано часточку

історії народу. Тут сліди давніх епох, мрії і сподіван-

ня народу, його творча снага, господарські і культурні

зв'язки. Українська мова має свої традиції в іме-

нуванні людей. Упродовж віків розв'язувалося питан-

ня: які ймення красиві, а які ні?

В українській мові, як і в російській та білорусь-

кій, витворилася система імен, в основу якої покладе-

но імена християнського календаря. Ця система

істотно відрізняється від дохристиянської. Адже до

прийняття християнства, за часів язичництва, наші

пращури давали імена залежно від різних обставин

життя. На вибір імені впливала або пора року, або

назви тварин і дерев, або зовнішні риси людини...

Або навіть побажання батьків. Тому у язичників дітей

називали Зима, Вовк, Лев, Орел, Сокіл, Ворона,

Милава, Красава. В цих іменах і поезія, і зачаруван-

ня пращурів навколишнім світом, і любов до своїх на-

щадків, і «дипломатія» для завоювання дітям щастя.

Пригадаймо поетичні рядки Ліни Костенко про ті

давні часи: «Але ще ж яку помсту надумала мудра

Ольга! Привели їй дочку деревлянського князя Мала.

Десь зняли те дівчатко на вже обгорілій драбині,

І вона ту князівну взяла собі у рабині. І забрала

у Київ оту нещасну Малушу, щоб І рід той пощез, щоб

і спогад про нього вимер. Але син її, княжич,

полюбив ту рабиню — як душу. Народився в них

хлопчик. І це був князь Володимир». Малушею

іменували наймолодшу дівчинку в сім'ї. В наведе-

ному уривку говориться про Малушу — матір могут-

нього князя Володимира, за князювання якого відбу-

лося хрещення Русі. Отож називали дітей по-різ-

ному. З ім'ям Вовк пов'язувалося сподівання на

силу і витривалість сина. Якщо довго очікували

сина — його іменували Ждан. Коли ж був небажа-

ний — отримував ім'я Неждан або Нечай. Імена

з негативним змістом типу Горе були в народній сві-

домості не просто іменами, вони оберігали дітей від

поганих сил. Люди вірили в магічну силу імені.

Воно, на їх думку, приносило силу і славу, щастя

і успіх, хворобу і смерть. Які ж були прекрасні

ймення, що складалися з двох слів: Ратибор, Володи-

мир, Всеволод, Мирослав, Радослав, Милонег, Верхо-

слава. Прийняття християнства на віки змінило пано-

раму імен. Багато з них ми шануємо і досі.

Яка ж тепер сукупність наших імен? Що ми

отримали у спадок від пращурів і які імена створили

за нашого часу? Які надбання від інших народів було

прийнято в .пізніші часи?

Передусім вирізнимо візантійські християнські

імена. Вони з'явилися разом із уведенням християн-

ства на Русі у кінці 10 століття. Візантійські імена

були неоднорідні. Візантія їх успадкувала від імен

давньогрецьких, давньоримських, давньоєврейських

та інших. Візантійськими їх називаємо тому, що вони

прийшли з Візантії. На Україні такі візантійські іме-

на, як Олексій, Петро, Михайло, Григорій, Галина,

Ганна, Катерина, Олена, були і продовжують бути

популярними. Далі йдуть давньоруські Володимир,

Святослав, Любомир, Всеволод, Ростислав, Людми-

ла і подібні. До них прилягають утворені за грецьким

зразком імена типу Віра, Надія, Любов, Богдан.

Запозичено ще за русичів і деякі скандінавські імена:

Ігор, Олег, Ольга. Вам, напевно, подобається звучан-

ня слів Ванда, Власта, Квітослава, Росиця, Ружена.

Вони схожі на східнослов'янські імена. Що це за

ймення? Це запозичення із західнослов'янських і

південнослов'янських мов. Поповнився фонд імен і з

інших джерел. Поширенню імен із західноєвропейсь-

ких мов (Альберт, Арнольд, Артур, Едуард, Еміль,

Ернст, Конрад, Марат, Альвіна, Віолетта, Евеліна,

Едіта (Едіт), Елеонора, Ельвіра, Ельза, Жанна)

сприяли зарубіжна художня література, оперне ми-

стецтво, преса, кіно. Радянська епоха внесла нові

барви в іменотворення. Після Великого Жовтня на-

род увічнював у нових іменах революційне оновлен-

ня світу: Воля, Свобода, Слава, Октябрина. Оповиті

любов'ю до Леніна імена-новотвори Вілен, Владлен,

Владилен, Білена, Віліна, Владилена, Владлена, Ле-

ніна, Нінель.

Краса імені... Тисячоліттями люди творили імена,

шліфували їх, передавали нащадкам. Поняття «кра-

са імені» охоплює багато характеристик. Це і мелодія

слова, і"захоплення носієм імені в житті, в художніх

творах, театрі, кіно. У духовному досвіді людини ре-

льєфно вирізьблюються знамениті носії імені. Крім

того, красиве ім'я легко вимовляється, добре запам'я-

товується. Від нього можна утворити багато змен-

шено-пестливих форм. Таке ім'я не викликає в людей

небажаних асоціацій.

Хіба не викликає подив і захоплення безмежжя

пестливих форм в українській мові?! Візьмемо ймення

Іван, що було тривалий час одним із найпопуляр-

ніших. Ось ряд його зменшено-пестливих форм: Іван-

ко, Іваночко, Іванонько, Іваненько, Іванець, Іванечко,

Іваник, Іванчик, Іванцьо, Іваночок, Іваньо, Іванько,

Іванунь, Івануньо, Івась, Івасьо, Івасько, Івасенько,

Івасечко, Івасик, Івасюнь, Івасюньо, Івасюненько,

Івасюнечко, Івашко, Івашенько, Івашечко. Ніжні пе-

реливи цього імені звучать у народній пісні, художній

літературі та усному мовленні. Порівняйте вихідне

слово Іван і похідні в реченнях: Дід Іван косив траву.

(Д. Павличко.); І цвіт весняний — літній овоч На де-

реві

життя

давав,

Пушкінові Максимович Пісні

вкраїнські позичав, І де сміявсь Іван Петрович,— Та-

рас Григорович повстав. (М. Рильський.); Лежи, Іва-

не. Кожен, хто вклонився твоїй могилі,— пам'ятник

тобі. (Л. Костенко.); Упало небо понад Іванком, упа-

ла зірка. (А. Малишко.); — Іван, Іван повернувся?!

Іваночку! (О. Довженко.); Іваночку! Чекає кіноплів-

ка. Лишай косу в сусіда на тину. Іди у кадр, екран —

твоя

домівка,

два

виміри,

третій

— в

глибину.

(Л. Костенко.); Ось послухайте, Іванцю! (Леся Ук-

раїнка.); — Це ти, Івасю, сину мій? (А. Малишко.);

Хотів мати в оркестрі кларнетиста не будь-якого,

а, як він казав, від бога. Саме таким виявився

Івасько, найстарший Явтушків син. (В. Земляк.);

Дикі гуси летять. Пролітає Івасик- Телесик. (Л. Кос-

тенко.); Ой за гаєм зелененьким Там Івасьо моло-

денький На конику вигравав, Соколонька намовляє.

(Народна пісня.). Зменшувальні форми дозволять

передати найтонші відтінки стосунків між людьми.

Ласкаве материнське Іванку, Іваночку, Івасику, На-

талочко, Натальцю несуть ніжність і любляче серце

найдорожчої людини на землі. Усім знане витончено-

ніжне ім'я Галина. Це ім'я, зокрема, вкарбовано у

мистецтво звершеннями талановитого скульптора Га-

лини Кальченко, яка натхненно творила пісню у брон-

зі і граніті і була залюблена в геній і високість

духу Лесі Українки:

Слухняна й смертна глина, як раба,

Згинається, чужій підвладна волі.

Та непокора зріє в ній поволі,

Встає за невмирущість боротьба.

У бронзі грає слово, мов труба,

В граніті — вкриті інеєм тополі.

Душі землі, де стигнуть людські болі,

Торкається її рука слаба.

Та ось — Галина відійде від Лесі,

Як донор... Кров її пульсує, б'є

У кволій плоті на каміннім плесі.

Той камінь їй безсмертя віддає,

Що закричав і вчув життя своє

На стилоса її натхненнім лезі.

(Д. Павличко.)

Ім'я Галина має багато зменшено-пестливих

форм: Галя, Галинка, Галинонька, Галиночка, Гало-

нька, Галочка, Галечка, Галюня, Галюнька, Галюся,

Галюсенька, Галютонька, Галюточка, Галютенька.

Візьмемо деякі з них у творах для дітей:

Сміється Галя дзвінко, Від сонечка рожева.— Здоро-

ва будь, Галинко! — В саду шумлять дерева.

(М. Пригара.); Татко напився та й хвалить її: —

Дуже солодка водичка. Тільки чому це, Галюсю, твої

Очки — немовби кринички? (П. Усенко.)

А яке ніжне-преніжне ім'я Марічка, що опоетизо-

ване народом, відшліфоване до віртуозності, мелодій-

ної витонченості. У цьому пестливому слові мелодія

гір, спів полонини, мовчазна задума дерев, поклик

вічності:

Тут, в небі, тихо. Ані шум потічка,

ні вітру шум, ні пташка лісова.

І тільки десь Іванова Марічка

із того світу кличе його: — Йва-а-а!..

(Л. Костенко.)

Edited by Foxit Reader

For Evaluation Only.

Не проста справа — обрати красиве ім'я'. Цьому

зарадять гарні родинні традиції, приміром, нази-

вають сина чи доньку іменем батька, матері, дідуся,

бабусі. Або обранням імені вшановують видатних

осіб, літературних героїв тощо. І, звичайно, велика

роль милозвучності слова, його легкості у ви

мові.

Отже, краса імені і в його зв'язках з родинною

традицією, і в освяченості діяннями синів і дочок

народу, і в його естетиці, і в розмаїтті, і у звуковій

довершеності, і у варіаціях пестливих найменувань,

і у врахуванні гармонії з прізвищем і батьківським

іменем.

За нашого часу називають новонароджених пе-

реважно Іменами, успадкованими від попередніх по-

колінь, але старанніше дібраними і естетично від-

шліфованими. Цікавий такий факт: зараз коло імен

звузилося до 50 одиниць. До того ж перші, найчасті-

ше вживані, ймення охоплюють близько 70 процентів.

Водночас батьки прагнуть збагатити й оновити склад

імен. І знову звертаються до попередньої скарбниці,

багатої схованки цих слів. Які ж імена тепер найпо-

ширеніші? Розгорнемо словник-довідник «Власні іме-

на людей» Л. Г. Скрипник і Н. П. Дзятківської,

видрукуваний 1986 року. Тут читаємо, що «і в містах,

і в селах чітко окреслюється група панівних імен,

окремі з яких можуть у той чи інший рік відрізня-

тися частотою реєстрації, заступатися іншими, але

сама група імен-улюбленців різко вирізняється на тлі

імен обмеженого чи поодинокого вжитку. Лідерство

по всій Україні тривалий час тримають імена Андрій,

Віктор, Віталій, Володимир, Дмитро, Євген, Ігор,

Олег, Олександр, Сергій, Юрій; Ірина, Людмила, Ма-

рина, Наталія (Наталя), Олена, Ольга, Світлана,

Тетяна. Останнім часом до імен масового поширення

долучилися Максим, Роман, Руслан, Алла, Валенти-

на, Вікторія, Ганна, Інна, Оксана, Юлія. Не обійдені

увагою батьків, хоч використовуються рідше, ніж

вищезгадані, імена Анатолій, Антін, Богдан, Вадим,

Валерій, Василь, Владислав, Вячеслав, Геннадій,

Григорій, Костянтин, Леонід, Микола, Мирослав,

Назар, Павло, Петро, Станіслав, Тарас, Ярослав;

Галина, Віра, Катерина, Любов, Лариса, Лідія, Лілія,

Марія, Надія, Яніна» '. Деякі імена борються за свою

попередню популярність. І іноді її завойовують. Зно-

ву молодо починають звучати Арсен, Артем, Данило,

Денис, Єгор, Іван, Ілля, Платон, Анастасія, Антоніна,

Дарія, Євдокія, Єлизавета, Марія, Соломія, Уляна.

Бувають і в імен припливи і відпливи. На тлі узвичає-

ності вирізняються жіночі імена Зоряна, Зорина,

Калина, Сніжана, яким притаманні поетичні барви.

Сучасне українське найменування людей великою

мірою збігається з російським і білоруським. Однак

маємо тут і своєрідні вияви. Зокрема, українській мо-

ві притаманне ширше творення жіночих імен від

чоловічих: Богдан — Богдана, Василь — Василина,

Іван — /ванна, Михайло — Михайлина, Роман —

Романа. Також зростає кількість давньоруських і

слов'янських жіночих найменувань типу Мирослава,

Ярослава, Златослава, Зореслава. Українська мова

вирізняється і сукупністю офіційних варіантів того

самого імені, порівняйте: Лкгон — Антін, Никон —

Никін, Єремія — Ярема, Єфрем — Окрім, Влас —

Улас, Мойсей — Мусій, Амвросій — Амбросій, Ус-

тин — Устим,, Парфен — Парком і Пархім, Феодо-

сія — Теодозія, Фотинія — Хотина, Іларіон — Ларі-

он, Анастасій — Анастас, Арсеній — Арсен, Олек-

сій — Олекса, Гарасим — Герасим, Дорофій — До-

рош, Костянтин — Кость, Олександр — Олесь і Лесь,

' Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П. Влас-

ні імена людей.— К- : Наук, думка, 1986.— С. II.

9—311

Edited by Foxit Reader

For Evaluation Only.

Євгенія — Євгена і Івга, Наталія — Наталя і На-

талка.

Українці часто називають дітей іменами, пов'яза-

ними з видатними діячами української культури,

з історичними особами. Ми любимо великого Кобза-

ря — і ймення Тарас у великій шанобі. Дерево поезії

Шевченка розкинуло віти на весь світ. Захоплюють-

ся життям і творчістю цієї світлої людини братні

народи нашої країни. Тому ім'я Тарас зустрінемо

не тільки на Україні. А яке популярне в нас ім'я

Леся! Це пестлива форма від імен Лариса, Олександ-

ра та інших. Пестлива форма від'єдналася від вихід-

них слів і перетворилася на самостійне ймення.

Велика заслуга в цьому геніальної поетеси Лесі

Українки, життя якої було подвигом. Чарує могуття

її дум і те, що Леся Українка взяла собі на віки

ім'я свого народу і щоденно його звеличувала в

борні і праці. Ймення Леся ніжно і гордо звучить

у симфонії сучасних найменувань людей. У нашій

республіці закріплюється ім'я Роксолана (Роксоля-

на), музичне і світле, напоєне свіжістю барв. Доне-

давна воно було майже не знане. Але ось побачив

світ роман Павла Загребельного — і ймення народи-

лося вдруге. Слово Роксолана походить від латинсь-

кого Roxolana, що позначало роксоланку, або пред-

ставницю іраномовного скіфського племені, а пізніше

переосмислилося на назву русинки, українки. Рок-

соланою назвали в 16 столітті українську дівчину

з міста Рогатина (теперішньої Івано-Франківської

області) Настю Лісовську, яку захопили в рабство

кримські татари і продали турецькому султанові.

Потім Роксолана стала дружиною турецького сул-

тана і відігравала велику роль у політичному житті

тодішньої Османської імперії. Вона відзначалася

красою, розумом і музичним обдаруванням. Це ім'я

припало багатьом до вподоби.

Імена живуть у народній пісні, де вони шліфують-

ся і набувають мелодійності. Тут народ витворив

багато їх варіацій, емоційних найменувань. У пісні

бринить природна краса наших імен, їхня ніжність.

З пісні і уст народу плинуть вони у художню літе-

ратуру.

У поезії імена виростають в узагальнення. Май-

стри слова використовують тоді множинні форми:

Старі Горпини, Мотрі і Секлети,— сидять, говорять,

отже і живуть. Нащадків їхніх модні силуети у ве-

чорових сутінках пливуть. (Л. Костенко.) Окремі

імена стають символами. В українського, російського

і білоруського народів символом героя буває ім'я

Іван:

І здалось жінкам — як через ріки

Крізь важкий пороховий туман

У бою ідуть їх чоловіки

З грізним, гордим іменем — Іван.

(А. Малишко.)

Бувають рідкісні долі імен. Ось які складнощі

випали на ймення Георгій. Це слово грецького похо-

дження (georgos означало хлібороб, плугатар; від

ge"— земля і ergon — робота). Звучання слова не

зовсім відповідало ладові української мови. Тут стоять

поряд два голосних, які порушують гармонійне поєд-

нання звуків. І поступово від Георгій народилося

два слова Юрій і Єгор. Це народні утворення, мело-

дійніші за свого попередника. А чому з'явилися

цих два слова замість одного? Річ у тім, що ймення

Єгор побутувало у простонародді, а Юрій — у па-

лацах, у панів. За радянського часу імена Єгор і

Юрій боролися за першість. Перемогу у двобої здо-

був Юрій. Виділимо ще один цікавий момент. Геор-

гій, Юрій і Єгор стали не варіаціями того самого

імені, а окремими, самостійними іменами. Наприклад:

4* 99