Вихованець І.Р. Таїна слова

Подождите немного. Документ загружается.

слова з різним значенням, але однаковим звучанням.

Так сталося із словом порох, що роз'єдналося на два

слова і одне з яких означає найдрібніші сухі частинки

твердих тіл (пил), а друге — вибухову речовину.

Перша назва була основною, друга виникла за зов-

нішньою подібністю предметів. У сучасній українсь-

кій мові значеннєвий зв'язок між порохом (пилом)

і порохом (вибуховою речлвиною) повністю втраче-

ний. Подібним шляхом виникли такі однакові за

звучанням і різні за значенням іменники, як лист

(рослини) і лист (паперу), пішохід (людина) і пі-

шохід (тротуар). Якщо переосмислення слова від-

бувається в тісному зв'язку з його основним зна-

ченням, то у ньому з'являється ще одне значення —

додаткове, переносне. Якщо ж такого зв'язку нема

і нове значення не має нічого спільного з попе-

реднім, тоді виникає нове слово, тобто перше слово

відкидає віддалене значення і дозволяє йому стати

окремим словом. Можливо, віддалене значення само

не хоче бути в розпорядженні першого слова і

рветься відокремитися від нього. Отож слово не тер-

пить різких значеннєвих змін. Коли такі зміни на-

стають — з одного слова утворюються два.

РОЗПОВІДЬ ЧЕТВЕРТА

ДЕСЬ КОЛИСЬ В ЯКІЙСЬ КРАЇНІ

Мабуть, усі знають, що росте на городі? Ще

раз загляньмо сюди у прекрасну літню пору, коли

буяє зелень, усе наввипередки рветься вгору і хоче

бути найпомітнішим. Як на городі гарно! Краще не

скажеш, як сказав про це Олександр Довженко у

своїй «Зачарованій Десні»:

«До чого ж гарно й весело було в нашому

городі! Ото як вийти з сіней та подивитись навколо —

геть-чисто все зелене та буйне. А сад було як зацвіте

весною! А що робилось на початку літа — огірки

цвітуть, гарбузи цвітуть, картопля цвіте. Цвіте ма-

лина, смородина, тютюн, квасоля. А соняшнику,

а маку, буряків, лободи, кропу, моркви! Чого тіль-

ки не насадить наша невгамовна мати.

— Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-

небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме

з землі всяка рослиночка, ото мені радість,— любила

проказувати вона.

Город до того переповнявсь рослинами, що десь

серед літа вони вже не вміщалися в ньому. Вони

лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлися

на хлів, на стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали

з тину прямо на вулицю».

А чи знаєте: не все, що росте на городі, було

споконвічно наше. Деякі рослини примандрували

навіть із далеких заморських країв. І нерідко з ними

мандрували їх найменування. З окремими назвами

бували чудернацькі пригоди.

В уривку із «Зачарованої Десни» мовиться про

цвітіння картоплі. Картопельку надзвичайно полюб-

ляють на Чернігівщині, в наддеснянському краї, у

краї Довженка. Здається, що картопля — такий

український-преукраїнський овоч. І назва цього ово-

чу теж українська. А насправді ця рослина не так

давно оселилася на Україні. І історія її наймену-

вання своєрідна. Було це так.

Восени 1538 року пристав до берегів Перу парус-

ник іспанських конкістадорів. Цим парусником таєм-

но потрапив до Перу хлопчик Педро Ч'єза де Леон.

Допитливий хлопчик, опинившись у незнаній країні,

придивлявся, як живуть індіанці, що вони їдять.

Він старанно занотовував свої спостереження. Уявіть

собі, як 450 років тому йшли джунглями іспанські

завойовники і раптом натрапили на індіанське посе-

лення. І побачили в якійсь хатинці те, що ми тепер

називаємо картоплею. Напевно, харч із картоплі кон-

кістадорам сподобався, бо вони із собою в Іспанію

мішок цього дива прихопили. А 1553 року в півден-

ному іспанському місті Севільї побачила світ книжка

«Хроніка Перу», де маємо першу згадку в Європі про

картоплю. Автором книжки був отой колишній хлоп-

чик Педро Ч'єза де Леон, який так захоплено спосте-

рігав життя індіанців. Саме завдяки авторові «Хро-

ніки Перу» європейці довідалися про основний харч

індіанців. Тепер відомо, що індіанці Південної Аме-

рики використовують картоплю понад 14 тисяч ро-

ків, а європейці вперше зіткнулися з нею в середині

16 століття. Почалося з Іспанії. Першими покуштува-

ли картоплю іспанські моряки. Потім вона потрапила

до Італії, де її гідно оцінили. Поступово картопля

поширювалася в інших країнах Європи. Хоча й не

скрізь її приймали з радістю. Пригадаймо картопляні

бунти в Росії. Іноді в Європі використовували овоч не

за призначенням. У кінці 18 століття у Франції квіта-

ми картоплі прикрашали волосся або робили з них бу-

кети. У Німеччині картоплю можна було побачити на

клумбах перед палацами. Не зразу вона завоювала

пошану на нашому столі. До Росії завезти картоплю

наказав Петро І на початку 18 століття. В середині

18 століття вона з'явилася й на Україні. Дивна річ!

Ми так звикли до овочу, аж не віриться, що 200 років

тому багатьом не відалося-не гадалося про нього.

Тепер же у всі пори року картопля — овоч номер

один. Триста блюд з неї готують кулінари.

Проте прийшла до нас картопля не з індіанським,

а європейським найменуванням. Індіанці називали

рослину — потата. Англійці трохи переробили індіан-

ську назву на свій лад— potato (вимовляється потей-

тоу). Південноамериканська рослина сподобалася

італійцям, вона їм нагадувала добре знані земляні

гриби, земляні бульби. І вони найменували її по-своє-

му — tartufolo. Німці запозичили назву в італійців,

спочатку дещо видозмінивши її: Tartuffel, а далі

перетворили на Kartoffel. Ми запозичили слово Kar-

toffel з німецької мови через російську і польську мо-

ви. А в українській мові найменування зазнало фоне-

тичних змін і стало словом картопля. Примандрував-

ши з далекої Південної Америки, такі пригоди мала

улюблена нами рослина і її назва.

Що ще взяти з щедрого городу, описаного Олек-

сандром Довженком? Ага, ось гарбузи. Надто допит-

ливі рослини. Посадиш в одному місці — а вони пов-

зуть по всьому городу. Вилазять на тин і поглядають,

що робиться на білому світі. Поводяться, немов давні

господарі. А чи насправді давно вони походжають по

наших городах? Досі нема єдиної думки про похо-

дження цієї рослини. Одні називають батьківщиною

гарбузів Північну і Південну Америку. Інші точніше

окреслюють це місце — Мексіку. А деякі дослідники

вказують на спорідненість гарбузів з китайським гар-

бузом-горлянкою, який здавна культивували при ім-

ператорському дворі. У Китаї з вирощених плодів

гарбуза-горлянки виготовляли фігурні вази та інші

посудини. Вирощували гарбузи і стародавні єгиптя-

ни, вважаючи їх делікатесом. До Європи рослина по-

трапила досить пізно, тільки на початку 16 століття.

Вона якоюсь мірою повторювала долю картоплі.

Довго виборював гарбуз визнання, бо дуже повільно

звикали до нього. І нарешті в 19 столітті гідно

оцінили і його смакові якості, і поживність, і вро-

жайність. На Україні гарбуз настільки став своїм,

що проник у деякі народні звичаї. Коли, наприклад,

парубкові у день сватання підносили гарбуза, то це

означало, що дівчина не бажає вийти за нього

заміж.

Назву цієї рослини запозичено з тюркських мов,

порівняйте харбуз, карбуз у половецькій мові, къар-

пуз у кримсько-татарській мові і karpuz у турецькій.

А ці тюркські слова походять від перського слова хаг-

buza, xarbuza «диня» (у буквальному перекладі

«ослячий огірок»).

Давайте залишимо город, змальований Олексан-

дром Довженком у повісті «Зачарована Десна», і

підемо на інші городи. Бо тут помідорів не видно.

Хочеться подивитися, як вони ростуть. Тепер виро-

щують помідори на багатьох городах і на полі.

Вони дозрівають наприкінці літа. Ми звикли до

цього смачного овочу і не підозріваємо, що 200

років тому наші предки вважали його отруйним.

Рослина теж не «тутешня». Звідкіля прибула вона

до нас? З Південної Америки. Там цей соковитий

плід знали давно. До Європи овоч прибув значно

пізніше, у 16 столітті. В європейських країнах по-

мідор тривалий час був декоративною рослиною.

У Німеччині його перетворили на кімнатну рослину.

У Франції помідори красувалися в альтанках. Довгі

роки вони росли в садах Росії для краси. Бувають

також дикоростучі види помідорів. Дотепер вони

трапляються в Перу, на Канарських і Філіппінських

островах.

У нас відомі дві назви цього овочу — томат і

помідор. Давні ацтеки називали помідори томатль,

що означає «велика ягода». Звідси походить дещо

видозмінена сучасна назва овочу — томат. Друге,

поширеніше, найменування — помідор, яким нарекли,

рослину італійці. Вони звернули увагу на колір плоду

і назвали рослину «поммі д'оро» (у перекладі укра-

їнською мовою «золоті яблука»). Золотим овоч най-

менували тому, що до Італії потрапили жов-

ті його сорти. Італійці зробили дві добрих справи:

дали овочу ім'я, яке прищепилось в інших країнах,

і першими в Європі оцінили рослину по-справж-

ньому.

Зупинімося літньої днини на лані, де могутньо

стоять високі рослини і велетенським хором співають

величальну пісню під легкими подувами вітру. Це

напоєна променями сонця кукурудза набирається

сили і дякує працьовитим рукам, які виплекали її,

струнку, міцну і зернисту. Вона прийшла до нас із

заморських країв у гості — і,здружившись із нашою

землею, залишилась на віки. Рослина полюбила ман-

дри. Тому зайняла величезні географічні простори.

Коротко про її життя і звички.

Європейці до великого мореплавця Христофора

Колумба нічого не знали про кукурудзу. Відкривши

Америку, він відкрив для них і цю рослину. Росла

вона на просторах Центральної і Південної Аме-

рики... Одного разу восени 1492 року Колумб і його

матроси побачили на полі дивну рослину — з висо-

ченними стеблами, золотистими качанами, великими

зернами на них, листату. Морякам рослина дуже спо-

добалася. Настав час повертатися на батьківщину,

і вони прихопили декілька мішків з кукурудзяним

насінням. Ось так Христофор Колумб у 15 столітті

привіз кукурудзу в Європу, до Іспанії. І почала вона

поширюватись у світі — Індії, Китаї, африканському

континенті та інших краях. Уперто завойовувала

країну за країною. Іспанські селяни спершу й не здо-

гадалися, як приступити до цієї заморської дивовижі.

Моряки розповіли їм про індіанців і про те, як

вони вирощують кукурудзу. Селяни посіяли золоті

зерна — і згодом (диво дивне!) з кожного зернятка

виросло височенне стебло з качанами, які обліпили

десятки великих зерен. Це було майже 500 років

тому, коли ще повністю не осягнули вартості замор-

ської рослини. У 17 столітті її завезено до Росії.

Мабуть, на початку 17 століття вона з'явилася на

Україні. Тепер вирощують кукурудзу чи не в усіх

країнах. Вона дає людям олію, крупи, борошно, крох-

маль, ліки та інше.

Усе неначебто відомо про кукурудзу. А от ніхто

достеменно не знає, звідкіля взялося у неї таке дивне

ім'я. Тлумачать це ймення по-різному. Але спочатку

про найменування, яке дали рослині місцеві жителі —

індіанці. Вони називали її маїс. Десь її, як і колись,

продовжують величати цим індіанським іменем, на-

приклад німці (Mais). Англійці трохи видозмінили сло-

во — maize (вимовляється meiz). А ми — кукурудза.

Піп це за назва? Можливо, запозичено з румунської

мови, де є слово кукуруз (ялинова шишка). У руму-

нів, очевидно, назву кукуруз з первісним значенням

«ялинова шишка» було перенесено на прийшлу рос-

лину із схожими на шишки качанами. Чи походить

кукурудза від турецького слова кокороз (кукурудзяне

стебло)? От і вгадайте: чи найменування прийшло до

нас від румунів чи від турків? Або, або... А коли

до цього додати, що в 17 столітті рослина рухалася

до Росії з Криму, то яка думка вірогідніша?

Ну, а як же з гречкою? Невже й вона не наша?

Може, хоч вона не спішила до нас з інших земель?

Поміркуємо. Як кажуть у народі: нехай буде гречка,

аби не суперечка. Так от, гречці теж довелося роз-

починати подорож з далеких країв, аж із Централь-

ної Азії, її культивували понад 4 тисячі років тому

у гірських районах Північної Індії, потім у Китаї, Ко-

реї, Японії і Середній Азії. У кінці другого — першого

тисячоліття до нашої ери гречка з'являється в Закав-

каззі. Гадають, що проникненню її в європейську

частину нашої країни слід завдячувати воїнам князя

Святослава під час славетного візантійського похо-

ду. До речі, зерна гречки поряд із зернами жита,

ячменю і пшениці знайшли археологи в сіверянських

і полянських могильниках. А взагалі вона більш-

менш знана в Європі з 15 століття. Та зараз про

назву. Отож грецька трава, або гречка. Як виникло

таке найменування? Маєте право сказати: воно гре-

цького походження, бо сама рослина, можливо,

народилася там? Так і не так. Тепер стверджують, що

батьківщина гречки — Центральна Азія. Наймену-

вання пов'язують із словом грек. Тобто це назва рос-

лини, що потрапила до східних слов'ян через греків,

інакше кажучи, «грецька» рослина. Версію підтвер-

джує якоюсь мірою візантійський похід Святослава.

Де вперше натрапили на рослину, то так і на-

звали.

Замилувавшись чарами буяння зела, прощаємося

з городами і ланами. І думаємо про життя слова,

його неповторні біографії, гармонію думки і слова.

Так було, так є, так буде. У словах увічнено зв'язки

земель, народів, культур. Ширшають обрії світу, мо-

гутнішають думи...

Коли приходить слово до іншої мови, бувають різ-

ні курйози. Іноді хтось або не зрозуміє висловленої

думки, або зробить помилку в написанні іншомовного

слова, або ще щось вдіє. Це, бува, закріплюється

;

в мові, передається нащадкам, стає нормою. Спога-

даємо витівки долі зі словами зеніт, зонтик, кенгуру.

Деякі помилки допускали переписувачі і друкарі,

не підозрюючи, що ці помилки б^де узаконено. Вони

ставали творцями своєрідного нового слова. Як ста-

лося, наприклад, зі словом зеніт. В арабів було

semt (у перекладі — дорога, напрям). Коли його

вживали в Європі, то так спочатку й писали. Але нас-

тав прикрий момент. У середні віки при переписуванні

помилково букву m було передано як дві букви: пі.

Чи то букву m було нечітко написано, чи то над остан-

ньою паличкою цієї літери вкралася якась маленька

крапочка... Хто його знає. Але факт залишається фак-

том: букву m переписувач сприйняв як п та J, а отже,

через його помилку слово semt ввійшло до європейсь-

ких мов у вигляді senit (звичайно, в деяких мовах із

пізнішими видозмінами). Запозичено слово до нашої

мови з наукової латині 17 століття, де воно писалося

zenith. Сучасні східнослов'янські форми закріпилися,

напевно, під впливом французького слова zenith у

значенні «зеніт».

З російської мови до української перейшло слово

зонтик, яке є власне російським витвором. Виготов-

лено це слово так. У петровську епоху російська

мова запозичила голландське слово zonnedeck (бук-

вальний переклад — захист від сонця) як термін мо-

реплавства. Іншомовне слово складається з основ

слів zonne «сонце» і deck «покривало, попона». У ро-

сійській мові воно зазнало переозвучення: зонтик, що

віддалило його від голландського першоджерела.

Пізніше частина ик почала сприйматися як зменшу-

вальний суфікс. Відбулося своєрідне псевдопрочи-

тання іншомовного слова. Якщо зонтик став позна-

чати зменшеність, то треба було утворити слово, поз-

бавлене значення зменшеності. Так виник зонт. І по-

тягся ланцюжок перетворень...

А зі словом кенгуру — унікальний випадок... Ан-

глійці вперше прибули до Австралії. І що за диво?

Якісь тварини з маленькою головою, короткими

передніми і довгими задніми кінцівками пересувалися

стрибками. За допомогою задніх кінцівок і хвоста.

Украй здивувала англійців сумка на животі у твари-

ни, з якої виглядали малята. Знемагаючи від здиву-

вання, європейці запитали австралійців, як нази-

ваються дивовижні тварини. І почули у відповідь —

кенгуру, тобто по-австралійськи «не розуміємо, не

знаємо». Сталася нерозбериха. Місцеві жителі не

зрозуміли співрозмовників, а англійці-сприйняли від-

повідь австралійців як назву тварини. І повезли цю

випадкову назву до Європи. А від англійців слово

кенгуру отримали і ми. Отака оказія. Про це поетич-

ними засобами розповідається у вірші «Випадкова

назва» Дмитра Білоуса:

- Ти знаєш, друже, що може слово

з напів'ясного нам джерела

предмету назву дать випадково,

і назва влипне, як там була!

Тарасик слухав мене, завмерши,

уже до бесід зі мною звик.—

Коли англійці ступили вперше

до австралійців на материк

І там уздріли якусь тварину —

сумчасте диво на двох ногах —

подивувались якусь хвилину,

аж гульк — тубілець іде на шлях.

Англієць якось йому зненацька:

- Що за тварина ця чудернацька? —

Та слів англійських не чувши й

близько,

знизав плечима той: — Кенгуру!

(що означає по-австралійськи

«не розумію», «не розберу»).

Отак і стало те кенгурисько

відоме в світі як кенгуру.

Все, бачиш, сталось тут випадково,

а не зітреш ти його нічим:

для австралійців і рідне слово,

але як назва — немов вітчим.

Пора, юний читачу, порозмовляти з тобою і про

школу. Про назви предметів, які бачимо у класі. І про

дещо, причетне до діяльності учнів. Приміром, назви

клас, альбом, глобус, екскурсія, канікули.

Навіть таке звичайне для школяра слово, як клас,

виявляється запозиченим. Щоправда, це слово тепер

багатозначне. Крім двох значень, пов'язаних зі шко-

лою: «група учнів того самого року навчання» і «при-

міщення для занять у школі», воно позначає і велику

суспільну групу, і розряд або підрозділ чогось тощо.

Найменування клас запозичено з латинської мови че-

рез посередництво німецької або французької мови

(порівняйте німецьке Klasse і французьке classe).

Латинське слово classis означало «відділ війська;

флот; група людей». Воно у свою чергу пов'язане

з латинським дієсловом саіо «оголошую; скликаю».

Потім слово клас, вийшовши з латинської мови і

продовжуючи життя в інших мовах, розширило свій

зміст, набуло багатозначності.

Ось ваш клас. Сьогодні урок малювання. Кожен

учень приносить на цей урок альбом або зошит, де

малює квіти, дерева, будинки, школу, людей та інші

предмети. Є також альбоми для марок, для фотогра-

фій, для поштових листівок, колекцій, віршів. Крім

того, альбомом називають окремо видану книжку

репродукцій картин, малюнків, ілюстрацій тощо. Чи

знаєте ви біографію цього слова?

Слово альбом запозичено з французької мови у 19

столітті. У французькій мові album означає «альбом

для фотографій», раніше виражало значення «лист,

табличка». А французька назва походить від латин-

ського слова album «біле», що було формою серед-

нього роду прикметника albus «білий». Прикметник

середнього роду album перейшов ще в латинській

мові в іменник і позначав білу табличку. На такій

білій табличці стародавні римляни писали різні пові-

домлення, розпорядження і вивішували в багатолюд-

них місцях. Змінювалися часи — змінювався зміст

слова альбом. У середні віки, наприклад, альбом —

це вже зошит, який, щоправда, не поривав родинних

зв'язків із альбомом-попередником. Спорідненість

була скоріше зовнішня, а не внутрішня. Вона вияв-

лялася у збереженні білого кольору. Хіба ж міг перет-

воритися відразу album — біле! — на зелене або си-

нє?! До альбома середньовічний рицар або інша осо-

ба записували історію свого роду, різні висловлю-

вання і подібне. Упродовж свого існування альбом

«байдужів» до кольору. Тепер він не обов'язково

має бути білим, хоч, як і колись, називається альбо-

мом. Розширилися і його обов'язки.

У класі можна побачити глобус, який замріяно

стоїть і де відображено поверхню земної кулі. На

ньому океани і моря, озера і ріки, гори і плоскогір'я,

низовини і пустелі, басейни і міста. Якщо дружиш із

глобусом, то він розтлумачить, де Карпати, а де Аль-

пи, Кавказькі гори, Північний полюс, куди впадає

Дніпро, скільки приток має Волга, де шумлять водос-

пади, які є у світі країни. І ще на багато запитань

він зможе відповісти. Скільки віків служив і ще пос-

лужить людям звичайнісінька картонна куля! Глобус

допомагав у далеких і сповнених небезпек мандрах

сміливців. До нього зверталися по пораду великі

мореплавці. Глобуси були мужніми «моряками» на

кораблях, несли свою вахту наперекір штормам і лю-

тим вітрам. Картонна куля має горду вдачу, хоча на

ній океани, моря, гори, ріки, міста намальовано:

Кругла куля непроста,

голуба, велика:

без будинків там міста,

без води там ріки;

без людей і без землі

і шляхи, і гори,

і моря, і взагалі

всі земні простори.

(Д. Білоус.)

Глобуси розповідають нам не тільки про земну

кулю. Є глобуси Місяця, Марса та інших планет.

Народилися і глобуси-космонавти, які на космічних

кораблях ведуть сувору розмову з мужніми людьми-

космонавтами, вказуючи, над яким океаном, яким

морем, якими горами або країнами пролітають вони.

А назва глобус повністю відповідає працелюбному

предметові. Цю назву створила латинська мова, де

globus якраз і означає «куля». Маленька куля, але

великого світу!

Зі школою (та й не тільки з нею!) тісно

пов'язані екскурсії. Це колективне відвідування виз-

начних місць з освітньою чи іншою метою. Або група

осіб, що здійснюють таке відвідування. Ваш клас, на-

певно, організовував не одну екскурсію до музеїв, до

картинних галерей, до відомих міст і сіл. Слово

екскурсія позначене потребою пізнання, зове до по-

шуку, до творчого неспокою. Його ми запозичили із

західноєвропейських мов (порівняйте німецьке слово

Exkursion, французьке і англійське excursion). Ці

слова походять від латинського excursio «вибігання

вперед, вилазка, поїздка». Від іменника excursio

веде стежина до латинського дієслова excurro «вибі-

гаю, від'їжджаю, подорожую». А це дієслово утворе-

не від дієслова curro «біжу» за допомогою префікса

ех- «із-, ви-». Слово екскурсія — це рух, поривання.

Запам'ятайте далеких родичів цього слова.

Утомилися вже, так? Незабаром у вас канікули, то

відпочинете. Ще розглянемо наприкінці хоча б од-

неньке слово. Навіщо довго мізкувати? Розглянемо

слово канікули, яке своїм змістом розвіює втому,

бадьорить. Воно означає відпочинок після кількох

місяців напруженого навчання. Та чи знаєте ви, що

це звичне слово походить від назви зірки? Спочатку

воно поривалося до піднебесся, а тоді спустилося на

землю. Канікулою стародавні римляни називали Сі-

ріус — найяскравішу зірку в сузір'ї Великого Пса.або

Оріона. Є чимало зірок, які відомі, мабуть,лише аст-

рономам і не знані багатьом людям навіть звучанням.

Не такою є зірка Канікула. Не всім, звичайно,

промовляє ця назва зірковим змістом. Проте по-

ширене сучасне значення (незіркове!) слова «перер-

ва в навчанні» і звучання відомі кожному. Чому ж зір-

ка з небозводу зацікавилася шкільними справами і

так рішуче втрутилася у відпочинок школярів? Бо

колись спостерегли, що з'являється вона щорічно на

небозводі у кінці липня, у найспекотніші дні. Коли

в Римі ставало дуже спекотно, римський сенат робив

перепочинок у своїх засіданнях. Пізніше на цей час

надавали перерву і в навчанні. Це припадало на

липень — найжаркішу пору. На честь найяскравішої

зірки в сузір'ї Великого Пса дні відпочинку школярів

нарекли канікулами. Спершу канікули стосувалися

тільки літнього відпочинку. Але потім це слово стало

обслуговувати будь-яку перерву в навчанні, тобто в

різні пори року. Так виникли ще, крім літніх, осінні

канікули, зимові канікули, весняні канікули. А Кані-

кула, як було сказано, яскраво спалахує на небозводі

тільки у кінці липня.

Назва перерви в заняттях школярів і студентів

стала в українській мові звичайним словом. Слово

запозичено з латинської мови. Латинська назва сапі-

cula (буквально «песик») походить від латинського

іменника canis «собака, пес». Спекотні дні римляни

називали dies caruculares «собачі дні». Отож не за-

будемо, що слово канікули вручила нам найяскраві-

ша зірка в сузір'ї Оріона.

Народи упродовж віків передавали один одному і

предмети, і їх найменування. Слова вливалися до

інших мов, несли на крилах думки досвід людства.

Ось і настали канікули. Щасливого відпочинку!

Цього літа у вас мандрівка містами України. Про це

йдеться в наступній розповіді.

РОЗПОВІДЬ П'ЯТА

МАНДРІВКА МІСТАМИ УКРАЇНИ

А тепер помандруємо містами України. Ця манд-

рівка буде незвичайною. Тому спочатку домовимося

з вами ось про що. Не зможемо ж за однією мандрів-

кою відвідати усі міста. Отож побуваємо не в кож-

ному місті, а у великих містах. У столиці нашої рес-

публіки і в обласних центрах. Приїхавши до міста,

здійснимо подорож углиб віків, у давню давнину. Іно-

ді навіть у ті часи, коли ще жили наші предки,

праслов'яни. Або й неслов'янські народи. А потім

наші найближчі предки — східні слов'яни, русичі.

Коли мандруємо, то насамперед потрібно визна-

чити напрямок мандрів: звідки почати мандрівку

і де закінчити її. Як вибрати напрямок мандрівки?

Знову ж домовимося. Покладемо за основу вік міста.

Якщо місто давніше, то спершу туди й прямуватиме-

мо. Звичайно, за далиною віків не все зможемо вста-

новити точно. Проте маємо ж прийняті тепер уявлен-

ня про вік міст, хоча й іноді дуже приблизні.

У кожному місті зробимо одноденну чи більшу

зупинку. Щоб розв'язати багато питань, пов'язаних

з назвами міст. А назви міст, країн, рік, морів, озер,

гір та інші географічні назви вивчає спеціальна

галузь знань — топоніміка. Географічні назви в тако-

му разі іменують топонімами. Назви топонімів ці-

кавлять багатьох своїм звучанням, а особливо —

первісним змістом. Вони розбурхують уяву, перено-

сять у щось далеке й таємниче.

З давніх-давен у людей виникало прагнення про-

никнути в сутність географічних назв. Проте й досі

походження багатьох із них не відоме. А це над-

звичайно цікаві питання. Що означає якась назва?

Чому назвали саме так? Навіщо перейменовували?

Здавалося б, назви наших великих міст мають

бути досконало вивчені. А проте... Не всі пояснен-

ня досить переконливі. Хоча й назви, звичайно, не

сприймаються як механічний набір звуків. Кожна

назва міста асоціюється з певним змістом. У 25

назвах столиці й обласних центрів нерідко містять-

ся характеристики цих міст і багато інших різнома-

нітних відомостей.

Кожна назва немовби запрошує нас прочитати

її неповторну і приховану віками історію. Кличе

відгадати покриту нашаруваннями сторіч істину. Ко-

ли ж і за яких обставин виникла назва? Яка мова

найпершою доторкнулася до найменування? Які по-

дії, люди чи ознаки увічнені тут? Чи змінювалася наз-

ва пізніше? Проте повністю, вичерпно пояснити кож-

ну навіть з оцих 25 назв міст (а усіх власних

географічних назв існує величезна кількість!) не

вдалося. Народження деяких назв сягає прадавньої

давнини. З тих пір — унаслідок вічної зміни картини

світу і розвитку мов — відбувалися значні перетво-

рення і в найменуваннях міст. Нерідко вихідну форму

слова можна встановити тільки за історичними дже-

релами або реконструювати мовознавчими методами.

Тому висувають різні гіпотези про походження най-

менувань.

Народження назв тісно пов'язане з відповідними

суспільними умовами. Назва несе у віки і тодішні

уявлення людей, і напрямок людської діяльності,

і контакти народів, і народні звичаї, і ознаки предмета

тощо.

Ще кілька слів перед початком мандрівки до 25

міст. У їх назвах відбито своєрідні мовні особливості.

Приміром, 17 із 25 власних назв належать до імен-

ників чоловічого роду однини, 3 назви — іменники жі-

ночого роду однини, 2 назви — іменники середнього

роду однини, 3 назви — множинні іменники.

Усі приготування до мандрівки закінчено. Прямує-

мо на Київ — найдавніше місто східного слов'янства,

одне з найкрасивіших міст Європи, столицю Радянсь-

кої України.

Це прамісто-премісто

Кий з братами творив

Київ... Місто, оспіване багатьма поетами і пись-

менниками, композиторами і художниками. Кожен,

хто побував у Києві, зачарований схилами правого

берега, банями стародавньої лаври, золотим чолом

Софійського собору, Хрещатиком, могутнім плином

Дніпра, мереживом мостів... Приїхавши до Києва,

побачите багато учнів, які під час канікул наповню-

ють місто гомоном і милуються його вічно юною кра-

сою. До дітей промовляє Київ своєю багатовіковою

історією. Тут початки звершень східного слов'янства.

Пригадаймо князювання Володимира Святославича і

Ярослава Мудрого, коли Київська Русь досягла най-

вищого розквіту. У Києво-Могилянській академії

формувалося могуття ідей видатного українського

просвітителя, філософа і поета 18 століття Григорія

Сковороди. Київ освітлений генієм Тараса Шевченка

і талантом багатьох діячів науки і культури. Славне

місто своїми трудівниками, які прикрашали його бу-

довами і творіннями працьовитих рук, боронили його

в час ворожої навали... Ідемо у серце Києва, на

головну і найулюбленішу вулицю — Хрещатик. Тут

завжди стрінеш багато приїжджих. І повінню

юною — діти. Це про них і про вас, юні гості столиці

України, мовить поет Іван Драч у вірші «Діти ходять

по Києву»:

Діти ходять по Києву.

Скільки ж їх понаїхало!

Ворсклою блискають очі.

Дністер у їх зорі тече.

Бийся ж у груди печерські

краваток вогненна віхоло!

Бугом світяться очі.

Черемош у них казку тче.

З Росі вони і Стоходу,

з Раставиці вони й Лотариці.

І падають річенята

з їхніх очей в Дніпро,

І прагнуть Дніпро перетнути

краватки — їх вогненні птиці,

Та Гоголь за середину

не пускає їх ні на крок!

А діти всотують місто

в зухвалі і жадібні очі,

Ось воно, сиве диво,

казка сільських ночей,

Громаддям Хрещатика зноситься,

сонмом машин гуркоче

І в їхню дитячу спрагу

Славутичем чисто тече.

Вони переплутують вулиці.

Тролейбусами помиляються.

Бігають екскурсоводи

захекано коло них.

Якась там грандеса столична

з машини презирливо лається,

Якийсь там піжон солом'янський

губи скривити встиг.

Та діти затоплюють Київ

реготливою зливою-повінню,

Юна республіка дихає

і розмива береги!

' Серце моє розчинене,

щебетом сонця наповнене,

Серце моє прояснене,

ковтнувши цієї снаги.

Всі діалекти плюскочуть:

то поліський, а то покутський,

А полтавчаночки котять

своє ніжноласкаве «ель»,

А гуцулята в киптариках,

сплівши руки як джгутики,

Випромінюють слово просонцене,

прозоре, мов карамель...

Чоло золоте Софії.

Арсеналу постріляні груди.

Невміло ще клацають «Києви»,

Києвом повні вщерть...

Вдивляйтесь, майбутні господарі,

мої найдорожчі люди —

Київ святкує вами,

здолавши смертей вогневерть!..

У цьому вірші знайдете багато географічних назв.

Чимало разів повторюється слово Київ, походження

назви якого витлумачимо. І ще Ворскла, Дністер, Буг,

Черемош, Рось, Стохід, Раставиця, Лотариця, Дніп-

ро, Славутич та інші. Про кожну назву ви колись

прочитаєте або й поясните їх самі. Цікаво доторкну-

тися до таємниць топоніміки. А поки що повернемось

до назви нашої столиці Київ.

Замилувавшись Києвом, не забуваймо нашого

завдання — з'ясувати походження назви міста. Київ

багато віків стоїть над могутнім Дніпром-Славути-

чем. Археологи вважають, що місто виникло приб-

лизно у 5 столітті, отже, його вік сягає 1500 років.

Пізніше, з утворенням давньоруської держави —

Київської Русі, Київ став її політичним центром,

«матір'ю містам руським». Переказ про заснування