Вихованець І.Р. Таїна слова

Подождите немного. Документ загружается.

Києва (Куара) знаходимо у вірменській хроніці 8

століття. Згадки про місто трапляються також у тво-

рах арабських географів і письменників 9—10 століть

та в інших джерелах.

Походження назви Київ цікавило давньоруських

літописців, високоосвічених людей свого часу. У Киє-

ві жив і творив славнозвісний літописець Нестор,

який з 1073 року став ченцем Києво-Печерського

монастиря. Уявімо собі, як він у глибокій задумі

годинами стояв над дніпровими схилами, а потім

повертався у тісну келію Києво-Печерського монас-

тиря і писав безсмертні рядки «Повісті временних

літ». Повість містить оповідь про заснування Києва,

яка є найдавнішою писемною згадкою східних

слов'ян про місто. На час створення «Повісті времен-

них літ» (початок 12 століття) виникнення міста і по-

ходження його назви стали сивою давниною. За ле-

гендою, три брати Кий, Щек і Хорив та їх сестра Ли-

бідь були засновниками Києва. Брати стояли на чолі

східнослов'янського племені полян. Місто Київ наз-

вали на честь старшого брата Кия. Багато мовоз-

навців стверджують, що Нестерову думку про поход-

ження назви Київ можна визнати ймовірною. У тако-

му разі Київ — це колишній присвійний прикметник,

утворений за допомогою суфікса -їв (-евъ) від осо-

бового імені Кий. А власна назва Кий походить

від слов'янської загальної назви кий «палиця, дрю-

чок; молот».

Археологічні розкопки на згаданих у «Повісті

временних літ» київських горах (Старокиївській горі,

Щекавиці, Хоревиці) якоюсь мірою підтверджують

реальну історичну основу легенди про заснування

Києва. Тут виявлено залишки поселень і городищ,

що поклали початок Києву. Дослідники гадають, що

Кий був полянським князем і жив у першій половині 6

століття.

Навіть якщо ми приймемо гіпотезу про походжен-

ня назви Київ від власного імені Кий, то почнемо

сумніватися в іншому. Чи справді Кий був полянсь-

ким князем? А може, схилитися до народного перека-

зу про Кия-перевізника та звіролова? Ця супереч-

ність простежується і в «Повісті временних літ». Лі-

тописець із Кия-перевізника зробив Кия-князя. Прис-

тавши до думки про утворення назви Київ від особо

вого імені Кий, вважатимемо правдоподібнішою кня-

зівську версію. Міста тоді називали за іменами кня-

зів, а не простих людей.

Бувають і такі сумніви. На них наштовхує вислов-

лювання відомого російського лінгвіста О. І. Собо-

левського, що назва Київ молодша від міста. Це

означає, що, напевно, були давніші назви в нашого

Києва. Якщо були, то які ж і скільки їх? Непрості

питання. Очевидно, що упродовж тисячоліть на тери-

торії сучасного Києва могли виникати і безслідно

зникати назви різних тимчасових поселень. Плин часу

стер і ці поселення, і їх назви. Не дізнатися нам

тепер про назви ні ймовірних стоянок, ні стійбищ

у різні періоди археологічної історії.

Іноді вчені називають можливих попередників

Києва або пропонують інші версії походження назви.

Наприклад, траплялися ототожнення Києва з Гело-

ном, Метрополісом, Самбатасом, Данпарстадом...

Останнім часом поширювалася думка, що назва

Київ походить від загальної назви куява «гора, кру-

тий пагорб, вершина гори». У такому разі утворення

Київ від Кий варто вважати пізнішим переосмислен-

ням вихідної загальної назви.

Версії... Версії... Гіпотези... Непереконливість ба-

гатьох з них змушує нас повернутися до Несторового

пояснення походження назви Київ. Вважатимемо,

що Київ — це перетворений на іменник присвійний

прикметник від особової назви Кий. Пояснення ви-

йшло з легенди? Чи з реальності? Є підстави вірити

легенді. Оповідь про заснування Києва охоче вико-

ристовують поети. Мотиви легенди маємо, наприклад,

у сонеті Дмитра Павличка:

І вийшов я на гори, як Хорив,

Поглянув на Дніпра важке свічадо,

Братам далеким поклонився радо,

Бо Київ разом з ними я творив.

Світила осінь. Берег златогрив

Дививсь у воду, як русяве чадо

Князів моїх. О таємнича ладо,

Скажи, чиє життя я повторив?

Як я лежав, засипаний землею,

Печаль віків — куди діватись їй? —

Любов'ю обернулася моєю,

А місто Кия в пам'яті моїй

Летіло понад степову гілею,

Як блискавиця в хмарі грозовій.

Назву Київ пояснено. Доріженька стелиться до

Чернігова, одного з найдавніших наших міст.

Черніг сідає в човен

і ставить ятері

Давньослов'янське місто Чернігів розташоване на

правому березі Десни. Час його заснування губиться

в далині віків. Відомо, що в 9 столітті Чернігів

був центром східнослов'янського племені сіверян, а

в кінці 9 століття входить до складу Київської

Русі. У літопису вперше згадується під 907 роком, ко-

ли князь Олег уклав договір з Візантією. У Чер-

нігові збереглися чудові старовинні архітектурні

пам'ятки 11 —13 століть. Застигли на сторожі віч-

ності Спаський собор, Іллінська церква і П'ятницька

церква. Вони — свідки мистецьких звершень зодчих-

русичів. Сліди історії ведуть у ближчі до нас часи.

Перегорнімо сторінки Чернігова літературного, з

яким пов'язані життя і діяльність багатьох українсь-

ких письменників. У місті бував Т. Шевченко. У 19 —

на початку 20 століття у Чернігові жили Марко Вов-

чок, Л. Глібов, Б. Грінченко, В. Самійленко та інші.

Місто стало рідним для М. Коцюбинського, який

тут написав свої найкращі твори.

Чернігів древній над Десною сиву думу думає

свою. Спробуємо з'ясувати походження назви Черні-

гів. Вона оповита легендами. Пов'язують, наприклад,

назву з іменем хороброго сіверського князя Черного

(Чорного), що прославився в борні проти хозар.

До нашого часу збереглася в Чернігові Чорна моги-

ла — слов'янський курган 10 століття. За переказа-

ми, в цій могилі мовбито поховано князя Черного

(Чорного), легендарного засновника Чернігова. Існує

також оповідь про княгиню Чорну (Цорну), яка ки-

нулася з терема, щоб не потрапити до рук ворогів.

Назва Чернігів виводиться і від імення мужньої

княгині. До якого ж погляду пристати? Гадають, що

найменування міста входить до численних топонімів

із суфіксом -ів-. Вихідна форма невідома. Або ж нею

могло б бути особове ім'я Черніг (чи Черниг). Це

ім'я, очевидно, витворилося від слова черний (чор-

ний).

На ім'я Черніг натрапляємо в художніх творах

сучасних українських поетів. Приміром, у вірші Ліни

Костенко «Акварелі дитинства». Змальовано, як в

уяві трирічної дитини Черніг постає страшним і дуже

чорним, у вечірню пору на човні припливаючи на

дніпровські води:

В Дніпрі купається Купава. Мені ще рочків,

може, три.

А я чекаю пароплава

із-за трипільської гори.

Моє нечуване терпіння іще ніхто не переміг,

бо за терпінням є Трипілля,

а за Черніговом — Черніг,

Черніг страшний, він дуже чорний.

Як звечоріє на Дніпрі,

Черніг сідає в чорний човен

і ставить чорні ятері.

Настав час прощання з Черніговом. Прощавай,

красуне Десно! З твоїх берегів повернемо на Жи-

томир.

Житомир, Володимир та інші

Ось перед нами мальовничі береги річки Тете-

рева і його притоки Кам'янки. На них розташоване

старовинне місто Житомир. Засноване приблизно

в 9 столітті. Дехто вважає, що датувати його засну-

вання можна точніше — 884 роком. 1240 рік — перша

літописна згадка про Житомир у зв'язку з монголо-

татарською навалою. У час монголо-татарського ли-

холіття місто було зруйновано. Житомир піднявся

з руїн, і знову віки пропливали над буднями трудів-

ників, над берегами Тетерева і задумою навколишніх

лісів. З 1804 року місто стає центром Волинської

губернії. Пригадаймо, юні філологи та істори-ки,

окремі славні імена житомирян. Тут народився поль-

ський революціонер, герой Паризької комуни Я. Домб-

ровський. І письменник В. Короленко, автор відомого

вам «Сліпого музиканта». Зупинімося біля пам'ят-

ника видатному радянському вченому, конструкто-

рові ракетно-космічних систем С. Корольову. Він

також народився в Житомирі. Шанувальники му-

зичного мистецтва знають, що містом дитинства був

Житомир і для піаніста-віртуоза народного артиста

Радянського Союзу С. Ріхтера.

У гомоні століть живе мелодійна назва Житомир.

Як народилася вона? Що хотіли передати цим сло-

вом нащадкам наші попередники? І знову легенда,

поетична розповідь про заснування міста. Легенда

розповідає про Житомира — дружинника київських

князів Аскольда і Діра. Після підступного вбивства

в Києві Аскольда і Діра Житомир не захотів бути

на службі у князя-вбивці Олега. Зібравши дружину,

він подався до волинських лісів і заснував там місто.

За йменням засновника місто і назване.

Окремі вчені припускають, що місто Житомир ви-

никло як центр одного з древлянських племен —

житичів. Назва міста витлумачується так: «мир (міс-

то) житичів». Слово мир у деяких слов'ян раніше

означало «округ, область, світ».

Доведеться все ж погодитися з версією, яку про-

понує легенда. Проте принагідне наведемо думку

В. А. Никонова, що походження назви міста від

імені дружинника князівського Житомира, можливо,

е топонімічним міфом, який персоніфікує незрозуміле

найменування. До речі, за такою схемою утворено

назву міста Володимир та інші назви. А особове ім'я

Житомир — складне слово, що утворилося від слів

жити і мир.

Над річкою і побіля гір

Після Житомира круто повертаємо на захід рес-

публіки. На нас чекає Ужгород — обласний центр

Закарпатської області. Це одне з найдавніших сло-

в'янських міст. Стоїть над річкою Уж і в передгір'ях

Карпат Українських. Археологічні розкопки свідчать,

що Ужгород виник близько 9 століття. У 10—11

століттях він входив до складу Київської Русі. Потім

загарбання угорськими феодалами, з кінця 17 століт-

тя — під владою Австрії, Австро-Угорщини. А далі 20

століття, яке різко змінювало історичну долю міста.

1919 року його захопила буржуазна Чехословач-

9—311

чина, 1938 року — загарбала хортистська Угорщина.

І, нарешті, вікопомний жовтень 1944 року, коли

Ужгород визволили радянські війська, а 1945 року —

возз'єднання з Радянською Україною.

Почнемо подорож від старовинного замку, який

відомий з 11 століття. Пройдемо берегами річки Уж,

що дала сучасну назву міста. Очевидно, початкове

найменування поселення до нас не дійшло. Перші

згадки про місто припадають на 903 рік. З цього часу і

аж до розпаду Австро-Угорщини його називали Унг-

вар — «фортеця на річці Унг», де угорське слово

вар — «фортеця», а Унг — угорська назва річки. Те-

пер закріпилася назва Ужгород, яку утворили слова

Уж (назва річки) і город (у старому значенні «укріп-

лене місце»).

Яке ж з українських обласних міст трохи молодше

від Ужгорода, іде у віковому ранзі відразу за ним?

Поміркуємо. Так, це волинське місто Луцьк. Нас

зове царство волинських лісів.

Зачарований красень Волині

Коли перебуваєш у старовинних наших містах, то

завжди дивуєшся, як уміли предки вибирати місця

для поселення. Які красиві місця! І річка, і пагорби,

і ліс. Це стосується, звичайно, і Луцька. Він розташо-

ваний на підвищенні і оточений з трьох боків крутими

вигинами річки Стир. Столітні дерева підслуховують

вічну розмову землі і небесної блакиті. Тільки швид-

коплинний Стир зміг би пригадати рік заснування

міста. А лучани ведуть лік часу від першої згадки

про Луцьк в Іпатіївському літопису. У літопису йдеть-

ся про 1085 рік. Отже, місту виповнилося понад

900 років. Воно існувало, безперечно, уже до згадки в

літопису. Багато бачив Луцьк на своєму віку. Госпо-

дарювали в ньому і литовські феодали, і польська

шляхта. 1595 року через місто проходили повстанські

загони Северина Наливайка. Визволення від понево-

лення і возз'єднання з Радянською Україною приніс

1939 рік. Про минуле волинського міста найбільше

нагадує Верхній замок 13—14 століть, який височить

над повноводим колись Стиром і журно слухає шепіт

його течії, і залишки стін Нижнього замку 14—17 сто-

літь. Можна уявити, як захоплювалася могутніми

мурами Верхнього замку українська письменниця

Леся Українка, коли жила в Луцьку в 1878—1881

і 1890—1891 роках. Чарівна природа і легенди во-

линського краю навіяли їй високопоетичну «Лісову

пісню».

Від замку підемо до Стиру і ще раз подивимося,

як річка, немовби зачарована улюбленцем Луцьком,

не хоче прощатися з ним, оперізує дугою гнучкий

стан міста і стереже його красу з трьох боків.

Розташування річки і дало назву міста. Найменуван-

ня міста в Іпатіївському літопису має форму Луческъ..

Вважають, що в основу назви покладено слово лука

«вигин річки, коліно, річкова затока». За допомогою

слов'янського суфікса -ск- утворений відносний прик-

метник, який перейшов в іменник. Сучасна назва

Луцьк є наслідок фонетичних процесів, які зневираз-

нили кореневу і суфіксальну частини слова.

Із краю лісів і синьооких озер поїдемо туди, де

найніжнішими барвами звучить українська мова і

де народився перший класик нової української літе-

ратури. Поїдемо до Полтави.

Сива, як пісня, і юна, як орлій політ

Від Полтави невіддільна постать зачинателя нової

української літератури І. Котляревського, який наро-

дився і творив тут. Полонять невмирущий гумор

З* 67

цього письменника, його іскрометна «Енеї'да» і висо-

коталановита «Наталка Полтавка», що започатку-

вала нову українську драматургію. Полтава дала сві-

тові видатного радянського державного діяча, пись-

менника, літературного критика і мистецтвознавця

А. Луначарського, а також одного з піонерів ракетної

техніки й теорії космічних польотів Ю. Кондратюка.

З Полтавою пов'язана творча діяльність класика

української літератури Панаса Мирного та інших

діячів культури.

Мальовнича Полтава стоїть на річці Ворсклі.

Можливо, це одне з найдавніших поселень на Украї-

ні. Проте перша літописна згадка про нього припа-

дає на 1174 рік. Поселення називалося Лтавою,

а в деяких джерелах — Олтавою. Теперішня назва

Полтава фіксується з першої половини 15 століття.

Упродовж сторіч тут бачено і орди половецькі, і

литовських феодалів, і шляхетське засилля, і штурми

шведських військ, і багато чого іншого. Поблизу

міста відбулася знаменита Полтавська битва 1709

року. Окремі сторінки нелегких випробувань, які ви-

пали на долю Полтави, змальовано у віршованому

романі «Маруся Чурай» Ліни Костенко, де й викорис-

тано стару назву Олтава:

...Стара моя Полтавонько, Олтаво!

Щоразу по загладі молода.

Ох, скільки дзвонів тих одкалатало,

коли тебе пустошила орда!.

І як літали стріли половецькі

і клекотіли степові орли!

Минулих днів великодні мертвецькі

тебе густим мовчанням облягли.

І що лишалось від твоєї вроди?

Безлюдних дворищ виляглі тини,

між попелищ некопані городи,

де рили землю дикі кабани.

68'

А потім знов на тому потолоччі,

несіяні, мов квіти і трава,

пробились люди і протерли очі,—

Полтавонько, ти все-таки жива?!

Плакучі верби сплакали у воду

гірку пилюку одболілих літ.

З підземних нір зацьковану свободу

попідруки ти вивела на світ.

Позаростали рутою руїни.

І знов твій голос тугою примовк.

В твоїх лісах, над водами твоїми,

своїм богам молився князь Витовт.

Зминули дні. Ти старшала роками.

Ішла у небо і вростала в грунт.

Тебе обняв залізними руками

чужий король, неситий Сигизмунд.

І знову, знову, знову під'яремна!

Чи вже собі ми ради не дамо,

що й Вишневецький, виродок Ярема,

свій власний кат, запріг тебе в ярмо?!

І знову захід — наче багряниця.

І знов надія в розпачі оман.

Де впав Павлюк, там виріс Остряниця,

і всі кайдани розірвав Богдан!

І знову лихо. Не пройшло і году,—

У Білій Церкві складено угоду.

І знову ти лишилась на поталу,

і знову панство суне на Полтаву,

Тепер щодо назви Полтава. На жаль, її по-

ходження і смислове значення досі не з'ясовано.

Деякі дослідники вважають, що назва міста походить

від річки Лтави (Олтави) — притоки Ворскли. На-

певно, таке припущення найбільш вірогідне. Мож-

ливе й інше витлумачення топоніма: Лтава і Полта-

ва — різночасові найменування того самого населе-

ного пункту; у такому випадку друга назва утворена

від першої за допомогою префікса по-, подібно до

слова Поділ.

Вік міста нерідко визначають за першою писем-

ною згадкою про нього. Від 1174 року до нашого

часу Полтава стала понадвісімсотрічною. Вона чарує

світ своєю милозвучною назвою, м'яким полтавським

мовленням, златоустим співом і мужністю полтавців.

Про це прекрасно сказав поет Борис Олійник в

«Оді на честь 800-ліття Полтави»:

Вісім віків ти стоїш на означеній грані,

Гордо піднявши огранений вірою щит.

В жовтім алюрі орда косоокого хана

Не осквернила слов'янських твоїх верховіть.

Враг не іспив із криниць твоїх ярого меду,

Підступ коріння русяве твоє не сточив.

Ти перетнула дорогу ординцю і шведу

Праведним гнівом освячених братством мечів.

Ім'я твоє багряніє в баладах, як ружа.

В Армії Честі, піднявши зорю на крилі,

Вірні сини твої стали на Ельбі оружно,

Власним життям оплативши грядуще землі.

Ловлять антени м'яку твою мову кленову,

Спів златоустів чарує заслуханий світ.

Ворскла півколом, неначе блакитна підкова,

Друзям на щастя дзвенить біля древніх воріт.

В колі народів, де мир у сімействі і згода,

Сива, як пісня, і юна, як орлій політ,—

Сій своє жито на тиху, рахманну погоду

Із рукава, де співа решетилівський цвіт.

Хай не оскудне твоя дароносна десниця,

Щедро підносячи повним, по вінця, цебром

Пісню і яблуко, мед і смагляву пшеницю

Людям — на радість. Планеті — на вічне добро!

Від Полтави до Чернівців веде пісенна дорога.

Спів лісостепу і степу долучається до мелодії гір.

Майже тезко Чернігова

Місто Чернівці розташоване у передгір'ї Карпат,

на річці Прут. Вважають, що Чернівці виникли

у другій половині 12 століття. В історичних актах

уперше згадуються з 1408 року. Строкатою була

для міста довга смуга історичних поворотів і усклад-

нень. Потрапляли Чернівці під владу і феодальної

Молдавії, і султанської Туреччини, і Австро-Угор-

щини, і боярської Румунії. Настав вікопомний

1940 рік—возз'єднання з Радянською Україною.

Запам'ятовується місто своїми архітектурними

пам'ятками і літературно-мистецькими надбаннями.

Милують око дерев'яні церкви 17—18 століть і чудо-

ві споруди університету, у яких раніше містилася

резиденція митрополита Буковини. У Чернівцях наро-

дилися письменник і композитор С. Воробкевич, ук-

раїнська радянська письменниця І. Вільде. Тут учив-

ся в реальній школі поет Ю. Федькович і закінчу-

вав навчання в університеті наш Каменяр І. Франко.

Як народилася назва Чернівці? Є різні здогади.

Приміром, гадають, що назва могла виникнути від

старослов'янського слова черн «чорний» (поселення

Чорноград). Мабуть, поселення називалося так за

чорні на вигляд споруди із землі і дуба. Вислов-

лювалася думка, що Чернівці колись були передміс-

тям тепер уже неіснуючого міста Цецин. У передмісті

селився чорний люд — ремісники, чорнороби, що й

породило найменування поселення. І є третє, найвіро-

гідніше, припущення: в основу назви покладено осо-

бове ім'я Чорний, а формант -івці позначає мешкан-

ців. Тому ми маємо право сказати, що Чернівці

і Чернігів могли бути якоюсь мірою й тезками.

Пора з передгір'я Карпат завітати до мальовни-

чого Львова.

Горде місто Лева

Львів розташований на річці Полтві. Місто з

багатою і складною історією. Вперше згадується

в давньоруських літописах під 1256 роком. Вдиралися

до Львова війська польського короля, панували поль-

ська шляхта і австрійська влада. 1939 року львів'яни

дочекалися жаданих днів визволення і возз'єднання

з Радянською Україною. Трудівники уславляли місто

у борні і праці. Поет Дмитро Павличко місткими

поетичними мазками оспівав діяння трудівничого

Львова у вірші «Львів»:

Коли Данило в саркофаг

У Холмі ліг навік спочити,

Тебе, малого, полонити,

Здавалось, міг би, хто забаг.

Твоїх простих синів щити

Загородили шлях неволі,

Та Мономаха внуки кволі

Тебе не вміли берегти!

Вони данину злій орді

Платили й гризлись між собою,

А чорні хмари над тобою

Уже збиралися тоді.

І незабаром вдарив грім —

Прийшла пора страшна, проклята,

Пихаті польські королята

Вломилися у Левів дім.

Вломилися і навкруги

Костьолів тих набудували...

За них «своїм» тебе назвали

Твої і Польщі вороги.

Своїм? А під високий мур

Від праці хто поліг кістками?

Хто мозолястими руками

У стіну камінь клав під шнур?!

Оті шпилі і куполи

Не багатій, не ксьондз позводив.

їх світові на вічний подив

Вкраїнські нуждарі звели!

То кості прадідів моїх

Лежать під Княжою горою.

Мій Львове, в славі і здоров'ю

Не забувай сьогодні їх!

В архітектурі, письменництві, музиці та в інших

мистецьких сферах Львів зберіг сліди різних епох.

Оглянемо руїни Високого замку кінця 13 — початку

14 століття, будівлі у стилях готики, Відродження,

барокко, класицизму тощо. У Львові творили І. Федо-

ров, письменники і освітні діячі 16—17 століть С. Зи-

заній, І. Борецький, 3. Копистенський. Не можна не

згадати про діяльність у 19 столітті «Руської трій-

ці» — М. Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головаць-

кого, які поклали початок новій українській літера-

турі на Західній Україні. Львів — це й місто титана

праці І. Франка, що жив тут з 1875 року, та інших

діячів культури.

Львів засновано у 13 столітті. Понад 700 ро-

ків стоїть він на Полтві, дужий і гордий. Починалося

місто в середині 13 століття замком на Княжій

горі (тепер гора Високий Замок), який збудував га-

лицько-волинський князь Данило Галицький. За пе-

реказами, поселення назвав Данило Галицький іме-

нем сина Льва. За іншою легендою, Львів засну-

вав не Данило Галицький, а сам Лев Данилович.

Назву міста утворено від особового імені Лев за

допомогою суфікса присвійності -ге. Присвійний

прикметник тут перейшов в іменник. Цікаво, що

пізніше відбулося переосмислення назви на іншій ос-

нові. Це втілилося, наприклад, у старовинному гербі

міста — зображенні лева.

Завершилася восьма зупинка у Львові, попере-

ду — місто Черкаси.

Подих кавказьких гір

Черкаси стоять на правому березі Дніпра. Посе-

лення виникло в останній третині 13 століття. Черкаси

входили до складу Київського князівства, підпадали

під владу феодальної Литви і шляхетської Польщі.

У назві міста закріпилися зв'язки східного слов'янс-

тва з іншими народами. Відразу помічаємо, що слово

Черкаси неслов'янське. Як сталося, що на берегах

Дніпра в назві поселення зазвучало щось іншомовне?

А «винуваті» в цьому черкеси (їх ще звали касоги,

адиги), які в 13 столітті переселилися сюди з Північ-

ного Кавказу. Біля Дніпра вони заклали нове посе-

лення. Тут оселилися не тільки самі черкеси. Проте

усіх, тобто змішане населення, почали іменувати чер-

касами. І поселенню таких черкасів дали назву Чер-

каси.

З Черкас- повернемося знову на Волинь. Ми

побували в Луцьку, тепер завітаємо до міста Ровно.

На межі рівнини і числа

Ось і місто Ровно, яке раніше називали Рівне.

Воно розташоване на річці Усті. В історичних актах

уперше згадується з 1283 року. На цей час місто

входило до Галицько-Волинського князівства. Потім

влада литовських феодалів, руйнування від ординців,

загарбання Польщею, повстання міської бідноти.

І 1939 рік, коли Ровно у складі Західної України

було возз'єднано з УРСР.

Прочитаємо сторінки минулого. Зверніть увагу на

архітектурні пам'ятки — дерев'яну Успенську церкву

з дзвіницею (18 століття) і гімназію, побудовану

1839 року у стилі класицизму. У Ровенській гімназії в

1844—1845 роках викладав відомий історик, етног-

раф і письменник М. Костомаров, у цій гімназії

навчався в 1866—1871 роках російський письменник

В. Короленко. Вшануємо славетних героїв. У боях

за Ровно загинув 1920 року герой громадянської

війни Олеко Дундич, який відзначався легендарною

хоробрістю. Під час Великої Вітчизняної війни в

місті діяв партизан-розвідник Микола Кузнецов.

У назві Ровно немовби прозорий зміст. Це на пер-

ший погляд. А насправді мотиви найменування захо-

вано у громадді літ. Тому пояснюють походження

назви по-різному. Зокрема, пов'язують найменування

зі словом рів у значенні «русло, вирите тимчасовим

водотоком; яр». Мовляв, від цього слова утворено

прикметник середнього роду рівне, а від прикметника

походить назва міста. У такий спосіб виникла, на-

приклад, назва волинського міста Дубно. У переказах

ведуть найменування Ровно від прикмет володінь

князів Острозьких. В одному переказі стверджується,

що маєтки князів нібито простягалися рівно по місце-

вість, де розташоване місто. У другому переказі

підкреслюється, що у князів Острозьких було рівно

сто міст. Деякі автори гадають, що у назві міста

відображається рівнинний характер місцевості. Місто

було закладено на рівнині, обрамленій височиною.

Напевно, в основі назви міста лежить прикметник

середнього роду рівне («рівне місце»), перетворений

на іменник.

Наприкінці витлумачення найменування хочеться

поміркувати ще над одним питанням. Назва власна

Ровно має незвичайну прикмету. Слово не відмінює-

ться. Чому слово стало невідмінюваним? Адже це

суперечить літературним нормам української мови.

Незмінність слова сформувалася під впливом ро-

сійської мови.

З міста Ровно поспішимо до Вінниці.

Якщо дано у віно...

Місто Вінниця лежить на берегах Південного

Бугу при впадінні в нього приток — річки Віннички

і річки Вишні. Уперше згадується 1363 року як литов-

ська фортеця. В пам'яті народній і ненависне пану-

вання шляхетської Польщі, і героїчна боротьба ко-

заків М. Кривоноса та І. Богуна проти польсько-

шляхетських військ, .і участь населення Вінниці у се-

лянсько-козацькому повстанні С. Палія та гайдама-

цьких рухах, і борня за владу Рад. Місто вабить

архітектурними пам'ятками 17—18 століть. Відвіда-

ємо також літературно-меморіальний музей М. Ко-

цюбинського, який тут народився і жив з перер-

вами до 1897 року, чудовий музей-садибу видатного

хірурга, педагога і громадського діяча М. Пирогова,

що народився у селі Вишня неподалік Вінниці (те-

пер у її межах).

Після мандрівки по місту подумаємо, яка з трьох

версій походження назви міста найпереконливіша.

Вважають, що місто Вінниця мало б зватися Вин-

ниця, бо походить від винокурень, винниць. Існує

і поетичне пояснення назви. За переказами назву міс-

то веде від найменування річки Віннички, на якій

дівчата на Івана Купала пускали на воду за прадав-

нім звичаєм вінки із квітів, щоб дізнатися про свою

дівочу долю. А третя версія, мабуть,найгрунтовніша.

її прибічники пов'язують назву міста із старослов'ян-

ським словом вино — «посаг, придане, дарована зем-

ля». Гадають, що поява назви Вінниця від слова віно

має реальну основу: місто і прилеглі до нього землі в

14 столітті захопив литовський князь Ольгерд і пода-

рував своїм племінникам.

Уточнимо маршрут. Прощаємось із красою Пів-

денного Бугу і їдемо до Тернополя.

І терновий квіт, і поле

Тернопіль розташований на річці Серет. Уперше

згадується 1540 року у привілеї польського короля

Сигізмунда І. Трудівники міста боролися проти ка-

толицтва й унії. Місто стрічало селянсько-козацьке

військо на чолі з Б. Хмельницьким. Польське гноб-

лення замінювалося австрійським, а потім знову

польським. 1939 року настали дні визволення і воз-

з'єднання з Радянською Україною.

Стоять у місті свідки минулих епох — Старий за-

мок середини 16 століття, Здвиженська церква 16—

17 століть, церква Різдва початку 17 століття, доміні-

канський костьол 18 століття у стилі барокко. У Тер-

нополі народилися польський славіст О. Брюкнер,

український письменник Ю. Опільський. У місті бу-

вали І. Франко і М. Лисенко, виступали М. Са-

довський і М. Заньковецька. Тут навчалися сла-

ветна українська співачка Соломія Крушельницька

і видатний український радянський актор, режисер,

педагог і теоретик театру Лесь Курбас.

З'ясуємо природу назви Тернопіль. У докумен-

тах середини 16 століття трапляються відомості про

урочище Tarnopole (Тернопілля), де почалося будів-

ництво фортеці. Навколо цієї польської фортеці і

виростало місто. Очевидно, назва міста Тернопіль

походить від найменування урочища Тернопілля.

Назва утворилася з двох слів терен і поле й означала

«поле, поросле терном (тернове поле)». Гадають та-

кож, що в основу назви могло бути покладене пріз-

вище Тарновськии. Тарновськии був власником земе-

льних володінь, які лежали поблизу. Але припущення

про походження назви міста від прізвища менш об-

грунтоване.

Звідси прямуємо до Харкова — одного з найбіль-

ших міст України.

Жив собі козак Харко

Хіба думав вигаданий або реальний козак Харко,.

що його іменем назовуть місто, яке стане містом-

гігантом? І це сталося за якихось 300 з лишком

років. Що являє собою Харків тепер? І в минулому?

Місто стоїть при злитті річок Харкова, Лопані та

Уди. Запам'ятаємо, що одна з річок називається

Харків. Це буде потрібно пізніше при з'ясуванні

назви міста. У джерелах перша згадка про

Харків припадає на 1655 рік. А в 1656—1659 роках

тут збудовано фортецю для захисту Слобідської

України від нападів кримських і ногайських татар.

Переломною для Харкова стає друга половина 18

століття, коли зростає його роль у розвитку українсь-

кої культури і літератури. На той час осередком

освіти і літературного життя був Харківський коле-

гіум, де викладав Г. Сковорода. З відкриттям універ-

ситету (початок 19 століття) Харків перетворюється

на визначний центр філологічної науки. У місті жили

і працювали письменники Г. Квітка-Основ'яненко,

П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, А. Мет-

линський, М. Петренко, П. Грабовський, Я. Щоголев,

І.Манжура, видатні вчені-філологи І. Срезневський,

О. Потебня, Д. Овсянико-Куликовський. Тут бували

В. Жуковський, М. Гоголь, В. Бєлінський, Л. Толстой,

А. Чехов, В. Короленко, П. Чайковський, С. Рахмані-

нов, О. Скрябін, С. Танеев, Ф. Шаляпін, М. Баттістіні,

Тітта Руффо та інші. У перші роки Радянської

влади Харків став центром літературного життя Ук-

раїни. З грудня 1919 до червня 1934 року він був

столицею УРСР. Тепер Харків — один з найбільших

індустріальних, наукових і культурних центрів краї-

ни. В індустріальне обличчя Харкова вплітаються

споруди попередніх сторіч: Покровський собор 17

століття, Успенський собор і Катерининський палац

18 століття тощо.

Чи справді від ймення Харка походить назва

міста? Досі її походження остаточно не з'ясовано.

Наведемо два тлумачення назви. Одне з них веде

до імені першого поселенця козака Харка (пара-

лельна форма до імені Харитон, Харитін). За пере-

казом, Харко заснував хутір на низовинній, боло-

тистій місцевості. Поселенці вели вперту боротьбу

з нападниками-татарами. Одного разу впав на полі

бою і Харко. Пограбований хутір запустів, але зго-

дом на цьому ж місці знову з'явилися люди. Новий

хутір зберіг стару назву. Люди не забули імені пер-

шого поселенця козака Харка. Інші припускають,

що місто назвали за однойменною річкою. Тоді по-

стає питання: як же утворилася назва річки Харків?

Пристанемо до думки, що назва міста походить від

імені козака Харка. У топонімі Харків виділяється

особове ім'я і суфікс -ів із присвійним значенням.

З Харкова вирушаємо до Сум.

На Сумці чи в сумці

Суми розташовані на берегах Псла та його прито-

ки Сумки. Місто — ровесник Харкова. Його заснува-

ли 1652 року переселенці з Білоцерківського полку.

Трохи пізніше, у 1656—1658 роках, було збудовано

фортецю для захисту від грабіжницьких нападів

кримських і ногайських татар. Про минуле міста

нагадують споруди 17—19 століть: колишній будинок

цехового управління, Воскресенська церква, Спасо-

Преображенський собор, Іллінська церква. У Сумах

жили декабрист С. Волконський, юрист А. Коні, пи-

сьменники А. Чехов, О. Купрін. Тут бували українсь-

кий філософ і поет Г. Сковорода, композитор П. Чай-

ковський, письменник В. Короленко. Тепер Суми —