Вихованець І.Р. Таїна слова

Подождите немного. Документ загружается.

І.Р. ВИХОВАНЕЦЬ

ТАЇНА

СЛОВА

КИЇВ «РАДЯНСЬКА ШКОЛА» 1990

ПЕРЕДМОВА

Багато є таємниць у світі, і одна з найбільших

з-поміж них — мова. Здається, ми знаємо якесь сло-

во, немовби розуміємо його. Проте все, що закладено

в нього упродовж віків, нерідко не можемо повною

мірою видобути. Потрібно докласти чимало зусиль,

щоб заховане у слові постало перед нами у всій красі,

глибині і неповторності.

3 раннього дитинства і до глибокої старості

людина невіддільно пов'язана з мовою. Це єдине зна-

ряддя, що вивищує людину над світом, робить її нез-

доланною в пошуках істини. Розпочинається прилу-

чення дитини до краси рідної мови з милих бабусиних

казок і материнської колискової пісні. Кожен день

дає нам урок пізнання. І завжди і скрізь наш учи-

тель — мова.

Усі діяння наші, думи і сподівання закріплюються

у слові. Слово — наше найзіркіше око, наймогут-

ніша сила. Через слово людина пізнає те, що недос-

тупне було (або й залишиться таким!) безпосеред-

ньому сприйманню. У цьому диводійному дзеркалі

відображаються всі «айсберги» світу. У слові пос-

тають перед нашим зором сторінки давньої історії і

здобутки майбутнього! Промовляють до нас високі

снігові вершини гір, водоспади Америки і Африки,

льодові пустелі Арктики, глибінь космосу. Стають

зримими найдрібніші (непідвладні найсучаснішим

приладам!) частинки всесвіту.

За допомогою слова ми проникаємо в думи і

почуття, які хвилювали людей за тисячоліття до нас.

Також можемо звернутися до далеких нащадків і

передати їм у слові найсокровенніше. Слово — най-

вірніший посланець з минулого в сьогодення і з сьо-

ББК 81.2Ук

В94

ВИХОВАНЕЦЬ І. Р. Таїна слова- К: Рад. шк., 1990.—

284 с.— Мова укр.

Про таїну рідного слова, про мовну скарбницю народу,

зібрану в словниках, про те, як народжується слово, про

історію слів, про наші імена й прізвища, про назви міст,

про взаємозв'язки української мови з іншими мовами роз-

повідає ця книжка.

Читачам буде цікаво дізнатися, як, коли і в якій країні

з'явилися деякі слова і чому вони примандрували до нас.

Для учнів середньої школи, всіх шанувальників рідного

слова.

ВЫХОВАНЕЦ И. Р. Таинство слова.— К.: Рад. шк., 1990.—

284 с.— На

укр.

яз.

О тайне родного слова, о языковой сокровищнице наро-

да, собранной в словарях, о том, как рождается слово,

об истории слова, о наших именах и фамилиях, о названиях

городов, о взаимосвязях украинского языка с другими язы-

ками рассказывает эта книга.

Читателям будет интересно узнать, как, когда, в какой

стране появились некоторые слова и почему они пришли к

нам.

Для учащихся средней школы, всех почитателей родного

слова.

Рецензент Н. Ф. Клименко, доктор філологічних

наук, завідуюча відділом структурно-математичної лінгві-

стики Інституту мовознавства АН УРСР.

Редактор Т. Т. Сокіл

4802050000-204

314

М210(04)-90

ISBN

5 330 01 189 2 © І. Р.

Вихованець,

1990

годення у прийдешнє. Завдяки його могутності не

замулюється людський досвід. Це схованка мудрості

і невмирущості народу.

У мові є одиниця, без вивчення якої немислиме

пізнання всього механізму мови. Ця одиниця — сло-

во. Видатний швейцарський лінгвіст Ф. де Соссюр

зазначав, що «слово, незважаючи на всі труднощі,

пов'язані з визначенням цього поняття, є одиницею,

що невідступне постає перед нашим розумом як щось

центральне в механізмі мови» '. У слові об'єднується

багато властивостей. Воно є багатомірним: позначає

предмети та явища навколишньої дійсності, має

певне емоційне забарвлення, вирізняється неповтор-

ністю своєї біографії, спеціалізується у граматичній

ролі, оформляється фонетичне.

Про що розповідає ця книжка? Якщо стисло вис-

ловитися — про таїну рідного слова. Про мовну скар-

бницю народу, зібрану у словниках, про те, як

народжується слово, про історію слів. Про наші імена

і прізвища, назви міст. Про взаємозв'язки українсь-

кої мови з іншими мовами...

Усі захоплюються працею майстра — людини, яка

віртуозно володіє відповідним знаряддям. Є і майстри

слова, що досконало опанували найскладніше і най-

дивовижніше знаряддя — мову. Такими майстрами

стають лише закохані у слово, лише ті, хто щоденно

шліфує його, досягає гармонії думки і слова.

Пропонована книжка складається із двадцяти

шести розповідей, передмови і післямови. Кожна роз-

повідь становить викінчений етюд із життя слів.

Хочеться на початку нашої мандрівки сторінками

книжки побажати тобі, читачу, більше заприязнитися

зі словом, проникнути в його незмірні глибини.

'Соссюр Ф. де. Труды по языкознанию.— М.

Прогресе, 1977.— С. 143.

РОЗПОВІДЬ ПЕРША

СЛОВА ЗБИРАЮТЬСЯ НА ВІЧЕ

До найкоштовніших надбань кожного народу на-

лежить мова. Тому й називаємо це надбання рідна

мова. Рідна, як мати, як Батьківщина, як усе найдо-

рожче серцю. Мова — найбільший духовний скарб,

у якому народ виявляє себе творцем, передає нащад-

кам свій досвід і мудрість, перемоги і славу, культуру

і традиції, думи і сподівання. Рідним словом народ

збагачує також світову культуру. Слово — наше пов-

нокровне життя, невмируще джерело поступу. З цьо-

го невичерпного джерела мовець здобуває не тільки

знання про навколишній світ, а й моральні і естетичні

оцінки та уподобання народу.

Український народ творив свою мову упродовж

віків, заносячи до мовної скарбниці добірний нектар

слова, невтомно запалював у слові незгасний вогонь

думки і почуття, вічність праці і мрії. Колективна

пам'ять народу-творця береже слово, а в ньому —

і своє безсмертя. У слові рідної мови захована

немовби якась таємнича сила, що в неповторному

поєднанні звуків несе чарівну мелодію мови і нази-

ває щось зрозуміле всім. І не тільки називає, а й пере-

дає найтонші відтінки переживань і мислі. Мова —

дивосвіт, духовна планета, на якій живе виплекана

людиною незліченна кількість слів.

Скільки ж слів створив наш народ? Чи спроможні

ми порахувати усі слова?.. На жаль, ніхто не відпо-

вість на питання: скільки ж слів у сучасній україн-

ській мові? Не відповість навіть найталановитіший

мовознавець. Це важко зробити з багатьох причин.

Хоча б тому, що мова формувалася упродовж віків,

завжди відгукуючись на зміни в житті. Кожне поко-

ління отримує цей неоціненний скарб від своїх попе-

редників, збагачує його і передає нащадкам. Ота пре-

у художніх творах, науково-популярній літературі, у пе-

ріодичній пресі і розмовному мовленні, то здобудуть

шанс також потрапити на це специфічне віче.

Спроби зібрати найжиттєдайніше і найцінніше

з океану слів української мови робилися здавна.

Українське словникарство має кількасотлітню істо-

рію. З-поміж усіх словників, що побачили світ у до-

жовтневий час, вирізняється славнозвісний «Сло-

варь української мови» за редакцією Бориса Грін-

ченка. Словник було видано на початку нашого

століття. Він містить близько 70 тисяч слів. Це

найвидатніше досягнення українського дожовтневого

словникарства, найповніша на свій час видрукувана

мовна скарбниця нашого народу. Словник і досі

знаний як словник Грінченків, словник залюбленого

у народне слово письменника, який з великою сум-

лінністю зібрав усе найдобірніше з живої української

мови. Він не втратив свого значення й дотепер.

Вершиною ж українського словникарства став

одинадцятитомний «Словник української мови» —

перший тлумачний загальномовний український

словник. Його опубліковано в 1970—1980 роках.

Створення цієї найбільшої мовної скарбниці нашого

народу є творчим подвигом українських радянських

мовознавців, гідним внеском у національну куль-

туру. Батьківщина високо оцінила працю українських

словникарів, відзначивши їх Державною премією

СРСР.

Для створення такого великого тлумачного слов-

ника української мови необхідна була солідна джере-

льна база, передусім лексична картотека. Ще в перед-

воєнні роки почала створюватися лексична картотека

майбутнього словника, проте ці матеріали було зни-

щено під час фашистської навали. Після війни знову

довелося розпочинати із збирання матеріалу. Но-

востворена лексична картотека, що нараховувала

дивна рівновага відносної стабільності і вічного руху

витворює з мови найдосконаліше знаряддя нашого

мислення й почуття, найвитонченіший інструмент

зростання. То хіба ж спроможні ми порахувати усі

слова, наявні в сучасній українській мові?! Це і за-

гальновживані слова літературної мови, і терміни різ-

них наук, і діалектні та застарілі слова... До того ж

повсякчас народжуються нові слова. Ні, бажання

перелічити усі слова нездійсненне!

Проте визначити кількість слів — і передовсім

літературної мови — намагалися і намагаються ба-

гато мовознавців. Особливо це цікавить словникарів,

які присвячують життя укладанню словників. Зі всієї

нескінченної кількості слів вони добирають тільки

якусь її частину. Словникарі неначебто скликають

слова на віче, куди приходять найкращі, найдобірні-

ші представники словесного океану. Найважливіші

з-поміж словників словники тлумачні — це немов

велетенські аудиторії, де обрані словникарями слова

збираються на вічну раду. Тут присутні насамперед

загальновживані слова — своєрідний авангард слів.

Але в мові багато й інших, зокрема спеціальних і діа-

лектних, слів. Якщо вони мають велике поширення

•' 6

таитесь до тлумачного словника. Тут ви знайдете

також відомості про наголошування слів, їх правопис

тощо. В одинадцятитомному «Словнику української

мови» значення слів підтверджуються текстовими

ілюстраціями з творів художньої, публіцистичної,

наукової і науково-популярної літератури, з фоль-

клорних джерел. Кожне слово немовби оживає в

реченнях-зразках і передає велику кількість інформа-

ції. Ви можете дізнатися про тривалість його життя

і стильове призначення.

Поговоримо про словники дещо детальніше. І осо-

бливо — про згаданий тлумачний «Словник україн-

ської мови» в одинадцяти томах. Що ж таке тлу-

мачний словник? Тлумачний словник — це зібрання

слів із поясненнями, тлумаченнями їх значень. У та-

кому словнику слова розташовують у алфавітному

порядку. Ви вже знаєте, що найповніший словник ук-

раїнської мови охоплює близько 135 тисяч слів. А ко-

ли пильніше придивитися до одинадцятитомника, то

в ньому слів виявиться трохи більше. Зокрема, у слов-

нику розглядаються як реєстрове слово не всі складні

слова. Візьмемо перший том і прочитаємо на сторінці

494: «ВИСОКО... Перша частина складних слів:

1) що відповідає слову високий у 1 знач., напр.:

високоногий, високорослий, високо-

стёблий, високостовбурний; 2) що від-

повідає за знач, словам дуже, у вищій мі-

рі: високоавторитетний, високоме-

ханізбваний, високопоетйчний, в и -

сокопожйвний, високорозвйнений,

високос о р тний, високоталановитий,

високо у р очисти й, високохудожній,

високочастотни й...». Бачимо, що статей про

ці слова у словнику нема. Те саме спостерігаємо далі

на сторінці 546 першого тому: «ВИЩЕ... Перша час-

тина складних слів, що значенням відповідає словам

кілька мільйонів карток, дозволила вичерпно по-

яснити значення і значеннєві відтінки слів. Картки

фіксували вживання близько 200 тисяч українських

слів. З цього величезного словникового багатства

було відібрано для словника до 135 тисяч слів. Сюди

входять насамперед загальновживані слова сучасної

української літературної мови. 135 тисяч слів — ду-

же велика кількість. «Словник української мови»

охоплює словесне багатство української літературної

мови від І. П. Котляревського до наших днів. Тут

маємо посилання на художні твори 209 українських

письменників. Це твори І. Котляревського, Г. Квіт-

ки-Основ'яненка, Т. Шевченка, І. Карпенка-Карого,

І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки, П. Ти-

чини, М. Рильського, І. Кочерги, В. Сосюри, А. Ма-

лишка, М. Стельмаха, О. Гончара, Б. Олійника

та інших.

Жоден з українських словників за кількасотлітню

історію українського словникарства, починаючи від

знаменитого «Лексикона» Памва Беринди, не містив

такого словесного багатства, як академічний тлу-

, мачний словник української мови. «Словник україн-

ської мови» фіксує назви майже всіх предметів, дій,

станів, якостей, прогресивні ідеї минулого і сьогоден-

ня, а також ту частину слів, яка тепер відійшла

до пасивного фонду, але свого часу широко викорис-

товувалася майстрами художнього слова і в народній

творчості. Гортаючи сторінки одинадцяти томів ви-

дання, ми вчитуємося в історію народу, яку відбито

в словах давніх і тих, що засвідчують реалії наших

днів типу місяцехід, лазер, комп'ютер.

Кожна словникова стаття одинадцятитомника

спрямована на стисле і вичерпне пояснення значення

слова, його значеннєвих відтінків, граматичних і сти-

лістичних особливостей. Якщо вас зацікавить, що

означає відповідне слово і коли його вживати, звер-

раніше, перед цим, тільки що, наприклад: вищеза-

значений, вищезгаданий, вищенавё-

дений, вищеназваний, вищеподаний і

т. ін.» Ці складні слова також не займають місця

реєстрового слова і окремо не тлумачаться, а отже,

не входять до вказаної загальної кількості — близь-

ко 135 тисяч слів. Складність у підрахунках слів

маємо і ось у чому. Чи вважати форми прочитаний,

написаний, прочитавши, написавши і подібні дієслів-

ними формами, чи окремими словами? Це складне

питання, і його можуть розв'язувати по-різному.

Слова української мови розрізняються кіль-

кісно і якісно. У словнику-одинадцятитомнику, на-

приклад, неоднакова кількість слів на різні літери.

Вишикуймо слова на уявному віче за кількісними

ознаками. Будуть групи великі і малесенькі. Ось

слова на літеру П. їх найбільше. Аж до ЗО тисяч!

На літеру ж Й — найменше слів. Лише 40. У чому

річ?

Дамо деякі пояснення, чому так багато у словнику

слів на букву П. У цьому винні трохи префікси,

яких чимало починаються даною літерою. Ось вони:

пере-, перед-, під-, по-, понад-, пра-, пре-, при-,

прі-, про-. Від одного вихідного дієслова, наприклад

співати, можна утворити похідні дієслова: переспі-

вати, переспівувати, підспівати, підспівувати, поспі-

вати, поспівувати, приспівати, приспівувати, проспі-

вати, проспівувати. А від дієслів утворюються імен-

ники

переспівування,

підспівування,

поспівування,

приспівування, проспівування, переспівувач, підспі-

вувач, переспівувачка, підспівувачка... Бачите, скіль-

ки у дієслова співати всіляких родичів набереться.

Пригадаймо, що багато і прийменників полюбляють

початкову літеру П: перед, під, після, по, понад,

поперед, попереду, попід, попри, поруч, поряд, посе-

ред, при, про. Багатенько народилося й похідних

прикметників із префіксами на букву П: прегарний,

пречудовий, прадавній, правічний, передплатний, по-

надплановий, прибережний, пришкільний, передвоєн-

ний, післявоєнний, повоєнний... Тому-то слів тут ве-

лика кількість. Інші слова не зможуть претендувати

на кількісну першість. Приміром, друге місце за кіль-

кістю посідають слова на літеру В — мають усього

11736 одиниць, тобто майже втричі менше.

І яким ліліпутиком виглядає група слів на літеру

Й. Не бачимо тут ні префіксованих слів, ні іншого

різнобарв'я. Ці слова можете перерахувати. Назвемо

деякі з них: йняти, йог, йод, йодистий, йодний,

йодоформ, йой, йойкати, йойкнути, йокати, йокнути,

йолоп, йорж, йоржистий, йорзати, йорзатися, йорк-

шир, йоркширський, йот, йота, йотація, йотований,

йотувати. Якби довелося їм формувати спортивну

команду, то не було б з кого вибрати гарних спортс-

менів. Отака химерна словесна доля.

Коротко про якісні відмінності слів. Читаючи

книжки, газети і журнали, слухаючи телепередачі і

радіомовлення, ми кожного разу стрічаємося з гро-

маддям слів. Одні слова досить відомі, вони зрозумілі

кожному. Це загальновживані слова. Наприклад: бу-

динок, дерево, ліс, картопля, село, місто, робітник,

колгоспник, інженер, учитель. Іноді слово немовби

знане, але про його зміст лише здогадуємося. І на-

решті, значення деяких слів бувають зовсім не зрозу-

мілі. Це слова-терміни, якими користуються фахівці

різних наук, техніки, виробництва. Звичайно, не всі

спеціальні слова потрапляють у словник. Сюди доби-

рають ті слова-терміни, які вийшли за межі вузького

спеціального вжитку і які почали використовувати

в загальнолітературній мові.

У тлумачному «Словнику української мови» ви

побачите також позначки, що вказують на стиліс-

тичні ознаки слова. Це позначки «розмовне слово»,

«книжне», «поетичне», «народнопоетичне», «уро-

чисто-піднесене», «жартівливо-іронічне», «зменшено-

пестливе», «застаріле», «діалектне» тощо. Якщо йде-

ться про термін, то зазначається, в якій галузі

науки, техніки, виробництва його вживають. Візь-

мемо музичний термін адажіо. У першому томі слов-

ника, на сторінці 19 пояснено: «АДАЖІО, присл.,

муз. 1. Повільно, протяжно (про темп виконання

музичних творів). 2. у знач, їм., невідм., с. Назва

музичного твору або його частини, що виконується

повільно». Бувають випадки, коли те саме слово ви-

користовується в різних сферах і виражає різні

значення. У цьому ж томі, на сторінці 56 витлу-

мачено слово апробація, що визначають як книжне

і як термін сільськогосподарського виробництва:

«АПРОБАЦІЯ, ї, ж. \. книжн. Офіційне схвалення,

затвердження чого-небудь після випробування, пе-

ревірки. 2. с.-г. Визначення сортових якостей посівів З

метою виділення кращого з них для насіння».

Звертайтесь постійно до тлумачного словника,

коли відчуваєте труднощі у тлумаченні слова. З цього

приводу влучно висловився поет Дмитро Білоус:

Буває, що слово

відоме давно,

а знає не кожен,

що значить воно.

І тут у пригоді

стає визначник

скарбів наших мовних —

тлумачний словник.

Далі поет зазначає, що сучасний академічний

словник визнано скарбницею української мови:

Букви золотом відтиснено:

кожне слово — золотник.

Між братів-народів визнано

український наш словник.

Мово, ти — відкрита часові,

мужня, ніжна і дзвінка;

муки, помисли Тарасові,

серце Лесі і Франка.

Українська літературна мова поповнюється діа-

лектними словами, які збагачують її виражальні і

стилістичні можливості. Окремі назви відображають

особливості життя і побуту різних регіонів України.

До таких специфічних слів належать слова кептар,

кептарик,

кресаня,

легінь,

плай

подібні,

поширені

на

західноукраїнських землях. Для позначення одного

предмета або явища мова іноді зберігає декілька слів,

яким притаманне різне географічне поширення. Про

різнобарв'я таких назв, їх поезію і красу захоплено

розповідає Дмитро Білоус у вірші «Чудесні барви»:

Які чудесні барви у нашій рідній мові,

які відтінки різні від Сейму аж по Сян!

У Києві говорять інакше, ніж у Львові,—

і чорногуз, і бусол, лелека і боцян...

Так наче називаєш різновиди лелек ти,

а це лиш різні назви, синонімічний ряд.

А є ще риси мови, що звуться діалекти:

це говори місцеві на дещо інший лад.

На Київщині (в Літках) взуття зовуть обувка,

а огірок звичайний в Чернігові — гурок,

а кошик на Поліссі (в Іванкові) — кошувка,

і назви, і вимова різняться що не крок.

У сучасній українській літературній мові натрап-

ляємо на слова, що вийшли з активного вжитку.

В давні часи вони були звичайними словами, позна-

чали відповідні предмети і поняття, а тепер перейшли

до застарілих слів, їх перестали вживати, зокрема,

тому, що зникли позначувані ними предмети і понят-

тя. Подібні застарілі слова називаються історизмами.

Значення історизмів ми здебільшого розуміємо, по-

рівняйте: бомбардир, боярин, бунчужний, бунчук,

варяги, гетьман, посполитий, рицар, смерд, чайка

(у значенні «човен»), шляхта. Описуючи події мину-

лих епох, письменники і вчені використовують істо-

ризми для змалювання обставин тодішньої дійсності.

Протилежністю до застарілих слів є нові слова,

або неологізми. Вони повсякчас створюються різними

шляхами. Приміром, часто нові слова походять від

інших слів. Або запозичуються у різних мов разом

з предметами, поняттями. Неологізми з'являються в

усіх галузях науки і техніки та в інших сферах

людської діяльності. Особливо багато народжується

нових слів у вік науково-технічного прогресу. Ряд

неологізмів принесло завоювання космосу: космо-

дром, космонавт, космонавтка, космонавтика, кос-

моплавання, космохімія. Процитуємо поетичні рядки

Дмитра Білоуса про творення нових слів. До речі,

він написав чудову поетичну книжку «Диво калино-

ве», яку я вам раджу прочитати. У вірші Дмитра Бі-

лоуса «І якби моя бабуся встали» розповідається про

неологізми ось що:

— Я читала,— повідає Люда

стишеній цікавій дітворі,—

що слова так само, як і люди,

молоді бувають і старі.

Кожен з нас неологізми знає:

це нові слова. Вони кругом.

А в старих їх словниках немає,—

мотобол, фломастер, космодром.

Тлумачний словник подає ще одне цікаве розріз-

нення слів. Слова бувають однозначні і багатозначні.

Однозначні слова — це слова, які виражають одне

значення. Це назви деяких рослин, тварин, речей

тощо (вільха, верба, лось, бандура, бінокль, блокнот,

борона, виделка). Здатність слова виражати декілька

значень називають багатозначністю. З-поміж бага-

тозначних слів варто виділити «рекордсменів». Одним

з них є дієслово іти, що виражає тридцять зна-

чень і десятки відтінків значень.

В українській мові маємо слова, що вимовляються

однаково, але передають різне значення. Порівняйте

три слова коса з однаковим звучанням і — від-

даленими значеннями:

До мене можна з річки доплисти,

мене дівчина може заплести,

дід як знаряддя — на плечі нести.

(Д. Білоус.)

Бувають слова-витівники. Читай їх чи то зліва

направо, чи то справа наліво — вимовляються одна-

ково і означають те саме:

Ось дивіться: корок, біб,

око, Кирик, зараз, піп...

Є ще й інші на умі,

та назвіть ви їх самі.

(д

ш }

Є слова — ну й цікаво!

Є слова — просто диво!

Прочитаймо їх з вами:

чи то зліва направо,

чи то справа наліво -

означають те саме.

Народжуються і народжуються нові слова. І пос-

тає необхідність створювати нові тлумачні словники,

які б охоплювали більшу кількість слів. Знову найдо-

бірніші слова захочуть зібратися на своє віче. Так

воно й буде. Словникарі Інституту мовознавства

ім. О. О. Потебні АН УРСР приступають до укладан-

ня другого, виправленого і доповненого, тлумачного

словника української мови. Він міститиме близько

200 тисяч слів. Незмірне мовне багатство!

У багатобарвності і могутності рідного слова

втілюється краса людини — творця мови, садівника

прекрасного на землі. Рідне слово окрилює нас ду-

ховністю, любов'ю до пісні, до матері:

Ти постаєш в ясній обнові,

як пісня, линеш, рідне слово.

Ти наше диво калинове,

кохана материнська мово!

Несеш барвінь гарячу, яру

в небесну синь пташиним граєм

і, спивши там від сонця жару,

зеленим дихаєш розмаєм.

Людина багата і нездоланна, коли вирощує хліб

на щастя людям, коли вічною працею береже світ,

коли плекає мову:

У стінах храмів і колиб

сіяє нам святково,

як сонце, випечений хліб

і виплекане слово.

І люблять люди з давнини,

як сонце незагасне,

і свій духмяний хліб ясний,

і рідне слово красне.

(Д. Білоус.)

Для кожного народу рідна мова — найдорожче.

З нею людина йде до інших народів, творить піс-

ню дружби. Про любов до мови, якою співала мати

своїй дитині колискову, проникливе повідано у вірші

Дмитра Білоуса «Найдорожче»:

Синів і дочок багатьох народів

я зустрічав, які перетинали

гірські й морські кордони і на подив

багато бачили, багато знали.

Я їх питав із щирою душею:

- Яку ви любите найбільше мову? —

І всі відповідали: —Ту, що нею

співала рідна мати колискову.

У мовну скарбницю нашого народу несуть красу

душі і пломінь рідного слова найкращі письменники.

Скількома ж словами вони користуються? Звернімо-

ся до творчої спадщини геніального Кобзаря. Слов-

ник мови поетичних творів Т. Г. Шевченка охоплює

10116 слів, а прозових — 20548. Хіба вдалося нам,

підрахувавши усі слова у творах Т. Г. Шевченка,

виявити словниковий запас великого поета, який

опанував він, користувався в усному мовленні?! Нема

сумніву, що наш Кобзар володів і іншими словами

• 16

української мови, але у художній творчості їх не ви-

користовував.

Скільки ж слів потрібно окремій людині для спіл-

кування, для читання художньої, наукової і науково-

популярної літератури? Обсяг словника конкретної

особи залежить від роду її занять, освіченості та

здібностей. Встановлено, що мовець активно вико-

ристовує близько 3000 слів, а розуміє — в десять ра-

зів більше. Побажаю тобі, юний читачу, досконало

опанувати словесне багатство нашої мови. Для цього

користуйся одинадцятитомним «Словником україн-

ської мови» і шкільним «Коротким тлумачним слов-

ником української мови», до якого включено близько

6750 слів. Закінчимо першу розповідь порадою муд-

рого поета Максима Рильського:

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля,

Не майте гніву до моїх порад

І не лінуйтесь доглядать свій сад.

Коли писав Максим Рильський вірш «Мова»,

ще не побачив світ давно очікуваний ним наш най-

кращий «Словник української мови» в одинадцяти

томах. Тепер пораду поета можна доповнити: «Не

бійтесь заглядати також у великий тлумачний слов-

ник». Там, юний читачу, знайдеш достиглий плід

українського слова. Зрозумієш, як треба доглядати

сад рідної мови.

РОЗПОВІДЬ ДРУГА

ВІЧНИЙ ДВИГУН

Як ви знаєте, перпетуум-мобіле (від латинсько-

го perpetuum mobile — «безперервно, вічно рухли-

ве») — це вічний двигун. Довго людство билося над

тим, як винайти таку машину. І нарешті, з'ясу-

валося, що вічний двигун неможливий. Через такі-

сякі причини — хоча б тому, що існує тертя, закони

механіки... Однак деякі затяті люди й досі не воліють

повірити в неможливість вічного двигуна. Василь

Шукшин у своєму талановитому оповіданні «Упер-

тий» змальовує одного з цих затятих. Герой оповідан-

ня Моня Квасов вирішив довести, що вічний двигун

можливий. Ідея створення двигуна не давала спокою.

Моня пересварився з інженером і вчителями, які ра-

дили покинути марну справу. Але він був невгамов-

ний... І своїм теоретизуванням і особливо — прак-

тичними діями довів, що вічний двигун неможли-

вий. Отже, марність спроб винайти подібну машину є

абсолютною істиною.

Проте... Невже не існує у світі явища, подібного до

вічного двигуна? Все-таки, існує. Вічним двигуном

у мові є словотвір. Механізм словотвору діє без пе-

репочинку, виготовляючи потрібні для людей слова.

Діє щохвилини, щосекунди. Двигун словотвору —

справжній perpetuum mobile.

Кожне слово має свій рік, день і хвилину народ-

ження. Воно народилося в сиву давнину чи недавно.

Або народиться в майбутньому... Як же народжуєть-

ся слово? Яка таємнича сила спонукає його побачити

світ і назвати щось, зрозуміле всім?

Головним творцем слова, його будівничим є на-

род. Проте не можна уявляти собі справу так, що

немовби усім людям заманулося вигукнути якесь

нове слово. Або скликати спеціальну раду, де біль-

шістю голосів вирішувати: яке слово та яким спосо-

бом утворити. Ні, так не буває. Завжди є перший, ві-

домий або невідомий, творець слова на позначення

певного поняття. Від зусиль першотворця залежить

прийдешня доля творіння. Якщо слово майстерно

вигранене, то йому усміхається щастя. Ось його наз-

вав уперше словотворець. Слово сподобалося — і йо-

го підхопила інша людина. За нею сотні і тисячі людей.

Це означає, що слово почало закріплюватися в мові

і стало необхідним у спілкуванні. Воно успішно прой-

шло випробування багатьма людьми. Тому має право

увійти в мову як слово, що виявилося найкращим,

найзрозумілішим і найзручнішим для всього народу.

Від покоління до покоління бережуть відповідне сло-

во і, нарешті, передають його нам. Як же тоді

встановити конкретну людину, яка послала у світ

це слово, увічнила себе в ньому і крізь віки й

покоління промовляє ним до нас?! Отож кожне

слово, хоч яким прадавнім не видається тепер, було

колись малюком, «новонародженим».