Свінцицька О.М. Планування діяльності підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

Зміст основних розділів бізнес-плану

161

з) Фінансовий план

Надзвичайно важливим є питання організації фінансування під-

приємницького проекту. Розглядаючи план отримання фінансових ре-

сурсів, доцільно зосередити увагу на двох основних аспектах: по-

перше, на обґрунтуванні суми коштів, необхідної для реалізації проек-

ту, і по-друге, на визначенні джерел її отримання.

Розглядаючи умови фінансування, інвестори особливо будуть уваж-

ні до питань

, пов’язаних з умовами погашення займу, задоволенням

власних інтересів та перспективами прибутковості, зміцнення та роз-

ширення бізнесових позицій на ринку.

Тому, цей розділ бізнес-плану розробляється з метою підтвер-

дження окупності та прибутковості інвестицій у цей проект. Розрахун-

ки фінансового плану дозволяють дійти висновку про реальність прое-

кту з економічної

точки зору. Зміст та методика його складання анало-

гічна змісту і методиці фінансового плану підприємства в цілому, які

розглядаються у 10-й темі цього навчального посібника.

Контрольні питання

1. Що таке бізнес-план, його місце та роль у системі планів підпри-

ємства?

2. Які існують принципи складання бізнес-плану?

3. Надати характеристику етапів складання бізнес-плану.

4. В чому полягає роль та зміст резюме бізнес-плану?

5. Чи регламентується зміст бізнес-плану нормативними актами і яка

загальноприйнята його структура?

6. Надати характеристику

змісту основних розділів бізнес-плану.

Система оперативно-календарного планування на підприємстві

162

Система оперативно-календарного

планування на підприємстві

14.1. Зміст, мета і завдання оперативно-

календарного планування (ОКП).

14.2. Основні календарно-планові

розрахунки в оперативному

плануванні.

14.3. Системи ОКП на підприємстві.

Зміст, мета і завдання оперативно-календарного планування (ОКП)

163

14.1. Зміст, мета і завдання оперативно-

календарного планування (ОКП)

Завершальним етапом внутрішньозаводського планування є опера-

тивне планування виробництва, яке є логічним продовженням ТЕП і

органічно з ним пов'язане. Особливість оперативного планування по-

лягає в тому, що розробка планових завдань для виробничих підрозді-

лів поєднується з організацією їх виконання.

Основними завданнями оперативного планування є: організація рі-

вномірного і комплексного виконання

виробничої програми та дотри-

мання договірних строків випуску товарної продукції; забезпечення

повного й доцільного використання робочої сили при найбільш ефек-

тивній експлуатації засобів виробництва; створення сприятливих умов

для розвитку прогресивних форм організації праці, а також для авто-

матизації об'ємних та календарних розрахунків на основі використання

сучасної обчислювальної техніки.

Оперативне

планування в свою чергу поділяється на календарне

планування та диспетчеризацію.

Календарне планування

– це деталіза-

ція річної виробничої програми підприємства за строками запуску-

випуску кожного виду продукції і за виконавцями – в основних вироб-

ничих підрозділах першого рівня (заводах, виробничих об'єднаннях

або цехах), і всередині (на виробничих дільницях і робочих місцях).

Диспетчеризація

забезпечує оперативне регулювання процесу вироб-

ництва шляхом систематичного обліку і контролю за виконанням

змінно-добових завдань, поточної підготовки виробництва, оператив-

ного усунення неполадок та відхилень, які виникають.

За джерелом використання оперативне планування поділяється на

міжцехове та внутрішньоцехове.

Міжцехове

планування спрямоване на

підтримання злагодженої, ритмічної роботи основних виробничих під-

розділів (заводів, цехів), забезпечення безперебійного їх постачання й

обслуговування допоміжними цехами та службами.

Ґрунтуючись на виробничій програмі підприємства, органи опера-

тивного планування встановлюють планове завдання – програму випу-

ску продукції в плановому періоді для кожного цеху, обґрунтовуючи її

відповідними об'ємними

розрахунками. Календарний план регламен-

тує строки руху продукції в цехах заводу, не розкриваючи часткових,

внутрішньоцехових післяопераційних строків виробництва по кожно-

му предмету. Диспетчеризація забезпечує облік, контроль та оператив-

не регулювання робіт між цехами. Міжцехове планування здійснюєть-

ся виробничо-диспетчерським відділом (ВДВ) підприємства.

Система оперативно-календарного планування на підприємстві

164

Внутрішньоцехове

планування спрямоване на ритмічне виконання

заданої місячної програми на дільницях та робочих місцях. Внутріш-

ньоцехове планування і регулювання виробництва в цеху виконує ви-

робничо-диспетчерське бюро (ВДБ), а на дільниці – майстер за допо-

могою ВДБ.

Границі міжцехового і внутрішньоцехового планування можуть

змінюватися в процесі розвитку або впровадження автоматизованої

системи управління

виробництвом (АСУВ) з метою оперативного пла-

нування.

Оперативне планування

виробництва розпочинається з об’ємних

розрахунків або з так званого об’ємного планування, яке полягає у ви-

значенні номенклатури продукції, яка включається у програму цехів і

дільниць за відтинками планового року та перевірці, шляхом об’ємних

розрахунків, її відповідності наявним ресурсам цехів і дільниць (тру-

довим, по устаткуванню і площах).

Програма цеху (дільниці) повинна містити: номенклатуру готової

продукції; кількість та строки випуску по кожній позиції програми;

загальний обсяг робіт, який повинен виконати цех (дільниця).

Ступінь деталізації й розрахунків об'ємного планування, а також їх

характер зумовлені: трудомісткістю виробів, масштабом та ступенем

регулярності їх випуску по окремих позиціях програми, тобто типом

виробництва

; тривалістю виробничого циклу виробу; рівнем предмет-

ної спеціалізації підрозділів підприємства.

В умовах одного й того ж типу виробництва можуть застосовувати-

ся різні планово-облікові одиниці продукції, яка виготовляється

(табл. 14.1).

Таблиця 14.1

Основні види планово-облікових одиниць продукції, яка виготовляється,

сфери їх застосування

Виробництво

Планово-облікова

одиниця

одиничне

дрібно-

серійне

велико-

серійне

масове

Виробниче замовлення

Вузловий комплект

Груповий комплект

Машинокомплект

Добокомплект

Умовний машинокомп-

лект

Деталь

Зміст, мета і завдання оперативно-календарного планування (ОКП)

165

Виробниче замовлення

– комплекс робіт, які виконуються на дого-

вірних із замовником засадах.

Вузловий комплект

– вузол або складальна одиниця виробу.

Груповий комплект

– технологічно й конструктивно однорідна гру-

па деталей, які мають спільні планово-організаційні ознаки: черговість

подачі на складання, яка повторюється, однакова періодичність запус-

ку-випуску.

Машинокомплект

застосовується в умовах вузької спеціалізації й

включає повний комплект усіх вузлів і деталей, які входять у виріб.

Добокомплект

складається з деталей, вузлів та всіх виробів, які під-

лягають виготовленню протягом доби, і застосовується при відсутності

у виробничій програмі підприємства провідного виробу.

Умовний машинокомплект

формується шляхом зведення всієї номе-

нклатури продукції до умовного виробу. У цей умовний виріб входять

деталі, вузли і вироби, які необхідно виготовити до певного моменту.

Деталь

як планово-облікова одиниця застосовується при стійкості

виготовлення продукції в серійному і масовому виробництві.

Вибір тієї чи іншої планово-облікової одиниці практично визначає

заздалегідь організацію системи оперативного планування виробницт-

ва на підприємстві.

Важливого значення при об’ємному плануванні роботи підприємс-

тва та його основних цехів набуває раціональність побудови виробни-

чої

програми, її відповідність наявним трудовим і технічним ресурсам.

Наприклад, для приладобудування характерний стан, коли необхідна

чисельність основних робітників, будучи правильною для планового

року в цілому, може, проте, значно коливатися в межах певних пері-

одів року (кварталів, місяців), загальної кількості та окремих професій.

Така незбалансованість обсягів робіт та планових показників чисель-

ності

робітників виникає внаслідок невідповідності структури трудо-

місткості квартальних, місячних виробничих програм структурі тру-

домісткості річної програми, тому, що вироби різних найменувань мо-

жуть значно відрізнятися не тільки загальним обсягом виробництва, а

й структурою трудових витрат, необхідних для їх виготовлення.

14.2. Основні календарно-планові розрахунки в

оперативному плануванні

3 точки зору раціональності розподілу, продукція виробничої про-

грами промислового підприємства може бути поділена на чотири кате-

горії: 1) з фіксованими строками випуску; 2) з нефіксованими строка-

ми випуску, яка регулярно повторюється (серійне виробництво); 3) з

Система оперативно-календарного планування на підприємстві

166

нефіксованими строками випуску, яка повторюється нерегулярно (дрі-

бносерійне); 4) з нефіксованими строками випуску, яка не повторюєть-

ся (одиничне).

У цьому випадку, виробнича програма по місяцях (кварталах) пла-

нового року формується таким чином: насамперед розподіляється про-

дукція з фіксованими строками випуску, а також серійна з нефіксова-

ними строками; далі – продукція, яка повторюється

нерегулярно (дріб-

носерійного виробництва) з нефіксованими строками випуску, в зв'яз-

ку з чим концентрується з урахуванням забезпечення рівномірності

виробництва; наступна – продукція одиничних замовлень з нефіксова-

ними строками випуску, яка включається до програми тих місяців, в

яких спостерігається вивільнення трудових ресурсів.

Після виконання об'ємних розрахунків розробляється

календарний

план

виробництва виробів, основна мета якого – побудувати складну

систему строків виробництва по виробу в цілому, окремих вузлах, де-

талях та, в деяких випадках, окремих операціях.

Зміст і методи побудови календарного плану змінюються залежно

від міри незмінності виробничих умов на робочих місцях дільниць і

цехів, які беруть участь у виготовленні виробів, що

плануються, тобто

зумовлені основним типом виробництва (масовим, серійним та одини-

чним). У той же час, суть і цільове призначення розробки календарно-

го плану для будь-якої сукупності виробничих умов незмінні.

Календарний план в умовах будь-якого типу виробництва ґрунту-

ється на побудові плану-графіка виробництва окремого предмета, який

є циклічним графіком

і залежить від календарного періоду.

Побудові календарного плану передує велика обчислювально-

підготовча робота, яка складається з двох основних етапів.

Перший етап передбачає розробку заходів щодо поглиблення

предметної спеціалізації виробничих підрозділів підприємства: реор-

ганізацію технологічних дільниць і перетворення їх у предметні; конк-

ретизацію профілювання і, по можливості, досягнення більш вузької

спеціалізації

наявних предметних дільниць; створення на предметних

дільницях технологічних ланцюжків у вигляді потокових ліній різних

видів тощо.

Поглиблення спеціалізації розглядається як прагнення до повного

замикання процесу виготовлення окремих частин, деталей або скла-

дання готової продукції в межах певного цеху, тобто без передачі їх в

інші цехи для виконання проміжних або кінцевих операцій

Другий етап розрахунково-підготовчої роботи полягає у проведенні

нормативних розрахунків, які зумовлюють характер руху предметів

виробництва по операціях і стадіях виробничого процесу. По кожному

Основні календарно-планові розрахунки в оперативному плануванні

167

найменуванню предмета і на кожній стадії повинні бути виконані роз-

рахунки прийнятних розмірів партії, тривалості виробничого циклу,

періодичності повторення виробництва, незавершеного виробництва.

Особливістю розрахунків є відносно стійкий характер одержуваних

параметрів (величин, строків, графіків та ін.), які тому й набувають

значення своєрідних нормативів, що використовуються при розробці

календарних програм і завдань

протягом тривалого періоду (до року).

Внаслідок цих розрахунків формується система календарно-планових

нормативів (табл.14.2).

Таблиця 14.2

Календарно-планові нормативи та сфера їх застосування

Виробництво Календарно-планові

нормативи

одиничне серійне масове

Такт поточної лінії, робочого місця + +

Темп виробництва + +

Розмір серії виробів, деталей +

Розмір партії предметів + +

Періодичність запуску—випуску

серій, партій

Тривалість виробничого циклу + + +

Розмір запасів предметів праці + + +

Випередження в часі + + +

Під

тактом поточної лінії

розуміють проміжок часу між випуском

двох суміжних вузлів, однакових виробів (деталей) або передатних

партій.

Темп

виробництва характеризується кількістю виробів (вузлів, де-

талей), які випускаються за одиницю часу.

Серія

– це певна група (сукупність) однакових виробів, які безперер-

вно запускаються у виробництво.

Партія предметів праці

– кількість заготівель, деталей, вузлів, які

виготовлені на робочому місці без переналагодження устаткування.

Періодичність запуску-випуску серій (партій) виробів

(вузлів, дета-

лей) – це календарний розподіл їх у плановому періоді через рівні

проміжки часу (періоди повторення виробництва).

Тривалість виробничого циклу

– це календарний період часу між

початком (запуском) і закінченням (випуском) виробу.

Під

запасом

розуміють кількість виробів (вузлів, деталей), які пере-

бувають на різних стадіях виробничого процесу в певний момент часу.

Система оперативно-календарного планування на підприємстві

168

Випередження в часі

– відрізок часу, на який попередній технологіч-

ний процес повинен випереджати наступний з метою його своєчасного

здійснення.

Усі зазначені нормативи використовуються, зокрема, для розрахун-

ку випередження в роботі суміжних цехів і дільниць, який передбачає

достатнє забезпечення напівфабрикатами всіх фаз виробництва і, в той

же час, мінімальну ув'язку оборотних коштів.

Перераховані

нормативи мають значення не лише як основа для ка-

лендарно-планових розрахунків виробництва, регламентація й чітке їх

дотримання відіграють важливу роль й в організації планомірної і рит-

мічної роботи дільниць, цехів та підприємства в цілому.

Нормативи, які використовуються в календарному плануванні, ма-

ють суттєве й економічне значення. Так, від розміру партії

залежить

продуктивність праці робітників, ступінь використання устаткування,

собівартість обробки, а від тривалості виробничого циклу – швидкість

обертання обігових коштів тощо.

Календарно-планові нормативи повинні бути прогресивними, тобто

відображати досвід провідних робітників, цехів, підприємств, орієнту-

ватися на широке впровадження нових технологій і методів організації

виробництва.

Календарний план виробництва виробів в цілому є

поєднанням

планів-графіків виготовлення окремих частин виробу (заготівель, де-

талей, комплексів деталей, складання вузлів). Оскільки, календарний

план продовжує об'ємне планування – деталізацію виробничої програ-

ми – і ґрунтується на диференційованих строках виробництва по окре-

мих позиціях (вузлах, деталях, операціях), його зміст повинен відпові-

дати плановому обсягу робіт і тій номенклатурі випуску, яка

передба-

чена у виробничій програмі кожного цеху, що бере участь у виготов-

ленні запланованого виробу.

Залежно від типу виробництва та інших, пов’язаних з цим факторів,

розрахунок розміру завдань визначається за: нормами запасу та випе-

реджень, комплектованими номерами, добором за портфелем замов-

лень.

Метод розрахунку програмного завдання

за нормами запасу

поши-

рений, здебільшого, у масовому, а також серійному виробництві та

відповідає подетальному оформленню програми. Суть даного методу

полягає в тому, що випуск деталей кожного найменування вважається

таким, що дорівнює сумі запланованої здачі деталей за межі підприєм-

ства як товарної продукції і потреби в них для наступної, за технологі-

чним маршрутом,

їх обробки. При наявності міжцехового складу дета-

Основні календарно-планові розрахунки в оперативному плануванні

169

лей, до певної їх кількості додається певна кількість на укомплекту-

вання міжцехового запасу.

Програма випуску в загальному вигляді визначається за формулою:

вз k нф

ij ij+1 i i і

N=N +N+(Z-Z),

де

– програма випуску будь-якого цеху на розрахунковий пері-

од, наприклад, місяць;

1ij

– програма запуску наступного за технологічним маршрутом,

тобто попереднього за розрахунком, цеху на той же період;

– програма товарного випуску того чи іншого цеху (здача скла-

дового об'єкту) на той же період;

– нормативний розмір міжцехового запасу (незавершеного ви-

робництва) на кінець розрахункового періоду;

– фактичний розмір міжцехового запасу на початок розрахун-

кового періоду.

Потреба кожного цеху в деталях для запуску обчислюється, вихо-

дячи з їх випуску певним цехом з урахуванням неминучого внутріш-

ньоцехового відсіву (пробні налагодження, випробування тощо) і не-

обхідного укомплектування внутрішньоцехового запасу.

Розрахунок програмного завдання по кожному найменуванню про-

дукції здійснюється

ланцюговим методом

у порядку, протилежному

ходу виробничого процесу. Суть цього методу зводиться до такого

ланцюгового визначення програми: випуск складального цеху – його

запуск – випуск попередніх цехів механічної обробки – запуск заготі-

вельних цехів.

Програма запуску в загальному вигляді обчислюється з виразу:

зв в.нв.ф

ij ij i i

N=N+(Z -Z ),

де

– програма запуску цеху на розрахунковий період;

– програма випуску того ж цеху на той же період;

н.в

– нормативний розмір циклового запасу на кінець планового

періоду;

ф.в

– фактичний розмір циклового запасу на початок планового

періоду.

Програма запуску слугує вихідною при розрахунку випуску за по-

переднім переділом. Для цехів і дільниць, які виконують перші заготі-

Система оперативно-календарного планування на підприємстві

170

вельні операції, програма запуску визначає план подачі закупівельних

матеріалів, напівфабрикатів тощо.

Метод розрахунку програмного завдання

за нормами випередження

і комплектувальними номерами

характерний для серійного виробницт-

ва, але застосовується й у масовому. Особливість цього методу полягає

в тому, що розрахункові програмні завдання для всіх цехів формують-

ся не за кількістю деталей або складальних одиниць, які підлягають

здаванню у плановому періоді, а за черговими номерами виробів (або

серій), що підлягають укомплектуванню за визначеним

переділом до

кінця планового періоду. Вихідними розрахунковими нормативами

при цьому слугують нормальні проміжки випереджень (у днях) для

окремих вузлів, комплектів, деталей по кожному переділу. Тобто, за-

вдання по кожному переділу або цеху визначаються на підставі остан-

нього номеру готового виробу, який підлягає випуску із складального

цеху. Цей номер збільшується по переділах

, у напрямку від складання

до заготівельних цехів, на значення, що дорівнює нормі випередження

(в днях) по даному переділу, помноженій на середньодобовий випуск

готових машин, приладів, систем по плану відповідного періоду. Но-

мери встановлюються окремо по випуску і запуску з урахуванням від-

повідних норм випередження.

Метод встановлення програмного завдання шляхом

добору за

портфелем замовлень

найбільшого застосування отримав в одинично-

му виробництві і ґрунтується на використанні календарних графіків

виконання замовлень. Тобто, шляхом вибірки з позамовних календар-

них графіків для кожного цеху добирається такий склад плану на на-

ступний період (місяць), який би забезпечив своєчасне комплектуван-

ня кожного замовлення і нормальне завантаження усіх цехів. У зв'язку

з останньою обставиною, об'ємні розрахунки завантаження устатку-

вання і виробничих площ перетворюються в метод розрахункового

обґрунтування програмного завдання.

Три описанні методи, по суті, вичерпують основні варіанти кількі-

сного визначення програмних завдань, хоча на практиці застосовують-

ся й інші способи розрахунку оперативних програм.

У масовому виробництві оперативне планування здійснюється за

окремою деталлю. Календарний план складається для кожної потоко-

вої лінії на основі стандартних планів-графіків її роботи. Стандартний

план-графік містить регламент роботи поточної лінії, який включає

такт або ритм її роботи, завантаження робочих місць, їх розташування

та розмір запасу. Головним завданням планування є досягнення узго-

дженості роботи ліній з урахуванням

планового завдання випуску го-