Свінцицька О.М. Планування діяльності підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

Методи та критерії вибору плану

рiзних ресурсiв на одиницю продукцiї (сировини, матерiалiв, облад-

нання, робочого часу, грошових засобiв тощо). Таким чином, норматив-

ний метод складання плану використовується як самостiйно, так i в

якостi допомiжного щодо балансового методу.

Третю групу методiв планування складають

математичнi,

якi зво-

дяться до оптимiзацiйних розрахункiв на основi рiзного роду моделей.

До найпростiших моделей вiдносяться статистичнi, наприклад, коре-

ляцiйнi, якi вiдображають взаємозв`язок двох змiнних величин.

Методи лiнiйного програмування дозволяють на основi вирiшення

системи рiвнянь та нерi

вностей визначити їх оптимальнi величини у

взаємозв`язку. Це допомагає за заданим критерієм обрати найбiльш

оптимальний варiант функцiонування або розвитку об`єкту

управлiння, щоб забезпечити максимальний прибуток, зменшити ви-

трати тощо.

Будь-який план як поточний, так і перспективний, повинен бути

життєздатним, гнучким до внутрішніх і зовнішніх

змін виробничої

ринкової системи та її оточення. Він може безперервно переглядатися

під впливом ринкових вимог, нової отриманої нормативної інформації,

набуття наукових знань і виробничого досвіду, появи нових економіч-

них проблем тощо. Ринковий план розвитку підприємства повинен

бути найкращим із можливих, в даних умовах, варіантів розвитку, здат-

ний легко витримувати майбутні

зміни внутрішньофірмової діяльності.

Процес розробки планів економічного й соціального розвитку є

для кожного підприємства досить складним та трудомістким і, тому,

повинен здійснюватись у відповідності з прийнятою технологією

пла-

нування. Вона повинна регламентувати загальноприйнятий порядок

планування, встановлені терміни, необхідний зміст, послідовність

процедур розробки окремих розділів плану та обґрунтування його по-

казників, регулювати механізм взаємодії виробничих підрозділів, фун-

кціональних органів і планових служб у повсякденній діяльності, за-

безпечувати системний

підхід до планування.

1.3. Системний підхід та раціональний вибір

у плануванні

Планування в умовах ринку служить основою сучасного маркети-

нгу, виробничого менеджменту і усієї економічної системи господа-

рювання в цілому. Це означає, що в процесі планування необхідно

Теоретико-методологічні основи планування

здійснювати

комплексний, системний підхід

до вирішення виробничо-

економічних та інших проблем, які виникають на підприємстві.

Системний підхід у плануванні полягає в тому, що жодна вироб-

нича чи підприємницька проблема не повинна розглядатися ізольовано

одна від одної і кожна з яких формується з урахуванням її належності

до системи чи множини взаємопов’язаних завдань і цілей,

які висту-

пають на кожному підприємстві як єдина економічна система.

Системність планування проявляється в двох аспектах:

1) в розробці планів для кожної змінної (елемента) організації як ін-

дивідуальної підсистеми і в той же час – цілісної системи. Ефект

досягнення цілі можливий лише при збалансованому функціону-

ванні всіх частин (змінних) організації. Наприклад, продуктово-

ринкова стратегія не може бути ефективною, якщо вона розробля-

лася ізольовано від обліку стратегії маркетингу, конкурентної

стратегії, стратегії капіталовкладень та ін. Тільки цілісний розгляд

всіх стратегій дозволяє розробити стратегічний план фірми;

2) в наскрізному плануванні взаємопов’язаних показників: стратегіч-

них, тактичних, оперативних.

Досліджуваний аспект процесу планування змінює підхід до роз-

робки

стратегії фірми. Суть цього підходу полягає у відкритості фор-

мулювання стратегії, яка є прерогативою не тільки вузького кола ви-

щого керівництва, але й справою її безпосередніх виконавців.

Названий принцип визначає організацію процесу планування та

масштаби розробки планів.

Процес планування відбувається, як правило, у декілька етапів. У

європейському бізнесі прийнято виділяти чотири

основні рівні плану-

вання: розробка загальної мети, визначення конкретних завдань, вибір

основних шляхів та засобів їх досягнення, контроль за їх виконанням.

Планування завжди опирається на фактичні нормативні дані мину-

лого і теперішнього періодів, але намагається встановити та контро-

лювати процес розвитку підприємства в теперішньому і майбутньому

часі. Міра обґрунтованості будь-

яких планів значною мірою залежить

від достовірності вихідних показників, які характеризують досягнутий

рівень розвитку окремої фірми (підприємства). Оскільки, кожне під-

приємство є лише невеликою частиною загальної ринкової системи,

то для планування його діяльності необхідно мати якомога більше точ-

них мікроекономічних показників.

У внутрішньофірмовому плануванні, як і в мікроекономіці, обґрун-

тування рішень

, які приймаються, повинні опиратися на теоретичні

положення і принципи, а також на практичні дані та факти, які викори-

стовують для пояснення економічних явищ, що спостерігаються.

Системний підхід та раціональний вибір у плануванні

При вивченні економічної поведінки виробників та споживачів

знаходять своє застосування два взаємопов’язаних методи наукових

досліджень: індуктивний та дедуктивний. Індуктивний метод вивчення

економічних процесів виходить з фактів до теорії, від часткового яви-

ща до загального положення, дедуктивний – навпаки, від загального до

окремого.

Для того, щоб функція планування досягла своєї мети

, вона повин-

на ґрунтуватися на таких принципах: повноти, точності, економічнос-

ті, безперервності, гнучкості, масовості.

•

Принцип повноти

Планування повинно охоплювати всі напрями ді-

яльності підприємства, а також усі етапи, дії та операції як господар-

ських процесів, так і процесів управління.

•

Принцип точності

. Під час планування потрібно максимально дося-

гти високої точності параметрів, кількісних та якісних характеристик

дій.

•

Принцип економічності

. Витрати на планування мають бути менши-

ми за ефект, що очікується від запланованих показників, дій, проце-

сів.

•

Принцип безперервності

. Планування досягає визначеної мети тоді,

коли воно здійснюється не епізодично, а безперервно як у часі, так і

просторі. Цей принцип тісно пов’язаний з принципом гнучкості: як-

що плани виявляються недостатньо обґрунтованими, їх потрібно пе-

реглядати, оскільки їх використання призведе до погіршення госпо-

дарської діяльності підприємства.

•

Принцип масовості

. Обґрунтовані плани можуть бути розроблені

тільки при залученні до процесу планування робітників, які викону-

ватимуть ці плани, що, в свою чергу, стимулює усвідомлене їх вико-

нання та активізує ініціативу виконавців.

Таким чином, сучасна економічна теорія і наукові методи дослі-

джень, насамперед аналіз та синтез, дедукція та індукція, служать фун-

даментом

внутрішньогосподарського планування і перспективного

прогнозування розвитку вітчизняних підприємств.

Контрольні питання

1. У чому полягає суть процесу планування? Обґрунтувати необхід-

ність планування господарської діяльності підприємства.

Контрольні питання

2. Які нормативні акти України регулюють питання планування гос-

подарської діяльності підприємств?

3. У чому полягає суть методики планування? Дати загальну харак-

теристику методичних підходів до планування.

4. У чому полягає суть системного підходу у плануванні?

5. На яких принципах базується функція планування?

Система планів підприємства

Поточний план і організація його

складання

на підприємстві

2.1. Система планів підприємства.

2.2. Інформаційна та нормативна база

планування.

2.3. Організаційні форми планування.

Поточний план і організація його розробки на підприємстві

2.1. Система планів підприємства

Будь-яке підприємство здійснює складну господарську діяльність

протягом досить тривалого часу. Звідси випливає, що система планів

підприємства охоплює всі напрями його господарської діяльності на

різні проміжки часу.

Залежно від тривалості планового періоду, цілей та умов плану-

вання розрізняють

три його види



стратегічне (перспективне);



тактичне (середньострокове);



поточне (оперативне);

На

стратегічному рівні

визначають довгострокові, розраховані на

10–15 років цілі підприємства, напрями його розвитку, враховуючи

загальну ситуацію на ринку товарів і послуг, тенденції розвитку внут-

рішньої та зовнішньої торгівлі, концепції і напрями розвитку народно-

го господарства в цілому. Встановлюються фінансові, матеріальні та

інші ресурси, необхідні для досягнення поставлених цілей, обирається

метод (стратегія) їх досягнення

. Результати стратегічного планування

оформлюють у вигляді концепцій і програм розвитку, протоколів на-

мірів.

В основу при розробці стратегічного плану покладено:

– аналіз перспектив розвитку фірми, завданням якого є виявлення

факторів, що впливають на розвиток відповідних тенденцій;

– аналіз конкурентних позицій продукції фірми на різних ринках та

шляхи їх покращення;

– вибір стратегії

на основі аналізу перспектив розвитку фірми в різ-

них напрямах діяльності та визначення з них пріоритетних з точки

зору ефективності й забезпечення ресурсами;

– аналіз напрямів диверсифікації, пошук нових, більш ефективних

видів діяльності, а також визначення результатів, що очікуються.

На

тактичному

рівні загальні цілі конкретизуються на період 2–5

років, і відповідно до поставлених завдань залучаються необхідні ре-

сурси. Строк у 2–5 років зумовлений тим, що він співвідноситься із

тривалістю проектування й освоєння нової техніки, технології, реконс-

трукції та технічного переозброєння, розв’язку комплексних завдань

по соціальному розвитку підприємства.

При розробці та аналізі таких

планів необхідно враховувати мож-

ливе знецінення грошей у майбутньому та прирівнювати майбутні

гроші до сьогоднішніх. Метод порівняння різночасових грошей нази-

вається дисконтуванням і може бути відображений формулою:

= Д

(1 + Е)

Система планів підприємства

де Д

– майбутня вартість сьогоднішніх грошей;

– сьогоднішня вартість майбутніх грошей;

– постійна норма дисконту (дорівнює прийнятій нормі доходу на

капітал або рівень інфляції);

– час у місяцях або роках;

(1+ Е)

– коефіцієнт дисконтування.

Результати тактичного планування оформлюють, як правило, до-

кументом про економічний та соціальний розвиток підприємства. Пла-

ни реалізації конкретних підприємницьких проектів (плани реконструк-

ції, впровадження нових технологій, створення підприємств тощо), які

вимагають залучення інвестицій, розробляють у формі «Бізнес-

планів».

На

оперативному

рівні вирішуються поточні завдання, які висува-

ються кон’юнктурою ринку. Відповідно розроблені плани конкрети-

зуються на основі вивчення попиту на продукцію, намірів споживачів,

виявлення додаткових резервів виробництва та реальної потреби в ре-

сурсах і розробляються в межах року. Планові розрахунки проводять-

ся, як правило, поквартально.

Документально поточні плани оформлюють у

вигляді планів еко-

номічного та соціального розвитку підприємства, техпромфінплану

або планів розвитку окремих напрямів господарської діяльності чи

досягнення конкретних результатів. Безумовна вимога полягає в тому,

що планування навіть нагальних завдань не повинно суперечити стра-

тегічним і тактичним цілям підприємства.

Поведінка підприємства на ринку та його діяльність по забезпе-

ченню виробництва продукції

і надання послуг переважно зумовлю-

ється власною господарською діяльністю. За напрямом такої діяльнос-

ті розрізняють:

•

зовнішньофірмове планування;

•

внутрішньовиробниче (внутрішньогосподарське) планування.

Зовнішньофірмове планування є, по суті, одночасно стратегічним і

тактичним.

Внутрішньовиробниче планування є, по суті, поточним і охоплює

діяльність всього підприємства та його внутрішніх підрозділів (вироб-

ництв, цехів, дільниць, бригад, функціональних служб).

На основі вихідних даних планування, прямих замовлень спожива-

чів продукції, маркетингових досліджень, даних служби матеріально-

технічного забезпечення в процесі внутрішньогосподарського

плану-

вання розробляється виробнича програма підприємства на плановий

період, здійснюється економічне обґрунтування заходів по технічному

та організаційному розвитку, проводиться розрахунок потреби в тру-

Поточний план і організація його розробки на підприємстві

дових і матеріальних ресурсах, визначаються економічні та соціальні

результати діяльності підприємства на плановий період, встановлю-

ються завдання по випуску продукції внутрішньогосподарським під-

розділам та відповідна потреба в ресурсах, проводиться координація

роботи всіх виробничих підрозділів по виконанню плану, здійснюють-

ся оперативний контроль та регулювання процесу виробництва.

За змістом внутрішньогосподарське планування поділяють

на:

•

техніко-економічне;

•

оперативне;

•

соціального розвитку колективу.

Техніко-економічне планування (ТЕП) координує та контролює

виробничо-господарську діяльність підприємства, його підрозділів,

служб шляхом розробки планових економічних показників, які харак-

теризують виробництво та реалізацію продукції, використання трудо-

вих, природних і матеріальних ресурсів, грошових засобів.

Оперативне планування виробництва (ОПВ) є логічним продов-

женням техніко-економічного планування, основне завдання якого

полягає в

забезпеченні рівномірного виконання плану та договірних

зобов’язань по поставках продукції в повному обсязі й номенклатурі.

В процесі ОПВ завдання по випуску продукції конкретизуються у

часі і просторі шляхом розробки окремих завдань цехам, дільницям,

робочим місцям, філіям підприємств у квартальному, місячному розрі-

зі і доводяться до виконавців у ще коротші

періоди.

Планування соціального розвитку колективу покликане покращити

соціальне становище колективу, умови праці його робітників, зростан-

ня кваліфікації працюючих, задоволення побутових і соціально-

культурних потреб робітників та їх сімей, в тому числі забезпечення

побутовими приміщеннями, створення клубів, спортивних споруд, баз

відпочинку і тісно пов’язане з ТЕП, бо саме підвищення показників

ТЕП

створює матеріальну основу соціального розвитку підприємства.

У методології управління сучасними провідними підприємствами

сформувалась така

система планів господарської діяльності:

1. План виробництва та реалізації продукції.

2. План підвищення технічного рівня підприємства, його модерні-

зації та реконструкції:

– план науково-дослідницьких та дослідницько-конструкторських

робіт;

– план освоєння нових видів продукції (товарів, робіт, послуг);

– план технічного переобладнання, освоєння нових технологій;

– удосконалення організації та планування матеріально-

технічного забезпечення;

Система планів підприємства

– план підвищення продуктивності праці.

3. План удосконалення організаційної структури підприємства:

– управління кадрами;

– підвищення кваліфікації працівників;

– удосконалення системи оплати праці та матеріального стиму-

лювання;

– соціального розвитку.

4. План по собівартості продукції.

5. План зовнішньоекономічних зв’язків.

6. Фінансовий та інвестиційний план.

7. Плани господарської діяльності окремих підрозділів, дочірньої

компанії та інших

структурних одиниць.

8. План природоохоронних заходів.

9. Оцінка можливих ризиків діяльності підприємства.

Календарні плани виробництва складаються на основі відомостей

про наявність замовлень, забезпеченості їх матеріальними ресурсами,

мірі завантаження виробничих потужностей та їх використання з ура-

хуванням обумовлених строків виконання кожного замовлення. В ка-

лендарних виробництвах передбачають витрати на реконструкцію на-

явних

потужностей, заміну обладнання, побудову нових підприємств,

навчання персоналу, визначають виробниче навантаження підприємст-

ва. Виробниче навантаження – це об’єм виробництва, який формується

у відповідності з календарним планом, що базується на замовленнях

споживачів і прогнозах реалізації продукції.

У плани по збуту продукції та наданню послуг включають показ-

ники по експорту продукції, наданню технічних

послуг та обслугову-

ванню.

Оперативні плани реалізуються через систему бюджетів або фі-

нансових планів, які складаються на рік або на більш короткий строк

по кожному окремому підрозділу – центру прибутку, а потім консолі-

дуються в єдиний бюджет або фінансовий план фірми. Бюджет форму-

ється на основі прогнозу збуту для досягнення намічених

планом фі-

нансових показників (наприклад, об’єм продаж, чистий прибуток, но-

рма прибутку на інвестований капітал тощо).

У виробничому відділенні розробляються окремо план виробницт-

ва, план реалізації, план капіталовкладень, фінансовий план. Фінансо-

вий план узагальнює підсумки інших видів плану.

Кожний розділ плану містить певний перелік показників. Склад

планових показників, методи їх

розрахунку та механізм використання

повинні сприяти гармонійному поєднанню інтересів працівників, най-

Поточний план і організація його розробки на підприємстві

більш повній реалізації резервів, в першу чергу за допомогою форму-

вання напружених планів та чіткого виконання прийнятих зобов’язань.

Перед усім, необхідно постійно удосконалювати показники, що

характеризують кінцеві результати: скільки необхідної продукції може

бути вироблено; з якими витратами та з якою ефективністю викорис-

тання праці буде відбуватися задоволення цих потреб

; який створений

заділ для зростання виробництва в майбутньому. Серед таких показни-

ків є: продуктивність праці, матеріаломісткість, ефективність викорис-

тання робочого часу, матеріальних ресурсів, основних фондів, капіта-

льних вкладень. До кінцевих результатів діяльності підприємства та-

кож належать приріст його виробничих потужностей та фондів, що

створює можливість для розширення виробництва.

Діяльність підприємств,

галузей, регіонів може оцінюватись за різ-

ними показниками згідно з особливостями їх функцій в управлінні

економікою. Необхідно також удосконалювати показники економічно-

го стимулювання, через які встановлюється пряма залежність розмірів

матеріального заохочення колективів і окремих робітників від рівня

виконання планових завдань, покращення економічних параметрів

діяльності підприємства.

2.2. Інформаційна та нормативна база

планування

Розробка планів будь-якого виду, що стосується виробничо-

господарської діяльності та соціального розвитку колективу – дуже

складний, діалектичний процес, що знаходиться під впливом багатьох

факторів навколишнього середовища: кон’юнктури ринку, змін у вну-

трішній та зовнішній політиці країни, господарського права, інших

непередбачених обставин. Важливу роль при цьому відіграють

інфор-

маційна

та

нормативна

база планування.

Інформаційна база планування

– це сукупність систематизованих

за певними ознаками даних, які використовуються для розробки планів

на різних рівнях управління підприємством. До них належать показни-

ки, ліміти, економічні нормативи, відображені у формі, придатній для

передачі й обробки за допомогою різних арифметичних та логічних

операцій і які складають систему техніко-економічної інформації.

У плануванні використовується

значний обсяг інформації, що зу-

мовлює необхідність її класифікувати та систематизувати.

До

вихідної інформації

відносять контрольні цифри, ліміти, еконо-

мічні нормативи і норми, які визначаються державними органами вла-