Свінцицька О.М. Планування діяльності підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

Інформаційна та нормативна база планування

ди чи вищими органами управління підприємством, державні замов-

лення та звітні дані про виконання планів за минулий період.

До

проміжної інформації

– показники і техніко-економічні норма-

тиви проектів стратегічних та поточних планів, а також розрахункові

показники, призначені для забезпечення збалансованості планів і роз-

рахунку потреби в ресурсах.

До

результативної інформації

відносять показники і техніко-

економічні нормативи стратегічного та поточного планів, встановлені

вищими органами управління підприємством.

У складі інформаційної бази особливе місце займає нормативно-

довідкова база, що являє собою сукупність даних нормативного та до-

відкового характеру, систематизованих за видами ресурсів і функціо-

нальними завданнями, і, зокрема, база техніко-економічних норм та

нормативів.

Норма

– це гранично допустима величина витрат певного ресурсу

на одиницю продукції, виконання робіт, надання послуг в конкретних

виробничо-технічних умовах (наприклад, норма трудомісткості вико-

нання капітального ремонту 1 р.о., витрати матеріалу на виготовлення

виробу і т.д.).

Норматив

– це розрахункова величина, яка застосовується в норму-

ванні та плануванні й визначає витрати ресурсів по відношенню до

певної базової величини (наприклад, при плануванні додаткової заро-

бітної плати її розмір встановлюють у відсотках до основної).

Прогресивність норм та нормативів, глибина їх використання, а

також ступінь охоплення ними всіх сторін виробничо-господарської

діяльності складає організаційний рівень планування.

Норми і нормативи, відповідно до методів їх встановлення, поді-

ляються на дві великі групи:

•

науково обгрунтовані;

•

дослідно-статистичні.

За об’єктом нормування всю багатогранність норм, які використо-

вуються в народному господарстві і, зокрема, в машинобудуванні, мож-

на розмежувати на такі групи:

• норми витрат ресурсів (1 л. на 100 км пробігу, кг/виріб);

• норми режимів (праці і відпочинку);

• нормативи ефективності.

Норми витрат відіграють особливо важливу роль у внутрішньогос-

подарському плануванні, оскільки безпосередньо мають відношення

до величини використовуваних ресурсів.

Норми режимів регламентують використання й умови роботи ви-

конавців (час роботи й відпочинку), обладнання (режими різання, тем-

Поточний план і організація його розробки на підприємстві

пература, тиск, швидкість руху), виробничих площ (м

на 1 робоче мі-

сце, освітленість), а також організаційний розпорядок виробництва та

його обслуговування.

До групи ефективності належать такі нормативи, що характеризу-

ють в абсолютних та відносних величинах розвиток однієї або декіль-

кох сторін діяльності підприємства, цеху, дільниці:

• нормативи витрат на 1 грн. ТП;

• нормативи заробітної плати та її змін;

•

нормативи відрахувань від прибутку.

При складанні річних планів застосовуються диференційова-

ні норми та нормативи, а при стратегічному плануванні – більш масш-

табні з урахуванням їх можливої зміни.

2.3. Організаційні форми планування

Успішність, ефективність системи планування визначається, знач-

ною мірою, рівнем її організації, яка направлена на планомірне поєд-

нання основних елементів системи планування, включаючи компонен-

ти: а) плановий персонал; б) механізм планування; в) процес обґрунту-

вання, прийняття та реалізації планових рішень; г) засоби, що забезпе-

чують процес планування (інформаційне, технічне, математико-

програмне, організаційне

та лінгвістичне забезпечення). Вся система

організації планування повинна бути направлена на створення най-

більш сприятливих умов для удосконалення процесів виробництва та

управління підприємством.

Відповідно до законодавства України сучасне вітчизняне підпри-

ємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи роз-

витку, виходячи з попиту на виготовлену продукцію (роботи, послуги)

та необхідності

забезпечення виробничого й соціального розвитку,

підвищення особистих доходів працівників.

Державні підприємства свої розроблені плани передають в органи

державного управління для подальшого їх використання у прогнозах

економічного і соціального розвитку народного господарства.

Основу планів підприємства становлять угоди, укладені зі спожи-

вачами (покупцями) продукції (робіт, послуг) і постачальниками мате-

ріально-технічних ресурсів.

Підприємство

здійснює роботи і поставки для державних потреб

на договірній основі в порядку, визначеному законодавчими актами.

При підготовці таких планів узгоджуються з відповідною Радою на-

родних депутатів заходи, які можуть спричинити екологічні, демогра-

фічні, соціальні та інші наслідки, що зачіпають інтереси населення

певного регіону.

Організаційні форми планування

Планування й управління господарською діяльністю підприємства

тісно пов’язані між собою такими спільними функціями виробничого

менеджменту: вибір мети, розподіл ресурсів, організація процесів, ко-

ординація роботи, контроль виконання, оплата праці і т.п. В їх вико-

нанні беруть участь всі категорії персоналу – керівники усіх рівнів

управління, економісти, плановики-виконавці та багато

інших. Основ-

ні функції вищої ланки управління підприємством полягають у прийн-

ятті єдиної стратегії розвитку, обґрунтуванні мети планування, виборі

основних способів її досягнення, визначенні методів і технології роз-

робки планів. Керівники інших ланок управління, а також спеціалісти

планових служб розробляють усі поточні і тактичні плани. До їх функ-

цій належать:

аналіз внутрішнього і зовнішнього середовища підпри-

ємства; прогнозування розвитку підрозділів; розрахунок та оцінка не-

обхідних ресурсів, планових показників тощо. Керівництво планово-

економічних служб підприємства здійснює загальні, наукові, методо-

логічні та інші функції щодо управління всією поточною та перспек-

тивною діяльністю. Персонал планових служб на чолі з вищим керів-

ництвом бере участь

у розробці стратегії розвитку підприємства, вибо-

рі й обґрунтуванні економічної мети, створенні необхідної норматив-

ної бази тощо.

Основними функціями планових працівників є постановка та зба-

лансування коротко- та довгострокових цілей підприємства, а також

визначення на їх основі пріоритетних напрямів діяльності.

Організаційна структура визначає склад та кількість персоналу

планових служб та

розподіл їх між підрозділами апарату управління;

регламентує лінійні, функціональні та інформаційні зв’язки між пла-

новими працівниками та підрозділами; встановлює права, обов’язки та

відповідальність плановиків, визначає вимоги до їх професійного

рівня.

Для того, щоб успішно виконувати свої функції, плановик, окрім

високої професійної кваліфікації, повинен володіти властивістю до

вчення, спілкування та

співробітництва. Зарубіжний досвід показує,

що центральна служба планування підприємства повинна бути укомп-

лектована співробітниками у віці приблизно від 30 до 45 років. Особи

більш молодого віку не приймаються внаслідок недостатнього досвіду

роботи. Співробітники старші 45 років також зустрічаються рідко.

Вважається, що вони вичерпали свій творчий потенціал.

У плануванні діяльності беруть участь усі служби

підприємства, як

виробничі, так і функціональні. В цехах і відділах створюються плано-

во-економічні бюро або професіональні групи. Структура планово-

економічних служб підприємства залежить, насамперед, від розмірів

Поточний план і організація його розробки на підприємстві

підприємства, типу виробництва, характеристики продукції, форми

власності та багатьох інших факторів. При безцеховій структурі

управління планові функції виконуються економістами-менеджерами

вищої ланки. Кожне підприємство самостійно обирає структуру своїх

планово-економічних підрозділів. Схема управління ними може буду-

ватись як на принципах лінійної, так і функціональної підлеглості різ-

них підрозділів. Прикладом лінійної

підпорядкованості планово-

економічних служб на великих підприємствах може бути така ієрархія:

генеральний директор – головний економіст – планово-економічне

управління – планово-економічні відділи – планово-розрахункові

бюро.

В сучасних умовах на вітчизняних підприємствах найбільш поши-

реною є лінійно-функціональна структура планових служб, яка побу-

дована по ознаках функціональної спеціалізації (рис. 2.1).

иректо

підприємства

Функціональні планово-

економічні служби

Виробничі підрозділи.

Планово-економічні бюро

Рис. 2.1. Лінійно-функціональна структура планових служб

Основним внутрішнім фактором, що зумовлює необхідність удо-

сконалення організаційної структури планових служб є обраний прин-

цип централізації або децентралізації управління. На практиці, що під-

тверджується світовим досвідом, уся робота з планування розподіля-

ється між багатьма виконавцями за такими функціями, етапами та

строками:

1. Центральний плановий відділ формує мету. Вище керівництво

розглядає

питання прибутку, капіталовкладень і розвитку збуту.

2. Далі виробничим підрозділам та функціональним службам нада-

ються для орієнтації прогнозні показники обсягів виробництва і

збуту, розміру прибутку і витрат на запланований період.

3. Виробничі підрозділи, функціональні служби формують власні

показники та висувають пропозиції щодо їх досягнення або розроб-

ляють нові плани. Представники центрального підрозділу

здійс-

нюють контроль за ходом виконання робіт.

Організаційні форми планування

4. Центральний відділ планування розглядає надані плани та пропо-

зиції, коригує їх і передає на затвердження, разом з бюджетами,

вищому керівництву.

До виконання основних планових функцій на всіх етапах їх здійс-

нення залучаються менеджери різних категорій. Особливе місце у сис-

темі розробки планів підприємства займає трудовий колектив, прояв

ініціативи та

впровадження пропозицій щодо підвищення ефективнос-

ті господарювання.

На кожному підприємстві рівень економічного планування і фі-

нансовий стан залежать не тільки від застосування теоретичних прин-

ципів, методологічних положень, нормативних матеріалів, але й, голов-

ним чином, від складу персоналу, його економічних знань, професій-

них вмінь та багатьох інших людських здібностей.

Сучасним підприємствам, як

засвідчує досвід формування ринко-

вих відносин, потрібні економісти-менеджери високої професійної

кваліфікації і нової творчої орієнтації. З урахуванням загальних функ-

цій підприємства та основних вимог ринку, будь-який економіст-

плановик повинен мати необхідні професійні знання і практичні нави-

ки в обраній сфері виробничої та підприємницької діяльності для ви-

конання таких

найважливіших завдань:

• дослідження ринку, визначення видів та обсягів виробництва това-

рів, робіт і послуг, що користуються високим попитом;

• прогнозування динаміки попиту і пропозиції, рівня ринкових цін на

продукцію, яка випускається, з урахуванням змін внутрішнього і зов-

нішнього середовища;

• створення прогресивних норм і нормативів витрат обмежених

економічних ресурсів на виробництво продукції і послуг;

• розробки короткострокових цілей, стратегічних планів розвитку

підприємства та його структурних підрозділів;

•

вибору оптимальних методів, форм і систем планування, організа-

ції й управління виробництвом;

• аналізу та контролю результатів виробничо-господарської і плано-

во-організаційної діяльності, прийняття оперативних рішень щодо їх

покращення;

• обґрунтування важливих напрямів наукових досліджень, розвитку

нових технологій, форм організації виробництва і підприємництва;

• здійснення обґрунтування інвестиційних проектів, визначення об-

сягів та джерел необхідних фінансових ресурсів;

• підготовки аналітичних оглядів та звітів про фінансово-

економічний стан підприємства, а також пропозиції щодо його удо-

сконалення.

Поточний план і організація його розробки на підприємстві

Здійснення зазначених функцій базується на сукупності таких не-

обхідних особистих якостей та вмінь економіста як фізичне здоров’я,

розумові здібності, моральна якість, загальний розвиток, спеціальні

знання тощо.

Контрольні питання

1. Що являє собою система планів підприємства та яке коло проблем

вона вирішує?

2. Скласти коротку характеристику видів планування залежно від

тривалості планового періоду.

3. Які завдання вирішуються на стратегічному та поточному рівнях

планування?

4. У чому полягає суть оперативного рівня планування?

5. Охарактеризувати техніко-економічне планування та коло питань,

які воно вирішує.

6. У чому полягає суть планування соціального розвитку колективу

підприємства?

7. Розкрити структуру та зміст плану економічного і соціального

розвитку колективу підприємства.

8. Що являє собою інформаційна база підприємства?

9. Що входить до складу вихідної, проміжної та результативної ін-

формації?

10. Що являють собою норми та нормативи? В чому їх відмінність?

11. Якими методами

встановлюються планові норми і нормативи? В

чому полягає суть науково обгрунтованих норм, їх значення у

плануванні?

12. Охарактеризувати основні етапи розробки планів підприємства.

13. Яку роль відіграють планово економічні та інші функціональні

служби у розробці планів?

14. Які організаційні структури застосовуються в плануванні? В чому

їх суть?

15. Яким основним кваліфікаційним вимогам

повинен відповідати

сучасний економіст-плановик?

Виробнича програма підприємства, її зміст та основні завдання

Виробництво продукції

3.1. Виробнича програма підприємства,

її зміст та основні завдання.

3.2. Формування плану виробництва

продукції. Методика розрахунку

показників плану виробництва.

3.3. Календарний розподіл виробничої

програми, її оптимізація.

Виробництво продукції

3.1. Виробнича програма підприємства, її зміст

та основні завдання

Виробнича програма підприємства

(план виробництва продукції)

визначає складність та якість продукції, яка підлягає виготовленню й

доставці споживачам в плановому періоді згідно з договорами поста-

вок. Цей план є вихідним і провідним розділом як перспективного, так

і поточного планування економічного й соціального розвитку

підприємства. На його основі визначаються потреба у виробничих

ресурсах, економічні результати

господарської діяльності підпри-

ємства і, з рештою, зміст інших розділів плану економічного й

соціального розвитку. Основним завданням плану виробництва та реалізації продукції є

максимальне задоволення потреб споживачів і народного господарства

в цілому у високоякісній, конкурентноздатній продукції при найкра-

щому використанні ресурсів з метою отримання прибутку. Для вирі-

шення цього завдання в

процесі планування необхідно дотримуватись

таких вимог:

– обґрунтування обсягів виробництва замовленнями споживачів та

достовірний облік попиту продукції ;

– повна узгодженість натуральних і вартісних обсягів виробництва,

постачання та реалізації продукції;

– забезпечення плану виробництва можливостями підприємства і, в

першу чергу, його виробничою потужністю.

При складанні виробничої програми слід орієнтуватися на вибір

таких товарів

, робіт та послуг, які принесуть виробникам найбільші

прибутки.

Тому, в загальному вигляді, річна виробнича програма визначаєть-

ся за формулою:

⋅

∑

шт

i=1

Т N

П =,

де

– виробнича програма, нормо-год.;

– номенклатура продукції;

шт

– трудомісткість одиниці продукції, хв./шт.;

– річний обсяг випуску (попиту) продукції, шт.

Виробнича програма за номенклатурою та об’ємом випуску про-

дукції повинна забезпечити повне завантаження всіх робочих місць та

персоналу.

Планування виробництва конкурентоспроможної продукції перед-

бачає складання планів виробництва та продажу продукції.

Формування плану виробництва продукції.

Методика розрахунку показників плану виробництва

3.2. Формування плану виробництва продукції.

Методика розрахунку показників плану

виробництва

План випуску продукції визначається підприємством самостійно

шляхом вивчення ринків збуту, державних замовлень, діючих прямих

тривалих зв’язків з підприємствами-споживачами, інших укладених

господарських угод.

Особливе місце у формуванні планів випуску продукції підпри-

ємств займають державні замовлення.

Державні замовлення промисловим підприємствам включають по-

ставку продукції, яка необхідна для вирішення загальнодержавних і

соціальних

завдань, зміцнення обороноздатності країни, виконання

науково-технічних програм, в тому числі впровадження у виробництво

найважливіших видів нової продукції.

Виконання державних замовлень повинно бути вигідним для під-

приємства з позицій його господарських інтересів, що досягається

шляхом надання певних пільг та переваг у матеріально-технічному

забезпеченні, ціноутворенні, отриманні кредитів тощо. Розширення

економічного

стимулювання державних замовлень дозволяє розміщу-

вати їх на підприємствах на конкурсній основі.

Конкретна потреба у найважливіших видах продукції, тобто номен-

клатура, асортимент та обсяги, що мають загальнодержавне значення,

визначається урядом України, який через державні органи управління і

розподіляє між підприємствами державні замовлення.

Забезпечується виконання державних замовлень через укладання

контракту, який є

основним документом, що визначає права та

обов’язки державного замовника й постачальника по забезпеченню

державних потреб. Номенклатура, асортимент та обсяги продукції у

складі державного замовлення в подальшому конкретизуються в уго-

дах зі споживачами продукції, тобто шляхом прямих господарських

зв’язків. При цьому, державним контрактом може передбачатись конт-

роль зі сторони

державного замовника за ходом робіт по виконанню

контракту, а також надання допомоги постачальнику (без втручання в

оперативно-господарську діяльність останнього).

Крім потреби продукції, визначеної законами ринку, при розробці

плану виробництва необхідно враховувати загальні виробничі можли-

вості підприємства: склад та кількість обладнання, наявність виробни-

чих площ, чисельність працюючих, забезпеченість виробничими ре-

сурсами

та інші фактори, а також можливості їх зміни.

Виробництво продукції

Одним із важливих факторів, що впливає на формування плану ви-

робництва є зміна попиту на продукцію.

Тут можливі три основні стратегії планування обсягів виробництва.

Перша.

Постійні обсяги виробництва при постійній чисельності вироб-

ничого персоналу незалежно від коливань попиту. Різницю між обся-

гами попиту і виробництва, як правило, регулюють шляхом збільшен-

ня або зменшення запасів продукції (рис. 3.1).

попит

Запаси продукції

Обсяги виробництва

Чисельність робочої сили

t (час)

Рис. 3.1. Графік зміни запасів продукції при постійних

обсягах виробництва

Друга.

Змінні обсяги виробництва при постійній чисельності ро-

бочої сили. При цьому, обсяги виробництва змінюються залежно від

попиту, а різниця між обсягами виробництва і чисельністю робочої

сили регулюється шляхом організації позаурочної роботи з подальшим

наданням відгулів, додаткових відпусток, передачі частини робіт суб-

підрядникам тощо. Така стратегія характерна для підприємств з вели-

кою

трудомісткістю продукції, із застосуванням висококваліфікованої

праці і де створення запасів готової продукції є неможливим з ряду

причин (рис. 3.2).

Третя.

Змінний випуск продукції при змінній чисельності робочої

сили, тобто прийом і звільнення робітників відбувається відповідно до

обсягів виробництва, що характерно для підприємств із сезонним ха-

рактером роботи із застосуванням робочої сили не дуже високої квалі-

фікації (рис. 3.3).

План виробництва продукції складають за визначеною номенкла-

турою, асортиментом та якістю.

Номенклатура

– це укрупнений перелік видів продукції (обладнан-

ня, запасні частини, меблі, швейні вироби і тощо).