Свінцицька О.М. Планування діяльності підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

Формування плану виробництва продукції.

Методика розрахунку показників плану виробництва

Випуск продукції

Робоча сила

Організація

позаурочної роботи

Компенсація

простоїв

попит

t (час)

Рис. 3.2. Графік зміни обсягів виробництва при постійній

чисельності робочої сили

(

час

)

Вип

ск п

од

кції

обочої сили

Звільнення

ийом

попит

Рис. 3.3. Графік зміни випуску продукції при змінній

чисельності робочої сили

Асортимент продукції

– це розгорнутий перелік номенклатури про-

дукції залежно від призначення, типу, артикулу, якості та інших ознак

продукції (токарні верстати, столи офісні, одяг дитячий, мука 1-го ґа-

тунку тощо).

Для узагальненої характеристики діяльності підприємства та узго-

дження виробничої програми з фінансовими результатами в основу

планування виробничої програми покладена система показників обся-

гів

виробництва, яка включає натуральні, вартісні і трудові показники.

Виробництво продукції

Натуральні показники

(номенклатура, асортимент, кількість) є ос-

новою вартісних показників і дають можливість чітко контролювати

завдання планового періоду.

Для вимірювання натуральних показників застосовуються нату-

ральні вимірники продукції –

шт., м, м

, т

тощо.

При широкому асортименті виробництва продукції доцільним є за-

стосування умовно-натуральних та умовних одиниць.

Суть умовно-натуральних одиниць полягає в тому, що одна із різ-

новидностей продукції приймається за базу, а решта приводиться до

єдиного вимірника на основі відповідних коефіцієнтів перерахунку.

Так, наприклад, виробництво азотних добрив враховується у

перера-

хунку на сульфат амонію, вміст азоту у якому 20,5 %. Тому 1 т карба-

міду, у якому вміст азоту складає 45,1 % по азоту дорівнюватиме 2,2 т

сульфату амонію. Або навпаки. Якщо прийняти за умовно-натуральну

одиницю 1 т азоту, то коефіцієнтами перерахунку будуть для сульфату

амонію – 0,205, для карбаміду – 0,451.

Суть застосування умовних одиниць полягає в тому, що

здійсню-

ється вибір якоїсь ознаки, яка безпосередньо не пов’язана із спожив-

чими якостями продукції, і певна її величина приймається за одиницю.

Обсяги виробництва інших різновидностей продукції перераховуються

як співвідношення величини ознаки даної різновидності та ознаки різ-

новидності, прийнятої за одиницю. Так, наприклад, у консервній про-

мисловості зручно використовувати для

вимірювання обсягів вироб-

ництва продукції умовні банки з масою нетто 400 г.

Обсяг виробництва продукції в натуральних показниках встанов-

люють на основі обсягу поставок:

ОВ = ОП +

∆

ЗГП,

де ОВ – обсяг виробництва продукції в натуральних одиницях;

ОП – обсяг поставок в натуральних одиницях;

∆

ЗГП

– зміна запасів готової продукції на складі відповідно на кі-

нець і початок планового періоду в натуральних одиницях.

У випадках виробництв з неминучими технологічними втратами

продукції (неминучий технологічний брак) обсяг виробництва у нату-

ральних показниках коригується на коефіцієнт цих втрат (



) за фор-

мулою:

′

ОВ = ОВ(1 +

Вартісними показниками

виробничої програми є обсяги товарної,

валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої продукції, валового і вну-

Формування плану виробництва продукції.

Методика розрахунку показників плану виробництва

трішньозаводського обороту, нормативної вартості обробки, обсяг не-

завершеного виробництва.

До обсягу товарної продукції (ТП)

включають готову продукцію,

яка повністю виготовлена, відповідає державним стандартам і техніч-

ним умовам, прийнята службами технічного контролю і здана на склад

готової продукції чи відвантажена споживачам; послуги, ремонтні ро-

боти, капітальний ремонт обладнання підприємства, напівфабрикати і

запчастини на сторону, капітальне будівництво для непромислових

господарств підприємства, роботи пов’язані з освоєнням

нової техніки;

тара, що не входить до оптової ціни виробу.

Обсяг товарної продукції визначають за формулою:

∑

i=1

ТП =Ni Ці+ ВР,

де Ni – випуск продукції і-го виду в натуральних одиницях;

Ці

– оптова ціна підприємства одиниці виробу і-го виду, грн.;

– кількість видів продукції, що виготовляється на підприємстві;

ВР – вартість робіт і послуг на сторону, грн.

Примітка:

Деталізація питань, пов’язаних із визначенням товарної

продукції регламентується в Україні “Типовою інструкцією щодо

складання звітів промислових підприємств усіх форм власності по

продукції”, яка затверджується Міністерством статистики України.

До валової продукції (ВП

) включають вартість всієї промислової

продукції, виготовленої підприємством незалежно від міри її готовно-

сті та визначають за формулою:

ВП = ТП +

∆

НВ,

де

∆ НВ

– зміна залишків незавершеного виробництва у вартісно-

му виразі відповідно на кінець і початок планового періоду, грн.

Внутрішньозаводський оборот (ВЗО)

– це кількість продукції, що

використовується всередині підприємства для подальшої переробки

(підраховується безпосередньо).

Валовий оборот підприємства (ВО)

– це обсяг валової продукції не-

залежно від того, де вона буде використана – в межах підприємства чи

поза ним. Валовий оборот можна обчислити за формулою:

ВО = ВП + ВЗО

Реалізована продукція (РП)

– це продукція, яка відвантажена спо-

живачеві, за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприєм-

ства-постачальника або мають надійти у зазначений термін. Обсяг реа-

лізованої продукції обчислюють за формулою:

Виробництво продукції

РП = ТП +

∆ ЗГП + ∆ ЗВП,

де

∆

ЗГП

–

зміна залишків готової нереалізованої продукції відпо-

відно на початок і кінець планового періоду, грн.;

∆ ЗВП – зміна залишків відвантаженої продукції, за яку термін

сплати ще не настав, відповідно на початок і кінець планового періоду,

грн.

Оцінку виконання плану реалізації продукції з урахуванням плану

постачання та асортименту продукції можна здійснити за допомогою

відповідного коефіцієнта виконання плану:

∑

іпліпл

іпліф

ЦN

де,

iф

– фактичний випуск продукції і-го виду в межах плану, на-

туральні одиниці.

Розглянуті показники визначаються в оптових цінах підприємства,

які включають в себе перенесену вартість засобів виробництва (мате-

ріали, комплектуючі, амортизацію), і тому недостатньо характеризу-

ють ефективність роботи підприємства, його внесок у національний

доход країни.

Для усунення зазначених недоліків часто

застосовують такі

показники:

–

обсяг чистої продукції (ЧП)

, який обчислюється за формулою:

ЧП = ТП – (М + А),

де

– матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.

А – сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

Чиста продукція підприємства може бути також обчислена як сума

заробітної плати, з відрахуваннями на соціальні заходи, і прибутку.

–

обсяг умовно-чистої продукції (УЧП)

, який обчислюється за форму-

лою:

УЧП = ЧП + А

– у матеріаломістких галузях використовується показник

нормативної

вартості обробки (НВО):

∑

×=

NiНВОіНВО

НВОі = ЗПі +ЦВі + ЗВі + Пі,

де НВОі – нормативна вартість обробки одного виробу і-го виду;

ЗПі

– заробітна плата виробничих робітників з відрахуванням на

соціальні заходи на одиницю виробу і-го виду, грн.;

Формування плану виробництва продукції.

Методика розрахунку показників плану виробництва

ЦВі

– загальновиробничі витрати на одиницю виробу

-го виду,

грн.;

ЗВі

– загальногосподарські витрати на одиницю виробу

-го виду,

грн.;

Пі

– прибуток, що припадає на одиницю виробу

-го виду, грн.

Важливою складовою частиною формування планів виробництва є

планування незавершеного виробництва.

До складу незавершеного виробництва входять матеріали, заготов-

ки, деталі

, комплекти, вузли, які знаходяться на різних етапах вироб-

ничого процесу і підлягають наступній обробці, складанню, виробни-

чим випробуванням до наступного оформлення їх на склад готової

продукції чи відвантаження.

Обсяги незавершеного виробництва суттєво впливають на ефекти-

вність роботи підприємства. З одного боку, створення запасів потребує

значної частини ресурсів, а з іншої –

забезпечує безперебійний хід ви-

робничого процесу.

У планових розрахунках обсяги незавершеного виробництва ви-

значаються по-різному. Найбільш точно – прямим розрахунком. У

цьому випадку на кожній дільниці, лінії, робочому місці розраховуєть-

ся норма запасу деталей та вузлів, яка підсумовується і перемножуєть-

ся на планову собівартість. Більш простим і не менш точним є

розра-

хунок незавершеного виробництва за формулою:

НВ = Ni

дн

Сі Тці Кнві,

де Ni

дн

–

середньоденний випуск продукції і-го виду, н.о.;

Сі – собівартість одного виробу і-го виду, грн.;

Тці

– тривалість виробничого циклу виготовлення одного виробу

-го виду, робочих днів;

Кнві

– коефіцієнт наростання витрат під час виготовлення виробу.

Коефіцієнт наростання витрат у незавершеному виробництві ви-

значається відношенням середньої собівартості виробів у незаверше

ному виробництві

(Ссер)

до собівартості виробів

(С),

виходячи з тези-

су, що поточні витрати зростають рівномірно протягом виробничого

циклу (рис. 3.4).

сер

Кнві

−+

)(5,0 СмСCм

Cм 0,5С 0,5См 0,5(См С)

0,5(1 Jм),

СС

+− +

==+

де

См

– сума матеріальних витрат на початок виробничого циклу,

грн.;

Jм – питома вага початкових матеріальних витрат у собівартості

виробів

-го виду.

Виробництво продукції

½ Тц

Тц

См

Ссер

витрати

Рис. 3.4. Графік нарощування витрат у незавершеному виробництві

Для оцінки обсягів незавершеного виробництва в оптових цінах

підприємства обсяг незавершеного виробництва, розрахований по со-

бівартості, перемножується на коефіцієнт перерахунку, який розрахо-

вується за формулою:

перерах

ТПф

Сф

де ТПф – товарна продукція за останній квартал базового року, грн.;

Сф – собівартість продукції за останній квартал базового року,

грн.

3.3. Календарний розподіл виробничої

програми, її оптимізація

Незалежно від форми власності, процес розподілу виробничої про-

грами між конкретними виконавцями (цехами, дільницями, бригадами,

робочими місцями) здійснюється по єдиній схемі, на основі одних і

тих самих функцій управління. Прийнята програма конкретизується за

окремими деталями, вузлами та доводиться до кожного з основних

виробничих підрозділів підприємства. Для збірних цехів – розподілена

по планових

періодах року в розрізі виробів, для оброблювальних – у

вигляді номенклатурно-календарних планів випуску деталей та збір-

них одиниць. Цей розподіл включає закріплення за цехами номенкла-

тури виробів, деталей, їх кількості та має, зазвичай, об’ємний характер.

Розподіл програми по цехах, як правило, здійснюється в розрізі

кварталів та місяців року. Ця

робота є основною функцією планових

служб. Формування виробничої програми та її розподіл по цехах здій-

снюється, зазвичай, один раз на рік. Однак у процесі її реалізації мож-

Календарний розподіл виробничої програми, її оптимізація

ливі різного роду коригування по зміні номенклатури, кількості,

об’ємів робіт.

Слід відзначити, що квартальні та місячні періоди планування не є

випадковими. Вони традиційно визначають межі, відповідно до яких

кожний цех звітується перед керівництвом підприємства про виконання

своєї виробничої програми, а значить, кількісних та якісних показників

роботи, внаслідок чого підводяться

підсумки реалізації загальної мети

підприємства, тактичних цілей та оперативних завдань кожного цеху.

Цехи на основі номенклатурно-календарних планів формують на

кожний місяць виробничі програми по запуску та випуску закріплених

за ними виробів з урахуванням додаткових пропозицій з боку відділу

замовлень або виробничо-диспетчерського відділу та розподіляють їх

по дільницях (бригадах).

Доведення сформованої виробничої програми

до робочих місць вимагає врахування в ній конкретних умов, що скла-

лися, а також можливості виконання робіт у межах встановлених стро-

ків, результатів виконання попередніх виробничих завдань.

В цих умовах для дільниць та бригад розробляється два види ви-

робничих завдань: оперативно-календарний план запуску-випуску де-

талей

з урахуванням рівномірного та ритмічного випуску продукції, а

також змінно-добові завдання з конкретним закріпленням деталей

(операцій) за робочими місцями. Ця робота носить оперативний харак-

тер, відповідно і період, на який вона направлена, короткий – в межах

тижня, доби, зміни.

Формування цехових виробничих програм, їх доведення до робо-

чих місць, відповідне

коригування в процесі виконання регулярно

повторюється протягом року плановими службами та їх керівниками.

Виходячи з викладеного, виробничі програми цехів характеризу-

ються багатогранністю форм, певною періодичністю та деталізацією

розробки. Вертикальний структурний розріз їх складу являє собою

перелік послідовно розроблених виробничих програм та завдань від

рівня підприємства, цеху до окремих робочих місць

на дільницях та в

бригадах (табл.3.1).

Наведений перелік програм є узагальнюючим і тому приблизним.

На кожному підприємстві складається свій варіант структуризації про-

грам та завдань залежно від міри автоматизації та механізації вироб-

ництва та інших причин.

Для самостійних підприємств завдання по номенклатурі та асор-

тименту продукції ніхто не встановлює, але ця

проблема є досить ак-

туальною, тому що вона тісно пов’язана з їх виживанням у гострій

конкуренції. Відповідно, з врегулюванням товарно-грошових відно-

син, інтерес до проблеми вибору оптимального асортименту з метою

одержання максимального прибутку буде зростати.

Виробництво продукції

Таблиця 3.1

Система планування виробничих програм підприємства

Рівні

планування

Система виробничих програм

Стратегічне

планування

Вивчення кон’юнктури ринку та збуту продукції згідно з спе-

ціалізацією підприємства. Формування перспективного плану

випуску продукції.

Тактичне

планування

Формування виробничої програми. Розподіл програми випуску

виробів по планових періодах року для збірних цехів. Розра-

хунки календарно-планових нормативів руху виробництва.

Формування номенклатурно-календарних планів випуску де-

талей, збірних одиниць для оброблювальних та заготівельних

цехів. Формування виробничих програм в цехах на квартал,

місяць та їх розподіл між дільницями, бригадами

Оперативне

планування

Формування оперативно-календарних планів (графіків) запус-

ку випуску на короткі планові періоди. Формування змінно-

добових завдань.

Виробнича програма, яка в найбільшій мірі відповідає структурі

ресурсів і забезпечує найкращі результати за будь-яким критерієм,

називається

оптимальною.

Але в умовах ринкової економіки існують

певні обмеження, які враховуються в процесі оптимізації асортименту.

Незначні, на перший погляд, обмеження можуть суттєво вплинути на

вибір оптимального асортименту. Особливо це стосується обмеження

по ресурсах, хоча на сучасному етапі немає проблем у придбанні тих

чи інших ресурсів, головне – наявність коштів. Отже, найважливішим

обмеженням

можна вважати обмеження по обсягах виробництва тих

чи інших виробів з урахуванням попиту і виробничих потужностей

підприємства.

Очевидно, що процес вибору оптимального асортименту повинен

бути ітеративним і розглядати кілька варіантів із різними обмеження-

ми. Можна, наприклад, розглядати варіант з обмеженням та без обме-

ження по ресурсах. Варіант без обмеження по ресурсах

потребує залу-

чення додаткових власних чи позикових коштів для поповнення обо-

ротних коштів. Отже, дані по ефективності вибору того чи іншого ва-

ріанту повинні бути скориговані, в першу чергу, з урахуванням залу-

чення позикових коштів. Такий підхід дозволить перевести розрахунок

оптимального асортименту з деяких розумоглядних побудов у реальну

площину практичних

потреб підприємств і відобразиться на ефектив-

ності виробництва.

Календарний розподіл виробничої програми, її оптимізація

Для вирішення цього завдання застосовується метод лінійного

програмування, в тому числі із застосуванням ЕОМ (симплекс-метод).

В загальному вигляді модель задачі має вигляд:

знайти екстремальне значення функції:

⎩

⎨

⎧

→=

∑

min

max

PjХjP

за умови, що

Xj a Ai,

≤

∑

де Р – критерій оптимальності;

Хj

– кількість продукції j-виду;

Рj – оцінка для j-го виду продукції;

іj

– витрати

-го ресурсу на

-й вид продукції;

Аі

– значення ресурсу.

Приклад.

Оптимізація обсягів виробництва двох видів продукції А

і Б, що забезпечує отримання максимального прибутку при наступних

обмеженнях:

– витрати матеріальних ресурсів на виріб – 4 і 6 кг, трудових – 8 і 4

люд.-год.;

– ліміт відповідних ресурсів на підприємстві – 3200 кг і 3800 люд.-

год.;

– плановий прибуток по виробу А складає 20 грн., по виробу Б – 15.

Для розв

’язання цієї задачі застосовуємо метод лінійного програ-

мування. Складаємо систему обмежень, прийнявши

– кількість

виробів А і Б відповідно:

а) по ресурсах

≤

4x + 6x 3200 :

8x +4x 3800

б) по критерію оптимальності

.max1520

→+= xxP

Знаходимо за нерівностями ресурсів координати точок максималь-

но допустимих обсягів виробництва виробів по ресурсах:

0x475x:D

950x0x:C

0x800x:B

533x0x:A

Будуємо графік оптимізації випуску продукції А і Б:

Виробництво продукції

312

475

800 Х

325

533

950

Рис. 3.5. Графік оптимізації випуску продукції А і Б

За отриманими координатами А, В, С, Д будуємо графіки обме-

ження ресурсів і знаходимо ділянку свободи рішень, відображену на

рис.3.5 між лініями ОА (ліміт матеріальних ресурсів) і ОД (трудових).

Точки А, О і Д визначають максимально можливий випуск відповідних

виробів. Оптимальний обсяг випуску, як правило, знаходиться в точці

′

– перетині ліній АВ і СД (рис. 3.5).

Знаходимо координати цієї точки:

325x

475x5,0x

800x5,1x

−

3123255,1800x

=⋅−=

Перевіряємо розв’язок за обраним критерієм оптимальності:

.грн1092046806240325153120x15x20

=+=⋅+⋅=+

Крім цього, також можна забезпечити випуск 475 виробів А чи 533

вироби Б. В цих умовах прибуток складе:

.грн799553315х15

.грн950047520x20

=⋅=

Таким чином, при плані випуску 312 виробів А і 325 виробів Б бу-

де забезпечено максимальний прибуток у розмірі 10920 грн., у той час

як два інші варіанти випуску дадуть менший прибуток, відповідно

9500 або 7995 грн.