Сурілова О.О. Порівняльне екологічне право

Подождите немного. Документ загружается.

150

у навколишнє середовище; ведення документації щодо колекції

тварин.

Важливим засобом охорони дикої флори і фауни є регулюван-

ня торгівлі видами. Основними нормативними актами в цій сфері є

Регламент Ради (ЄС) №338/97 від 9 грудня 1996 року про охоро-

ну видів дикої флори і фауни шляхом регулювання торгівлі ними

і Регламент комісії (ЄС) № 865/2006 щодо правил застосування

Регламенту № 338/97

Додатки до Регламенту містять переліки видів дикої флори і

фауни, які підпадають під його дію, однак встановлені винятки з

правил Регламенту, зокрема щодо народжених або вигодуваних

у неволі екземплярів, що є приватною власністю або призначені

для наукових установ.

Регулювання торгівлі видами дикої флори і фауни здійснюється

шляхом встановлення заборони або обмеження торгівлі певними

видами; встановлення вимог щодо переміщення певних видів або

зразків видів у межах ЄС; встановлення обмежень щодо імпорту

в ЄС, експорту та реекспорту з ЄС певних видів.

Федеральний закон ФРН про охорону природи передбачає різні

категорії особливо охоронних природних територій, що диферен-

ціюються, залежно від розміру і мети територій, що охороняють-

ся, і конкретних об'єктів

. Визначення території, яка особливо

охороняється, належить до компетенції виконавчих органів, у

тому числі й визначення кордонів відповідних територій

Статус природних територій, що особливо охороняються, як

правило, обмежує права власника земель, оскільки обмежується

їх використання. У цьому разі обмеження не передбачає ком-

пенсації власнику. Якщо обмежується використання, яке вже

існувало, тоді це втручання підлягає компенсації

. Німецьким

законодавством передбачені такі види природних територій, що

особливо охороняються: природні захищені території (§ 23),

Див.: [Електронний ресурс].

—

Режим доступу: Мр:/Дг\у\у.ЬеІ£І55.ог£.Ьу/

гиззіап/іпвгт/рсії/ЕС

Див.: Зкологическое право

учебник

/ под ред.

О.Л. Дубовик.

— М. :

Зксмо, 2008.

Див.: УетоаНип^егісКІзЬоІ МаппЬеіт, Шшеїі

—

ипсі РІапип^згесМ 1987,

392, 393;

Юоерїег

М. Ор. сії -

1998,

Кп. 58.

Див.: ВУегоОе

67, 84, 87; ВУЄПУОЄ 67, 93, 951.

151

національні парки (§ 24), біосферні резервати (§ 25), території

захисту ландшафтів (§ 26) і природні парки (§ 27). Ці категорії

природних територій, що особливо охороняються, розрізняються

залежно від поставлених перед ними цілей і суворості встановле-

них обмежень. Природні захищені території і національні парки

охороняються найсуворіше; при цьому перші охоплюють менші за

площею території, чим національні парки. У обох цих категоріях

заборонені всі дії, які можуть призвести до руйнування, пошкод-

ження або зміни території або складових її частин або призвести

до тривалої (комуляційної) зміни.

Окремі елементи ландшафту можуть бути поставлені під за-

хист як пам'ятники природи або складові ландшафтів, що захи-

щаються. Пам'ятники природи згідно з абз. 1 § 28 — це окремі

елементи природи, особливий захист яких потрібний з наукових,

природно-історичних або геологічних міркувань, або із-за рідкості,

індивідуальності або краси. Складові ландшафтів, що захищають-

ся, — це частини природи і ландшафту, особливий захист яких

необхідний для пожвавлення, розділення або догляду за картиною

ландшафту або заради її значущості як місця існування диких

тварин або рослин (абз. 1 § 29). Землі також зобов'язалися (§ ЗО

Закону) захищати певні види біотопів (болота, дюни, прибережна

смуга) від видів діяльності, що шкідливо впливають на них.

Федеральний закон про охорону природи імплементував у на-

ціональне законодавство вимоги Директив ЄС 92/43 і 79/409, які

зобов'язують Землі займатися вибором і реєстрацією територій

як природних територій, що особливо охороняються. Реєстрація

територій, що особливо охороняються, для мережі «Природа—

2000» відбувається шляхом додання відповідного статусу однієї

з передбачених законодавством категорій територій, що особливо

охороняються, або інших об'єктів (абз. 2 § 33). Землі зобов'язані

створювати мережу взаємопов'язаних біотопів, що охоплюють як

мінімум 10% територій. Цей планований захід повинен впродовж

довгого часу гарантувати тваринам і рослинам їхнє місце існу-

вання, а також збереження, відновлення і розвиток екологічних

відносин. Ця мережа біотопів має складатися з територій вищеза-

значених категорій, що особливо охороняються, а також з інших

територій, функціональність яких як частини біотопів встанов-

люється нормативно-плановими засобами і договірними угодами.

152

8.3. Слід особливо підкреслити, що незважаючи на деякий

вплив європейських філософських традицій (Кант, Локк) і східних

релігій (буддизм, синтоїзм, даосизм), сучасна ідея дикої природи

в основному має американське коріння. Недаремно саме у США

були створені перші у світі національні парки, перша у світі служ-

ба охорони дикої природи, розроблені основи екологічної етики,

вперше затверджений закон про національну систему захисту

дикої природи, діють щонайпотужніші у світі товариства захисту

ділянок дикої природи — Сьєрра-клубу і «Раніше Земля!»

У різні роки у США були прийняті: Закон про види, що перебу-

вають під загрозою зникнення, який, зокрема, забезпечує дотри-

мання США на державному рівні вимог Конвенції про міжнародну

торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загро-

зою зникнення (СІТЕ5); Закон про перелітних птахів, що перед-

бачає кримінальну відповідальність за купівлю і продаж особин

перелітних птахів, а також за їх незаконне знищення; Закон про

охорону морських ссавців забороняє торгівлю цими тваринами

або сировиною з цих тварин; Закон про охорону африканського

слона регулює експорт слонової кістки і виробів з неї на тери-

торію США. Існує ще декілька законів з охорони диких птиць.

Закон США «Про дику природу»

констатує, що зростаюча чи-

сельність населення, що супроводжується зростанням поселень,

розвитком промисловості, не зберігає території США в первинно-

му стані, техногенно змінюючи їх. Тому основною метою політики

Конгресу є порятунок для Американського народу нинішнього і

майбутніх поколінь цінностей дикої природи.

З метою досягти цього створюється Національна Служба Охо-

рони Дикої Природи з підпорядкуванням їй федеральних земель,

визначених Конгресом як «Дикі землі». Це встановлюється для

збереження їх без зміни як диких земель, охорони їх, дотриман-

ня їхнього природного характеру з наданням людям можливості

насолоджуватися дикою природою. При цьому визначатися як

«дикі землі» можуть лише федеральні землі, відмічені в цьому

або в інших актах.

Див.: Борейко

В.

Дикая природа

американский разум [Електронний

ре-

сурс]

/ В.

Борейко,

Р.

Наш.

—

Режим доступу: ^\УАУ.£итег.іпГо/ЬіЬ1іоіек

Див.:

Про

дику природу [Електронний ресурс)

Закон США.

—

Режим

доступу: ЬІір://>АГй^.іК5І.ги/~Ьіо5рКеге/Ма5_4/ШО_ІІ5А.ЬІт

153

Включення територій у Національну Систему Охорони Дикої

Природи, що не належать до неї, повинно проводитися Актом

Конгресу, а доти такі території залишаються під юрисдикцією

відповідного Департаменту, поки вони не будуть віднесені до Сис-

теми Охорони Дикої Природи.

Дика природа, на відміну від тих місць, де люди і їхня праця

домінують у природі, визначається як територія, не зачеплена

людьми, де людина постійно не перебуває. Територія дикої при-

роди, визначена в цьому Акті як нерозвинена федеральна земля,

що зберігає первинний характер без змін і поселень людини, яка

управляється так, щоб зберегти природний стан, і яка:

1. виявляється під впливом сил природи, а не людини;

2. має особливі можливості для створення людині середови-

ща самоти і природного оздоровлення;

3. має площу не менше 5000 акрів необроблених, незмінених

земель;

4. може також мати екологічні, геологічні або інші наукові,

освітні або історичні цінності.

Секретар із сільського господарства протягом одного року з

дня набрання чинності Законом складає карти й описи територій

дикої території разом з Комісією з внутрішніх питань США і

Палатою представників.

Кожна адміністративна одиниця, у межах юрисдикції якої зна-

ходиться територія, визначена як дика, несе відповідальність за

її охорону, стан і управляє нею так, щоб зберегти характер дикої

природи.

У межах диких земель заборонена організація комерційної

діяльності, прокладка доріг (окрім виняткових випадків: для на-

дання термінової медичної допомоги, для безпеки людей, що пере-

бувають на цій території). Заборонено використання автомобілів,

механічного устаткування, човнів з моторами, літаків і інших за-

собів транспорту. Такі засоби можуть бути використані, якщо це

необхідно, для гасіння лісових пожеж, для боротьби з комахами

і хворобами після узгодження цих питань із Секретарем.

Не забороняється в національних парках будь-яка діяльність,

включаючи дослідження ресурсів, збір інформації про їх місцез-

находження на вказаних територіях, якщо така діяльність не су-

перечить статусу недоторканості цих земель. Родовища мінералів,

154

якщо вони знаходяться в межах «диких територій», можуть ви-

користовуватися лише для їх видобутку, відповідно до закону

США про корисні копалини, але враховуючи, що це територія

дикої природи.

Усередині диких територій і лісів, визначених Актом, за ініціа-

тивою Президента дозволяється, якщо це доцільно, розвивати

і будувати водосховища, резервуари, засоби комунікації і пові-

домлення і т.д., включаючи будівництво доріг, якщо це відпові-

дає громадським інтересам і дійсно йде на благо США. На цих

територіях може бути організоване сервісне обслуговування для

оздоровчих цілей.

Закон Лейсі

по праву посідає центральне місце в американсь-

кому законодавстві, пов'язаному з міжнародною торгівлею росли-

нами і тваринами, оскільки його дія поширюється практично на

всі дикорослі рослини і тварини в будь-якій країні походження і

відповідальність за його порушення є найбільш суворою

1981 року Конгрес США знов повернувся до питань нелегаль-

ної торгівлі об'єктами тваринного і рослинного світу, що «прийня-

ла масований характер» і що відбувається «добре організованими

великими партіями», приносить великі доходи нелегальним ділкам

і викликає «гнітючі екологічні наслідки». У результаті постано-

вою Конгресу США Закон Лейсі був об'єднаний з аналогічним

засадничим законом, регулюючим торгівлю рибними ресурсами

(цей закон відомий як Закон про чорного окуня), а також допов-

нений важливими поправками, що включають у сферу дії закону

перелітних птахів і види рослин, природний ареал яких захоплює

територію США.

1988 року Конгрес США прийняв чергову серію поправок до

Закону Лейсі, ще більш посиливши його. Зокрема, була прийнята

Закон Лейсі ухвалений

США 1900 року

названий

на

ім'я його основного

автора, Джона Лейсі, сенатора

від

штату Айова. Спочатку закон

був

ухвалений

для

посилення національного законодавства

сфері сільського господарства: законом

ре-

гулювалася охорона

забезпечення легальності ввезення

США промислових, півчих

і комахоїдних птахів, інтродукція

реінтродукція корисних

для

розвитку сільського

господарства видів

та

запобігання інтродукції «небажаних» чужорідних видів,

що

витісняють місцеві «корисні» види.

Див.: Закон Лейси [Електронний ресурс].

—

Режим доступу: Н11:р://>у\г\лг.

ІЄКОУОСІ

,ог£.иа/посіє/3873

155

поправка, що визначає відповідальність за підробку документів,

підтверджуючих легальність походження рослин, що перевозять-

ся, тварин і їхніх частин, а також були ще більш розширені права

співробітників Служби риби і дичини.

22 травня 2008 року у США були прийняті та набрали чин-

ності поправки до Закону Лейси, які вводять кримінальну відпові-

дальність за ввезення на територію США продукції рослинного

походження з будь-якої країни світу (за винятком загальнопо-

ширених недеревних культурних рослин), отриманої нелегаль-

но. Тепер імпортери повинні уважно ставитися до доказів ле-

гальності походження продукції рослинного походження, у тому

числі деревини і лісоматеріалів з природних лісів, лісових план-

тацій і лісових культур. Дія закону поширюється не лише на

ввезення сировини (круглого лісу), але й повною мірою нале-

жить і до іншої лісопаперової продукції, лісоматеріалів, вклю-

чаючи пиломатеріали, меблі, деревні плити, целюлозу, папір,

дерев'яну або картонну упаковку, недеревні й харчові ресурси

лісу.

У даний час Звід законів США передбачає за порушення Зако-

ну Лейсі позбавлення волі строком до 5 років та/або штрафи до

250 тис. доларів за порушення Закону приватними особами і до

500 тис. доларів — організаціями. Суворість покарання залежить

від ряду обставин, у першу чергу від того, умисно або не вмисно

було скоєно порушення законодавства, а якщо ненавмисно — чи

намагався винний з'ясувати, наскільки законне походження про-

дукції, що він ввіз, або не намагався.

У США діє Служба охорони риб і диких тварин (СРДЖ).

Охорона тваринного світу здійснюється СРДЖ у двох напрямах:

шляхом створення особливого режиму природокористування на

територіях національних заповідників диких тварин і шляхом ре-

гулювання полювання, торгівлі й імпорту окремих видів тварин.

СРДЖ уповноважена видавати правила природокористування,

встановлювати заборони і дозволи. Управління заповідниками

здійснюється на основі планів. СРДЖ є основним федеральним

відомством, що відповідає за виконання Закону про охорону зни-

каючих видів, морських ссавців, мігруючих птиць і ін. СРДЖ

видає дозвіл на полювання, уповноважено встановлювати мора-

торії на вилов, експорт і імпорт морських ссавців, притягувати

156

порушників до юридичної відповідальності

. Полювання і рибал-

ка дозволені лише тим особам, які пройшли 10-годинний курс

навчання правилам полювання, звичкам диких тварин і риб, а

також їхнім хворобам. Боротьба з браконьєрством ведеться всіма

доступними законом способами. Діє «гаряча» лінія зв'язку; грома-

дяни, які повідомляють про випадки браконьєрства, заохочуються

відповідно до законодавства

8.4. У Законі України «Про екологічну мережу» № 1864-ІУ

відмічено, що серед основних напрямів діяльності у сфері збе-

реження біологічної різноманітності є створення національної

екологічної мережі з метою відновлення природних середовищ

існування дикої флори і фауни, поліпшення стану збереження ок-

ремих компонентів біологічного різноманіття, зміцнення екологіч-

них зв'язків і цілісності екосистем

. У національне право намічено,

таким чином, імплементувати вимоги відповідних Директив ЄС.

Програма формування національної екологічної мережі на

2000 — 2015 роки розроблена в контексті вимог відносно подаль-

шого опрацювання, вдосконалення і розвитку екологічного законо-

давства України, а також відповідно до рекомендацій Загальноєв-

ропейської стратегії збереження біологічної і ландшафтної різ-

номанітності відносно питання формування Загальноєвропейської

екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн

Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Основною метою Програми є збільшення площі земель країни

з природними ландшафтами до рівня, достатнього для збереження

їх різноманітності, близької до властивого їм природного стану,

і формування їх територіальної єдиної системи, побудованої від-

повідно до забезпечення можливості природних шляхів міграції

і поширення видів рослин і тварин, яка б забезпечувала збере-

ження природних екосистем, видів рослинного і тваринного світу

та їх популяцій.

Див.:

Краснова

И.О.

Зкологическое право

управление

в США /

И.О. Краснова.

— М„

1992.

— С.

114-115.

Див.: Вяткин И.А. Опит США

по

зффективному совместному управлению

природопользованием

охраной окружающей средьі

И.А. Вяткин

Использование

и охрана природних ресурсов

в РОССИИ :

бюллетень.

—

2006.

— № 5.

—•

С. 89.

Див.: Про

екологічну мережу [Електронний ресурс]

Закон України

№ 1864-ІУ.

—

Режим доступу: ШрУ/^мАУ.гасІа.^оу.иа

157

Організаційне забезпечення реалізації Програми здійснюватиме

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до

відання якого віднесені питання екології і природних ресурсів Ук-

раїни, разом із зацікавленими центральними і місцевими органами

виконавчої влади. У Програмі відмічено, що період її реалізації роз-

діляється на два етапи — 2000 — 2005 і 2006 — 2015 роки.

На першому етапі передбачалося забезпечити збільшення пло-

щі окремих елементів національної екологічної мережі, вживан-

ня економічних важелів сприяння їх формуванню на землях всіх

форм власності, створення відповідної нормативно-правової бази,

здійснення комплексу необхідних наукових досліджень і органі-

заційних заходів.

На другому етапі планується довести площу національної

екологічної мережі до рівня, необхідного для забезпечення еко-

логічної безпеки країни, введення в дію постійної системи при-

родоохоронних заходів збереження ландшафтного і біологічного

різноманіття.

Реалізація Програми забезпечить збереження і відтворення

ландшафтної різноманітності, а також сприятиме:

1. дотриманню екологічної рівноваги на території України;

2. створенню природних умов для життя і розвитку людини в

екологічно збалансованому природному середовищі, максимально

наближеному до природних ландшафтів;

3. запобіганню безповоротній втраті частини гено-, демо- і

екофонду;

4. забезпеченню збалансованого і невиснажливого природо-

користування на значній території України;

5. розвитку ресурсної бази для заняття туризмом, відпочинку

й оздоровлення населення;

6. зростанню природно-ресурсного потенціалу на суміжних з

національною екологічною мережею землях сільськогосподарсько-

го значення;

7. удосконаленню природоохоронної нормативно-правової

бази та її гармонізації з міжнародною;

8. перебудові Загальноєвропейської екологічної мережі;

9. забезпеченню відновлення біогеохімічного кругообігу в

природному довкіллі, зменшенню загрози деградації і втрати ро-

дючості земель;

158

10. ренатуралізації земельних угідь, які вилучаються із сіль-

ськогосподарського використання;

11. посиленню узгодженості діяльності центральних і місцевих

органів виконавчої влади, органів місцевої самоврядності, громад-

ських екологічних організацій у вирішенні проблем екологічної

безпеки України.

У Законі «Про екологічну мережу» сформульовані основні при-

нципи формування, збереження і використання екомережі:

а) забезпечення цілісності екосистемних функцій складових

елементів екомережі;

б) збереження й екологічно збалансоване використання при-

родних ресурсів на території екомережі;

в) припинення втрат природних і напівприродних територій

(зайнятих рослинними угрупуваннями природного походження і

комплексами, зміненими в процесі людської діяльності), розши-

рення площі території екомережі;

г) забезпечення державної підтримки, стимулювання суб'єктів

господарювання при створенні на їхніх землях територій і об'єктів

природно-заповідного фонду, інших територій, які підлягають

особливій охороні, розвитку екомережі;

д) забезпечення участі громадян і їх об'єднань у розробці

пропозицій і ухваленні рішень відносно формування, збереження

і використання екомережі;

е) забезпечення поєднання національної екомережі з еко-

мережами суміжних країн, які входять до Загальноєвропейсь-

кої екомережі, всебічний розвиток міжнародної співпраці в цій

сфері.

До структурних елементів екомережі належать ключові, спо-

лучні, буферні й відновлювані території. Ключові території за-

безпечують збереження найбільш цінних і типових для даного

регіону компонентів ландшафтної і біорізноманітності. Сполучні

території (екокоридори) поєднують між собою ключові території,

забезпечують міграцію тварин і обмін генетичного матеріалу.

Буферні території забезпечують захист ключових і сполучних те-

риторій від зовнішніх впливів. Відновлювані території забезпе-

чують формування просторової цілісності екомережі, для яких

мають бути виконані першочергові заходи відносно відтворення

первинного природного стану.

159

Скрутне становище склалося в Україні у сфері гармонізації до

законодавства ЄС щодо охорони видів.

1996 року Україна приєдналася до Бернської конвенції (Кон-

венція про охорону дикої фауни і флори і природних місць іс-

нування в Європі). Вовк (Сапіз Ьириз) входить у Додаток II

даної Конвенції «Види, які підлягають особливій охороні». По

суті, потрапивши в даний список, будь-який вид виключається з

полювання. Це стосується і вовка. Охота на нього має бути забо-

ронена. У той самий час ця Конвенція була підписана Україною

по вовку із застереженням. (В Україні дозволяється в обмеженій

кількості за умови відповідного контролю вибіркове регулювання

чисельності вовка з метою запобігання негативному впливу їх на

популяції інших видів, серйозній шкоді сільському господарству

і іншим об'єктам власності)

. Ці обмеження введені Україною на

основі ст. 9 Конвенції Берна, яка проголошує: «Дозволити в умо-

вах суворого контролю, на вибірковій основі й в обмеженій мірі

вилов, вміст і інші розумні види експлуатації деяких видів диких

тварин і рослин в невеликій кількості». Це означає, що відстріл

вовка повинен відбуватися не весь рік і не по всій Україні, а в

окремих місцях, де він завдає шкоди. І ця шкода має бути за-

протокольована. Відстрілюватися повинні конкретні вовки, що за-

вдають збитку, а не всі поспіль. Повинна проводитися експертна

оцінка, яких вовків і кому стріляти. Має бути суворо визначений

ліміт вовків, що добуваються, проводитися відповідний контроль

за видобутком вовків. Цього в Україні немає. Так, ст. 33 Закону

України «Про мисливське господарство і полювання», порушуючи

ст. 9 Конвенції Берна, дозволяє вбивати вовка будь-якому мис-

ливцеві в будь-який час року.

Ніякого відповідного контролю природоохоронними органами

не передбачено. Необхідний лише дозвіл користувача мисливсь-

ких угідь. Подібні дії також ніяк не належать до «відповідного

контролю» або до «обмеженої кількості» видобутку вовків.

•

Див.:

Про

приєднання України

до

Конвенції 1979 року

про

охорону дикої

флори

фауни

та

природних середовищ існування

Європі [Електронний ресурс]

Закон України

від 29

жовтня

1996 р. —

Режим доступу: ^^ш.гакоп.гасіа.^оу.иа;

Конвенція

про

охорону

ДИКОЇ

флори

фауни

та

природних середовищ існування

Європі

: зб.

міжнар.-правових актів

сфері охорони довкілля.

— Л. :

Екоправо-Львів,

2002.

— С.

302-308.