Сурілова О.О. Порівняльне екологічне право

Подождите немного. Документ загружается.

170

У рішенні у справі Сгапіі

було зазначено, що якщо речо-

вина може завдати шкоди навколишньому середовищу, то вона

підпадає під визначення відходів. Ще однією ознакою поняття

«відходи» за європейською концепцією є небезпека, тобто якщо

це відходи, вони повинні бути небезпечними та відрізнятись від

первинної сировини. Саме аналіз речовини взятий за основу Гру-

пою Формування Політики щодо управління відходами (ОЕСО).

Відходи не повинні розглядатись як такі з моменту, коли виникає

потреба в їх подальшій переробці та їх можна використовувати в

такий саме спосіб, як і речовину, що не ідентифікована як відходи

та яка відповідає екологічним і санітарним вимогам.

Рамкова директива встановлює загальні вимоги щодо управ-

ління відходами:

— здійснення утилізації чи видалення відходів без створення

загрози для здоров'я людей і без використання процесів та ме-

тодів, що можуть завдати шкоди довкіллю;

— здійснення діяльності з переробки, зберігання та пере-

міщення відходів лише на основі дозволів відповідних компетен-

тних органів держав-членів;

— здійснення нагляду за видаленням відходів компетентними

органами держав-членів.

Зазначена директива встановлює чітку послідовність дій щодо

управління відходами:

1. Виробленню відходів повинно запобігатися.

2. Якщо виробленню відходів неможливо запобігти, то слід

зменшувати кількість вироблення та небезпечні властивості цих

відходів.

3. Вироблені відходи слід утилізувати шляхом рециркуляції,

повторного використання, перероблення чи іншим чином для от-

римання вторинної сировини або енергії.

4. Якщо відходи не можливо утилізувати, їх слід безпечно

видалити.

Операція поводження з відходами вважається видаленням чи

утилізацією залежно від того, до якого переліку операцій Додат-

ка II вона належить (Додаток II А до Рамкової директиви про

Див.:

Раїіп Огапії

Оу V.

УеЬтаззаІоп капзапіегуеузііоп кипіауНІутап

ЬаІІііиз (20001 С-9/00.

171

відходи містить перелік операцій видалення відходів, Додаток ІІВ

— перелік операцій утилізації відходів).

До операцій з видалення відходів належать: поховання в землі

чи скидання на землю; закачування на глибину у свердловини,

природні резервуари тощо; скидання в поверхневі водойми; ски-

дання на спеціально обладнані звалища; фізико-хімічне і біологіч-

не оброблення, яке призводить до утворення кінцевих сполук чи

сумішей, які потім видаляються будь-яким способом (наприклад,

випарювання, сушіння, прожарювання, нейтралізація, осаджуван-

ня тощо); спалювання; постійне зберігання.

До операцій з утилізації відходів належать: використання у

вигляді палива (крім безпосереднього спалювання) чи іншим чи-

ном для отримання енергії; утилізація/регенерація розчинників;

рециркуляція/утилізація органічних речовин, металів та їх сполук;

регенерація кислот; повторна перегонка використаних нафтопро-

дуктів чи інше повторне їх використання.

Законодавство ЄС у сфері поводження з відходами передба-

чає, що утилізація чи видалення відходів повинні здійснюватися

у Співтоваристві без створення загрози здоров'ю людей та без

використання процесів і методів, які можуть спричинити шко-

ду довкіллю. При цьому механізм сталого управління відходами

ЄС передбачає пріоритети щодо здійснення утилізації/видалення

відходів: заохочення повторного використання; надання переваги

утилізації, особливо рециркуляції; мінімізація кількості відходів,

що підлягають видаленню; видалення відходів безпечним спосо-

бом; видалення відходів якомога ближче до місця їх виробництва,

при цьому не призводячи до зменшення ефективності операцій із

оброблення відходів.

Контроль за видаленням відходів здійснюється державами-чле-

нами на національному рівні. Держави-члени повинні заборонити

неконтрольоване скидання та захоронення відходів.

Держави-члени розроблюють плани управління відходами. Такі

плани включають, зокрема, характеристику відходів (типи, кіль-

кість і походження відходів), які повинні утилізуватися чи вида-

лятися; належні місця видалення відходів; загальні технічні вимо-

ги та спеціальні положення щодо конкретних відходів, а також

організацій і підприємств (приватних або державних), що упов-

новажені здійснювати діяльність у сфері управління відходами;

172

приблизну вартість операцій з видалення й утилізації; належ-

ні заходи вдосконалення збирання, сортування та перероблення

відходів тощо.

Проте, згідно зі звітами Комісії про стан імплементації законо-

давства Співтовариства про відходи та рішеннями Суду Європей-

ського Союзу, значна кількість держав-членів не виконала своїх

зобов'язань щодо розроблення передбачених планів управління

відходами

Організації та підприємства, що здійснюють операції з вида-

лення чи утилізації відходів, передбачені в переліках операцій

Додатка II (А та В) до Рамкової директиви про відходи, повинні

отримати дозвіл на проведення таких операцій від компетентних

органів держав-членів. Такі організації/підприємства реєструють-

ся компетентними органами держав-членів. Реєстрації також під-

лягають підприємства, що здійснюють збирання чи переміщення

відходів на професійній основі або забезпечують утилізацію чи

видалення відходів від імені інших осіб.

На організації/підприємства, що здійснюють утилізацію й вида-

лення відходів, покладається обов'язок ведення реєстрів відходів,

які повинні включати облік обсягів, походження, характеристики

відходів та, у відповідних випадках, призначення, частоту зби-

рання, види транспорту та методів перероблення відходів. Дана

інформація повинна також бути доступною для компетентних ор-

ганів держав-членів і надаватися їм на їх звернення.

У ЄС був прийнятий ряд директив, що встановлюють екологіч-

ні вимоги до здійснення захоронення та спалювання відходів

Дані директиви, зокрема, встановлюють вимоги до дозволів

та заяв на дозволи щодо здійснення цих операцій, вимоги

до прийняття відходів у місцях видалення, вимоги щодо від-

криття, розміщення та оперування такими місцями, здійснення

Див.:

Справи С-292/99 Комісія проти Франції; С-466/99 Комісія проти

Італії; С-35/00 Комісія проти Великої Британії [Електронний ресурс].

—

Режим

до-

ступу: ЕиКОРА.ЕШМ'/СОММ/ ЕІМУЩСЖМЕМТ/ЦШ/ ЬЕАОІШ_СА5Е5

Див.: Директива Ради 1999/31/ЄС про захоронення відходів

зб. нормативно-

правових актів Європейського Союзу

сфері охорони навколишнього середовища.

—

Л., 2004; Директива Ради 2000/76/ЄС про спалювання відходів [Електронний ресурс].

- Режим доступу: ЕиКОРА.Еи.ШТ/СОММ/ЕМУІКОНМЕет/\УА5ТЕ/ШОЕХ.НТМ

173

моніторингу і контролю за діяльністю даних місць. Це Директива

Ради 1999/31/ЄС про захоронення відходів

Основним нормативно-правовим актом, що регулює переміщен-

ня відходів, є Регламент ЄЕС № 259/93 про нагляд і контроль за

переміщенням відходів у межах Європейського Союзу, ввезення

в та вивезення за його межі

Правове регулювання управління небезпечними відходами здій-

снюється згідно із загальними вимогами, встановленими для всіх

категорій відходів (передбачених Рамковою директивою про від-

ходи, директивами про захоронення та спалювання відходів та

регламентом про переміщення відходів), та особливими вимогами

відповідних нормативно-правових актів про небезпечні відходи

Основними нормативно-правовими актами щодо управління не-

безпечними відходами є Директива 91/689/ЄЕС про небезпечні

відходи і Директива Ради 94/67/ЄС про спалювання небезпечних

відходів

Правовою основою поводження з пакувальними матеріалами

та відходами пакування у Співтоваристві є Директива 94/62/ЄС

про пакування та відходи пакування

. Поводження з радіоактив-

ними відходами регулює Директива Ради 92/3/Євратом «Про на-

гляд та контроль за перевезеннями радіоактивних відходів між

державами-членами, до Співтовариства та із нього».

Система управління відходами у ФРН включає: запобігання

утворенню відходів; обмеження на поховання відходів, обов'язкову

попередню обробку перед розміщенням (біологічну — компосту-

Див.: [Електронний ресурс].

—

Режим доступу: ЕІІКОРА.ЕШШУСОММ/

ЕИУІІШМЕЖ/ШАЗТЕ/ІШЕХ.НТМ

Див.: Регламент

№

259/93

про

нагляд

контроль

за

переміщенням

від-

ходів

межах Європейського Співтовариства, ввезення

в та

вивезення

за

його межі

[Електронний ресурс].

Режим доступу: ЕиКОРА.ЕШНТ/СОММ/ЕГ\|УІК(ЖМЕГ^Т/

ТУА5ТЕ/ІШЕХ.НТМ

Див. докладніше: Максіменцева Н.О. Правове забезпечення поводження

небезпечними відходами

автореф. дис.

...

канд. юрид. наук

12.00.06

Н.О.

Мак-

сіменцева

;

Київ.

нац. ун-т ім.

Тараса Шевченка.

— К.,

2006.

— 19 с.

Див.: Директива 91/689/ЄЕС про небезпечні відходи (ОВ

377, 31.12.1991,

С.

20) з

останніми виправленнями, внесеними Директивою 94/31/ЄЕС

ОВ Ь 168,

2.7.1994,

С. 28.

Див.: Директива /62/ЄС

про

пакування

та

відходи пакування

ОЛ 1. 365,

31.12.1994,

р. 10.

174

вання, термічну — спалювання для здобуття енергії); нова модель

включає стимулювання виробництва, заснованого на замкнутих

циклах.

У теперішній час у ФРН управління відходами регулюється

Законом про замкнуті цикли і про відходи, 1994 (набрав чин-

ності 1996 р.), котрим введена обов'язкова вимога із запобігання

утворенню, максимальної переробки й екологічно безпечного ви-

далення неутилізованих відходів всіма суб'єктами господарської

діяльності. Введений особливий статус спеціалізованого підпри-

ємства у сфері поводження з відходами. Здійснено перенесення

відповідальності за видалення відходів на виробників і власників

відходів.

Муніципальні служби отримали право передавати свої повно-

важення і відповідальність у сфері поводження з відходами третім

особам — спеціалізованим фірмам із поводження з відходами.

Постанова про відходи пакувальних матеріалів і про перероб-

ку вторинної упаковки (1991) рекомендує розвивати виробництво

багаторазової упаковки, покладає відповідальність за переробку

упаковки на виробника, вводить систему спецмаркування для збо-

ру коробок, пляшок, тари з-під напоїв тощо, а також заставну

вартість за 1 одиницю упаковки.

Технічна інструкція з поводження з побутовими відходами

(1993) і Керівництво із зберігання муніципальних відходів і по-

передньої біологічної обробки (набрало чинності в березні 2001)

забороняють з 2005 року розміщення на полігонах відходів без

попередньої їх обробки.

Високі ставки податку на упаковку і розміщення відходів сти-

мулюють підприємства до впровадження маловідхідних технологій,

максимального вторинного використання відходів і їх переробки.

Для вирішення проблеми поводження з відходами 1990 року

представники промисловості та торгівлі створили акціонерну ком-

панію «Дуальна система Німеччини»

Перед компанією стояло завдання впровадити в загально-

державному масштабі програму «Зелена точка», яку розробляли

Див.: Козаченко Т.П. Зарубіжний досвід використання ефективних методів

поводження

твердими відходами [Електронний ресурс]

Т.П. Козаченко.

—

Режим

доступу: Ьіір://209.85.129.132/зеагсЬ?я=сасЬе:

175

600 компаній і фірм з виробництва та переробки упаковки, дослід-

ницьких та фінансових організацій. Суть програми полягала в про-

дажі «Дуальною системою» підприємцям ліцензії на використання

знаку «Оег Огипе Рипкі», яка б звільняла їх від необхідності

обов'язкового прийому та утилізації своєї упаковки. Ліцензійний

збір за знак «Зелена точка» стягується також, за домовленістю,

з більшості європейських товарів, що імпортуються в Німеччину.

Плата за ліцензію виводиться з розрахунку ваги та матеріалу

упаковки.

Виробники відходів укладають контракти зі спеціалізованими

фірмами зі збирання, сортування та первинної переробки сміття.

Після збирання та сортування відходів відокремлюється вторинна

сировина. Оскільки вторинна сировина в ряді випадків дорожча

за первинну, ці підприємства «Дуальна система» дотує. Дуальна

система є, за погодженням з Антимонопольним комітетом ФРН,

безприбутковою організацією.

В ефективній діяльності «Дуальної системи» провідну роль

відіграла громадська свідомість населення, на яку покладено за-

вдання добровільно сортувати сміття. Для цього на вулицях ні-

мецьких міст стоять контейнери для різних видів відходів. Як пра-

вило, це цілий ряд ємностей різного кольору для чіткого розріз-

нення їх призначення — окремо для паперу, полімерних відходів

та органіки. Для скла призначені різнокольорові контейнери (білі,

зелені та коричневі для відповідної склотари).

Слід зазначити: система заставної тари, як і система збирання

макулатури та іншої сировини за плату, у Німеччині розвинена

слабо. Тому паперові, скляні та полімерні відходи скидають у

контейнери без оплати. Натомість у країні існує жорстка система,

що не дозволяє викинути сміття в непризначене для цього місце.

Особливо це стосується таких небезпечних відходів, як акумуля-

тори, елементи живлення, автопокришки тощо. Система штрафів

та пропаганда змушують «власників» цих відходів здавати їх у

спеціальні пункти прийому. Більше того, за прийом від них ста-

рої електроніки, холодильників, побутової техніки власники самі

сплачують певні гроші, якими покривають витрати на неприбут-

кову утилізацію.

За роки своєї діяльності товариство «Дуальна система Ні-

меччини» створило 17 тисяч додаткових робочих місць та 320

176

сортувальних пунктів. Кількість зібраної та переробленої упаков-

ки сягає 5 млн тонн щороку. Загальна кількість побутового сміття

за роки функціонування «Дуальної системи» скоротилась у Німеч-

чині на 15%'. Наприклад, у Берліні управління, яке займається

розвитком міста, містобудівництвом та захистом навколишнього

середовища, має відділ з управління відходами. Він займається не

тільки тими відходами, які є нині, але й вивчає перспективу на

10 років вперед. Сенат проводить політику зменшення відходів.

Для цього є спеціальна служба, яка займається екологічним про-

світництвом.

ФРН, однією з перших у світі, налагодила збирання скла і

склобою роздільно за забарвленням — білим, зеленим, коричне-

вим. Таке сортування сприяє виробленню з вторинної сировини

продукції відмінної якості. Упаковки із синтетики і сумішей ма-

теріалів збираються в контейнерах жовтого кольору в містах і

жовтих мішках у селах. Ця маса поділяється на фракції на 40

сортувальних лініях, після чого проходить механічну або терміч-

ну утилізацію. Блакитний колір мають місткості, де збирається

використана упаковка з вмістом металів. Магніти на сортуваль-

них лініях відокремлюють залізисті фракції від алюмінієвих. До

зелених контейнерів кладуть залишки дерев'яних упаковок із про-

мислових підприємств і домашніх господарств.

У Німеччині сортування побутових відходів населенням ма-

теріально стимулюється. Там кожну групу відходів вивозять окре-

мо, за певними графіками. Мешканці будинків кладуть відходи до

контейнерів або пакетів, різних за кольорами чи емблемами-поз-

начками. Придатні для утилізації компоненти транспортуються до

сортувальних установок, де відбувається їх доведення до конди-

цій, які відповідають технічним умовам приймання на промислові

підприємства як вторинна сировина

Стаття Ь.541-1 Екологічного кодексу Франції головні цілі у

сфері управління відходами формулює таким чином:

— запобігання або скорочення виробництва і негативної дії

відходів, зокрема, від промислової і торгівельної діяльності;

Див.: Супруненко

О.

Сміттєва ера: від світання

до

смеркання [Електронний

ресурс]

/ О.

Супруненко.

—

Режим доступу: -\у\у\у.(И.иа/3000/3320/3205і/

Див.: Кучеренко

О.

Наука про сміття [Електронний ресурс]

/ О.

Кучеренко.

— Режим доступу: \у\у\у.<іау.иа/36092/

177

— організація належного перевезення відходів;

— оцінка відходів стосовно їх вторинного використання, ре-

циклінгу або здобуття з відходів багато разів використовуваних

матеріалів або енергії;

— забезпечення публічності інформації про дії на довкілля

і громадське здоров'я в результаті операцій, пов'язаних з ви-

робництвом і видаленням відходів, за умови дотримання правил

конфіденційності, передбачених законом, а також заходів, призна-

чених попереджати про це або компенсувати несприятливі дії.

Відходами вважаються будь-які отримані в результаті про-

цесів виробництва, трансформації або використання речовини,

матеріали або продукти, залишені (викинуті) власником, або ті,

які він має намір залишити (викинути) або від яких має намір

позбавитися, що є аналогом відповідних положень українського

законодавства.

Кінцевими відходами є відходи, отримані в тому числі й у

результаті обробки відходів, які не можуть бути більше піддані

обробці в поточних технічних і економічних умовах, зокрема шля-

хом витягання утилізованої частини або іншим чином зменшення

їх шкідливого або небезпечного характеру.

Видалення відходів включає операції збору, транспортування,

зберігання, сортування і обслуговування, необхідні для рекупе-

рації елементів і багато разів використовуваних матеріалів або

енергії в умовах, що дозволяють уникати шкідливих дій.

Головна вимога при поводженні з відходами сформульована у

Франції так: «Будь-яка особа, що виробляє відходи або що во-

лодіє ними в природних умовах, які негативно позначаються на

грунті, флорі й фауні, пошкоджують території або ландшафти,

забруднюють повітря або води, породжують шуми і запахи і в

цілому завдають збитку здоров'ю людини і довкіллю, зобов'язана

в цьому випадку забезпечувати або заставляти забезпечувати усу-

нення цього збитку в умовах, що дозволяють уникати вищезазна-

чених дій» (стаття Ь.541-2).

Всі витрати з виконання необхідних аналізів, експертиз або

технічних випробувань несуть залежно від конкретних обставин

особи, що володіють відходами, транспортують, генерують, переда-

ють, експортують або імпортують відходи. Відмітимо, що це один

із аспектів реалізації відомого принципу «забруднювач платить».

178

Підприємства, які виробляють, імпортують, експортують, зни-

щують або транспортують відходи, зобов'язані надавати адмініст-

рації будь-яку інформацію, що стосується джерела походження,

природи, характеристик, кількості, порядку і умов видалення від-

ходів, які вони виробляють, передають або приймають як вантаж.

Національний план видалення відходів приймається «відпові-

дальним міністром довкілля для деяких категорій відходів, список

яких встановлений декретом Державної Ради через їх небезпеку

або особливості поводження і зберігання».

Спеціальні промислові відходи, що фігурують, зважаючи на їх

небезпечні властивості, у списку, встановленому декретом Держав-

ної Ради, не можуть поміщатися в установки із зберігання, в яких

розміщуються інші категорії відходів. Починаючи з 1.07.2002 року

в установки видалення відходів за допомогою складування (три-

валого зберігання) дозволяється приймати лише кінцеві відходи.

Деталізація норм Кодексу, включаючи викладені вище, здій-

снюється, перш за все, на рівні урядових актів — декретів

Державної Ради, частково включених в підзаконну частину Еколо-

гічного кодексу. Так, згаданий французький національний список

відходів міститься сьогодні в Додатку II до Декрету № 2002-540 від

18.04.2002 року про класифікацію відходів. Він заснований на Євро-

пейському Каталозі Відходів, схваленому Європейською Комісією

у вигляді додатка до рішення № 2000/532/ЄС від 3.05.2000 року

9.3. До середини 60-х років у США проблема відходів, і не-

безпечних і звичайних, розглядалася виключно як місцева. У ба-

гатьох сільських районах діяли лише невеличкі постанови, що

стосуються видалення відходів. У найбільш населених районах

були створені приватні служби, уповноважені видаляти сміття,

збирати тверді відходи і вивозити їх на приватні або муніципальні

звалища. Муніципалітети зазвичай приймали постанови, регулюю-

чий збір і видалення відходів на їхніх територіях. Вклад штатів у

правове регулювання стосунків у даній сфері незначний.

Перше федеральне законодавство про тверді відходи (1965 р.)

передбачало виділення субсидій на дослідження відповідних про-

Див. докладніше: Хохлявин

С.А.

Зкологический кодекс Франции

нормьі

финансового характера, обеспечивающие

его

реализацию

при

обращении

отходами

[Електронний ресурс]

С.А. Хохлявин.

—

Режим доступу: \у\у\у.1а\у.ес1іі.ги/5сгірі/

таІгес1ігес1.а5р?таіЮ

179

блем, а також надання фінансової допомоги муніципалітетам і

штатам у здійсненні контролю за відходами. Відповідно до при-

йнятих 1970 року поправок до Закону про видалення твердих

відходів, на федерацію покладений обов'язок приймати плани, в

яких у числі іншого повинні передбачатися обмеження з приводу

відкритого спалювання і скидання. 50-75% витрат на створен-

ня нових або вдосконалення старих установок з видалення від-

ходів почали покриватися за рахунок федеральних фондів

. Проте

регулятивні повноваження залишилися за штатами і місцевими

органами. Відзначимо, що федеральне законодавство про тверді

й небезпечні відходи розвивалося паралельно законодавству про

забруднення повітря і води.

1976 року Конгрес прийняв Закон про збереження і відновлен-

ня ресурсів, що визначив комплексну схему залучення федераль-

них, штатних і місцевих органів у процес відновлення ресурсів і

видалення твердих і небезпечних відходів. Враховуючи необхід-

ність проведення одноманітної національної політики, Закон пе-

редбачає самостійні схеми для звичайних і небезпечних відходів.

1) Звичайні відходи. Відносно цих відходів розд. Д Закону

встановлює модель міжурядової співпраці, відповідно до якої фе-

деральний уряд забезпечує технічну і фінансову допомогу штат-

ним і місцевим органам. Для здобуття такої допомоги штати

зобов'язані подати на схвалення в Агентство з довкілля охорони

плани по твердих відходах. Відповідно до ст. 4003 ЗСВР, ці плани

повинні відповідати певному мінімуму вимог, включаючи заборону

владнати відкриті звалища, враховувати чинники довкілля при

видаленні твердих відходів. Одночасно вони встановлюють необ-

хідні регулятивні повноваження штатів. Агентство зобов'язане

обнародувати постанови, регулюючі надання допомоги в розвитку

і вживанні планів штатів, встановлювати критерії, що дозволяють

визначити, які звалища можна вважати відкритими, а які сані-

тарними

. Але основними повноваженнями з прийняття постанов,

регулюючих збір і видалення твердих відходів, наділені штатні,

місцеві й регіональні агентства. Схема контролю за твердими

відходами, поміщена в розд. Д ЗСВР, нагадує схему Закону про

Див.:

РиЬ. І. N.

91—512,

5іаі.

1227.

Див.:

ІІ.5.С.А.

6943;

ІІ.5.С.А.

6941

40 СРК Рі. 241

(1985).