Сурілова О.О. Порівняльне екологічне право

Подождите немного. Документ загружается.

0.0. СУРІЛОВА

Порівняльне

ПРАВО

Навчальний посібник

Міністерство освіти і науки України

Одеська національна юридична академія

О.О. СУРІЛОВА

ПОРІВНЯЛЬНЕ ЕКОЛОГІЧНЕ

ПРАВО

Навчальний посібник

Одеса

ФЕНІКС

2010

ББК 67.447(4Укр)я43

УДК 439.4(477)

С90

Рекомендовано

до

друку рішенням Вченої ради

Одеської національної юридичної академії

Протокол № 4 від 21.01.2010 року.

Рецензенти:

Бехруз ХМ., доктор юридичних наук, професор;

Зелінська Н.А., доктор юридичних наук, професор.

Сурілова О.О,

С90 Порівняльне екологічне право: Навчальний посібник. — О : Фєникс, 2010. — 220 с.

15ВИ 978-966-438-285-1.

Навчальний посібник розрахований на студентів вищих юридичних навчальних

закладів, юристів-практиків та всіх, хто цікавиться проблемами екологічної безпеки,

екологічним законодавством країн сучасного світу.

ББК

67.447

(4Укр)п43

УДК 439.4(477)

І5ІЖ 978-966-438-285-1

ВСТУП

Останнім часом екологічні проблеми, зокрема різка зміна кліма-

ту, деградація навколишнього природного середовища, виснажен-

ня природних ресурсів, набувають глобального характеру. Земна

куля становить собою єдину екологічну систему. Процеси дегра-

дації довкілля (мігруючі забруднення, опустелювання) не знають

державних кордонів, ефективна охорона довкілля (мігруючих тва-

рин, птахів, територій спільного використання, зокрема) можли-

ва тільки спільними зусиллями всього світового співтовариства.

Сьогодні практично всі розвинені країни замислюються про про-

ведення сумісної політики з охорони довкілля, багато з них на-

копичили цінний досвід у справі охорони навколишнього природ-

ного середовища. Загострення екологічних проблем і вихід їх за

національні рамки поставили перед людством глобальне завдання

розробки і здійснення екологічної політики, об'єднуючої інтереси

держави, бізнесу і населення. Йдеться не тільки про міжнародне

співробітництво, але й про уніфікацію правового забезпечення

природоохоронної діяльності всіх країн світу на основі дослід-

ження досягнень у цій сфері, здійснення порівняльного аналізу.

У сучасному суспільстві при правильно побудованій співпра-

ці держав екологія стає чинником інтенсифікації економічного

розвитку. Так, починаючи з 80-х років XX століття, розвинені

країни демонструють значні успіхи в енергозбереженні, запере-

чуючи тези про прямий зв'язок між економічним зростанням і

збільшенням споживання енергії.

Товари і послуги з контролю, запобігання і ліквідації забруд-

нення довкілля сьогодні стали так-само конкурентоспроможні на

внутрішньому і світовому ринках, як і інші високотехнологічні

товари і послуги. У той самий час вирішення екологічних про-

блем, які гостро постали перед Українською державою та мають

глобальний характер, передбачає аналіз, оцінку, врахування та

використання правових досягнень, що накопичило світове співто-

вариство в галузі охорони довкілля.

Глава 1. Загальна характеристика взаємодії

суспільства і природи. Поняття і предмет

екологічного права

1.1. Основні концепції взаємодії людства і природи.

1.2. Концепція сталого розвитку.

1.3. Глобальні закони природи як основа екологічного

законодавства.

1.4. Поняття порівняльного екологічного права.

1.1. Упродовж всієї своєї історії людське суспільство розви-

вається в оточуючому його природному середовищі та взаємодіє

з природним базисом. Людство використовує природні ресурси,

змінює природне середовище відповідно до своїх потреб. Вплив

людської цивілізації на природу обумовлюється розвитком ма-

теріального виробництва, науки і техніки, громадських потреб, а

також характером суспільних відносин.

Вплив людини на природу й обмежені уявлення про її фунда-

ментальні закономірності призводять до того, що людина в досяг-

ненні миттєвих цілей із забезпечення функціонування свого біоло-

гічного організму, втручаючись у природу, знищує її як головну

умову свого існування. Брак знань про природні процеси веде до

того, що найбільш віддалені наслідки тих дій, які спрямовані на

досягнення поставленого результату, виявляються зовсім інши-

ми, часом і зовсім протилежними тому, що було необхідним. Це

призводить до екологічних криз і катастроф (наочний приклад

— глобальне потепління).

При цьому через наростання ступеня дії суспільства на при-

роду відбувається розширення рамок географічного середовища

і прискорення деяких природних процесів: накопичуються нові

властивості, що дедалі більш віддаляють її від природного стану.

Водночас, якщо позбавити сучасне географічне середовище його

властивостей, створених працею багатьох поколінь, і поставити

сучасне суспільство у вихідні природні умови, то воно не зможе

існувати: людина геохімічно перетворила світ, і цей процес вже

є незворотним.

Протягом усього свого існування людина намагається виз-

начити своє місце у природі, усвідомити значення природи як

філософської категорії, просторового базису і необхідної умови

існування людства. Історично склалися такі основні уявлення

про природу і право: Доля, Скарб, Довкілля, Ресурс, Біосфера.

Відповідно, у ставленні людини до природи можливо виділити

такі етапи: 1) біогенний — адаптаційний, присвоюючий; 2) тех-

ногенний — частково перетворюючий; 3) ноогенний — системно-

перетворюючий.

Всі вони тією чи іншою мірою визначають основні тенденції

розвитку законодавства.

У стародавніх суспільствах з недостатнім розвитком науки й

економіки природа безпосередньо впливала на життя суспільс-

тва. Природа сприймалася як божественне провидіння. Для пра-

ва було характерне таке саме сприйняття. У ньому відбивалися

лише ті питання, які стосувалися внутрішніх проблем існування

суспільства. Зміст правових норм, регулюючих природокористу-

вання, визначався потребами окремих індивідуумів і їх груп, нап-

риклад, у використанні пасовищ або водних джерел, а не інтере-

сами охорони довкілля. Запобігти його деградації вдавалося лише

за рахунок недостатнього розвитку господарства і використання

традиційних технологій.

Однак уже в ті часи є приклади природоохоронних законів.

Впродовж китайської історії правителі Китаю завжди дуже уваж-

но ставилися до розробки, використання природних ресурсів і

управління в цих сферах. Розвиток екологічних ідей у стародав-

ньому Китаї почався на базі ідей про захист живих природних

ресурсів. Діяльність з охорони довкілля в Китаї включала в себе

два основні напрями: створення спеціальних органів і системи

чиновників з питань охорони довкілля.

У період, передуючий першій китайській династії Ся

(XXI ст. до н.е. — XVI ст. до н.е.), за часів трьох ідеальних

государів, був створений орган, що відав питаннями охоро-

ни оточуючого середовища. Згідно з «Ритуалом Чжоу» в епо-

ху імператора Шуня існували спеціальні «чиновники юй», до

компетенції яких входили екологічні питання. У період динас-

тії Чжоу (XI ст. до н.е. — 256 р. до н.е.) управління природ-

ними ресурсами здійснювалося спеціальною структурою Ситу

Фе, розділеною на окремі департаменти (юй, хен). Основним

їхнім завданням було створення спеціальних обгороджувань

у районах, багатих природними ресурсами, а також встанов-

лення певних тимчасових періодів для розробки різних видів

природних ресурсів і заборони на їх свавільний захват, розробку

і використання.

Згідно із законами «Статуту привласнення природних ре-

сурсів»: «Не дозволяється руйнувати дома, засипати колодязі,

рубати дерева, вбивати тварин. Порушники засуджуватимуться

до смерті без поблажливості». Хоча ці правила є правилами вій-

ськової дисципліни, проте вони включають у себе й аспекти охо-

рони природних ресурсів. Крім того, у «Ритуалі Чжоу» в розділах

«Закони князя» і «Щомісячні укази» наведені правила полювання

для кожної пори року і передбачені різні заборони для кожного

з дванадцяти місяців. У ранній період історії Китаю були вироб-

лені базові екологічні закони. За часів правління династії Шан

(Інь) (4000 р. до н.е. — XXI ст. до н.е.) були опубліковані такі

закони: «Навесні заборонялося вирубування дерев у гірських лі-

сах для того, щоб дозволити рослинам добре розростатися, вліт-

ку заборонялася риболовля, аби забезпечити розмноження риб».

Це — спосіб вираження правової норми, який має прихований

заборонний характер. Законом було закріплено, що людина, яка

викидає сміття на громадську дорогу, карається відрубуванням

обох рук.

На бамбукових дошках, знайдених при розкопках у пров.

Хубей, були виявлені закони з охорони природних ресурсів.

Згідно із Законом про землю у сфері охорони природних ре-

сурсів були прийняті такі закони: «У другому місяці весни

заборонено рубати дерева і засипати русла річок і струмків. До

настання літа заборонено випалювати траву і збирати рослини

з молодими паростками, а також полювати на дитинчат тварин,

збирати яйця з пташиних кубел, труїти рибу і ставити капка-

ни і сіті. Жителі сіл, розташованих поблизу від пасовищ диких

тварин або інших заповідних районів, не повинні полювати із

собаками в період розмноження диких тварин. Відповідальні

за заподіяння збитку природі чиновники і керівники відомств,

що відають питаннями охорони довкілля, виряджаються у від-

ставку і піддаються судовому переслідуванню». Крім того,

були суворо регламентовані охорона й управління гірськи-

ми і лісовими ділянками, а також водними ресурсами, сіль-

ськогосподарськими угіддями, а за діяння, що призвели до

руйнування природних екосистем, були встановлені заходи

покарання

З індустріальним розвитком виникла потреба підвищення про-

дуктивності, зокрема за рахунок розширення природокористу-

вання і підвищення навантажень на довкілля. Суспільство не

лише пристосовується до природи, але й починає змінювати ЇЇ

відповідно до своїх виробничих, політичних, естетичних потреб.

Природа перетворюється з доленосної реальності на засіб ви-

робництва. На цьому етапі природа розглядається як скарбниця.

Землі меліоруються, води перерозподіляються, передаються в

публічне управління. Водний закон Німеччини 1877 року свідчив,

що господарське значення проточних вод, які використовуються в

промисловості й сільському господарстві, мало бути всесторонньо

й ефективно визначено з метою зменшення частини національного

багатства, яка не знаходить вживання. Водне право розглядало

води як джерела питної води; води, що використовуються в про-

мисловості; місця скидання стічних вод. Регулювалося конкуру-

юче водокористування. Право охоплювало проблеми освоєння і

розподілу природних ресурсів. Питання охорони природи практич-

но не розглядалися як об'єкт правового регулювання

У результаті стали помітні шкідливі наслідки, до яких призво-

дить індустріальний розвиток, а саме забруднення вод, ґрунтів,

повітря, вирубка лісів, зміна клімату, зникнення багатьох видів

тварин і рослин. У середині XX століття виникає нове бачення

природи. Природа стала сприйматися як оточуюче середовище і

зовнішня необхідна умова життя людини, якій загрожує небез-

пека, а отже, необхідний захист. Формулюються першочергові

завдання охорони природи. Виникає екологічне право як галузь

права. Величезний вплив на зміну світовідчування суспільства

справив твір «Межі зростання», який вийшов друком 1972 року.

Автори книги дійшли таких висновків:

Див. докладніше:

Лю Хун

Янь. Зкологическая политика Китая: история

развития

современное состояние

/ Лю

Хун Янь

Политика

общество.

—

2006.

№ 6. - С.

108-124.

Див.: Винтер

Г.

Окружающая среда, ресурси, биосфера. Представлення

природе

праве

/ Г.

Винтер

Зкологическре право.

—

2001.

— № 3. — С.

30-36.

1. Якщо існуючі тенденції зростання чисельності населення

світу, індустріалізації, забруднення навколишнього середовища,

виснаження ресурсів, виробництва продуктів харчування зали-

шаться незмінними, межі зростання на нашій планеті будуть

досягнуті протягом найближчих 100 років. Найбільш вірогідним

результатом стане раптове неконтрольоване зниження чисель-

ності населення й обсягу виробництва.

2. Ці тенденції можливо змінити і створити умови еколо-

гічної та економічної стабільності, яка збережеться й у майбут-

ньому. Стан глобальної рівноваги має бути таким, аби кожна

людина могла задовольнити основні матеріальні потреби і мала

можливості для реалізації свого творчого потенціалу.

3. Якщо людство вибере дорогу сталого розвитку, то чим

швидше почне працювати над його здійсненням, тим більше буде

шансів досягти успіху'.

Вийти за межі означає ненавмисно вийти за рамки обмежень,

що накладаються законами розвитку природи. Незважаючи на

вдосконалення технологій, суворішу природоохоронну політику,

використання багатьох природних ресурсів і потоки забруднень

вже вийшли за межі стійкості. Навколишнє середовище не може

вистояти, починається безповоротний процес його деградації.

Зв'язано це, у першу чергу, із стрімкими змінами в системі «сус-

пільство — довкілля», викликаними зростанням чисельності насе-

лення світу і розвитком економіки.

У людській діяльності зростання розглядається як досягнення,

засіб вирішення невідкладних проблем. У розвинених державах

економічне зростання дозволяє забезпечити зайнятість населення,

соціальну стабільність, підвищити якість життя. У бідних країнах

економічне зростання розглядається як засіб виходу з убогості.

Проте зростання породжує і проблеми.

Розміри земної кулі кінцеві. Будь-яке матеріальне зростання,

включаючи зростання людської популяції і обсягу вироблюваних

продуктів, не може тривати вічно. Межами зростання є межі

інтенсивності потоків енергії і матеріалів, необхідних для життя

людей і функціонування промисловості. Населення й економіка

Медоуз

Д. За

пределами роста

: пер. с

англ.

/ Д.

Медоуз,

Й.

Рандерс.

—

М.:

Прогресе «Пангея», 1994.

— 303 с.

залежать від наявності сировини, джерел енергії і води, що зна-

ходяться в природі, можливості планети переробити відходи, що

утворюються в результаті людської діяльності. Межі зростання

— це межі здатності планетарних джерел забезпечувати ці пото-

ки матеріалів і енергії, можливості стоків — поглинати забруд-

нення і відходи.

Всі основні елементи системи «суспільство — навколишнє се-

редовище» (чисельність населення, виробництво продуктів хар-

чування, промислове виробництво, вжиток ресурсів, забруднення

довкілля) у даний час перебувають у стані експоненціального

зростання.

Таке зростання відбувається, якщо зростаючий об'єкт вироб-

ляє сам себе (живі організми, включаючи людину; промисловий

капітал) або його зростання обумовлене тим чинником, що від-

творює сам себе (виробництво продуктів харчування, генерування

забруднень).

Зростання чисельності населення визначається показниками

народжуваності та смертності. Навіть при врахуванні впливу

культурологічних, національних, місцевих особливостей просте-

жується закономірність, що дозволяє зробити висновок про те,

що чисельність населення змінюється відповідно до трьох моде-

лей. Ця теорія отримала назву теорії демографічного переходу.

1. У країнах з низьким рівнем розвитку значні як народ-

жуваність, так і смертність, при цьому спостерігається низький

приріст населення.

З поліпшенням якості життя і харчування, підвищенням рівня

охорони здоров'я смертність падає, а народжуваність, за інерцією

людського мислення, залишається високою. Відбувається швидке

зростання населення. Поступово люди залучаються до способу

життя індустріального суспільства, народжуваність знижується

і приріст населення стабілізується, а в ряді випадків стає нега-

тивним.

2. У країнах із середнім рівнем розвитку промисловості й

охорони здоров'я смертність падає, а народжуваність залишаєть-

ся високою. Темпи зростання населення високі.

3. Високорозвинені країни Європи й Америки характеризу-

ються низькою смертністю, низькою народжуваністю і невисоким,

навіть нульовим, приростом населення.