Сурілова О.О. Порівняльне екологічне право

Подождите немного. Документ загружается.

Генеральна Асамблея ООН визначає основні напрями та при-

нципи екологічної політики міжнародного співтовариства, скли-

кає міжнародні конференції ООН з актуальних проблем охорони

навколишнього середовища, розробляє рекомендації і проекти

міжнародних конвенцій з відповідних питань, створює організа-

ційні структури екологічного профілю, вживає інших заходів для

розвитку багатостороннього і двостороннього співробітництва де-

ржав у екологічній сфері.

Відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН від

15 грудня 1972 року і з урахуванням рекомендацій Стокгольмсь-

кої конференції ООН з навколишнього середовища, був утворе-

ний спеціальний міжурядовий орган — Програма ООН з навко-

лишнього середовища (ЮНЕП)

. Вищим органом ЮНЕП є Рада

керуючих, яких Генеральна Асамблея ООН обирає на чотири

роки. Рада періодично збирається на свої засідання для обго-

ворення і вирішення найбільш важливих питань міжнародного

співробітництва в галузі охорони навколишнього середовища (звіт

про роботу ЮНЕП, план наступних дій, фінансування відповідних

заходів тощо).

Поточне управління діяльністю ЮНЕП здійснюють Виконав-

чий директор, якого обирає Генеральна Асамблея ООН на чоти-

рирічний строк, та Кабінет постійних представників. Виконавчому

директорові підпорядкований Секретаріат. З 1997 року діє також

Комітет міністрів на вищому рівні, підпорядкований Раді керую-

чих. Він здійснює функції нагляду за ефективністю та прозорістю

діяльності Секретаріату.

До структури ЮНЕП входить також Фонд навколишнього се-

редовища для надання додаткової фінансової підтримки міжна-

родним екологічним заходам, які вживаються в рамках ЮНЕП;

формується на основі добровільних внесків країн-членів ЮНЕП і

витрачається відповідно до рекомендацій ради керуючих.

В організаційній діяльності ЮНЕП головними є чотири пріо-

ритетні напрями: збирання, аналітична обробка і поширення ін-

формації про стан навколишнього середовища у світі; формування

завдань і стратегії вжиття програмних заходів у глобальному

регіональному масштабах, а також у масштабах окремих країн

Див.: [Електронний ресурс].

Режим доступу: 1ііІр:/А*тотаміпер.ог£/

ініціювання розробки і прийняття екологічних договорів та кон-

цепцій; фінансування проектів і програм з Фонду навколишнього

гсродовища.

У сфері уваги ЮНЕП — міжнародні проблеми охорони нав-

колишнього середовища в контексті концепції сталого розвитку,

охорони і використання ресурсів Світового океану, опустелю-

и.іпкя, збереження тропічних лісів та біологічного різноманіття,

і.ібезпечення належних санітарно-екологічних умов у містах та

інших населених пунктах, боротьби зі стихійними лихами тощо.

Дедалі більшого поширення набуває створення спеціальних ко-

мітетів із дотримання міжнародних угод, що сприяє їх дотриман

ню У більшості випадків ці органи мають завдання контролювати

1.1 оцінювати дотримання угод, полегшувати країнам їх дотриман

та вживати заходів у разі недотримання. Вони роблять це на

підставі інформації, отриманої від Сторін, аналізу національних

жітів, розгляду конкретних справ недотримання угоди Сторона-

ми На відміну від процедури врегулювання спорів, механізм до-

ірнмання є багатостороннім неконфліктним інструментом.

іаприклад, Комітет з дотримання Картагенського протоколу,

що створений рішенням В5 1/7 Конференції Сторін на підставі ст.

Н протоколу і складається з 15 членів — незалежних експертів,

^праних на Конференції Сторін (по три представники від п'яти

регіонів ООН). Комітет отримує через Секретаріат подання про

недотримання протоколу.

Комітет з дотримання Картагенського протоколу може, зок-

рема, надавати консультацію або допомогу країні, яка не дотри-

мується протоколу; розробляти рекомендації Конференції Сторін

ПІНІ надання країні фінансової або технічної допомоги, передання

синології, проведення тренінгу персоналу та сприяння створен-

ню потенціалу; просити країну-учасницю розробити план дій для

жюигнення дотримання протоколу та строки його реалізації, які

мають бути погоджені з Комітетом

Подальші кроки вдосконалення організаційно-правового ме-

шізму, на нашу думку, пов'язані з ідеєю Екологічної конститу-

Див. докладніше: Кравченко

С.

Картагеиський протокол

про

біобезпеку:

щмійлеми дотримання

/ С.

Кравченко

Екологія. Право. Людина. — ]\5 1(31). —

С.

І!. 18.

ції землі, що належить українським вченим, які запропонували

прийняття Екологічної конституції Землі — глобального міжна-

родно-правового акта, покликаного гарантувати екологічну без-

пеку всіх країн світу. Такого акта, який би визначав допустимі

норми екологічної поведінки всіх держав в інтересах виживання

й процвітання цивілізації у XXI столітті. Конституція може вирі-

шити низку важливих для світової спільноти і кожного її члена

загальних проблем: сформувати систему екологічних прав людини

і закріпити її право на безпечне навколишнє середовище; визна-

чити напрями світової екологічної політики, а також екологічного

співробітництва держав та міжнародних організацій; заповнити

прогалини в міжнародно-правовому регулюванні екологічних від-

носин та зробити більш системною галузь міжнародного екологіч-

ного права; утворити додаткові міжнародні організаційно-правові

та судові гарантії забезпечення екологічного правопорядку у світі;

сприяти узгодженому розвитку національних систем екологічного

законодавства

Запропоновано утворити новий орган ООН з питань навколиш-

нього середовища. Таким органом могла б стати Рада Екологіч-

ної Безпеки на зразок Економічної і Соціальної Ради ООН для

економічної та соціальної сфери. Цю Раду можна було б утвори-

ти шляхом реформування теперішнього ЮНЕП. Раді Екологічної

Безпеки доцільно було б надати статус міжнародної спеціалі-

зованої організації, наділивши її широкими повноваженнями із

забезпечення безпечного навколишнього середовища, координації

міжнародного екологічного співробітництва, а також контролю за

виконанням Екологічної конституції Землі.

Складовою частиною механізму забезпечення реалізації Конс-

титуції має стати її судовий захист. Нині міжнародні судові спори

екологічного характеру розглядаються переважно загальними су-

дами. Це, зокрема, Міжнародний Суд ООН, Міжнародний арбіт-

ражний суд, Європейський суд з прав людини. Діють також деякі

спеціалізовано-галузеві судові органи — Міжнародний трибунал з

морського права, Міжнародний морський і річковий арбітражний суд.

Див. докладніше: Шемшученко Ю.С. Екологічна конституція землі:

від

ідеї

до практичного втілення

Ю.С. Шемшученко

Вісник НАН України.

—

2007.

—

№

9. — С.

3-7; Шемшученко Ю.С. Зкологическая конституция Земли: концептуаль-

ньіе подходьі

Ю.С. Шемшученко

Гос.

право.

—

2008.

— № 6. — С.

23-26.

1994 року була зроблена спроба утворення Міжнародного еко-

логічного суду. З ініціативи вчених-екологів на міжнародній ус-

і,птичій конференції в Мехіко було засновано судовий орган під

на.«пою

«Міжнародний суд екологічного арбітражу та примирен-

ня^ Однак з цього нічого не вийшло. Проте ідея залишилася.

11.2. Відповідно до ст. З Договору Про Європейський Союз

V редакції Лісабонського договору, ЄС намагається забезпечити

I і.ілий розвиток Європи, високий рівень охорони і поліпшення

якості навколишнього середовища.

Компетенція ЄС у сфері навколишнього середовища після під-

писання Лісабонського договору регулюється ст. XX Договору

Про функціонування ЄС».

Стаття 191 (колишня ст. 174) встановлює цілі політики Союзу

у сфері довкілля:

збереження, захист і поліпшення якості довкілля;

охорона здоров'я людей;

обачне і раціональне використання природних ресурсів,

мій

було передбачене раніше і встановлює нову мету — сприяння

їм міжнародній арені заходам, спрямованим на вирішення регіо-

нальних або глобальних проблем довкілля, і, зокрема, боротьба

II .іміною клімату.

І Іолітика Союзу у сфері довкілля прагне до досягнення ви-

сокого рівня її охорони з врахуванням різноманітності ситуацій

и різних регіонах Союзу. Вона заснована на принципах обереж-

ні

н"і'і й профілактичних дій; принципі усунення збитку довкіллю

шликом приділення уваги перш за все його джерелу; принципі

• моруднювач платить».

У цьому контексті заходи з гармонізації у сфері охорони дов-

ілля включають у відповідних випадках захисне застереження,

нис дозволяє державам-членам, виходячи з природоохоронних мо-

ІІІІШІ неекономічного характеру, вживати тимчасових заходів, що

піішадають під дію процедури контролю з боку Союзу.

При розробці своєї політики у сфері довкілля Союз врахо-

оуі :

наявні наукові й технічні дані;

природні умови в різних регіонах Союзу;

переваги і витрати, які можуть спричинити відповідні дії

іКиї бездіяльність;

— економічний і соціальний розвиток Союзу в цілому і зба-

лансований розвиток його регіонів.

У рамках своєї відповідної компетенції Союз і держави-члени

співробітничають з третіми країнами і компетентними міжнарод-

ними організаціями. Умови співпраці, яку здійснює Союз, можуть

виступати предметом угод між ним і зацікавленими третіми сто-

ронами.

Європейський парламент і Рада, постановляючи відповідно

до звичайної законодавчої процедури і після консультації з Еко-

номічним і соціальним комітетом і Комітетом регіонів, встанов-

люють заходи, які необхідно вжити Союзу для досягнення зазна-

чених у ст. 191 цілей.

У відступ від передбаченої в п. 1 ст. 191 процедури ухвалення

рішень Рада, постановляючи одноголосно відповідно до спеціаль-

ної законодавчої процедури після консультації з Європейським

парламентом. Економічним і соціальним комітетом і Комітетом

регіонів, приймає:

a) положення, які мають переважно податковий характер;

b) заходи, що впливають на:

— благоустрій території;

— кількісне управління водними ресурсами або на забезпе-

ченість подібними ресурсами;

— призначення земель, окрім управління відходами;

c) заходи, які помітно впливають на вибір держав-членів між

різними джерелами енергії і на загальну структуру їх енергопос-

тачання.

Рада, постановляючи одноголосно за пропозицією Комісії і

після консультації з Європейським парламентом, Економічним і

соціальним комітетом і Комітетом регіонів, може поширити вжи-

вання звичайної законодавчої процедури на сфери, зазначені в

першому абзаці ст. 191.

Єнропейський парламент і Рада, постановляючи відповідно до

зничайної законодавчої процедури і після консультації з Еконо-

мічним і соціальним комітетом і Комітетом регіонів, приймають

програми дій загального характеру, які фіксують цілі, що підля-

гають досягненню в пріоритетному порядку.

Без збитку окремим заходам, що вживає Союз, держави-члени

забезпечують фінансування і виконання політики у сфері довкілля.

Стаття 193 (колишня ст. 176) встановлює, що охоронні заходи,

які вживаються згідно із ст. 192, не можуть бути перешкодою для

збереження або введення будь-якою державою-членом суворіших

охоронних заходів. Ці заходи мають відповідати Договорам. Про

них повідомляється Єврокомісії.

Водночас тих самих цілей додержуються екологічна політика і

екологічне право держав-членів. Оскільки охорона навколишнього

середовища — важлива мета ЄС і держав-учасниць

, діяти на за-

хист довкілля входить у компетенцію і Союзу, і держав-членів.

У цьому контексті заходи з гармонізації у сфері охорони дов-

кілля включають у відповідних випадках захисне застереження,

яке дозволяє державам-членам, виходячи з природоохоронних мо-

тивів неекономічного характеру, вживати тимчасових заходів, що

підпадають під дію процедури контролю з боку Союзу.

В Європейському Союзі функціонує система спеціальних ор-

ганів, у компетенцію яких входять екологічні питання. У доповнен-

ні VI до Правил процедури Європейського парламенту перелічені

повноваження постійних комітетів. У структурі Європейського

парламенту створений постійний комітет з питань оточуючого

середовища, охорони здоров'я і захисту прав споживача, який

формує політику у сфері довкілля і має повноваження в питаннях:

— охорони повітря, вод, ґрунтів;

— зміни клімату;

— встановлення рівня акустичної дії;

— поводження з відходами;

— міжнародних і регіональних заходів, спрямованих на охо-

рону довкілля;

— охорони флори і фауни і місць їх заселення;

— морського права, якщо вони стосуються довкілля.

Щорік Комітет надає три звіти про стан екологічного законо-

і.'їнства Європейського Союзу та імплементацію його положень.

І'ожні два місяці Комітет спільно з Комісією проводять сесії

по питаннях імплементації і стану законодавства в країнах-кан-

шцатах. Проводяться попередні дослідження й обговорення з

.•рядами, громадськими організаціями, зацікавленими суб'єктами,

іехиічними експертами.

Див.: Европейский Суд. Решение 240/83 1985

5 513.

У складі Єврокомісії сформована Генеральна дирекція XI,

основним завданням якої є сприяння Єврокомісії у сфері довкілля.

Метою діяльності Генеральної дирекції є:

— забезпечення ефективної охорони довкілля з урахуванням

ситуацій, що склалися в різних регіонах;

— розробка екологічної політики;

— сприяння міжнародним заходам щодо охорони оточуючого

середовища на глобальному рівні;

— інтеграція екологічних вимог, співпраця з третіми

країнами і міжнародними організаціями у сфері охорони при-

роди;

— розробка нового законодавства і забезпечення того, щоб

погоджені заходи країни Євросоюзу втілювали в життя.

Генеральна дирекція визначає щорічні плани дій відповідно до

екологічних програм.

Повноваження Суду Європейських співтовариств щодо розгля-

ду екологічних справ включають:

— Розгляд позовів Єврокомісії проти держав-членів про вико-

нання зобов'язань відповідно до засновницьких договорів, у разі

порушення норм вторинного і третинного права.

— Позови про бездіяльність. Оскаржується невиконання

зобов'язань інституціями Союзу.

— Позови про анулювання. Предметом заперечування є не-

законний характер прийнятого інституціями ЄС нормативно-пра-

вового акта.

— Позови про відшкодування шкоди.

Омбудсмен ЄС призначається Європарламентом і приймає

скарги від фізичних і юридичних осіб на порушення в діяльності

інституцій і органів Союзу. Предметом розгляду є адміністративні

порушення, адміністративні помилки, зловживання владою, халат-

ність, несправедливість, некомпетентність, дискримінація, відмова

в наданні інформації.

Як вже було зазначено, компетенція ЄС щодо навколишнього

природного середовища є спільною з державами-членами.

Оскільки ФРН є Федерацією, важливо визначитися з розподі-

лом компетенції між Федерацією та Землями. Відповідно до п. 1

ст. 70 Конституції ФРН, Федерації належать тільки ті законодавчі

повноваження, які їй надає Основний Закон. Законодавчі повно-

важення, що не належать до компетенції Федерації, входять у

компетенцію Земель.

Право охорони природи, ландшафтів і водного господарства

становить конкурентну сферу (п. 1 ст. 74 Основного Закону).

Конкурентне регулювання поширюється на такі екологічні й

техніко-правові галузі: знищення відходів, збереження чистоти

повітря, боротьба з шумом, а також штучна зміна генетичної

(спадкоємної) інформації (п. І ст. 74). Регулювання виробництва

й використання атомної енергії й захисту від радіаційного випро-

мінювання віднесено до виключної компетенції Федерації (ст. 73 І

№ 14 Основного Закону). Важливі для екологічного права норми

можуть бути також видані в рамках законодавчої компетенції

Федерації у сфері цивільного, кримінального й процесуально-

го права, права економіки, земельного права і захисту рослин

від хвороб, шкідників, а також захисту тварин (п. 1 ст. 74).

Відповідно до п. З ст. 72 Основного Закону, Землі можуть при-

ймати норми, що відхиляються від федеральних, навіть якщо

Федерація прийняла в даній сфері законодавчі акти. Створення

органів управління й адміністративних процедур регламентують-

ся Землями. До процедурних, наприклад, належать такі важливі

для реалізації матеріального права норми, як правила дозвільних

процедур і процедур допуску

У ФРН створені органи спеціальної компетенції у сфері охо-

рони природи, використання природних ресурсів і екологічної

безпеки

Федеральне міністерство довкілля, природоохорони і реактор-

ної безпеки створено 1987 року і характеризується надзвичай-

но активною нормотворчою діяльністю. Структурне міністерство

складається з шести відділів: центральний відділ; конституційні й

економічні питання, а також міжнародна співпраця; водне госпо-

дарство, відходи, захист ґрунтів; довкілля і здоров'я, захист від

шкідливих викидів і безпека дорожнього руху; природоохорона й

Див.: Гетьман А.П. Еколого-процесуальна правова теорія: проблеми

ста-

новлення

розвитку

автореф. дис.

...

д-ра юрид. наук

А.П. Гетьман.

— X., 1995.

32 с.

Див.: АІІтапп

і.

ІІпшеІІроІШк

.Іогп АЙтапп.

—

Зіиіі^агі

Ьисіиз

Ьисіиз, 1997; Кбзіпегз

Ш.

ІІгг№е1іро1ІІІк

Мпігесі Кбзіпегз.

—

МипсНеп

Ойпіег

01го£ Уег1а£,

1997.

екологія; безпека ядерних об'єктів, захист від шкідливих випро-

мінювань, утилізація ядерних відходів.

Міністерству підкоряються федеральна служба довкілля, фе-

деральна служба природоохорони, а також федеральна служба

захисту від шкідливих випромінювань.

Федеральна служба довкілля виконує функцію підтримки ро-

боти міністерства науковою експертизою. Основні її завдання:

планування в галузі охорони довкілля; дослідження і кваліфікація

навколишнього середовища; узгодження техніки, процесів і про-

дуктів у галузі довкілля; оцінка матеріалів; гігієна вод, ґрунтів і

повітря; звітність, інформація і документація.

Компетенція її не поширюється на охорону природи й лан-

дшафтів: для цих напрямів була створена Федеральна служба

захисту природи, яка складається з федерального інституту по

питаннях довкілля і екології та підрозділів, що займаються захис-

том окремих видів, федеральної служби тваринного і лісового гос-

подарства. В її структурі виділені: відділ управління і центральні

інформаційні служби; відділ із захисту видів; відділ дослідження

і консультування.

До завдань служби належить виконання завдань федерації у

сфері природоохорони й охорони земель, а також галузеве і на-

укове сприяння галузевим міністерствам у питаннях природоохо-

рони.

Федеральна служба захисту від шкідливих випромінювань

складається з: центрального відділу; відомства з ядерної енергії;

відомства ядерної безпеки; відомства транспортування і похован-

ня; відомства захисту від випромінювань.

До завдань належить наукова й адміністративна підтримка

федерального уряду по питаннях ядерної безпеки, досліджень

радіоактивних речовин, поховання ядерних відходів, ведення фе-

дерального нагляду.

Окрім державних органів, міністерству підлеглі консультаційні

корпорації з чітко обкресленим колом завдань. Ці консультаційні

групи складаються з відомих громадських діячів і зобов'язані

спільно вживати заходів, що готують політичні процеси в галузе-

вому і консультаційному плані. До них належать спеціалізована

рада по питаннях довкілля; комісія з природоохорони і захис-

ту ландшафтів; комісія із захисту від шкідливих випромінювань;

комісія з реакторної безпеки; наукова комісія федерального уряду

«Глобальні зміни довкілля». Отримані за допомогою зазначених

органів дані й факти враховуються при формуванні екологічної

політики.

Інститут Роберта Коха також є федеральним органом, відпові-

дальним за дозволи для введення в обіг і випуск інженерно-мо-

дифікованих організмів.

У Землях екологічне управління організоване по-різному. Це

викликано розходженнями в розмірах і структурі Земель. На рівні

уряду всі Землі мають у своєму розпорядженні екологічне мініс-

терство. Найчастіше йдеться про міністерство з комбінованою

компетенцією. Наприклад, крім питань охорони навколишнього

середовища, компетенція охоплює завдання у сферах захисту прав

споживачів, сільського господарства, просторового планування

У Німеччині існує величезна кількість природоохоронних союзів

і громадських організацій. Серед них широко відомі національні

екологічні організації: ВІШО (Союз охорони навколишнього се-

редовища і природи Німеччини) і ІЧАВІ.І (Союз охорони природи

Німеччини). Ці організації впливають на прийняття екологічно

значимих рішень у Німеччині, бо діють на високому науковому

рівні по всій країні. Історії ВІШО й ІМАВІІ подібні: їхня при-

родоохоронна діяльність охоплює безліч регіонів і земель уже

близько 20 — ЗО років; вони займаються найрізноманітнішими

питаннями — від локальних заходів до проблем глобалізації та

зміни клімату

Спеціалізований суб'єкт охорони довкілля Французької Респуб-

ліки — Міністерство довкілля (з 2002 р. Міністерство екології і

довгострокового розвитку). Відповідно до постанови про компе-

тенцію, виданої 2002 року, Міністерство екології і довгостроково-

го розвитку є відповідальним у рамках охорони довкілля за заходи

щодо: охорони природи, ландшафтів, земельних ділянок, охорони

біологічної різноманітності, охорони прибережної смуги і гір, на-

гляду за полюванням і рибальством в прісних водах, нагляду за

розробкою кар'єрів і експлуатацією підприємств, що становлять

Див.: Сурілова О.О. Вказ. твір.

— С.

60-61.

Див.: Адвокати природи

зеленій Німеччині [Електронний ресурс].

- Ре-

жим доступу: НІір://209.85.129.і32/5еагсі^=сасЬе