Сурілова О.О. Порівняльне екологічне право

Подождите немного. Документ загружается.

Проте слід мати на увазі, що темпи приросту населення за-

лежать не лише від рівня економічного розвитку і доходів на-

селення, але й від впливу на спосіб ^життя людей рівня освіти,

зайнятості населення, традиції планування сім'ї, становища жінок

у суспільстві

Промисловий капітал також може зростати завдяки своїй здіб-

ності до відтворення. При певному обсязі промислового капіта-

лу виробляється щорік достатній обсяг промислової продукції.

Певна частина продукції є інвестиціями, які сприяють майбут-

ньому розширенню обсягу продукції. Величина інвестицій, як і

народжуваність, змінна і залежить від економічних можливостей і

рішень, що приймає людина. Значніший обсяг виробництва сприяє

збільшенню кількості продукції, що випускається, частина якої

йде на інвестування, зростання ж інвестицій приводить до зрос-

тання виробництва. Одночасно відбувається зношування (аморти-

зація) виробничих фондів (проведемо аналогію із смертністю).

Здібність до самовідтворення населення і промисловості визна-

чає їхню роль у світі. Саме люди і промисловість експлуатують

природні джерела сировини й енергії, витягують ресурси з при-

родного середовища, одночасно повертаючи в навколишнє сере-

довище відходи. Вочевидь, що існують межі темпів використання

сировини й енергії, межі можливостей прийому і зневаження від-

ходів природними системами, при перевищенні яких відбувається

порушення природного балансу і настає екологічна криза. Еколо-

гічна криза є результатом суперечності між економічними й еко-

логічними інтересами, між інтересами розширення виробництва

і здатністю біосфери до самовідновлення. У сьогоденні людство

живе в умовах екологічної кризи, яка виявляється не тільки в де-

градації природного середовища, але й у неспроможності суспіль-

ства зупинити ці процеси наявними засобами. Умовою виживання

людства стає переосмислення місця людини в природі, розробка

стратегії виживання у зміненому світі, розробка сучасних концеп-

цій взаємодії людства і природи.

Див. докладніше: Миронин

С.

Причини второго демографического перехода

[Електронний ресурс]

/ С.

Миронин,

О.

Козьірева.

—

Режим доступу: Шр://>учлу.

2Іеу.ги/65_36,Мт

На цьому етапі право довкілля носить виражений антропоцент-

ричний характер. Це виражено вже в самому понятті «довкілля»,

що відображає розуміння природи як житла людини. Заборона

шкідливої дії встановлюється, якщо вона загрожує, у першу чергу,

людині. Навіть норми, спрямовані на захист природи як такої, за-

безпечують здатність природи виробляти необхідні людині блага.

Показники якості довкілля орієнтовані на людину, її потреби.

Прогресивні ідеї оголошують природу загальнолюдською спадщи-

ною, що потребує захисту.

Ядром біосферної концепції є визнання природи загальним бу-

динком, де людина не є єдиним господарем. Людина як біоло-

гічний вид підпорядкована глобальним зв'язкам природи і може

зникнути як вид, якщо за допомогою інтелектуальної переваги

і технічних можливостей спробує придбати панування над при-

родою. Земля становить собою систему, що самоорганізуеть-

ся, самостійно координує хімічні, фізичні й біологічні процеси

таким чином, що досягається рівновага між ними. У систему

нтручається людина, виробляючи токсичні відходи, підвищені

обсяги вуглекислого газу. Це може призвести до зміни кліма-

ту і створити умови, неприйнятні для виживання людини, і у

той самий час стати поштовхом для формування нових видів,

за допомогою яких рівновага буде відновлена. Право враховує

це, обмежуючи втручання людини та намагаючись забезпечити

збалансований, сприятливий для природного довкілля розвиток

суспільства.

1.2. 1984 року в рамках ООН була сформована Міжнародна

комісія з навколишнього середовища і розвитку, яку очолила

прем'єр-міністр Норвегії Гро Харлем Брундтланд. Доповідь комісії

Наше спільне майбутнє», в якій обґрунтована концепція сталого

розвитку, була подана 1987 року. Сталий розвиток визначений

як такий розвиток, який задовольняє потреби теперішнього часу

і не ставить під загрозу можливість майбутніх поколінь задо-

польняти свої потреби. Сьогодні концепція сталого розвитку є

однією з прогресивних концепцій взаємодії суспільства і природи,

ішзнаною світовою науковою спільнотою універсальною базовою

категорією, навколо якої динамічно створюється система природ-

ішчонаукових і гуманітарних знань про соціальні, економічні, полі-

тичні, екологічні та інші процеси.

У той самий час концепція сталого розвитку не є однознач-

ною, так само як і її правове опосередкування. Навіть щодо змісту

терміна «сталий розвиток' ведуться наукові дискусії. Зв'язок між

суспільством, його діяльністю з використання природних ресурсів

планети та природою на Землі, інакше кажучи, діада «суспільство

— природа-, не може розглядатися (як це було раніше) тіль-

ки з натуралістичної точки зору, поза внутрішньою структурою

людського суспільства, узятого в цілому, як сукупність країн і

народів і як структура соціальних і соціально-політичних зв'язків

усередині них

Це якісно новий етап у розвитку людського суспільства, не-

обхідна умова збереження нинішньої цивілізації і переходу до

вищого ступеня її розвитку. Сталий розвиток означає, отже, гар-

монійний сумісний розвиток (коеволюцію) суспільства з його при-

родним середовищем, біосферою

Еколого-соціальна криза, з якою людство має діло вже де-

кілька десятиліть, неминуче змінює шлях розвитку цивілізації.

Складовою частиною концепції сталого розвитку стала фунда-

ментальна ідея дотримання прав майбутніх поколінь. Природні

ресурси Землі є загальною спадщиною всього людства, включаю-

чи як ті, що нині живуть, так і майбутні покоління. Мета — ви-

живання людини як біологічного виду. У той самий час дедалі

більше число людей усвідомлює, що само подальше існування

людства буде неможливим, якщо деградація природного місця

ііого існування перевищить деякий, поки невідомий критичний

рівень

Концепція сталого розвитку включає п'ять основних еле-

ментів:

1. Людство здатне надати розвитку сталий і довготривалий

характер, з тим щоб він відповідав потребам людей, що нині

Див.: Левашов В.К.

социальной сущности концепции устойчивого разви-

тия

В.К. Левашов.

— М„

1997.

— 179 с.

Див.: Гирусов

З.В. Мир в

поисках концепции устойчивого развития

З.В. Гирусов, Г.В. Платонов

Вестник Московского университета. Серия

Фило-

софия.

1996.

- № 1. - С.

3-14.

Див.: Кравченко С.М. Актуальні проблеми міжнародного права навколиш-

нього середовища: підручник

С.М. Кравченко, А.О. Андрусевич, Дж.Е. Бонайн;

за

ред. С.М. Кравченка.

— Л. :

Вид. центр ЛНУ, 2002,

живуть, не позбавляючи при цьому майбутні покоління можли-

вості задовольняти свої потреби.

2. Наявні обмеження у сфері експлуатації природних Р

сурсів відносні. Вони пов'язані із сучасним рівнем техніки і

с0

ціальної організації, а також із здатністю біосфери справлЯ

тИСЯ

з наслідками людської діяльності.

3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх лЮД

еи

і всім надати можливість реалізовувати свої надії на благополуч-

ніше життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток немож-

ливий.

4. Розміри і темпи зростання населення мають бути узгод-

жені із змінним продуктивним потенціалом глобальної екосистеми

Землі.

Особливо підкреслюється динамічний характер сталого Р

витку, який є не незмінним станом гармонії, а процесом зм

у якому масштаби експлуатації ресурсів, напрями капітало8

кла

день, орієнтація технічного розвитку та інституційні зміни узгод-

жуються з нинішніми і майбутніми потребами

Програми сталого розвитку базуються на «Порядку денН°

— XXI», одному з найважливіших документів, прийнятих на

гЛі

бальній екологічній конференції Ріо-92.

«Порядок денний — XXI» називає головні напрями дій:

— мінімізація споживання ресурсів;

— мінімізація виробництва відходів;

— запобігання завданню шкоди природі;

— управління енергією, зниження споживання і потреб;

— забезпечення основних прав людини

1.3. Закони розвитку природи створюють природно-нау

кОВ1

й філософські основи всілякої діяльності з природокористування

й охорони довкілля, у тому числі у сфері права. Урахування

за

конів природи при плануванні і здійсненні екологічно шкідливої

діяльності та їх дотримання повинно служити основним критер

ієм

екологічної обґрунтованості й допустимості такої діяльності,

їх знання і врахування особливо важливі при вжитті таких

Див.: Наше общее будущее

доклад Международной комиссии

по

окрУ

жа

ющей среде

развитию (МКОСР).

— М. :

Прогресе, 1989.

— 372 с.

Див.: Порядок денний

[Електронний ресурс]. — Режим доступу: 1іМР

;

\уилу.ип.ог§/ш5$іап/сопіегеп/ш$$(і/адепс1а21 /

правових заходів охорони природи, як нормування гранично до-

пустимих впливів на природу, оцінка впливу планованої діяль-

ності на довкілля, екологічна експертиза, планування заходів з

охорони природи та ін. Закони розвитку природи повинні врахо-

вуватися також при підготовці законопроектів про охорону дов-

кілля. Дотримання законів природи при прийнятті господарських,

управлінських і інших екологічно значимих рішень — одна з умов,

методологічна основа виходу з екологічної кризи.

До основних законів природи належать, зокрема, такі:

1. Закон максимізації енергії (закон Р. і Е. Одумів). Збере-

ження системи визначається найкращою організацією вступу в

неї енергії і використанням мінімальної кількості енергії з най-

більшою ефективністю.

2. Закон мінімуму (закон Ю. Лібіха). Життєві можливості ор-

ганізму визначаються екологічними чинниками, кількість і якість

яких близькі до необхідного організму (системі) мінімуму. Подаль-

ше їх зниження призводить до загибелі організму.

3. Закон обмеженості природних ресурсів. Правило одного

відсотка. Всі природні ресурси Землі є кінцевими, оскільки площа

Землі обмежена в просторі. Навіть ресурси, які ми відносимо до

категорії «невичерпних», не є такими. Обмеження накладає сама

енергетика біосфери, антропогенна зміна якої понад допустимої

межі за правилом одного відсотка виводить систему із стану

рівноваги.

4. Закон «Все або нічого» (закон Боуліча). Незначна дія не

впливає на природну систему, але накопичення таких дій призводить

до порушення природного балансу і динаміки природних процесів.

5. Закон константності (закон В.І. Вернадського). Правило

заповнення екологічних ніш. Кількість живої речовини природи

постійна. Убування кількості живої речовини в одній частині

біосфери означає її зростання в іншій частині. Порожня еколо-

гічна ніша має бути заповнена. При цьому відбувається заміна

великих високоорганізованих форм меншими і менш організова-

ними.

6. Закон внутрішньої динамічної рівноваги. Зміна будь-якої

із складових природних систем (речовини, енергії або інформації)

викликає якісні й кількісні зміни інших складових і системи в

цілому.

7. Закон розвитку природної системи за рахунок використан-

ня ресурсів довкілля. Ізольований розвиток, безвідходне вироб-

ництво неможливо.

8. Закон піраміди енергій. З одного трофічного рівня еко-

логічної піраміди переходить на іншій її рівень не більше 10%

енергії. Для здобуття з природного середовища одиниці корисної

продукції з кожним днем потрібно дедалі більше енергії.

9. Закон убиваючої природної родючості. На освоєних люди-

ною землях відбувається зниження природної родючості ґрунту,

причиною якої є порушення природних процесів ґрунтоутворення

внаслідок штучного зрошування, монокультури і т.д.

10. Закон екологічної кореляції. В екосистемі, як і в будь-якому

цілісному природно-системному утворенні, всі вхідні в неї види

живого й абіотичні екологічні компоненти функціонально відпові-

дають одне одному. Випадання однієї частини системи (напри-

клад, знищення виду) неминуче веде до зникнення всіх тісно

пов'язаних з цією частиною системи інших її частин і функціо-

нальної зміни цілого. Закон екологічної кореляції особливо важ-

ливий для збереження видів біорізноманіття, ніколи не зникаю-

чих ізольовано, але завжди взаємозв'язаних групою. Дія Закону

призводить до стрибкоподібності в зміні екологічної стійкості:

при досягненні порогу зміни функціональної цілісності відбуваєть-

ся зрив (часто несподіваний) — екосистема втрачає властивість

надійності.

Відомий американський учений-еколог Б. Коммонер зводить

основні закони екології до такого: 1) все пов'язано зі всім;

2) все повинно кудись діватися; 3) природа «знає» краще; 4) ніщо

не дається дарма

1.4. В умовах майже сформованої нової системи екологічного

законодавства України надзвичайно велику роль відіграє аналіз

та вдосконалення правових норм у цій сфері та процесів їх за-

стосування.

Однак тривалий час у сфері екологічних відносин в Україні

не надавалось достатньої уваги порівняльному правознавству.

Особливо це стосується порівняння різних суспільно-історичних

Див. докладніше: Коммонер

Б.

Замьїкающий круг

/ Б.

Коммонер.

— Л.:

Гидрометеоиздат, 1974.

— 272 с.

типів права. Тим часом саме порівняльне право дає можливість

глибше пізнати та покращити своє національне право.

Передумовами цього процесу є зростання екологічних погроз

і створення державами, зокрема Україною, США, державами За-

хідної Європи, законодавства у сфері охорони довкілля, а та-

кож потреби проведення транснаціональних екологічних дослід-

жень, міжнародного обміну і співпраці в цій сфері. На основі

активного розвитку порівняльно-правових досліджень відбулися

такі важливі події, які визначили подальший розвиток екологічно-

го законодавства багатьох країн світу, як запозичення ними систе-

ми оцінки впливу на довкілля, вперше розробленої у США, спри-

йняття національним екологічним законодавством різних держав,

зокрема України, принципу «забруднювач платить», який запро-

понувала Організація економічного співробітництва і розвитку.

В умовах глобалізації і наростаючої тенденції взаємовпливу і

взаємозалежності держав і їхніх правових систем розвиток на-

ціонального екологічного права невіддільний від порівняльного

екологічного правознавства як наукового методу і комплексного

наукового напряму, що має науково-теоретичне і практико-при-

кладне значення, та є актуальним для екологічного права

. Еко-

лого-порівняльні дослідження мають значення для вдосконалення

українського законодавства в галузі охорони довкілля і процесів

його застосування в Україні.

У даному контексті у предмет аналізу і зіставлення порівняль-

ного екологічного правознавства слід, зокрема, включати: норми і

правові інститути екологічного права України та інших країн; еко-

логічне законодавство цих держав, включаючи екологічні й інші

закони та інші нормативні правові акти; еколого-правові концеп-

ції; предмет і методи правового регулювання суспільних відносин

у сфері природокористування і охорони довкілля; еколого-правові

поняття і терміни та ін.

Предметом порівняльного екологічного права є: вивчення за-

гальних закономірностей та тенденцій розвитку екологічної полі-

тики різних країн світу з врахуванням їхніх природних і націо-

нальних особливостей; порівняльний аналіз екологічного законо-

Див.:

Лю

Хун Янь. Развитие зкологического права Китая

России

автореф.

дис.

...

канд. юрид. наук

Лю Хун Янь

;

Ин-т гос.

права РАН.

— М.,

2005.

— 24 с.

давства; дослідження специфіки еколого-правових відносин тієї

чи іншої країни, ефективності запровадження та функціонування

різних еколого-правових інститутів. Методи складає система за-

гальнонаукових та спеціально-наукових методів, що забезпечують

об'єктивний аналіз досліджуваних проблем: історико-правовий,

логічний метод, метод моделювання, системно-структурний, со-

ціогенетичний метод, структурно-функціональний; порівняльно-

правовий метод.

На основі дослідження й аналізу особливостей порівняльного

екологічного права воно визначається як: самостійна дисципліна

екологічного правознавства, зміст якої полягає в проведенні спе-

ціалізованих компаративістських досліджень, заснованих на нау-

ковому і системному підході щодо екологічних законів, практики

їхньої дії та екологічного правознавства різних держав; галузева

дисципліна порівняльного правознавства; нова суміжна наукова

галузь правознавства, загальна для порівняльного й екологічного

правознавства.

Завдання порівняльного екологічного правознавства полягають

у проведенні спеціалізованих систематизованих порівняльних до-

сліджень міжнародного, регіонального і національного екологічно-

го законодавства, практики його вживання і досягнень екологіч-

ного правознавства різних держав.

У числі особливостей порівняльного екологічного правознавс-

тва виділені; специфічний об'єкт дослідження — екологічне пра-

во різних держав та міжнародне екологічне право, які мають

комплексний характер, перебувають у тісному взаємозв'язку з

конституційним, адміністративним, цивільним, кримінальним і ін.

галузями права; широка сфера для порівняння, що дозволяє, зок-

рема, порівнювати екологічне право різних держав, зіставляти

національні еколого-правові системи і норми міжнародного права

довкілля, досліджувати різні еколого-правові системи і т.д.; слабо

обкреслені межі правових систем, що виявляється у скороченні

істотних відмінностей між ними, тенденціях до об'єднання еко-

логічного національного права різних держав і їхньому впливі

па міжнародне право довкілля; суміжний характер порівняльного

екологічного права

Див.:

Лю

Хун Янь. Вказ. твір.

Особливості порівняльного екологічного права як галузі порів-

няльного правознавства пов'язані з інтенсивним розвитком су-

часного екологічного права всіх рівнів, глобальним характером

екологічних проблем і, відповідно, приписів, значним обсягом

нормативного матеріалу, широким використанням досягнень і

термінології природничих наук, об'єктивно існуючим конфліктом

екологічних та економічних інтересів.

Глава 2. Принципи міжнародного екологічного права

2.1. Поняття принципів міжнародного екологічного права.

2.2. Система принципів міжнародного екологічного права.

2.3. Зміст та сутність принципів, що закріплюють пріо-

ритети прав людини на сприятливе навколишнє середовище

і сталий розвиток.

2.4. Зміст та сутність принципів, що проголошують

суверенітет держав на використання природних ресурсів.

2.5. Зміст та сутність принципів, що характеризують

відповідальність і обов'язки у сфері охорони навколишнього

середовища.

2.6. Зміст та сутність принципів, зорієнтованих на за-

побігання забрудненню навколишнього середовища і іншим

шкідливим діям на природу.

2.7. Зміст та сутність принципів міжнародної співпраці у

сфері охорони навколишнього природного середовища.

2.8. Зміст та сутність принципів, що забезпечують право

на інформацію.

2.9. Принципи, що встановлюють зобов'язання охорони

навколишнього середовища у випадках збройних конфліктів.

2.1. Поняття принципів права е однією з актуальних проблем

сучасної юридичної науки. І це не випадково, оскільки саме з

принципах права найяскравіше відбита його суть у всьому різно-

манітті складових, сторін і закономірностей.

З метою встановлення нового, справедливого глобального парт-

нерства шляхом створення нових рівнів співпраці між державами,

ключовими секторами суспільства і людьми, на Конференції ООН

і навколишнього середовища і розвитку (1992, Ріо-де-Жанейро)

була прийнята «Декларація Ріо» — основоположний політичний

документ, що містить генеральні принципи і зобов'язання із взає-

модії держав в екологічній і економічній сферах, які сприяють

екологічно сталому розвитку

. Ці принципи утворюють основу для

розвитку міжнародно-правової охорони навколишнього природного

Див.: Декларація принципів

РЮ

[Електронний ресурс],

—

Режим доступу:

•

і1«)п.га(іа.^0У.иа/с^і-Ьіп/1а\У5/таіл.с5І?лге£=995_455.