Сурілова О.О. Порівняльне екологічне право

Подождите немного. Документ загружается.

середовища, визначення регіональної та національної екологічної

політики. Вони впливають на концептуальні зміни і розвиток пра-

ва довкілля та отримали загальне визнання

З точки зору ООН і учасників Конференції, заснована на цих

принципах національна внутрішня і зовнішня екологічна політика

держави сприятиме забезпеченню національного і міжнародного

екологічного правопорядку.

У Декларації Ріо визначаються цілі, для яких ці принципи про-

голошуються. Основні з них — налагодження нової і рівноправної

співпраці в масштабах всього світу шляхом встановлення нових

рівнів співпраці між державами і народами; визначення перспек-

тив розвитку міжнародного права довкілля; розвиток національ-

ного законодавства у сфері довкілля і встановлення заходів, які

можуть бути найбільш корисними для підтримки сприятливого

стану довкілля і його відновлення.

Принципи, що містяться в Декларації Ріо, є джерелами ук-

раїнського права довкілля, і їх виконання в процесі національної

і міжнародної природоохоронної діяльності України може служити

критерієм оцінки правильності й обґрунтованості такої діяльності.

Принцип 1

Турбота про людей посідає центральне місце в зусиллях із

забезпечення стійкого розвитку. Людина має право на здорове і

плідне життя в гармонії з природою.

Принцип 2

Відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй і принци-

пів міжнародного права, держави мають суверенне право розроб-

ляти свої власні ресурси згідно із своєю політикою у сфері дов-

кілля і розвитку і несуть відповідальність за забезпечення того,

аби діяльність у рамках їхньої юрисдикції або контролю не за-

подіювала збитку довкіллю інших держав або районів за межами

дії національної юрисдикції.

Принцип З

Право на розвиток має бути реалізоване, аби забезпечити

справедливе задоволення потреб нинішнього і майбутніх поколінь

у сфері розвитку і довкілля.

Див.: Кравченко С.М., Андрусевич А.О., Бонайн Дж.Е. Актуальні проблеми

міжнародного права навколишнього середовища: Підручник

/ За

ред. С.М. Кравченко.

Л.:

Вид. Центр ЛНУ, 2002.

- С.

27-28.

Принцип 4

Для досягнення стійкого розвитку захист довкілля повинен

складати невід'ємну частину процесу розвитку і не може розгля-

датися у відриві від нього.

Принцип 5

Всі держави і всі народи співробітничають у вирішенні най-

важливішого завдання викорінювання бідності — необхідної умо-

ви стійкого розвитку — у цілях зменшення розривів у рівнях

життя й ефективнішого задоволення потреб більшості населення

світу.

Принцип 6

Особливому стану і потребам країн, що розвиваються, у першу

чергу найменш розвинених і екологічно найуразливіших країн,

надається особливе значення. Міжнародні дії у сфері довкілля і

розвитку мають бути також спрямовані на задоволення інтересів

і потреб всіх країн.

Принцип 7

Держави співробітничають у дусі глобального партнерства в

цілях збереження, захисту і відновлення здорового стану і ціліс-

ності екосистеми Землі. Унаслідок своєї різної ролі в погіршенні

стану глобального довкілля держави несуть спільну, але різну

:іа обсягом відповідальність. Розвинені країни визнають відпові-

дальність, яку вони несуть у контексті міжнародних зусиль із

лабезпечення стійкого розвитку з врахуванням стресу, який ство-

рюють їхні суспільства для глобального довкілля, і технологій і

фінансових ресурсів, якими вони володіють.

Принцип 8

Для досягнення стійкого розвитку і вищої якості життя для

всіх людей держави повинні обмежити і ліквідовувати нежит-

тєздатні моделі виробництва і вжитку і заохочувати відповідну

демографічну політику.

Принцип 9

Держави повинні співробітничати в цілях зміцнення діяльності

і нарощування національного потенціалу для забезпечення стій-

кого розвитку завдяки поглибленню наукового розуміння шля-

хом обміну науково-технічними знаннями і розширення розробки,

адаптації, поширення і передачі технологій, включаючи нові й

новаторські технології.

Принцип 10

Екологічні питання вирішуються найбільш ефективним чином

за участі всіх зацікавлених громадян — на відповідному рівні.

На національному рівні кожна людина повинна мати відповід-

ний доступ до інформації, що стосується довкілля, включаючи

інформацію про небезпечні матеріали і діяльність в їхніх грома-

дах, і можливість брати участь у процесах ухвалення рішень.

Держави розвивають і заохочують інформованість і участь на-

селення шляхом широкого надання інформації. Забезпечується

ефективна можливість використовувати судові й адміністративні

процедури, включаючи відшкодування збитків і засоби судового

захисту.

Принцип 11

Держави приймають ефективні законодавчі акти у сфері дов-

кілля. Екологічні стандарти, цілі, регламентації і пріоритети по-

винні відображати екологічні умови й умови розвитку, в яких

вони застосовуються. Стандарти, вживані одними країнами, мо-

жуть бути недоречними і зв'язаними з необгрунтованими еко-

номічними і соціальними витратами в інших країнах, зокрема в

країнах, що розвиваються.

Принцип 12

Для ефективнішого вирішення проблем погіршення стану дов-

кілля держави повинні співробітничати у справі створення спри-

ятливої і відкритої міжнародної економічної системи, яка привела

б до економічного зростання і стійкого розвитку в усіх країнах.

Заходи у сфері торгівельної політики, що вживаються в цілях

охорони довкілля, не мають бути засобом довільної або невиправ-

даної дискримінації або прихованого обмеження міжнародної тор-

гівлі. Заходи у сфері охорони довкілля, спрямовані на вирішення

трансграничних або глобальних екологічних проблем, повинні, на-

скільки це можливо, ґрунтуватися на міжнародному консенсусі.

Принцип 13

Держави повинні розробляти національні закони, що стосу-

ються відповідальності й компенсації жертвам забруднення та

іншого екологічного збитку. Держави оперативним і рішучішим

чином співробітничають також у цілях подальшої розробки між-

народного права, що стосується відповідальності й компенсації

за негативні наслідки екологічної шкоди, що її завдає діяльність,

яка ведеться під їхньою юрисдикцією або контролем, районам,

що знаходяться за межами їхньої юрисдикції.

Принцип 14

Держави повинні ефективно співробітничати з метою стриму-

вання або запобігання перенесенню і переведенню в інші держави

будь-яких видів діяльності й речовин, які заподіюють серйозного

екологічного збитку або вважаються шкідливими для здоров'я

людини.

Принцип 15

У цілях захисту довкілля держави, відповідно до своїх можли-

востей, широко застосовують принцип перестороги. У тих випад-

ках, коли існує загроза серйозного або безповоротного збитку,

відсутність повної наукової впевненості не використовується як

причина для відстрочення вжиття економічно ефективних заходів

із запобігання погіршенню стану довкілля.

Принцип 16

Національні власті повинні сприяти інтерналізації екологічних

витрат і використанню економічних засобів, зважаючи на під-

хід, згідно з яким забруднювач повинен, у принципі, покривати

витрати, пов'язані із забрудненням, належним чином враховуючи

суспільні інтереси, і не порушувати міжнародну торгівлю й ін-

вестування.

Принцип 17

Оцінка екологічних наслідків як національний інструмент

здійснюється відносно передбачуваних видів діяльності, які мо-

жуть справити значний негативний вплив на довкілля і які під-

лягають затвердженню рішенням компетентного національного

органу.

Принцип 18

Держави негайно повідомляють інші держави про будь-які

стихійні лиха або інші надзвичайні ситуації, які можуть приз-

вести до несподіваних шкідливих наслідків для довкілля в цих

державах. Міжнародне співтовариство робить все можливе для

надання допомоги державам, що постраждали від цього.

Принцип 19

Держави направляють іншим державам, які можуть виявитися

зачепленими, попередні і своєчасні повідомлення і відповідну ін-

формацію про діяльність, яка може мати значні негативні транс-

граничні наслідки, і проводять консультації з цими державами на

ранньому етапі й у дусі доброї волі.

Принцип 20

Жінки відіграють життєво важливу роль у раціональному ви-

користанні довкілля і розвитку. Тому їхня всебічна участь необ-

хідна для досягнення стійкого розвитку.

Принцип 21

Слід мобілізувати творчі сили, ідеали і мужність молоді світу

в цілях формування глобального партнерства, з тим аби досягти

стійкого розвитку і забезпечити краще майбутнє для всіх.

Принцип 22

Корінне населення і його общини, а також інші місцеві гро-

мади покликані відіграти життєво важливу роль у раціональному

використанні й поліпшенні довкілля через їхні знання і традиційну

практику. Держави повинні визнавати і належним чином підтри-

мувати їхню самобутність, культуру й інтереси та забезпечувати

їхню ефективну участь у досягненні стійкого розвитку.

Принцип 23

Довкілля і природні ресурси народів, що живуть в умовах

пригноблення, панування і окупації, мають бути захищені.

Принцип 24

Війна неминуче справляє руйнівний вплив на процес стійкого

розвитку. Тому держави повинні поважати міжнародне право,

що забезпечує захист довкілля під час збройних конфліктів, і

повинні співробітничати, за необхідності, у справі його подаль-

шого розвитку.

Принцип 25

Мир, розвиток і охорона довкілля взаємозалежні й нероздільні.

Принцип 26

Держави вирішують всі свої екологічні спори мирним шля-

хом і належними засобами відповідно до Статуту Організації

Об'єднаних Націй.

Принцип 27

Держави і народи співробітничають у дусі доброї волі й парт-

нерства у виконанні принципів, втілених у Декларації, і в подаль-

шому розвитку міжнародного права у сфері стійкого розвитку.

2.2. За правовим і смисловим значенням декларовані принципи

охорони навколишнього середовища можна підрозділити на

групи. По-перше, ми, звичайно, повинні визначити принципи, що

затверджують право громадян на сприятливе навколишнє середо-

вище, хоча нещодавно пріоритет віддавався суверенітету держав

на використання природних ресурсів і охорону навколишнього

середовища'.

Перша група включає принципи, що закріплюють пріоритети

прав людини на сприятливе навколишнє середовище і сталий

розвиток (1, 3, 4, 8, 9, 12 РІО).

/Друга група принципів проголошує суверенітет держав на ви-

користання природних ресурсів (2, 23).

Третя група принципів характеризує відповідальність і обов'язки

у сфері охорони навколишнього середовища. Кожна людина пок-

ликана діяти відповідно до положень Всесвітньої хартії природи;

кожна людина, що діє індивідуально, повинна прагнути забезпечи-

ІІІ досягнення цілей і виконання положень Хартії (2, 7, 8, 15).

Четверту групу складають принципи (зокрема, принципи 2, 7,

I.і, 15, 16, 17), зорієнтовані на запобігання забрудненню навко-

п і м 1111

ього середовища і іншим шкідливим діям на природу.

П'ята група принципів охорони навколишнього середовища пе-

рг/іГіачає тісну і ефективну міжнародну співпрацю в Даній сфері

(І., (і, 7, 26, 27).

Шоста група характеризує принципи, що забезпечують право

її.і інформацію (10, 18).

^і.ома група встановлює зобов'язання охорони навколишнього

••і'рі'довища у випадках збройних конфліктів (24, 25, 26).

V рамках цих принципів розкривається сутність і цілі реалі-

• •

11111

концепції сталого розвитку, співвідношення національних і

ІІІІ іІ./Іьііолюдських інтересів, роль держави і різних соціальних

"' і",'ти населення. Ці документи носять рекомендаційний харак-

и'Р, .і.не справляють суттєвий вплив на прогресивний розвиток

II.•!•.

11.11

шдного права охорони навколишнього середовища і можуть

"•умі включені до загального обсягу правового матеріалу в такій

"|ігрі, як так зване «м'яке право» (квазінормативне)-

Цм гримання суб'єктами міжнародного права норм м'якого

ІІІІ.ІІМ, без якого така норма втрачає будь-який сенс, базується

Дип.: Балашенко С.А. Международно-правовьіе принципи охраньї окружаю-

І"'ІІІ.І и

права человека

/ С.А.

Балашенко

Белорус. журн. междунар. права

" мг.і,/іуи;і|>. отношений.

—

1998.

— № 5. — С.

12-21.

переважно на принципі доброї віри, який передбачає сумлінне

виконання учасниками міжнародних відносин певних приписів за

власним бажанням та через порозуміння необхідності такого вико-

нання. Фактично, цей принцип, закріплений у Віденській конвенції

про міжнародні договори 1969 року, є єдиною гарантією додер-

жання державами м'яких норм. Через виконання приписів м'якого

права держави виявляють свою волю до подальшої їх кодифікації

та виявляють себе як активний передовий гравець на міжнародній

арені, засвідчують свій цивілізаційний рівень та бажання спів-

працювати з іншими державами в рамках міжнародної системи.

Відсутність юридичної сили є недоліком, але норми «м'якого пра-

ва» характеризуються гнучкістю і можливістю поширення їхньої

дії в ширшій сфері, забезпечуючи їх універсальність, оскільки

вони можуть використовуватися державами за їхнім вільним роз-

судом або вибором.

2.3. Щодо першої групи принципів, то ще 1972 року принцип 1

Стокгольмської декларації проголосив право кожної людини на

свободу, рівність і сприятливі умови життя в навколишньому

природному середовищі

. По суті, у цьому документі зафіксоване

право людини на сприятливе навколишнє середовище, яке нині

є одним із фундаментальних прав людини й одним із принципів

міжнародного права навколишнього середовища.

Дані принципи вимагають брати до уваги вплив діяльності сус-

пільства на майбутні покоління, даючи їм, так би мовити, «місце

за столом», де приймаються рішення. Застосування цих принци-

пів вимагає, як мінімум, раціонального використання природних

ресурсів і запобігання невідворотній шкоді довкіллю. А також

перегляду процедури оцінки впливу на навколишнє середовище

та доступу до правосуддя в інтересах майбутніх поколінь.

Цей принцип визнаний у міжнародному праві через закріплення

в договорах, конвенціях та судових рішеннях Міжнародного Суду

ООН та загальних принципах права, визнаних цивілізованими на-

ціями

. Зокрема, у справі Нової Зеландії проти Франції (справа про

Див.: Стокгольмська декларація [Електронний ресурс].

—

Режим доступу:

5еагсН.ІІ£а2акоп.иа/І_(Іос2.п$[/Ііпк1?ОрепА£еп{

У справах Данії проти Норвегії

про

делімітацію морських кордонів (1993),

Нової Зеландії проти Франції

про

підземні випробування ядерної зброї (1995). Див.:

Силіна

Т. До

зустрічі

суді

/ Т.

Силіна

Дзеркало тижня. — 2006.

—

11-17 лют.

підземні випробування ядерної зброї). У Міжнародному Суді ООН

І Іона Зеландія просила визнати ядерні випробування як такі, що

порушують міжнародне право, оскільки вони були проведені без

оцінки впливу на навколишнє середовище, як цього вимагають

міжнародні стандарти. Міжнародний Суд ООН не міг однозначно

кналіфікувати ядерні випробування як порушення норм міжна-

родного і, зокрема, гуманітарного права чи права збройних кон-

фліктів {голоси суддів розділились: сім на сім). На думку Суду,

обов'язковим було врахувати «унікальні якості ядерної зброї, а

гмме її здатність завдати шкоди наступним поколінням»

У серпні 1993 року Верховний суд Республіки Філіппіни визнав

право на позов групи дітей як представників теперішнього і май-

бутніх поколінь проти Секретаря Департаменту навколишнього

середовища і природних ресурсів з вимогою скасувати видану

ліцензію на вирубку лісу та заборонити видавати нові ліцензії. Ця

пірава відома як справа Хуана Антоніо Опозі (який представляв

інтереси дітей) проти Фульгенціо Факторана, Секретаря Департа-

менту навколишнього середовища і природних ресурсів. Верхов-

ини суд обґрунтував своє рішення на концепції міжгенераційної

нідповідальності та праві на збалансовану і здорову екологію,

(скріплених у Конституції Філіппін. У рішенні Суду, зокрема, ска-

тно: «Немає потреби говорити, що кожна генерація має відпові-

дальність перед наступними зберегти ритм і гармонію природи

для повного задоволення збалансованою і здоровою екологією»

Принцип 1 Декларації Ріо проголошує, що людина є централь-

ною ланкою в діяльності із забезпечення сталого розвитку. Згідно

і ним усі люди мають право жити в доброму здоров'ї та плідно

працювати в гармонії з природою. Іншими словами, кожна людина

має право на навколишнє середовище, сприятливе для її життя,

ідоров'я і добробуту. У Декларації Ріо (п. 4) це право тісно

пов'язане зі сталим розвитком, невід'ємною частиною досягнення

якого є охорона навколишнього середовища. Поряд з проголошен-

ням права кожної людини на сприятливе навколишнє середови-

ще в міжнародних актах універсального характеру процес його

Мисіеаг Тезі Сазе

Ше*

2еа1апсі

Ргапсе), 1995,1.

СІ 288.

ТКе Рііііірріпе СЬіШгеп'в Сазе Кесо£ґіігіп£ Ьє^аі 5іап6іп£

іог

Риіиге

іопегаїіопз,

Оео.ЗпІІ.ЕлуІІ

І.КЄЇ.713

(1994).

закріплення відбувається і на регіональному рівні, де особливі

здобутки мають американський та європейський регіони.

Додатковий протокол до Американської конвенції з прав лю-

дини (так званий Сан-Сальвадорський протокол) 1988 року є од-

ним із найбільш прогресивних міжнародно-правових документів

з точки зору екологічних прав людини

. Згідно зі ст. 11 цього

акта кожна людина має право жити у здоровому довкіллі. Цьому

праву кореспондує передбачений цією самою статтею обов'язок

держав охороняти, зберігати та покращувати навколишнє

середовище.

Європейська система прав людини ґрунтується на Європейській

конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року

Хоча цей документ не містить екологічних прав, це не означає, що

їх ефективний захист неможливий у Європейському суді з прав

людини. Практика цього органу дає класичні приклади справ, під

час розгляду яких забруднення навколишнього середовища було

визнане причиною порушення основних прав людини

Право кожної людини нинішнього і майбутніх поколінь на

сприятливе навколишнє середовище є одним із принципів міжна-

родного європейського і національного права навколишнього сере-

довища. Поряд з іншими принципами, зокрема принципом сталого

розвитку, він формує основу охорони довкілля на всіх рівнях.

З іншого боку, право на сприятливе навколишнє середовище є

одним із фундаментальних прав людини, тісно пов'язане з її ін-

шими правами та невіддільне від них. Крім того, зазначене право

лежить в основі інституту екологічних прав людини і покликане

сприяти його реалізації

. Інші екологічні права людини (на еко-

логічну інформацію, на участь у прийнятті рішень та на судовий

захист цих прав) були проголошені в принципі 10 Декларації Ріо.

Передумовами цього були Міжнародний пакт про громадянські

Див.:

[Електронний ресурс].

—

Режим доступу: Шр://209.85.129.132/

5еагсЬ?д=сасЬе:їсКкІуМА£Ш

Див.: Європейська конвенція

про

захист прав

основних свобод людини

[Електронний ресурс].

—

Режим доступу: 2акоп.гасіа.§оу.иа/с§і-Ьіп/іа\у$/таіп

Див.: Лопес. Остра супротив Іспанії [Електронний ресурс]. — Режим досту-

пу: \лг\у\у.еигосоиг1.ог§.иа/Агііс1е.а5р?АІ(1х=667

Див.: Кравченко

С.,

Андрусевич

А.

Вказ. твір. —•

С. 137.

ТІЇ політичні права 1966 року, який передбачає свободу шукати,

отримувати та поширювати інформацію

, та Зальцбурзька де-

кларація про захист права на інформацію та участь 1980 року.

Г.;іжливе значення для розвитку права на інформацію мали

'екомендація Ради Європи № (81)19 про доступ до інформа-

ції, прийнята у Страсбурзі 25 листопада 1981 року, та Дирек-

І'Іта 90/313 Європейської економічної комісії (ЄЕК) ООН від

У червня 1990 року про доступ до інформації з навколишнього

середовища

Директивою 85/337-ЄЕК від 27 червня 1985 року про оцін-

ку впливу деяких державних та приватних проектів на навко-

лишнє середовище була закріплена участь громадськості в одер-

/к;шиі відомостей про довкілля. Це право розвинула Конвенція

про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордон-

ному контексті (Еспо, Фінляндія, 1991 р.). Положення про гро-

мадськість містяться також у Конвенції ЄЕК ООН про транс-

кордонний вплив промислових аварій та в Конвенції з охорони

І;І никористання транскордонних водотоків і міжнародних озер

II іміьсінкі, 1992 р.). Європейська хартія з навколишнього сере-

/іопища і здоров'я, прийнята 1989 року, визнала право участі

і ромадськості у вирішенні проблем навколишнього середовища і

«цоров'я

2.4. Принцип невід'ємного суверенітету над природними ресур-

сами декларується другим принципом Ріо, однак має тривалішу

історію.

І'енеральна Асамблея ООН, враховуючи резолюцію 1314 (ХШ)

піц 12 грудня 1958 року, якою Генеральна Асамблея створила

Комісію з невід'ємного суверенітету над природними ресурсами і

«пручила їй проведення повного обстеження становища, що існує

підносно невід'ємного суверенітету над природними багатствами

і ресурсами як основного елемента права на самовизначення, з

ДИБ.:

Міжнародний пакт

про

громадянські

та

політичні права

1966 р.

11 лгктронний ресурс).

—

Режим доступу: гакоп.га(іа.£оу.иа/с£і-Ьіп/іа'№

5/таіп.

• цс

мгпд-995_043

Див.: [Електронний ресурс].

—

Режим доступу: шшш.ЬіозаїеІу.Ье/ОВ/Оіг.

.пі <іВ/ОНіег/90

Див.: [Електронний ресурс].

—

Режим доступу: Ьіїр5://5еагсіі.!і§;а.пе1:/і

СІОС2.

іі'.і/ІташсРогЗІгисІигсІЗос