Сурілова О.О. Порівняльне екологічне право

Подождите немного. Документ загружается.

180

чисте повітря, яке також вимагає затвердження планів штатів

на федеральному рівні, обмеження ж викидів встановлюються на

рівні штату або на місцевому рівні

2) Небезпечні відходи. Хоча ці відходи складають лише 1%

від спільного обсягу відходів, управління ними — одна з найбільш

важких проблем охорони довкілля. Небезпечні відходи — ті від-

ходи, які заносяться Агентством з довкілля охорони в спеціальні

переліки, оскільки вони надають офіційно визнаний токсичний,

канцерогенний, мутагенний або тератогенний вплив на людину

й інші живі істоти

. Крім того, відходи можуть бути ідентифіко-

вані як небезпечні, якщо при відповідних випробуваннях вони

демонструють одну з таких чотирьох характеристик: займистість,

корозивність, реактивність і токсичність.

У США діє комплексна програма із зменшення кількості від-

ходів, яка встановлює різні способи скорочення кількості від-

ходів

Перший спосіб — скорочення (або заборона) використання

токсичних речовин взагалі. Наприклад, в Америці згідно із зако-

ном заборонено виробляти і використовувати бензин з додаван-

ням свинцю.

Другий спосіб — виробляти товари і матеріали тривалого ви-

користання. Наприклад, замість звичайних батарейок — акуму-

лятори.

Третій підхід —- збір і ізоляція (поховання) матеріалів, до скла-

ду яких входять токсичні речовини.

Четвертий шлях — скорочення кількості відходів — збір і

переробка вторинної сировини.

Є певні стимули і бар'єри, які допомагають скоротити кількість

токсичних відходів.

Перше — це закони і позови в суді. Це найефективніша зброя,

особливо громадських організацій. Друге — податки і застави.

Третє — економічні або ринкові стимули. Четверте — освіта.

Див.: Юфит С.С. Альтернативньїе технологии переработки бьітовьіх отходов

/ С.С. Юфит

ТД.

2009.

- № 3. - С.

5-13.

Див.: КСКА

3001,

ІІ.5.С.А.

6921.

Див.: Плущевский

М.

Зарубежньїе системи обраіцения

упаковочньїми

отходами

/ М.

Плущевский,

Т.

Боравская,

А.

Фаюстов

ТБ.

—

2009.

— № 3. — С.

18-21.

181

Програма із скорочення відходів буде ефективнішою, якщо

враховує різні підходи.

Що стосується скорочення використання токсичних речовин у

виробництві, то основним нормативним актом тут є Закон США

«ТЬе Іохіс зиЬзІапсе сопігої асі» (Закон по ТОКСИЧНИХ речовинах).

Цей Закон вимагає, щоб була вивчена токсичність усіх речо-

вин, які використовуються у виробництві. Якщо бізнесмен нама-

гається впровадити у виробництво нову речовину, він повинен

вивчити її токсичність і довести Агентству із захисту довкілля,

що вона не токсична. Після такого дослідження Агентство може

заборонити, дозволити або обмежити її використання або вироб-

ництво. У Законі записано, що через те, що моторне масло вва-

жається шкідливим, на кожній пляшці крупними буквами мають

бути слова: «Ооп'І роїіиіе. Сопзеп/е гезоигсез. Кеіигп изесі оіі Іо

соїіесііоп сепіегз» («Не забруднюйте. Зберігайте ресурси. Повер-

ніть використане масло у спеціальні центри»). Якщо продукт з

токсичним компонентом виробляється всупереч вирішенню, то це

буде порушенням Закону. Перший штраф — 25000 доларів. Якщо

виробництво недозволеної речовини продовжується, то потягне

кримінальну справу. Є випадки, коли компанії штрафуються на

мільйон доларів

Другий закон, який використовується для скорочення токсич-

них речовин, — це закон про відповідальність за екологічний

збиток «СошргеЬепзІуе епуігоптепіаі гезропзе сотрепзаііоп апсі

ІіаЬіІІІу асі». Це дуже складний закон, який стосується ліквідації

забруднення в природі, компенсації тим, хто страждає від збит-

ку, і відповідальності тих, хто платитиме за очищення або збір

всіх токсичних речовин. Це дуже потужний закон. Наприклад, не

лише працівники, які виробляють батареї, можуть подати позов

до суду, щоб отримати компенсацію збитку, але також люди, які

живуть поряд із звалищами, можуть подати позов, якщо дове-

дуть, що страждають від звалища. Якщо підприємство виробляє

акумулятори і вони потрапляють на звичайне звалище, а це під-

приємство — єдине відоме населенню (хоча лише

% відходів —

Див.:

Кук

Гері. Приклади вирішення проблеми токсичних відходів

США

«Вахта Байкалу» (Інститут острів Земля, Сан-Франциско, США) [Електронний ресурс]

/ Гері

Кук. —

Режим доступу: туїум.іе^аііехіз.паз.^оу.иа/паз^ооз/ге^иіаііопз/

182

його), за цим законом воно повинно платити за очищення всього

звалища. Тому багато компаній шукають тепер альтернативні тех-

нології без використання токсичних речовин.

9.4. Національне законодавство України містить ряд базових

вимог щодо поводження з відходами, що відповідають нормам єв-

ропейського законодавства. Законом України «Про відходи» визна-

чено основні принципи державної політики щодо відходів, правові,

організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобі-

ганням утворенню відходів та їхньому негативному впливу на нав-

колишнє середовище, перевезенням, утилізацією та захороненням.

Закон «Про відходи» визначає правові, організаційні та еко-

номічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або змен-

шенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням,

зберіганням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкод-

женням та захороненням, а також з відверненням негативного

впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я

людини на території України

Основним напрямом державної політики України у сфері охо-

рони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення

екологічної безпеки є мінімізація накопичення відходів і повер-

нення їх у виробництво з метою вилучення цінних компонентів і

використання їх як вторинних ресурсів.

Однак сьогодні розрив між обсягами накопичення відходів,

їх утилізацією та знешкодженням поглиблює екологічну кризу.

Виникає потреба розглядати проблему відходів у рамках єдиного

підходу до її соціально-екологічних та ресурсно-технологічних ас-

пектів. З огляду на наявні ресурсні можливості та високу еколо-

го-економічну ефективність використання відходів виробництва і

споживання, вони можуть стати важливим джерелом задоволення

потреб економіки в сировині. Підвищення рівня їх використання

пов'язується найближчими роками з продовженням формування

ринкового механізму ціноутворення на відповідну продукцію, з

розробкою адміністративно-правової регламентації в цій сфері

діяльності (важливо поєднати жорсткі обмеження щодо розміщен-

ня відходів з фінансовими та іншими пільгами при розширенні їх

Див.:

Про

відходи

Закон України

Відомості Верховної Ради України.

- 1998.

- №

36-37.

- Ст. 242.

183

утилізації), а також з цілеспрямованою інвестиційною діяльністю

і залученням іноземного капіталу.

Вирішення проблеми відходів має здійснюватися шляхом вирі-

шення таких питань:

— визначення обсягів, розташування і темпів утворення від-

ходів;

— визначення складу та властивостей відходів;

— аналіз умов і закономірностей використання первинної і

вторинної сировини, стану сировинного ринку, економічна оцінка

доцільності утилізації відходів;

— обґрунтування концепції пріоритетних напрямів і масшта-

бів розвитку вторинного ресурсокористування, цільових програм;

— розроблення проблемно орієнтованої класифікації відходів

(за ресурсними ознаками);

— розроблення нових і удосконалення діючих технологій та

виробничих схем утилізації відходів;

— забезпечення селективного складування відходів за їхніми

властивостями та консервація цінних ресурсних відходів (створен-

ня техногенних родовищ);

— розроблення конкретних рекомендацій і обґрунтувань

щодо утилізації відходів, проектування технологічних ланцюгів

комплексної переробки сировини.

Основними ознаками відходів за національною концепцією є:

по-перше, речовини, матеріали та предмети, що утворюються у

процесі людської діяльності. Певним недоліком такого положення,

на нашу думку, є виключення з категорії «відходи» речовин, ма-

теріалів та предметів, що можуть утворюватись внаслідок природ-

них та техногенних катастроф, і відходів, виробником яких ста-

ють інші, крім людини, біологічні істоти; по-друге, такі речовини,

матеріали,, предмети не можуть у подальшому використовуватись

за місцем утворення чи виявлення.

Одним із позитивних факторів проведення порівняльного аналі-

зу законодавства ЄС та чинного українського законодавства щодо

відходів є впровадження змішаної концепції поняття «відходи».

Проаналізувавши стан законодавства щодо відходів та пробле-

ми правозастосовчої практики поняття «відходів» України та ЄС,

необхідно підкреслити, що європейській підхід більш цілісний,

чіткий та дієвий.

184

Підходи до визначення поняття відходів в українському зако-

нодавстві більш розрізнені, не дають чіткого визначення відходів,

крім того, певною мірою запозичують основні положення європей-

ського підходу, компілюючи його з національними особливостями

не кращим чином. Існує нагальна потреба закріплення в законо-

давстві про відходи єдиного визначення, яке б всебічно визначало

такий особливий об'єкт правового регулювання, як відходи.

З урахуванням певних взаємозв'язків різних концепцій у на-

ціональному законодавстві та досвіду інших країн доцільно зап-

ропонувати концептуальне визначення поняття відходів як будь-

яких матеріалів, предметів, речовин, що утворюються внаслідок

людської діяльності, функціонування інших біологічних істот, при-

родних та техногенних ситуацій, які не мають свого подальшого

використання за місцем їх утворення, мають власника, який по-

винен усіма можливими засобами запобігти їх утворенню або ж

позбутися їх у встановленому законом порядку шляхом утилізації,

видалення чи переробки з метою забезпечення'охорони навколиш-

нього природного середовища та захисту життя і здоров'я людей.

Закон України «Про відходи» визначає відповідальність власни-

ків відходів щодо їх розміщення, знешкодження, утилізації та еко-

логічно безпечного видалення. При цьому на власників покладено

правову відповідальність за безпечне поводження з відходами, а

також обов'язки з визначення складу відходів та можливостей

їх утилізації з метою збереження ресурсних цінностей, пошуку

технологій їх залучення в повторне виробництво. Однак реалі-

зація положень цього закону наразі фінансово не забезпечена,

оскільки утилізація відходів потребує значних капіталовкладень.

Така невизначеність ситуації може призвести до низки негативних

наслідків, а саме: гальмування з боку підприємств фінансування

і проведення робіт з встановлення ресурсної цінності відходів,

оскільки це пов'язано з ризиком втрати права розпорядження

ними; опір проведенню цих робіт з боку інших суб'єктів під-

приємництва; збереження за підприємством відповідальності за

відходи (у тому числі платежів за розміщення) незалежно від

втрати власності на них

Див.:

Про

відходи

Закон України

Відомості Верховної Ради України.

— 1998.

- №

36-37.

— Ст. 242.

185

Питання скорочення утворення відходів у рамках комплексної

стратегії сталого розвитку України має особливе національне зна-

чення, виходячи з інтересів національної безпеки щодо забезпе-

чення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності

людини і суспільства, збереження навколишнього природного се-

редовища та раціонального використання природних ресурсів, з

метою забезпечення захисту навколишнього природного середови-

ща і здоров'я людей від негативного впливу відходів, забезпечен-

ня ощадливого використання матеріально-сировинних та енерге-

тичних ресурсів, науково обґрунтованого узгодження екологічних,

економічних та соціальних інтересів суспільства щодо утворення

та використання відходів

В Україні практично створено базові складники нормативно-

правового забезпечення щодо поводження з відходами. Зокре-

ма, це стосується лімітів на утворення й розміщення відходів;

державного обліку й паспортизації відходів; реєстрів об'єктів

утворення, оброблення й утилізування відходів, реєстрів місць

видалення відходів; обліку безхазяйних відходів; трансграничного

перевезення відходів; ліцензування діяльності поводження з від-

ходами; переліку окремих видів відходів як вторинної сировини

тощо. Разом з тим практична реалізація законодавчих вимог здій-

снюється досить повільно, цілу низку питань ще неврегульовано.

Це, перш за все, стосується ідентифікації і класифікації відходів,

нормування їх утворення, обліку й паспортизації, повного збиран-

ня та недопущення знищення і псування відходів, стимулювання

використання відходів, зберігання відходів на території підпри-

ємств тощо.

До цього слід додати і факти деформації правового поля. При-

кладом цього є прийняття змін до ст. 4 Закону України «Про

відходи», що дозволили вивести зі сфери його дії багатотоннажні

відходи гірничо-металургійного комплексу (прирівняти їх до мета-

лобрухту). Те саме стосується Закону «Про хімічні джерела стру-

му», яким зі сфери Закону «Про відходи» виведено відпрацьовані

батареї й акумулятори (що суперечить європейській практиці).

Див.:

Про

стан виконання законодавства

сфері поводження

відходами

в Україні

та

шляхи його вдосконалення

Постанова Верховної Ради України

Відомості Верховної Ради України.

—

2005.

— № 49. — Ст. 525.

186

Заходи з мінімізації небезпечних відходів шляхом техніко-

технологічного реконструювання виробництва, більш повного та

комплексного використання сировини не проводили. Не створена

також інфраструктура поводження з небезпечними відходами, не

побудовано жодного полігону для знешкодження та захоронення

небезпечних відходів.

Зважаючи на глобальний для суспільства характер проблеми,

наша країна мусить сформувати соціально адекватну систему по-

водження з відходами та розробити сучасну стратегію поводжен-

ня з відходами.

Основна мета такої стратегії полягає у визначенні і створенні

умов, які б забезпечували запобігання утворенню відходів або/і

зменшення утворення, екологічно безпечне їх видалення, заохо-

чували б до максимально можливого використання відходів як

вторинної сировини. Ця стратегія має виходити з європейської

послідовності пріоритетів:

1. максимальне використання всіх можливостей для запобі-

гання утворенню відходів або мінімізації утворення;

2. максимально можливе технічно та економічно доцільне ви-

користання відходів як вторинної сировини;

3. екологічно безпечне захоронення лише тих відходів, яких

неможливо уникнути і які не можуть бути утилізовані.

Для реалізації зазначених пріоритетів необхідно впровадити

дієві інструменти і механізми регулювання утворення й контролю

життєвого циклу відходів, а також підвищити суспільну актив-

ність щодо поводження з ними.

Реалізація стратегічних пріоритетів зумовлює вжиття конкрет-

них заходів, а також їх організаційного, нормативно-правового,

економічного та науково-технічного забезпечення.

Основними напрямами вдосконалення нормативної бази Ук-

раїни у сфері поводження з відходами є розроблення і впро-

вадження:

— засобів захисту навколишнього природного середовища і

здоров'я людей від негативного впливу відходів;

— механізмів економічного регулювання у сфері поводження

з відходами, розвитку прогресивних технологій і обладнання для

збору, переробки і транспортування відходів;

187

— механізму економії первинних матеріальних та енергетич-

них ресурсів за рахунок їх заміни відповідними вторинними ма-

теріальними та енергетичними ресурсами;

— порядку забезпечення розвитку організаційно-виробничої

інфраструктури ринку вторинних ресурсів, залучення в цю сферу

малого і середнього бізнесу з перспективою створення на цій ос-

нові галузі із збору та переробки відходів у товарну продукцію;

— номенклатури відходів, які в першочерговому порядку під-

лягають використанню як вторинні матеріальні та енергетичні

ресурси;

— порядку віднесення відходів до ресурсоцінних та ціноут-

ворення щодо відходів, які підлягають використанню як вторинні

ресурси.

188

Глава 10. Правове забезпечення безпеки продуктів

і продукції

10.1. Міжнародно-правові основи управління якістю про-

дукції.

10.2. Система управління якістю продукції в Європейсько-

му Союзі.

10.3. Екологічні стандарти якості продукції у СІЛА.

10.4. Законодавче забезпечення відповідності продукції

українських виробників європейським стандартам якості та

екологічної безпеки продукції.

10.1. У ринковій економіці проблема якості є найважливішим

чинником підвищення рівня життя, економічної, соціальної й еко-

логічної безпеки. Якість — комплексне поняття, що характеризує

ефективність усіх сторін діяльності: розробка стратегії, організа-

ція виробництва, маркетинг і ін. Найважливішою складовою всієї

системи якості є якість продукції

як сукупність властивостей і

характеристик продукції чи послуг, що додають їм здатність за-

довольняти обумовлені чи передбачувані потреби. Цей стандарт

увів такі поняття, як «забезпечення якості», «керування якіс-

тю», «спіраль якості». Вимоги до якості на міжнародному рівні

визначені стандартами ІСО серії 9000, які установили єдиний

визнаний у світі підхід до договірних умов за оцінкою систем

якості й одночасно регламентували відносини між виробниками і

споживачами продукції.

Стандарт 150 9001:2000 встановлює вимоги до системи управ-

ління якістю, якщо підприємство:

— має необхідність продемонструвати свою спроможність

поставляти продукцію, що відповідає вимогам споживачів та га-

лузевим вимогам;

— зорієнтоване на підвищення задоволеності споживачів за-

вдяки результативному застосуванню системи.

Див.: Крьілова

Г.Д.

Зарубежньїй опьіт управлення качеством

Г.Д. Крьі-

лова.

— М. :

Изд-во стандартов, 1992.

— С. 15.

189

У першу чергу, стандарт 130 9001 визначає вимоги до управ-

ління якістю:

1. визначення політики і цілей;

2. розробку планів;

3. аналіз їх виконання і вимір ефективності;

4. проведення коригувальних і запобіжних дій.

Також стандарт містить вимоги до етапів життєвого циклу

продукції/послуг (випуску продукції/наданню послуг):

1. проведення маркетингових досліджень;

2. розробка нових видів продукції/послуг;

3. закупівля продукції і послуг;

4. виробництво продукції/послуг і контроль її якості;

5. продаж і постачання продукції/послуг споживачам.

Крім того, визначені вимоги до забезпечення системи управлін-

ня якістю різними видами ресурсів (персоналом, устаткуванням,

виробничим середовищем).

У 90-і роки підсилився вплив суспільства на підприємства, а

підприємства стали дедалі більше враховувати інтереси суспіль-

ства. Це привело до появи стандартів ІСО 14000, що установ-

люють вимоги з погляду захисту навколишнього середовища і

безпеки продукції.

Система стандартів ІЗО 14000, на відміну від багатьох ін-

ших природоохоронних стандартів, орієнтована не на кількісні

параметри (об'єм викидів, концентрація речовини тощо) і не на

технології (вимога використовувати або не використовувати певні

технології, вимога використовувати «найкращу доступну техно-

логію»), Основним предметом 150 14000 є система екологічного

менеджменту — епуігоптепіаі тапа^етепі зузіет, ЕМ5. Типові

положення цих стандартів полягають у тому, що в організації

мають дотримуватися певні процедури, мають бути підготовлені

певні документи, має бути призначений відповідальний за певну

сферу. Основний документ серії — 150 14001 не містить жодних

«абсолютних» вимог до дії організації на довкілля, за винятком

того, що організація у спеціальному документі повинна оголосити

про своє прагнення відповідати національним стандартам.

Такий характер стандартів обумовлений, з одного боку, тим,

що 150 14000, як міжнародні стандарти, не повинні вторгатися у

сферу дій національних нормативів. З іншого боку, попередником