Сурілова О.О. Порівняльне екологічне право

Подождите немного. Документ загружается.

200

вводити споживачів в оману, а також бути несприятливими для

харчування порівняно з продуктами, які вони заміняють. Перед

розміщенням на ринку такі продукти повинні проходити відповід-

ні перевірки, внаслідок яких приймається рішення щодо дозволу

допуску таких продуктів на ринок. Дане рішення визначає також

умови використання, призначення, особливості та специфічні ви-

моги щодо маркування такої продукції. Серед інших вимог щодо

маркування такої продукції обов'язковою є вказівка про наявність

у ній ГМО. Дана продукція, у свою чергу, повинна також прохо-

дити оцінку її впливу на навколишнє середовище та можливого

ризику, що можуть нею створюватись. Рішення чи положення,

які приймаються щодо продуктів, котрі можуть мати негативний

вплив на здоров'я людини, повинні, у свою чергу, повідомлятись

Науковому комітету з харчування. Стосовно такої продукції де-

ржави-члени можуть встановлювати заборони й обмеження.

Екологічна стандартизація охоплює всі стадії поводження з

ГМО. Важливим аспектом регулювання використання ГМО є ре-

гулювання їх транскордонного перевезення

. Воно здійснюється

на основі Регламенту № 1946/2003 про транскордонне перевезен-

ня ГМО, розробленого на основі Картагенського протоколу про

біобезпеку до Конвенції про охорону біологічного різноманіття.

Завдання цього регламенту — створення загальної системи пові-

домлення та інформації про транскордонне переміщення ГМО і

забезпечення послідовної імплементації положень Протоколу від

імені Співтовариства, з метою сприяння забезпеченню належно-

го рівня охорони у сфері безпечного перевезення, поводження

та використання ГМО, які можуть мати негативний вплив на

збереження та стале використання біологічного різноманіття, вра-

ховуючи також загрозу здоров'ю людини. Регламент встановлює

вимоги щодо експорту ГМО у країни, що не є членами Співтова-

риства, щодо транзиту та неумисного переміщення ГМО.

Регламент також зобов'язує держави-члени вживати необ-

хідних заходів для запобігання непередбаченому та неумисному

транскордонному переміщенню ГМО і передбачає механізм пові-

Див.:

Медведєва

М.О.

Міжнародні правові стандарти співробітництва

держав

галузі біотехнологій

дис.

...

канд. юрид. наук

12.00.11

М.О. Медведєва

;

Київ.

нац. ун-т ім.

Тараса Шевченка.

— К.,

2005.

201

домлення в разі такого переміщення. Такі заходи, зокрема, пе-

редбачають негайне повідомлення громадськості та Комісії, усіх

інших держав-членів, на які вплине чи може вплинути таке пе-

реміщення, а також Інформаційний центр із біорізноманіття й

відповідні міжнародні організації.

У ФРН роботи з екосертифікації почалися з 1974 року. Через

декілька років був заснований екознак — прообраз теперішнього,

відомого не лише в країні, «Блакитного ангела». Розвиток еко-

сертифікації з привласненням знаку «Блакитний ангел» багато

в чому пов'язаний з програмою ООН із захисту довкілля. Про-

дукція, маркірована цим знаком, відповідає встановленій групі

критеріїв, що гарантують її екологічну безпеку. Наприклад, авто-

мобіль, що має екознак, обладнаний надійною системою очищення

вихлопних газів.

Основний стандарт ОІІЧ 820 визначає принципи діяльності ні-

мецької національної організації із стандартизації:

— добровільність, забезпечується правом будь-якої особи

брати участь у створенні стандарту, а нормативні документи но-

сять рекомендаційний характер;

— гласність, реалізується публікацією всіх проектів стандар-

тів і бере до уваги кожне критичне зауваження;

— участь всіх зацікавлених сторін — рівноправ'я всіх юри-

дичних осіб, що беруть участь у стандартизації;

— єдність і несуперечність, виражаються у встановленні пра-

вил і процедур, що забезпечують єдність всієї системи стандар-

тизації, і в обов'язковій перевірці знов прийнятих стандартів на

їх сумісність з нормативними документами, що діють;

— конкретність, полягає в обов'язковій відповідності стан-

дарту сучасному науково-технічному рівню;

— орієнтованість на загальну вигоду, визначається прави-

лом: користь для всієї країни переважає над вигодою окремої

сторони;

— орієнтованість на економічні реальності, полягає в тому,

що у стандарт закладаються лише абсолютно необхідні вимоги,

бо стандартизація — не самоціль; міжнародний характер стан-

дартизації — діяльність БІЙ спрямована на усунення технічних

бар'єрів у торгівлі і створення єдиного ринку в Європі, на вжи-

вання міжнародних і європейських стандартів.

202

Заслуговує на увагу процедура німецької екосертифікації. На

початковому етапі публічно представляється продукція, що пре-

тендує на екознак. Федеральне бюро з довкілля створює компе-

тентну комісію, яка аналізує відгуки, дає замовлення Німецькому

інституту гарантії якості й сертифікації на розгляд заявки на еко-

сертифікацію. Технічні умови сертифікації розробляє Федеральне

бюро з довкілля як центральний орган Системи. У розгляді заявки

беруть участь Німецький інститут гарантії якості й сертифікації,

Федеральне бюро з охорони довкілля, Конференція німецької про-

мисловості, Асоціація споживачів, Асоціація торгівлі, експерти.

За результатами розгляду заявки виробляються рекомендації для

журі. Журі враховує результати всіх етапів, докази відповідності

виготівника, відгуки організацій, призначених для участі в про-

цедурі.

Широко поширений екознак «Зелена точка» застосовується в

системі заходів щодо запобігання забрудненню довкілля відхода-

ми. Такий знак на упаковці вказує на можливість її переробки,

тому цивілізовані споживачі викидають упаковку, маркіровану

«Зеленою точкою», у спеціальні контейнери.

Інші екознаки інформують споживача про різні екологічні ха-

рактеристики товарів, що продаються, що нерідко служить основ-

ним критерієм їх вибору серед численних аналогів.

10.3. З Національним органом із стандартизації у США є

Американський національний інститут стандартів і технології

(N151).

Ш5Т — неурядова некомерційна організація, що координує

роботи з добровільної стандартизації в приватному секторі еконо-

міки, керує діяльністю організацій — розробників стандартів, що

приймає рішення про надання стандарту статусу національного.

№5Т не розробляє стандарти, але є єдиною організацією у

США, що приймає (затверджує) національні стандарти. Це від-

повідає основному завданню №5Т — сприяння вирішенню про-

блем, що мають загальнодержавне значення (економія енерго-

ресурсів, захист довкілля, забезпечення безпеки життя людей і

умов виробництва).

Інститут розробляє цільові програми. Програмно-цільове пла-

нування охоплює виробництво і транспортування палива, поста-

чання електроенергії, вживання ядерної, сонячної та інших видів

203

енергії. Значно менше уваги приділяється розробці стандартів на

готову продукцію, оскільки в цій сфері діють фірмові нормативні

документи.

Національні (федеральні) стандарти містять обов'язкові до вико-

нання вимоги, що стосуються в основному аспектів безпеки. Разом

з обов'язковими федеральними стандартами у США діють технічні

регламенти, що затверджуються органами державного управління

— Міністерством торгівлі, Міністерством оборони, Управлінням

служб загального призначення, Федеральним агентством з охоро-

ни довкілля, Федеральним агентством з охорони праці і здоров'я

на виробництві, Федеральним управлінням з безпеки харчових

продуктів і медикаментів, Комісією з безпеки споживчих товарів і

деякими іншими. 1МІ5Т підтримує тісні ділові контакти з цими ор-

ганізаціями, зокрема, у плані інформаційного забезпечення фірм,

приватних організацій, що розробляють стандарти. Самі вказані

вище органи управління нерідко беруть участь у розробці фірмо-

вих стандартів і враховують їх наявність при плануванні створен-

ня федерального стандарту. Нерідкі випадки, коли фірмовий стан-

дарт, задовольняючий їхнім вимогам, приймається як федеральний.

Розробляють федеральні стандарти авторитетні організації, ак-

редитовані Американським національним інститутом стандартів.

Найбільш відомі з них: Американське товариство по випробуван-

нях і матеріалах (АЗТМ); Американське товариство з контролю

якості (А5<ЗС). Ці організації розробляють не лише федеральні,

але і стандарти, що носять добровільний характер.

10.4. Державна політика України у сфері управління якістю

повинна спрямовуватися на створення необхідних умов для впро-

вадження в усіх галузях економіки систем управління якістю та

довкіллям.

Державна політика України у сфері управління якістю продук-

ції (товарів, робіт, послуг) має бути спрямована на підтримку зу-

силь підприємств та організацій у задоволенні потреб споживачів

шляхом поліпшення якості та конкурентоспроможності продукції,

розвитку і впровадження методів управління якістю

Див.:

Про

затвердження Концепції державної політики

сфері управління

якістю продукції (товарів, робіт, послуг)

Розпорядження Кабінету Міністрів України

від

серпня 2002

р. №

447-р

ОВУ.

2002.

— № 34. - Ст. 1620.

204

Стаття 5 Закону України «Про стандартизацію» одним із при-

нципів державної політики у сфері стандартизації визначає пріо-

ритетність впровадження в Україні міжнародних та регіональних

стандартів

В Україні діють добровільні державні стандарти на системи

управління якістю, розроблені на основі міжнародних стандартів

150 серії 9000 та 14000. Забезпечення поліпшення якості повин-

не стати завданням загальнодержавного значення, а основним

шляхом його вирішення — державна підтримка сучасних методів

управління якістю та діловою досконалістю, розроблення і впро-

вадження систем управління якістю відповідно до стандартів 150

серії 9000 та 14000, принципів всеохоплюючого управління якіс-

тю, визнаних у Європі та у світі.

Метою Концепції державної політики у сфері забезпечення

якості та екологічної безпеки продукції є визначення стратегічних

напрямів, пріоритетів, а також політичних, соціально-економіч-

них і техніко-технологічних засад реалізації державної політики

у сфері управління якістю та забезпеченням екологічної безпеки

продукції.

Основними завданнями Концепції є:

— визначення стратегічних напрямів, методів і механізмів

реалізації державної політики у сфері управління якістю;

— формування загальної культури якості;

— постійне вдосконалення управління якістю в усіх галузях

економіки.

Ця Концепція повинна лягти в основу діяльності органів ви-

конавчої влади, науково-дослідних установ і виробничих структур

у сфері управління якістю та розвитку фундаментальних і при-

кладних досліджень.

Державна політика у сфері управління якістю повинна ґрун-

туватися на оптимальному поєднанні інтересів держави і товаро-

виробників щодо випуску якісної та конкурентоспроможної про-

дукції з дотриманням всіх вимог щодо екологічної безпеки цієї

продукції.

Див.:

Про

стандартизацію

Закон України

Відомості Верховної Ради

України.

—

2001.

— № 31. — Ст. 145.

205

Завдання державної політики у сфері управління якістю по-

лягають у створенні необхідних правових, економічних, організа-

ційних умов для:

— виробництва якісної продукції, конкурентоспроможної на

внутрішньому та зовнішньому ринку;

— задоволення попиту на безпечну та якісну продукцію;

— збереження та відновлення безпеки довкілля;

— збільшення доходів бюджету за рахунок інтенсифікації

розвитку економіки;

— зростання зайнятості та підвищення життєвого рівня гро-

мадян;

— піднесення авторитету країни у світовому співтоваристві,

забезпечення стабільного розвитку її економіки та посилення обо-

роноздатності.

Державна політика у сфері управління якістю ґрунтується на

принципах всеохоплюючого управління якістю

, що, на нашу дум-

ку, означає таке: орієнтація на споживача; провідна роль керів-

ництва підприємств та організацій у вирішенні питань якості;

залучення працівників підприємств та організацій до процесів

управління якістю; процесний підхід до управління ресурсами і

діяльністю підприємств та організацій; системний підхід до управ-

ління діяльністю підприємств та організацій; постійне навчання

працівників, впровадження інновацій та вдосконалення виробни-

чих процесів; прийняття рішень з урахуванням конкретних фактів;

розвиток партнерських стосунків з постачальниками.

Аналіз світового досвіду свідчить, що лише запровадження

систем екологічного управління чи екологічного маркування про-

дукції не забезпечить суттєві позитивні зміни у сфері охорони

довкілля. Тому нині активно обговорюються питання щодо не-

обхідності створення в Україні системи екологічної сертифіка-

ції продукції, процесів, послуг, об'єктів як системи незалежного

підтвердження відповідності об'єкта встановленим у законодавс-

тві та в нормативно-правових документах екологічним вимогам.

Від впровадження системи екологічної сертифікації виграють

усі — працівники підприємств отримають кращі й безпечніші

1 Див.: Джуран

Д. Все о

качестве

/ Д.

Джуран

Зарубежньїй опьіт. Вьіп.

2. Вьісший уровень руководства

качество.

— М.,

1993.

— 250 с.

206

умови праці; населення отримає кращі екологічні умови довкілля,

зменшиться кількість захворювань та негативних змін генофонду;

споживач отримає більш безпечну і якісну продукцію.

207

Література

1. Про зміну клімату [Електронний ресурс] : Конвенція. — Режим

доступу: ипїссс.іпі/гезоигсе/сіосз/

2. Про охорону та використання транскордонних водотоків та між-

народних озер : Конвенція від 17.03.1992 р., Гельсінкі // Відомості Вер-

ховної Ради України. — 1999. — № 34. — Ст. 282.

3. Про захист Рейну [Електронний ресурс] : Конвенція. — Режим

доступу: ш\у\у.садааІег-іп1о.пеі/ііЬгагу/гиз/^аієг/гЬіпе.рсії

4. О трансграничном загрязнении воздуха на большие расстоя-

ния [Електронний ресурс] : Конвенция. — Режим доступу: Шр://\у\у\у.

ЬшпапШез.есІи.ги/сІЬ/тзд/14631

5. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод лю-

дини [Електронний ресурс]. — Режим доступу: /сді-Ьіп/Іа^з/шаіп

6. Про заборону військового та іншого ворожого впливу на при-

роду [Електронний ресурс] : Конвенція. — Режим доступу: ш\у\у.ип.огд/

гиззіап/сІоситеп/сопуепіз/ЬозІепу.Ьіт

7. Про доступ до інформації, участь громадськості у процесі при-

йняття рішень та правосуддя з питань, що стосуються довкілля [Елек-

тронний ресурс] : Конвенція. — Режим доступу: гакоп.гасіа.^оу.иа/с^і-

Ьіп/Іау/з/таіп

8. Устав Организации Обьединенньїх Наций [Електронний ресурс].

— Режим доступу: Шр://2акоп.паи.иа/гиз/сІос/?сос1е=995_010

9. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р.

[Електронний ресурс]. — Режим доступу: гакоп.гасІа.доу.иа/с^і-Ьіп/Іашз/

таіп.с§і?пге§=995_043

10. Стокгольмська декларація [Електронний ресурс]. — Режим до-

ступу: 5еагсЬ.1іда2акоп.иа/1_сІос2.п5Ї/ііпк1?ОрепА§епІ

11. Декларація принципів Ріо [Електронний ресурс]. — Режим до-

ступу: гакоп.гас1а.доу.иа/с§і-Ьіп/іаи'$/таіп.сді?пгед==995_455

12. Порядок денний 21 [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

Ь1:ір://\у\у^.ип.ог§/ги53іап/соп[егепА/55сі/а§епс1а21/

13. Хартия Европейского Союза об основних правах : комментарий

/ отв. ред. С.Ю. Кашкин. — М., 2001.

14. Рекомендація ОЕСР [Електронний ресурс]. — Режим доступу:

чулплміп.огд.иа/Шез/паііопа1_есо1оду.рс1ї -

15. СОМ (2000) 66 їіпаї.

16. Рекомендація Ради від 3 березня 1975 року щодо розподілу

затрат і дій державних органів влади з екологічних питань ОЛЬ 194,

25.07 1975

17. СОМ 2000/0001 їіпаї.

18. Регламент № 258/97 щодо нових продуктів та інгредієнтів нових

продуктів // ОЛ І 43,14.02.1997.

19. Регламент № 1946/2003 про транскордонне перевезення гене-

тично модифікованих організмів // ОЛ Ь 287, 05/11/2003.

208

20. Регламент

№

1829/2003

про

генетично модифіковані продукти

харчування

та

корми

// ОЛ Ь 268 ,

18/10/2003.

21. Регламент

№

1830/2003 щодо відстеження

та

маркування гене-

тично модифікованих організмів

відстеження продуктів харчування

та

корму, виготовлених

із

генетично модифікованих організмів,

та

внесення

змін

до

Директиви 2001/18/ЄС

// ОЛ Ь 268,

18/10/2003.

22. Рамкова директива 75/442/ЄЕС

про

відходи

ОЛ N І 194,

25/07/

1975.

23. Рішення

№

1600/2002/ЄС Європейського парламенту

Ради

від

22 липня 2002

р.

щодо Шостої програми

дій

Співтовариства

сфері

навколишнього середовища

ОЛ, Ь

242/1, 10.9.2002.

24. Директива 91/156/ЄЕС

ОЛ І 78,

18.03.1991.

25. Директива 1999/31 /ЄС

про

захоронення відходів

ОЛ Ь 182,

16/07/1999.

26. Директива 2000/76/ЄС

про

спалювання відходів

ОЛ Ь 332,

28/12/2000.

27. Директива 91/689/ЄЕС

про

небезпечні відходи

ОЛ Ь 377,

31/12/1991.

28. Директива 94/67/ЄС

про

спалювання небезпечних відходів

ОЛ

І 365,

31/12/1994.

29. Директива 75/439/ЄЕС

про

видалення відпрацьованих мастил

ОЛ

І. 194,

25/07/1975.

30. Директива 94/62/ЄС про пакування

та

відходи пакування ОЛ 1.365,

31/12/1994.

31. Регламент Ради 259/93

про

нагляд

контроль

за

переміщенням

відходів

межах Європейського Співтовариства, ввезення

та

вивезення

за його межі [Електронний ресурс|.

—

Режим доступу: Шр://еиг-1ех.

еигора.еи/

32. Рішення Комісії 2000/532/ЄС СОМ/2003/0250 їіпаї.

33. Регламент Ради

№

259/93/ЄЕС

про

нагляд

та

контроль

за пе-

реміщенням відходів

межах ввезення

та

вивезення

за

межі Європейсь-

кого Співтовариства [Електронний ресурс].

—

Режим доступу: ЕІЖОРА.

ЕШИТ/СОММ/

34. Директива Ради 1999/31/ЄС

про

захоронення відходів

: зб. нор-

мативно-правових актів Європейського Союзу

сфері охорони навколиш-

нього середовища.

— Л.,

2004.

35. Директива Ради 2000/76/ЄС

про

спалювання відходів

[Електронний ресурс].

—

Режим доступу: ЕІЛРОРА.ЕІЛ.ШТ/СОММ/

Е^ЩО^ЕШ'Луазте/ІШЕХ.НТМ

36. Регламент

№

259/93

про

нагляд

контроль

за

переміщенням

відходів

межах Європейського Співтовариства, ввезення

в та

виве-

зення

за

його межі [Електронний ресурс].

—

Режим доступу: ЕСЩОРА.

Еи.ШТ/СОММ/Е^ІКОНМЕ^/ШЗТЕ/іШЕХ.НТМ

36. Директива 90/219/ЄЕС (щодо модифікованих мікроорганізмів).

37. Директива 90/220/ЄЕС (щодо ГМО)

// ОЛ Ь 117 ,

08/05/1990.

209

38. Директива 91/689/ЄЕС

про

небезпечні відходи

(ОВ І. 377,

31.12.1991,

С. 20) з

останніми виправленнями, внесеними Директивою

94/31/ЄЕС

ОВ І 168,

2.7.1994,

С. 28.

39. Директива 1994/62/ЄС

про

пакування

та

відходи пакування

ОЛ

І 365,

31.12.1994,

р. 10.

40. Директива 2001/18/ЄЕС

про

умисний випуск

навколишнє

се-

редовище генетично модифікованих організмів

відміну Директиви Ради

90/220/ЄЕС

// ОЛ Ь 106,

17/04/2001.

41. Рекомендація Ради

від 3

березня

1975 р.

щодо розподілу

вар-

тості

і дій

публічної влади

екологічних справах

// ОЛ

1975/Ь/194/

42. Директива Європейського парламенту

Ради 2001/95/ЄС

—

про загальну безпеку продукції

від 3

грудня

2001 р.

[Електронний

ре-

сурс).

—

Режим доступу: ЬМр://и^\у.соп5итепп1о.ог§.иа/ти5І:_кпо'\у/

Іе§І5ІаІіоп/с1е(:аіІ

43. Рішення Ради 1999/468/ЄС

від 28

червня

1999 р. про

вста-

новлення порядку здійснення виконавчих повноважень, покладених

на

Комісію

// ОЛ Ь 184,

17.7.1999,

с. 23.

44. Директива

ЄС

щодо автомобілів

закінченим терміном служби.

45. Директиви

по

вопросам защитьі окружающей средьі \УЕЕЕ

и НоН5 [Електронний ресурс).

—

Режим доступу: Шр://\¥\у\у.і1:с-

еіесігопісз.сот/пе\уз329.ЬІтІ

46. Директива 2004/35/ЄС

від 21

квітня 2004 року «Про екологічну

відповідальність

за

запобігання

та

ліквідацію наслідків завданої навко-

лишньому середовищу шкоди» |Електронний ресурс).

—

Режим доступу:

Шр://209.85.135.132/5еагсН?я=сасЬе

47. Рамкова директива 75/442/ЄЕС

про

відходи

// ОЛ N І- 194,

25/07/

1975.

48. Рішення

№

1600/2002/ЄС Європейського парламенту

Ради

від

22 липня 2002

р.

щодо Шостої програми

дій

Співтовариства

сфері

навколишнього середовища

// ОЛ,

242/1, 10.9.2002.

49. Директива 91/156/ЄЕС

// ОЛ І 78,

18.03.1991.

50. Директива 1999/Зі/ЄС

про

захоронення відходів

// ОЛ 182,

16/07/1999.

51. Директива 2000/76/ЄС

про

спалювання відходів

// ОЛ І_ 332,

28/12/2000.

52. Директива 91/689/ЄЕС

про

небезпечні відходи

// ОЛ 377,

31/12/1991.

53. Директива 94/67/ЄС

про

спалювання небезпечних відходів

ОЛ

І 365,

31/12/1994.

54. Директива 75/439/ЄЕС

про

видалення відпрацьованих мастил

ОЛ

І 194,

25/07/1975.

55. Директива 94/62/ЄС

про

пакування

та

відходи пакування

ОЛ

Ь 365,

31/12/1994.

56. Регламент Ради 259/93

про

нагляд

контроль

за

переміщенням

відходів

межах Європейського Співтовариства, ввезення

в та

вивезен-