Сурілова О.О. Порівняльне екологічне право

Подождите немного. Документ загружается.

110

одній одиниці забруднення відповідає 3 кг фосфору. Для того щоб

обчислити величину платежу за скидання стічних вод у води, пот-

рібно просто помножити кількість одиниць забруднення на ставку

платежу, що з 1.01.2002 року становить 35,79 євро. Прибуток

від цих платежів надходить у бюджети Земель і витрачається на

заходи зі збереження вод.

Ще один Федеральний закон «Про екологічну несумісність ми-

ючих засобів і засобів, що чистять» у редакції від 5.03.1987 року

регулює не тільки внесення хімічних миючих засобів і засобів, що

чистять, у води, а також сам процес виробництва цієї продукції,

вживаючи тим самим превентивних заходів щодо охорони вод.

З точки зору розподілу законодавчої компетенції, цей Закон ґрун-

тується на конкуруючій компетенції Федерації і Земель у галузі

економіки

. На його підставі прийняті Розпорядження, що містять

конкретні вимоги до миючих засобів і засобів, що чистять.

Подальший розвиток водного законодавства Німеччини

пов'язаний з імплементацією Директиви 2000/60/ЄС, а саме: ор-

ганізація водного господарства за «міжземельним» і «міждержав-

ним» басейновим принципом; створення емісійно-орієнтованих

норм, тобто показників якості вод (наприклад, ріки або озера),

— ст. 4 Директиви.

Німецьке право також повинне перейняти інструменти плану-

вання, закріплені в Директиві, а саме програми заходів і плани

управління

У зв'язку з руйнівними наслідками повені в серпні 2002 року

постало питання про кращу підготовку й захист від наслідків

природної катастрофи. 15.09.2002 року Федеральний уряд прий-

няв «Програму п'яти пунктів — етапи роботи для поліпшення

превентивного захисту від повеней». У цій програмі були позна-

чені такі етапи:

1. Визначення основних аспектів спільної програми із за-

хисту від повеней Федерації і земель. До них належить ідея

— «дати рікам більше місця». У даному разі йдеться про будів-

' Див.:

Про

екологічну несумісність миючих засобів

засобів,

що

чистять

Федеральний закон.

Див. докладніше: Гиряева В.Н. Реформирование

совершенствование

вод-

ного права

охраньї вод

Германии

В.Н. Гиряева

Зкологическое право. — 2005.

—

№ 5. - С. 38.

111

ництво захисних споруджень (дамб) уздовж рік. Такі споруди

хоча захищають поселення, але звужують русло. При звуженні

русла автоматично підвищується рівень води і швидкість ріки. Це

досить небезпечно, бо багато в чому й від швидкості течії зале-

жить величина заподіяного повінню збитку. Серед інших заходів

— децентралізоване стримування повеней; керування розвитком

поселень; зменшення потенційного збитку. А саме: заборона жит-

лового і промислового будівництва на затоплюваних територіях.

2. Міжземельні плани заходів. У зв'язку з тим, що ріки не

визнають державних кордонів, Федеральний уряд прийняв рішен-

ня перенести заходи щодо запобігання повеням на міжземельний

і міжнародний рівень.

3. Сприяння європейському співробітництву: проекти із за-

побігання повеням підтримує і фінансує Федерація.

4. Розвиток екологічного річкового судноплавства. Ріки до-

тепер надають можливість енергозберігаючого і екологічного пе-

ревезення вантажів. Однак розширення рік для судноплавства

призводить до зміни стоку, що підсилює повені. У зв'язку з цим

плани розширення повинні перевірятися з погляду захисту від

повеней.

5. Негайні заходи для захисту від повеней. Усунення збитку

від повеней вимагає негайної допомоги. Між Федерацією й Зем-

лями на підставі конституційного поділу повноважень, відповідно

до якого Землі відповідають за захист від катастроф, а Федерація

— за захист цивільного населення, повинні бути розроблені нові

вимоги для крайніх випадків. До них належать:

— прискорена організація координаційних пунктів і систем

оповіщення для випадків великої небезпеки;

— створення академії кризового менеджменту та планування

надзвичайних ситуацій і захисту цивільного населення та прове-

дення наукової роботи для аналізу ризиків і небезпек як основи

ефективного захисту від катастроф;

— запобігання й інформування населення, а саме розвиток

системи оповіщення за допомогою радіо, мобільного зв'язку,

Інтернету й відеотексту;

— підтримка цивільної «самодопомоги» шляхом видання ін-

формаційних матеріалів про поведінку в надзвичайних ситуаціях

і першу допомогу потерпілим.

112

У Франції 1992 року був прийнятий Закон про воду, спря-

мований на збереження вод як частки національного надбання.

У Законі міститься ряд статей, що передбачають санкції, вживані

відносно порушників. Будь-яка особа, що здійснила прямо або

побічно скидання або злив в поверхневі, підземні або морські

води в межах територіальних вод будь-якої речовини, дія якої

призвела, навіть тимчасово, до негативних наслідків для здоров'я

людей, або до збитку флорі або фауні, або до значних змін нор-

мального режиму водопостачання, або обмеження використання

зон купання, наказується позбавленням волі на термін від двох

місяців до двох років. Крім того, суд може винести постанову

про відновлення засудженим водного середовища.

Французький законодавець, окрім покарань за скоєні злочини,

передбачає і заохочувальні заходи відносно тих осіб, котрі спри-

яють збереженню довкілля. Так, згідно із ст. 19 Постанови від

28.10.1975 року, прийнятої у виконання ст.ст. З, 5, 6, 10, 11 і 15

Указу від 28.10.1975 року «Про вживання положень статті 14-1

Закону «Про режим і розподіл вод і боротьбу з їх забруднен-

ням», власник очисного пристрою, що знаходиться в нормальному

експлуатаційному стані, отримує премію за очищення

Екологічний кодекс Франції також приділяє увагу питанням

риболовлі і здобичі водних ресурсів. Окремі положення щодо охо-

рони вод вміщуються в Кодексі громадського здоров'я і Кодексі

про очистку стічних вод

6.3. Перший Федеральний закон, спеціально присвячений конт-

ролю за забрудненням вод, був ухвалений Конгресом США 1948

року. У Законі «Про контроль за забрудненням вод» було прямо

поставлено завдання зменшити забруднення вод. Підкреслювала-

ся необхідність співпраці федеральних органів і органів штатів та

передбачалася розробка відповідних програм. Проте федеральна

влада не взяла на себе регулюючу роль, поклавши її на органи

влади штатів, яким були виділені кошти на проведення необхід-

них досліджень і розробку програм контролю за забрудненням

вод.

Див.: Меньших А.А. Охрана окружающей средьі

во

Франции: уголовно-пра-

вовьіе аспекти

А.А. Меньших

Журн.

рос.

права.

—

2000.

— № 10. —

С.147

Див.: Кромарек

П. О

чудо-кодексе Франции

/ П.

Кромарек

Зкологичес-

кое право.

—

2002.

— № 5. — С. 40.

113

Ці самі принципи лягли в основу двох наступних законів: «Про

контроль за забрудненням вод» 1956 року та «Про якість вод»

1965 року.

Як і в раніше ухвалених законах, обов'язок забезпечення на-

лежної якості вод майже цілком покладався на штати, у компе-

тенцію яких входило регулювання і контроль якості вод. Штатам

доручалося прийняти стандарти якості вод (у тому числі щодо

меж штатних вод), що закріплюють показники, які визначають

можливість їх використання за тим або іншим призначенням.

До кінця 60-х років штати затвердили такі стандарти і регуляр-

но при цьому передивлялися їх, з врахуванням нових наукових да-

них, вимог економіки і результатів контролю якості вод. Стандарти

були диференційовані відповідно до виду водних джерел (озера,

річки і т.д.) і від мети їх використання: промислове або сільсько-

господарське, місце відпочинку і розваг і т.д. Стандарти затвер-

джувалися штатами за узгодженням з федеральними органами.

Це відображало тенденцію підвищення ролі федеральних органів.

Проте поставлене завдання так і не було вирішене. Система

контролю за забрудненням вод, що базувалася лише на стандар-

тах якості, виявилася неефективною з багатьох причин. Основний

упор був зроблений на контролі кінцевого результату, тобто на

перевірці ступеня забруднення вод, а не на превентивних захо-

дах, що виключають або хоч би перешкоджають скиду у води

забруднюючих речовин.

Сучасний етап розвитку законодавства про контроль за за-

брудненням вод почався 1972 року, коли Конгрес США прий-

яв зміни і доповнення до Закону 1948 року «Про контроль за

забрудненням вод». Закон 1972 року прийнято вважати осно-

ноположним актом, що запровадив нову стратегію в боротьбі

і.ч забрудненням вод. До цього часу вже сформувалася система

органів охорони довкілля — федеральне Агентство з охорони дов-

кілля (Епуігоптепіаі Ргоіесііоп А§епсу — ЕРА), створене 1970

року, і відповідні органи штатів. Зміни і доповнення 1977 року (з

того часу Закон 1948 р. був перейменований і почав називатися

Закон про чисту воду») і 1987 року остаточно визначили систему

правового забезпечення чистоти вод, що діє досі

Див.: Закон

про

чистоту

вод 33

ІІ.5.С.&& 1251 — 1387.

114

Поряд з названим актом діє ряд федеральних законів, регулю-

ючих специфічні сфери забезпечення безпеки і чистоти вод. Це

закони «Про безпеку питної води» 1988 року

, «Про скидання

сміття і відходів у територіальні океанські й морські води США»

1972 року

; «Про забруднення вод при витоку нафти» 1990 року

У прийнятих 1972 року змінах і доповненнях до Закону 1948 року

були два кардинальні рішення, що докорінно змінили стратегію

боротьби із забрудненням вод

Перше — введення нового загальнодержавного механізму ре-

гулювання і контролю за скидами у води забруднюючих речовин

промисловістю і муніципальними водостоками міст і інших насе-

лених пунктів. Зменшити забруднення вод стало головним завдан-

ням Закону. Підходи до його вирішення були різними. Один із них

— закріплення вимог до якості вод у федеральних стандартах і

покладання на штати відповідальності за розробку і реалізацію

планів з провадження і дотримання цих стандартів. Такий підхід

був вибраний при ухваленні Закону «Про чистоту атмосферного

повітря». Проте він не підходив для Закону «Про чистоту вод»,

оскільки, як наголошувалося, контроль лише за дотриманням стан-

дартів якості вод виявився неефективним. Потрібне було розро-

бити ще і превентивний механізм. Тому законодавець визначив

іншу стратегію, передбачивши затвердження ЕРА на додаток до

затверджуваних штатами стандартів якості вод, обов'язкових фе-

деральних стандартів, що нормують викид у води забруднюючих

речовин промисловими підприємствами і муніципальними водо-

стоками, з врахуванням використовуваних у практиці технологій

і технічних можливостей.

Технологічні стандарти — наріжний камінь системи державно-

го контролю, що діє в даний час. На підприємства і муніципальні

служби був покладений обов'язок отримати в установленому по-

рядку сертифікати, лімітуючи на підставі норм і вимог стандартів

кількість і якість забруднюючих речовин з конкретних джерел

забруднення.

' Див.: 5аГе Огіпкіпе \УаІег Асі,

ІІ5.С.

3001

— 300 -26.

Див.: Осеап Оитріпе Асі, ЗЗІГ.5.С.

&& 1401 — 1445.

Див.:

Оіі

Роїіиііоп Асі,

ІІ.5.С. 2701-2761.

ДИВ.:

Брославський

Л.І.

Законодавство

про

охорону

вод в США /

Л.І.

Брославський

Журн.

рос.

права.

—

2006.

— № 3. — С.

131-143.

115

Таким чином, нині діють дві системи стандартів: перша — що

закріплює нормативи викиду забруднюючих речовин потенцій-

ними джерелами забруднення; друга — що закріплює вимоги

до якості вод, необхідної для їх використання за призначенням.

Якщо перша система дозволяє контролювати викиди шкідливих

речовин і вживати відповідних заходів, у тому числі і правової

дії, спрямовані на припинення і запобігання таким викидам понад

встановлені нормативи, то друга дозволяє визначити кінцевий

результат, можливість використання вод за тим або іншим при-

значенням і, отже, ефективність чинного законодавства. Обидві

ці системи зрештою мають одну мету — гарантувати безпеку вод

при їх використанні.

Друге кардинальне вирішення Закону — встановлення оптималь-

ного співвідношення компетенції федеральних органів і органів

штатів. Тенденція на підвищення ролі федеральних органів отри-

мала своє логічне завершення. Відповідальність за забезпечення

якості вод була покладена і на федеральні органи, і на орга-

ни штатів. Федеральні органи, а саме ЕРА, повинні здійснювати

керівництво штатами з реалізації федеральних програм контролю

за забрудненням і поліпшенням якості вод і в передбачених за-

конодавством випадках здійснюють як регулюючі, так і контро-

люючі функції (у тому числі моніторингу і перевірки дотримання

стандартів), а також застосовують правові санкції та інші заходи

юридичної відповідальності за порушення законодавства про охо-

рону вод. Кожні два роки ЕРА має видавати звіт про якість вод

країни, узагальнюючи інформацію, що готується штатами.

Закон регулює стосунки, пов'язані із забезпеченням чистоти

поверхневих вод, контролем за їх забрудненням у всіх водойми-

щах і водотоках країни, як природних, так і штучних.

У цьому законі й у інших законодавчих актах для позначен-

ня найбільш широкого, узагальненого поняття поверхневих вод

уживається, як правило, термін «судноплавні води». Проте в ко-

ментарях і судових рішеннях зазвичай наголошується, що йдеться

про всі поверхневі води, у тому числі й ті, які не придатні й не

никористовуються для судноплавства.

Закон 1972 року сформулював головну мету таким чином: «від-

новити і підтримувати хімічну, фізичну і біологічну цілісність і

збереження вод країни». Були поставлені завдання: по-перше,

116

відновити чистоту вод країни і досягти такого рівня якості води,

який є необхідним для життєдіяльності риб і інших водних живих

організмів, а також використання людьми вод для купання і інших

видів відпочинку і розваг; по-друге, повністю припинити викид у

води забруднюючих речовин

При виникненні конфліктів і судових спорів сторони посила-

ються на судові прецеденти, як це заведено у США, де загальне

право застосовується і за наявності великого масиву писаного

права

. Так, громадська організація «Сієрра-клуб» пред'явила по-

зов до вуглевидобувної компанії, що проводила роботи в штаті

Алабама, недалеко від річки Даніел Крік. Вугілля знаходилося

недалеко від поверхні, і при виїмці ґрунту утворювалися відвали,

що піддавалися сильній ерозії. Дощові потоки і стічні води, що

накопичилися в процесі видобутку вугілля, несли в річку різне

сміття і відходи, що призвело до замулювання і відкладення кис-

лотних наносів. Намагаючись запобігти скиданню забруднюючих

речовин у річку, компанія спорудила в місцях, де була порожня

порода, водозбірний басейн (резервуар). Це допомагало зовсім

не завжди, особливо якщо сильні дощі переповнювали басейн

і вода стікала через край. Обидві сторони визнали сам факт

забруднення вод і головну причину цього — сильні дощі. Суть

спору полягала в тому, чи несе компанія за це відповідальність і

які правові підстави для покладання на неї обов'язку здійснювати

контроль за забрудненням вод у результаті стоку в них дощових

потоків. Суд першої інстанції знайшов, що компанія не є певним

джерелом забруднення, на неї не поширюється Національна сис-

тема і вона не повинна нести відповідальність, оскільки забруд-

нення вод — результат дії сил природи, а не діяльності компанії,

незважаючи на те, що видобуток вугілля безумовно цьому сприяв.

Апеляційний суд відмінив це рішення і направив справу на новий

розгляд. У рішенні Апеляційного суду підкреслюється, що ком-

панія проводила роботи із збору і переміщення дощових потоків,

Див. докладніше: Брославский Л.И. Урбанизация

правовая охрана

ка-

чества

вод в

США

Л.И. Брославский

Журн. зарубежного законодательства

сравнительного правоведения.

—

2007.

— № 1.

Див.: Брославский

Л.

Уголовная ответственность

за

зкологические преступ-

ления

области охраньї вод

США

/ Л.

Брославский

Журн. рос. права.

—

2008.

- № З

117

використовуючи для цього басейн як відвідний канал, створений

спеціально для цих цілей на місці порожніх порід. Отже, компанія

повинна розглядатися як певне джерело забруднення і нести пе-

редбачену законом відповідальність за забруднення вод

6.4. Враховуючи досвід управління водними ресурсами країн

Євросоюзу, впровадження нових підходів у практику державно-

го управління водними ресурсами буде проводитися поступово

за детально опрацьованим перспективним планом дій. Принцип

басейнового управління реалізовуватиме функції: вивчення стану

водних ресурсів, ведення їх обліку, видачу дозволів на спеціальне

водокористування, охорону вод, зупинку підприємств, які порушу-

ють встановлені вимоги, забезпечення захисту від шкідливої дії

вод, моніторинг вод, паспортизацію, кадастр та ін.

Сьогодні положення Директиви 2000/60/ЄС частково врахо-

вані в законодавстві України. Зокрема, це такі положення:

1. Одна політика включає в себе механізми захисту внутрішніх

поверхневих вод, проточної води, прибережних та ґрунтових вод.

Ці механізми призначені для: запобігання подальшому забруднен-

ню і посилення статусу акваекосистем та систем, які залежать від

аквасистем; посилення захисту та очищення водного середовища,

зокрема, шляхом вживання заходів з метою зменшення викидів,

у тому числі небезпечних речовин, та руйнування основних ком-

понентів води; забезпечення послідовного зниження забруднен-

ня ґрунтових вод та запобігання їх подальшому забрудненню;

запобігання та ліквідації забруднення морських вод; зменшення

до нуля забруднення морських вод синтетичними речовинами

(ст. 1).

2. Держави розробляють спеціальний механізм регулювання

діяльності, пов'язаної з використанням води річок та їхніх басей-

нів (ст. 3) та спеціальні програми поводження з поверхневими

модами, ґрунтовими водами, охоронюваними територіями (ст. 4).

3. Держави ведуть реєстр територій, пов'язаних з вико-

ристанням води, які потребують охорони (ст. 6). Держави-члени

іакож стимулюють захист та покращення стану води з метою

Див.: Ііпііесі Зіаіез Соигі

оГ

Арреаіз, РіїїЬ Сігсиіі, 1980.

620

Р.2<1

41.

Див.: Директива 2000/60/

ЄС

Європейського Парламенту

Ради,

що

вста-

ікшлює рамки

дій

Співтовариства

сфері водної політики

// ОЛ І*

327/22/12/2000.

118

використання якомога меншої кількості очищувальних речовин

під час підготовки води для споживання (ст. 7).

4. Держави гарантують інформування громадськості про про-

грами заходів стосовно водних ресурсів та запрошують до спів-

робітництва у виробленні цих програм всі зацікавлені сторони

(ст. 14).

5. Держави контролюють всі викиди до поверхневих вод,

встановлюючи необхідні методики та процедури контролю за кіль-

кістю та складом викидів (ст. 10).

119

Глава 7. Правове регулювання охорони атмосферного

повітря

7.1. Міжнародно-правові основи охорони атмосферного

повітря.

7.2. Правова охорона атмосферного повітря в Європейсь-

кому Союзі.

7.3. Правова охорона атмосферного повітря у США.

7.4. Основи правової охорони атмосферного повітря в Ук-

раїні.

7.1. Правову основу співробітництва в галузі запобігання тран-

скордонному забрудненню атмосферного повітря становлять:

Конвенція про трансграничне забруднення повітря на великі

відстані (Женева, 1979; ратифіковано Україною 1980 р.) і про-

токоли до неї (Протокол про довгострокове фінансування спіль-

ної програми спостережень і оцінку поширення забруднювачів

повітря на великі відстані в Європі (Женева, 1984; ратифіковано

1985 р.); Протокол про обмеження викидів сірки принаймні на

30% (Гельсінкі, 1985; ратифіковано 1986 р.)

Метою Конвенції є поступове скорочення і запобігання за-

брудненню повітря, включаючи його трансграничне забруднення

на великі відстані.

Сторони за допомогою обміну інформацією, консультацій, нау-

ково-дослідницької діяльності й моніторингу розроблять політику і

стратегію як засоби боротьби з викидами забруднювачів повітря,

беручи до уваги зусилля, що вже додаються на національному і

міжнародному рівнях.

Згідно із ст. 1 Конвенції «Про трансграничне забруднення

повітря на великі відстані»:

— «трансграничне забруднення повітря на великі відстані»

означає забруднення повітря, фізичне джерело якого знахо-

диться повністю або частково в межах території, що знахо-

диться під національною юрисдикцією однієї держави, і нега-

' Див.: Конвенция

трансграничном загрязнении воздуха

на

большие рассто-

яния

: сб.

действ. договоров, соглашений

конвенций, заключенньїх СССР.

— М.,

1985.

Вьіп. XXXIX.