Сурілова О.О. Порівняльне екологічне право

Подождите немного. Документ загружается.

В Україні порушується право участі громадських природоохо-

ронних організацій у прийнятті рішень з резонансних проектів та

стратегічних програм, які матимуть суттєвий вплив на довкілля.

Суттєві проблеми зберігаються й у практиці доступу до право-

суддя та правозастосуванні. За класифікацією Ради Європи, стан

участі громадськості можна поділити на чотири стадії: інформація,

консультації, діалог та партнерство. Можна сказати, що в Україні

ми перебуваємо десь між першою та другою стадією'.

Все це привело до визнання України другою нарадою Сторін

Оргуської конвенції 2005 року стороною, що не дотримується

Конвенції. Урядом досі не виконано рекомендацій другої наради:

привести законодавство та практику у відповідність до положень

Конвенції; не пізніше кінця 2005 року подати Комітету ЄЕК ООН

з питань дотримання Конвенції Стратегію інтеграції її положень

до національного законодавства разом з розробкою відповідних

графіків, практичних механізмів та процедури введення в дію ім-

плементуючого законодавства.

Тривале зволікання у справі впровадження Оргуської конвен-

ції є неприйнятним з огляду на євроінтеграційні наміри України.

Якщо тепер не порушити питання про відповідальність вищих

органів державної влади за багаторічне невиконання положень

Оргуської конвенції, про політичні декларації щодо становлення

правової держави, демократичний та європейський вибір Україні

невдовзі доведеться забути.

Див.:

Голубовська-Онісімова

Г.

Деякі сучасні проблеми впровадження

Оргуської конвенції

Україні |Електронний ресурс]

/ Г.

Голубовська-Онісімова.

—

Режим доступу: \у\м\у.тата-86.ог£.иа/(ІІе5/5реесН_а£о.сіос

Глава 5. Правове регулювання охорони кліматичної

системи Землі

5.1. Міжнародно-правове регулювання охорони кліматичної

системи Землі.

5.2. Правове регулювання в галузі запобігання змінам клі-

мату в Європейському Союзі.

5.3. Правове регулювання в галузі охорони клімату у

США.

5.4. Запобігання змінам клімату в Україні та його правове

забезпечення.

5.1. 1992 року була прийнята Конвенція про зміну клімату,

яка заклала основи вирішення проблеми зміни клімату

. Важли-

вим положенням Конвенції було визнання наявності проблеми

глобального потепління в результаті діяльності людини. Сторо-

нами Конвенції є Європейський Союз і Україна.

Рамкова конвенція відіграє важливу роль як основа міжна-

родних подій, політичних рішень, дипломатичних переговорів,

звітувань держав, координованих наукових досліджень, забезпе-

чуючи технологічне та фінансове сприяння, зменшення та адап-

тацію, обмін інформацією і розвиток можливостей у сфері зміни

клімату

. Як Рамкова конвенція, зазначена Конвенція не містить

конкретних зобов'язань. Але ст. 2 Конвенції містить деякі юри-

дичні обов'язки: «...досягти у виконанні відповідних положень Кон-

венції стабілізації концентрацій парникових газів в атмосферу на

такому рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного

впливу на кліматичну систему. Такий рівень має бути досягнутий

у строки, необхідні для природної адаптації екосистем до зміни

клімату, що дасть можливість не ставити під загрозу виробництво

продовольства і сприятиме забезпеченню подальшого економічно-

го розвитку на стійкій основі». '

Див.: Про зміну клімату [Електронний

ресурс]

Конвенція.

—

Режим

доступу: ипіссс.іпі/гезоигсе/сіосз/

ДИВ.:

Кравченко

С.

Право

на

забруднення

чи

право

на

життя: зміна клімату

права людини

/ С.

Кравченко

// Екологія.

Право. Людина.

—

2008.

— №

6-7.

С. 15-20.

Згідно з Конвенцією країни-учасниці диференційовані на три

основні групи:

1. Країни Додатка І (члени Організації економічного спів-

робітництва і розвитку та країни з перехідною економікою, що

прийняли на себе особливі зобов'язання з обмеження викидів (у

т.ч. ЄС, Україна, США);

2. Країни Додатка II (виключно члени ОЕСР), що взяли особ-

ливі зобов'язання фінансового характеру з допомоги країнам, що

розвиваються, і країнам з перехідною економікою (включаючи до-

помогу в розробці та впровадженні екологічно чистих технологій

— ЄС, Німеччина, США);

3. Країни, що розвиваються.

Головною метою Конвенції стала «стабілізація концентрації

парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав

би небезпечної антропогенної дії на кліматичну систему. Такий

рівень має бути досягнутий у терміни, достатні для природної

адаптації екосистем до зміни клімату. Загальне завдання, що де-

кларується Конвенцією, полягає в забороні кількісного зростання

антропогенних викидів парникових газів, погодженому зниженні

їхньої долі в рамках міжнародно зафіксованих зобов'язань окре-

мих країн і організації спеціальних заходів, що збільшують інтен-

сивність поглинання окремих газів наземними екосистемами.

Сторони домовилися захищати кліматичну систему на благо

нинішнього і майбутніх поколінь людства на основі справедли-

вості й відповідно до їх загальної, але диференційованої відпові-

дальності та можливостей, що є в них.

Політика і заходи у сфері захисту кліматичної системи від ан-

тропогенних змін повинні відповідати конкретним умовам кожної

Сторони і бути інтегровані з національними програмами розвитку.

Стратегія запобігання змінам клімату, що декларується Кон-

венцією, грунтується на зниженні швидкості зростання, а в по-

дальшому і стабілізації концентрації парникових газів в атмосфері.

Ця мета може бути досягнута двома шляхами: зниженням емісії

парникових газів і збільшенням їх стоку з атмосфери. Зниження

емісії може досягатися в основному зменшенням енергетичного

використання викопного палива. Для збільшення стоку парни-

комих газів у даний час доступна лише одна ефективна дорога

поглинання двоокису вуглецю лісами молодого віку.

Відповідно до Конвенції:

«Зміна клімату» означає зміну клімату, яка пряма або побічно

обумовлена діяльністю людини, що викликає зміни у складі гло-

бальної атмосфери, і накладається на природні коливання кліма-

ту, спостережувані впродовж порівняних періодів часу.

«Несприятливі наслідки зміни клімату» означають зміни у фі-

зичному середовищі, або біоті, що викликаються зміною кліма-

ту, які справляють значний негативний вплив на склад, відновну

здатність або продуктивність природних і регульованих екосис-

тем, або на функціонування соціально-економічних систем, або на

здоров'я і благополуччя людини.

«Парникові гази» означають такі газоподібні складові атмос-

фери — як природного, так і антропогенного походження, які

поглинають і перевипромінюють інфрачервоне випромінювання.

Головні парникові гази антропогенного походження, які включа-

ються у сферу дії зобов'язань по клімату, — вуглекислий газ,

метан, закис азоту, а також фторвуглецеве з'єднання. Зниження

емісії кожного виду газів у перерахунку на двоокис вуглецю за-

раховується у виконання зобов'язань.

Для практичної реалізації положень Рамкової конвенції і ко-

рекції її недоліків 1997 року був прийнятий Кіотський прото-

кол, який характеризується як перший міжнародний документ,

що використовує ринкові механізми для вирішення глобальних

екологічних проблем.

У Кіотському протоколі були встановлені показники зниження

об'єму викидів парникових газів. Для розвинених країн показник

зниження викидів склав 5,2% порівняно з 1990 роком. Індивіду-

альні зобов'язання країн-учасниць Протоколу визначені в додатку

до нього. Так, наприклад, держави-члени ЄС повинні скоротити

свої викиди на 8% від рівня 1990-х років (вклад окремих держав

диференціюється). Так, Німеччина повинна скоротити викиди на

21%, а Франція — залишитись на рівні 1990 року; Україна на

період до 2012 року має право на здійснення того самого об'єму

викидів, як і 1990 року.

Для досягнення мети розробники Кіотського протоколу вибра-

ли не стільки екологічні й наукові заходи (створення і поширення

ефективних екологічно безпечних технологій, співпраця в науко-

во-технічних дослідженнях, створення системи спостереження і

архівів даних і т. д.), скільки економічні інструменти. Зазначені в

Кіотському протоколі інструменти зачіпають не лише природоохо-

ронну сферу, але здатні справляти істотний вплив на соціально-

економічний розвиток держав, а також на їхні комерційні й тор-

гівельні взаємовідносини з іншими членами світової спільноти.

Зокрема, ст. 2 Кіотського протоколу в число зобов'язань сторін

включає розробку і здійснення національної політики з врахуван-

ням таких заходів:

— поступове скорочення або усунення ринкових диспропор-

цій, фіскальних стимул-реакцій, звільнення від податків і мит, а

також субсидій у всіх секторах — джерелах викидів парникових

газів і вживання ринкових інструментів;

— заохочення належних реформ у відповідних секторах у

цілях сприяння здійсненню політики і заходів, обмежуючих або

таких, що скорочують викиди парникових газів.

Для реалізації Протоколу, відповідно до Статті 2, державам

надано право розробляти свої комплекси заходів державної полі-

тики, яка найбільшою мірою відповідатиме їхнім національним

інтересам. Особливу увагу рекомендується приділити підвищенню

ефективності використання енергії, переходу на «чистіші» джере-

ла енергії та її альтернативні джерела, розробку нових технологій.

Економічні механізми міжнародної кооперації, які закладені

в Протоколі, ґрунтуються на бо кліматичні ефекти не зале-

жать від місця викиду парникових газів, а парникові гази в ат-

мосфері в наявних концентраціях прямо не шкодять здоров'ю

людини. Ці механізми отримали назву «механізмів гнучкості

Кіотського протоколу».

Сюди входить:

— спільне здійснення проектів — передача або придбання

одиниць скорочення викидів парникових газів, отриманих у ре-

зультаті реалізації проектів, спрямованих на скорочення антро-

погенних викидів або збільшення поглинання парникових газів у

будь-якому секторі економіки (ст. 6);

— торгівля квотами на викиди парникових газів — комер-

ційне переуступання своїх прав на викиди парникових газів для

цілей виконання своїх зобов'язань (ст. 7);

— «механізм чистого розвитку» — здійснення проектів на

території країн, що не входять у Додаток 1 до Рамкової конвенції

про зміну клімату (країни, що розвиваються), і додавання у свої

квоти результатів скорочення викидів парникових газів, досягну-

того шляхом здійснення цих проектів (ст. 12).

З інших важливих документів, що складають механізми Кон-

венції про зміну клімату, слід зупинитися на Боннських угодах

про здійснення Буенос-Айреського Плану дій. План передбачає

технічну і фінансову підтримку країн, що розвиваються, і країн з

перехідною економікою, які зобов'язалися включити положення

про заходи запобігання змінам клімату в Національні стратегії

сталого розвитку. Фінансування необхідних заходів передбачаєть-

ся через Глобальний екологічний фонд.

10 червня 2009 року в Бонні громадські Експерти з проблем

глобальної зміни клімату подали проект «Копенгагенської Кліма-

тичної Угоди»

. Вона має стати опорною точкою для урядів країн,

які ведуть переговори щодо угоди на пост-Кіотський період з бо-

ротьби зі зміною клімату, та покаже як подолати неузгодження

між бідними та багатими країнами.

Угода показує шлях, яким суспільство повинно піти, щоб за-

побігти катастрофічним наслідкам глобальної зміни клімату, виз-

наючи, що середня глобальна температура на Землі не повинна

піднятися вище ніж на 2°С. У документі наведений глобальний

«ковпак» на викиди парникових газів — вуглецевий бюджет — та

описано в деталях, як промислово розвинені країни та країни, що

розвиваються, можуть зробити свій внесок задля безпеки плане-

ти та її жителів відповідно до їхніх можливостей та принципів

відповідальності. Найбідніші та вразливіші країни таким чином

будуть захищені.

Адаптація — інший ключовий момент, якого торкається Угода.

У рамках Адаптаційних дій передбачені гранти, страхування та

компенсації для найбільш незахищених країн.

Угода закликає до створення договору із зобов'язаннями з трь-

ох частин: Кіотський протокол із внесеними змінами про те, що

промислово розвинені країни теж візьмуть зобов'язання; Новий

протокол Копенгагена, який визначає плани дій із скорочення ви-

кидів парникових газів та їх фінансування для країн, що розвива-

' Див.: Копенгагенська кліматична угода [Електронний ресурс].

—

Режим

доступу: НМр://с1ітаІе£гоир.ог§.иа/ирі/Еіпа1_ігеаІу

ються; а також набір рішень, що стануть основою кліматозахисної

політики на наступні три роки.

На їхню думку, розвинені країни повинні взяти подвійні

зобов'язання: по-перше, скоротити викиди парникових газів на

40% від рівня 1990 року до 2020; по-друге, надавати допомогу

країнам, що розвиваються, у заходах з адаптації до змін клімату,

які вже сьогодні не можна відвернути, та з реалізації програм з

енергозбереження і переходу на відновлювальні джерела енергії.

Розвинені країни також повинні будуть розробити плани ско-

рочення викидів парникових газів у короткостроковій перспективі

та підготувати довгострокову стратегію скорочення викидів пар-

никових газів на 80-95% від 1990 року до 2050.

Натомість країни, що розвиваються, повинні будуть розробити

плани скорочення викидів парникових газів з метою їх зменшення

на 15-30% від рівня «бізнес, як завжди». Фінансування таких

заходів буде частково здійснюватися розвиненими країнами.

Кліматичний саміт ООН відбувся в Копенгагені з 7 по

18 грудня 2009 року. Саміт виявив серйозні суперечності між

його учасниками. Через розбіжності між розвиненими країнами

та країнами, що розвиваються, щодо розміру фінансової допомоги

бідним державам і механізму контролю за викидами саміт був на

межі провалу. За підсумками конференції її учасники підписали

угоду, яка має декларативний характер, а укладення повноцін-

ного договору з проблем клімату перенесли на наступний рік.

Наступний саміт з проблем зміни клімату відбудеться в місті

Бонн у Німеччині.

5.2. В Європейському Союзі створена система запобігання

забрудненню атмосферного повітря парниковими газами. Сертифі-

кати на емісії зазначених забруднюючих речовин є новим еконо-

міко-правовим інструментом європейського екологічного права.

Стаття 1 Директиви 2003/87/ЄС Європейського парламенту і

Ради Європейського Союзу від 13.10.2003 року визначає мету її

ухвалення — зменшення емісій ефективним з погляду витрат і

економіки способом

Див.: Директива 2003/87/ЕС Европейского парламента

Совета Европейс-

кого союза

от

13.10.2003

г.

[Електронний ресурс).

—

Режим доступу: Ь11р://ес.еигора

еи/епуігоптепі/с1ігпа1/еті$5Іоп

Сертифікат надає право на емісію парникових газів еквіва-

лентну одній тонні діоксиду вуглецю. Під емісіями слід розуміти

випуск установками парникових газів в атмосферу. Відповідно

до ст.ст. 4-6 Директиви, уповноважені національні органи повин-

ні видавати експлуататорам дозвіл на емісії газів, без яких з 1

січня 2005 року неможливо здійснювати екологічно-небезпечну

діяльність.

Основна ідея цього інструменту — платна або безкоштовна ви-

дача сертифікатів (ліцензій) на здійснення викидів забруднюючих

речовин в атмосферне повітря. Введення цього інституту дозволяє

регулювати загальну кількість проведених викидів шляхом обме-

ження видачі сертифікатів. Крім того, операції із сертифікатами

на емісії (так звана екологічна біржа) дозволять визначити рин-

кову вартість забруднення навколишнього середовища. Суб'єкти,

що завдали екологічної шкоди, насамперед підприємства, дістали

можливість самостійно вибрати шлях свого розвитку: інвестування

в очисні системи і продаж невикористаних сертифікатів на емісії

або їх покупка. Компанії регулярно надають інформацію про фак-

тичні об'єми своїх викидів. Підприємствам-емітентам дозволяється

придбати проектні скорочення в інших країнах, зокрема за межа-

ми Євросоюзу. Дозволяється також зараховувати ці скорочення

в рахунок виконання своїх зобов'язань із скорочення викидів-

Відповідно до Директиви, викид парникових газів з 1 січня

2005 року дозволений тільки на тих джерелах, які мають дозвіл

від уповноваженого органу влади. Щоб отримати дозвіл на викид

парникових газів, організації повинні звернутися в уповноважений

орган влади із заявою, яка повинна містити таку інформацію: опис

підприємства і характеристика його роботи, включаючи вживану

технологію; опис сировини і матеріалів, використання яких при-

веде до викидів ПГ; опис джерел викиду ПГ; заходи, спрямовані

на моніторинг викидів.

Процес переходу компаній до торгівлі сертифікатами на викИД

включає: виявлення виробництв, яких це стосується; інвентари-

зацію ПГ на рівні суб'єкта господарювання для річних доповідей

по викидах; уточнення ризику і можливостей для компанії; виз-

начення стратегії діяльності.

Якщо компанія перевищує квоту викидів, застосовуватимуть-

ся штрафи в розмірі 40 євро за тонну С02 (у 2005 — 2007 рр-)

і 100 євро — з 2008 року. Передбачається ухвалення методів

звітності для кожного конкретного об'єкта. Для цього, відповід-

но до Директиви, заводи повинні вести облік використовуваних

видів палива (кількість, склад) і розрахункових кількостей ви-

кидів С0

. Звіти по викидах щорічно направляються у відповід-

ні органи влади. Обліку підлягають тільки прямі викиди СО,.

Непрямі викиди, пов'язані з електроенергією, використовуваною

як джерело енергії, не беруться до уваги в енергоспоживаючих

компаніях, але враховуються компаніями, що генерують електро-

ейергію.

Вперше встановлюються межі на викиди вуглекислого газу в

енергетично інтенсивних галузях. Компанії, що скорочують викиди

нижче встановленої для них межі, можуть продавати «невибрану»

квоту іншим компаніям або зберігати її на майбутнє. Стратегія

тієї або іншої компанії залежить від цін на квоти, що перебува-

ють в обігу. Таким чином, ЄС розраховує, що прийнята схема не

тільки дозволить скоротити викиди при мінімальних витратах для

економіки, але і зробить проблему зміни клімату пріоритетною

для всіх суб'єктів, додавши ринкову цінність скороченим викидам.

Під схему торгівлі викидами ЄС потраплять близько 46% всіх

викидів вуглекислого газу в ЄС 2010 року.

Країни-учасниці визначили дозволену кількість викидів по ус-

тановках в секторах, що були зазначені. Долі загальних дозволів

на викиди розподіляються по промислових установках до 28 лю-

того кожного року. Кількість дозволів, еквівалентна загальним

викидам від цих установок, протягом згаданого календарного року

передаватиметься до ЗО квітня кожного року, здійснюючи пере-

дачу квот, що залишилися з минулого року.

Зростання енергоефективності є важливою складовою пакету

програм і заходів, необхідних для виконання Кіотського прото-

колу. Управління попитом на енергію є важливим інструментом,

що уможливлює вплив ЄС на світовий енергоринок, а отже, на

стабільність енергопостачання у середньо- і довготерміновому

вимірі.

Рада схвалила план заходів Комісії щодо енергоефективності й

запропонувала спеціальні заходи в будівельній галузі. Покращен-

ня енергетичного виконання будівель у межах ЄС, з урахуванням

зовнішніх кліматичних і місцевих умов, а також вимог щодо клі-

мату в приміщеннях і рентабельності, здійснюється відповідно до

Директиви ЄС 2002/91/ЄС

, яка встановлює вимоги щодо:

а) загальної схеми для методології розрахунку комплексного

енергетичного виконання будівель;

б) застосування мінімальних вимог стосовно енергетичного

виконання нових будівель;

в) застосування мінімальних вимог стосовно енергетичного

виконання наявних великих будівель, що підлягають значній ре-

конструкції;

г) енергетичної сертифікації будівель;

д) регулярної перевірки парових котлів і систем кондицію-

вання повітря в будинках, а також оцінювання опалювального об-

ладнання там, де термін експлуатації котлів перевищує 15 років.

Енергетичне виконання будівлі — це кількість енергії, фак-

тично спожитої або розрахованої для задоволення різних пот-

реб, пов'язаних з використанням будівлі, що може, серед іншо-

го, включати опалення, нагрівання гарячої води, охолодження,

вентиляцію й освітлення. Ця кількість повинна відображатись за

допомогою одного або більше числових показників, з урахуванням

термоізоляції, технічних і монтажних характеристик, планування

і розташування (з огляду на кліматичні аспекти), впливу сонця

і сусідніх споруд, власного виробництва енергії та інших фак-

торів, що впливають на потребу в енергії, включно з кліматом

у приміщенні. Енергетичне виконання будівлі відображується в

сертифікаті енергетичного виконання будівлі.

Країни-члени вживатимуть необхідних заходів, щоб забезпечи-

ти відповідність нових будівель мінімальним вимогам щодо енер-

гетичного виконання. Для нових будівель із загальною корисною

площею понад 1000 м

країни-члени забезпечують перед початком

їх будівництва розгляд і урахування технічної, екологічної та еко-

номічної здійсненності альтернативних систем, таких, як:

— децентралізовані системи енергопостачання, що базуються

п.і поновлюваній енергії;

— централізоване опалення або охолодження, якщо вони є;

сукупні тепло й енергія.

Див.: Директива 2002/91/ЄС щодо енергетичної експлуатаційної характе-

ристики будівель.

(И С 213 Е,

31.7.2001,

с. 266.