Сурілова О.О. Порівняльне екологічне право

Подождите немного. Документ загружается.

Країни-члени вживатимуть необхідних заходів, щоб забезпе-

чити, що при проведенні значної реконструкції будівель із за-

гальною корисною площею понад 1000 м

усучаснення їх енер-

гетичного виконання виходитиме з мінімальних вимог настільки,

наскільки це технічно, функціонально і економічно можливо.

Країни-члени будуть визначати ці мінімальні вимоги щодо енер-

гетичного виконання на підставі відповідних вимог, встановлених

для будівель. Мінімальні вимоги можна буде встановити або для

реконструйованої будівлі загалом, або для реконструйованих сис-

тем чи компонентів, якщо ті є частиною реконструкції, яка має

бути проведена з метою покращення загального енергетичного

виконання будівлі.

Ще 1990 року уряд ФРН розробив програму із зниження ви-

кидів вуглекислого газу в атмосферу. Метою є скорочення ви-

кидів вуглекислого газу до 2020 року на 40 відсотків

2007 року були затверджені вузлові моменти програми із за-

хисту клімату. При цьому в ній зафіксовані не лише цілі, але й

конкретні методи та інструменти для їх досягнення. Програма

передбачає заходи із скорочення енерговитрат при опалюванні,

експлуатації побутових приладів, автомобілів, а також у про-

мисловості. Фінансові кошти, що виділяються на ці цілі, будуть

збільшені із 700 мільйонів до 2,6 мільярдів євро на рік.

Одним із основних пунктів програми є збільшення долі по-

новлюваних джерел енергії з 13 до 25-30 відсотків до 2020 року.

Перехід на поновлювану теплову енергію закріплений на зако-

нодавчому рівні: у майбутньому доля альтернативної енергії, ви-

користовуваної в опалюванні новобудов, повинна буде складати

15 відсотків. До 2020 року на 25 відсотків вирішено збільшити

і долю теплоелектроцентралей, оскільки одночасне вироблення

тепла й електроенергії не заподіює великого збитку довкіллю. На

ці цілі щорік виділятиметься по 750 мільйонів євро.

Набагато підвищуються вимоги до раціонального використан-

ня енергії в будівлях. Передбачено підвищити енергетичну ефек-

тивність новобудов на 60 відсотків до 2012 року. Це дозволить

у майбутньому понизити плату за опалювання для громадян. Для

Див.: Программа правительства Германии

по

защите климата [Електронний

ресурс].

—

Режим доступу: МІр://ш\у\у.іі\у-\уог1сІ.(іе/с1\у/аг1:ісІе/

вже існуючих будівель встановлені мінімальні енергетичні стан-

дарти. Крім того, буде продовжена реалізація програми по ре-

монту житлового фонду.

Також передбачається скоротити емісію двоокису вуглецю лег-

ковими автомобілями. Для досягнення цієї мети передбачається

перекласти автомобільні податки на іншу основу — за кількістю

викидів вуглекислого газу конкретним автомобілем.

Екологічна політика Франції у сфері захисту клімату харак-

теризується стрімким зльотом і передбачає перш за все зміну

структури енергоспоживання. За підтримки держави альтерна-

тивні види енергії посіли належне місце поряд з нафтою, газом і

ядерною енергією. Основною метою є захист довкілля. На відміну

від викопних енергоносіїв, відновлювальні види енергії не спричи-

няють парникового ефекту. Енергетика перебуває в самому цен-

трі плану боротьби проти парникового ефекту, схваленого фран-

цузьким урядом 2000 року в цілях зменшення впливу на клімат

планети і забезпечення енергетичної безпеки. Здобуття викопних

енергоносіїв пов'язане з геополітичною стратегією. Більш того,

кількість їх обмежена, і в майбутньому доведеться вдатися до

інших видів енергії.

Аби зменшити вжиток електроенергії в будівництві й на транс-

порті, французький уряд подав 2000 року державний план поліп-

шення використання енергії. Його впровадження в життя доруче-

не Агентству із захисту довкілля і використання енергоресурсів

(АОЕМЕ). План включає заходи, що заохочують інвестиції в цій

сфері, а також рекламні кампанії та створення мережі інформа-

ційних пунктів

5.3. Починаючи з кінця 70-х років XX століття, екологи у США

намагалися прийняти законодавство про обмеження викидів діок-

сиду сірки, які призводять до випадіння кислотних дощів. Була

розроблена загальнонаціональна система торгівлі квотами на ви-

киди в рамках обмеження на сумарний викид, у цілях зниження

иикидів діоксиду сірки від теплових електростанцій

Див. докладніше: Калиниченко В.Т. Зкологическая политика Франции

В.Т.

Кмлиниченко

Политика

общество.

—

2006.

— № 6. — С.

93-101.

Див. докладніше: Ануфриев С.П. Знергозффективность

проблема измене-

ііи»і климата

С.П. Ануфриев, А.П. Чазов.

— М.,

2006.

— 192 с.

Програма складалася з п'яти елементів:

1. Юридично обов'язкове обмеження річного викиду діоксиду

сірки від кожної теплової електростанції.

2. Вимога про безперервний вимір викидів кожної елект-

ростанції протягом всього періоду дії програми.

3. Вимога про звітність кожної електростанції про сумарний

викид діоксиду сірки щодня протягом всього року.

4. Взаємозаміна або еквівалентність всіх дозволів на викиди

діоксиду сірки. Всі дозволи могли вільно продаватися або міня-

тися. Якщо електростанція викидала менше діоксиду сірки, чим

мала дозволів, то вона могла вільно продавати невикористані

дозволи іншій електростанції або зберегти ці дозволи для вико-

ристання наступного року.

5. Кожна електростанція повинна була звітувати про зни-

ження викидів.

Якщо викиди від електростанції перевищили дозволений рі-

вень і електростанція не змогла протягом одного місяця після

закінчення даного року купити додаткові дозволи, то повинна

була сплатити величезний грошовий штраф — значно більше, чим

вартість покупки бракуючих дозволів в іншої електростанції, а

також «відшкодувати збиток атмосфері». Це означає, що з бюд-

жету викидів майбутнього року віднімався надлишковий викид у

поточному році.

1990 року Президент США і Конгрес прийняли поправки до

Закону «Про чисте повітря», у тому числі програму боротьби з

кислотними дощами на всій території країни. У програмі було

задіяно понад 2000 джерел. Великі обмеження покладалися на

електроенергетику.

Згідно з новим законом період з 1995 по 1999 рік називав-

ся першою фазою програми із зниження викидів ЗО,. Ця фаза

програми передбачала участь у системі торгівлі лише крупних

підприємств — джерел викидів 50

, ВСЬОГО 263 вугільних елек-

тростанцій. Інші підприємства могли добровільно брати участь у

торгівлі викидами замість того, щоб чекати, коли настане друга

фаза програми. Закон вимагав від кожного джерела установки

спеціального устаткування для безперервного моніторингу ви-

кидів і надання щоквартального звіту про викиди в Агентство з

охорони довкілля США (УЗ ЕРА). У свою чергу, 115 ЕРА повинне

управляти всією системою видачі дозволів і моніторингу, звітува-

ти перед Конгресом про хід виконання програми.

Основні результати програми:

— електростанції США не лише виконали всі вимоги Закону

1990 року про зниження викидів 30

, але й понизили сумарний

викид на 20% нижче за законодавчо встановлений Конгресом

«базовий» рівень викидів;

—• незважаючи на швидке зниження викидів 30

, економіка

США і виробництво електроенергії виросли за той самий період.

Тому вдалося довести, що економічне зростання може відбувати-

ся при одночасному зниженні викидів;

— зниження забруднення повітря викидами 30

понизило ри-

зик для здоров'я населення в грошовому вираженні на 40 млрд

дол. на рік

Друга фаза програми, яка почалася в січні 2000 року, вста-

новила більш жорсткі обмеження для тих підприємств, які бра-

ли участь у першій фазі. До того ж в програму були залучені

нові джерела викидів. Підприємства-забруднювачі контролюють

об'єми викидів щогодини і включають у звіти такі дані:

1. установка і використання датчиків (вугілля, нафта, мазут);

2. щоденне, щоквартальне і щорічне проведення тестування;

3. щоквартальне надання в 113 ЕРА даних по погодинних

об'ємах викидів і результатах тестування.

Уряд відповідає за:

4. збір, верифікацію і публікацію даних по викидах;

5. облік передачі квот на викиди і підведення балансу;

6. управління перевіркою виконання зобов'язань за рік (ви-

рішення суперечності);

7. здійснення штрафних санкцій за невиконання зобов'язань;

8. ведення рахунків підприємств в комп'ютеризованій сис-

темі відстеження переміщення квот

Відмова США приєднатися до Кіотського протоколу аргумен-

тувалася слабкими сторонами протоколу (наприклад, виключен-

ня із зобов'язань країн, що розвиваються) та інтересами амери-

Див.: Дані Агентства

навколишнього середовища

США

[Електронний

|нтурс|.

—

Режим доступу: ШрУ/^ину.ера.^оу/Іа'й'зге^з/

Див.: Ануфриев С.П., Чазов А.П. Вказ. твір.

— С. 58.

канського паливно-енергетичного комплексу. США проголосили

стійке економічне зростання як невід'ємний елемент вирішення

проблеми клімату, а не її джерела, оскільки це робить можливи-

ми масштабні інвестиції в природоохоронні заходи і застосування

передових технологій.

5.4. В Україні розроблена правова база проектів спільно-

го здійснення, основу якої складають Наказ Мінприроди від

17.07.2006 року № 342 «Про затвердження вимог до підго-

товки проектів спільного здійснення», а також Розпоряджен-

ня Кабінету Міністрів України від 18.08.2005 року № 346р

«О затвердженні Національного плану заходів щодо реалізації

Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН «Про зміну

клімату».

З метою вдосконалення правової бази регулювання зміни

клімату в даний час розроблений проект Закону України «Про

парникові гази», який визначає правові й організаційні основи

запобігання і пом'якшення наслідків зміни клімату та спрямова-

ний на виконання зобов'язань України за Конвенцією «Про зміну

клімату» і Кіотським протоколом.

Положення Закону поширюються на всіх суб'єктів господа-

рювання, які здійснюють антропогенні викиди парникових газів,

охорону і поліпшення якості поглиначів парникових газів.

Стаття 3 Закону визначає основні принципи скорочення об'ємів

антропогенних викидів і збільшення поглинання парникових газів:

зведення до мінімуму несприятливих соціальних, екологічних і

економічних наслідків від антропогенних викидів парникових

газів; створення стимулюючих умов для здійснення підприємни-

цької діяльності у сфері впровадження нових екологічно ефектив-

них технологій, спрямованих на скорочення об'ємів антропогенних

викидів і збільшення поглинання парникових газів; формування

і реалізація відповідно до національних умов державної політики

і заходів щодо клімату; нормування викидів парникових газів з

врахуванням економічної доцільності тощо.

Об'єктами регулювання скорочення об'ємів антропогенних ви-

кидів і збільшення поглинання парникових газів є:

— одиниці встановленої кількості парникових газів для всіх

суб'єктів господарювання на території України, які дозволяється

викинути в атмосферне повітря впродовж певного періоду;

— одиниці скорочення викидів парникових газів, досягнутих

у результаті загального виконання проектів суб'єктами господа-

рювання за участі інших країн, які є сторонами Кіотського про-

токолу;

— дозволи на викиди в атмосферне повітря антропогенних

парникових газів.

Антропогенні викиди парникових газів в атмосферне повітря

можуть здійснюватися суб'єктом господарювання на підставі доз-

волу, який видається безоплатно в установленому порядку цен-

тральним органом виконавчої влади у сфері охорони природного

довкілля.

Для обліку кількісних, якісних і інших характеристик парнико-

вих газів, поглинання парникових газів і контролю за його якістю

ведуться щорічні національні кадастри антропогенних викидів і

поглинання парникових газів.

З метою виконання зобов'язань України за РКІК і Кіотським

протоколом здійснюється контроль за викидами і поглинанням

парникових газів. Закон також передбачає підстави відповідаль-

ності за порушення законодавства про антропогенні викиди пар-

никових газів.

Україна бере участь у міжнародній співпраці у сфері скоро-

чення антропогенних викидів парникових газів і збільшення пог-

линання парникових газів відповідно до зобов'язань України за

Рамковою конвенцією Організації Об'єднаних Націй «Про зміну

клімату» і Кіотським протоколом до Рамкової конвенції Органі-

зації Об'єднаних Націй «Про зміну клімату» і законодавства Ук-

раїни.

Щодо гармонізації законодавства України до вимог ЄС по-

ложення Директиви 2002/91/ЄС не враховані в законодавстві

України, зокрема:

1. Заходи з метою підвищення раціональності забезпечення

будинків енергією мають враховувати кліматичні та місцеві умо-

ви, так само як і внутрішні умови будинків та рентабельність. Ці

заходи не повинні суперечити іншим суттєвим вимогам до будин-

ків, таким, як доступність, практичність та призначення будинку

(п. 9 преамбули Директиви).

2. Обсяги забезпечення будинків енергією обчислюються

виходячи з методології, яка включає термоізоляцію, установки

обігріву та кондиціювання повітря, використання відновлюваних

джерел енергії та особливості конструкції будинків.

3. Методологія обчислення обсягів забезпечення будинків

енергією включає принаймні такі аспекти:

— термічні характеристики будинків. Ці характеристики мо-

жуть також включати герметичність;

— обігрівачі та установки забезпечення гарячою водою,

включаючи характеристики цього обладнання;

— установки кондиціонування повітря;

— вентиляція;

— вмонтовані освітлювальні прилади (в основному в нежит-

лових секторах);

— розташування та розміщення будинків, включаючи зовніш-

ній клімат;

— де потрібно, у цих обрахуваннях враховується позитивний

вплив таких чинників: активні сонячні системи та інші системи

обігріву та електрифікації, засновані на відновлюваних джерелах

енергії; електроенергія, вироблена в результаті когенерації; уста-

новки обігріву та охолодження в районі або багатоквартирному

будинку; природне освітлення.

З метою здійснення обрахування всі будинки повинні бути

адекватно класифіковані за такими категоріями:

— будинки різних типів, призначені для однієї родини;

— багатоквартирні будинки;

— офіси тощо.

Покращення загального енергетичного забезпечення будинків,

які вже зведені, не обов'язково означає повне оновлення будин-

ків, а може стосуватись тільки тих частин, які є найбільш важ-

ливими для забезпечення будинку енергією та є рентабельними

(п. 14 преамбули).

Зводити нові будинки слід з мінімальним енергоспоживанням

та використанням таких альтернативних систем, як системи де-

централізованого постачання енергії, засновані на відновлюваних

джерелах енергії, когенерація тощо.

Держави створюють систему надання сертифікатів енергетич-

ного забезпечення будівлі. Сертифікат супроводжується рекомен-

даціями щодо рентабельних заходів покращення енергетичного

забезпечення. Метою видачі сертифікату є надання інформації.

Регулярно слід здійснювати перевірки бойлерів та систем кон-

диціювання повітря.

Видача сертифікатів будинків, надання супровідних рекоменда-

цій та перевірки бойлерних та систем кондиціонування здійсню-

ються незалежно кваліфікованими та/або акредитованими експер-

тами, які можуть бути як незалежними експертами, так і найня-

тими державними органами або приватними організаціями

Див.

докладніше: Система управління інформацією

питань адаптації

законодавства [Електронний ресурс].

—

Режим доступу: Нир://209.85.129.132/

8еагсЬ?д=сасНе

Глава 6. Правова охорона водного середовища

і водних ресурсів

6.1. Охорона транскордонних водних об'єктів у міжнарод-

ному екологічному праві.

6.2. Політика Європейського Союзу щодо якості вод.

6.3. Правове забезпечення охорони вод у США.

6.4. Охорона вод в Україні.

6.1. Гельсінська конвенція про охорону та використання тран-

скордонних водотоків та міжнародних озер

, яка укладена в рам-

ках Європейської економічної комісії ООН, є основним організу-

ючим засобом співробітництва в галузі формування міжнародної

політики щодо охорони та ощадливого використання водних ре-

сурсів.

У міжнародно-правовій доктрині широко поширене поняття

«транскордонний» щодо річок як різновиду водотоку. Це понят-

тя застосовується також до забруднення та іншого негативного

впливу, якщо він виходять за межі кордонів однієї держави або

простягається за територію під юрисдикцією однієї держави. При

визначенні транскордонного забруднення вказують на «факт пере-

тину забруднюючими речовинами державного кордону і завдання

екологічної шкоди за межами юрисдикції держави походження»

Європейські інтеграційні процеси сприяють посиленню ролі тран-

скордонного співробітництва.

В Європі таке співробітництво здійснюється на основі регіо-

нальних двосторонніх і багатосторонніх угод і національних за-

конів, які посідають значне місце у правовій охороні міжнародних

водних систем

Див.: Про охорону

та

використання транскордонних водотоків

та

міжнарод-

них озер

Конвенція, Гельсінкі, 17.03.1992

р. //

Відомості Верховної Ради України.

- 1999.

- № 34. - Ст. 282.

Див.: Шишко А.А. Предупреждение трансграничного загрязнения (меж-

дународно-правовьіе проблеми)

А.А. Шишко.

— К., 1990. — 100 с.;

Балушка

Н. Правовий аспект поняття транскордонної річки

/ Н.

Балушка

Юрид. журн.

- 2004.

- № 4.

Див.: Авраменко И.В. Международное зкологическое право

И.В. Авра-

менко.

—

Ростов-на-Дону

Феникс, 2005.

— С. 28.

Головним завданням Гельсінської конвенції є налагодження

двостороннього або багатостороннього співробітництва з країна-

ми-сусідами для вирішення на міждержавному рівні таких питань:

— ощадливого використання водних ресурсів з метою задо-

волення всіх потреб водокористування;

— регулювання забруднення водних об'єктів;

— налагодження мережі моніторингу та контролю якості

води;

— контролю повеневих та льодозаторних явищ;

— налагодження системи аварійного оповіщення на випадок

аварійних ситуацій з метою спільного усунення наслідків аварій;

— відпрацювання нормативно-технічних (технологічних) кри-

теріїв оцінки якості води транскордонних водних об'єктів та стіч-

них вод.

Європейський Союз, держави-члени та Україна є членами Гель-

сінської конвенції.

Ряд Європейських країн та ЄС підписали також Конвенцію

із захисту Рейну від забруднення хлоридами (1976 р.), яка пе-

редбачає щорічне скорочення скидів хлоридів у Рейн. Конвенція

про захист Рейну від забруднення хімічними речовинами (1976 р.)

суворо регламентує скид речовин у Рейн. Норми скидів у Рейн

визначаються Міжнародною комісією з охорони Рейну від за-

бруднення

6.2. Основи політики Європейського Союзу щодо якості вод

впроваджує Рамкова директива 2000/60. Завданням Водної Рам-

кової Директиви є реалізація головних цілей водної політики ЄС

а саме: забезпечення людей питною водою, постачання води для

інших господарських потреб, охорона водного середовища й об-

меження наслідків повеней і посух.

Головними цілями регулювання є: впровадження концепції ін-

тегрованого управління басейнами рік, беручи до уваги потреби

исіх споживачів; впровадження принципів творення водних ре-

гіонів; єдине визначення цілей і методів правового регулювання;

п і

[значення спеціалізованої урядової адміністрації на рівні басей-

Див.: Про

захист Рейну [Електронний ресурс]

Конвенція.

—

Режим

поступу: ^-да'лу.са-^/аіег-іпі'о.пеї/ііЬгагу/гиз/^/аїег/гНіпе.рсІ!

Водна Рамкова Директива

ЄС

2000/60/ЄС: Основні терміни

та їх

визначен-

ня.

- К-,

2005.

— 240 с.