Сурілова О.О. Порівняльне екологічне право

Подождите немного. Документ загружается.

100

нів рік; впровадження програм і планів як інструменту для до-

сягнення належного стану вод; встановлення правил повернення

витрат за водні послуги.

У Директиві виділені дві додаткові цілі: перша — пріоритет-

на, стосується обмеження викидів шкідливих речовин (зокрема,

через заборону викидів небезпечних сполук); друга — протидія

забрудненню підземних вод.

Першочерговим завданням Директиви, як зазначено у ст. 1, є

встановлення загальних вимог до охорони всіх вод на території

Спільноти (крім морських вод). У питаннях охорони морських вод

Директива опирається на міжнародні умови.

Обсяг зобов'язань, що їх мають держави-члени ЄС, визначе-

ний ст. 4. Стосовно поверхневих вод поставлено вимогу досягну-

ти їх належного стану — хімічного й екологічного. Стосовно ж

підземних вод треба схилятися до належного як хімічного, так

і кількісного стану. Канали та водні системи, значно модифіко-

вані людиною, повинні досягнути належного стану. Загалом умови

визначення якісних станів містяться в Додатку V до Директи-

ви. Директива допускає перенесення термінів досягнення цілей

у разі, коли ціна реалізації є непропорційно велика порівняно з

досягнутим ефектом.

Стаття 7 окреслює умови забору вод у гідрографічному ареалі,

ураховуючи головний пріоритет, яким є потреба мешканців у пит-

ній воді. При тому зазначено, що такі води потребують «можливо,

найменш інтенсивного методу обробки».

У світлі положень Директиви впровадження водної політики

потребує використання трьох інструментів дій: моніторингових

програм водних систем, плати за користування водою і правових

інструментів у вигляді «комплексної програми дій».

Реалізація цілей Директиви в окремому гідрографічному ареалі

потребує впровадження програм дій і вжиття особливих заходів,

що описані у ст. 11. Наприклад, гранично допустимі параметри

для кожного викиду забруднень та контроль за забиранням води.

Рамкова директива прискорює встановлення показників викидів

шкідливих речовин у водні об'єкти'.

Див.: Кремер

Л.

Зкологическое право Европейского Союза

/ Л.

Кремер,

Г.

Винтер.

— М. :

Городец, 2007.

— С. 91.

101

Плани управління гідрографічними ареалами є головним інс-

трументом водного господарства, яке впроваджує Директива.

Детальний опис цього завдання міститься у ст. 13. Плани управ-

ління належать до попередньо опрацьованих елементів. До планів

управління належать: аналіз гідрографічного ареалу, реєстр тери-

торій, узятих під охорону, а також програми дій. Плани належить

поновлювати кожні 6 років. їх підготовка мусить ураховувати

процедуру участі громадськості у прийнятті рішень (ст. 14).

Водні директиви Європейського Союзу поділяються на три

функціональні групи. У першій групі, котра стосується якості

вод, найновішою є Директива 75/440/ЄЕС, що окреслює вимоги

до якості поверхневих вод, призначених для забору питної води

у країнах-членах ЄС. Директива містить вимоги, яким повинні

відповідати поверхневі води, що їх використовують як питні.

Екологічні вимоги слід розуміти як передбачені екологічним за-

конодавством вимоги, що виражені у встановлені до господарської

діяльності обмежень, умов або їх сукупності в цілях забезпечення

безпеки населення й охорони оточуючого середовища'.

Ці вимоги зобов'язують держави-члени ЄС встановити стан-

дарти якості вод на своїх територіях. Поверхнева вода може ви-

користовуватися як питна за умови відповідності вимогам трьох

класів: А1, А2, АЗ. Ці класи визначають воду різної якості, у

результаті чого вона піддається процесам дезінфекції.

Специфічного характеру набуває Директива Ради 98/83 ЦЕ про

якість питної води

. Вона має за мету охорону здоров'я людей,

урегулювання якості питної води, а також води, що використо-

вується у виробництві товарів народного вжитку. Ці законодавчі

акти стосуються тієї води, що є поза природним середовищем і

міститься у водогінній системі. Директива також вказує на «воду,

споживану в природному стані або після переробки». Однак у

деяких країнах ці Директиви зараховують до актів, пов'язаних із

продовольчими товарами, а не охороною середовища.

Див.: Даржиева

Р.Ц.

Зкологические требования: понятие

соотношение

с другими терминами

Р.Ц. Даржиева

Зкологическое право.

—

2006.

— № 5.

С. 9.

Див.: Директива Ради 98/83

ЄС про

якість води, призначеної

для

потреб

людини

АВІ

ЕО

1998 №Ь330

5 32.

102

Якість води оцінюється на підставі 67 показників: органолеп-

тичних, фізико-хімічних, мікробіологічних, а також таких, що сто-

суються появи в надмірній кількості небажаних і токсичних суб-

станцій. Нормативи ГДК для природних об'єктів розробляються

на засадах «нульової» шкоди, тобто при дотриманні ГДК природні

об'єкти не справляють несприятливого впливу на здоров'я і пра-

цездатність людини теперішнього і майбутнього поколінь, а також

не погіршують гігієнічні умови життя населення.

Держави-члени ЄС мають вжити заходів для досягнення цих

показників. Велика Британія в судовому спорі з Комісією нама-

галася доказати, що Директива зобов'язує тільки к тому, щоб

намагатися досягти цих показників, однак Суд постановив, що

певна якість питної води має бути досягнута, тільки намагань

недостатньо

Інша Директива з цієї групи —• Директива 76/160/ЄЕС —• сто-

сується якості вод, призначених для купання

. У Директиві ком-

плексно охоплені медичні потреби, вимоги охорони середовища,

краєзнавчі та туристичні вартості. Вимоги ці конкретизовані в

поясненні до Директиви у вигляді поєднання фізичних, хімічних і

мікробіологічних показників якості води на курортах, крім води,

що призначена на лікувальні потреби, та води, що її використо-

вують у плавальних басейнах. Показники поділені на обов'язкові,

загальні й цільові.

Для законодавчих актів стосовно викидів суттєвою є Директи-

ва 76/464/ЄЕС, яка стосується деяких небезпечних субстанцій,

що їх викидають у водне середовище

. Директива охоплює кон-

тинентальні поверхневі води, води прибережного моря, внутріш-

ні прибережні, а також ґрунтові води. Директива має за мету

підвищений контроль за викидами небезпечних речовин (список І)

та контроль за викидами менш токсичних речовин (список II).

Поділ шкідливих речовин на дві групи зроблений відповідно до

Див.:

Европейский

Суд,

решение

337/89; решение С340/96 1999.5

2023.

Див.: Директива 76/160/ЄЕС щодо якості вод, призначених для купання

АВІ

ЕО

1976

ЬЗІ 5 1.

Див.: Директива Ради №76/464/ЄЕС

від 4

травня

1976 р.

щодо забруд-

нення деякими небезпечними речовинами,

що

потрапляють

до

водного середовища

Співтовариства

(СМ І 129,

18.05.1976

р.

0023

—

0029).

103

ступеня їх токсичності, тривалості та біоакумуляції. У списку І

перелічені речовини, викиди яких мають бути цілком вилучені.

Список II містить речовини, викиди яких можна обмежити.

Директива зобов'язує отримувати дозвіл на викиди та визначає

умови такого дозволу. Для речовин зі списку І Директива встанов-

лює постійні величини викидів, які не можна перевищити, маючи

індивідуальний дозвіл. Стосовно речовин зі списку II ці величини

встановлюються відповідно до якості вод і технічного прогресу.

Норми викидів, що визначаються дозволом, повинні містити мак-

симальну концентрацію речовин, дозволених для скидання. Якщо

умови дозволу не дотримуються, то адміністрація мусить вжити

заходів для дотримання норм або повністю заборонити скидання.

До Директиви 76/464/ЄЕС ухвалено 5 дочірніх Директив:

1. Директива Ради 82/176/ЄЕС від 22.03.1984 року — про

величини допусків для стоків і показники якості води при викидах

ртуті із сектора промисловості електролізу хлорованих лужних

металів;

2. Директива Ради 83/513/ЄЕС від 26.09.1983 року — про

величини допусків для стоків і показники якості води при викидах

кадмію;

3. Директива Ради 84/156/ЄЕС від 8.03.1984 року — про

величини допусків для стоків і показники якості води при викидах

ртуті із секторів інших, ніж промисловість електролізу, хлорова-

них лужних металів;

4. Директива Ради 84/491/ЄЕС від 9.10.1984 року — про

величини допусків для стоків і показники якості води при викидах

хлорциклогексану;

5. Директива Ради 86/280/ЄЕС від 12.06.1986 року — про

величини допусків для стоків і показники якості води при вики-

дах деяких небезпечних речовин, зазначених у Доповненні І до

Директиви 76/464/ЄЕС

Усі ці Директиви є укладені аналогічно. У них визначені: гра-

нично допустимі концентрації окремих речовин; час їх розкладу,

визначений моніторингом та аналізом результатів; принцип дотри-

мання величин гранично допустимих концентрацій; застосування

Див.: [Електронний ресурс].

—

Режим доступу: Ьир:/Лу\гм.сІеап\¥аІег.ог£.

иа/иа/1е£І5ІаІіоп/еи-сіігесііуез

104

найкращої доступної технології; видача дозволу на викиди речовин

на визначений термін. Директиви вимагають обов'язкового пере-

гляду виданих дозволів щонайменше раз на 4 роки та контролю

за станом чистоти вод, у які скидають небезпечні речовини.

Важливою для системи управління водним господарством і ре-

алізації положень Водної Політики ЄС є Директива 91/271/ЄЕС

про очищення комунальних стоків (зі змінами, впровадженими

Директивою 98/15/ЄС, яка стосується не тільки комунальних,

а і промислових стоків, що їх скидають у каналізацію

). Ця Ди-

ректива стосується накопичень, очищення і скидання комуналь-

них стоків із деяких промислових секторів. Директива зобов'язує

будувати системи і споруджувати заклади очищення стоків; ок-

реслює вимоги, яким повинні відповідати стоки, що подаються

на очисні споруди; а також умови, на яких скидаються стоки.

Адміністративні органи мають проводити моніторинг скидання

комунальних стоків.

Охорона вод від забруднення продуктами сільськогоспо-

дарського походження визначається положеннями Директиви

91/676/ЄЕС про охорону вод від забруднень, спричинених нітрат-

ними викидами із сільськогосподарських джерел

Директива зобов'язує зазначати забруднені води та води, які

можуть бути забруднені. Підставою для визначення територій, що

піддаються нітратному забрудненню, є такі критерії:

1. використання води для пиття;

2. вміст нітратів більше як 50 мг/л;

3. евтрофікація вод.

Директива впроваджує обов'язок встановлення кодексів і пра-

вил позитивного сільськогосподарського досвіду, що їх повинні

добровільно використовувати селяни. Рекомендація відповідної

сільськогосподарської технології має опиратися на навчання і по-

ширення інформації серед сільськогосподарських виробників.

Перелічені законодавчі водоохоронні акти підтверджують Ди-

рективи, що регулюють методичні проблеми. У них також окрес-

Директива Ради

№

91/271/ЄЕС

від

21.05.1991 року щодо очистки стічних

вод

СУ І 135,

30.05.1991

р.

40-52.

Див.: Директива Ради

№9І/676/ЄЕС від 12.01.1991

року

про

захист

вод

від забруднення, спричиненого нітратами

із

сільськогосподарських джерел

СМ І. 375,

31.12.1991, р. 1-8.

105

лені проблеми, що стосуються способів відбору проб та замірів

шкідливих субстанцій і рівня забруднення. Тут можна відзначити:

Директиву 79/869/ЄЕС про методи замірів і частоту відбору проб

та аналіз поверхневих вод, призначених до відбору питної води в

державах-членах ЄС

; Директиву 79/869/ЄЕС про методи тесту-

вання біологічного розкладу поверхнево активних речовин.

Наведений опис Директив не охоплює всієї проблеми.

Проаналізовані акти становлять головний скелет системи охорони

водних ресурсів країн-членів ЄС. Ці декілька документів мають

реалізувати на практиці Водну Політику ЄС, яку окреслює Ди-

ректива 2003/60.

На думку професорів О. Дубовик та Л. Кремера, не існує

заходів ЄС, що призначені конкретно для захисту морських вод,

хоча ряд директив мають опосередкований вплив на охорону

моря

. Наприклад, рішенням Ради 86/85/ЄЕС від 6.03.1986 року

створюється інформаційна система для надання компетентним ор-

ганам у країнах-членах Співтовариства можливості доступу до да-

них, які є необхідними для контролю та зменшення забруднення,

спричиненого виливами вуглеводнів та інших шкідливих речовин

у море або у великі водойми суходолу.

Інформаційна система повинна включати в себе:

(a) перелік національних та спільних планів боротьби із за-

брудненням, спричиненим виливами вуглеводнів у море, разом з

коротким описом змісту планів та з назвами органів, які несуть

за них відповідальність;

(b) реєстр ресурсів для боротьби із забрудненням моря вуг-

леводнями (Додаток І);

а також методів обробки та кінцевого використання сумішей

Див.: Директива Ради

ЄЕС

79/869/ЄЕС

від

9.10.1979 року щодо методів

вимірювання

та

періодичності взяття проб

та

аналізу поверхневих

вод,

призначених

для постачання питної води

державах-членах

ОВ Ь

271, 29.10.1979.

— С. 44.

Див.: Дубовик О.Л. Вказ. твір.

— С. 218.

Див.:

Про

створення інформаційної системи

на

рівні Співтовариства

з ме-

тою контролю

та

зменшення забруднення, спричиненого виливами вуглеводнів

та

інших шкідливих речовин

море

або в

основні водойми суходолу [Електронний

ре-

сурс]

рішення Ради 86/85/ЄЕС

від

6.03.1986 року.

—

Режим доступу: ЬИр:/А*тлу.

с1еап^а1ег.0гд.иа/иа/іе£і5іа1і0п/еи-с1ігесїіуе5/

106

води, вуглеводнів та твердих речовин, знятих з поверхні моря чи

вздовж узбережжя (Додаток II);

(сі) реєстр, який повинен складатися Комісією послідовно, ре-

сурсів для втручання у випадку виливу шкідливих речовин, крім

вуглеводнів, у море (Додаток III);

(е) реєстр основних ресурсів для втручання, доступних

компетентним органам країн-членів Співтовариства у випадку

виливу вуглеводнів та інших шкідливих речовин у основні во-

дойми суходолу та серед них у міжнародні водотоки зокрема

(Додаток IV).

У додатку 1 Рішення міститься реєстр ресурсів для боротьби

із забрудненням моря вуглеводнями. Метою цього реєстру є про-

ведення попереднього визначення ресурсів, наявних у країні-члені

Співтовариства, для боротьби із забрудненням моря вуглеводня-

ми та кількох ресурсів, які, у випадку виникнення надзвичайної

ситуації та за запитом іншої країни-члена Співтовариства, можуть

бути надані цій країні-члену Співтовариства на умовах, які мають

бути узгоджені відповідними компетентними органами.

Країни-члени Співтовариства повинні:

— збирати та надсилати до Комісії інформацію, до якої вона

має доступ і яка стосується даних, про які йдеться в розділі А;

— надавати Комісії інформацію, до якої вони мають доступ

і яка є необхідною для оновлення реєстру.

Додаток II визначає компендіум властивостей вуглеводнів та

їхньої поведінки, а також методів обробки і кінцевого використан-

ня сумішей води, вуглеводнів та твердих речовин, знятих з по-

верхні моря або зібраних вздовж узбережжя.

Метою цього компендіуму, що міститься в Додатку 2, є на-

дання інформації у формі загального огляду про вуглеводні для

сприяння вжиттю швидких та ефективних оперативних заходів

з метою контролю наслідків виливу вуглеводнів внаслідок аварії

та для обмеження значного довготермінового впливу забрудненої

вуглеводневої маси.

Додаток III включає реєстр ресурсів для втручання у випадку

виливу шкідливих речовин, крім вуглеводнів.

Метою цього реєстру є проведення попереднього визначення

ресурсів, наявних у країні-члені Співтовариства, для втручання у

випадку виливу шкідливих речовин, крім вуглеводнів, у море та

107

окремих ресурсів, які, у випадку виникнення надзвичайної ситуа-

ції та за запитом іншої країни-члена Співтовариства, можуть бути

надані цій країні-члену Співтовариства на умовах, які мають бути

узгоджені відповідними компетентними органами.

Рада приймає від імені Співтовариства програми та заходи

щодо скидання ртуті й кадмію в рамках Конвенції із запобігання

забрудненню моря з джерел, що розташовані на суші

. Конвен-

ція із запобігання забрудненню моря з джерел, розташованих

на суші, прийнята з урахуванням того, що морське середовище,

а також його фауна і флора має життєве значення для всіх на-

цій, а екологічна рівновага і законне використання моря значно

ускладнилося з його забрудненням, і узгоджені дії на національ-

ному, регіональному і глобальному рівнях є важливими для за-

побігання і зменшення забруднення моря

Сторони-учасниці зобов'язалися вживати всіх можливих за-

ходів для запобігання забрудненню моря, яке означає привнесен-

ня людиною в морське середовище (включаючи естуарії) прямо

чи опосередковано речовин чи енергії, що призводять до згубних

ефектів, таких, як небезпека для життя людей, заподіяння збитків

живим ресурсам і морській екосистемі, завдання моральної шкоди

чи створення перешкод для інших законних видів використання

моря.

З точки зору охорони і поліпшення якості морського середо-

вища, сторони-учасниці повинні намагатись: зменшити існуюче за-

бруднення з джерел, розташованих на суші; запобігти будь-якому

новому забрудненню з джерел, розташованих на суші, включаючи

й те, що походить від нових речовин.

Слід враховувати при виконанні цих заходів природу і кількість

забруднюючих речовин, що розглядаються; рівень існуючого за-

бруднення; кількість і абсорбційну здатність вод, що скидаються

Див.:

Про

прийняття

від

імені Співтовариства програм

заходів щодо

ски-

дання ртуті

кадмію

на

виконання Конвенції

із

запобігання забрудненню моря

джерел,

що

розташовані

на

суші [Електронний ресурс]: Директива Ради 85/613/ЄЕС

під 20.12.1985 року.

—

Режим доступу: Шр://\у\у^.с1еапма1ег.ог£.иа/иа/1е£І5Іа1:іоп/

еи-сіігесііуез/

ДИВ.:

Запобігання забрудненню моря

джерел, розташованих

на

суші

| Електронний ресурс]

Конвенція.

—

Режим доступу: 1і1:ір://\у\учу.с1еап\уа1;ег.ог§.

на/иа/іе^ізіаііоп/еи-сіігесііуез

108

в морську акваторію; необхідність інтегрованої послідовної полі-

тики планування з вимогами щодо охорони довкілля.

В ЄС вживаються необхідні заходи із запобігання забруд-

ненню підземних вод. Метою Директиви Ради 80/68/ЄЕС є за-

побігати забрудненню підземних вод речовинами, які належать

до класів та груп речовин зі списків І або II в Додатку, та,

наскільки можливо, тримати під контролем або ліквідувати на-

слідки забруднення, яке вже трапилося

Підземні води — це всі води, які знаходяться під поверхнею

землі в зоні насичення та в прямому контакті з ґрунтом або

підґрунтом. Країни-члени Співтовариства повинні вжити всіх не-

обхідних заходів для: запобігання внесенню в підземні води речо-

вин зі списку І; та обмеження внесення в підземні води речовин зі

списку II для запобігання забрудненню таких вод цими речовинами.

Країни-члени:

— повинні заборонити всі прямі скиди речовин зі списку І;

— повинні проводити попередні дослідження будь-якого за-

хоронення чи звалювання з метою захоронення цих речовин, яке

може призвести до непрямого скиду. У світлі цього дослідження

країни-члени Співтовариства повинні забороняти таку діяльність

або надавати дозвіл за умови вжиття всіх необхідних технічних

заходів для запобігання цим непрямим скидам;

— повинні вживати всіх заходів, які вони вважають необ-

хідними для запобігання будь-яким непрямим скидам речовин зі

списку І.

В Європейському Союзі існує розвинуте законодавство щодо

запобігання транскордонного впливу на довкілля. Правила щодо

запобігання транскордонному впливу в Європейському Союзі

встановлює Директива Ради 85/337/ЄЕС від 27.06.1985 року

щодо оцінки впливу деяких державних і приватних проектів на

навколишнє середовище

Див.: Директива Ради 80/68/ЄЕС стосовно охорони підземних

вод від за-

бруднення, спричиненого окремими небезпечними речовинами [Електронний ресурс].

— Режим доступу: Ьі1р://'№'л^.с1еапта1ег.0г^.иа/иа/іеді5іа1і0п/еи-(1ігес1іуез

Директива Ради 85/337/ЄЕС

від

27.06.1985 року

(зі

змінами, внесеними

Директивою 97/іі/ЄС

від

3.03.1997

р.)

щодо оцінки впливу деяких державних

приватних проектів

на

навколишнє середовище

: зб.

нормативно-правових актів Євро-

пейського Союзу

сфері охорони навколишнього середовища.

— Л. :

Екоправо, 2004.

109

Основний закон Німеччини регулює водні правовідносини з

погляду розмежування законодавчої й адміністративної компетен-

ції між Федерацією й Землями. Згідно з п. 4 ст. 75 Основного

Закону Федерації належить право прийняття рамкових приписів

щодо водного господарства, які потім наповнюються конкретним

змістом на рівні Земель. Однак у Федерації, залишається мож-

ливість приймати релевантні для водного господарства правові

норми шляхом використання своєї законодавчої компетенції з пи-

тань економіки, судноплавства, охорони узбережжя.

Головним федеральним законом у сфері охорони вод є За-

кон «Про організацію водного господарства» 1957 року. Згідно з

§ 1 цього Закону «води є складовою частиною природи й захи-

щаються як життєвий простір тварин і рослин»

. Необхідно в

такий спосіб поводитися з водами, щоб вони служили загально-

му добру й гарантували залежним від них екосистемам стійкий

розвиток. Право власності на земельну ділянку не надає права

на такі види водокористування, які передбачають необхідність

одержання дозволу (абз. 4 § 1а). Принципом водокористування

можна вважати: «заборонене те, що спеціально не дозволено».

Води розділяються на поверхневі, ґрунтові й прибережні (§ 1).

Принципове водокористування пов'язане з одержанням дозволів,

видача яких орієнтована на важливий для німецького екологіч-

ного права показник — «задоволення вимогам стану техніки».

Цей показник, у свою чергу, орієнтований на технічне оснащення

водокористувача, так звані «орієнтовані на галузь гранично при-

пустимі нормативи» (нормативи для підприємств певної галузі

промисловості, що скидають у водойму стічні води), а не на стан

вод (у даному прикладі загальний стан водойми).

Другим важливим федеральним законом є Закон «Про платежі

за скидання стічних вод у води»

. Відповідно до цього Закону,

платежі за скидання стічних вод у води — діючий на території

всієї Німеччини екологічний платіж. Основою розрахунку плате-

жу є «одиниці забруднення», установлені для кількості забруд-

нюючих речовин, що втримуються у стічних водах. Наприклад,

Див.:

Про

організацію водного господарства [Електронний ресурс]

Закон

під 1957

р. —

Режим доступу: 1іі1:р//Ьипс1е5^игіз.сіе/ЬітзсЬ^/ іпсіех/

Див.:

Про

платежі

за

скидання стічних

вод у

води [Електронний ресурс]

'(:ікон.

—

Режим доступу: Ь1їр//Ьипс1е5.]игІ5.сІе/Ьіш5сЬ§/ іпсіех/