Стадненко Н.М., Матвеева М.П., Обухівська А.Г. Нариси з олігофренопсихології. Навчальний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

Нариси з олігофренопсихології

Міністерство освіти і науки України Кам'янець-Подільський державний педагогічний

університет

Н.М.СТАДНЕНКО

М.П.МАТВЄЄВА

А.Г.ОБУХІВСЬКА

НАРИСИ З ОЛІГОФРЕНОПСИХОЛОПІ

За загальною редакцією Н.М.Стадненко

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для

спеціальності "Дефектологія"

Кам 'янець-Подільський 2002

Нариси з олігофренопсихології

зміст

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ОЛІГОФРЕНОНСИХОЛОГІЇ 4

Олігофренопсихологія, її предмет,

зв'язок з іншими науками 4

Визначення розумової відсталості 5

Розвиток аномальної дитини 24

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ДІТЕЙ-ОЛІГОФРЕНІВ ...27

Відчуття та сприймання 27

Нам'ять 45

Особливості процесу запам'ятовування 47

Специфіка відтворення .....52

Своєрідність розвитку мислення 58

Розвиток самостійності мислення

у розумово відсталих дітей 70

Особливості формування понять у олігофренів 80

Виховання самостійності в процесі опанування новою

лексикою учнями молодших класів допоміжної школи 93

ОСОБИСТІСТЬ РОЗУМОВО ВІДСТАЛОЇ ДИТИНИ 106

Своєрідність розвитку особистості дитини-олітофрена

в онтогенезі 106

Характеристика структурних компонентів особистості

розумово відсталого учня 112

Особливості емоційно-вольової сфери

розумово відсталих дітей 140

МЕТОДИ ДІАГНОСТИКИ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

РОЗУМОВО ВІДСТАЛИХ ДІТЕЙ 156

З історії розвитку диференціальної діагностики 158

Особливості виконання діагностичних завдань дошкіль-

никами з різними формами інтелектуальних порушень 173

ЛІТЕРАТУРА 195

Нариси з олігофренопсихології

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ОЛІГОФРЕНОНСИХОЛОГІЇ

Нариси з олігофренопсихології

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ОЛІГОФРЕНОПСИХОЛОПЇ

Олігофренопсихологія, її предмет, зв'язок з іншими науками

Однією з галузей психологічної науки є олігофренопсихологія. Предметом її вивчення є

своєрідність розвитку розумово відсталих дітей, умови їх ефективного розвитку.

Завданням олігофренопсихології є розкриття своєрідності психічного розвитку у випадках

пошкодження його матеріальної основи — мозку. З'ясовуються причини відхилень у

психічному розвитку, вплив їх на ступінь, форму розумової відсталості. Вивчаються

особливості пізнавальної діяльності: перебіг окремих процесів, їх розвиток у навчальній

діяльності, умови, що впливають на ефективність розвитку кожної пізнавальної функції, а

також формування особистості.

Важливим завданням цієї науки є диференційна діагностика, тобто відмежування

розумової відсталості від схожих станів.

Наука "Психологія розумово відсталої дитини" досить молода-Перша праця у Росії, що

присвячувалася характеристиці дітей з вадами інтелекту, була надрукована у 1915 році

(І.Я.Трошин "Антропологічні основи виховання. Порівняльна психологія нормальних і

ненормальних дітей"). У 1929 році в Москві в Науково-практичному інституті психології

була створена лабораторія спеціальної психології, в якій експериментальним шляхом

вивчалися особливості пізнавальних процесів (І.М.Соловйов, В.І.Шиф, Г.М.Дульнєв,

В.Г.Петрова, Б.І.Пінський), вищої нервової системи (О.Р.Лурія, В.І.Лубовський), етіології

і патогенезу розумової відсталості (М.С.ПгадаерУ

В Україні вперше лабораторія спеціальної психології була створена у 1955 році в

Науково-дослідному інститут психології. Основна увага приділялась дослідженню

особливостей мислення учнів допоміжної школи, вивченню психологічних умов, що

сприяють корекції цього процесу (Н.М.Стадненко, М.Г.Штівельман). Пізніше предметом

вивчення лабораторії стала диференційна діагностика. З 1994 року ця лабораторія

переведена в Інститут дефектології АПН України.

В останні роки олігофренопсихологія поповнилася новими даними щодо розвитку

пізнавальної діяльності, особливостей формування особистості учнів допоміжної школи,

даними про специфіку психічного розвитку дошкільників. Це є результатом досліджень,

що здійснені психологами дефектологічних факультетів.

Психологія розумово відсталої дитини тісно пов'язана з іншими галузями психології,

зокрема з дитячою психологією. Щоб з'ясувати особливості психіки аномальних дітей

певного віку, треба порівняти її з психікою дітей, що розвиваються нормально.

Вона також пов'язана з дитячою психіатрією, яка вивчає різні захворювання центральної

нервової системи дітей, їх наслідки і лікування, і містить багато важливих для психології

відомостей про особливості психіки дітей, які хворіли на мозкові захворювання.

Найтісніше пов'язані спеціальна психологія й олігофренопедагогіка. Остання, як відомо,

вивчає методи і прийоми навчання та виховання аномальних дітей. Щоб вибрати

найбільш доцільні прийоми, олігофренопедагог повинен знати особливості психічного

розвитку своїх учнів. Недостатня обізнаність педагогів з особливостями розвитку

розумово відсталих дітей нерідко веде до грубих помилок у їх навчанні та вихованні. Так,

в одних випадках педагоги через незнання особливостей дітей з аномальним розвитком

надмірно опікають їх, недостатньо активізуючи і мобілізуючи їхні можливості, в інших —

ставлять до учнів завищені вимоги, такі, як до дітей, що розвиваються нормально. І в тих,

і в інших випадках не створюється оптимальних умов для розвитку дітей, і тому цей

процес здійснюється недостатньо ефективно.

Педагогам треба знати специфіку психічного розвитку відстаючих дітей також для

раціональної організації навчально-виховного процесу в допоміжних школах і для

здійснення індивідуального підходу до них. Труднощі у навчанні, що виникають в учнів,

часто пояснюються не лінощами і навіть не зниженням здібностей, а тими особливостями,

що з'явились внаслідок перенесеної хвороби: патологічна нестійкість уваги, низька

працездатність, швидке забування та ін.

Хвороби, перенесені розумово відсталими дітьми, відбиваються і на розвитку емоційно-

вольової сфери. Часто відхилення у поведінці дитини пояснюються саме тими

залишковими явищами, які є наслідком захворювання центральної нервової системи.

Якщо зазначені особливості розумово відсталих дітей не враховувати, то їхнє навчання

принесе незначні успіхи.

Усе це й зумовлює нерозривний зв'язок олігофренопсихології з олігофренопедагогікою.

Нариси з олігофренопсихології

Визначення розумової відсталості

Правильне визначення розумової відсталості має дуже важливе практичне значення, бо

від того, що розуміють під цим поняттям, залежить комплектування спеціальних шкіл, а

зрештою і доля тих дітей, яких зараховують до цих шкіл. Коли через неправильне визна-

чення розумової відсталості дитину, що розвивається нормально, але з певною затримкою,

навчати в допоміжній школі, це стримуватиме її нормальний розвиток, а не сприятиме

йому.

Відомо, що у нормальному хромосомному комплексі людини міститься 23 пари

хромосом. У жіночих

Помилкове визначення розумової відсталості може призвести до того, що до допоміжних

шкіл потрапить більшість дітей, які не встигають у масових. Серед них можуть бути діти,

що не встигають через знижений слух, фізичне послаблення, педагогічну занедбаність

тощо.

Правильне визначення розумової відсталості має також теоре

тичне значення, бо воно сприятиме глибшому розумінню суті ано

мального психічного розвитку і створенню найбільш оптимальних

умов для його корекції.

Правильне визначення розумової відсталості пов'язане насамперед із з'ясуванням; причин

її виникнення.

Які ж ці причини?

На це питання в науці були різні погляди. Ще в XIX столітті французький вчений Морель

висунув теорію дегенерації або вироджуваності. Суть цієї теорії полягає в тому, що

розвиток кількох поколінь призводить до ідіотизму і вимирання роду. Цей погляд на

розумову відсталість поділяли й інші вчені. Деякі зарубіжні вчені під розумовою

відсталістю розуміють будь-яке порушення психічного розвитку. Такого погляду

дотримувались, зокрема, американський психіатр Джервіс та англійський — Кларк. Є

також вчені, які вважають, що розумова відсталість зумовлюється спадковістю (Пенграуз).

Вони стверджують, що розумово відсталі діти — це нормальні діти, але з дуже низькими

здібностями, які успадковуються. Ці вчені вважають, що дітей з низькими здібностями

багато і що вони не можуть навчатися у масових школах. Щоб виявити дітей, нездатних

навчатися у масових школах, влаштовують спеціальні психологічні іспити або "тести

інтелектуальної обдарованості" для всіх дітей 10-11 років. Зміст цих іспитів і форму їх

проведення викладено у книзі Брайна Саймо-на "Английская школа и интеллектуальньїе

тестьі" [57].

Сутність їх полягає в тому, що, залежно від того, як діти розв'язують ряд задач на

обізнаність і кмітливість, їх розподіляють на класи А, Б, В. До класу А відносять

обдарованих дітей, до класу Б — дітей з посередніми здібностями і В — з низькими.

Програми в цих класах зовсім різні.

Поверховість такого розподілу дітей очевидна. Адже діти, які живуть у добре

забезпечених родинах, мають більше можливостей для здобуття широкого кола

відомостей про навколишнє оточення. Діти ж з погано забезпечених родин таких

можливостей не мають, тому, зрозуміло, що показники при розв'язуванні зазначених вище

задач у них гірші, а це й вирішує їхню долю. Навчаючись у класі В, вони не дістають

знань, потрібних для вступу до вищих навчальних закладів.

За останні ЗО років вченими різних країн проведено багато досліджень, в яких доведено,

що причини розумової відсталості лежать завжди у зовнішніх, або екзогенних, відносно

до мозку факторах. До таких причин належать мозкові захворювання або травми мозку,

які призводять до його органічного пошкодження.

Серед розумово відсталих окрему, найбільш численну групу складають олігофрени.

Олігофренія - малоумство (від грецького оіщо — малий, /гепоз - розум). До групи

олігофренії вчені (Г.Є.Сухарева, М.С.Певзнер) відносять лише ті форми, загального

психічного недорозвитку, для яких характерні дві особливості: 1) переважання інте-

лектуального дефекту; 2) відсутність прогредієнтності, тобто слабоумство з часом не

прогресує.

Олігофренія, на відміну від інших видів розумової відсталості, виникає в результаті

мозкових захворювань у період внутрішнього утробного розвитку, в ранньому дитинстві

або як наслідок пологових травм, що нерідко викликають дифузний крововилив у мозкову

речовину. Олігофрени відрізняються від інших груп розумово відсталих більшою

складністю клінічних проявів. У них недорозвинуті вищі форми пізнавальної діяльності,

які являють собою продукт суспільно-історичного розвитку людини. Формування цих

складних функцій здійснюється за участю великих півкуль, що дозрівають пізно і

найбільш інтенсивно формуються у перші роки постнатального розвитку.

Саме цим пояснюється той факт, що хвороба, яка пошкодила центральну нервову систему,

може обумовити не лише деструкцію мозкових систем, що вже сформовані, а й

недорозвиток тих, які ще не закінчили до цього часу свого формування. В зв'язку з цим до

олігофренії відносять не лише розумову відсталість, що виникла внаслідок пошкодження

мозку під час вну грішньоутробного розвитку, айв перші роки життя (до трьох років).

В залежності від часу впливу розрізняють три групи патогенних факторів, які

обумовлюють різні форми олігофреній.

Першу групу патогенних факторів складає неповноцінність генеративних клітин батьків,

що обумовлена спадковістю або викликана зовнішніми шкідливостями.

Вплив спадкових факторів у виникненні олігофренії вивчався різними методами. Зтіїп

вивчає спадковість олігофренії шляхом порівняння однояйцевих і двояйцевих близнюків.

З 6700 спостережень ним було виявлено 16 однояйцевих та 15 двояйцевих пар одної статі.

Виявилось, що серед двояйцевих лише у 8% спостерігалась олігофренія в обох дітей, а у

однояйцевих — у 80%, причому в них збігався навіть ступінь слабоумства.

Вивчалась також частота олігофренії серед дітей, що народилися від батьків із вродженим

слабоумством. Виявилось, що коли і мати, і батько слабоумні, то у них у 45-100%

випадках народжуються олігофрени. Якщо ж серед батьків лише один слабоумний, то

таких випадків значно менше — 33-58%.

Серйозною причиною виникнення олігофренії виступає аномальна будова хромосомного

набору. Відомо, що у нормальному хромосомному комплексі людини міститься 23 пари

хромосом. У жіночих клітинах є дві однакові статеві хромосоми (XX), у чоловіків одна X і

одна V хромосома

Хромосомна аномалія виникає до запліднення або після нього, на самих ранніх стадіях

ділення заплідненого яйця.

Розрізняють різні типи хромосомних аномалій: нерозходження хромосом; транслокація

(до одної хромосоми, наприклад 15-ї, приєднується інша, 21-а); втрата частини хромосоми

без приєднання до іншої; хромосомні мозаїки (одна частина клітини має зайву хромосому,

інша — нормальне число); комбіновані хромосомні аномалії, що обумовлені

нерозходженням двох пар хромосом.

У виникненні хромосомної аберації велику роль відіграють зовнішні чинники, що

послаблюють організм матері: старіння яйцеклітини, променева енергетика, хімічні

шкідливості, хронічні інфекційні захворювання тощо.

Другу групу патогенних чинників становлять шкідливості, що діють на зародок і плід на

різних фазах внутрішньоутробного розвитку. Це можуть бути токсохімічні причини,

незакінчені аборти, що робились за допомогою хімічних засобів, різні інфекційні

захворювання матері, такі, як: червінка, грип, токсоплазмоз та ін., гормональні порушення

матері під час вагітності, прийом деяких ліків, несумісність антигенних властивостей

крові матері і дитини.

Третя група патогенних чинників — шкідливості, що діють під час пологів та в перші

роки постнатального (післяпологового) періоду. Сукупність шкідливостей, що мають

місце під час пологів, називають «пологовою травмою». Основним патогенним фактором

виступає тривала асфіксія, яка виявляється у тому, що дитина, народившись, не дихає (не

кричить). Відсутність кисню призводить до розладу кровообігу, крововиливів у мозкові

оболонки і мозкову речовину. Нерідко асфіксія поєднується із механічною травмою під

час пологів. Причиною травми, як правило, виступає вузький таз, неправильне положення

плоду, затяжні або навпаки занадто швидкі пологи.

Шкідливими можуть виявитися недоношеність або ж пєрено-шеність дитини.

Шкідливості, що діють на дитину у перші роки життя, можуть бути різноманітними. Це

різні мозкові інфекції: менінгіт (запалення мозкової оболонки), енцефаліт (запалення

мозкового тіла), менінго-енцефаліт, інтоксикації, травми мозку, часті соматичні

захворювання (грип, пневмонія, дизентерія), якщо вони виникають рано і приймають

хронічний характер.

Багато вчених, що вивчали причини виникнення олігофреній (Б.В.Томашевський,

С.С.Корсаков, І.П.Мержеєвський, В.П.Сербський, Г.Є.Сухарєва та ін.), дійшли висновку,

що одні й тіж захворювання, або шкідливості, що діють на різних стадіях розвитку,

можуть викликати різні порушення. Натомість різноманітні патогенні фактори, що

впливають на різні організми в одному періоді розвитку, призводять до схожих або ж

однакових наслідків.

Отже, порушення розвитку залежать не лише від якості, інтенсивності і гостроти впливу

патогенного фактору, а й, передусім, від часу його впливу, тобто на якій стадії

онтогенетичного розвитку він мав місце. Вади того чи іншого с'ргану виникають лише

тоді, коли шкідливий вплив збігається з періодом його закладання або найбільш

інтенсивного формування.

Вчені встановили, що при ураженнях подальший розвиток організму підпорядковується

тим же законам, що й розвиток нормального організму, але являє собою патологічну

модифікацію. Розвиток дитини-олігофрена як реалізація його потенційних можливостей,

залежить від корекційної роботи, цю здійснюється в родині, дошкільному закладі, школі.

Розвиток олігофренів відрізняється від розвитку розумово відсталих дітей, які мають

процесуальні хвороби.

Таким чином, олігофренія — Це не назва якоїсь хвороби, а назва певного стану, що

виникає як наслідок ураження центральної нервової системи дитини в період

домовленнєвого розвитку.

Ні анатомічно, ні клінічно подальшого пошкодження у дитини не наступає. Тому

олігофренія характеризується відсутністю прогре-дієнтності, тобто у дитини в процесі її

розвитку розумова відсталість не прогресує. Навпаки, потрапившій у відповідні умови,

дитина-олі-гофрен здатна набувати певних зівань, умінь і навичок, досягати значного

рівня свого розвитку.

Разом з тим, треба зазначити, що оскільки матеріальна основа — мозок у дітей-

олігофренів має певні органічні порушення, то, природно, можливості психічного

розвитку у них своєрідні порівняно з дітьми, що розвиваються нормально.

Аномальність основи психічного розвитку зумовлює і його своєрідність. Олігофренію не

мо^на вважати частковим дефектом.

Дефектологи (Л.С.ВиготсЬкий, Л.В.Занков, М.С.Певзнер, Пінський та ін.) [22],

характеризуючи цей стан, пишуть, що олігофренія є не частковим дефектом, а загальною

недостатністю, яка охоплює всю психіку в цілому. Численні експериментально-

психологічні дослідження показали, що не лиціе вищі мислительні процеси (абст-

рагування, встановлення причиново-наслідкових зв'язків), а й усі інші психічні процеси та

властивості У розумово відсталих дітей глибоко своєрідні. Ця своєрідність виявляє себе

вже на ранніх етапах розвитку. Вони пізно починають ходити, з великим запізненням

(після 2-х років, а іноді лише у 5-7 років) у них починає розвиватися мовлення. З самого

раннього дитинства у них виявляється і недорозвиток емоційно-вольової сфери.

Отже, у олігофренів психіка аномальна в самій її основі, тому їх не можна вважати дітьми

"малоздібними", вони — аномальні діти.

Разом з тим, загальний недолік розвитку психіки не виключає можливість часткових

глибинних порушень окремих інтелектуальних функцій.

Серед розумово відсталих дітей є такі, які неспроможні оволодіти арифметичними

знаннями, навіть тими, які передбачені програмою допоміжної школи. Це явище

називається акалькулією.

Іноді спостерігається явище аграфії, тобто розлад мовлення, при якому дитина не може

засвоїти письма; вона і читає, і лічить, і може переписати написане, а самостійно писати

не може. Зустрічається також і алексія, тобто явище, коли дитина не навчається читати.

Завдяки логопедичним заняттям ці розлади мовлення піддаються корекції.