Сохань П. (гол. ред.) Усна історія степової України. Том 8

Подождите немного. Документ загружается.

211

не знала, що то її діти. “А ми не продаєм”. Вона дóмала, що я êóп-

лять синові хочó, бо вона знала, що син із нами живе жонатий. А

вони просто таê і не продали, таê ото розібрав хто-то. Я êажó, що

тільêи посвятить пасêó. “Пасêó посвятить, а там

бóдем щось шó-

êать”. – “Нó, хорошо”. Вона соãласилась і ми п’ять роêів там бóли. А

первий ãод ми святили пасêó, таê ви дóмаєте де? На стадіоні. Сêі-

льêи мирó бóло!

Олеêсандра Гриãорівна: Просторно…

Олеêсандра Петрівна: Стадіон бачили, я

êий він здоровий?

Ви бóли оце наверх, понад столовою? Тóди вóлиця там… Темно,

свєтó ж там нема, баãато людей наїжджає на стадіон. Свічêи світи-

ли, êрасіво! [В яêомó році це]? Ой, це я вже і не помню тепер. От не

помню і всьо. По

дев’яносто… Надо спросить… Валя отóт, надо ãóê-

нóть її та й спросить…

А êоли ж ми святили пасêó, то ви дóмаєте, яê бóло тяжело,

поêи вивчили ті пісні. Собирала дівчат, хто співав, пєвчі. Начали ті,

щоб пасхальні пісні співать, а яê ми можем вивчить? Не вміємо

всьо, не можем заспівать. Нó, а що ж. Кажó: “Отєц Владимир, нó,

навєрно [ми не зможем]”. – “Бóдете пєть і наóчитесь”.

Нó, що? Дальше ми пішли, êажó: “Єсть ó нас заêладений фó-

ндамент, до войни заêладóвали фóндамент і êанали освятили”. Ба-

тюшêи ходили по

цих траншеях, прориті під фóндамент, освячóва-

ли і заложили фóндамент, там висоêо, протів сєльсовєта. Оце церê-

ва построєна в нас, а це збоêó там хрестообразно построїли фóнда-

мент. А ó війнó там êоє-шо порозбирали. Ми ж ото пішли, подиви-

лися, а треба ідти в сєльсовєт. А

там яê праздниê, оце 9-те, там всіã-

да парад бóв, мітінã називався. Ми давай óãоварівать прєдсєдатєля.

А вони бóли протів. А тоді ми начали óãоварівать. Соãласилися пос-

троїти збоêó, напротів братсьêих моãил. А то ж таêе, ãотовий фóн-

дамент, строїть же леãше… Нó, êоли начали собирать ãроші, по лю-

дях ходили, просили потрошêó.

Нó, я ж там і осталась в церêві старшою. Годів більше яê три

пробóла я там в церêві. П’ять роêів. Тоді вже я попала на операцію,

вже передала женщінє… Мама в мене вмерла в 97-м

ãоді, а це бóло

ще до 97-ãо. І я ж по-моємó ще робила. Я пішла на пенсію, то ще…

Сходіть в свахи спросіть, в яêім отєц Владімір начав слóжить…

Нó, це можно óзнать по доêóментах. А тоді я не знаю êоли…

Щось êомóсь не

понравилося, почали, видно щось...

212

Олеêсандра Гриãорівна: Сêазали за двадцять чотирі часа

вбраться. А ми сêладалися, і ризи йомó êóпляли, ãолóбі, êрасіві.

Олеêсандра Петрівна: І ми таê по людях ходили, хто сêільêи

дасть записóвали. І церêвó оцю він построїв, молоденьêий оцей

наш, отєц Владімір.

Олеêсандра Гриãорівна: Таêий преданий до людей бóв. Дóже

преданий для людей. Сêільêи він тóт бóв роêів? Та ãодів три бóв ó

хорошій, ó ãотовій церêві.

Олеêсандра Петрівна: Та більше, більше. А таê він, мабóдь,

ãодів восім пробóв...

Він дóже, дóже вчив правді. Що нільзя по цер-

êовномó, що нізя оце во. Щоб яê хоронять чоловіêа, нельзя [водêó

ставить на стіл]. Він дóже, дóже [до цьоãо].

З священниêів, що бóли тóт на селі ще з тих довоєнних ча-

сів –

довоєнних не знаю. Я оце тіêи Тяпочêіна одноãо знаю. І по-

моємó, він навєрно після тоãо…

Олеêсандра Гриãорівна: Він же довãо бóв…

Олеêсандра Петрівна: Нó, там же єсть в êнижечêє…

Олеêсандра Гриãорівна: [Що тóт в селі роз

êазóвали про ньо-

ãо]? Дóже він хороший бóв. Наш дід слóжив при йомó ó церêві. Він

ще молодий бóв, батюшêа, і наш дід молодий бóв. І ото ж я вам роз-

êазóвала, яê після слóжби ó церêві всі вже розійдó

ться – праздниê

або неділя – а післяобід сходяться. Уже ж розрішили дідові нашо-

мó. Яê посходяться хлопці й дівчата, таê він яê óдаре польêи або

ãопаêа на дзвонах êоло церêви. Вже після обід можна, розрішають

óже, ходили. То ми і Дзвонарі. Отож дєдóшêа двадцять п’ять

ãод

дзвонив. Не приходилося заповнить [роêи], а бóло таêе. [Чи вистó-

пали проти церêви ó радянсьêі часи]? Аяêже, аяêже.

Олеêсандра Петрівна: [Перестрівали]? Нє, вони ніêоãо не пе-

рестрівали. Просто óãоварювали і вони не перестрівали. В мене дя-

дьêо бóв

, маминої сестри, бóв в цій же партії, таê дітей хрестили і

возили в ãород, що він і не знав.

Олеêсандра Гриãорівна: Тихеньêо, не розрішали.

Олеêсандра Петрівна: А хто молодший, може й не таê прині-

мав тієї реліãії. Діти моãли нехрещені бóть. А

таê возили, хрестили

їх ó ãороді.

Олеêсандра Гриãорівна: Комóністи ошиблися. Чоãо вони

ошиблися, тоãо що не розрішили церêвó іміть. Взяли розбили...

Всьо, не стало нічоãо. А яêби те, то воно може й дальше б продол-

жалося, таê би і бóло.

213

Олеêсандра Петрівна: Нó, я вспіла повінчаться…

Олеêсандра Гриãорівна: Да, раньше вобщє вінчалися.

Олеêсандра Петрівна: Вінчалися. І після мене вінчалися.

[Коли припинили вінчатися]? Мабóть, вже в 60-ті ãоди

Олеêсандра Петрівна: [Сêільêи чоловіê на сьоãодні ó “Дже-

релі”]? Сêільêи? Я щас пересчітаю. Алла, Валя, Оêсанêа, Ларіса,

Наташа,

Олеêсандра Гриãорівна: Нінêа..

Олеêсандра Петрівна: Восім чоловіê. [А найстаріші] ми

втрьох. Олеêсандра Гриãорівна, Олеêсандра Петровна і Ніна Семе

новна.

Олеêсандра Гриãорівна: Оце осьо вона [

поêазóють на фото

Стесенêо бóла її дівоча… Нó, а тепер…

Олеêсандра Петрівна: [Коли орãанізóвався хор “Джерело”]?

Щас я висчітаю. Мені бóло п’ятдесят п’ять, а ще от… Сêільêи це од

п’ятдесяти п’яти. В яêім я ãоді пішла на пенсію, не помню

… Вобщєм

бóло мені п’ятдесят п’ять, а до тоãо я ще два ãоди ходила в хор. А

вобщє ó нас êлóб бóв, що я до 57-ãо ãодó тоже ходила в хор. У нас

бóло тóт велиêий хор. Ми в село чóже їздили

вистóпать [

посміха-

ється

Олеêсандра Гриãорівна: Ми і сійчас їздимо. Підсобляєм мо-

лодим.

Олеêсандра Петрівна: І сейчас їздемо. Та, яêби не ми… Нó,

таêі вже ми. [

Нерозбірливо

]. Посчитай, сêільêи це óже ãод це… Я

вже проходила сêільêи і в мене там написано в зошитах, пісні ж пе-

реписала. У нас бóв рóêоводітєль, Заєць, і він давав нам пісню. І я

записала, це ще до 96-ãо… А в мене там написано 96-й.

А я раньше ж

не подóмала записать бóло.

Єсть, в мене в зошиті теж надо подивиться. Іще бóли рóблі

чи тисячі, знаєте що бóли êóпони? А оті êóпони по тисячі. Знаєте?

Бо ó нас на день рождєнія сêладалися по тисячі рóблів, êомó отмі-

чали. Нас

тоже бóло тоді двенацять чоловіê. Люди з 23-ãо ãодó бóли

рождєнія…

Олеêсандра Гриãорівна: А я почóла та не êажó “êóпони”.

Прийшла додомó: “Ой, Боже! Що за ãроші бóдóть? Бóбони ж!”

[

Сміються

Олеêсандра Петрівна: І то вже я ходила, і то мені яê… Я ото ж

робила в сєльсовєте, робили і розсильною і сторожем… Таê ото бó-

ли ó нас самі старші 23-ãо ãодó. Нó, одна ще єсть живая. Рóденêо

214

Марія Петрівна. Ви бóли? А до Кесь не ходили, через дороãó, сюда?

Кесь Лідія Іванівна... Бóли в неї? Це Семеновна, що она тóт, тоже

зірвала свій ãолос… Тоже перший ãолос бóв ó неї. А баãато померло.

[Звідêіля оце таêа любов до пісні]? Я трó

сюся за піснею! Я

живó цим, живó цим. Я не можó. Не дай Боã, вони мені переêажóть,

що тóт яêась рєпєтіция десь, оце я прибіãла. А мені Ірочêа êаже:

“Ой, тьотя Шóрочêа, пожалóйста, прийдіть до нас…” Таê я побіãла

до

завêлóбши, то моя сестра, додомó до неї по оцю Семеновнó. Я

оце таê переживаю, нó, не можó, щоб я не пішла.

[Хто співав ó родині]? І мати, і сестра в мене в ãороді, співа-

ла. Діти пішли в неї, синоê в мене пішов, тоже ходив. Нó, він ó êлó-

бі, ã

рали вони в ансамблі, на виряжання ходили, свадьби ãрали. Їх,

мать, чоловіê тоже восємь бóло. Оце хлопці і дві дєвочêі бóло.

[Раніше яê ходили співали, êоли ще хорó не бóло і êлóбів]?

Я далеêо не жила от поля. Нó, там нема поля, а випас

для êоров. Таê

там балалайêи ãрали і ми ходили співать. В мене бóли подрóжêи

таêі ãолосисті! На свайби ходила я весільні пісні співать. Таê ми…

Вона з яêоãо? Двадцять чи дев’ятоãо, но вона тоже вмерла женщіна

та. Оце її просимо: “Пішли з

нами на свадьбó співать…” Ми ж моло-

ді, ще ми ж óчилися співать. А вона: “Мені вже стидно”. – “Та ми

тебе заховаємо під стіл, тільêи щоб ти бóла з нами”. І на виріжання.

Підем вечером та й в ãород їдемо, виряжаємо êомпанією. В мене

тоже виряжальні єсть. Баã

ато фотоãрафій виражальних і на свадь-

би. Далеêо, по всімó селó ходили, приãлашали нас. І ми ото свадьби,

виряжання. І ото ó нас за селом там поляна таêа. Тоді в нас баяніст

óже став, меньший нас на три ãода, нам на баяні іãрав. Йоãо батьê

просив, щоб той вийшов на оãород, ãрав. У êлóб не ходили ще. А яê

ідемо в êлóб тоді тоже… Ідемо ж, центр же ж бóв. І там подрóжоê

тоже баãато бóло і ми всі співали! Всі співóни бóли. Нема, не бóло ні

одної подрóжêи, щоб не… Нó, сêільêи нас? Ото, три, чотирі, п’ять,

сім чоловіê дівчат. Оце ми ідемо, аж чóть не ó той êрай села, пошти

там я жила дівчиною. І ото ж сюди в êлóб і назад – співаємо. Нó,

щас, яê заспіваєш

на село, таê óже сміються, що там чи п’яні чи що...

[Яêі пісні співали з подрóжêами ó 50-ті роêи]? Нó, в нас тоді

і в шêолі преподавали пісні. Записóвали пісенниê [

сміється

]. Піс-

ня… Таê я пропóстила бóêвó. Отаêе в мене врождьоно, я пропóсêаю.

Таê сміялися даже. Нó, в нас бóло в шêолі преподавали співи і ми

пісні записóвали. Нó, вобщєм з самоãо дєтства.

215

Наші ж матері співали ще після войни. І сêільêи воєнних пі-

сень, і ми óсі перейняли їх. Ми ж óсі їхні пісні поперейняли. Нó, є

баãато… Та ми із свахою заспіваєм. Тільêи жалêо тієї нема щас сва-

хи… О-о! Нó, вона ж тоже баãато

б розêазала… [Нó, стариннó піс-

ню], да? [

Олеêсандра Гриãорівна та Олеêсандра Петрівна співають

разом

Тихо, тихо на вóлиці бóде,

Яê мій милий з армії прибóде.

Їде милий, їде по дорозі.

Стоїть мила [з дитям на порозі].

Здравствóй, мила, здравствóй, чорнобрива,

Ой, чия в тебе на рóêах дитина?

Бóла в

мене циãаночêа-доня,

Вона в мене це дитя забóла.

Брешеш мила, брешеш чорнобрива,

Не таêая циãансьêа дитина.

А циãансьêе – чорне та [

нерозбірливо

]

А в тебе повне, ãарне та рóм’яне…

Олеêсандра Петрівна, Олеêсандра Гриãорівна: Да, [це ще ма-

тері і бабóсі співали].

Олеêсандра Петрівна: Часто собиралися, часто. А ще стара –

“Ой там Васильêо сіно êосе…”

Олеêсандра Гриãорівна: Давайте тó, тоже стародавня. [

Спі-

вають

разом

Коли êалина не цвіте, то не ламай êалинó!

Коли ти в армію ідеш, то не êохай дівчинó!

Ой, вспомню-вспомню я той час, ти плаêала за мною

І на прощяння раз-ó-раз махала хóстиною.

216

Козаê ó армію пішов, дівча листа писала:

Ти по сêоріше приїжджай, бо я сêóчати стала.

Ой, спомню-спомню я цей час, ти плаêала за мною,

І на прощяння раз ó раз махала хóстиною.

Козаê із армії прийшов, дівчина заміж вийшла.

Козаê нічоãо не сêазав, тільêи

сльозою вмився.

Ой спомню-спомню я той час, ти плаêала за мною,

І на прощяння раз-ó-раз махала хóстиною.

Ой, спомню-спомню я той час, ти плаêала за мною,

І на прощяння раз-ó-раз махала хóстиною.

Олеêсандра Гриãорівна: Це стара, сейчас не знають таê

их. Пі-

дождіть, давайте ще оцю… “Ой там на ãорі, ó шовêовій траві…” [

Спі-

вають разом

Там на ãорі, в шовêовій траві

Ой, там сиділа пара ãолóбів.

Вони сиділи і парóвалися,

Сизими êрилями обнімалися.

Де взявся стрілець, стрілець молодий,

Убив, розлóчив парó ãолóбів.

Голóба

óбив, ãолóбêó зловив,

Та й взяв [під полó], приніс додомó.

Олеêсандра Петрівна: Яê же, щас я вспомню... Я ж хочó за-

співать, що мій чоловіê співав, поêойний… Це бóла в моãо чоловіêа

любима пісня. Давня-давня-предавня! [

Співають разом

Ой ó лóзі та ще й придорозі

Червона êалина.

217

Спородила молода дівчина

Хорошоãо сина.

Спородила молода дівчина

Хорошоãо сина.

Вона йоãо, ой-да спородила

В зеленій діброві.

Та й не дала томó êозаêові

Ні щастя, ні долі.

Та й не дала томó êозаêові

Ні щастя, ні долі.

Тільêи дала томó êозаêові

Личêо, чорні брови.

Тільêи дала томó êозаêові

Личêо, чорні брови.

Бóло б тобі, моя рідна неньêа,

Тих брів не давати.

Бóло б тобі, моя рідна мати,

Щастя, щастя й долю дати.

Бóло б тобі, моя рідна мати,

Щастя, щастя й долю дати.

Олеêсандра Гриãорівна: А я забóла пісню. “Яê возьмó я êре-

селечêо, сядó êрай віêонця, іще очі не дрімали, а вже сходить сон-

це…” Не спомню. Нó, отдихніть тіêи трошêи, чóть-чóть. [

Співають

разом

Ой ó полі верба, під вербою вода,

Там дівчина водó набирала ãарная і молода.

А дівча від води, а êозаê до води:

Зажди, зажди чорноброва, дай êоню води.

Невелиêий ти пан, ти напій êоня сам,

218

Рання роса, а я стою боса, холодно ніженьêам.

Сêинó я [опанчó], тобі ніжêи [обвернó],

Ой, дай Боже, неділі діждаться, чобітêи êóплю!

Не êóпóй ти мені, а êóпóй

сам собі!

Єсть ó мене рідний батьêо й мати, то й êóплять мені.

А ó тебе нема ні êола ні двора,

Тільêи [стоїть] один êóщ êалини, та й та [не цвіла].

Тільêи [стоїть] один êóщ êалини, та й та

[не цвіла].

Ой, дівчино моя, [ой, чи ти там бóла],

Що ж ти мені молодомó стида завдала?

А я там не бóла, бóла меньша сестра.

Вона мені всю правдó сêазала, таê яê я [сама].

Вона мені всю правдó

сêазала, таê яê я і [сама].

Олеêсандра Гриãорівна: Ой, раньше тоже хлопці співали êра-

сиво. Хлопці любили цю співать, що “Раз-два-три, êалина, чорнявая

дівчина в садó яãодó рвала...” А ще оцю… [

Співають разом

Коло милоãо дворечêа жовта роза розцвіла,

Ізмінив мені мій милий, знать сóдьба моя таêа!

Не підó я завтра в церêвó, милий мій вінчається.

Я ж не видержó, заплачó, люди бóдóть помічать.

Я й

не витерплю, заплачó, люди бóдóть помічать.

Тихо-тихо дзвони дзвонять, милий мій вінчається,

Дай подрóжêа [лєворвера], жизнь моя êінчається.

219

Тихо-тихо понад лісом, вона сама тóда пішла,

Слишен вистріл лєворвера, вона й óбила сама сєбя.

Чóтен вистріл лєворвера, вона й óбила сама сєбя.

Ой, хто ж тобі, моя мила, лєвольвера дорóчив,

Ой, хто ж нашó [нерозбірливо] з тобою, дєтêа, розлóчив?

Лєворвера дорóчила це с

óперниця моя.

Вона ж мабóть не хотіла, щоб на світі жила я.

Олеêсандра Петрівна: [Яêі пісні співаються на весіллі]? Тоді,

яê нєвєстó подрóжêи наряжають на свадьбó, вже до вінця, чи на

свадьбó яê та

начинатиметься… Старша дрóжêа óдіває віноê тоже.

Заспівóємо ми: “Мати в доньêи питається: êóди доньêа собираєш-

ся?”

Мати в доньêи питається,

Кóди, доньêа, собираєшся?

Чи між тóрêи, між татари чи із дрóжêами-боярами?

Не йди, доньêó, між чóжиї

люди,

Бо там тобі правдоньêи не бóде...

Іди з дрóжêами і боярами,

А не йди доню між чóжиї люди,

Бо там тобі правдоньêи не бóде.

У нас тóт чи дванадцять націй в селі, чи що? У нас тóт баãато.

Оле

êсандра Гриãорівна: Після війни всі перемішалися. А [до

війни] тіêи бóли наші. А тоді вже тóт óже… Баãато націй.

[Чи за росіян отдавали? Казали ж там “êацапи” чи “мосêалі”?

А яêщо дівчина з хлопцем]? А яê вони вже любляться, то що ж зро

биш? А сêільêи їх, наших, там! Мосêалів [

сміється

]...

Олеêсандра Петрівна: Таê, нарядили нєвєстó. Зять приїзжяє,

забирає нєвєстó, зятю пришивають бóêет і свашêа співає…

Я зятєві віноê пришивала,

Три мотêи шовêó втіряла.

Один золотоãо – для зятя молодоãо.

Не стій зятю за плечима, не êліпай очима.

220

Заãлянь ó êишеню та витяãни ãрошей жменю.

Виêóпляє бóêет... Коли до церêви їдемо – не співаємо. А яê з

церêви вийшли, тоді начинаєм співать:

Ой, на ãорі церêовêа стояла,

З êим же ти, Валюша, льон брала?

І з тобою, мій Вася, з тобою,

ê із ясною зорьою.

Олеêсандра Гриãорівна: У нас тепер із церêви виходять, в сє-

льсовєт ідóть розписóватися. Зразó ж церêва, в церêві вінчаються,

блаãословляють, а потом вже розписóватися йдóть. І тоді вже начи-

нають: “Тихше êоні їдьте, пилом не пилите, щоб

нашая пава з личе-

ньêа не спала”. До дворó вже їдóть і ó дорозі, всю дороãó ми співає-

мо. Всяêі пісні там. Оце:

Ой, люди-люди, вороãи,

Не переходьте дороãи!

Нехай нашая пара…

Нехай Валюша перейде, êто дрóжоê переведе.

Сімсот та чотири, та всі чорнобриві.

Ой, матінêо-вóтêо, ворочайся прóтêо,

Сонечêо низеньêо, дрóжечêи близеньêо.

А сонечêо нижче й нижче,

А дрóжечêи ближче і ближче.

А сонечêо поза тінню (óже ж яê сідає сонечêо),

А дрóжечêі поза стіллю.

Це

ж все по дорозі. [На бричêах їхали, êіньми, хлопці і дівча-

та].

Олеêсандра Петрівна: [

Підêазóє ще однó пісню

]. Тоже ж, це

вже яê їдóть до жениха:

Котилося яблóчêа з Китай-ãорода,

Підêотилося яблóчêо під ворота,