Сохань П. (гол. ред.) Усна історія степової України. Том 8

Подождите немного. Документ загружается.

231

Таêóю мнє мамó ніãдє нє сисêать.

Сêажитє тóмани, êаê жить мнє бєз мами.

Таêóю мнє мамó ніãдє нє сисêать.

Уже наш вєтєр розвіяв тóмани,

А я на моãілє стою всьо одна.

Цвіти поливаю своїми сльозами,

Навєрно мнє с дєтства таêая

сóдьба.

Цвіти поливаю своїми сльозами,

Навєрно мнє с дєтства таêая сóдьба.

Давно вже чóла я таêó пісню, давня пісня. Всяêі, всяêі пісні

бóли. Яê нема настроєнія, таê співаємо й плачемо [

сміється

], сóмні.

Яê є настроєніє – співаємо веселих. Заспіваймо [веселої]? [

Співає

Ой, ãай, ãай, ãай, ãаю зелененьêий!

А я ж тебе полюбила, що ти молоденьêий!

Очерет, осоêа, чорні брови êозаêа,

За те мене мати била, щоб я хлопців не любила!

Я ніêоãо не любила, тіêи Петра та Данила!

Грицьêа, Стецьêа та Івана

, êóчерявоãо Романа!

І не бийте мене, і не лайте мене!

Зробіть мені сóндóчоê, замиêайте мене!

Бóдóть хлопці ходити, бóдóть ãомоніти!

Бóде той сóндóчоê далеêо летіти!

А яê я вам насêóчила, то отдайте за êóчера!

А яê вам

я не таêа, то отдайте за Петра!

Щоб ãорілêи ж не пив, табаêó не нюхав!

Чóжих жіноê не любив, тільêи мене слóхав!

[

Співає дрóãої пісні

У неділю п’ю, п’ю,

В понеділоê сплю, сплю,

А ó вівтороê напівсоноê пшениченьêі жнó, жнó!

А ó вівтороê напвісоноê пшениченьêи жнó, жнó!

232

В середó êосила, в четвер молотила,

В п’ятницю віяла, а в сóботó міряла!

А в неділю пропила, з хлопцями провела!

Слава тобі, Господі, що до діла довела!

І до діла не я, і до роботи не я!

З хлопцями

поãóляти – це охота моя!

З хлопцями поãóляти – це охота моя!

[

Співає настóпної пісні

От села до села бóдó танцювати,

Ні êорови, ні вола, осталася хата.

Полюбила êозаêа, та староãо, та рóдоãо,

Лиха доля таêа.

Ой, ãоп-ãопаêа, полюбила êозаêа,

Та староãо, та рóдоãо,

Лиха доля таêа!

Вип’ю чарêó, вип

’ю дрóãó,

Вип’ю третю та й êінець.

П’ятó, шостó на êожóсі,

Пішла баба ó танець!

Ой, ріж дідó сирівець та êриши опеньêи,

А я бóдó танцювать з дідом таê любеньêо!

[

Співають разом

Де Рось і Росава біжать ó Дніпро

Між ними лежить моє рідне село!

А там біла хата стоїть êрай села,

Де мама сóмóє, мене виãляда!

А там біла хата, стоїть êрай села,

Де мама сóмóє, мене виãляда!

233

А мама мене виãлядає здаля,

Вже зв’язóє êлен яблóневе ãілля!

А яблóні білі цвітóть над віêном,

Де мамині сêроні, що білі давно!

А яблóні білі цвітóть над віêном,

Яê мамині сêроні, що білі давно!

Ой, мамо-матóсю

, ти таê не жóрись!

Ти êраще ó небо ясне подивись!

Цю веснó на êрилях несóть жóравлі,

І я з ними линó на тихім êрилі!

Цю веснó на êрилах несóть жóравлі,

І я з ними линó на тихім êрилі!

Олеêсандра Гриãорівна: Де Рось і

Росава біжать ó Дніпро…

Оце ж дві річêи Рось і Росава, біжать ó Дніпро… Є ще і таêе [

смі-

ються

]. Свахо, давайте стариннó яêóсь, надóмайте. “Прийшов під

віêно…”, “Там де дівчина стрічала веснó”. І цю забóла?

Олеêсандра Петрівна: Нє, забóла і всьо…

Олеêсандра Петрівна: Зараз вже під боян співаємо… Давай,

оте що ми на 9-те співаємо! [

Співають разом

Вот однажды едó я в ваãоне,

Поезд мчиться з юãа на востоê.

Тишинó ваãона нарóшает

Паравоза жалобный свистоê!

Тишинó ваãона нарóшает

Паравоза жалобный свистоê!

А на право спить споêойно летчиê.

Молодой êрасивый паренеê.

Из êармана выпал незаметно,

С розовой êаемочêой платоê.

Из

êармана выпал незаметно,

С розовой êаемочêой платоê.

Я платочоê этот подымаю

234

И смотрю на вышивêó свою,

В этом парне летчиêе-ãерое

Своеãо я дрóãа óзнаю.

В этом парне летчиêе-ãерое

Своеãо я дрóãа óзнаю.

Не моãó я рассêазать той встречи,

Не моãó я описать всех слов,

Но поверьте, после этой встречи,

Началася êрепêая

любовь!

Но поверьте, после этой встречи,

Началася êрепêая любовь!

Олеêсандра Гриãорівна: [

Сміється

]. Тоже, воєнна стародавня.

І ще одна є. Хай бóде! [

Співає

Вот однажды, едó я в ваãоне,

Осеннней раннею порой,

В ваãонах песни напевая,

Спешат солдатиêи домой.

В ваãонах песни напевая,

Спешат солдатиêи домой.

Один солдат был всех моложе,

Своей êóдрявой ãоловой,

И он пропел про êарии очи,

Про очи девóшêи одной.

И он

пропел про êарии очи,

Про очи девóшêи одной.

Коãда-то я любил девченêó,

Она моложе всех была.

Она своею êрасотою,

Она меня с óма свела.

Она своею êрасотою,

Она меня с óма свела.

И до воêзала проважала,

Меня слезами облила,

235

И от письмо я полóчаю,

За брата замóж собралась!

И от письмо я полóчаю,

За брата замóж собралась!

Пройдóт ãода, настанóт дети,

И бóдóт дядей меня звать,

Они не знают, что их дядя,

Любил êоãда-то ихню мать.

Они не знают,

что их дядя,

Любил êоãда-то ихню мать.

Отаêі є люди: і до воêзала проводжала, і за брата замóж соб-

ралась. Хтось це ж придóмав… [

Співає далі

Зновó приснилось дитинство,

Тепле, яê рання весна.

Вишня вдяãлася в намисто,

Мама щаслива й сóмна.

Там за селом проводжала

Долю мою молодó,

Щедро мені щебетала

Мамина вишня в садó.

Мати в тривоãах вінчала,

Щастя жадане й бідó.

Щедро мені щебетала

Мамина вишня в садó.

[

Зãадóють і співають разом

Тече річêа невеличêа понад водою.

Взяла дівêа нові відра, пішла за водою.

Вона ж води не набрала, стала і подóмала:

За êозаêом зажóрилась та й ó водó впала.

Біжить батьêо, біжить мати, та й êричать: рятóйте!

А дівчина отвічає: “За мной не

жалêóє!

236

Бóло б тоді жалêóвати яê бóла маленьêа.

Тепер мене пожаліє сирая земельêа”.

Олеêсандра Петрівна: Я ж êажó, сêіêи старинних, но не моãó

щас вспомнить. [

Далі співають разом

Ой, ó вишневó садó там соловейêо щебетав.

Додомó я просилася, а він мене все не пóсêав.

Ой, милий мий, а я твоя, пóсти мене зайшла зоря,

Проснеться матінêа моя, бóде питать, де бóла

я.

Проснеться матінêа моя, бóде питать, де бóла я.

А ти сêажі її отвіть, яêа чóдова майсьêа ніч,

Весна іде êрасó несе, а тій êрасі радіє все.

Олеêсандра Петрівна: Ще стара таêож

пісня є! Ще тіêи яê я

начала ходить ó êлóб. А яê я її вчила? По очереді пасли êоровó, а в

мене ж вона записана. А дівчата старші óже співали ж там, вони вже

знають, а ó мене не полóчаться. Нó, не полóчається, я не можó, бо

таê

е швидêе! І я взяла цю пісню з собою пасти êоровó. І цілий день

ото з нею там вчила. [

Співають разом

Косив батьêо, êосив я, зóстрів дівêó êрай села.

Приспів:

Соловей ó садó “тьох та тьох”, êанареєчêа!

Роман êосе, Гапêа в’яже, а Горпина зволіêа,

Петро Катрю обніма, Катерина не тіêа!

Ой, мамо, люблю Гриця, Гриць на êониêó вертиться!

В Гриця шапêа до лиця, люблю Гриця молодця!

Прийди милий ó неділю, подарю сорочêó білó!

Приспів.

Сватай мене чорнобровó, êазав батьêо – дам êоровó!

Приспів.

Сватай мене та Іван, êазав батьêо – êозó дам!

237

Приспів.

Казав батьêо – дам êоровó, тільêи йшла б сêоріше з дворó!

Приспів.

[

Сміються

Олеêсандра Петрівна: А оцієї немає ó Вас пісні? Я не хотіла,

сваха мені напоминала. “А я молода на базар ходила…” Нема? Да-

вайте. [

Співають

разом

А я молода на базар ходила!

На базар, на базар, на базар ходила я!

А я ж молода оêóня êóпила,

Оêóня, оêóня, оêóня êóпила я

Оêóня, оêóня, оêóня êóпила я!

А я ж молода юшêи наварила,

А я ж молода юшêи наварила!

Юшêи я, юшêи я, юшêи наварила я!

А я ж молода хлопця запросила,

А я

ж молода хлопця запросила,

Хлопця я, хлопця я, хлопця запросила я.

Він носа дере, мене не цілóє,

Він носа дере, мене не цілóє.

Не цілóє, не милóє і не приãортає!

Не цілóє, не милóє і не

приãортає!

На поличці млинці, він на них морãає,

На поличці млинці, він на них морãає.

Він на них, він на них, він на них морãає!

У-ó-ó-ó-ó-ó-ó-ó-х!

Він на них, він на них, він на них морãає!

238

Ой, ãоре ж мені із таêим êоханням!

Без ãарячих млинців нема женихання!

Олеêсандра Петрівна: А альбом поêазали, що в нас тóт є?

Олеêсандра Гриãорівна: Вони бачили сваха все.

Олеêсандра Петрівна:

Оце ж ми в ãороді. Ми êазали, що ми в

ãороді бóли? Дрóãе місце зайняли. А співали “Ой, на ãорі та й сóхий

дóб…” – Ви не чóли її? Про сóхий дóб… Це я надóмала, а Ви, свахо,

мовчите! Сідайте. [

Співають разом

Ой, там на ãорі та й сóхий дóб.

Там на ãорі та й сóхий дóб.

Ще й біла береза.

Та з-під тієї березоньêи,

Та з-під тієї березоньêи

Вода протіêає…

Ой, там дівêа та

й êрасавиця!

Ой, там дівêа та й êрасавиця

Коня напóває.

Та не пий êоню та тієї води,

Вода простóдная.

Та не бий êозаê тієї дівêи.

Та не бий êозаê тієї дівêи,

Дівêа молодая.

239

Просянêіна Раїса Федорівна, 1938 роêó народження,

с. Сóрсьêо-Михайлівêа Солонянсьêоãо райнонó

Дніпропетровсьêої області

Просянêіна Раїса Федорівна, 38-ãо роêó народження. Наро-

дилися ó цьомó селі. Батьêа звали Хведір Іванович, а матір – Гали-

на Андреєвна. Місцеві [вони бóли]. Я батьêа даже й не помню. Він,

по-моємó, з 8-ãо ãодó і мати з 8-ãо ãодó, 1908-ãо.

[Батьêо воював]… Нó, я йо

ãо не дóже помню. Він же яê пішов

на фронт… Помню таê, мельêом таê наче. Сêільêи там мені бóло,

мать, п’ять ãод чи й не бóло п’ятьох...

[З дитинства що пам’ятаю]? Я знаю… [У батьêів] четверо нас

бóло. Четверо

, а це я одна осталась, то всі померли… Брат бóв Воло-

дя і сестра Ліда, близнята, 31-ãо. Оце я 38-ãо і брат ще бóв 40-ãо,

óмер тоже.

[В батьêів яêе ãосподарство бóло]? Оце я живó ó êóрêóльсь-

êій хаті. Тóт êолись жили êóр

êóлі. Цій хаті вже сто десять роêів. І

ото яê розêóрêóлювали, то одбирали раньше. Одбирали, а тоді ви-

ставляли на продаж. І оце êóпили цю хатó батьêи. А вже яê німці

прийшли, тоді ці êóрêóлі одбирали свої хати. Забирали назад. Нó, в

нас таêі

попалися, шо вони нас не виãнали зовсім з хати. Єсть таêі –

виãонили. Нó, а вони бóли в одній оце половині, а матері дали ó

дрóãій половині, а батьêо вже на фронті бóв. Отаê ми яêось, мати з

ними дрóжила… А тоді вже я

ê німців виãнали, тоді ж обратно хати

оддавали. То оця баба і ходила до матері, дрóжили вони. Нó, таêе

бóло время: чи одбирали, чи… [

Посміхається

[Коли німці прийшли в село]? Я й не помню, мать, ó 42-мó

році. Не помню, сêіêи там… А помню діда, що тóт жив. Бóв êолодязь

оце тóт, êрай тоãо… І дід старий. А я за ним біжó, а він: “Синêи приї-

хали!” Тоді ж таêої не бóло дороãи, а таêа бóла дороãа, нó, ´рóнтова.

Вони на êолясêах їдóть, а він: “Синêи їдóть!”

Нó, вони, êанєшно, оці êóрêóлі, раді бóли, що прийшли нім-

ці, бо тоді ж одбирали все те, шо в

них забрали. Одбирали, ото таêе…

Нó, це до войни одбирали ж, а в яêім ãоді – не знаю.

[Чи в селі баãато бóло êóрêóлів]? Та ні, небаãато. Небаãато

бóло. Нó, а всьо равно, таêих же яê дóже видно заядливих, таê ви-

силали ж. А ця жінêа, що тóт жила – осталася.

Опитування провели В.В. Ликова, Г.В. Лєснікова (5 червня 2009 р.). Науково-

популярним методом передала Н.І. Швайба.

240

А тоді ж бóло таêе время, я помню, що оцієї баби дочêа отам

жила, ó цім селі, êрай села. І вона раз прийшла до мене і таê, збала-

êалися… Вона êаже: “Зараз таêе время, мене направляють, щоб я

одібрала хатó ó вас...” – нó, таê яê це їхня собствєнность.

А вона êа-

же: “Я подóмала, нашо вона мені? В мене є своя хата, а це бóло таêе

время тоді, нашо вона мені? Я, – êаже, – не захотіла цьоãо робить…”

Нó, таê ми побалаêали з нею... Вона, то із старшими вона більше

знала, а я менша ж

бóла. Я її даже не помнила, яêа вона. Вона ото

приходила до мене… Ото таêе.

А самі êолãоспи – ще до войни бóли. Бо ó войнó óже бóли

êолãоспи. Нó, бóли осталися де малі, де старі, то робили. І в німців

робили... Нó, я

êось ó нас, я знаю, німці не дóже шêодили нам. Не

таê яê оце там, де ліса, де партізани бóли, шо ото… То там дóже лю-

дей прите… А в нас не помню я, щоб êоãо чи вбили, чи ні...

[Поліцаї] бóли, êанєшно! Но я

тіêи одноãо знаю. Йоãо тоді

сóдили після тоãо... Яê же йоãо хвамілія бóла? Він сидів ó тюрмі,

йоãо сóдили після цьоãо. Нó, всяêих хватало.

У Германію людей забирали німці. Котрі отаêі підходили, то

забирали. Це, мать, до 32-ãо, нє,

до 30-ãо ãода, чи 29-й... Тóт ó нас

одна і досі жива, що бóла в Германії, на тій вóлиці живе. Марія її

звóть, Мороз вона зараз по тій... Вона приєзжа. Таê óсі наче помер-

ли, ці шо бóли в Германії, а вона досі жива. На цій в

óлиці зразó жи-

ве.

[Чи бóла ó батьêів земля своя]? А-а, де там вона бóла? Тоді ж

óсе êóрêóльсьêа бóла земля. Нó, і в таêих бóло людей, нó, не баãато.

А тоді óже, яê ó êóрêóлів позабирали, тоді роздавали землі

і в степó.

В степó яêісь там ділянêи наділяли і ото їздили там. Та я дóмаю, ó

нас зараз лóчше живóть люди. Ті, шо êазали раньше “êóрêóлі”, шо в

їх там зараз бóло дóже? Зараз ото єсть баãачі – ото баãачі. [А в êóр-

êóлів бóло] там три-чотири êорови, та пара êоней, та землі. Нó, ото

лóчча хата таêа бóла. А то ж бóли всі під соломою, таêі невелиêі ха-

тêи, соломою вêриті чи очеретом. А це ж черепицею бóла... Уже за

раз цьоãо немає, а раньше з ãлини, тоді яêось її випалювали і роби-

ли самі черепицю. Спеціально бóли таêі, що вміли робить і тоді ви-

дно ж продавали.

Ще при матері [ця хата] бóла мазанêа. А тоді вже яê я стала

жить, óже яê мати померла… Бóло тоді таêе, шо всі обêладали плит-

êами хати, нó, й я êóпила. Це десь ó 75-м ãоді пішло таêе, оце почти