Сохань П. (гол. ред.) Усна історія степової України. Том 8

Подождите немного. Документ загружается.

181

вó. Вичітóвали даже із зарплати оті, ті минóти, шо ти не доробив.

Отаê і в нас бóли таêі заêони. Боже óпасі!

На весіллях під чяс сóхоãо заêонó пили, нó, не таê же ш пи-

ли. Та ще ховалися. Бо провіряли, бóли та

êі люди шо провіряли. Чи

з водêою весілля, чи без водêи.

Нó, вобщє бóло заêон таêий при Горбачовó. Не пили таê. Я ж

êажó, шо весілля яê бóло, таê даже єсть помню в однієї (вона вра-

чьом робила), і шото в неї яêийсь

бóв… Чи виряди? Таê шо ви дóма-

єте? Написали, написали в райêом. Та тóт йоãо дребетали, те, бать-

êа, нó, чоловіêа. Він бóв ó êолхозі сєêретарьом партійної орãанізації,

йомó давали! І писали в ãазетах, і все, шо в йоãо бóла

на вирядах во-

дêа. А не положено бóло. Не довãо воно бóло, нó, всьо равно бóло.

Я за незалежність і не ãолосóвала, нó, мені воно не нравилося

все, оця незалежність. Яêа вона незалежність? І шо харошоãо зро-

били з тієї незалежності? І

оце ж той язиê óêраїнсьêий, рóсьêий,

чоãо це йоãо… Яê êажóть, хочóть заставить, шоб люди той, не розãа-

варювали рóсьêим язиêом. А єслі вони не можóть óêраїнсьêим? Нó,

не можóть? Та ó нас ó селі девять чи одинадцять національностей

бóло. От. Яê їх оберіãали, яê їх оцю національність, а тепер óбива-

ють і національності дрóãої. У Києві бóло ж недавно яê стóдєнта

вбили, бо він дрóãої національності. Та таêоãо ж не бóло!

При Союзі ó нас і поляêи жили, і ó

збеêи, і ті êитайці, і япон-

ці, і циãани. Нó, в нас більше óêраїнців, êонєшно, живе. У нас одна

та, яê же вона й досі жива, вона й досі жива і балаêає не по-нашомó.

Не може вона. От таêий язиê ó неї. Не на рóсьêомó… А яê же вона?

Не полячêа а та... білорóсêа. Нó, по білорóсьêомó вона з аêцентом.

Сêіêи вона живе вже тóт? І вона не може вибалаêаться. І по-

нашомó вона балаêає, і білорóсьêою, нó, от аêцент оцей

є... Да. І во-

на давно живе тóт. В паспорті, êонєшно, должні записóвать, обіза-

тєльно. Єслі я óêраїнêа, значіть Уêраїна, єслі я росіянêа, значіть ро-

сіянêа, Росія. В моємó родó всі óêраїнці. Всі óêраїнці. І яê це таê

язиê заставлять, óчіть язиê óêраїнсьêий, єслі

він ніêоли по йомó,

по-óêраїнсьêи не балаêав. А тепер заставляють, шоб той… На рóêо-

водящі роботи не приймать з рóсьêим язиêом. Та шо це таêе? Шо

це таêе, для чьоãо це таê робить? Шоб чісто óêраїнці, таê повиси-

ляйте всих росіян, óзбеêів, повисиляйте! Тіêи óêраїнців. Таê шо ж

це бóде робиться?! Це і з Росії тоже те – виженóть óêраїнців всих?!

Шоб їхали в Уêраїнó. Нó, для чоãо це робить?! А раньше, це ж яê

тіêи яêесь собраніє, всіãда вспоминають, шо в

нас село національне.

182

Баãато національностей бóло, дрóãих національностей баãато. От. А

тепер і не вспомнять. З дрóãими національностями даже одрóжóва-

лися. Да. Нó, Асламбеê ó мене той фóндамент робив, а вона óêраїн-

êа. Тóтешня, а де вона йоãо достала? І не знаю. Привезла, чи...

І з

ним і прожила весь віê. От. Таêий хороший чоловіê. Нó, він не по-

рóсьêомó розãаварює.

Яê я ще вчілись, не бóло все на óêраїнсьêій мові. Нó, чьоãо це

на óêраїнсьêій? І на російсьêій бóло. Ми ж і російсьêий

язиê ізóча-

ли. А ще óêраїнсьêий, німецьêий. Да. Нó, німецьêий, яê німецьêий.

Там 2 ãоди чи шо занімалися? Йоãо тіêи по томó переêладать, пере-

êладали там. Нó, разãаварювать-то не розãаварювали з ним, ним.

Потомó шо це треба дóже ба

ãато óчіться, шоб розãаварювать ним.

Нó, а вже наприêлад, по німецьêомó в мене бóла пятьорêа. Нó, я йо-

ãо не дóже й любила. Не любила, а вчітельêó любила. І вчітельêа

мене любила. Вчітельêа любила і пятьорêи ставила часто. Яê тіêи

той, хтось не правильно слово перевів. “Татьяна, анó сêажи!” І вона

мене полюбила чось. Вона ніêоли мені двойêи і тройêи не ставила.

Єслі не заслóжено я розêазала, значіть – перевела. Вона може не

ставить нічоãо. А їй нравиться лóчає, шоб пятьорêó я полó

чіла. Бó-

ли таêі óчітєля, шо нравляться óчні і óчням нравляться вчітеля, от.

Тоді, єслі óчітель нравиться, значіть і дісциплінó, і дісципліна нра-

виться, а яê óчітеля ненавидиш, дісциплінó тó ненавидиш. Отаêе

бóває? Бóває часто. Ми óчіли рóсьêий, ми óчіли й óêраїнсьêий.

Чьоãось

рóсьêий, нам тяжелєй бóло óчіть чєрез те, шо ми óêраїнці,

хохли. У селі живемо, ми більше óêраїнсьêий понімаєм. Нó, щяс в

нас таê – язиê рóсьêий і óêраїнсьêий. Рóсьêий óêраїнєц, мішаний

полóчяється, одне слово óêраїнсьêе, одне рóсьêе. Таê?

Таê. Чистоãо

óêраїнсьêоãо в нас немає. Кажóть, чисто по-óêраїнсьêи балаêають

тільêи ті, западенці. Нó, ó них западенсьêий аêцент, êажóть, шо то

найправильніший óêраїнсьêий. Нó, вобщє, я чóла таê. В нас немає

чистоãо óêраїнсьêоãо. Рóсьê

ий і óêраїнсьêий.

У нас, яê êолãоспи розпались, таê хто сêіêи робив ó êолãоспі,

таê і землі полóчив. Яê хто більше робив, нó, яê ãод 40 там чи 50,

томó більше землі попадало. А хто меньше, по-моємó 4 ãеêтара 6 со-

тих. А дóмали ж по 2 ãеêтари дать, а дали по 1. Шо ми в селі ж жи-

вемо і обслóжóвали людей. Учітєлям і медіêам давали по 2 ãеêтари.

Ой, чось тепер страшно й подóмать, шо воно далі бóде?

Страшно й подóмать. Шо ж, яê почитаєш ті ãазети, таê пишóть,

шо

може розпастися й Уêраїна, і не бóде сêоро. А мені хочеться, шоб

183

наше село жило. Шоб не вмерло село. У села дрóãі забирають, одби-

рають, і сходять яê то êажóть, із фаêта. А мені хочеться, шоб село

бóло, я ãорода не люблю.

Я із ãорода втеêла. Я яê подóмала, яê родилась в мене дити-

на. Дóмаю

, шо я бóдó робить цілий день в хаті? Іди на базар, êóп-

ляй, ãотов!.. А ще ж на êвартірі, êвартіри немає. Єслі б êвартіра бó-

ла, то дрóãе б діло бóло. А то ж – нанімаєш. Та лóчче я поїдó в село

та й бóдó садить ê

артошêó. Та все чисто бóдó садить та бóдó іміть,

от. А таê ні êвартіри немає, нічоãо. Мені не понравилося. І сестра

оце жила, тошо приходила. В неї одноêомнотна êвартіра бóла. І яê

поїхала, яê ãлянóла вниз. Голова в неї заêрóтилась. Каже, шо я

ні-

êоли б не жила тóт, ніêоли б не жила. А то вийдеш на двір. Аãа водó

вилив – то в однó сторонó, можна вилить, то в дрóãó сторонó – êи-

нóть. А там треба все ó той, ó відро і виносить в мóсорниê. І таê я

цьоãо

не признала. Ото тіêи êанєшно там, шо êóльтóрно: і помиться

можна, і в дóш, і все. Оце мені нравиться. Помиєшся, це мені нра-

виться.

Про наше село, яê воно основалось це я ж не дóже. Дóже ба-

ãато предêів вже прожило тóт, я

ê заснóвалося. Коли йоãо основало-

ся?.. І це чєрãовий вопрос – чоãо воно Сóрсьêо-Михайлівêа? Чоãо

саме таê називається. Тоже не знаю. Чоãо Сóрсьêо-Михайлівêа? Не

знаю.

На старомó êладовищі, шо за нами зразó, там баãато похова-

но. Та

і наших баãато. От, наприêлад, сестрó і бабó перенесли із цьо-

ãо êладбіща на нове.

Бóв ó нас тóт Тяпочêін таêий. Да. Чóла, чóла. Він êоло моєї

мамêи бóв, на êвартірі трошêи. Хароший батюшêа бóв. От. Нó, са-

моãо я йоãо яê, не помню.

Нó, дóже те, хароший, строãеньêий бóв. Бо мати êазала: “Ба-

тюшêа, яê прийде до мене. Ой, êаже, треба йти, бо бóде êричать”.

Строãий бóв êоло неї. Із матóшêою строãий. От. А

вона любила ж

поãóлять десь, нó, по сóсідам. А таê, êажóть, хароший батюшêа бóв.

Це моя тьотя, батьêова сестра рідна, вона ходила співать. Всю доро-

ãó вона співає ó церêві. Таê вона оце за йоãо êазала, шо він хароший.

Оце вона розêазóвала. От. Дóже хароший, а тепер... А де він вже дів-

ся? А хто знає, може йоãо й живоãо немає.

А тоді йоãо забрали від-

ціля.

Канєшно.

Бо вони ж міняються. Тóт óже батюшêів баãато бó-

ло, міняються. Таê чóла, шо хароший. А мати ж ото ходила співати,

всю дороãó ходила співать. От.

184

За Миêолó Коржа, про êозаêа, я чóла, да. Шо там він заснó-

вав село. Нó, оце ж Сêабицьêий передає по радіо. Мені таê хочеться

почóти êолись, або вêлючиш – пізно, вже пройшло. От. А хочється

особенно почóти йоãо ãолос, яê він оце ж

тóт ó нас жив і бóв ãоло-

вою сільсавєта. Я йоãо яê наче рідноãо батьêа бачó. Да, аж плаêала

сиділа. Нó, з нашоãо села, він таê ото просе, хто шо знає – пишіть!

Адрес об’явив і все. А чось таê… Він харош бóв

дядьêо. Хороший...

Шевченêо Олеêсандра Гриãорівна, 1937 роêó народження,

с. Сóрсьêо-Михайлівêа Солонянсьêоãо районó

Дніпропетровсьêої області

Я щас по паспортó Шевченêо, по чоловіêові. А вобщє я Сêó-

бицьêа Олеêсандра Гриãорівна, 37-ãо роêó народження.

[Народилися тóт, ó Сóрсьêо-Михайлівці]. Даже бóдєм ідті,

поêажó де. Там бóло два ряди хат і дороãа посередині. А щас óже всі

старі, всі померли, діти поїхали… Сьодні бóла на êладбіщі, з однією

встрілася, з таêою яê і я, на êладбіще тоже приїхала до своїх батьêів,

перебалаêали... Я [своїм] пам’ятниêи поробила [

нерозбірливо

], сєй-

час óже обом, разом поховані і хфотоãрафії óже...

Яê наших батьêів звали? Сêóбицьêі. Ми – Сêóбицьêі, а по-

вóличномó Дзвонарі. Ото ж мій дєдóшêа дзвонив, він 25 ãод бóв êо-

ло церêви…

Я вам сêажó, що приїхав прадід з Польші, поляê. Тóт ожени-

вся, взяв ó нас мою тóтешню

бабóшêó і в їх бóло чотири сини. Один

із них бóв Іван, оце мій дідóсь Іван. А інші – Миêита, Василь [і Пет-

ро]. Сêóбицьêі оце всі. Вони тóт і осталися, на тóтешніх [женили-

ся]. Їхні діти óже тóт женилися, вони

вже тóт жили і померли.

І яê вам сêазать, чи раньше ж орендóвали землі? І ото вони

приїхали, і таê і осталися. Понравилося їхньомó батьêові. Один він

приїхав і тóтешніх наших робочих найняв, і понравилося йомó, він

остався тóт.

Баãато раньше держали землі. Даже

щас сêажó, таê далі піі-

сят, баãато. Коли ми сійчас (і то нема ж стільêи сили) і то держимо

двадцять ãеêтар [

сміється

]. Не тóт, ó полі, да. Но вже нема сили, от-

Опитування провели Н.І. Швайба, В.В. Ликова (8-9 червня 2009 р.). Науково-

популярним методом передала Н.І. Швайба.

185

дали в арендó ó “Колос”. “Колос” – тóт ó нас є таêа… Нó, яê êолись

бóв êолхоз, а сєйчас яê вона називається, даже не знаю. Що це яê

йоãо поле, засівають зерном...

[Оце тóт від хати і до річêи] – це все наш ãород. Геêтар на

двох

ми це держали, а вже ж половинó бросили, не бóло сили захо-

дить. Даже щас óже не стали сêотинó держать. Бóли побаãато – і

п’ять êоров держали, тоді три, тоді одна. Щас óже ні одної, бо вже

нема ні в дєдóшêи сил, ні в мене

. Вже сімдесят два ãоди ж обом, по

сімдесят два бóде осінью.

А оце, ото аж до річêи та на двох – діти хазяйнóють, но нема

їм êоли і всьо. Один ó “Маяêó” (“Червоний Маяê”), а один тóт ó

центрі, Тарас Гриãорович Шевченêо. Послідньоãо

назвали врачі. Я

хотіла Славіêом, а вони êажóть: “Та Ви ж іспортите дитинó, це яê

раз підходить – це ми Вам назвемо”. Таê вони вже і записали, і всьо.

Ми дитинó взяли і пішли рєãєстрірóвать, а нам всі тóт задають со

своїм Шевченêом. “Яê ви знаєте

, що Тарас?” А вони вже позвонили

із районó, що прийдóть отаêі-то, пишіть óже точно, пишіть. Оце в

74-м послідній народився. А 60-ãо роêó – дочêа Люба, з 66-ãо – син

ó “Маяêó”...

[Де в Сóрсьêо-Михайлівці бóли землі дідів]? У їх бóли

землі

в степó, степ, оце в степó. Наш степ оце відтіля осьо от ãори, одна, і

аж до “Червоноãо Маяêа”, і аж óнизó – оце наш весь бóв степ. І сю-

ди, до дрóãих – хóтори там бóли (Пищалівêа звать село) – ото тóди

аж

і аж тóди до дороãи яê їхать ó район. Ото це всі ó нас землі. І да-

же аж хóтір Тарасівêа, а за Тарасівêою дóже баãато бóло.

[Що це бóло раніше – степ]? Нó, яê поле, поле… Яê вам сêа-

зать, там вся

êó êóльтóрó сіяли: êóêóрóзó, ячмінь, пшеницю, жито.

Раньше ж баãато жита сіяли, це щас óже там для чоãось тільêи тро-

хи. Всьоãо баãато сіяли і садили. Оãородня бóла оце пройти отаê, а

там оãородня бóла êоло річêи. Знаєте, що

це таêе оãородня? Капóс-

та, оãірêи, цибóля, оце й рання êапóста до пізньої, перець і таêий, і

таêий – це бóло називалося оãородня.

Те що засіяно, то степ. [А те, що не засіяно порóч, ось яê при-

рода диêа

]? Це вже не степ. Не моãó придóмать, яê це звали та вже

не бóло таêоãо, щоб не засіяно. Просто не бóло таêоãо, щоб не засія-

не. Посадêи садили і нас даже виãонили садить посадêи… Бóло поле

без посадоê. Це

вже Совєцêий Союз начався і вже заставляли нас

захисні смóãи садить. І оце сêільêи ми живемо, вони по степó пови-

ростали вже таêі, а то не бóло раньше…

186

[Історія моãо рода]? Дєдóшêа óмер в 33-м ãоді, не вижив ãо-

лодовêи. Голодовêа бóла, неврожай, бóв цей яê йоãо… Ви ж не запи-

сóєте, ні? Не надо записóвать… Чóть, що я балаêаю?..

А бабóшêа по матереній лінії, Одарêа, Дар’я, прожила сто

шість ãод. Мати моя – це вже її дочêа.

Баба Одарêа при нас жила. [Вона ще застала оті царсьêі ча-

си]… Розповідала яê заставляли їх брать дітей своїх óсіх, малі бóли

діти, чоловіêів, і

іти, бо бóде їхать царь Миêолай. Яê їхать із районó

та їде поїзд, отам лінія і ото по тій лінії перший поїзд поставили.

Отаê лінія одна бóла і первоãо царя пóстили. У вінêó сидів спереді і

êидали на йоãо цвіти, не на йоãо

ж êидали, а таê… І êаже, що ішли і

бабóшêа бачила, яêий він. Каже, бóв таêий êрасівий-êрасівий, і

один сидів іспереді, на поїзді їздив. Один сидів, [без дрóжини, без

дітей]. Може ж він і сóмнівался, щоб ніхто нічоãо. Канєшно, з одно-

ãо боêó охрана бóла і з іншоãо боêó охрана. І сообщили яêось, щоб

ото ж заранєє знали, що бóде їхати, щоб же ж тóт виходили. І бóдто

би, нó, по чóтêах чóть, що не тільêи ж наше село, а і

з тоãо боêó від-

êіль він їхав, де він бóв. Я ж не знаю, де він бóв, де він жив, таê ото

відтіля аж óсіх їх поставили чи виãнали, щоб óсі бачили люди, що

єсть таêий-то таêий начальниê над миром. Все село бó

ло, без óсяêо-

ãо, поêи до ãорода Дніпропетровсьêа не доїхали. Там óже ж десь йо-

ãо зóстрічали, цариця зóстрічала…

[Бабóся] і не знала, що Дніпропетровсьê, вона все êазала –

ãород Катеринин. Катеринослав, це ж ãород Катеринин. А в ãород,

êаже, їздили осінню. Збиралися

всі, таêа бóла бричêа довãа, ãарба

називалася. Тóди сіна наêладали і хто хоче в ãород, ото приходили

ж вже місто займать на тій бричці. А хто не хотів – сам, то добира-

лися до ãорода пішêи і з ãорода, мабóть, цілий тиждень. Цілó неділю

добиралися тóди і відтіль неділю, щоб побачити. Грошей же не від-

êіль не бóло. Ото êой-що продадóть, ото вони мали...

[За царсêі часи що розêазóвала]? Яê бóло? Плохо бóло, пло-

хо. Ходила заробляла, дітей дома оставляла, сама ходила заробляла.

Нó,

вели ж бо тóт, яê вам сêазать… На все добре на все хароше цар

же появився, це бóде все харошо і всіх заставляли, щоб êричали

“Ура, óра, óра!” А яê жили, то бóло плохо. Ходила по людях, де лю-

ди баãаті бóли, в їх

помаãала робить і заробляла, і таê повиãодовó-

вала, і прожили.

187

[Яêе ãосподарство в них бóло]? Город бóв велиêий тоже, зе-

млі бóло баãато та робили, робили. Вирощóвали все, щоб зімó ж

прожить, щоб до дрóãоãо врожаю хватило все, хозяйнювали таê…

У бабóшêи бóло четверо дітей. Старший бóв

дядьêо Петро,

на фронті поãиб, не прийшов із тієї ж войни, із німецьêой. Тоді тітêа

Мотря. Тоді тітêа Федосія, вона прожила всю жизнь, тоже дитина

померла під войнó, а чоловіêа вбили. Таê вона, не знаю яê вам сêа-

зать, нó, любила таê своãо

чоловіêа, що не хотіла більш заміж вихо-

дить. Прийшла до нас і жила êоло нас, і óмерла, і бóло їй за

дев’яносто п’ять ãод…

А мама наша – Євдоêія Івановна, 1906-ãо роêó. Прожила сто

ãод оце êоло нас. Тóт її отмічали, і ãолова сільсовєта б

óв, отмічали

всі êлóбом… Ще і після тоãо два місяці прожила. Прожила êоло нас

сто ãод і два місяці. Її сюди прямо вивели і вона тóт сиділа, і тóт всі

ще добавляли столи тóди дальше аж, і заêазóвала аж три пісні. Однó

“Ой

, мороз-мороз, не морозь мєня…” – мені проспівайте, я люблю

цю пісню… А однó стародавню: “Ой, тихо-тихо на вóлиці бóде, яê

мій милий з армії прибóде…” І третю “Ой, по той біê ãора, а по цей

дрóãа… Поміж тими êрóтими ãорами сходила зоря…” Оце три

пісні

таêі ісполняли, хор наш іспольнял, óсі всі сюди приїзжали і ісполь-

няли…

Наш батьêо, Гриãорій Гриãорович, тóтешній, із Долінсьêоãо,

отóт хóтір Доліньсьêий є. Він старший бóв, первоãо роêó [1901-ãо].

Тоже мало пожив, на войні вбили. Мама із нами

трьома сама про-

живали, поêи ми й виросли. Половинó êоров поодбирали, а однó

êоровó на сóсіда і на нас, щоб одна бóла êорова. І ще й заставляли

іти в степ, орать êоровою і в неї брать молоêо. Дóже трóдно бóло

жить... Із êорови

брать молоêо і здавать, а нам óже [

нерозбірливо

]…

Таê ми тоді êóпили êозó – мало. Бóло дрóãó êóпили… На êози нічо-

ãо не наêладалось – ото ми їли, питалися таêим молоêом, а з êоро-

ви – здавали. [Коли це бóло]? Мабóть, яê начався Совєтсêій Союз.

Нó, яê після войни, після войни, да…

Тепер за

нашіх дітей, за нас. Нас ó матері бóло троє дівчат.

Одна в ãороді, Надя, сама меньша, вона 45-ãо роêó. Одна Люба, тóт,

вона з 41-ãо роêó. Бóли ми тóт, діти її поприїзжали, мене ãóêнóли і я

там бóла, співала їм… Я сама старша, 37-ãо.

ще хто в нас бóв, ó нас велиêа сім’я бóла… Приїхали оце ж ті

люди з ãорода і яê вони бóли на базарі в Дніпропетровсьêó, то пове-

ли дітей-дєтдомовців. І ті діти не хотіли з ними йти, взяли всі в ãар-

188

бó поховалися ззаді і терпіли, поêи їх аж не привезли до нас ó село,

да. Нó, і що ж, вони повставали, раньше яêось сообщали і ніхто по

них… Після войни баãато тих дітей бóло всяêих. І питали: хто возь-

ме, хто возьме, то ніхто й не взяв

. Бóли люди баãатші, а ніхто не

взяв. Взяла наша мати, привела додомó. Каже: “Вас троє і бóде ще

двоє”. І вони êоло нас повиростали, Галя й Люба. Ніхто нічим не

помоãав, яêось ми самі. Вони помаãали в хазяйстві, то êоровам на-

рвать, то на ã

ороді полоть, тоже ж ãород велиêий бóв…

А ті дівчата розêазóвали, [що вони самі] здалеêа. Вони попа-

ли під войнó відтіль, із Петропавловсьêа, ото аж відтіля, ãраніца.

Нó, таê вони повиростали. А яê óже їм бóло по шістнадцять-

сімнадцять ãод, то прийшли поліцаї, предателі

Німеччини. Яê нача-

лася война, то прийшли по їх. Яê би ж ми знали, ми б їх поховали

бóли. Ми ще малі бóли, а вони вже таêі бóли старші за нас. То вони

що ж зробили… Ми протів óсі, і мама, і бабóшêа – не

дамо і всьо! То

вони нас розіпхнóли, потóрляли, а їх розãойдали за рóêи і за ноãи, і

на ãарбó, на сіно. І прямо забрали їх. Почти ãолі, ó ночномó томó

вони… Даже одежó не дали, щоб їм дали, забрали. І забрали в Гер-

манію, аãа. Н

ó, вони отбóли, правда, отбóли. Відтіль прийшли óже ж

совсім… Повиходили вже заміж вони. Одна в Одесі вийшла заміж,

ще приїзжала до нас, бóв воєнний чоловіê, син. А одна ó Новомос-

êовсьêó, за Дніпропетровсьêом, нас тоже тóди недавно возили спі-

вать, то одна там тóди вийшла

заміж. Приїзжали, приїзжали, а щас

не чóть їх, може óже постаріли, óже ж нам по сімдесят два, а їм óже

вобще…

Яê вже ж до войни чи під войнó – вже бóло плохо. [Яê заї-

жали німці]? Іще наших і близьêо не бóло, яê німці зайшли. Сê

іль-

êи вони бóли? Я тоже не помню, нó, бóли, і заставляли наших ро-

бить. Яê хто не хоче, тоãо розстрілювали. А мати підчинялася і тіт-

êа, тоãо щоб вижить. Нó, вижили. Вони ж там їли, ще й нам давали

потрошêó, баãато – ні, а по

чóть-чóть давали додомó. Ми вижили

таê…

Мати і тітêа працювали ото ж ó їх там, вони до цьоãо працю-

вали – перечищали зерна… [Дóже чисто щоб же]. А мати заставляли

дрóãе робить, вона êóхарила ловêо. І не тіêи варить їсти, а там же ж

ні яê хліб, а êоржі пеêла. Коржі таêі пахóщі, істи хочеться. Таêе бó-

ло добре материне. Мамине бóло добре. Нó, не на дрожжах, ні. На

соді і що-то таêе, що пахне яê неначе не молоêом, а яê сметаною… І

ото її заставляли

. Нó, і додомó ж заробляла. Привезе додомó, побó-

189

де там днів сêільêи, обратно її забирають. Додомó привозила ж ді-

тям щось і матері. Мóêó, êрóпи всяêі, нó, м’яса – м’ясноãо ні. Ото

таêе. Грибів бóло баãато тóт, êрóãом, то ми вже ходили ãриби збира-

ли. Гриби збирали, д

óже харашо бóло. А щас яêось і нема вже їх, а

яê де є там яêий…

Оцю дороãó робила, що ó Кривий Ріã їде із Дніпропетровсь-

êа. Осюда дороãó робили, а тоді оцю що з Дніпропетровсьêа ó Запо-

ріжжя, ото аж тóди їх. Жінêи тоже êолотили

, підсобляли, щоб êа-

мінь держався, там всередині, і êамінь на йоãо êлали. Не яê-небóдь,

а прийде провіре, êаже: “Таê нельзя! Віêа бóде ваша дороãа пом-

ниться! Віêа! Таê і отаê нада, щоб до одноãо, шóêай таêий вóãоль-

чиê, щоб

сюди зайщов...” Мати розêазóвала. По дві неділі бóло [хо-

дила тóди], додомó не являлась. [Втіêти ніяê]. Де ж ти?! Далеêо…

Кóди, що, яê? Всьо равно приїдóть заберóть, ще й наêажóть. Ото

бабóся нас ãляділа… Няньêа мати бóла

в неї, оце бабóся.

Камінням êлали êаменистó дороãó, тоді асфальтó не бóло. А

тоді, óже і посля, зробили асфальт, і тó ж êаменистó дороãó робили

вже дрóãі. Заливали, робили вже дрóãі…

[Яê тóт війна прошла]? У нас ще і не дóже. У нас іще

і не дó-

же. Яêби наших били людей, то побили б. Німці тóт стояли, сêлади

бóли поробили. Бóли сараї таêі, що зерна привозили і зсипали, пе-

ревівали, площадêа бóла велиêа – “тіê” називаеться. Перевівали

там, все чисто робили, і чисте засипали ó êомори.

Німці поселилися

вже ó цих êоморах, там вже таê розположилися… Заставляли нас

все робить… Хліб самі пеêли вони, не довіряли, щоб їх не потрави-

ли. В їх бóло ще бочêи попривозили – дині залиті медом, ó нас та-

êоãо і не роблять і не робили. Може де і роблять,

но не робили ніде,

а в їх ото ж… бачите! Залиті медом… Хто там їм помаãав, вони дава-

ли, і додомó давали чóть-чóть. Трошêи вони вже знали, де наші жі-

нêи живóть, тітêа і мати, ото вони їх виãонили, щоб ішли о

êопи êо-

пать. По толоêах, там êрóãом толоêи, по толоêах… Щас все бóльдо-

зерами позаãортали ж, воно ж їм мішало, і êорови ж пасóться і все.

По степах виãонили, то ще і таêі, хароші люди, не били, не êатóвали,

ніде

нічоãо.

Прийде… Яê же ж, підождіть, я не помню по-німецьêомó…

“Кіндер” – “дитина”, да? “Кіндер, êіндер, давайте, давайте, ідіть сю-

ди!” А тоді таêі êанхвети бóли, довãеньêі таêі штóêи, до половини

отаêі êанхвети довãі, а пачечêи більші бóли,

таêі êрасіві-êрасіві. А

190

мати щось êаже: “А ви їх не потравите?” – “Ні, ні…” – сам бере êóш-

тóє. Ото поêóштóвали. Є таêі, бóли таêі…

[Найперші споãади про німців]? Додомó прийшли до нас,

матір і тітêó виãонить оêопи êопать. Не пішли б, вони зразó роз-

стрілювали,

хто не йде. А пішла ж, прямо виштовхали і всьо. То вже

на дрóãий раз, може нельзя цьоãо êазать, чи [

нерозбірливо

] óже ж

пройщов, да? Уже і мати вмерла і всьо, ми вже старі стали… Даже я

ж êажó, приносила, таêе… Сахарь ãрóдêовий, це по êóсêó сахарю

нам, дітям. Яêби вони там не їли, де оêопи êопали, то померли б

вже. Чимсь, щось та їм таê

е êормили. Бóло питаєм її, ми ж оставля-

єм… “Ні, їжте, їжте, бо ми не помрем. Ми не помрем. Не помрем. Ні,

ні, не помрем…”

Нó, а бóло таêе, оті поліцаї хóже бóли даже. Ох, яê що-небóдь

не таê – били, страшне! То вони я

ê почóли, що їх бóдóть оце, êоли

ãоди два назад щось пройшло таêе, що поліцаїв бóдóть шóêать, таê

повісився, да! Повішалися! А êой-де в Америêó повтіêали. Даже не

тільêи в Михайлівці, я знаю, знаêомих наших сóсіди жили, поїхали

ãород, матір забрали, мов їхній батьêо бóв поліцай і можóть тя-

ãать, óсе… То поміняли мєсто житєльства і поїхали в ãород. То їх

всьо равно óзнали. Вони ніêомó не розêазóють, а яê êолись приїдеш

ó ãород, отам ми живем, то їздила я в ãород.

То їхній батьêо, яê мати

не послóха, бóло розêазóють мені, за ноãи… Знаєте драбинó? Нó,

драбина ж, лєстница! За ноãó прив’яже і тяãне на ãорище, отаê. Не

за ãоловó, не під рóêи, а тяãне за ноãó і отóди на ãорище

. Ото ж по-

ліцай їхній батьêо. А тоді відтіль спóсêає ãоловою вниз…

І весь час таê поліцаї. І рідêо… Хароших і не бóло поліцаїв.

Усі, хто поховався, óсі німецьêі стали помошниêи. Оцей, що я êажó,

знóщався із своєї сім’ї. Бóло

діти êажóть, що ми або де, аби втеêти

од йоãо. І яê почóв те – повісився. Подóмав, що може і справді бó-

дóть знóщаться з нас таê, яê і він знóщався, да? Та повісився. Пові-

шалися, пострілялись, а êой-хто і повтіêали аж

ó Америêó… Колись

приїзжяли їхні діти, все харашо, ó шêолó приходили… А вже вчителі

ті старі – я знаю, де вони і жили, під ãорою êрасний дом таêий (щас

там óже чóжі люди êóпили тó хатó). Помню, од шêоли недалеêо

двохетажний доміê, на тім місті де вони жили. То вони яê їхали, ха-

тó розламали всю, а на те місто люди приїхали і построїлися із ãо-

рода. Ото таê. А помню, що два хлопця в їх бóло, то êазали, що вже

немає батьêів…