Сохань П. (гол. ред.) Усна історія степової України. Том 8
Подождите немного. Документ загружается.
221
Оце ж тобі мамо, звістêа, що до тебе йде невістêа.
Ще і цю співали:
Топи мати хатó, син веде невістêó баãатó,
Хоч баãатó не баãатó, але топи мати хатó.
Топи мати ãрóбó, син веде невістêó любó,
Хоч любó не любó, топи мати ãрóбó.
Олеêсандра Гриãорівна: Нó, то ж, щоб не холодно бóло спать
ó êвартирі [
сміються
].
Олеêсандра Петрівна: Аãа. А тоді êоли приходимо в двір, ста-
ємо біля пороãа і співаємо “Вийди ти матінêо з хати…” Тоді ми бó-
дем співать, доêи мати стоятиме…
Вийди ж ти матінêо з хати… [
Нерозбірливо
]
Вийшла мати з хати, вийшла ж мати з хати,
Не впізнала своãо дитяти.
Пішла поміж дрóжечêами,
Зі сльозами дрібненьêими…
Олеêсандра Гриãорівна: Дрібними сльозоньêами…
Олеêсандра Петрівна: Не впізнала своєї ж дочêи, вона ж на-
ряжонна… А тоді мати виходить стрічать нєвєстó. Тоді
ж завели во-
ни в хатó молодих, старшоãо [боярина]. А ми стоїмо ж на дворі,
дрóжêи, і співаєм: “Таê й доêи ж ми стоятимем, червонó землю топ-
татимем?”
Олеêсандра Гриãорівна: Сирó землю…
Олеêсандра Петрівна: “Ой, доêи ми стоятимем?”
Ой доêи
ми тай стоятимем?
Сирó землю топтатимем,
Золотими [
нерозбірливо
] чобітêами,
Золотими [
нерозбірливо
].
Завели нас. Вже все наêрито, наêритий стол. Усяêі страви
там, всяêі. Саме ãлавне – теремоê. Заводять же молодих за стіл…
Співаєм [
співають разом
]:
222
Ми цю пшениченьêó жали,
Ми цю пшениченьêó жали.
Ми її пов’язали…
Не жаль же нам бóде,
Яê поїдять люди.
А жаль же нам стане,
Яê поїмо самі.
Олеêсандра Петрівна: Зразó про хліб співаєм. А тоді начина-
єм:
Брязнóли ложêи й тарілêи,
Дайте нам трош
êи ãорілêи.
Ми баãато не бажаємо,
Трошêи ãорло помочаємо.
Ми баãато не хочемо,
Тіêи ãóби помочемо.
А тоді ж яê óнесóть êапóсняê на столи, то надо:
Ми цю êапóстó садили,
Ми її поливали,
Не жаль же нам бóде,
Яê поїдять
люди.
А жаль стане нам,
Яê поїмо самі.
Олеêсандра Гриãорівна: Тоді вже забрящали, óже п’ють, óже
заêóсюють, веселяться… Тоді ми вже яê харашо переспівóвали, то
таê на дрóжêó наспівóємо, на боярина, на старостó, а співаєм вперед
на дрóжêó [
співають разом
]:
Старша дрóжêа êоса,
Старша дрóжêа êоса.
А дрóãа без носа,
А третя без вóха,
Та й та пєсню слóха.
[
Сміються
].
223
Старший боярин патлатий,
Старший боярин патлатий,
До столó прип’ятий.
Гвоздиêом прибитий,
Щоб не бóв сердитий.
[
Сміються
].
На êомині êрóжêа…
Це вже хлопці…
Олеêсандра Петрівна: Та не нада. Записóють же!
Олеêсандра Гриãорівна: Ми ото співаєм [
співають разом
]:
На êомині êрóжêа стояла,
На êомині êрóжêа стояла,
А в тó êрóжêó êішêа нассяла,
Подайте же тóю êрóжêó,
Ми напоїм старшóю дрóжêó.
Оце ж боярин почóв, що він до столó притятий, щоб не бóв
сердитий, тоді вже
він… Наспівають óже на дрóжêó, видóмóють.
Олеêсандра Петрівна: А ми ще ж сидимо за столом, співаємо,
êоли батьêи підходять поздравляють дітей, блаãословляють:
Розстóпися, чóжина!
Нехай пристóпе родина!
Хай батьêо і мати зачастóють,
Щастям, здоров’ям дарóють!
Розстóпися,
чóжина!
Нехай пристóпе родина!
Підходять тоді батьêо і мати, поздравляють. Ще сидять êоли
ó хаті, таê само і ó нєвєсти ми співаємо. Там же тоже підходять ба-
тьêи поздоровляють. Зразó ж до молодоãо і свеêра. А тоді од моло-
доãо до нєвєсти їдемо. Посиділи поїли
, а тоді вже просяться на двір
[
співають разом
]:
Староста старесеньêий,
Староста старесеньêий,
224
Голóбе сизеньêий!
Пóсти нас поãóляти,
З боярами танцювать.
Чи не êриві, не ãорбаті,
Чи óміють танцювати?
А бояри поляêалися,
Та й до долó поховалися.
Щоб не танцювать [
сміються
].
Олеêсандра Петрівна: А тоді ми співаємо, но не пóсêають же
нас на двір, з-за столó. Не чóє ж староста, що ми просимо йоãо! Ми
тоді начинаєм, там же є староста старший і молодший. Ми співаєм
[
співають разом
]:
Староста молодесеньêий,
Староста молодесеньêий,
Голóбе сизесеньêий!
Пóсти нас поãóляти,
З боярами танцювать.
А тоді вже почóли нас старости і вже пóсêають нас на двір.
Там же ж мóзиêа ãрає.
Олеêсандра Гриãорівна: Там мóзиêа дебела
.
Олеêсандра Петрівна: Грає мóзиêа, óже пішли всі. Не таê да-
же ãармошêи або байяна чóть, яê бóбни. Бóли і сêрипêи раньше в
нас, отам в дрóãім селі, ãрали. І я óже замóжом бóла, а ó нас ó Семе-
шêа
ішла за Жóравля Митрофановича дочêа заміж. І мене з ними
поãóêали, я на бóбнó з ними ãрала під мóзиêó.
Олеêсандра Гриãорівна: Вміють на бóбнó вибивать!
Олеêсандра Петрівна: Нанімали мене з мóзиêантами, щоб я
ãрала. [Чи платили]? Нó, я ж
по-сóсідсьêі, просять, що я бóдó бра-
ти? Хай би прийшли з дрóãоãо села… А то вже по-сóсідсьêі, раді Бо-
ãа!
Дрóжоê бóло баãато, не перещитать. [Більше десятêа]. Ой,
яêби знала, захватила б ті фотоãрафії...
Олеêсандра Гриãорівна: Молодьожі більше, чим старих.
Олеêсандра Петрівна: Сêіêи хлопців там! Сêіêи дівчат!
225
Олеêсандра Гриãорівна: Кóди там пізнать молодó? Яê вона
між дрóжêами тими! І чóть таê далеêо свайбó, що співають! Нас і
сєйчас êличóть на свайби, хто хоче, щоб із старими традиціями од-
ãóлять свадьбó. Ми ж співаємо…
Олеêсандра Петрівна: Нó, яê ó сєльсовєте
розписóються…
Ото в нас сеêретарша є, що робе в сєльсовєтє, вона женила сина і
попросила нас...
Олеêсандра Гриãорівна: Та й наша ж рóêоводітльніца сина
женила тоже… І Валя ж, да! Вони ідóть розписóватися, а ми співає-
мо, і одразó після розписó.
Олеêсандра Петрівна
: Вони підходять до сєльсовєта, а ми
співаємо вже стоїмо…
Нó, а êоли з хати молодоãо вийшли на двір, на дворі вже не
співаєм. Тіêи мóзиêа ãрає і не таê яê ó нас щас. Тоді яê вийшла мо-
лодьож танцювать, тіêи молодьож одна танцює. Тóди старі
ніхто! А
старі сідають за стіл. Ми танцюємо, а старі сідають за стіл. Старі
вийшли танцюють і молоді біãом з êрóãó, з êрóãа тіêають. Ніхто з
молодьожі не танцює.
Олеêсандра Гриãорівна: А яê підóть старі, таê êрóãó мало. Ви
шо! [
Сміється
]. Сто п’ятдесят чоловіê, і за двісті [на свадьбах бóло].
Олеêсандра Петрівна: Баãато… А êоли повертаємося назад,
дрóãий раз сідаємо за стол, тоже опять просимо:
Ми не хочем через тин лісти,
Ми не хочем через тин лісти,
Ми не хочемо êапóсти їсти,
А дайте нам
трошêи,
Що висять із ложêи ножêи.
А ложêою вермішель, лапшó варили, а в лапші там ще м’яса
трошêи [
посміхається
]. Нó, лоêша-то висить із ложêи? Отаêі пісні
співали. Ой, що ж ми ще співаєм, Господи? Обязатєльно переêли-
êалися дрóжêи з боярами... А співали тоді яê же ще? Що на дрóжêó
бóло?
Олеêсандра Гриãорівна:
На êомині êрóжêа
стояла…
В тó êрóжêó êішêа заãлядала,
Подайте мені цю êрóжêó,
226
Напоїмо старшó дрóжêó!
Олеêсандра Петрівна: Яê же ще хлопці співали на дівчат? А
тоді яê вийшли із-за дрóãоãо стола...
Олеêсандра Гриãорівна: Вже ж собираються їхати до молодої.
А тóт óже ж старі остаються.
Олеêсандра Петрівна: Теремоê роздають і ідемо ми тоді
до
нєвєсти ãóлять. Везóть нас… Машини ж тоді не те… Тільêи êоні.
Коні óêвітчані, старости поперев’язані. Тож ó мене там фотоãрафії…
Співали пісні тоже ж таêі, яê і до молодоãо, таê і до молодої… Їдем
цілó дороãó, тіêи переспіваємо, новó оп’ять зновó, і нов
ó. Нó, я бóла
замóжом – той êрай села, а ó цей êрай села надо їхати до мене, дале-
êо. Дрóжоê баãато, ãолосисті бóли, молоді ж…
А ó молодої таê само все починається. Нó, там ще за столом...
Після войни, понімаєте, батьêів нема… А в êоãо нема
там батьêа чи
матері, то співали пісню, яê же воно начинається? Не спомню, яê
начинається...
Встань да встань, батеньêо, та й дань порадоньêи (нó що там,
чи доньêи, чи сина).
А він отвічає, поêойниê, там батьêо чи мати:
Найми трьох êопачів та й…
Забóла…
Олеêсандра Гриãорівна: Нó, щас óже не співають…
Олеêсандра Петрівна: Тó пісню ми забросили.
Олеêсандра Гриãорівна: Та давненьêо ж óже бóло діло.
Олеêсандра Петрівна: У молодої ще наспівóють, яê ото ми
співали: “Мати в доньêи питається, êóди, доньêо, собираєшся
?” А
там продолжається про тóрêів і боярів, а там співають той…
Ой, там ãора êременистая,
Там свеêрóха норовистая,
Вона сама рано встане, не тебе розбóде,
Піде до сóсідêи і тебе обсóде.
Що чóже те дитя та й сонливоє, та й дрімливоє
.
А вона одспівóє:
227
Неправда, подрóженьêи мої, неправда її,
Я встала при ясній зорі,
Розчисала рóсó êосó собі і її.
Що, свеêрóха бреше, пішла до сóсідêи і обсóждає, яêа вона.
Оце таêі діла. Тоді там плачóть! Тепер же на свадьбах нема ніяêих
пісень
.
Олеêсандра Гриãорівна: А тоді тіêи весільні. Уже яê понапи-
ваються, таê óже ввечері старі начинають…
Олеêсандра Петрівна: Молодьож óже не ãóляють вечером.
Уже ó жениха одãóляли ми, а тоді там же теремоê – обв’язóють лєн-
тою, рвóть. Яê несóть êампот на стіл, то
ми не співаємо. Тихо си-
дять. Нó, в мисêах же, не в ãрафінах яê січас, а в мисêах. Глибоêі
таêі бóли, ложêами їли êампот. Кисіль само собою, а то êампот. І
хто побаче первий, старша дрóжêа чи старший боярин. Нó, там єсть
під
êазóють, що вже несóть êампот. І оце, хто перший перерве цю
лєнтó, в êоãо більше бóде êóсоê лєнти, той виãрав. Вони міряють.
Меньший в êоãо, той проãрав! А потом і ó нєвєсти тоже ж теремоê. І
ото хто проãрає, йдемо ãóлять до тої.
І ось таê то ó старшоãо бояри-
на ãóляємо, яêщо проãрав, ілі до старшої дрóжêи – хто проãрав. А
таê не бóло ніяêих êонêóрсів. Співали тоді вже яêі хто вмів співать.
[Яêі бóли обов’язêи старостів на свадьбі]? Вони
слідêóвали
за порядêом, щоб бóв порядоê. І на столах дивляться, óãощають лю-
дей. Щоб бóло все в достатêó, за порядêом дивилися. Нó, воно і щас
таê єсть. Щас яê свадьби ãрають, тоже ж таê само, оці старости див-
ляться, щоб бóв порядоê.
Олеêсандра Петрівна
: [Виряджальні пісні]? Начинають, яê
отóт посідають за столом, начинається з чоãо – з перев’язóвання.
Ми сидимо за столом, підходе вже там батьêо і мати, поздоровля-
ють і перев’язóють. Перевязóє рóшниêом мати перша, а ми співаєм
пісню [
співають разом
]:
Послидний денишний-деньочоê,
Гóляю з вами я дрóзья.
А завтра рано, що цвиточоê,
Заплаче вся моя симья.
Заплачóть браття мои и сёстры,
Заплаче матир и отец,
228
Ище заплаче та дивчонêа,
З êоторою три ãода ãóляв!
Заплачóть браття, мої сёостры,
Заплаче мать моя й отец,
Ище заплаче той товариш,
З êоторим часто випивав.
Олеêсандра Гриãорівна: Яê начинається ота? [
Співають ра-
зом
]:
Заêóвала та сива зозóля, ó вишневім садочêó, [
нерозбірливо
].
Ой, заплаêала ж мати... [
нерозбірливо
].
Не таê вона плаêала, яê ãолосила:
Ой берóть та берóть найстаршоãо сина.
Іди-іди, мій синочêó, іди, не барися,
Ой, та [через чотири ãоди …повернися].
Ой, зажди, зажди моя неньêа, ще й раньше вернóся
[Ой, мою милóю не êинь, [
нерозбірливо
].
Олеêсандра Петрівна: Коли виряжають, ми ж ідемо на поїзд.
Раньше ж машинó брали та везли в район. А то ж бóло ідемо… То яê
старі попадóться дівчата, таêі яê ми оце, на виряджання, то співа-
ють старі ті... А яê в молодості, ідемо в той êрай
села, там поїзд іде. І
ми оце чрез всьо село ідемо, виряджаємо, співаємо: “Ой помандрó-
вав з Михайлівêи та й êозаê молоденьêий...” [
співають разом
]:
Ой, ãай-мати, ой, ãай-мати, ãаю зелененьêий…
Ой, помандрóвав з Михайлівêи êозаê молоденьêий.
Ой яê мандрóвав, ой шапочêó зняв, ще й низеньêо вêлонив-
ся.
[Розважайте], ой, отця і неньêó, ой, щоб не жóрилися…
Олеêсандра Петрівна: У нас десь ó êлóбі
раньше… Я ж вам
êажó сêільêи повмирало дівчат молодих, що співало…
Олеêсандра Гриãорівна: Баãато тоже бóло піснів на виряжан-
ня. “Повибирає і помиє в тихомó Дóнаї…” Ми вспоминали, ми ж ча-
стеньêо не співаємо, забóваємо. Надо передивляться…
229
Олеêсандра Петрівна: Нó, в мене бóло три зошити отих товс-
тих раньше. А тепер томó дала, томó дала, бачó, повиривані листи,
вже порозтрьопані. А то берó ті зошити та вже сердиться: “Що вона
там шóêає?” Яê немає Семеновни, то вона êоло себе, що найдóжче
там… Вона ще
помне, баãато помне і тоже забóва. Бач вона забóла,
поїхали в ãород, то вона забóла це, “Зозóлю”. [А на мене êричала]…
У ãороді ми співали, ото ж шêолою ми їздили тóди вистó-
пать. Місто Павлоãрад – перве місце, а ми в районі зайняли
перве, а
в ãороді – дрóãе. З Павлоãрадó вони бóли тóт, ó Дніпропетровсьêó,
зайняли перве. Но в їх хор велиêий, молоді там. І ми тóт маленьêі
всі, а там всі велиêі. І начався êонцерт, сидимо ж ми слóхаємо, êажó:
“Чо ми приїхали сюди?
Позориться бóдем своїми піснями, своїм
êонцертом позоритись”. Коли передають – вторе місце.
Олеêсандра Гриãорівна: [Репетиції ó нас] чи ó вівтороê, чи ó
середó. [Назначаємо], êожноãо тижня.
Олеêсандра Петрівна: Нó, в нас пісні нові, а раньше не бóло
баяніста… Ще [Люба] Івановна прийшла до нас, рóêоводітєль наш,
бо
в нас не бóло.
Олеêсандра Гриãорівна: Давайте заспіваєм: “У полі тополя,
êрóãом шовêова трава…” Вона стародавня. [
Співають
разом
]:
Ой, ó полі тополя, [êрóãом шовêова] трава,
Там ó зеленомó ãаю êозаê з дівчиной ãóля.
Там ó зеленомó ãаю êозаê з дівчиной ãóля.
Вони ãóляли, ãóляли, до них циãанêа прийшла,
Дай мені правóю рóêó, правдó сêажó тобі я.
Дай мені правóю рóêó, правдó сêажó
тобі я.
А я циãанам не вірю, милий êохає мене,
Вийди, циãанêо, із ãаю, бачить не хочó тебе.
Вийди, циãанêо, із ãаю, бачить не хочó тебе.
Циãанêа з ãаю не вийшла, стала на самом êраю,
Чóє яê плаче дівчина, плаче в зеленім ã
аю.
Чóє яê плаче дівчина, плаче в зеленім ãаю.
Ой ти, êозаче-êозаче, не зводь дівчинó з óма,
Бідна вона сиротина, матері-батьêа нема.
230
Бідна вона сиротина, матері-батьêа нема.
Ой, ó полі тополя, стелится полем тóман,
Колись ãóляв з дівчиною, тепер ãóляю я сам.
Колись ãóляв з дівчиною, тепер ãóляю я сам.
Олеêсандра Петрівна: Но ми її вже забросили. Вже не хочóть
співать.
Олеêсандра Гриãорівна: [Яêа
óлюблена пісня, що найбільше
до дóші]? Яêа? Давайте, я всєãда співаю цю пісню… “Стоїть на мо-
ãилі дєвчьонêа лєт восємь”. Нó, вона, êонєшно, смóтна пісня [
спі-
ває
]:
Стоїть на моãілє дєвчьонêа лєт восімь,
І что-то по дєтсêі шепоче она.
Тóмани, тóмани, верніть мою мамó,
Вєрнітє мнє мамó, она мнє нóжна.
Тóмани, тóмани, вернітє мнє мамó
Вєрнітє мнє мамó, она мнє нóжна.
Мнє било трі ãода, êоã
да óмірла ти.
С тєх пор на моãілó ношó я цвєти.
С тєх пор мєня, мама, ніхто не ласêаєт
Ніхто нє целóєт, таê нєжно êаê ти.
С тєх пор мєня, мама, ніхто не ласêаєт
Ніхто нє целóєт, таê нєжно êаê ти.
Мнє больно і ãорьê
о, што я одиноêа,
Отца я не знала, таêая сóдьба.
Цвіти поливаю своїми сльозами,
Ой, мама, ти мама, êаê ти мнє нóжна.
Цвіти поліваю своїми сльозами,
Ой мама, ти мама, êаê ти мнє нóжна.
Гóстиє тóмани, поплилі над мамой,
Каê бóдто хотєлі чево
-то сêазать.
Сêажитє тóмани, êаê жить мнє бєз мами,