Швиданенко Г.О. Економіка підприємства, підручник

Подождите немного. Документ загружается.

Рис. 3.2. Структура ринку

Найбільше охоплення суб'єктів ринку, групування їх з уірая ванням

специфічних особливостей ринкової поведінки досягає! ся виділенням п'яти

основних типів ринків:

• ринку споживачів — окремих осіб і домашніх господарств які купують

товари чи отримують послуги для особистого сщ живання;

• ринку виробників — сукупності осіб і підприємств, що вакуі вують товари

для використання їх у виробництві інших товарів' послуг;

• ринку проміжних продавців (посередників) — сукупності осіб та

організацій, які стають власниками товарів для перепродажу або здавання їх в

оренду іншим споживачам із зиску для себе;

• ринку громадських установ, які купують товари та послуі для

забезпечення сфери комунального господарства або для З безпечення

діяльності різних некомерційних організацій;

• міжнародного ринку — зарубіжних покупців, споживача виробників,

проміжних продавців.

Укрупнений поділ ринку за суб'єктним складом, а також бі льша його

структуризація з урахуванням продуктова ресурсного наповнювання, яке

охоплює ринки продовольчих! непродовольчих товарів широкого вжитку,

ринки знарядь пря ці, сировини, матеріалів, енергії та інших видів продукції вт

робничого призначення, ринки житла, землі, природних багатств тощо, мають

важливе аналітичне і практичне значенні для забезпечення структурної

збалансованості ринку, а такоіі розроблення суб'єктами господарювання своєї

маркетингової стратегії.

Відповідно до ступеня монополізації розрізняють монопольний,

олігопольний, досконалої (чистої) та монополістичне конкуренції ринки.

Досконала (чиста) монополія з'являється тоді, коли одне підприємство є

єдиним постачальником кони ретного продукту, у якого нема близьких

замінників. Виходяча з цього, у покупця немає вибору, а монополіст може не

витрат чати кошти на рекламу, диктуючи ціни, тому що входження на ринок

заблоковано економічними, технічними, юридичними та іншими бар'єрами.

Підприємство в умовах монополії назива' ється монополістом, а ринок, на

якому він діє, — монопольним ринком.

В Україні законодавчо визначено сутність категорій, які стосуються

монопольного ринку та обмеження монополізму в економіці:

* Монопольним утворенням слід вважати підприємство, об’єднання чи

господарське товариство (інше утворення), що займає монопольне становище

на ринку.

* Монопольним становищем визнається домінуюче положення субєкта

господарювання, яке дає йому можливість самостійно і рикш з ІНШИМИ

суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.

Монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на

ринку певного товару перевищує 35 %. Рішенням Антимонопольного комітету

України може визнаватися монопольним також становище субєкта

господарювання, частка якого на ринку певного товару інше 35 %.

Класифікація монополій зводиться до трьох основних видів: природної,

адміністративної та економічної. Природна монополія никає внаслідок

об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, л 11 попит на певний товар

кращою мірою задовольняється однією або кількома фірмами. В її основі

лежать особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут

конкуренті неможлива або небажана. Прикладом можуть служити "слуги

телефонії, зв'язку, енергопостачання тощо. У цих галузях існує обмежена

кількість фірм, якщо не єдине національне підприємство, і тому, природно,

вони займають монопольне становище на ринку.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. З одного

боку, це надання окремим підприємцем виключного права на ведення

визначеного роду діяльності, з другого боку, це організаційні структури

державних Підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним

головкомам, міністерствам, асоціаціям. Тут, як правило, (Групуються

підприємства однієї галузі. Вони діють на ринку як один господарський суб'єкт,

і між ними нема конкуренції, економіка колишнього Радянського Союзу була

найбільше Монополізованою у світі. Домінуючою там була саме адмініс-

тративна монополія, насамперед монополія всесильних міністерств і відомств.

Більш того, мала місце абсолютна монополій держави на організацію й

управління економікою, що ґрунтувалася на пануючій державній власності на

засоби виробництва.

Економічна монополія є найпоширенішою. її поява обумовлена економічними

причинами, вона розвивається на основі закономірностей господарського

розвитку. Мова йде про підприємців, що зуміли завоювати монопольне

становище на ри-

нку. До нього ведуть два шляхи. Перший полягає в успішна розвитку

підприємства, постійному збільшенні його масштабів шляхом концентрації

капіталу. Другий (динамічніший) ґрунтується на процесах централізації

капіталів, тобто на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями

банк тів. Тим чи іншим шляхом, або за допомогою обох, підприємство досягає

таких масштабів, коли починає домінувати ринку.

Олігопольний тип ринку посідає проміжне місце між монополією та

монополістичною конкуренцією. Олігопольний ринок — економічні відносини

між кількома наймогутнішими компаніями галузі в умовах боротьби за обсяг

продажу, частку ринку, рівень цін, впровадження передових досягнень науки

(

техніки у виробництво тощо з метою привласнення максимального прибутку.

Інакше кажучи, олігополія — це колектив форма монополії.

Ринок досконалої (чистої) конкуренції — сукупність великої кількості малих і

середніх підприємств, торгівля між як ми, а також між фізичними особами

здійснюється без значно, впливу на рівень цін. Досконалій конкуренції

притаманні та риси: велика кількість продавців і покупців, кожний з яких м

незначну частку в загальному обсязі продажу чи споживай продукції; всі

підприємства виробляють однорідну продукції використовуючи аналогічні

виробничі процеси; кожна фірма має достовірну інформацію; наявність свободи

входу на ринок і виходу з нього (тобто відсутність вхідних і вихідних бар'єрі на

ринку).

Ринок монополістичної конкуренції — економічні відносини між різними

формами і типами монополій в умовах боротьби за монополізацію факторів

виробництва, сфер вкладення капіталу, ринки збуту тощо, спрямовані на

привласнення монопольно високих прибутків. Ключові характеристики ринк

монополістичної конкуренції, що відрізняють його від інших типів ринку, такі:

диференціація продукції; наявність велико кількості продавців; конкуренція за

ціною; конкуренція за неціновими факторами; відносно невисокі вхідні та

вихідні бар'єри.

Сьогодні розвиток економіки досить складно уявити без існування конкуренції,

що забезпечує формування здорового ринкового середовища. Водночас

запровадження і захист конкурентних відносин є одним із пріоритетних завдань

держави.

Україна з перших кроків незалежності розглядає підтримку Помічної

конкуренції та боротьбу з монополізмом як найважливіші шляхи побудови

розвиненої ринкової економіки. Законодавчі засади забезпечення захисту

економічної конкуренції закладено в таких нормативно-правових актах, як

Конституція України, Закони України «Про Антимонопольний комітет

України», "Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про захист

економічної конкуренції».

Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження

монополізму в господарській діяльності передбачено в Законі України «Про

захист економічної конкуренти. Цей закон визначає економічну конкуренцію як

змагання суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним

досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого

споживачі, виробники товарів мають можливість вибирати між кількома

продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати

умови товарообігу на ринку. Отже, конкуренція є фундаментальним елементом

ринку, завдяки якому досягається збалансованість ж попитом і пропозицією.

Суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а

також органи адміністративно-господарського управління та контролю

зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких

неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

До найрозвинутіших елементно-технологічних форм ринку, відносно

відокремились і відіграють важливу самостійну роль як об'єкти обміну у

відтворювальному процесі, належать: ринок засобів виробництва; ринок

предметів споживання; ринок інновацій та інформації; ринок інвестицій; ринок

бо мої сили; грошово-кредитний і валютний ринки. Зазначена система ринків,

незважаючи на відносну обмеженість елементів, що до неї входять, охоплює

основні цикли відтворювального процесу (інноваційного, інвестиційного,

виробничо), поділяє (з урахуванням неоднакового економічного призначення,

обігу і споживання) суспільний продукт на засо-би виробництва та предмети

споживання, інтегрує фактори виробництва (робочу силу й засоби

виробництва), охоплює ринок грошей як необхідну передумову здійснення

обмінних операцій, придбавання на елементних ринках товарів, необхідних для

тих чи тих процесів споживання та відтворення. Ним зумовлюється її значення

для розуміння першочергових

завдань зі створення ключових товарних ринків як нерозривної взаємозв'язаної

і взаємодіючої системи, котра формує ринкове середовище.

Ринок як сфера товарного обігу має свої просторово-тереторіальні межі. З

урахуванням останніх, а також масштабів т обміну можна виділити місцевий

(локальний), регіональний, національний, транснаціональний і світовий ринки.

Кожному притаманні свої специфічні риси, зумовлені місткістю ринку

різновидами товарів і послуг, що реалізуються, структурою то обороту,

складом агентів товарного руху (виробники, посередники, споживачі),

особливостями інфраструктури, рівнем ці іншими ринковими чинниками.

Розвиток територіальних ринків, їх взаємопроникнення інтеграція в

масштабніші ринкові структури можливі тільки н нові дальшого поглиблення

міжнародного поділу праці. Ос розширює межі ринкового простору до тих

граничних розмірів що в них цю продукцію можна реалізувати з відшкодування

виробничих і транспортних витрат та з одержанням норматив" прибутку.

Безперебійне функціонування такої складної і багаторівневої системи, як ринок,

котрий у розвиненому товарному виробництві репрезентований понад

двадцятьма основними його видами,

потребує високорозвиненої і широко

розгалуженої загальної та спеціальної інфраструктури, що враховує ринкові

особливості. Інфраструктуру ринку становить сукупність організацій

(установи) які мають різні напрями діяльності, забезпечують ефективну

взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, що здійснюють оборот

товарів, просування останніх зі сфери виробництва у сферу споживання.

До найважливіших елементів ринкової інфраструктури лежать: комерційні

інформаційні центри; сировинно-товарні, фондові, валютні біржі; комерційні,

інвестиційні, емісій кредитні та інші банки; транспортні і складські мережі;

комунікаційні системи тощо. У забезпеченні безперервного р товарів

визначальну роль відіграють постачально-збутові організації-посередники;

дилерська мережа підприємств оптової та роздрібної торгівлі; пункти прокату і

лізингу; ремонтні сервісні центри з обслуговування виробів у споживачів;

страхові, аудиторські, холдингові, брокерські компанії; торгові дом

аукціони,

рекламні агентства, виставки; система зовнішньоторговельних організацій.

Існує також відповідно спрямована інфраструктура кожного із раніше

розглянутих конкретних видів

ринків. Вона враховує специфіку їх організації, формування та мікшування,

особливості зв'язків і взаємодії ринкових агентів.

Поряд із визначеними законодавством України нормами і нішами

господарювання та юридичної відповідальності за порушення таких за умов

ринкової економіки сформувалися й широко використовуються в

підприємницькій діяльності загальновизнані принципи поведінки суб'єктів

господарювання ринку. Особливе місце посідає принцип соціального парт-

нерства, який, виходячи із охоплення поведінкових аспектів і Примів їх

реалізації, належить до базових, а відтак визначає будь-яку розвинуту ринкову

економіку як соціально орієнтовану. Цей принцип випливає з того, що

підприємство як соціально-економічна цілісність водночас є складовою

частиною (її зовнішнього середовища. Тому разом із суто економічними

функціями з виробництва продукції і послуг та одержання завдяки цьому

максимально можливого прибутку підприємство зобов'язане постійно

опікуватися питаннями шильного розвитку не тільки свого трудового

колективу, а й місцевого населення. Соціально відповідальна поведінка всіх

Суб'єктів господарювання уможливлює необхідний громадський консенсус,

надійне партнерство підприємців та інших суверенних соціальних верств і груп,

державних і громадських організацій.

Другим важливим принципом поведінки на ринку є принцип свободи

підприємництва. Останній забезпечується певними правами підприємства, а

саме:

• по-перше, можливістю ініціативної, самостійної, здійснюваної на свій ризик і

під свою майнову відповідальність економічної діяльності будь-якого

дієздатного громадянина держави, громадян інших держав у межах правових

повноважень, а також будь-якої групи громадян (партнерів), що об'єднуються

для колективного підприємництва (акціонерні товариства, орендні колективи,

спілки, спільні підприємства тощо);

• по-друге, самостійністю в організації виробництва (вибір напрямів діяльності,

постачальників, посередників, споживачів виготовлюваної продукції (послуг)

та його ресурсному забезпечуванні (використання з цією метою власного

майна, залучення на добровільних засадах майна (коштів) юридичних осіб і

громадян, а також будь-яких інших матеріальних, трудових, інтелектуальних і

природних ресурсів за винятком тих, застосування яких заборонене чи

обмежене законодавством);

♦ по-третє, самостійністю у прийнятті будь-яких господарських рішень,

комерційною свободою ціноутворення, виходячи з економічної вигоди і

ринкової кон'юнктури, правом визначення шляхів і способів реалізації

продукції, у тому числі експортованих товарів і послуг;

♦ по-четверте, реальним правом розпорядження майном також прибутком, що

залишається після сплати податків та інших платежів, установлених законом.

Ці принципи конкретизуються через певні локальні засади морегуляції

господарської поведінки. Основними з них є:

♦ спільність комерційних інтересів і постійний пошук засобів максимального

задоволення потреб споживачів;

♦ взаємовигідність ділових стосунків, що передбачає забезпечення достатнього

прибутку партнерам за господарськими у. дами;

♦ рівноправність у взаємовідносинах, що означає однакову відповідальність за

порушення умов угоди, альтернативу у виборі контрагентів господарських

зв'язків;

♦ відповідальність перед кінцевим споживачем продукції всіх суб'єктів

господарювання (виробників, продавців, торгових посередників), що беруть

участь у виробництві та обігу товарів;

♦ самообмеження особистого споживання, добровільне прагнення постійного

виробничого інвестування, якісного задоволення нових суспільних потреб,

створення додаткових робочих місць;

♦ підпорядкування виробничої та комерційної діяльності досягненню

короткочасних успіхів, а забезпеченню стійкого економічного стану

підприємства у тривалій перспективі; досягнення комерційної переваги тільки

завдяки інноваційним перетворенням в усіх сферах діяльності.

З метою формування сприятливого економічного сере вища треба розробити й

дотримуватись також певних етичних норм поведінки суб'єктів

господарювання на будь-якому ринку. Вони поряд із загальними етичними

цінностями (взаємодовіра, порядність, сумлінність, чесність, повага до людини,

віра в її сили, висока мотивація творчої праці) включаю також правила етичної

поведінки в бізнесі: вірність слову послужливість у взаємостосунках, ділова

чесність і партнерська надійність, збереження комерційної таємниці та ін

правила, що відповідають вищим стандартам ділової честі. Усе це разом сприяє

формуванню іміджу фірми як партнера, з

яким можливе тривале, надійне і взаємовигідне співробітництво, що є життєво

важливим у швидко мінливому ринковому середовищі.

Питання для самоконтролю

1. Визначення та моделі середовища господарювання підприємства.

2. Структура середовища господарювання підприємства.

3. Фактори макросередовища та їх вплив на діяльність підприємства.

4. Необхідність і значення врахування впливу середовища на підприємство.

5. Основні методичні підходи до класифікації факторів (компонентів,

характеристик) загального зовнішнього середовища підприємства

6. Характеристика окремих складових мезо- та мікросередовища підприємства.

7. Сутність та особливості запропонованого М. X. Месконом методу «5 х 5».

8. Методика аналізу зовнішнього середовища Болотова.

9. Технологія використання PEST-аналізу для оцінювання факторів

макросередовища підприємства.

10. SLEPT і STEEPLE-аналіз зовнішнього середовища підприємства.

11. Система FAROUT та технологія її використання для оцінювання

середовища господарювання підприємства.

12. Визначення ринку та його типологія.

13. Монополія та її види.

14. Сутність та різновиди інфраструктури ринку.

15. Принципи поведінки суб'єктів господарювання на ринку.

Список використаних джерел

І Мескон М. X, Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента / Пер. с англ. —

М.: Дело, 1992. — 702 с.

2. Наливайко А. П. Теорія стратегії підприємства. Сучасний стан та Напрямки

розвитку: Монографія. — К.: КНЕУ, 2001. — 227 с.

3. Портер Майкл. Стратегія конкуренції: методика аналізу галузей і діяльності

конкурентів. — К.: Основи, 1998. <

4. Селезньов В. В. Основи ринкової економіки України: Навч. по ник. — К.:

А.С.К., 2006. — 688 с.

5. Томпсон-мл. Артур А., Стрикленд III, А. Стратегический ме джмент:

концепции и ситуации для анализа, 12-е изд. / Пер. с англ. М.: Вильяме, 2002.

— 928 с.

6. Фатхутдинов Р. А. Конкурентоспособность: экономика, стра гия,

управление. — М.: ИНФРА-М, 2000. —312 с.

7. Фатхутдинов Р. А. Стратегический менеджмент: Учеб. пособ — М.: ЗАО

«Бизнес-школа «Интел-Синтез», 2001. —312 с.

8. Шершньова 3. С, Оборсъка С. В. Стратегічне управління: Під чник. — 2-ге

вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2004. —690 с.