Швиданенко Г.О. Економіка підприємства, підручник

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ II

УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

«Ніхто не може виконати симфонію сам один. Потрібен оркестр, щоб її

зіграти»

X. Луккок

«Управляти — означає передбачати, а передбачати означає — багато знати»

Марк Туллій Цицерон

«Передбачати — означає лише

ясно бачити теперішнє і минуле в їх русі»

Грамші Антоніо

ТЕМА 4

СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

ТЕМА 5

РИНОК ПРОДУКЦІЇ (ПОСЛУГ)

ТА МАРКЕТИНГОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

ПІДПРИЄМСТВА

ТЕМА 6

ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА РОЗРОБЛЕННЯ

ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ

ТЕМА 4

СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

Ключові поняття і терміни:

• елементи та принципи управління;

• стандарти корпоративного управління;

• функції управління;

• управлінські рішення;

• комунікації;

• моделі управління;

• методи управління (організаційні, економічні, соціально-психологічні,

партнерські);

• ефективність управління (зовнішня, внутрішня)

• організаційна структура підприємства;

• складові організаційної структури (виробнича, соціальна, управлінська);

• структуризація підприємства;

• чинники формування структури;

• вимоги та характеристики функціонування структури;

• методи структуризації;

• типи структур управління;

• класичні структури управління (лінійна, функціональна, лінійно-штабна,

дивізіонна);

• органічні структури управління (проектна, венчурна, матрична,

конгломеративна);

• тенденції розвитку структур управління.

4.1. Процеси управління підприємством

Категорія «управління» розуміється неоднозначно; загальноприйнятими є такі

її тлумачення; 1) управління неживими речами та явищами — control; 2)

суспільне управління — public administration; 3) державне управління

(регулювання) — government administration; 4) управління підприємствами та

іншими бізнесовими утвореннями — management або business management За

образним висловом класика управлінської науки П. Друкера, менеджмент являє

собою особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп в

ефективну, цілеспрямовану продуктивну групу.

Оскільки підприємства створюються заради спільної пращ, то виникає

необхідність забезпечити її нормальний перебіг, для чого і багатьох видів

виокремлюється діяльність з управління людьми ні ресурсами. У зв'язку з тим,

що підприємство функціонує в ринковому середовищі, постає також проблема

управління його відносинами з навколишніми суб'єктами. Отже, поділ праці та

Існування зовнішнього середовища обумовлюють наявність управління як

окремого виду діяльності.

Таким чином, управління (менеджмент) підприємством полягає в координації

зусиль персоналу, визначенні порядку використання матеріальних і

нематеріальних ресурсів, забезпеченні зв’язку із зовнішнім середовищем

функціонування заради досягнення місії та цілей підприємства.

Елементи Під елементами управління розуміються

управління складові менеджменту підприємства. На цей —--час в теорії

управління не склався єдиний погляд щодо їх змісту, але найбільше поширення

дістала модель «7-S», згідно з якою до елементів належать: стратегія (strategy),

спільні цінності (shared values), структура (structure), система (systems),

співробітники (staff), сума навичок (skills), стиль (style). Використані в моделі

терміни тлумачаться так:

• стратегія — сукупність завдань менеджменту і необхідних для їх реалізації

дій;

• спільні цінності — базові економіко-соціальні цінності, за

якими функціонує бізнес;

• структура — склад і взаємозв'язок бізнес-процесів;

• системи — порядок повсякденної роботи;

• співробітники — придатність персоналу до реалізації управлінських рішень;

• сума навичок — сфери компетенції персоналу;

• стиль — характер міжособистих стосунків на підприємстві. Отже, управління

підприємством як системна діяльність

здійснюється за наявності цілей, цінностей, бізнес-процесів, правил виконання

робіт, наділеного обов'язками і відповідальністю кваліфікованого персоналу,

встановлених міжособистих стосунків.

Одна з ідей моделі «7-S» полягає в тому, що незважаючи на наявність спільних

елементів кожне підприємство управляється по-різному — залежно від

конкретного змісту окремих елементів управління. Особливе значення має

характер міжособистісних стосунків на підприємстві, який визначається вадами

лідера.

СТИЛІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ

Ознака

Примус

овий

Авторит

арний

Батьківськи

Демократ

ичний

Еталонни

Настано

вний

Особливі

сть

лідер

вимагає

беззапер

ечної

покірнос

ті

лідер

мобілізує

підлегли

х на до-

сягнення

мети

лідер

створює

атмосферу

миру

злагоди

лідер

залучає

людей до

роботи і

досягає

консенсус

лідер

вимагає

від людей

високих

досягнень

лідер

готує

під-

леглих

до май-

бутніх

досяг-

нень

Девіз

роби, як

я сказав

іди за

мною

Головне –

люди

хочу

знати ва-

шу думку

роби, як я

спробуй

так

Особливо

сті

емоціона

льного

інтелекту

орієнтац

ія на

досягне

ння,

ініціатив

а,

самокон

троль

впевнені

сть у

собі,

співчутт

я,

інноваці

йність

співчуття,

налагоджув

ання

зв'язків

комунікабе

льність

співпраця

, ко-

мандна

робота,

комуніка

бельність

відповідал

ьність

орієнтація

на

результат,

ініці-

ативність

допомог

іншим,

співчут

тя,

само-

контрол

Відповідн

і ситуації

криза,

необхід-

ність

реоргані

зації,

робота з

важкими

підлегли

ми

реформа,

що пот-

ребує

нового

підходу,

необхід-

ність

задати

чіткий

напрям

улагодженн

я чвар у

команді,

мотивація

людей у

стресові

моменти

залучення

людей до

участі в

проекті,

досягнен

ня

консенсус

у, мо-

тивація

зірок

необхідніс

ть швидко

досягати

успіху за

наявності

кваліфіков

аної

команди

необхід

ність

до-

помогти

людям

підвищ

ити

ефе-

ктивніс

ть робо-

ти

Загальни

й вплив

на клімат

колективі

негативн

ий

щонайбі

льше

позитивн

ий

позитивний

позитивн

ий

негативни

позитив

ний

Згідно з результатами дослідження консалтингової компанії Нау/МсВег

виділяються шість стилів управління (табл. 4.1) і, відповідно, за Д. Гоулдманом

— шість типів лідерів: диктатори, діючі у примусовому стилі; авторитарні,

мобілізуючі на досягнення цілей; ті, які сповідують батьківський стиль, що

створює атмосферу миру та спокою; демократи, які досягають єдності в погля-

дах; лідери еталонного стилю, які очікують від підлеглих цілеспрямованості і

відмінної роботи; наставники, що готують підлеглих до майбутніх звершень.

Заведено вважати, що жодний із стилів не може застосовуватися як єдиний

інструмент; мистецтво менеджменту пов'язується з умінням обирати для

розв'язання конкретних проблем саме той стиль управління, який

найпридатніший у певній ситуації.

Під принципами управління розуміються головні правила менеджменту

підприємства, що слугують підґрунтям досягнення ринкового

успіху. Проте об'єктивна складність ринкових відносин та їх постійний

розвиток із заздалегідь непередбачуваними наслідками, не дають можливості

сформулювати абсолютні, придатні для всього різноманіття видів бізнесу,

правила управлінського успіху. Тому навколо їх змісту точиться постійна

дискусія. Так, наприклад, А. Файоль виділяв 14 принципів управління, Г.

Емерсон — 12, П. Друкер — 7. Але всі науковці, так чи інакше, розвивають

ідеї, покладені в основу таких принципів: діапазон управління, єдність

керівництва, влада і відповідальність, централізація/децентралізація, скалярний

ланцюг, оптимальність.

Діапазон управління — кількість підлеглих, якими здатний ефективно

управляти один керівник; якщо діапазон перевищується — результативність

управління знижується. Експертним шляхом встановлено, що безпосередньо

керівникові можна підпорядкувати 4....7 підлеглих, які виконують різні функції

,8....20-подібні, 21 ....40 — однакові.

Об'єктивне існування діапазону управління обумовлює формування

системи управління за ієрархічними рівнями. Зазвичай виділяються: верхній

рівень — керівники у складі спостережної ради та правління; середній —

керівники виробничих підрозділів (лінійні керівники) та управлінських служб

(функціональні керівники); нижній — керівники малих груп (supervisors), до

яких належать майстри, бригадири, начальники дільниць та ін, (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Рівні управління підприємствами та принципові завдання менеджерів

Єдність керівництва — кожна операція (група операцій) м керуватися

одним менеджером; багатопідлеглість в управлінні знижує його ефективність.

Влада і відповідальність — наділення менеджерів владою має

супроводжуватися відповідальністю за управлінські дії, при цьому необхідним

є дотримання правила: чим більша влада, тим більша відповідальність.

Централізація/децентралізація — найважливіші рішення прерогативою

вищого керівництва, повноваження що розв'язання інших завдань

делегуються на нижчі рівні ієрархії. Правильне знаходження пропорції між

збільшенням або зменшенням влади керівника за рахунок відповідної зміни

влади підлеглих дає змогу забезпечити швидку адаптацію підприємства нових

умов функціонування, не порушуючи єдності системі управління.

Скалярний ланцюг — лінія влади від верхнього рівня управління до

основного має бути забезпечена дієвим зв'язком, що зволяє приймати рішення

на основі актуальної, достовірної повної інформації.

Оптимальність — управлінські дії є результатом не лише опанування

науки менеджменту, а й своєрідним мистецтвом, тому

система управління підприємством має бути пристосована до індивідуальних

особливостей топ-менеджерів.

В корпораціях володіння й управління відокремлені, що може призводити

до управління виникнення різноспрямованих інтересів і конфліктних ситуацій.

Корпоративне управління є складовою менеджменту підприємства у формі

акціонерного товариства, що регулює взаємостосунки між заінтересованими

особами (передусім акціонерами і топ-менеджерами) з приводу ефективного

використання інвестованого акціонерами у підприємство капіталу. Воно

реалізується не шляхом безпосереднього впливу на підлеглих, а

опосередковано через участь акціонерів (їх представників) в органах

управління корпорацією, має стратегічний характер і грунтується на виконанні

розроблених Організацією Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР)

стандартів, які вимагають:

• захищеності прав акціонерів щодо стратегічного керування, інвестицій та

доходів від діяльності підприємства;

• однаковості і справедливості у ставленні до акціонерів одного класу;

• урахування інтересів контрагентів і залучення їх до участі в управлінні;

• дотримання порядку своєчасного та точного надання інформації з

найважливіших питань діяльності підприємства;

• забезпечення ефективного нагляду за діяльністю правління, звітністю та

відповідальністю топ-менеджерів перед акціонерами.

Функції управління визначаються як сукупність дій менеджерів,

однорідних за деякими ознаками, спрямованих на досягнення

Цілей управління підприємством. Вони полягають у плануванні,

Організації, мотивації, контролінгу і пов'язані між собою так, як покозано на

рис. 4.2.

Рис. 4.2. Функції управління підприємством

Планування — вихідна функція управління, що полягає у вивченні мети

діяльності підприємства на певний період часу,

Планування

Організація

Мотивація

Контролінг

способів і умов її досягнення, поєднанні індивідуальних завдань для одержання

очікуваного загального результату. Реалізувати намічені плани можна лише за

допомогою організації, під якою розуміється, по-перше, створення

організаційної структури підприємства, а по-друге — наділення

повноваженнями і відповідальністю його працівників.

Для досягнення поставленої мети менеджери мають не тільки планувати

та організовувати роботу, а й заінтересовувати та примушувати людей її

виконувати, що є функцією мотивації.

Запобігати появі відхилень від запланованих завдань має контролінг,

який є процесом вимірювання досягнутих результаті Стрілка на рис. 4.2, що

пов'язує контролінг із плануванням, вказує на можливість коригування планів

за підсумками контролю.

Зрозуміло, що за своїм змістом функції управління різнять між собою,

однак вони мають важливі спільні характеристики управлінські рішення та

комунікації.

Управлінські рішення. Управлінські рішення — це вибір, який м рішення

здійснити менеджер для виконання своїх обов'язків. Всі рішення, за

класифікацією. Саймона, поділяються на програмовані та непрограмовані.

Програмовані рішення є результатом реалізації заздалегідь визначення дій і

характерні для ситуацій, що мають певну повторюваність, н приклад,

виробництво традиційної продукції, проведення технічного огляду активів

тощо. Непрограмовані — приймаються в нових ситуаціях; послідовність їх

реалізації заздалегідь невизначена до них можна віднести рішення щодо виходу

на нові ринки, вдосконалення управління підприємством та ін.

У процесі прийняття як програмованих, так і непрограмованих рішень

менеджери, відповідно до типізації Г. Мінцберга, виконують чотири ролі:

підприємець; той, що усуває порушення; розподільник ресурсів; той, що веде

переговори. Підприємець розв'язує питання щодо можливостей фірми на ринку,

розробляє проекти із удосконалення діяльності, ініціює інновації. Менеджер,

який усуває порушення, відповідає за коригування дій, коли виникають суттєві

відхилення в нормальному функціонування підприємства. Розподільник

ресурсів приймає рішення стосовно використання матеріальних і

нематеріальних ресурсів, а той, веде переговори, — забезпечує інтереси

підприємства у зв'язку із його контрагентами.

Прийняття програмованих і не програмованих управлінська рішень за

всіма ролями передбачає таку послідовність дій: діа-

гностика проблеми —> формулювання критеріїв прийняття рішення —>

визначення чинників, що обмежують можливість реалізації рішення, —►

оцінювання альтернативних варіантів —» остаточний вибір.

Комунікація — це процес обміну інформацією, необхідною для прийняття

управлінських рішень. На підприємстві є як зовнішні комунікації, що забезпе-

чують обмін інформацією із суб'єктами ринкового середовища, Пік і внутрішні,

які здійснюють інформаційне обслуговування відповідно до вертикального та

горизонтального внутрішньогосподарського поділу праці. Елементами будь-

якої комунікації є:

^ відправник — особа, що збирає інформацію або приймає управлінське

рішення та передає їх;

^ канал — засіб передання інформації;

^ повідомлення — власне інформація, що просувається каналом;

^ одержувач — особа, якій призначена інформація.

Комунікації на підприємстві формуються у такий спосіб, щоб забезпечити

прийняття управлінських рішень на основі актуальної, достовірної та повної

інформації.

Актуальність означає, що інформація має бути цінною для прийняття поточних

рішень; її застарілість не повинна допускатися. Актуалізація досягається

завдяки постійній оновлюваності інформації, обсяг і джерела якої забезпечують

її достовірність (правдивість, відповідність реальним явищам) та повноту

(достатність для прийняття управлінських рішень).

За класифікацією А. Бевеласа є такі види комунікацій, як коло, ланцюг,

штурвал та сильно зв'язаний граф. Для п'яти відправників-одержувачів їх

вигляд зображено на рис. 4.3. Збільшення кількості елементів ускладнює

комунікації, і тому на підприємствах наявні одночасно всі їх типи.

Коло Штурвал Ланцюг Сильно зв'язаний

граф

• — відправник (одержувач) інформації

--канал і повідомлення

Рис. 4.3. Типи комунікацій підприємства

4.2. Моделі і методи управління

Моделі управління

Відмінності в управлінні підприємствами покладено в основу виокремлення

моделей управління, які характеризують специфіку менеджменту підприємств,

притаманну різним країнам, щ обумовлена національними культурними

особливостями. Вони визначаються за методологією Г. Хофштеде із

використання таких критеріїв моделювання: індивідуалізм/колегіальність

(IDV), зона влади (PDI), ухилення від невизначеності (UAI мужність/жіночість

(MAS).

Індивідуалізм/колегіальність визначає міру, якою визначається задоволення

індивідуальних чи колективних потреб. Індивідуалізм передбачає, що людина

діє у власних інтересах; колективізм, навпаки, виходить з того, що людина

належить до певні групи і не може вважати себе вільною від неї.

Зона влади показує рівень нерівномірності розподілу влади підприємствах. У

культурах, цінності яких орієнтовані на мінімізацію посадових відмінностей,

нормальним є участь персоналу в управлінні; в інших, де підкреслюється

соціальний статус, керівники і підлеглі вважають себе належними до різних

категорій індивідів, що мають спеціальні права та привілеї.

Ухилення від невизначеності характеризує намагання людей уникнути

ситуацій, в яких вони непевно почуваються. Люди, не сприймають

невизначеність, характеризуються активністю, схильністю до ризику,

емоційністю, нетерпимістю; сприйняття невизначеності робить людей

толерантними, рефлексивними, н агресивними.

Мужність зумовлюється ступенем переважання таких цінностей, як завзятість,

гроші і речі, відсутністю уваги до інших; жіночість визначається співчуттям,

емоційною відкритістю, взаємозалежністю.

На основі обробки більше ста тисяч анкет, використовую методи статистичного

аналізу, Г. Хофштеде виділив вісім л лей управління для 40 країн, що

характеризуються різними співвідношеннями кількісних значень наведених

критеріїв. Ці мод проявляються в таких групах країн:

• розвинені латинські (високий рівень PDI, UAI; середній ГОУ, MAS);

• менш розвинені латинські (високий рівень PDI, UAI; низ кий — IDV, MAS);

100