Шульженко Ф.П., Кундрик Р.С. Транспортне право (укр)

Подождите немного. Документ загружается.

131

Визначаючи межі відповідальності за шкоду, спричинену по-

рушенням правил та вимог перевозки в міжнародних угодах, ви-

користовують умовні розрахункові одиниці. Зокрема, Конвенція

для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень

(від 28.05.1999 р.) використовує спеціальні права запозичення,

які вираховуються Міжнародним валютним фондом.

Обов’язкове страхування здійснюється страховиками, які ви-

знані такими відповідно до законодавства України, одержали в

установленому порядку ліцензії на здійснення цього виду стра-

хування і є членами Авіаційного страхового бюро. За бажанням

пасажира чи іншого користувача повітряного транспорту мож-

ливе добровільне страхування шляхом укладання відповідної

угоди.

Замовник зобов’язаний страхувати своїх працівників, осіб,

пов’язаних із забезпеченням технологічного процесу під час

виконання авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться

за його заявкою без придбання квитків. Експлуатант зо-

бов’язаний страхувати свою відповідальність щодо відшко-

дування збитків, які можуть бути завдані ним у процесі вико-

нання авіаційних робіт.

З метою компенсування шкоди потерпілим від авіаційної по-

дії, стихійного лиха та стимулювання профілактичної діяльності

щодо підвищення безпеки авіації України, проведення пошуко-

вих і аварійно-рятувальних робіт у встановленому порядку

створюється страховий фонд безпеки авіації, кошти якого

спрямовуються на здійснення діяльності авіації України. Цей

фонд створюється згідно з Постановою Кабінету Міністрів Укра-

їни від 17 серпня 1998 р. № 1272 «Про страховий фонд безпеки

авіації», відповідно до якої кошти Фонду формуються за ра-

хунок надходження відрахувань 10 відсотків платежів з видів

обов’язкового страхування, визначених для авіації статтею 6

Закону України «Про страхування» (85/96-ВР).

Строки заявлення, розгляду претензій та заявлення позовів

встановлено в ст. 315 Господарського кодексу України, Цивіль-

ного кодексу, Повітряного кодексу України та в міжнародних

договорах.

Пред’явлення претенезії є обов’язковим. Претензії можуть

пред’являтися протягом шести місяців, а претензії про сплату

штрафів і премій — протягом 45 днів. Перевізник зобов’язаний

розглянути заявлену претензію та повідомити заявника про за-

доволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо

претензії з перевозки, здійснюваної перевізниками різних ви-

132

дів транспорту по одному документу, — протягом шести міся-

ців, і претензії про сплату штрафу або премії — протягом

45 днів.

Щодо заявлення позову, то якщо претензія відхилена або від-

повідь не одержана в установленний строк, заявникові надається

на пред’явлення позову шість місяців з дня одержання відповіді

або закінчення терміну, встановленого для відповіді. Для

пред’явлення позовів перевізником до відправників, одержувачів

або до пасажирів встановлюється шестимісячний строк. У між-

народних повітряних перевезеннях встановлено спеціальні стро-

ки та правила. Так, відповідно до «Правил международных воз-

душных перевозок пассажиров, багажа и грузов» (Министерство

гражданской авивации СССР, Приказ № 1/И від 03.01.86 года)

встановлено в договорах перевозки пасажирів термін заявлення

претензії щодо нестачі чи втрати багажу 7 днів.

Також у Правилах перевезення пошти повітряними суднами

(z0435-99, 05.07.1999 р.) встановлено спеціальні терміни щодо

претензій із договору перевезення пошти.

План семінарського заняття

1. Державне управління в галузі повітряного транспорту.

2. Правові вимоги до повітряних суден і правове положення

аеропортів і аеродромів.

3. Поняття, види та правове регулювання польотів повітряних

суден і організація повітряного руху.

4. Правове регулювання повітряних перевезень. Поняття і

зміст договору перевезення повітряним транспортом.

Реферати

1. Цивільно-правова відповідальність за порушення договір-

них зобов’язань у галузі повітряного транспорту.

2. Порядок подання і розгляду претензій і позовів.

Питання для самостійної роботи

133

1. Реєстрація та порядок допуску цивільних аеродромів до

експлуатації.

2. Правовий режим приаеродромних територій і повітря-

них трас.

3. Правове положення командира та екіпажу цивільного пові-

тряного судна.

4. Права й обов’язки користувачів і повітряних перевізників.

5. Відповідальність авіапідприємств за збитки, заподіяні май-

ну пасажира, його здоров’ю та відшкодування збитків, пов’я-

заних зі смертю пасажира.

Нормативно-правові акти

та література до теми

1. Закон України «Про транспорт» // Голос України. — 1995. —

11 січня.

2. Повітряний кодекс України // Голос України. — 1993. —

11 січня.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.

4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.

5. Положення про Державний департамент авіаційного транспорту

України (затверджене Указом Президента України від 5 червня 1995 р.

№ 425).

6. Положення про національного повітряного перевізника (затвер-

джене Постановою КМ України від 15 листопада 1996 р. № 139).

7. Положення про використання повітряного простору України»

(ПКМУ від 29 березня 2002 р. № 401).

8. Правила реєстрації цивільних повітряних суден в Україні (за-

тверджені Наказом Міністерства транспорту України 07.09.99 р.

№ 434).

9. Правила реєстрації державних повітряних суден Україні (за-

тверджені Наказом Міністерства оборони України від 02.12.1998 р.

№ 435).

10. Положення про порядок видачі дозволів, що регулюють доступ

експлуатантів до ринку авіаційних перевезень та робіт (Наказ Мінтран-

су № 487 від 07.10.99 року).

11. Правила реєстрації аеродромів цивільної авіації (Наказ Мінтран-

су № 506 від 28.09.1994 р.).

12. Правила медичної сертифікації авіаційного персоналу цивільної

авіації України (затверджені Наказом Мінтрансу від 20.11.2000 р.

№ 641).

13. Інструкція про використання повітряних суден Збройних сил

України для забезпечення аварійно-рятувальних робіт при виникненні

надзвичайних ситуацій державного або регіонального рівня на терито-

134

рії України (МНС України, Міноборони України Наказ, Інструкція від

30.01.2001 р. № 26/30).

14. Конвенція для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних

перевозок (Монреаль, 28 травня 1999 р.).

15. Правила перевезення пошти повітряними суднами (z0435-99,

05.07.1999 р.).

16. Тимчасові правила контролю з метою забезпечення безпеки циві-

льної авіації (затверджені Постановою КМ України від 2 серпня 1995 р.

№ 592).

17. Положення про Комітет з використання повітряного простору

України (Затверджене Постановою КМ України від 26 лютого 1993 р.

№ 142).

ТЕМА 8. ОСНОВИ МОРСЬКОГО ПРАВА

§ 1. Морський транспорт України, його склад і система управ-

ління.

§ 2. Договори морського агентування, перевозу морським транс-

портом, фрахтування та лізингу суден, морського буксирування і

морського страхування.

§ 3. Відшкодування збитків від забруднення внаслідок зітк-

нення суден. Відповідальність перевізників і користувачів.

§1. Морський транспорт України,

його склад і система управління

Морському транспортному праву належить окреме місце се-

ред підгалузей транспортного права, у зв’язку з особливим зна-

ченням у зовнішньоекономічній діяльності, великою часткою

іноземного елементу та наявністю міжнародно-правового регу-

лювання.

До складу морського транспорту входять підприємства мор-

ського транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і ван-

тажів, порти і пристані, судна, судноремонтні заводи, морські

шляхи сполучення та інші підприємства, установи та організації

незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морсько-

го транспорту.

Управління та державний нагляд за торговельним мореп-

лавством в Україні покладається на Міністерство транс-

порту України, що здійснює загальний контроль за дотриман-

ням законодавства про мореплавство та міжнародних договорів

України щодо мореплавства, а також нагляд за станом морських

шляхів і загальне керівництво державною реєстрацією морських

135

суден, дипломуванням спеціалістів морського флоту, рятуваль-

ною і лоцманською службою.

Органом галузевого управління морським транспортом є

Державний департамент морського і річкового транспорту,

який діє на підставі Положення (Затверджене Постановою Кабі-

нету Міністрів України від 30 березня 2000 р. № 584), є урядовим

органом державного управління в галузі морського та річкового

транспорту та перебуває у складі Мінтрансу й підпорядковується

йому.

Основним завданням Укрморрічфлоту є участь у межах ком-

петенції в реалізації державної політики в галузі морського та річ-

кового транспорту тощо. З метою реалізації покладених на нього

завдань департамент здійснює різні функції, в т.ч. — державний

нагляд за дотриманням законодавства та міжнародних угод.

У системі державного управління морським транспортом

також діють спеціалізовані установи та організації: Інспекція

Головного державного реєстратора флоту, Головна державна ін-

спекція України з безпеки судноплавства і капітанів портів, Ре-

гістр судноплавства України, Держфлотінспекція, Державна мор-

ська лоцманська служба, Державне підприємство морських

телекомунікацій України (ДП «МОРКОМ») (провідна установа з

питань організації впровадження і подальшої експлуатації

ГМЗЛБ), Інспекція державного портового нагляду морських риб-

них портів України, Інспекція державного портового нагляду

морського торговельного порту України.

Інспекція державного портового нагляду морських рибних

портів України є органом державного нагляду у сфері забезпе-

чення безпеки мореплавства суднами, що заходять до морського

рибного порту. Інспекція державного портового нагляду морсь-

ких рибних портів України створюється, реорганізовується, лік-

відовується наказом Державного комітету рибного господарства

України та здійснює свої повноваження на засадах господарсько-

го розрахунку згідно з Положенням (затвердженим Наказом

Державного комітету рибного господарства України 24.09.98 р.

№ 131). Інспекція державного портового нагляду морського риб-

ного порту є структурним підрозділом служби капітана порту і

здійснює державний нагляд за безпекою судноплавства в порту.

Подібні функції щодо торговельних портів здійснює Інспек-

ція державного портового нагляду морського торговельного

порту України, яка діє на підставі Положення (Затверджене На-

казом Міністерства транспорту України від 18.10.2000 р. № 574).

136

Державна морська лоцманська служба — це організована

Міністерством транспорту України сукупність підприємств і під-

розділів державних морських портів, на які покладені функції

щодо надання лоцманських послуг. Лоцманська служба діє на пі-

дставі Положення, затвердженого Міністерством транспорту

України, Наказ № 498 від 11.09.2000 р.

Державний нагляд і загальне керівництво діяльністю служб

регулювання руху суден здійснює Міністерство транспорту Укра-

їни через Головну державну інспекцію України з безпеки суд-

ноплавства (діє згідно з Положенням, затвердженим Постано-

вою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1998 р. № 2098) і

капітанів портів.

Технічний нагляд здійснює Регістр судноплавства України

(діє згідно з Положенням, затвердженим Постановою Кабінету

Міністрів України від 8 червня 1998 р. № 814), з питань судноп-

лавного нагляду — Держфлотінспекція.

Державний нагляд за безпекою мореплавства флоту рибної

промисловості, дотриманням міжнародних договорів України в

галузі регулювання риболовства здійснює Міністерство рибного

господарства України.

Визначення основних засад правового регулювання та понять

галузі морського транспорту містить Кодекс Торговельного мо-

реплавства України.

Морське судно визначається як самохідна чи несамохідна

плавуча споруда, призначена для пересування морським шляхом.

За характером використання судна поділяються на торговельні,

риболовні і ядерне судно. Розподіл здійснюється залежно від ці-

льового використання судна та облаштування.

Судна підлягають державній реєстрації та набувають ста-

тусу судна після державної реєстрації. Державна реєстрація

здійснюється капітанами морських портів (реєстрація морських

торговельних суден) і Головною державною інспекцією України

з безпеки судноплавства (Держфлотінспекція України) (реєст-

рація річкових та маломірних суден). Реєстрація судна здійс-

нюється в Державному судновому реєстрі України (судна, тех-

нічний нагляд за якими здійснюють класифікаційні товариства) і

засвідчується свідоцтвом про право плавання під Державним

прапором України (судновий патент), а реєстрація в Судновій

книзі України (інші судна) — судновим білетом.

Судна України можуть перебувати в усіх формах власності,

якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Ядер-

не судно має перебувати тільки в державній власності.

137

Право власності та інші майнові права на судна, що пере-

бувають за межами України, а також виникнення, зміна та при-

пинення цих прав регулюються законодавством держави, під

прапором якої ходить судно.

Статус судна також визначається через поняття судновласни-

ка та власника судна. Судновласником визнається юридична

чи фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені. Власни-

ком судна є суб’єкт права власності чи особа, яка здійснює від-

носно закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються

правила про право власності.

Для чіткого розмежування суден і їх ідентифікації встановлю-

ється назва судна, яку присвоює власник. Будь-якому судну, що

має обладнання зв’язку, присвоюється позивний сигнал, а та-

кож залежно від його технічної оснащеності — ідентифікацій-

ний номер суднової станції супутникового зв’язку та номер

вибірного виклику суднової радіостанції. Порядок присвоєння

судну назви та ідентифікаційного номера суднової станції супут-

никового зв’язку визначається Міністерством транспорту Украї-

ни в Наказі № 316 від 14.06.2000 р. «Про затвердження Порядку

присвоєння ідентифікаційного номера Міжнародної морської ор-

ганізації суднам, які мають право плавання під Державним пра-

пором України». Порядок присвоєння судну позивного сигналу,

номера вибірного виклику суднової станції визначається Мініс-

терством зв’язку України.

Відповідно до законодавства забезпечується технічний нагляд

та судноплавний нагляд за морськими суднами незалежно від

форм власності судна та його власника. Судно допускається до

плавання, якщо воно задовольняє вимоги безпеки мореплавс-

тва, охорони людського життя та навколишнього природного

середовища. В разі виникнення сумніву щодо виконання вимог

безпеки плавання будь-яким судном, що ходить під іноземним

прапором, у разі заходження до портів України воно може бути

піддано огляду в порядку технічного нагляду на тих самих підста-

вах, що й судна, які ходять під Державним прапором України.

Поняття «українське судно» чи «судно України» означає націо-

нальну приналежність судна, на яке поширюється юрисдикція

України. Національна приналежність судна визначається його

державною реєстрацією в Україні й одержанням права плавання під

Державним прапором України. Право плавання під Державним

прапором України має судно, яке є державною власністю чи пере-

буває у власності фізичної особи — громадянина України, а також

юридичної особи в Україні, заснованої виключно українськими вла-

138

сниками, чи судно, яке перебуває в цих осіб на умовах договору бе-

рбоут-чартеру. Судно дістає право плавання під Державним прапо-

ром України з часу реєстрації його в Державному судновому реєстрі

України чи Судновій книзі України та одержанням свідоцтва про

права плавання під цим прапором. Судно, придбане за кордоном,

користується правом плавання під Державним прапором України з

часу видачі консулом України тимчасового свідоцтва, в якому за-

свідчується одержання цього права. Тимчасове свідоцтво є чинним

до реєстрації судна в Державному судновому реєстрі України або

Судновій книзі України, але не більше одного року.

Судно повинно мати основні суднові документи: свідоцтво

про право плавання під Державним прапором України (судновий

патент); свідоцтво про право власності на судно; класифікаційне

свідоцтво; обмірне свідоцтво (для суден, що підлягають техніч-

ному нагляду класифікаційного товариства); свідоцтво про міні-

мальний склад екіпажу та інші документи згідно зі ст. 35 Кодексу

торговельного мореплавства України. Судно, що курсує за кор-

дон, повинно також мати документи, передбачені міжнародними

договорами України.

Свідоцтво про право плавання під Державним прапором

України та свідоцтво про право власності на судно видають-

ся капітаном порту, в якому судно зареєстровано в Держав-

ному судновому реєстрі України. Інші суднові документи видає

класифікаційне товариство за дорученням Міністерства транспор-

ту України. Ліцензія на право користування судновою радіостан-

цією видається Міністерством зв’язку України.

На морському транспорті встановлено спеціальний поря-

док забезпечення майнових вимог — арешт судна. Судно мо-

же бути арештоване чи звільнене з-під арешту лише за рі-

шенням суду, господарського суду чи голови Морської

арбітражної комісії у випадках, визначених Кодексом торго-

вельного мореплавства України. Майнові вимоги також

отримують спеціальне регулювання та мають вид морських

вимог згідно зі ст. 42 Кодексу торговельного мореплавства

України. Морська вимога — це вимога, що виникає з права

власності та інших майнових прав на судно, будівництво суд-

на, управління, експлуатацію чи комерційне використання

судна, заставу судна або здійснення заходів, пов’язаних з ря-

туванням судна. Перелік морських вимог визначається Ко-

дексом торговельного мореплавства України.

Арешт судна здійснюються лише для забезпечення морських

вимог, зазначених у Кодексі торговельного мореплавства України,

139

під час перебування судна в морському порту України. Арештова-

не судно звільняється з-під арешту в разі надання забезпечення

морської вимоги в прийнятній формі та достатнього за розміром

(внесення грошової суми, передача майна, гарантія тощо).

Щодо правового становища екіпажу судна, то воно визна-

чається Кодексом торговельного мореплавства України та

законодавством України. До екіпажу судна входять капітан,

інші особи командного складу та суднова команда. До команд-

ного складу судна, крім капітана, належать помічники капіта-

на, суднові механіки, електромеханіки, радіоспеціалісти, судно-

вий лікар, боцман. До командного складу судновласник може

віднести інших суднових спеціалістів. Суднова команда — це

особи, які виконують службові обов’язки на судні та не належать

до командного складу судна. Мінімальний склад екіпажу — це

склад екіпажу, за якого допускається вихід судна в море, встано-

влений Міністерством транспорту України (Міністерством риб-

ного господарства України). Вимоги до кваліфікації та стану

здоров’я членів екіпажу виражаються в тому, що до зайняття

посад капітана та інших осіб командного складу допускаються

особи, які мають відповідні звання, встановлені Положенням

про звання осіб командного складу морських суден і порядок їх

присвоєння. До роботи на судні допускаються особи, визнані

придатними для цього за станом здоров’я. Членами екіпажу

судна, зареєстрованого в Україні, можуть бути громадяни

будь-якої держави. Капітаном судна може бути тільки грома-

дянин України.

Капітан судна — представник судновласника і вантажо-

власника щодо дій, викликаних потребами судна, вантажу або

плавання, а також позовів, що стосуються довіреного йому майна

(якщо на місці немає інших представників судновласника або

вантажовласника), голова командного складу судна, який здійс-

нює управління судном, у тому числі судноводіння, вжиття всіх

заходів, необхідних для забезпечення безпеки плавання, запобі-

гання забрудненню морського середовища, підтримання порядку

на судні, запобігання завдаванню будь-якої шкоди судну, людям і

вантажу, що перебувають на ньому.

Важливе місце в інфраструктурі транспорту належить Мор-

ському порту, який є державним транспортним підприємст-

вом, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і ван-

тажів на відведених порту територіях і акваторіях, а також

для перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що нале-

жать порту.

140

Морські порти поділяються на внутрішні порти та порти,

відкриті для іноземних суден, перелік яких визначається Кабі-

нетом Міністрів України.

За спеціалізацією на території України існують торговельні,

рибні та інші спеціалізовані морські порти. Порт має власну

територією —- відведені порту землі, акваторію — відведені

порту водні простори. Територія та акваторія морського порту є

державною власністю і надаються порту в користування.

На морські порти покладається здійснення таких функцій,

як забезпечення безпечного руху в портових водах, безпечної

стоянки та обробки суден, утримання у справному стані гідротех-

нічних споруд, засобів зв’язку й електрорадіонавігації, що пере-

бувають у володінні порту та інших згідно зі ст. 75 Кодексу тор-

говельного мореплавства України.

В галузі господарської діяльності Морський порт забезпе-

чує (ст. 76 Кодексу торговельного мореплавства України) на-

вантаження, розвантаження та обслуговування суден, переванта-

ження вантажів, складські операції з вантажами, обслуговування

пасажирів морського транспорту, перевезення вантажів, пасажи-

рів, багажу та пошти, допоміжні операції, необхідні для забезпе-

чення життєдіяльності порту, та інші види діяльності відповідно

до статусу порту.

Морський порт очолює начальник порту. Начальник мор-

ського торговельного порту і капітан морського рибного порту

призначаються відповідно Міністерством транспорту України та

Міністерством рибного господарства України. Начальник мор-

ського порту видає обов’язкові постанови, що регулюють пи-

тання безпеки руху, охорони вантажів, майна порту та громадсь-

кого порядку, видає звід звичаїв порту, а також розпорядження

про затримку суден і вантажів у випадках та в порядку, передба-

чених статтею 80 Кодексу торговельного мореплавства України, і

виконує інші функції відповідно до ст. 78 Кодексу торговельного

мореплавства України.

Судно або вантаж можуть бути затримані в морському

порту начальником порту на прохання особи, яка має морсь-

ку вимогу.

У морському порту справляються такі цільові портові

збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий,

вантажний, адміністративний та санітарний. Інші види зборів

можуть установлюватися законодавчими актами України. Розмір

портових зборів установлюється Кабінетом Міністрів України.