Шульженко Ф.П., Кундрик Р.С. Транспортне право (укр)

Подождите немного. Документ загружается.

111

а) протягом 3 місяців — стосується претензій, що виникли

внаслідок перевезень у залізничному сполученні;

б) протягом 6 місяців — стосується претензій, що виникли

внаслідок перевезень у прямому змішаному сполученні;

в) протягом 45 діб — стосується претензій про сплату штрафів.

У разі часткового задоволення чи відхилення претензій у по-

відомленні мають бути зазначені підстави рішення залізниці з

посиланням на Статут залізниць України.

Позови до залізниць, що випливають зі Статуту залізниць

України, можуть бути подані лише в разі повної або часткової ві-

дмови залізниці задовольнити претензію чи в разі неодержання

від залізниці відповіді в установлений термін. Позови подаються

до Господарського суду або до суду за місцем розташування заліз-

ниці, якій була пред’явлена претензія, в шестимісячний термін з

дня одержання відповіді залізниці або з дня закінчення терміну,

встановленого для відповіді.

Позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержува-

чів і пасажирів, що випливають зі Статуту залізниць України,

можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи

підсудності до Господарського суду або до суду за місцем розта-

шування відповідача протягом 6 місяців.

Зазначений шестимісячний термін обчислюється:

а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану переве-

зень — після закінчення п’ятиденного терміну, встановленого

для сплати штрафу;

б) в усіх інших випадках — з дня настання події, що стала під-

ставою для подання позову.

Вищевикладене є загальними умовами претензійної роботи у

сфері залізничного транспорту.

План семінарського заняття

1. Правове регулювання діяльності залізничного транспорту

України. Структура залізничного транспорту та система управління.

2. Договір перевозу вантажів залізничним транспортом.

3. Договір перевозу пасажирів і багажу залізничним транс-

портом.

4. Порядок вирішення спорів між транспортними підприємст-

вами та користувачами.

112

Реферати

1. Особливості правового регулювання перевезень вантажів,

пасажирів і багажу в прямому міжнародному сполученні.

2. Правове регулювання перевезення пошти.

Питання для самостійної роботи

1. Планування перевезень залізничним транспортом.

2. Права та обов’язки сторін, які беруть участь у перевезенні

вантажів.

3. Відповідальність залізниць відправників і одержувачів ван-

тажів за порушення або неналежне виконання зобов’язань.

4. Правове регулювання відносин залізниць із промисловими

підприємствами, власниками під’їзних шляхів.

5. Забезпечення охорони вантажів під час перевезення заліз-

ницями.

Нормативно-правові акти

та література до теми

1. Закон України «Про транспорт» // Голос України. — 1995. — 11 січня.

2. Закон України «Про залізничний транспорт» // Голос України. —

1996. — 13 вересня.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.

4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.

5. Господарський процесуальний кодекс України (ВВР, 1992, № 6,

ст. 56, від 6 листопада 1991 року, зі змінами та доповненнями).

6. Статут залізниць України (Постанова Кабінету Міністрів України

від 6 квітня 1998 р. № 457).

7. Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом //

Урядовий кур’єр. — 1997. — 3 квітня.

8. Наказ Міністерства транспорту України № 297, від 28 липня

1998 р. «Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та по-

шти залізничним транспортом України».

9. Постанова КМ України № 106 від 22 лютого 1994 р. «Про забез-

печення охорони вантажів, що перевозяться залізничним транспортом».

10. Положення про Державну адміністрацію залізничного транспор-

ту України (Затверджене Постановою КМ України від 29 лютого 1996 р.

№ 262).

11. Наказ Ліцензійної палати та Міністерства транспорту № 45/249

від 11 травня 1999 р. «Інструкція про умови і правила провадження пі-

113

дприємницької діяльності (ліцензійні умови) з внутрішніх і міжнарод-

них перевезень пасажирів і вантажів залізничним транспортом та конт-

роль за їх дотриманням».

12. Правила перевезення пошти та експлуатації поштових вагонів на

залізницях України (затверджені наказом Міністерства зв’язку і Мініс-

терства транспорту України від 20 березня 1997 р. № 26/90).

ТЕМА 7. ОСНОВИ ПОВІТРЯНОГО ПРАВА

§ 1. Правове регулювання повітряного транспорту України.

§ 2. Правове регулювання повітряних перевезень.

§ 3. Відповідальність відправників, одержувачів вантажів і по-

вітряних перевізників за порушення або неналежне виконання

зобов’язань перевозу та спричинення шкоди.

§ 1. Правове регулювання

повітряного транспорту України

Повітряний транспорт України є складовою системи транспор-

ту України. Основні засади функціонування повітряного транс-

порту закладено в Законі України «Про транспорт» та в спеціаль-

ному кодифікованому нормативному акті — Повітряному кодексі

України.

Авіаційний транспорт — це всі види підприємств, організацій

та установ, діяльність яких спрямована на створення умов та ви-

користання повітряного простору людиною за допомогою повіт-

ряних суден. Сукупність правових норм, що регулюють відноси-

ни між цими підприємствами та споживачами транспортних

послуг у сфері авіації, утворює Повітряне право України.

Дія Повітряного права України поширюється на всіх користу-

вачів повітряного простору України в частині, що їх стосується,

як на території України, так і за її межами, якщо закони країни

перебування користувача не передбачають іншого.

Держава здійснює регулювання діяльності цивільної авіації

через Міністерство транспорту України, Департамент авіаційного

транспорту та інші об’єднання і відповідні органи авіаційного

транспорту України.

За рішенням Міністерства транспорту України можливе про-

ведення робіт у зазначених напрямках з органами інших держав з

метою якіснішого вирішення питань та з меншими витратами.

Державний департамент авіаційного транспорту (Укравіа-

транс) є спеціальним урядовим органом державного управління,

114

який діє у складі Мінтрансу та йому підпорядковується; діяль-

ність Укравіатрансу регулюється Постановою КМУ від 29 берез-

ня 2000 р. № 573 «Про утворення Державного департаменту авіа-

ційного транспорту».

Згідно з Положенням основним завданням Укравіатрансу є

участь у межах його компетенції в реалізації державної політики

з питань розвитку цивільної авіації, проведення реєстрації та сер-

тифікації об’єктів і суб’єктів цивільної авіації, ліцензування їх ді-

яльності, здійснення державного нагляду за забезпеченням авіа-

ційної безпеки і безпеки польотів повітряних суден цивільної

авіації та реалізація інших завдань.

Взаємодія органів виконавчої влади України щодо нагляду за

безпекою польотів повітряних суден здійснюється в порядку,

встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державне управління у сфері авіаційного транспорту зазнає

значного впливу так званого «іноземного елементу» — міжнарод-

них організацій і відповідних міжнародних угод. З метою реалі-

зації Угоди про цивільну авіацію і про використання повітряного

простору (997-405), а також здійснення роботи Ради з авіації та

використання повітряного простору, створено постійно діючий

виконавчий орган — Міждержавний Авіаційний Комітет (МАК),

утворений незалежними державами (державами-учасницями).

МАК взаємодіє з Державним департаментом авіаційного транс-

порту Міністерства транспорту України в галузі нормування льот-

ної придатності і процедур сертифікації авіаційної техніки відпо-

відно до делегованих МАК функцій та угод між ними.

У структурі МАК створено Авіаційний регістр МАК (Авіаре-

гістр) — орган МАК, що здійснює діяльність у галузі льотної

придатності і процедур сертифікації повітряних суден, їхніх ком-

понентів, виробництва авіаційної техніки, придатності міжнарод-

них і категорійних аеродромів та їхнього устаткування до екс-

плуатації, охорони навколишнього середовища від впливу авіації

з видачею відповідних сертифікатів, свідоцтв і еквівалентних їм

документів, а також здійснює сертифікацію організацій, що роз-

робляють авіаційну техніку, акредитацію організацій (центрів),

що виконують сертифікаційні роботи, й уповноважених Авіарегі-

стром представників та експертів (експертів-аудиторів).

Особливістю нормативного регулювання діяльності у сфе-

рі авіатранспорту є авіаційні правила. Авіаційні правила ви-

значають і регулюють порядок діяльності авіації України з метою

забезпечення безпеки польотів та екологічної безпеки.

115

Основними елементами інфраструктури (матеріальною скла-

довою) повітряного транспорту є повітряні судна, аеродроми й

аеропорти.

Авіаційне транспортування здійснюється спеціальним транс-

портним засобом — повітряним судном. Повітряне судно — це

літальний апарат, що тримається в атмосфері за рахунок його

взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим

від земної поверхні, і здатний маневрувати в тривимірному прос-

торі (ст. 15 Повітряного кодексу України).

Повітряні судна поділяються на державні, цивільні та екс-

периментальні.

Повітряне судно є державним, якщо воно використовується на

військовій, митній, прикордонній та міліцейській службах і заре-

єстровано в реєстрі державних повітряних суден.

Повітряне судно є цивільним, якщо воно зареєстровано в дер-

жавному реєстрі цивільних повітряних суден.

Повітряне судно є експериментальним, якщо воно призначене

для проведення випробувань, дослідно-конструкторських і нау-

ково-дослідних робіт. Експериментальне повітряне судно до ре-

єстрів не заноситься.

Повітряні судна підлягають сертифікації, зокрема, повітряне

судно нової конструкції (нового типу) повинно бути сертифіко-

ване на відповідність його чинним в Україні нормам льотної

придатності та мати сертифікат типу. Сертифікат типу видає

державний орган з питань сертифікації та реєстрації (Держстан-

дарт). Власником сертифіката типу є розробник повітряного суд-

на. Кожний виготовлений в Україні екземпляр цивільного повіт-

ряного судна повинен бути сертифікований на відповідність його

конструкції, характеристик та експлуатаційно-технічної докумен-

тації вимогам, передбаченим правилами сертифікації цивільних

повітряних суден України (Наказ Міністерства транспорту Укра-

їни від 03.11.2000 р. № 611 «Правила сертифікації типу авіацій-

ної техніки»).

Також повітряні судна підлягають реєстрації (Повітряний ко-

декс України). Реєстрація здійснюється відповідно до Наказу Мі-

ністерства транспорту України № 434 від 07.09.99 р. «Про за-

твердження Правил реєстрації цивільних повітряних суден в

Україні».

Після реєстрації повітряного судна в державному реєстрі ци-

вільних повітряних суден України власник такого судна повинен

отримати в державному органі з питань сертифікації та реєстрації

відповідне посвідчення (сертифікат) про придатність його до

116

виконання польотів як бортовий документ. Державний орган з

питань сертифікації та реєстрації може делегувати право на вида-

чу та продовження терміну дії посвідчення про придатність екзем-

пляра повітряного судна до польотів іншим державним та відом-

чим органам у порядку, передбаченому правилами сертифікації.

Встановлено порядок допуску до експлуатації («Положення

про порядок видачі дозволів, що регулюють доступ експлуатан-

тів до ринку авіаційних перевезень та робіт» Наказ № 487 від

07.10.99 р. Мінтрансу), за яким Цивільне повітряне судно, яке

має сертифікат типу, допускається до експлуатації, якщо воно за-

реєстроване в державному реєстрі цивільних повітряних суден

України та має посвідчення про придатність до польотів, видане

державним органом з питань сертифікації і реєстрації повітряних

суден України або іншої держави, якщо вимоги, на підставі яких

було видано це посвідчення, відповідають вимогам, установле-

ним в Україні.

Експериментальне повітряне судно може бути допущено до

експлуатації для задоволення потреб народного господарства

України за наявності: висновків розробника судна й експертів,

призначених державним органом з питань сертифікації та реєст-

рації, про можливість безпечної експлуатації його при виконанні

польотів; рішення уряду України про використання експеримен-

тального судна в цивільній авіації України; посвідчення про при-

датність до польотів, виданого державним органом з питань сер-

тифікації і реєстрації.

Цивільне повітряне судно, що імпортується до України, мо-

же бути допущено до експлуатації, якщо буде встановлено, що

воно відповідає національним вимогам держави-виготовлювача

та додатковим технічним умовам України в частині льотної при-

датності й тим самим забезпечує відповідність типу повітряного

судна, що імпортується до України, чинним в Україні нормам

льотної придатності.

Повітряне судно військової авіації також має бути перевіре-

но на відповідність його вимогам безпеки польотів. Рівень льот-

ної придатності повітряного судна військової авіації повинен бу-

ти не нижчим за рівень льотної придатності, встановлений

державою для цього класу повітряних суден.

Цивільні повітряні судна підлягають обов’язковій реєст-

рації згідно з вимогами ст. 25 Повітряного кодексу України та

Правилами реєстрації цивільних повітряних суден в Україні (за-

твердженими Наказом Міністерства транспорту України

07.09.99 р. № 434) і можуть бути зареєстровані лише в одній

117

державі. Цивільному повітряному судну, занесеному до держав-

ного реєстру повітряних суден України, видається реєстраційне

посвідчення, що є фактом визнання його національної належнос-

ті. З моменту занесення повітряного судна до державного реєстру

повітряних суден України всі записи, зроблені раніше щодо цьо-

го повітряного судна в реєстрах повітряних суден інших держав,

не визнаються Україною.

Державні повітряні судна підлягають реєстрації в Реєстрі

державних повітряних суден України. Правила реєстрації держав-

них повітряних суден України встановлює Міністерство оборони

України (Наказ від 02.12.1998 р. № 435 «Про затвердження По-

ложення про порядок реєстрації державних повітряних суден

України й Положення про порядок перевірки стану льотної при-

датності державних повітряних суден України та про видачу і

припинення чинності посвідчень про придатність до польотів».

Зареєстровано Мін’юстом України від 28.01.1999 р. № 48/3341).

Повітряне судно виключається з відповідного державного

реєстру повітряних суден у разі: зняття повітряного судна з

експлуатації; передачі повітряного судна належним чином іншій

державі, іноземній юридичній чи фізичній особі. В разі виклю-

чення повітряного судна з відповідного державного реєстру пові-

тряних суден України реєстраційне посвідчення втрачає чин-

ність.

Підтримання кожного повітряного судна в процесі експлуата-

ції у стані, що відповідає вимогам норм льотної придатності або

іншим, що поширюються на це повітряне судно, вимогам безпеки

польотів, покладається на експлуатанта повітряного судна.

Експлуатант — особа, яка здійснює безпосереднє використання

повітряного судна для авіаційних перевезень. Державний орган з

питань сертифікації та реєстрації може заборонити експлуатацію

повітряного судна у випадках порушення правил допуску, серти-

фікації та експлуатації повітряного судна.

На зовнішню поверхню цивільних повітряних суден повин-

ні бути нанесені державний і реєстраційний розпізнавальні

знаки. Допускається також нанесення на повітряне судно додат-

кових знаків (символів, написів, емблем та ін.) за погодженням з

державним органом з питань сертифікації та реєстрації.

Цивільному повітряному судну України, обладнаному засоба-

ми радіозв’язку, надається позивний номер і позивний радіо-

сигнал. На цивільному повітряному судні при виконанні польо-

тів повинні бути документи — бортова документація (реєстра-

118

ційне посвідчення, посвідчення (сертифікат) про придатність до

польотів тощо), встановлена ст. 30 Повітряного кодексу України.

Аеропорти та аеродроми є допоміжними спорудами, які об-

слуговують здійснення авіаційних перевезень. Законодавство

встановлює спеціальний порядок відведення території для будів-

ництва та реконструкції аеродромів і аеропортів. Повітряний ко-

декс України встановлює спеціальний режим використання тери-

торії аеродромів і аеропортів. На приаеродромній території

запроваджується особливий режим одержання дозволу на будівниц-

тво (реконструкцію) та іншу діяльність тільки за погодженням з

Укравіатрансом та відповідною радою народних депутатів.

Аеродром підлягає реєстрації в Державному реєстрі аеродро-

мів України відповідно до Правил реєстрації аеродромів цивіль-

ної авіації (Наказ Мінтрансу № 506 від 28.09.1994 р.) та сертифі-

кації на відповідність його нормам придатності до експлуатації з

видачею відповідного сертифіката.

Аеродроми підлягають перереєстрації в державному реєстрі

аеродромів України в разі зміни власника аеродрому, а також в

інших випадках, передбачених правилами реєстрації аеродромів

України. Цивільний аеродром виключається з реєстру в разі його

ліквідації або зняття з експлуатації.

Аеродром і його елементи повинні мати маркірування, що ві-

дповідає нормам придатності аеродромів до експлуатації. Всі не-

рухомі об’єкти і споруди, розташовані на приаеродромній тери-

торії, повинні бути маркіровані денними та нічними

маркірувальними знаками та пристроями згідно з нормами при-

датності аеродромів до експлуатації.

Аеропорти забезпечують здійснення вантажних операцій,

посадки, висадки пасажирів та надання супутніх послуг.

За призначенням аеропорти поділяються на внутрішні та між-

народні. Міжнародний аеропорт додатково має забезпечувати

митний, прикордонний, санітарний контроль, контроль на безпе-

ку та інші види контролю, передбачені чинним законодавством.

Аеропорти проходять сертифікацію та реєстрацію відповідно до

чинних в Україні правил.

Законодавство встановлює спеціальні вимоги до праців-

ників авіаційних підприємств, які безпосередньо здійснюють

чи забезпечують експлуатацію повітряних суден — авіацій-

ний персонал. Повітряний кодекс України визначає авіаційний

персонал як особовий склад авіаційного підприємства, організа-

ції, підрозділу, навчального закладу, що складається з авіаційних

спеціалістів за професійною ознакою.

119

Особа, яка належить до авіаційного персоналу, допускається

до самостійної професійної діяльності лише за умови, що має

свідоцтво (сертифікат) на право здійснювати професійну діяль-

ність, яке підтверджує наявність у неї необхідних знань і нави-

чок, а також відповідність стану її здоров’я встановленим вимо-

гам (Правила медичної сертифікації авіаційного персоналу

цивільної авіації України, затверджені наказом Міністерства тра-

нспорту від 20.11.2000 р. № 641).

Особа авіаційного персоналу цивільної авіації під час здійс-

нення професійної діяльності повинна мати при собі свідоцтво

(сертифікат).

Особи авіаційного персоналу, яким у встановленому порядку

доручено виконання певних обов’язків з керування та обслугову-

вання повітряного судна під час виконання польотів, це — екі-

паж повітряного судна. Екіпаж складається з командира, інших

осіб льотного екіпажу та обслуговуючого персоналу. Всі члени

екіпажу належать до льотного складу. Мінімальний склад льот-

ного екіпажу встановлюється радником з льотної експлуатації

цього типу повітряного судна. Польоти цивільних повітряних су-

ден за умови неповного мінімального складу екіпажу забороня-

ються, за винятком випадків, спеціально передбачених у завданні

на випробувальний політ.

Командиром повітряного судна може бути особа, яка має спе-

ціальність пілота (льотчика), а також підготовку та досвід, необ-

хідні для самостійного керування повітряним судном цього типу

й управління екіпажем. Командир цивільного повітряного судна

згідно з Повітряним кодексом України має широке коло прав, зо-

крема, має право приймати остаточне рішення про виліт, політ і

посадку повітряного судна, зливання в польоті пального, скидан-

ня багажу, вантажу та пошти, зміну плану та режиму польоту,

про припинення польоту і посадку повітряного судна на запас-

ному аеродромі чи вимушену посадку поза аеродромом, забезпе-

чення безпеки, збереження повітряного судна та врятування жит-

тя людей, має право віддавати в межах своєї компетенції будь-

якій особі, яка перебуває на борту повітряного судна, розпоря-

дження та команди, що підлягають беззаперечному виконанню,

та інші права.

Переміщення повітряних суден здійснюється в просторі

України, що визначає спеціальний режим використання по-

вітряного простору. Україні належить повний і виключний

суверенітет над повітряним простором України, що є части-

ною території України. Повітряним простором України є части-

120

на повітряної сфери, розташована над суходолом і водною тери-

торією України, в тому числі над її територіальними водами (те-

риторіальним морем).

Державне регулювання використання повітряного простору в

межах своїх повноважень здійснюють Мінтранс та Міноборони.

Контроль за дотриманням порядку використання повітряного

простору здійснюється відповідними підрозділами Украероруху,

органами управління військ ППО (під час польотів повітряних

суден та переміщення інших об’єктів у повітряному просторі та

польотів повітряних суден, які перетинають державний кордон

України), відомчими органами ОПР (у зонах своєї відповідаль-

ності).

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня

1999 р. № 1281 «Про створення об’єднаної цивільно-військової

системи організації повітряного руху України» безпосереднє

управління повітряним рухом забезпечує Державне підприємство

обслуговування повітряного руху України (Украерорух) у складі

підрозділів:

Ураїнський центр планування використання повітряного про-

стору України та регулювання повітряного руху (Украероцентр),

що є головним оперативним підрозділом системи. Положення

про Украероцентр затверджується Мінтрансом, Міноборони та

Державним підприємством обслуговування повітряного руху

України; реґіональні структурні підрозділи, до складу яких вхо-

дять районні та допоміжні районні центри обслуговування повіт-

ряного руху; Служба аеронавігаційної інформації; Центр підви-

щення кваліфікації; Лікарсько-льотна сертифікаційна комісія

(ЛЛСК).

Структура повітряного простору та зміни до неї затверджу-

ються Укравіатрансом за погодженням з Генеральним штабом

Збройних Сил, а в разі потреби — з відповідними державними

органами, підприємствами, установами та організаціями. Вико-

ристання повітряного простору України або окремих його райо-

нів може бути частково або повністю обмежено.

Структура повітряного простору України складається з по-

вітряних трас і місцевих повітряних ліній України, повітряних

коридорів для перетинання державного кордону України, встано-

влених та невстановлених маршрутів польотів, районів виконан-

ня авіаційних робіт, заборонених зон, зон обмеження польотів і

небезпечних зон. Зупинимося на окремих категоріях.

Порядок використання повітряного простору України ви-

значається Конвенцією про міжнародну цивільну авіацію від