Шульженко Ф.П., Кундрик Р.С. Транспортне право (укр)

Подождите немного. Документ загружается.

161

страждале судно (об’єкт) не зможе обійтися без рятівника, з від-

шкодуванням лише фактичних витрат буксируючого судна і без

виплати рятувальної винагороди.

Важливий захід притягнення до майнової відповідальнос-

ті — морські протести. Якщо в період плавання або стоянки суд-

на мала місце подія, що може бути приводом для пред’явлення

судновласнику майнових вимог, капітан з метою забезпечення

доказів для захисту прав і законних інтересів судновласників ро-

бить у встановленому порядку заяву про морський протест.

Заява про морський протест повинна містити опис обста-

вин події і заходів, вжитих капітаном для забезпечення цілості

довіреного йому майна. Морський протест забезпечує фіксацію

та наступне доведення фактів, які мають юридичне значення

при визначенні підстав і меж відповідальності.

Морський протест заявляється: у порту України — нотаріусу

чи іншій посадовій особі, на яку законодавством України покла-

дено здійснення нотаріальних дій; в іноземному порту — консу-

лу України або компетентним посадовим особам іноземної дер-

жави в порядку, встановленому законодавством цієї держави.

У порту України заява про морський протест робиться протя-

гом двадцяти чотирьох годин з моменту оформлення приходу суд-

на в порт. Якщо подія, що зумовлює необхідність заяви морсько-

го протесту, сталася в порту, протест повинен бути заявлений

протягом двадцяти чотирьох годин з моменту події.

На підтвердження обставин, викладених у заяві про морський

протест, капітан судна одночасно з заявою чи в термін, що не пе-

ревищує семи днів з моменту прибуття в порт або з моменту по-

дії, якщо вона мала місце в порту, зобов’язаний подати нотаріусу

чи іншій посадовій особі (стаття 342 Кодексу торговельного мо-

реплавства України) на огляд судновий журнал і завірений капі-

таном витяг із суднового журналу.

Нотаріус або інша посадова особа (стаття 342 Кодексу тор-

говельного мореплавства України) на підставі заяви капіта-

на, даних суднового журналу, опитування капітана, а в разі

потреби — інших свідків зі складу суднового екіпажу складає

акт про морський протест і засвідчує його своїм підписом та

гербовою печаткою.

Прийняття заяви про морський протест від капітанів інозем-

них суден і складання у цих випадках актів про морський протест

може здійснюватися відповідними консульськими представника-

ми іноземних держав в Україні на умовах взаємності.

162

Судновласник відповідає за своїми зобов’язаннями май-

ном, що йому належить, на яке згідно з чинним законодавст-

вом України може бути звернено стягнення.

Відповідальність судновласника обмежується межами, перед-

баченими у статті 352 Кодексу торговельного мореплавства

України щодо вимог, які незалежно від їх правової основи вини-

кли внаслідок:

1) заподіяння смерті або ушкодження здоров’я особі, яка пе-

ребуває на судні, чи втрати або заподіяння шкоди майну, що зна-

ходилося на судні;

2) заподіяння у зв’язку з плаванням або експлуатацією судна

шкоди особам або майну, що не знаходилися на судні.

Якщо шкода заподіяна особою, яка не перебувала на судні,

судновласник, відповідальний за дії та упущення цієї особи, мо-

же обмежити свою відповідальність, якщо дія або упущення були

пов’язані із судноводінням або управлінням судном, із заванта-

женням, перевезенням чи вивантаженням вантажу, багажу або

ручної кладі чи з посадкою або висадкою пасажирів.

Відповідальність судновласника не може бути обмежена, як-

що доведено, що шкода стала результатом його власної дії з на-

міром заподіяти таку шкоду або через самовпевненість з усвідом-

ленням можливості її заподіяння.

Обмеження відповідальності на підставі статті 349 Кодексу тор-

говельного мореплавства України не застосовується у випадках, пе-

редбачених в ст. 351 Кодексу торговельного мореплавства України.

Встановлено черговість задоволення вимог у ст. 358 Кодексу

торговельного мореплавства України, зокрема в переважному

порядку задовольняються вимоги щодо трудових взаємовідно-

син, вимоги щодо ядерної шкоди і забруднення моря тощо —

всього встановлено вісім черг із задоволення вимог. Вимоги, за-

значені в статті 358 Кодексу торговельного мореплавства Украї-

ни, відшкодовуються в порядку черговості та в межах кожної

черги пропорційно до розміру вимог.

Іпотечні заставодержателі набувають приорітетного права

звернути стягнення на закладене судно, якщо до моменту на-

стання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого іпотекою,

воно не буде виконано, за винятком випадків, коли за законом

або договором про іпотеку таке право виникне пізніше чи може

бути здійснено раніше.

Порядок організації позовної та претензійної роботи на мор-

ському транспорті встановлюється Господарським кодексом

163

України в ст. 315, Кодексом торговельного мореплавства України

і Правилами перевезень.

Право на заявлення претензій і позовів мають:

1) у разі неподачі судна або подачі його з запізненням — відп-

равник вантажу;

2) у разі втрати вантажу — його одержувач або відправник за

умови представлення коносамента;

3) у разі нестачі або пошкодження вантажу — одержувач або

відправник за умови подання коносамента, а також комерційного

акта чи відповідного документа, складеного за правилами, що іс-

нують в іноземному порту;

4) у разі прострочення доставки або затримки видачі ванта-

жу — одержувач за умови представлення коносамента;

5) у разі втрати чи прострочення доставки багажу — пред’-

явник багажної квитанції, а в разі нестачі або пошкодження ба-

гажу — пред’явник комерційного акта;

6) у разі перебору провізних платежів — відправник або одер-

жувач вантажу за умови представлення коносамента.

Передача іншим організаціям або особам права на заявлення

претензій і позовів не допускається, за винятком випадків пере-

дачі такого права відправником одержувачу вантажу і навпаки, а

також одержувачем або відправником вантажу — органу, до сфе-

ри управління якого вони відносяться, транспортно-експеди-

торській організації чи страховику.

Передача права на заявлення претензії або позову засвідчуєть-

ся переуступним написом на коносаменті, накладній або квитан-

ції. Обставини, що можуть бути підставою для майнової від-

повідальності перевізника, відправників, одержувачів ванта-

жу і пасажирів, засвідчуються комерційними актами або ак-

тами загальної форми. В іноземному порту ці обставини засвід-

чуються за правилами, що існують у даному порту. Форма актів,

порядок їх складання і порядок засвідчення обставин, які не

потребують складання актів, встановлюються правилами,

що видаються відповідно до статті 3 Кодексу торговельного

мореплавства України.

У разі відшкодування вимог, що випливають з передбачених Ко-

дексом торговельного мореплавства України відносин, на сплачу-

вану суму нараховуються відсотки в розмірі середньої ставки бан-

ківського процента, що існує в місці знаходження кредитора.

До вчинення перевізникові вантажу позову, що виникає з мор-

ського перевезення вантажу, обов’язковим є заявлення йому пре-

тензії. Претензії заявляються перевізникові, який здійснював

164

морське перевезення вантажу, а якщо перевезення не було здійс-

нено, — перевізнику, який згідно з договором морського переве-

зення вантажу повинен був здійснити перевезення.

Претензії, що виникають з перевезення багажу, можуть бути

заявлені перевізникові чи порту відправлення чи призначення —

на розсуд заявника претензії.

Претензії, що виникають з морського перевезення вантажів у

прямому змішаному і прямому водному сполученні, заявляються

тому перевізникові, транспортним засобом якого вантажі були

доставлені чи повинні бути доставлені у порт призначення.

У тих випадках, коли кінцевим пунктом транспортування є за-

лізнична чи автомобільна станція або аеропорт, претензія заявля-

ється відповідному перевізнику за правилами, встановленими для

цього виду транспорту.

Претензія повинна бути заявлена у письмовій формі. До пре-

тензії повинні бути додані документи, що підтверджують її. Пе-

ревізні документи подаються в оригіналі. До претензії про неста-

чу, пошкодження або зіпсуття вантажу, крім документів, що

підтверджують право на заявлення претензії (стаття 379 Кодексу

торговельного мореплавства України), повинен бути доданий до-

кумент, що засвідчує вартість відправленого вантажу.

Претензії до перевізника, що випливають з договору пере-

везення вантажу, пасажирів і багажу, можуть бути заявлені

протягом перших шести місяців строку позовної давності не-

залежно від того, здійснювалося перевезення у каботажному

чи закордонному сполученні.

Перевізник зобов’язаний розглянути заявлену претензію про-

тягом трьох місяців і сповістити заявнику про задоволення чи ві-

дхилення її, а претензії, що випливають з перевезення у зміша-

ному сполученні, — протягом шести місяців. З дня заявлення

перевізнику претензії збігання терміну позовної давності припи-

няється до одержання відповіді на претензію або закінчення тер-

міну, встановленого для відповіді.

До вимог, що виникають з договору морського перевезення

вантажу, застосовується річний строк позовної давності незалеж-

но від того, здійснюється перевезення у каботажному чи закор-

донному сполученні.

Зазначений термін обчислюється за загальним правилом з дня

настання події, що стала підставою для заявлення вимоги та від-

повідно до ст. 388 Кодексу торговельного мореплавства України.

До вимог, що виникають з договорів перевезення пасажирів і ба-

гажу, фрахтування судна без екіпажу, фрахтування судна на певний

165

час, лізингу судна, буксирування, надання лоцманських послуг,

морського страхування, угод, укладених капітаном судна в силу на-

даних йому законом прав, зіткнення суден, здійснення рятувальних

операцій, застосовується дворічний строк позовної давності.

Цей термін обчислюється згідно з вимогами ст. 389 Кодексу

торговельного мореплавства України.

За зворотними вимогами (зворотна вимога при солідарній від-

повідальності), передбаченими статтею 302 Кодексу торговель-

ного мореплавства України, застосовується річний строк позов-

ної давності, обчислюваний з дня сплати відповідної суми.

До вимог про відшкодування шкоди від забруднення із суден і

ядерної шкоди застосовується трирічний термін позовної давності.

Строк обчислюється з дня, коли потерпілий дізнався або пови-

нен був дізнатися, що йому заподіяна така шкода, але не більше ше-

сти років з дня події, що спричинила забруднення, і п’ятнадцяти ро-

ків — з дня події, що викликала ядерну шкоду. Якщо відпо-

відальність оператора ядерного судна згідно із законодавством

держави, що видала дозвіл на експлуатацію такого судна, або спеці-

альною постановою цієї держави, прийнятою у зв’язку з конкрет-

ним інцидентом, застрахована або забезпечена у фінансовому від-

ношенні іншим способом на строк, що перевищує п’ятнадцять

років, вимога про відшкодування шкоди задовольняється після за-

кінчення терміну, на який відповідальність була фактично забезпе-

чена.

До вимог, для яких строки позовної давності Кодексом торго-

вельного мореплавства України не передбачені, застосовуються

загальні строки позовної давності, встановлені цивільним зако-

нодавством України, якщо у міжнародних договорах України для

цих вимог не встановлені інші строки давності.

Якщо обчислення суми вимоги залежить від розрахунків у

зв’язку з загальною аварією, збігання терміну позовної давності

зупиняється з дня винесення диспашером постанови про наяв-

ність загальної аварії і до дня одержання диспаші (розрахунку за-

гальної аварії згідно зі ст. 265 Кодексу торговельного мореплавс-

тва України) заінтересованою особою.

Строки позовної давності, встановлені для вимог, передбаче-

них Кодексом торговельного мореплавства України, продовжу-

ються до трьох років у різі, якщо судно, якого стосуються ці ви-

моги, протягом терміну позовної давності не могли застати у

водах України.

Водночас слід враховувати при оцінці строків новації законо-

давства — уніфіковані строки визначені в Цивільному та Госпо-

166

дарському кодексах для всіх видів транспорту, зокрема, в ст. 315

ГКУ, ст. 925, 926 ЦКУ.

План семінарського заняття

1. Морський транспорт України, його склад і система управління.

2. Правовий статус морського судна, його реєстрація та суд-

нові документи.

3. Правове положення морського порту та особливості госпо-

дарської діяльності.

4. Особливості договорів перевозу морським транспортом і

відповідальність сторін.

Реферати

1. Правове регулювання договорів фрахтування і лізингу суден.

2. Договір морського страхування.

Питання для самостійної роботи

1. Арешт суден.

2. Правовий статус капітана та екіпажу судна.

3. Особливості правового регулювання трудових відносин на судні.

4. Правове регулювання морської лоцманської служби.

5. Поняття, зміст і умови виконання договору морського круїзу.

6. Договір морського буксирування.

7. Безпека мореплавства та розслідування надзвичайних мор-

ських подій.

Нормативно-правові акти

та література до теми

1. Закон України «Про транспорт» // Голос України. — 1995. — 11 січня.

2. Кодекс торговельного мореплавства України (Відомості Верхов-

ної Ради (ВВР), 1995, № 47, ст. 349, від 23 травня 1995 року, зі змінами

і доповненнями).

3. Господарський процесуальний кодекс України (ВВР, 1992, № 6,

ст. 56, від 6 листопада 1991 року, зі змінами і доповненнями).

167

4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.

5. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.

6. Положення про Державний департамент морського і річкового

транспорту України (затверджене постановою КМ України від 29 лю-

того 1996 р. № 260).

7. Положення про службу загальної безпеки Державної адміністра-

ції морського транспорту України (затверджене постановою КМ Украї-

ни від 16 травня 1992 р. № 250).

8. Положення про порядок Державної реєстрації іноземних суден,

що експлуатуються на умовах бербоутчартеру суб’єктами підприємни-

цької діяльності (затверджене постановою КМ України від 16 серпня

1994 р. №559).

9. Інструкція про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяль-

ності ліцензій на здійснення внутрішніх і міжнародних перевезень па-

сажирів і вантажів морським та річковим транспортом (затверджена на-

казом Міністерства транспорту України від 5 серпня 1994 р. № 424).

10. Ходунов М. Е., Колпаков Н. Т. Комментарий к уставу внутреннего

водного транспорта. — М., 1986.

ТЕМА 9. ОСНОВИ РІЧКОВОГО ПРАВА

§ 1. Річковий транспорт України, його склад і система управ-

ління.

§ 2. Договори річкового перевезення вантажів, пасажирів, ба-

гажу та пошти. Договори буксирування плотів і суден.

§ 3. Відповідальність перевізника, відправника та одержувача

вантажів за неналежне виконання зобов’язань.

§ 1. Річковий транспорт України,

його склад і система управління

Річковий транспорт як галузь народного господарства є одним

із найважливіших видів транспорту, який у взаємодії з залізнич-

ним та іншими видами транспорту сприяє забезпеченню норма-

льного виробництва і обігу продукції промисловості, сільського

господарства та задовольняє потреби населення в пересуванні

внутрішніми водними шляхами.

Правове регулювання річкового транспорту як підгалузі

транспортного права здійснюється загальним законодавст-

вом — Законом України «Про транспорт» і галузевими акта-

ми, зокрема Статутом внутрішнього водного транспорту, та

законодавством, що регулює перевезення як морським, так і

168

внутрішнім водним транспортом (Кодекс торговельного мо-

реплавства і т. ін.).

Відповідно до Закону України «Про транспорт» до складу

річкового транспорту входять підприємства річкового транс-

порту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і

пристані, судна, суднобудівні та судноремонтні заводи, ремонт-

но-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а

також підприємства зв’язку, промислові, торговельні, будівельні

та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади

охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, культури, проек-

тно-конструкторські організації та інші підприємства, установи й

організації незалежно від форм власності, що забезпечують робо-

ту річкового транспорту.

Державне управління річковим транспортом здійснюється

галузевим органом державного управління — Міністерством

транспорту України та спеціальним урядовим органом —

Державним департаментом морського і річкового транспорту,

який діє у складі Мінтрансу та підпорядковується йому.

Департамент морського і річкового транспорту створено Пос-

тановою Кабінету Міністрів України 30 березня 2000р. на базі

Державної адміністрації морського і річкового транспорту, що

ліквідована. Державний департамент морського і річкового тран-

спорту діє на підставі Положення (затверджене Постановою Ка-

бінету Міністрів України від 30 березня 2000 р. № 584).

Згідно з Положенням основними завданнями Укрморрічф-

лоту є:

 участь у межах компетенції в реалізації державної політики

в галузі морського і річкового транспорту;

 забезпечення розвитку морського та річкового транспорту з

метою задоволення потреб населення і суспільного виробництва

у морських і річкових перевезеннях;

 здійснення державного контролю за дотриманням суб’єк-

тами господарювання, що виконують перевезення пасажирів та

вантажів морським і річковим транспортом, вимог нормативно-

правових актів, стандартів і правил, які регулюють перевезення

пасажирів та вантажів морським і річковим транспортом;

 додержання вимог законодавства щодо забезпечення безпе-

ки судноплавства.

З метою реалізації покладених на нього завдань департамент

здійснює різні функції, зокрема, забезпечує проведення єдиної

економічної, тарифної, соціальної, науково-технічної та інвести-

ційної політики в галузі морського і річкового транспорту, здійс-

169

нює державний нагляд у морських торговельних і річкових пор-

тах, територіальних водах України законодавства про судно-

плавство, а також вимог міжнародних договорів України всіма

морськими і річковими суднами незалежно від форм власності,

галузевої належності та прапора держави, під яким ходить судно,

тощо.

Інша складова системи управління — спеціалізовані уста-

нови та підприємства, зокрема, завдання навігаційно-гідро-

графічного забезпечення плавання торговельних, риболов-

них, спеціальних та інших річкових суден на внутрішніх вод-

них шляхах здійснюється державним підприємством «Укрво-

дшлях», що підпорядковано Державному департаменту мор-

ського і річкового транспорту.

Місцеві органи державної влади мають у галузі річкового тра-

нспорту компетенцію, яка визначається Законом України «Про

місцеві державні адміністрації».

Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Консти-

туцією та законами України, здійснюють на відповідних терито-

ріях державне управління шляхом здійснення контролю за до-

триманням правил транспортного обслуговування, дотриманням

громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту,

залучення під час ліквідації надзвичайних ситуацій необхідних

транспортних засобів і послуг.

Органи місцевого самоврядування, в свою чергу, відповідно

до Закону України «Про місцеве самоврядування» в галузі річ-

кового транспорту встановлюють у порядку та межах, визначе-

них законодавством, тарифи щодо оплати транспортних послуг,

які надаються підприємствами та організаціями комунальної

власності відповідної територіальної громади, погоджують в

установленому порядку ці питання з підприємствами, установа-

ми та організаціями, які не належать до комунальної власності,

затверджують маршрути і графіки руху місцевого пасажирсько-

го транспорту незалежно від форм власності; здійснюють відпо-

відно до законодавства контроль за належною експлуатацією та

організацією обслуговування населення підприємствами транс-

порту.

Основним господарюючим суб’єктом у сфері річкового транс-

порту є пароплавства (Державна судноплавна компанія «Чорно-

морське морське пароплавство», ВАТ «Українське Дунайське па-

роплавство», Азовське морське пароплавство) та інші перевізни-

ки різних форм власності, які отримали у встановленому порядку

170

ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів

морським, річковим транспортом.

Особливий правовий статус мають пароплавства — статус

національних перевізників, отриманий відповідно до Постано-

ви Кабінету Міністрів України від 21 червня 2001 р. № 668, якою

затверджено «Положення про порядок надання морським і річко-

вим судноплавним компаніям статусу національного перевізни-

ка». Статус національного перевізника передбачає обов’язкове

виконання державних замовлень та зобов’язань, які випливають з

міжнародних договорів України.

Основна матеріальна складова річкового транспорту — річко-

ве судно. Річкове судно — це самохідна чи несамохідна плавуча

споруда, призначена для пересування внутрішніми водними шля-

хами (річками, озерами, каналами). Правове регулювання статусу

річкового судна здійснюється Статутом внутрішнього водного

транспорту, Кодексом торговельного мореплавства України та

спеціальним законодавством.

Окремий вид річкового судна — річкове судно «річка —

море» — це судно змішаного типу, призначене для судноплав-

ства по внутрішніх водних шляхах (річках, озерах, каналах) з

правом виходу в море. Судно «річка—море» має особливий ста-

тус і зазнає правового регулювання морського і річкового права у

зв’язку з характером використання судна на морських і внутріш-

ніх водних шляхах.

Реєстрація та облік торговельних суден України здійсню-

ється Головною державною інспекцією України з безпеки суд-

ноплавства (Держфлотінспекція України) під загальним керів-

ництвом та контролем Інспекції Головного державного реєстра-

тора флоту, яка входить до сфери управління Мінтрансу.

Реєстрація судна в Україні означає внесення відомостей про

нього до реєстраційного документа — Суднової книги України,

що ведеться за встановленою формою.

Зареєстрованому в Судновій книзі України судну присво-

юється реєстраційний номер з літерою К (наприклад 14-К).

У разі виключення судна із Суднової книги України його номер

для реєстрації нового судна не використовується. Після держав-

ної реєстрації в п’ятиденний термін з моменту прийняття заяви

судновласникові видаються такі суднові документи:

а) судновий білет, зразок якого затверджується Мінтрансом;

б) довідка про зареєстровані іпотеки за наявності звернення

про це судновласника, заставодавця або заставодержателя.