Шульженко Ф.П., Кундрик Р.С. Транспортне право (укр)

Подождите немного. Документ загружается.

151

Фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за

договором фрахтування судна на певний час, укласти від свого

імені самостійний договір фрахтування судна з третьою особою.

Укладання такого договору не звільняє фрахтувальника від вико-

нання договору, укладеного ним з судновласником.

До договору фрахтування судна на певний час, укладеного

фрахтувальником з третьою особою, відповідно застосовуються

правила договору фрахту.

Судновласник зобов’язаний передати судно фрахтуваль-

нику в стані, придатному для використання його з метою, перед-

баченою договором фрахтування судна на певний час.

При фрахтуванні судна за тайм-чартером судновласник

зобов’язаний, крім того, спорядити й укомплектувати судно

екіпажем, а також підтримувати судно протягом терміну тайм-

чартеру в морехідному стані, сплачувати його страхування та

утримання суднового екіпажу.

Фрахтувальник зобов’язаний здійснювати експлуатацію суд-

на відповідно до умов фрахтування, визначених договором фрах-

тування судна на певний час. Якщо судно зафрахтоване для пе-

ревезення вантажів, фрахтувальник має право від свого імені ук-

ладати договори перевезення вантажів, підписувати чартери, ви-

давати коносаменти та інші перевізні документи. Він несе

відповідальність за зобов’язаннями, що випливають із цих доку-

ментів, зокрема з коносаментів або інших перевізних документів.

У разі фрахтування судна за тайм-чартером капітан та ін-

ші члени екіпажу підпорядковуються розпорядженням фрах-

тувальника щодо експлуатації судна, за винятком розпоря-

джень щодо судноводіння, внутрішнього розпорядку на судні

та складу екіпажу.

Фрахтувальник відповідає за збитки, викликані рятуванням, по-

шкодженням або загибеллю судна, якщо збитки сталися з його вини.

Фрахтувальник сплачує судновласникові фрахт у порядку

і терміни, передбачені договором фрахтування судна на пев-

ний час.

Інша поширена угода — договір лізингу судна, згідно з

яким власник судна (лізингодавець) зобов’язується передати

фрахтувальнику (лізингоодержувачу) судно без екіпажу для

використання з метою торговельного мореплавства на визначе-

ний термін, після закінчення якого до лізингоодержувача перехо-

дить право власності на судно.

152

Лізингоодержувач зобов’язується сплатити лізингову плату, в

яку включаються плата за користування судном і його вартість за

договором морського лізингу.

Договір лізингу українського державного судна може бути ук-

ладено лише з дотриманням вимог, передбачених статтею 17 Ко-

дексу торговельного мореплавства України.

Договір лізингу повинен бути укладений у письмовій формі.

У договорі лізингу судна повинні бути вказані наймену-

вання сторін, мета договору, назва судна, рік побудування

судна, його клас, вантажопідйомність або вантажомісткість,

потужність двигунів, швидкість ходу і витрата пального, те-

рмін користування, після закінчення якого до лізингоодер-

жувача переходить право власності на судно, розмір і термін

внесення лізингової плати, місце і час передачі судна лізинго-

одержувачу та інші необхідні дані.

Лізингодавець зобов’язаний передати судно лізингоодержу-

вачу в стані, придатному для використання його з метою, перед-

баченою договором лізингу судна. Лізингодавець несе відповіда-

льність за будь-які недоліки судна, що існували в момент його

передачі лізингоодержувачу і про які він не заявив під час пере-

дачі судна.

Лізингоодержувач зобов’язаний підтримувати судно у справно-

му стані і нести витрати, пов’язані з його утриманням та ремонтом.

Ризик випадкової загибелі чи випадкового пошкодження суд-

на переходить на лізингоодержувача після передачі судна.

Лізингоодержувач вправі відмовитися від договору лізингу

судна та зажадати відшкодування збитків, якщо лізингодавець не

передасть судно лізингоодержувачу протягом обумовленого до-

говором лізингу судна терміну, або внаслідок вказаних у частині

другій статті 218 Кодексу торговельного мореплавства України

недоліків судно не може бути використано лізингоодержувачем

відповідно до договору лізингу судна.

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу

судна і зажадати повернення судна, якщо лізингоодержувач не

вніс лізингової плати протягом трьох місяців після настання тер-

міну платежу.

У разі повернення судна лізингодавець має право на части-

ну лізингової плати, належної за користування судном. Внески,

сплачені лізингоодержувачем у рахунок договірної ціни, підля-

гають поверненню лізингоодержувачу.

Лізингоодержувач зобов’язаний повернути лізингодавцю

судно в тому стані, в якому він його одержав, з урахуванням нор-

153

мального зносу. У разі погіршення стану судна лізингоодержувач

відшкодовує лізингодавцю спричинені цим збитки. Зроблені лі-

зингоодержувачем удосконалення на судні, якщо їх можна відді-

лити, можуть бути вилучені лізингоодержувачем у разі незгоди

лізингодавця відшкодувати їх вартість.

За договором морського буксирування власник одного суд-

на зобов’язується за винагороду відбуксирувати інше судно

чи плавучий об’єкт на певну відстань або буксирувати його

протягом певного часу чи для виконання маневру.

Кожна зі сторін договору морського буксирування зо-

бов’язана завчасно привести своє судно або інший плавучий

об’єкт у стан, придатний для виконання передбачених договором

морського буксирування робіт.

Буксирування поділяється на два види — портове і між-

портове буксируванння (ввід у порт або вивід з порту суден

та інших плавучих об’єктів, виконання маневрів судна тощо,

або з одного порту до іншого). Договір портового буксирування

може бути укладено в усній формі, а договір міжпортового бук-

сирування укладається у письмовій формі. Договір повинен міс-

тити умови про порти (пункти) відправлення і призначення, про

час буксирування, про права та обов’язки сторін, про відповіда-

льність за порушення договору, про ті особливості об’єктів, що

буксируються і можуть впливати на безпеку буксирування, про

інші обставини, які сторони вважають за необхідне обумовити

окремо. Буксирування між портами України може здійснюватися

виключно суднами під прапором України.

Особливим видом зобов’язань на морському транспорті є зо-

бов’язання, які виникають у зв’язку з майном, яке затонуло в

морі. Цей вид зобов’язань виникає з позадоговірних підстав,

встановлених Кодексом торговельного мореплавства України.

Право на майно, що затонуло у внутрішніх водах або у тери-

торіальному морі України, а також відносини, що виникають у

зв’язку з цим майном, визначаються законодавством України.

Щодо майна, яке затонуло у відкритому морі, а також щодо ван-

тажів та речей, що знаходяться на затонулому судні, застосову-

ється законодавство держави, під прапором якої плавало судно.

Майно, що затонуло — це судна або інші плавучі засоби, що

зазнали катастрофи, будь-які споруди, здатні здійснювати пла-

вання, літальні апарати, їх уламки, обладнання, вантажі та інші

предмети незалежно від того, перебувають вони на плаву чи під

поверхнею води, опустилися на дно чи викинуті на мілководдя

або на берег.

154

Особливе правове регулювання застосовується щодо від-

носин з приводу (дії узгоджуються з керівництвом порту):

а) підняття, віддалення або знищення військового майна; б) під-

няття майна культурного характеру, археологічного чи історич-

ного значення.

Власник майна, що затонуло, зобов’язаний:

 повідомити про це найближчий морський порт України

протягом одного року з дня, коли майно затонуло (якщо він має

намір підняти це майно);

 негайно повідомити про те, що сталося (коли майно, що за-

тонуло, створює перешкоду судноплавству, морським промис-

лам, гідротехнічним або іншим роботам, загрозу життю чи здо-

ров’ю людей або забруднення навколишнього природного

середовища), найближчий порт і на вимогу останнього віддалити

або знищити це майно у встановлений портом термін.

Порт зобов’язаний:

 за погодженням із заінтересованими державними органами

встановити достатній за обставинами термін для підняття майна,

порядок проведення цих робіт і довести це до відома власника

майна;

 повідомити про майно Державній інспекції охорони Чорно-

морського (Азовського) морів, Міністерству екології та природ-

них ресурсів України;

 вчинити інші дії, передбачені ст. 120-127 Кодексу торгове-

льного мореплавства України.

Власник майна, що затонуло, втрачає право на нього у разі,

коли не зробить заяви чи не підніме майно у встановлений тер-

мін, передбачений статтями 122, 123 Кодексу торговельного мо-

реплавства України, і це майно стає державною власністю. Май-

но, підняте портом згідно зі статтею 124 Кодексу торговельного

мореплавства України, а також майно, підняте портом внаслідок

того, що воно становило безпосередню загрозу безпеці судноп-

лавства, життю і здоров’ю людей або забруднення навколишньо-

го природного середовища (стаття 123 Кодексу торговельного

мореплавства України), може бути витребуване його власником

протягом двох років з дня, коли майно було фактично піднято.

Випадково підняте майно, що затонуло, повинно бути здане най-

ближчому морському порту України. У цьому разі особі, яка дос-

тавила майно у розпорядження порту, виплачується винагорода у

розмірі однієї третини вартості цього майна.

155

Правове регулювання відносин страхування на морському

транспорті здійснюється відповідно до Закону України «Про

страхування» та Кодексу торговельного мореплавства України.

За договором морського страхування страховик зобо-

в’язується за обумовлену плату (страхову премію) в разі на-

стання передбачених у договорі небезпечностей або випадко-

востей, яких зазнає об’єкт страхування (страхового випадку),

відшкодувати страхувальнику або іншій особі, на користь

якої укладено договір, понесені збитки.

Наявність і зміст договору морського страхування можуть

бути доведені виключно письмовими доказами.

Об’єктом морського страхування може бути будь-який

пов’язаний з мореплавством майновий інтерес, як-от: судно, у

тому числі й таке, що будується, вантаж, фрахт, плата за проїзд,

орендна плата, очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що за-

безпечуються судном, вантажем і фрахтом, заробітна плата, інші

види винагороди капітана, інших осіб суднового екіпажу, цивільна

відповідальність судновласника і перевізника, а також ризик, узя-

тий на себе страховиком (перестрахування). Об’єкт страхування

повинен бути вказаний у договорі морського страхування.

Договори морського страхування зі страхувальниками-

резидентами та договори обов’язкового страхування пасажи-

рів від нещасних випадків, що виникають під час морського

перевезення, укладаються страховиками, які визнані такими

відповідно до законодавства України, одержали в установле-

ному порядку ліцензії на здійснення цього виду страхування і

є членами Морського страхового бюро.

Морське страхове бюро здійснює координацію діяльності

страховиків у галузі страхування морських ризиків та представ-

ляє їх інтереси у міжнародних об’єднаннях страховиків. Морське

страхове бюро створено в порядку, визначеному Кабінетом Міні-

стрів України.

Страхування здійснюється за загальними правилами з ураху-

ванням вимог ст. 239-276 Кодексу торговельного мореплавства

України.

§ 3. Відшкодування збитків

від забруднення внаслідок зіткнення суден.

Відповідальність перевізників і користувачів

156

Однією з підстав виникнення зобов’язань на морському тран-

спорті є зобов’язання власника судна з відшкодування шкоди від

забруднення, заподіяної внаслідок витоку з його судна чи скиду з

нього нафти чи інших речовин, шкідливих для здоров’я людей

або живих ресурсів моря (далі — забруднюючі речовини), за ви-

нятком випадків, передбачених статтею 306 Кодексу торговель-

ного мореплавства України.

Шкода від забруднення — це шкода, заподіяна за межами

судна забруднюючими речовинами морському середовищу, узбе-

режжю чи будь-яким іншим об’єктам (суднам, рибопромисловим

знаряддям тощо). Вона включає також вартість розумних заходів,

вжитих будь-якою особою після події, що могла спричинити або

спричинила витік чи скид забруднюючих речовин, для відвер-

нення або зменшення шкоди від забруднення, а також збитки, за-

подіяні внаслідок вжиття таких заходів.

Власник судна не відповідає за шкоду від забруднення, якщо

доведе, що ця шкода трапилася внаслідок: 1) дії непереборних

сил; 2) воєнних дій, ворожих дій або народних заворушень;

3) поведінки третіх осіб, які діяли з наміром заподіяти шкоду;

4) несправності вогнів та інших навігаційних засобів, що сталася

внаслідок недбалості або інших неправомірних дій властей, які

відповідають за підтримання цих засобів у порядку; 5) аварійного

скидання господарсько-фекальних вод або сміття внаслідок не-

прийняття їх портом у встановлений термін після своєчасного

подання судном відповідної заяви. Якщо власник судна доведе,

що шкода від забруднення моря виникла повністю або частково

внаслідок наміру або недбалості потерпілого, то залежно від сту-

пеня вини потерпілого розмір відшкодування повинен бути змен-

шений чи у відшкодуванні йому шкоди повинно бути відмовле-

но. Коли шкода від забруднення спричинена витоком або скидом

забруднюючих речовин з кількох суден, власники цих суден ра-

зом відповідають за весь збиток, якщо неможливо визначити від-

повідальність кожного судновласника окремо.

Відповідальність власника судна за шкоду від забруднення

внаслідок витоку або скиду забруднюючих речовин з його судна

обмежується розміром, встановленим у ст. 308 Кодексу торгове-

льного мореплавства України.

Власник судна, що перевозить наливом як вантаж понад 2000 т

нафти, повинен застрахувати або іншим способом забезпечити

(шляхом отримання банківської чи іншої гарантії) свою відпові-

дальність за шкоду, заподіяну від забруднення. Позов про відш-

кодування збитків від забруднення нафтою може бути вчинений

157

безпосередньо страховику або іншій особі, яка надала забезпе-

чення відповідальності власника судна.

Судно, що перевозить наливом як вантаж більше 2000 тонн

нафти, повинно мати відповідне дійсне свідоцтво, яке засвідчує,

що відповідальність власника судна за заподіяну шкоду від за-

бруднення нафтою забезпечена відповідно до статті 309 Кодексу

торговельного мореплавства України. Умови та порядок видачі,

перевірки і визнання цього свідоцтва встановлюються Міністерс-

твом транспорту України відповідно до статті 3 Кодексу торгове-

льного мореплавства України.

До відповідальності за заподіяну шкоду від забруднення за-

стосовуються статті 350, 354, 355, 356, 357 Кодексу торговельно-

го мореплавства України.

Оператор ядерного судна відповідає за ядерну шкоду, заподі-

яну внаслідок ядерного інциденту з ядерним судном, крім випад-

ків, зазначених у частині першій статті 316 Кодексу торговельно-

го мореплавства України.

Ядерна шкода означає шкоду, заподіяну особі чи майну ра-

діоактивними властивостями або поєднанням радіоактивних

властивостей з токсичними, вибуховими та іншими небезпеч-

ними властивостями ядерного палива, радіоактивних продук-

тів ядерного судна або їх відходів, а також витрати, здійснені з

метою відвернення шкоди або зменшення її розміру. Якщо по-

ряд з ядерною заподіяна інша шкода, яка не може бути відокрем-

лена від ядерної, то вся заподіяна шкода визнається ядерною.

Оператором ядерного судна є юридична або фізична особа,

уповноважена державою, під прапором якої ходить судно,

експлуатувати ядерне судно, або держава, яка безпосередньо

експлуатує таке судно. Оператор ядерного судна зобов’язаний

відшкодувати ядерну шкоду, якщо не доведе, що шкода виникла

внаслідок воєнних дій, ворожих дій або народних заворушень,

непереборних сил природи. Оператор ядерного судна, який відш-

кодував ядерну шкоду, вправі заявити про реґресну вимогу:

1) особі, яка навмисно заподіяла ядерну шкоду; 2) особі, яка здій-

снювала операцію з підняттям затонулого ядерного судна без

згоди на це оператора або держави, під прапором якої ходило су-

дно, якщо шкода є наслідком винних дій такої особи.

Декілька операторів ядерних суден, що спільно заподіяли ядер-

ну шкоду, відповідають солідарно. Однак відповідальність опе-

ратора ядерного судна, проти якого вчинено позов про відшкоду-

вання ядерної шкоди в повному обсязі, не може перевищувати

158

межі, встановленої в частині першій статті 318 Кодексу торгове-

льного мореплавства України.

При заподіянні ядерної шкоди ядерним судном, на експлуата-

цію якого на момент ядерного інциденту не було видано дозволу

державою, під прапором якої ходило судно, відповідальність по-

кладається на власника ядерного судна. У цьому разі обмеження

відповідальності оператора ядерного судна на підставі статті 318

Кодексу торговельного мореплавства України не застосовується.

Ядерне судно повинно мати відповідне дійсне свідоцтво, яке

підтверджує, що відповідальність оператора ядерного судна в ра-

зі ядерної шкоди забезпечена згідно зі статтею 318 Кодексу тор-

говельного мореплавства України. Умови і порядок видачі, пере-

вірки та визнання цього свідоцтва встановлюються Міністер-

ством транспорту України на підставі статті 3 Кодексу торгове-

льного мореплавства України.

Позов про відшкодування ядерної шкоди може бути вчинений

безпосередньо до страховика або іншої особи, яка надала фінан-

сове забезпечення оператору ядерного судна.

При вчиненні позову про відшкодування ядерної шкоди до

оператора ядерного судна страховик або інша особа, яка надала

фінансове забезпечення оператору, має право взяти участь у су-

довому процесі.

Основні засади відповідальності на транспорті визначені Ко-

дексом МТУ, положеннями зобов’язального, деліктного права та

умовами договорів про морське перевезення.

Щодо перевезення вантажу слід зазначити, що відповіда-

льність перевізника вантажу виникає з моменту приймання

вантажу до перевезення і закінчується в момент його видачі.

За втрату, нестачу або пошкодження вантажу, викликані діями

або упущеннями під час навантаження, розміщення, вивантажен-

ня або здавання вантажу, перевізник несе відповідальність за

правилами статті 176 Кодексу торговельного мореплавства Укра-

їни.

За збитки, що є результатом втрати або пошкодження ванта-

жу, перевізник несе відповідальність у таких розмірах:

1) за втрату і недостачу вантажу — в розмірі дійсної вартості

втраченого вантажу і вантажу, якого не вистачає;

2) за пошкодження або зіпсуття вантажу — у сумі, на яку зни-

зилася вартість вантажу.

Перевізник також повертає одержаний ним фрахт, якщо він не

входить у ціну втраченого вантажу або вантажу, якого не вистачає.

159

Дійсна вартість втраченого вантажу і вантажу, якого не виста-

чає, визначається згідно зі ст. 182 Кодексу торговельного мореп-

лавства України.

За простій судна внаслідок непред’явлення або несвоєчас-

ного пред’явлення вантажу, затримки навантажувально-

розвантажувальних робіт, що проводяться засобами відправ-

ника або одержувача вантажу, чи інших затримок з вини від-

правника або одержувача вантажу відповідальність несе від-

правник або одержувач вантажу згідно з договором мор-

ського перевезення вантажу. Штраф за контрсталійний час су-

ден стягується в безспірному (безакцептному) порядку після по-

дання відправнику чи одержувачу вантажу розрахунку сталійно-

го часу і суми штрафу.

При перевозці пасажирів перевізник відповідає за шкоду, за-

подіяну внаслідок смерті пасажира або ушкодження його здо-

ров’я, а також у результаті втрати або пошкодження багажу,

якщо подія, внаслідок якої було заподіяно шкоду, сталася під

час перевезення і була наслідком вини або недбалості перевіз-

ника, його працівників, агентів, які діють у межах своїх служ-

бових обов’язків. Перевізник відповідає за нестачу або пошко-

дження прийнятого до перевезення багажу, а також за про-

строчення в його доставці, якщо не доведе, що нестача,

пошкодження чи прострочення в доставці сталися не з його ви-

ни.

За втрату або пошкодження каютного багажу перевізник від-

повідає лише в разі, якщо пасажир доведе, що втрата чи пошко-

дження сталися внаслідок наміру або необережності перевізника.

Перевізник не відповідає за втрату чи пошкодження грошей, цін-

них паперів, дорогоцінних металів і виробів з них, коштовностей,

прикрас, виробів мистецтва або інших цінностей, за винятком

випадків, коли такі цінності були здані на збереження перевізни-

кові, який погодився їх зберігати в безпеці. В останньому випад-

ку перевізник відповідає не вище межі, передбаченої частиною

четвертою статті 194 Кодексу торговельного мореплавства України.

Якщо перевізник доведе, що вина або недбалість пасажира

стали причиною чи сприяли його смерті або ушкодженню здо-

ров’я, втраті чи пошкодженню його багажу, суд, що розглядає

справу, може звільнити перевізника від відповідальності повніс-

тю або частково.

У разі смерті пасажира або ушкодження його здоров’я відпо-

відальність перевізника в жодному разі не перевищує 175000 ро-

зрахункових одиниць по відношенню до перевезення в цілому,

160

відповідальність за втрату чи пошкодження каютного багажу не

перевищує 1800 розрахункових одиниць — Кодекс торговельно-

го мореплавства України встановлює межу відповідальності і

стосовно інших випадків (відповідно до правил статей 193, 194

Кодексу торговельного мореплавства України). Перевізник,

працівник чи агент перевізника не вправі скористатися межами

відповідальності, якщо буде доведено, що збиток заподіяно вна-

слідок дій або упущень перевізника, працівника або агента пере-

візника, скоєних або з наміром заподіяти цей збиток, або через

самовпевненість з усвідомленням можливого заподіяння збитку.

Перевізник і пасажир можуть шляхом точно вираженої письмової

угоди встановити більш високі межі відповідальності, ніж ті, що

передбачені.

Організатор круїзу несе відповідальність за шкоду, заподі-

яну смертю або ушкодженням здоров’я учасника круїзу, а та-

кож втратою чи пошкодженням його речей відповідно до

правил статей 193, 194 Кодексу торговельного мореплавства

України.

Щодо договору лізингу встановлено спеціальний термін заяв-

лення претензій з приводу несправності судна та інших недоліків

щодо його стану, які можуть бути пред’явлені лізингоодержува-

чем протягом року з дня передачі судна.

При буксируванні власники суден і об’єктів буксирування

не несуть відповідальності за недоліки свого судна, якщо дове-

дуть, що вони не могли бути виявлені при виявленні ними належ-

ної дбайливості (приховані недоліки). Відповідальність невико-

нання обов’язків із договору буксирування та за шкоду, запо-

діяну при буксируванні судну, що буксирується, або іншому пла-

вучому об’єкту чи майну і вантажу, що знаходяться на ньому,

встановлена в ст. 225 — 227 Кодексу торговельного мореплавства.

Початком відповідальності власника буксируючого судна за

договором морського буксирування вважається момент прийнят-

тя судна, що буксирується, або іншого плавучого об’єкта на бук-

сир у початковому пункті буксирування, а закінченням відпові-

дальності — момент поставлення судна, що буксирується, або

іншого плавучого об’єкта на швартові або на якір у кінцевому

пункті буксирування.

У разі аварійної морської події з судном, що буксирується,

або іншим плавучим об’єктом з причини, що не залежить від

буксируючого судна, капітан останнього зобов’язаний надати

судну, що буксирується, або іншому плавучому об’єкту рятува-

льні засоби і подавати йому необхідну допомогу доти, доки по-