Сердюк В.О. Основи анатомії та фізіології тварин. Навчальний посібник для учнів та вчителів

Подождите немного. Документ загружается.

секрети слугують для приваблення або пошуку готових до

розмноження самок.

Ефективність розмноження підвищується ще й завдяки

багатьом фізіологічним і поведінковим механізмам. Вони включають

в себе різні засоби приваблення і стимуляції потенційних партнерів. У

таких тварин, як ссавці і комахи для цієї цілі широко

використовуються приваблюючі запахи (АТТРАКТАНТИ). Статевий

аттрактант самки метелика непарного шовкопряда здатний впливати

на самців на відстані до трьох кілометрів. Самець цього метелика

летить проти вітру, поки не відшукає джерело запаху. Тому

використовуючи статевий аттрактант самки, можна наловити самців

цих метеликів у великій кількості. Для приваблення особин

протилежної статі використовується і трохи пом’якшена агресивна

поведінка з додаванням складного комплексу ритуальних поз,

демонстрації спеціальних узорів, застосування тактильних стимулів

тощо. Період залицяння звичайно змінюється періодом довгої

прихильності між партнерами, чим забезпечується не тільки

розмноження, але й сумісне виховання нащадків з розподілом праці

між батьками. Такі шлюбні зв’язки зустрічаються у деяких видів

птахів і ссавців. Існування стад і колоній у інших видів тварин

основане на домінуванні одного або декількох самців. Відомі і інші

форми колоніальної і соціальної організації у тварин, також пов’язані

з розмноженням.

8.5. ЕМБРІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК І ТУРБОТА ПРО

НАЩАДКІВ

ЕМБРІОНАЛЬНИЙ (або ЗАРОДКОВИЙ) розвиток тварин - це

період індивідуального розвитку організму, який протікає у

ЯЙЦЕВИХ або ЗАРОДКОВИХ оболонках у зовнішньому середовищі

або всередині материнського організму. Ці оболонки оточують

зародок, виконуючи захисну функцію, а також забезпечуючи

постійний обмін речовин між організмом, що розвивається, і

зовнішнім середовищем. Ріст і розвиток зародку відбувається за

рахунок речовин, які містяться у яйцеклітині (риби, земноводні,

плазуни, птахи і комахи)(мал....), або за рахунок речовин, які

поступають до зародка з материнського організму (ссавці). У процесі

ембріонального розвитку реалізуються ознаки батьківських

організмів, що закодовані у генах (носіях спадкової інформації). При

цьому з однієї відносно просто організованої клітини утворюється

багатоклітинний організм, який складається з різних тканин і органів і

здатний до самостійного існування. Закінчується ембріональний

період виходом ембріона (зародка) з зародкових оболонок, а у

живородних тварин і людини - народженням.

В залежності від відношення до нащадків всіх тварин можна

поділити на дві великі групи: таких, що проявляють турботу про

нащадків і таких, що не проявляють такої турботи. Представники

останньої відкладають, як правило, велику кількість яєць і більше

ніколи про них не згадують, даючи можливість своїм нащадкам самим

турбуватися про себе. Інша група тварин (як безхребетних так і

хребетних) відкладає невелику кількість яєць, виявляючи турботу про

своїх нащадків.

При відсутності турботи про нащадків, зигота, яка утворилась

внаслідок зовнішнього запліднення, звичайно виділяє захисну

драглисту оболонку, подібно до тієї, що захищає ікринки жаб (мал....).

Але ніяка яйцеклітина або зигота не може самостійно утворювати таку

міцну шкарлупу, яка утворюється навколо ембріона багатьох

наземних тварин завдяки діяльності залоз, що вистилають яйцеводи.

Наприклад, наземні молюски і комахи відкладають маленькі яєчки з

дуже щільною оболонкою, яка майже непроникна для води. Як було

вже зазначено вище, у відсутності турботи про нащадків тварини

можуть відкладати дуже велику кількість яєць. Наприклад, атлантичні

оселедці - до 100 тисяч ікринок, а риба-місяць - навіть до 3 мільйонів

ікринок за один раз. А серед безхребетних тварин рекордсменами є

паразитичні плоскі черви - вони відкладають до декількох сотень

тисяч яєць на день! При цьому внаслідок боротьби за існування

доживає до дорослого стану лише дуже обмежена кількість нащадків.

На відміну від них, виявляючи турботу про нащадків, комахи,

як правило, відкладають яйця у місця, сприятливі для їх розвитку.

Одні комахи використовують для цього нірки, куди вони затаскують і

їжу, яка буде згодом з’їдена нащадками під час розвитку. В деяких

випадках вони запасають живу, але нерухому здобич, щоб

забезпечити своїх нащадків їжею високої якості (так роблять багато

ос, наприклад). Інші комахи проявляють себе в цей час паразитами -

відкладають яйця всередину або на поверхню інших живих організмів

- комах, птахів і навіть ссавців. Але найчастіше яйця відкладаються на

підходящі рослини або навіть на такі джерела їжі як гній і падло.

Серед комах найбільш вражаючі випадки турботи про нащадків

демонструють громадські комахи - терміти, мурахи і бджоли. В них

бере на себе піклування про майбутніх нащадків попереднє покоління.

Хребетні тварини також турбуються про свої кладки,

охороняють їх, провітрюють, чистять тощо, причому цим можуть

займатись або один, або обоє батьків. Багато видів кісткових риб

будують гнізда, охороняють ікру (наприклад, колюшки). Часто ці

гнізда являють собою заглиблення, що зроблені у піску, або споруду з

рослинного матеріалу та піску, але в основному риби будують

плаваючі гнізда з пухирців повітря або прикріплюють ікринки до

рослин чи каміння. Тропічні рибки апогон і тиляпія виношують ікру (а

іноді й мальків) у ротовій порожнині, а самці морських коників та

морських голок носять ікру, а пізніше і мальків у особливому мішку

на черевній стороні тіла.

Серед земноводних найбільш цікавими формами турботи про

нащадків відомі: філомедуза та яванська веслонога жаба, які

відкладають ікринки на листки рослин, що розташовані над водою;

сумчасті квакші, які виношують ікринки у спеціальних сумках на

спині; самець жаби-повитухи, який носить шнур з ікрою на стегнах

задніх кінцівок; невелика австралійська жаба реобатрахус - яка взагалі

виношує ікринки у себе у ... шлунку! При цьому її шлунок на певний

час припиняє свою роботу у якості органа травлення і перетворюється

на колиску для пуголовків. А вже сформовані жабенята з’являються

на світ просто з рота своєї матері. Частина земноводних і плазунів

обмотуються навколо кладки, охороняючи її. Так роблять, наприклад,

черв’яги (безногі земноводні) і самки пітонів.

Але найбільш відомим і найбільш розвинутим є

гніздобудування і гніздова поведінка у птахів. В них батьки виводять

яйця (насиджують яйця, перевертають їх тощо) звичайно після

спорудження гнізд, які мають досить складні конструкції, і повинні

забезпечити збереженість кладки, захищати батьків, які насиджують

яйця від хижаків та несприятливої погоди. Така досить досконала

гніздова поведінка навіть стала об’єктом гніздового паразитизму.

Зозуля, зокрема, підкладає свої яйця до гнізд інших птахів і названі

батьки потім вигодовують зозуленя, яке перед цим викидає з гнізда

яйця або пташенят своїх названих батьків. Власно гніздова поведінка

включає в себе не тільки обігрів яєць, або, навпаки, захист їх від

перегріву, але й їх перевертання, охорону від хижаків, викидання

розбитих та незапліднених яєць, повертання до гнізда яєць, які

викотились (у птахів, які гніздяться на землі). Не можна не звернути

уваги і на зовнішній вигляд яєць. У птахів, які гніздяться відкрито,

яйця, як правило, мають маскувальне забарвлення, а у тих, що

гніздяться у дуплах дерев - біле. У видів, що гніздяться на виступах

скель, яйця мають особливу форму (грушоподібну), яка не дозволяє їм

скочуватись з карнизу.

У тварин, які відкладають яйця з щільною захисною

оболонкою, ембріони розвиваються всередині цієї оболонки до тих

пір, поки не сформуються настільки, що вони виявляються здатними її

розбити і потім самим потурбуватися про себе. Їх забезпечення їжею в

цей період здійснюється за рахунок жовтка, який міститься у

цитоплазмі яйця, або яких-небудь інших речовин, що виділяються

статевими шляхами самки ще до утворення шкарлупової оболонки.

Самим відомим і в той же час найбільш спеціалізованим у цьому

відношенні є яйце птахів (мал....). У яйці курки зародок спочатку

виглядає як невелика пляма на величезній зиготі, котра в основному

складається з запасу поживної речовини, що має назву ЖОВТОК.

БІЛОК пташиного яйця утворюється з виділень стінок яйцеводу, які

передують утворенню твердою ШКАРЛУПИ. Він виступає і у якості

захисного шару і у якості джерела білкової їжі.

8.6. ПІСЛЯЕМБРІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК

Після виходу молодої тварини з яйцевих оболонок або з тіла

матері починається ПІСЛЯЗАРОДКОВИЙ період його розвитку. Цей

розвиток може бути ПРЯМИМ або супроводжуватись

ПЕРЕТВОРЕННЯМ (МЕТАМОРФОЗОМ). При прямому розвитку

новонароджена тварина вже володіє всіма основними рисами

організації дорослої тварини і відрізняється від неї, головним чином,

лише меншими розмірами і не до кінця розвинутими статевими

залозами, так що післяембріональний розвиток у них зводиться в

основному до росту і досягненню статевої зрілості. Прямий розвиток

спостерігається, наприклад, у прісноводної гідри, багатьох круглих

червів, головоногих молюсків і у більшості хребетних тварин.

При розвитку з метаморфозом (перетворенням) з яйця

виходить личинка, яка звичайно має спеціальні личинкові органи. При

цьому метаморфоз може протікати з ПОВНИМ або НЕПОВНИМ

перетворенням. Другому з них притаманне те, що личинкові стадії

поступово переходять одна в одну і личинка все більше наближається

до вигляду дорослої тварини. Такий шлях проходять личинки губок,

кишковопорожнинних, ракоподібних і частини комах (клопи, коники і

таргани). При цьому комахи проходять 3 фази розвитку: ЯЙЦЯ,

ЛИЧИНКИ і ІМАГО (дорослої комахи).

Іншим комахам (метеликам, жукам, бабкам, мухам,

перетинчастокрилим), а також голкошкірим і амфібіям притаманний

зовсім інший шлях метаморфозу - з повним перетворенням. Личинка в

них зовсім не схожа на дорослу тварину і справжнє перетворення вона

зазнає лише на останніх стадіях розвитку. У комах, наприклад, при

такому повному перетворенні цикл розвитку супроводжується

проходженням 4 фаз: ЯЙЦЯ, ЛИЧИНКИ, ЛЯЛЕЧКИ і ІМАГО

(дорослої комахи). Їх личинки при цьому зовсім не схожі на дорослих

тварин: вони нерідко червоподібні, позбавлені складний очей,

видимих зачатків крил, часто мають інший тип будови ротових

органів. Та й середовище існування в них також інше. Можуть вони

також мати і набір личиночних (тимчасових) органів, які не

притаманні для дорослих комах: черевні ніжки - в гусені метеликів,

павутинні залози - в тієї ж гусені, личинок ос.

Саме на стадії лялечки відбувається докорінна перебудова

організації тіла тварини. Комахи, що виходять з лялечки, вже

володіють всіма ознаками дорослої тварини: складними

(фасетковими) очима, крилами, трьома парами ніг тощо. І якщо

основними функціями личинки були живлення і ріст, то фаза імаго

(дорослої комахи) зайнята розселенням і розмноженням (чим

усувається боротьба за існування між дорослими тваринами та їх

нащадками).

Багато тварин замість відкладки яєць народжують личинок чи

цілком сформованих молодих тварин, що отримало назву

ЖИВОНАРОДЖЕННЯ (ВІВІПАРІЇ). Відбувається це тоді, коли

ембріональний розвиток починається ще у вивідних протоках статевої

системи самок. Вигодовування ембріону при цьому відбувається по-

різному. У деяких кісткових риб мальки розвивається у яєчниках, де

живиться його тканиною, яка руйнується і його виділеннями. У інших

живородних кісткових риб мальки також розвиваються у яєчниках,

але при цьому живляться іншими, дрібнішими, недорозвинутими

мальками.

Досить ефективною є здатність, яка виникла у різних тварин,

до затримки яйця, що розвивається, і ембріонів в організмі самки,

вигодовуючи їх за свій рахунок. В такому випадку кровоносна

система матері шляхом особливих анатомічних перетворень живить

малят так же успішно, як і тканини власного тіла. Подібні

пристосування трапляються у акул, скатів, кісткових риб, ссавців, а

іноді, навіть, у безхребетних тварин, наприклад, у скорпіонів. Але

найбільш відомі вони у плацентарних ссавців.

ПЛАЦЕНТА розвивається як загальний орган, який утворений

вистилкою матки материнського організму і оболонками плоду. Кров

матері і плоду пече у плаценті паралельно, розділена лише тонкими

стінками кровоносних судин (мал....). Саме тут відбувається обмін

поживними речовинами, газами, продуктами обміну речовин між

материнським організмом і організмом плода. При цьому тканина

плаценти є дуже активною, вона пропускає через себе велику кількість

крові і споживає багато кисню. Плацента - не тільки орган живлення,

виділення та дихання, але й важлива ендокринна залоза, яка

продукуючи велику кількість гормонів, проявляє суттєвий вплив на

організм як матері, так і плода.

Стан народжених малят у різних ссавців різний: пацючата,

наприклад, народжуються голими, сліпими і безпомічними, зате у

морської свинки новонароджені добре розвинуті, можуть ходити і

навіть їсти тверду їжу. Різна в них і вага тіла. Так, новонароджений у

білого ведмедя складає лише 0,1 % маси тіла матері, а у кажанів -

33%. Станом новонароджених обумовлений, також, і більший або

менший період вигодовування і турботи про нащадків, поки малюк не

зможе вести самостійний спосіб життя.

Глава 9. КООРДИНАЦІЯ ФУНКЦІЙ

Складний багатоклітинний організм тварини для ефективного

функціонування потребує механізми, які контролюють і координують

роботу клітин, тканин і органів, а також передають інформацію про їх

стан від одних частин організму до інших. Такий контроль і

координацію здійснюють дві дуже тісно пов’язані між собою системи

- НЕРВОВА і ЕНДОКРИННА, причому перша керує швидкими, але

нетривалими реакціями, а друга - повільними і тривалими.

9.1. НЕРВОВА СИСТЕМА

Для всіх багатоклітинних тварин (крім губок) характерна

наявність нервових клітин - НЕЙРОНІВ, які являють собою

структурну і функціональну одиницю нервової системи. Як і люба

клітина організму тварини, нейрон має ТІЛО, яке складається з ЯДРА

і ЦИТОПЛАЗМИ (мал....). Від тіла нервової клітини радіально

відходять два або більша кількість ВІДРОСТКІВ. Один з них -

АКСОН, звичайно тягнеться на досить значну відстань, інші (їх може

бути декілька) - ДЕНДРИТИ, - більш короткі і більш розгалужені

(нагадують крону дерева) (мал....). Аксони, об’єднавшись, утворюють

паралельні пучки волокон, або НЕРВОВІ СТОВБУРИ (нерви).

Достатньо великі, видимі неозброєним оком нервові стовбури

включають до себе сотні і навіть тисячі аксонів. Ці стовбури відають

скороченням м’язів, а також діяльністю інших ефекторів (наприклад,

слинних залоз, шлунка, серця тощо) або передають інформацію від

органів чуттів до різних частин тіла тварини.

Аксони, які складають основу помітних (видимих) нервових

стовбурів, звичайно тягнуться паралельно, причому кожен з них по

всій довжині оточений ОБКЛАДОЧНИМИ КЛІТИНАМИ (у

хребетних тварин їх часто називають ШВАННОВСЬКИМИ), або

НЕВРИЛЕМОЮ (мал....). В період ембріонального розвитку

хребетних аксон нервової клітини входить у заглиблення клітини

неврилеми. А повністю розвинутий аксон виглядає так, ніби по мірі

росту він обертався навколо осі і “намотував” на себе шари клітин

неврилеми, подібно до шарів рулету. Під неврилемою розташована

товста складна оболонка, яку називають МІЄЛІНОВОЮ

ОБОЛОНКОЮ. Вона складається з шарів жиру і білку, що

чергуються, і при достатній товщині обумовлює біле забарвлення

аксонів (див. мал....). Навіть в межах одного нервового стовбуру

довжина аксонів і товщина їх мієлінової оболонки можуть сильно

відрізнятись. Наприклад, деякі з аксонів, що йдуть від спинного мозку

до пальців великих ссавців, можуть досягати довжини двох і більше

метрів, і товщини від 0,2 до 50 мкм у діаметрі. Звичайно аксон має

однаковий діаметр по всій довжині, але поблизу закінчень часто

утворює більш тонкі гілочки. Тіла нервових клітин та їх дендрити

часто групуються у концентровану масу нервової тканини, яку

називають ГАНГЛІЄМ, або НЕРВОВИМ ВУЗЛОМ. Тісно зв’язані

групи гангліїв утворюють ЦЕНТРАЛЬНУ НЕРВОВУ СИСТЕМУ

(ЦНС). В гангліях закінчення аксонів контактують з тілами або

дендритами інших нейронів. Ці контакти, які називають

СИНАПСАМИ (мал....), грають надзвичайно важливу роль у

функціонуванні нервової системи. В районі синапсу оболонки

контактуючих клітин звичайно дещо потовщуються. У випадку, коли

аксон рухового нерву закінчується на м’язовій клітині, утворюється

особливий тип синапсу, який називають НЕРВОВО-М’ЯЗОВИМ

СПОЛУЧЕННЯМ.

Пучки мієлізованих аксонів зустрічаються також і у

центральній нервовій системі (ЦНС) хребетних тварин. Збираючись у

великі маси, вони надають таким ділянкам білого забарвлення. Тому

ці ділянки ЦНС хребетних називають БІЛОЮ РЕЧОВИНОЮ на

відміну від СІРОЇ РЕЧОВИНИ, яка утворюється переважно тілами і

дендритами нейронів. Колір, таким чином, вказує нам на наявність чи

відсутність мієліну.

В залежності від функцій, які вони виконують, нейрони

поділяються на ЧУТЛИВІ (або СЕНСОРНІ), РУХОВІ (або МОТОРНІ)

і ПРОМІЖНІ (або ВСТАВНІ).

9.2. ТИПИ НЕРВОВИХ СИСТЕМ БЕЗХРЕБЕТНИХ

ТВАРИН

Нервові клітини і нервова система, як така, вперше

з’являються у кишковопорожнинних. Це пов’язано з тим, що серед

нижчих багатоклітинних тварин вони вже досягли певного рівня

організації, а також з їх способом добування їжі. Кишковопорожнинні

- хижаки, а оволодіння здобиччю і проковтування її потребує

узгодженої роботи всіх клітин тіла, тобто дії тварини, як цілого.

Найбільш примітивна нервова система кишковопорожнинних -

ДИФУЗНА - складається з розкиданих по тілу тварини окремих

нервових клітин, які контактують між собою (мал....). Таким чином,

всі нервові клітини об’єднані в одне нервове сплетіння, яке охоплює

все тіло тварини. Така нервова система досить примітивна: в ній немає

поділу на центральну і периферійну частини, немає довгих провідних

шляхів, які складаються тільки з одних відростків тощо. Така сітка

проводить подразнення по всіх напрямках від нейрона до нейрона. Так

як кожен з них пов’язаний і з руховими клітинами, то хвиля

збудження з будь-якої частини тіла розповсюджується далі і

супроводжується хвилею м’язових скорочень.

Тим не менш вже у типі кишковопорожнинних намічається

тенденція до концентрації нервових клітин в області ротового диска, а

у коралових полипів ще й у підошві. У медуз утворюються нервові

згущення по краях парасольки, а у певних місцях кільцевого згущення

- ще й скупчення нервових клітин - ганглії.

Подальшим кроком концентрації нервових елементів і

ускладнення нервових систем серед тварин є ОРТОГОН - прямокутна

решітка з поздовжніх і кільцевих стовбурів у нижчих червів. Еволюція

ортогона йде у сторону зменшення кількості стовбурів при зміщенні

все більшої кількості нервових клітин у мозок. Цей процес називають

гангліонізацією. Він сприяє інтеграції організму в єдине ціле.

Поряд з цим поступово формується МОЗОК. У плоских червів

він може утворюватись двояко: або за рахунок потовщення одного з

перших кілець ортогону, або за рахунок скупчення нервових клітин на

передньому кінці тіла у товщі паренхіми.

Такий же тип нервової системи характерний для цілого ряду

безхребетних тварин, зокрема для круглих червів. Мабуть, ортогон

слід вважати також вихідним типом нервової системи молюсків і

кільчастих червів, оскільки личинки останніх мають близьку до нього

будову нервової системи.

У більшості сучасних молюсків нервова система спрощена і їх

мозок розвинутий слабко (за виключенням головоногих молюсків -

кальмарів, восьминогів). Всі клітини їх центрального нервового

апарату збираються у компактні, чіткі ганглії (вузли), що з’єднані

нервами (мал....).

У кільчастих червів центральний нервовий апарат складається

з мозку, або НАДГЛОТКОВОГО нервового вузла, навкологлоткових

нервів та пари нервових стовбурів, які розташовані під кишкою і

поєднані з допомогою поперечними перетяжками (мал....). У

більшості кільчастих червів нервові стовбури повністю

гангліонізовані, причому у типовому випадку у кожному сегменті тіла

утворюється по одній парі гангліїв, яка при цьому і іннервує його.

У примітивних кольчеців черевні стовбури широко

розставлені і поєднані довгими поперечними відростками так, що

утворюється “ДРАБИНЧАСТА НЕРВОВА СИСТЕМА”. У більшості

ж відбувається вкорочення відростків і зближення стовбурів, що веде

до їх зливання. При цьому ЦНС набуває вигляду ланцюжка. Тому її і

називають ЧЕРЕВНИМ НЕРВОВИМ ЛАНЦЮГОМ.

Подібний тип нервової системи зустрічається і у

членистоногих. Він лежить глибоко всередині тіла і також складається

з мозку, навкологлоткових нервових стовбурів і черевного нервового

ланцюжка (мал....), але в них до складу мозку включаються ще й пара

черевних гангліїв, які утворюють задній відділ мозку.

На відміну від кільчастих червів у членистоногих широке

розповсюдження отримує концентрація черевного нервового

ланцюжка за рахунок укорочення поперечних відростків і злиття

гангліїв. У ряді випадків, наприклад, у раків і комах, ганглії

концентруються лише у голові й грудях, а іннервація черевця в них

здійснюється за рахунок довгих периферійних нервів (мал....).

У комах особливої складності досягає головний мозок

(надглотковий ганглій). Він складається з трьох гангліїв, які злились.

Перший з них (ПРОТОЦЕРЕБРУМ) є найбільш розвинутим. У ньому

є декілька центрів, з яких найбільший розвиток отримала пара

стовбурових, або грибоподібних тіл. Їх вважають найвищим

асоціативним і координуючим центром нервової системи комах. З цим

відділом пов’язана і пара дуже великих і складних зорових часток, які

іннервують складні фасеткові очі. Друга частина

(ДЕЙТЕРОЦЕРЕБРУМ) іннервує вусики, а третя

(ТРИТОЦЕРЕБРУМ) - верхню губу.

Підглотковий же нервовий вузол іннервує ротові органи і

передній відділ кишечнику. Він також являє собою результат злиття

трьох гангліїв.

Така концентрація нервової системи вищих груп комах

покращує нервове управління організмом в цілому і сприяє

загальному підвищенню їх організації, а отже - кращому

пристосуванню їх до умов навколишнього середовища.

9.3. НЕРВОВА СИСТЕМА ХРЕБЕТНИХ ТВАРИН

У хребетних тварин центральна нервова система побудована

зовсім по іншому плану. Їх єдиний нервовий тяж має всередині

порожнину і розташований на спинній стороні над травною системою.

Передня частина їх центральної нервової системи лежить у головному

відділі тіла і називається ГОЛОВНИМ МОЗКОМ, а його продовження

у шийному, тулубовому і хвостовому відділах - СПИННИМ

МОЗКОМ. При цьому вісьовий скелет - ланцюжок хребців і череп -

оточують і захищають центральну нервову систему і органи чуттів.

СПИННОМОЗКОВИЙ КАНАЛ, який проходить всередині спинного

мозку, має своє продовження і у головному мозку - у ШЛУНОЧКАХ

ГОЛОВНОГО МОЗКУ. Всі ці порожнини заповнені

СПИННОМОЗКОВОЮ РІДИНОЮ, яка за складом схожа на лімфу і

продукується спеціалізованою капілярною системою, котра

розташована у стінках деяких шлуночків головного мозку.

Тіло хребетних тварин також сегментовано, хоч і не так

виразно, як тіло кільчастих червів або членистоногих. Ця сегментація

виражається у тому, що від СПИННОГО МОЗКУ через отвори у