Сердюк В.О. Основи анатомії та фізіології тварин. Навчальний посібник для учнів та вчителів

Подождите немного. Документ загружается.

50 махів на секунду. Швидкі рухи крил комах (до декількох сотень

махів на секунду) забезпечується особливим типом м’язової тканини.

Ці м’язи, які називають ФІБРИЛЯРНИМИ, пов’язані з грузом, який

має пружні і інерційні властивості і представлений у комах крилами і

хітиновим панциром (їх зовнішнім скелетом).

Окремі волокна поперечносмугастих м’язів скорочуються

однозначно - або повністю, або зовсім не скорочуються. Ця реакція за

принципом “все або нічого” є результатом такої будови волокна, яка

забезпечує його повне скорочення кожного разу, коли воно отримує

відповідний стимул від нервової клітини. М’яз в цілому, оскільки він

складається з багатьох окремих м’язових волокон, має велику

кількість ступенів скорочення. Кожне волокно керується принципом

“все або нічого”, але скорочуються вони не одночасно. М’язи

звичайно групуються у ПУЧКИ (мал. 9), які мають в різних м’язах

різну величину. Кожна така група може скорочуватись самостійно.

Тому вони і здатні як до слабких рухів, так і до дуже енергійних,

сильних, як, наприклад, працюють м’язи нашої руки.

3.4. ЛОКОМОЦІЯ

Тварина в цілому пересувається аж ніяк не за рахунок

безладного скорочення різних угрупувань м’язових клітин. М’язова

активність координується нервовою системою і ця координація

забезпечує узгоджену роботу м’язів, і як наслідок, пересування

тварини. Ця координація є дуже важливою, оскільки однією з

важливих особливостей м’язових клітин є їх здатність розвивати

зусилля в одному напрямку - в напрямку скорочення. Але м’яз, який

скоротився, не в змозі себе розтягнути. Тому для переміщення у

просторі і виконання різних рухів необхідна, майже завжди, участь

двох і більше м’язів. Робота таких м’язів визначається особливою

будовою скелета таким чином, що скорочення одних м’язів

урівноважується скороченням інших. М’язи, які працюють таким

чином звичайно називають АНТАГОНІСТАМИ (тобто м’язами

протилежної дії).

Типовим прикладом м’язів-антагоністів можуть слугувати

м’язи кінцівок хребетних тварин чи членистоногих (мал. 10). Майже

кожен суглоб в кінцівках хребетного або членистоногого згинається

під дією одного чи декількох М’ЯЗІВ-ЗГИНАЧІВ, і розгинається або

виправляється завдяки одному чи декільком М’ЯЗАМ-

РОЗГИНАЧАМ. Таке поєднання розчленованого скелета і

диференційованих м’язів, характерне для хребетних та членистоногих,

і лежить в основі точних і повторно відтворюваних рухів, які

дозволяють цим тваринам виробляти дуже складні форми поведінки.

Згиначі і розгиначі звичайно працюють одноразово, чим досягається

дуже тонка проробка рухів і зусиль. Крім того, стимуляція цих м’язів

нервовою системою здійснюється способом автоматичної координації

таким чином, що при скороченні однієї групи м’язів подавляється

активність і відбувається часткове розслаблення іншої. Антагонізм

м’язів - це не безладна протидія, а навпаки, скоординований механізм,

при якому обидва члени кожної пари підтримують необхідний тонус, і

якщо один розслаблюється, то інший скорочується і викликає рух

суглоба.

В деяких випадках скороченню одних м’язів протидіють не

м’язи-антагоністи, а пружність еластичної сполучної тканини.

Складним варіантом такого роду є м’язи кристалика ока ссавців.

Іншим прикладом “пружного” антагонізму є замок черепашки

двостулкового молюска і стінка тіла круглих червів (нематод).

У багатьох тварин стінка тіла, стінка кишкового тракту і інших

трубчастих органів містить два шари м’язів. У хребетних це, як

правило, гладенькі м’язи. Один з цих шарів має кільцеві волокна,

скорочення яких звужує отвір трубки або стискує її вміст. Волокна

іншого шару лежать поздовжньо, під прямим кутом до кільцевих

волокон, і паралельно до осі трубки. При скороченні цих волокон

трубчастий орган вкорочується і потовщується. Така будова

характерна для стінки тіла кишковопорожнинних, кільчастих червів і

кишкового тракту більш високо організованих тварин. Чергування і

координація скорочень кільцевих і поздовжніх м’язів по різному

змінює форму порожнини трубки. Наприклад, хвиля скорочень

кільцевих м’язів може повільно переміщуватись вдовж трубки, і цей

процес, який називають ПЕРИСТАЛЬТИКОЮ, викликає пересування

вмісту трубки в одному напрямку.

Коли замкнену порожнину трубчастого органу або м’якотілої

тварини оточують кільцеві і поздовжні м’язи, всі вони є взаємно

антагоністичними. І оскільки об’єм порожнини не може зменшитись,

то скорочення одних м’язів обов’язково викликає розтягнення інших.

Таку організацію м’язів-антагоністів звичайно називають

ГІДРОСТАТИЧНИМ СКЕЛЕТОМ. Яскравим прикладом тварини, яка

має такий гідростатичний скелет, є дощовий черв’як: скорочення

м’язів стінки його тіла може забезпечити йому пересування навіть за

відсутності такого характерного для інших тварин міцного скелету.

Гідростатичний скелет зустрічається і у тварин, які мають і твердий

скелет. Трубчасті ніжки голкошкірих, наприклад, працюють за цим

принципом.

Є ще й інші м’язи, для яких характерний складний характер

розташування окремих волокон та їх груп. Серед них особливо

наглядними прикладами є язик людини, ноги двостулкових молюсків

та равликів. Ці органи, які складаються з м’язової та сполучної

тканини, можуть приймати саму різноманітну форму за рахунок

вибіркового скорочення м’язових волокон, що окремо іннервуються, і

які зорієнтовані у різних напрямках.

3.5. ЕЛЕКТРИЧНІ ОРГАНИ

Своєрідним похідним поперечносмугастих м’язів є

ЕЛЕКТРИЧНІ ОРГАНИ деяких риб (електричного ската,

електричного вугря, електричного сома і деяких інших) (мал. 11).

Вони складаються з видозмінених м’язових волокон (ЕЛЕКТРИЧНИХ

ПЛАСТИНОК), які злилися у ЕЛЕКТРИЧНІ БАТАРЕЇ (мал. 12), що

нагадують стовпчики монет. Ці батареї оточені драглистою

сполучною тканиною і щільною сполучнотканною оболонкою

(ізолятором), причому декілька розташованих поряд батарей об’єднані

разом. У електричного вугря, наприклад, нараховується біля 6-10

тисяч комірок у кожній батареї і біля 60 батарей на кожній стороні

тіла. В цілому електричні органи цієї риби складають біля 40 %

загального об’єму тіла. У кожної електричної пластини сторона, що

інервована, звичайно буває досить гладенькою, а протилежна - сильно

зморшкуватою. Всі інервовані поверхні зорієнтовані в них в одному

напрямку. При стимуляції кожної електричної пластини в ній виникає

потенціал біля 150 мілівольт. Коли ж відбувається одночасна

стимуляція всіх однаково орієнтованих пластин у батареї, вони діють

як послідовно з’єднані електричні елементи, тобто їх напруга

сумується. І якщо свій заряд поєднують 6 000 електричних пластин,

кожна з яких генерує потенціал у 150 мілівольт, то вони разом здатні

розвинути напругу у 900 вольт. Однак безпосередні вимірювання,

проведенні на електричному вугрі, показали, що його електричні

органи розвивають напругу у 600 вольт.

Функції електричних органів були з’ясовані досить недавно.

Електричний вугор використовує свій великий заряд для оглушення

жертв і захисту від хижаків. Електричний сом, мабуть, розряджається

лише відчуваючи дотик або від переляку, а коли розрядиться,

поспішає сховатися. Його заряд слугує йому захистом від хижаків.

Електричні органи оточують все його тіло наче ковдра (мал.11). Ну а

деяким прісноводним рибам (морміри, риба-ніж, гімнарх) їх

електричні органи слугують для орієнтації у просторі. Ці риби, як

правило, живуть у каламутних річках, де видимість обмежена, або

ведуть нічний спосіб життя. Генеруючи навколо себе слабке

електричне поле, вони визначають присутність поряд з ними об’єктів з

різною електропровідністю (живі організми тощо). Вірогідно, що ця

система частково замінює їм зір, оскільки багато з цих електричних

риб мають слабко розвинуті або рудиментарні очі. Органи чуттів цієї

своєрідної системи ЕЛЕКТРОЛОКАЦІЇ являють собою видозмінені

органи бокової лінії.

Глава 4. ТРАВНА СИСТЕМА

Для здійснення любого роду діяльності, чи то переміщення

тіла у просторі, чи генерування електричного струму, організму

необхідна ЕНЕРГІЯ. Цю енергію він може отримати лише вживаючи

певну кількість їжі. Крім того, з їжею до організму тварини

поступають будівельні блоки, з яких будується її тіло, а також такі

вкрай важливі для організму речовини, як вітаміни і неорганічні

сполуки. Але для того, щоб здобути енергію та будівельні блоки з їжі,

необхідно спочатку знайти її, схопити, перетравити і засвоїти.

4.1. СПОСОБИ ЗДОБУВАННЯ ЇЖІ

Все різноманіття способів здобування їжі можна звести до

декількох типів.

В самому простому випадку поживні речовини поступають до

організму тварини через зовнішні покриви. Такий тип живлення

називають ПАРЕНТЕРАЛЬНИМ. Він властивий багатьом внутрішнім

паразитам - одноклітинним, стьожковим червам, деяким сапрофагам

(тваринам, які живуть у органічних рештках, що розкладаються).

Який-небудь солітер, що паразитує у тонкому кишечнику тварини або

людини, всмоктуючи через волосоподібні вирости свого шкірного

покриву вже підготовлену їжу, робить це так само, як це робить стінка

кишечнику самого господаря. При цьому тварина-господар сама

виконує всю роботу, пов’язану з добуванням і переробкою їжі. У

зв’язку з цим у паразитичних стьожкових червів відбулося зникнення

власної травної системи - в них немає кишечнику.

Форми самостійного живлення достатньо різноманітні. Ряд

тварин ковтає пісок, мул, грунт, які потім проходять через кишечник.

Поживні речовини при цьому засвоюються організмом, а

неперетравлені рештки (в основному мінеральні речовини)

викидаються через анальний отвір назовні. Так живляться добре всім

відомі дощові черв’яки, а також деякі морські тварини - голотурії, або

морські огірки.

Багато тварин, що живуть у воді, за способом живлення

відносяться до ФІЛЬТРАТОРІВ. В них є різноманітні пристосування

для створення току води у напрямку ротового отвору. З водою до них

поступає і їжа, звичайно ж, маленьких розмірів. Прикладом

фільтратора може слугувати інфузорія-туфелька. За принципом

фільтрації живляться і двостулкові молюски (перлівниці, беззубки).

По боках рота вони мають ротові лопаті, що вкриті війками, які й

підганяють поживні частинки до ротового отвору. Такими ж

фільтраторами є і губки, багато ракоподібних і кільчасті черви.

Необхідно відмітити, що тварини-фільтратори відіграють велику

позитивну роль у водоймах. Вони є потужним фактором природної

очистки водойм.

Всі розглянуті вище способи добування їжі можна віднести до

пасивних форм живлення. Але велика кількість тварин активно веде

пошук їжі. При цьому тварина повинна не тільки знайти, а й захопити

їжу.

За способами живлення всіх тварин можна поділити на дві

інші групи: РОСЛИНОЇДНИХ та М’ЯСОЇДНИХ, хоч деякі тварини

можуть одночасно відноситись і до тих і до інших (наприклад, єнот,

ведмідь, тарган і людина). Рослиноїдні тварини демонструють велике

різноманіття пристосувань, які становлять великий інтерес у зв’язку зі

своїми структурними і функціональними перебудовами. Одні з них

харчуються лише мікроорганізмами - бактеріями, водоростями,

грибами. Інші спеціалізуються на живленні листками, корою,

деревиною, фруктами, насінням, квітами, пилком або корінням вищих

рослин, причому у деяких випадках об’єктом живлення може бути

лише один якийсь вид або рід рослин. Наприклад, коала - сумчастий

ведмідь Австралії - живиться виключно листками евкаліптів. Личинки

багатьох комах, особливо гусінь, також живляться, як правило, на

одній якійсь рослині. Треті тварини, наприклад попелиці, деякі комарі

й клопи, спеціалізуються на живленні соками рослин. Четверті ж є

паразитами і проводять частину або майже все життя в живих

тканинах рослин, нерідко викликаючи на них пухлини, які називають

ГАЛАМИ.

Правда і рослини також виробили своєрідні пристосування для

того, щоб експлуатувати тварин, що на них живляться. Взяти хоча б,

наприклад, рослини, які використовують для свого перехресного

запилення бджіл, метеликів, птахів (колібрі, нектарниць), кажанів,

відкупаючись від них нектаром, пилком, а іноді, навіть пелюстками

квіток. Нерідко у ролі розповсюджувачів насіння виступає тварина,

яка живиться плодами цих рослин. Рослини виробили також, завдяки

еволюції, і захисні пристосування, направлені проти їх споживачів:

колючки, кремнієві включення у листках, які руйнують зуби жуйних

тварин, неприємні запахи, токсичні речовини тощо.

Не менш пластичні у своїй діяльності і адаптаціях і м’ясоїдні

тварини. Майже для кожної тварини існує один або декілька хижаків.

Одні з них високоспеціалізовані, як, наприклад, змії, що живляться

яйцями птахів. Інші їдять лише окремі частини своїх жертв. Багато

тварин ссуть кров і м’які тканини жертви.

Але є тварини, яких не можна віднести ні до рослиноїдних, ні

до хижаків. Наприклад, платтяна міль живиться пір’ям і хутром,

воскова міль - бджолиним воском. Багато тварин є КОПРОФАГАМИ,

які живляться фекаліями інших тварин; є такі, що живуть за рахунок

рослинних рештків, що розкладаються (ДЕТРИТОФАГИ). Існує, крім

того ще й досить велика кількість внутрішніх і зовнішніх

ПАРАЗИТІВ, пристосованих до життя у самих різноманітних умовах

(на шкірі, у пір’ї, але частіше - у крові і кишечнику інших тварин).

Деякі з паразитів здатні, навіть, цілком з’їсти свого господаря.

Особливо часто це зустрічається у комах.

Зовсім не рідкість, коли у тварин з фазами життєвого циклу,

що чередуються, для кожної стадії властивий окремий вид їжі.

Наприклад, пуголовки жаб рослиноїдні, тоді як дорослі особини -

м’ясоїдні. Такий розподіл їжі не тільки зменшує напругу конкурентної

боротьби між дорослими тваринами та їх нащадками, а й сприяє

оптимальному підбору корму, необхідного для розвитку і росту

організму.

Немає нічого дивовижного у тому, що тварини виробляють

захисні пристосування від хижаків і паразитів. Ці пристосування дуже

різноманітні і тому їх краще всього поділити за типами поведінкового,

структурного і фізіологічного захисту. Одні тварини активно

уникають зустрічей зі своїми ворогами, використовуючи для цього

спеціалізовані органи чуттів, інші - створюють захисні споруди,

сховища чи інші засоби бар’єрного захисту. Другі - застосовують різні

типи маскування. У цьому сенсі дуже цікавим є маскування у комах,

яке захищає їх від птахів. Треті - мають отруйні залози і

відштовхуючий запах. А четверті ж просто покладаються на високу

плодючість, тобто на дуже велику кількість своїх нащадків, яких вони

народжують.

4.2. ОРГАНИ ТРАВЛЕННЯ

Поживні речовини, які захвачені і проковтнуті твариною,

розщеплюються в органах травлення, а продукти розкладу проходять

через мембрани клітин, що їх оточують. При цьому розрізняють два

основних типа травлення: ВНУТРІШНЬОКЛІТИННЕ і

ПОЗАКЛІТИННЕ.

Внутрішньоклітинне травлення характерне для багатьох

найпростіших (наприклад, амеб і інфузорій-туфелек). Поглинаючи

маленькі часточки їжі, вони оточують їх схожою на клітинну

оболонку мембраною, утворюючи, таким чином, ТРАВНІ ВАКУОЛІ, і

затримуючі ці часточки у цитоплазмі. При цьому саме

внутрішньоклітинне перетравлення їжі звичайно відбувається у самій

травній вакуолі або у лізосомах клітин. Таке обособлення органел

клітини попереджує її самоперетравлення.

Схожий на вище згаданий тип захоплення їжі проходить і в

організмі багатоклітинних тварин. У кишковопорожнинних і ряду

інших безхребетних тварин, наприклад, клітини можуть покидати

стінку травної порожнини, включитись до її вмісту і там захоплювати

поживні часточки їжі. Потім вони повертаються до складу тканин

стінки тіла, рухаються серед цих клітин, і, вірогідно, віддають деякі

продукти травлення сусіднім клітинам. Ці блукаючі клітини дуже

схожі на звичайних найпростіших - амеб, котрі також постійно

змінюють форму свого тіла, утворюючі ложноніжки, за це ці клітини

звуть АМЕБОЦИТАМИ. І в нашому тілі і в тілах інших тварин є

клітини подібного типу. Вони циркулюють у крові та тканевій рідині,

пересуваючись по міжклітинних проміжках, захоплюючи по шляху

такі інородні тіла, як бактерії. Ці клітини називають ФАГОЦИТАМИ

(до них відносяться білі кров’яні тільця - ЛЕЙКОЦИТИ) і вони є

частиною захисної системи організму.

Процеси позаклітинного травлення і наступного всмоктування

поживних речовини відбуваються у багатоклітинних організмів у

різних частинах ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ. Причому

основні етапи цього процесу однакові і для травної вакуолі амеби, або

інфузорії, і для кишечнику багатоклітинних організмів. Ці етапи

досить детально вивчені у багатьох тварин, однак, краще всього

розглянути їх на прикладі тих багатоклітинних тварин, у яких

розподіл праці призвів до розміщення основних процесів травлення у

різних частинах шлунково-кишкового тракту.

Травний тракт тварин, більш високо організованих, ніж плоскі

черви, має вигляд трубки, яка на передньому кінці тіла відкривається

РОТОВИМ ОТВОРОМ, а на задньому кінці - закінчується

АНАЛЬНИМ ОТВОРОМ, через який з організму видаляються

неперетравлені залишки їжі. Очевидно, ефективність процесу

травлення підвищується тоді, коли він поділений на послідовні стадії,

що змінюють одна одну, і кожну з яких здійснює один який-небудь

орган, що спеціалізований для виконання окремої функції. Тому

трубчасту травну систему багатоклітинних тварин і поділяють на три

послідовно розташованих відділи: ПЕРЕДНІЙ, СЕРЕДНІЙ і ЗАДНІЙ.

До переднього відносяться ГЛОТКА, СТРАВОХІД і ШЛУНОК, до

середнього - ТОНКА КИШКА, а до заднього - ТОВСТА КИШКА.

4.3. РОЗПОДІЛ ФУНКЦІЙ У КИШКОВОМУ ТРАКТІ

Першим відділом травного тракту є ротова порожнина з більш-

менш спеціалізованим ротовим апаратом. Вже у хижих плоских червів

(планарій) є ротовий хоботок, що здатний витягатися для захоплення

здобичі. У багатьох круглих червів (нематод) і п’явок вхід до ротового

отвору має гострі зубці. У ротовій порожнині молюсків (крім

двостулкових) є своєрідна “терка” - РАДУЛЯ (мал.12), з допомогою

якої молюски зіскрібають рослинну плівку, що розташована на

поверхні підводних предметів або тканини листків рослин. Цією ж

теркою користуються і хижі молюски, які нападають на собі подібних,

протираючи отвори в їх черепашках, щоб дістатися до м’яких тканин

жертви. Інші молюски (деревоточці і каменеточці) просвердлюють,

користуючись радулою, ходи у деревині або каменях, руйнуючи

підводну частину дерев’яних суден і портові споруди. Слід додати

також, що цьому механічному свердлінню сприяє і хімічне

розчинення тіла жертви з допомогою секрету ротових залоз.

У членистоногих, особливо комах, ротовий отвір оточений

складними придатками, які мають вигляд твердих зубців або стилетів.

Ці багаточисельні придатки (мал.13) пристосовані до схоплення та

утримання здобичі, подрібнення тваринної або рослинної їжі.

Особлива модифікація ротових придатків дозволяє багатьом комахам

проколювати епідерміс листків рослин або шкірні покриви інших

тварин та живитися рідкою їжею - клітинним соком або кров’ю.

Хребетні тварини також мають великий і різноманітний набір

структур, пристосованих для схоплення та подрібнення їжі. Частіш за

все це - зуби.

Риби, наприклад, мають різноманітні за формою та розмірам

зуби, що розміщені на всіх кістках, які оточують ротову порожнину.

Більшість риб користується зубами тільки для схоплення, а не для

подрібнення здобичі, але акули та не менш відомі хижаки піраньї

відривають своїми гострими зубами шматки м’яса з тіла своїх жертв і

потім, не пережовуючи, ковтають. Зуби у риб мають однакову будову

і тому звуться недиференційованими, або гомодонтними.

Подібні ж гомодонтні зуби мають і плазуни, за виключенням

черепах, у яких зуби взагалі відсутні. Відсутні зуби, як вам добре

відомо, і у птахів. Їх роговий дзьоб може лише розривати або

розколювати їжу на шматки.

Найбільш складні зуби мають ссавці. Зуби у більшості з них

підрозділяються на РІЗЦІ, ІКЛА, ПЕРЕДКОРІННІ та КОРІННІ або

кутні (тобто є диференційованими, або гетеродонтними). Зуби ці

розташовані на певних кістках, що оточують ротову порожнину.

Причому для кожного ряду звірів характерна своя, певна кількість

зубів. Лише у зубатих китів (дельфінів і кашалотів) вторинно

утворилась велика кількість гомодонтних зубів.

Зуб хребетної тварини має КОРОНКУ, ШИЙКУ і КОРІНЬ, що

сидить і кістці. Основна маса зубу складається з ДЕНТИНА. Коронка

зуба вкрита зверху шаром зубної ЕМАЛІ (яка збагачена вапном) і

тонким шаром органічної речовини - ЗУБНОЮ КУТИКУЛОЮ. В

середині зуба є порожнина - ПУЛЬПА, до якої входять кровоносні

судини і нерви (мал.14).

У нижчих хребетних на протязі життя зуби не один раз

змінюються, а от у ссавців спостерігається лише дві послідовні зубні

системи - молочна та постійна. У сумчастих ссавців зміна зубів взагалі

відсутня.

Таким чином, структури ротової порожнини у тварин

виконують функції механічного подрібнення їжі. Цьому сприяє й

окаймління країв рота шкірно-м’язовими зморшками - губами,

особливо розвинутими та рухливими у ссавців, та наявність у багатьох

хребетних у ротовій порожнині язика (зроговівшего у плазунів та

птахів, м’язистого і дуже рухливого у ссавців).

У ротовій порожнині починається і хімічна обробка їжі з

допомогою секретів СЛИННИХ залоз, протоки яких відкриваються до

цієї порожнини. З усіх хребетних їх немає тільки у риб. В ряді

випадків хімічна обробка їжі здійснюється за рахунок відригування

травних соків кишечнику. Секрет слинних залоз - СЛИНА - являє

собою слизову рідину, яка містить речовини, що перетравлюють

крохмаль. Такі речовини, що розщеплюють (перетравлюють) різні

компоненти їжі, називають ФЕРМЕНТАМИ. У кровососних

безхребетних тварин (п’явок, комарів, деяких мух) слина містить

речовини, які запобігають зсіданню крові. Функції слинних залоз у

гусені метеликів трохи інші. Вони перетворені на прядильні залози і

виділяють секрет, що застигає на повітрі. З цих шовковистих ниток

гусінь пряде свої кокони. У змій слинні залози частково

перетворились на отруйні, а у птахів іноді виділяють особливу

цементуючу речовину, яка застосовується ними при будуванні гнізд.

А гнізда стрижів-саланганів, які живуть у Південно-Східній Азії,

повністю зроблені з слини. Як наслідок, кількість слини, що

виділяється, може бути різною : у корови до 60 літрів на день при

харчуванні сіном, наприклад (для порівняння: у людини на добу

виділяється лише не більше 1 л).

Серед безхребетних тварин відомі випадки, коли їжа повністю

або частково перетравлюється ще до її потрапляння до ротової

порожнини. Хижі жуки, а також павуки прокушують або проколюють

шкірні покриви своєї жертви, вводять до її тіла травні речовини

(ферменти) і лише потім висисають розріджений вміст жертви. Таке

травлення називають ПОЗАКИШКОВИМ.

З ротової порожнини через ГЛОТКУ їжа, яка вже механічно

подрібнена і оброблена слиною, поступає у СТРАВОХІД. При цьому у

хордових тварин вже в період ембріонального розвитку глотка

утворює бокові вип’ячування або отвори. У форм, що живуть у воді,

до цього відрізку травного тракту поступає вода і через бокові отвори

виділяється назовні. Стінки цих отворів (щілин) містять велику