Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

2 Роздiл. Грошовий обіг і грошова маса

внутрішній ринок, на який би переважно й працював вітчизняний то-

варовиробник, і зменшити відкритість економіки до відповідних рівнів,

щоб не мати такої глобальної залежності від кон’юнктури світового рин-

ку, як сьогодні. Для вирішення цих завдань стратегічна політика у сфері

балансування грошових потоків повинна передбачати такі напрямки:

– По-перше, необхідно забезпечити посилення грошового пото-

ку, який формується внаслідок продажу ресурсів сімейними

господарствами (потік 1). Це автоматично збільшить доходи

населення і в процесі розподілу національного доходу збіль-

шить потік грошей від сімейних господарств на ринок товарів,

бо попит є функцією доходу. Одночасно це приведе до зрос-

тання заощаджень. І хоч вони залежать перш за все від рівня

відсоткової ставки, проте й зростання доходів є дуже важли-

вим чинником. Унаслідок збільшення платоспроможного по-

питу на товари та послуги стимулюватиметься вітчизняний

виробник, який посилить свою орієнтацію на внутрішній ри-

нок. Водночас збільшення притоку заощаджень на фінансовий

ринок сприятиме зниженню кредитної ставки і посиленню ін-

вестиційної складової в механізмі суспільного відтворення.

Досягнення ефекту збільшення грошового потоку між суб’єк тами

ринку ресурсів і сімейними господарствами може бути забезпечене за

рахунок ліквідації великої заборгованості із заробітної плати (на по-

чаток 2010 р. це 1,7 млрд грн), законодавчого підвищення мінімаль-

ної заробітної плати і створення умов для дійсно ринкової організації

продажу тих ресурсів, якими володіє сімейне господарство.

Деякі заходи в цьому напрямку зроблено. Так, за останні роки за-

боргованість зі заробітної плати суттєво зменшилася з 6,7 до 1,7 млрд.

грн. Зросла орендна плата власників землі. Якщо в 2000 р. селяни

отримали за оренду землі 1,7 млрд грн, то в 2009 р. вже 4,2 млрд. грн.

Варто підкреслити, що це було пов’я зано не тільки з поступовим

зростанням урожаю зернових, але й з діями влади, яка, організуючи

видачу державних актів на землю протягом 2001—2002 рр., поставила

за обов’язкову умову переукладення вже складених раніше угод про

оренду землі і встановила нижню межу орендної плати 1,5 % від її

вартості. Ці дії щодо захисту інтересів 7 млн нових дрібних власників

землі, які до цього, по суті, не мали досвіду ринкових відносин, стали

своєчасними. Вони продемонстрували той факт, що при добре про-

думаній стратегії розвитку суспільства можна навіть в умовах пере-

хідної економіки знаходити можливості для кардинальних рішень у

сфері балансування грошових потоків.

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

Проте головним ресурсом, яким володіють сімейні господарства,

виступає робоча сила. Цей товар в Україні коштує дуже дешево по-

рівняно з розвиненими країнами. У витратах на вироблену продук-

цію частка заробітної плати в Україні сягає всього 10—15 %, у той

час, як у більшості розвинених країн вона становить до 60 %, а в

окремих країнах навіть і більше. У цьому надважливому стратегіч-

ному напрямку зроблено за попередні роки дуже мало. На початок

2010 р. мінімальна заробітна плата становила всього 862 грн., що

тільки дорівнює прожитковому мінімуму для працездатних. На кі-

нець 2010 р. урядом заплановано підвищити мінімальну заробітну

плату. При цьому буде переглянуто і сам рівень прожиткового міні-

муму дані про який відповідно до уже прийнятого ще в 2008 р. Зако-

ну України будуть оприлюднюватись щомісяця. Ця стратегічно важ-

лива проблема залишається нерозв’язаною і хоч вона непроста, бо

збільшення потоку грошей до домашнього господарства за рахунок

суттєвого зростання заробітної плати зробить продукцію експорту

більш витратною й призведе до зменшення відповідного грошового

потоку, — її треба вирішувати і чим скоріше, тим краще. В кінці 2010

р. мінімальна заробітна плата відповідно до прийнятого бюджету

складає 922 грн., що буде дорівнювати прожитковому мінімуму для

працездатних.

По-друге, в Україні для здійснення структурної перебудови еко-

номіки, а це надзвичайне, і, по суті, доленосне для нашої економіки

завдання, необхідно збалансувати фінансово-кредитні потоки і, пере-

дусім, ті, що представлені податками. Зменшення податкового тиску

збільшить кошти підприємств, тобто ту частину грошового потоку,

який надходить до фірм від реалізації своєї продукції і який залиша-

ється після сплати податків, перетворюючись у потік грошей, з яки-

ми підприємство виходить на ринок ресурсів. Це суттєво збільшить

можливості підприємств у їх технічному переоснащенні.

Саме збільшення коштів, що залишаються на підприємстві з їх ви-

торгу за рахунок зменшення податків, ще не призведе до автоматич-

ної і тим більше швидкої структурної перебудови. Ця зміна в грошо-

вому обігу має бути підкріплена науково обґрунтованою, виваженою

і, що немаловажно, зрозумілою кожному суб’єк ту суспільного вироб-

ництва програмою структурної перебудови народного господарства.

До цієї програми слід додати чітко розроблений механізм її реалізації

і тільки тоді можна мати надію на позитивне вирішення цього страте-

гічного для нашої держави завдання.

2 Роздiл. Грошовий обіг і грошова маса

Реалізація завдання щодо структурної перебудови економіки, як

воно може бути вирішено в напрямку зміни співвідношення грошо-

вих потоків, іде дуже повільно, а часто і просто тупцює на одному міс-

ці. Так, у державі на початок 2010 року ще не прийнято податкового

кодексу. Ключові питання цього кодексу, а саме: зменшення кількості

податків, зниження їх ставки, упорядкування всієї системи податків

у бік створення чіткої системи зрозумілих, таких, що не вступають у

протиріччя з іншими законодавчими актами, обов’язкових платежів

на користь держави — це все ще завдання майбутнього.

По-третє, в Україні сьогодні співвідношення внутрішнього й зо-

внішнього ринків з огляду на їх значення для всього суспільного від-

творення не є оптимальним. Більше того, занадто висока відкритість

економіки, а вона в 2010 р. склала біля 40 %, є не тільки невигідною,

але й загрозливою для економічної безпеки держави. Це пов’язано з

тим, що такий рівень відкритості економіки робить її значною мірою

заручницею кон’юнктури світового ринку. В Україні ця ситуація є

відчутною протягом усього попереднього періоду існування її як не-

залежної держави. Досить сказати, що більше третини валютних над-

ходжень у державу здійснюється за рахунок продажу продукції нашої

металургійної промисловості. Це робить вразливим фінансову ситуа-

цію в Україні, що й показали події на ринку металургійної продукції.

Так, під час останньої економічної кризи у зв’язку з падінням попиту

на метал на світовому ринку вже в жовтні 2008 р. з 32 вітчизняних

доменних печей працювало тільки 16.

Для вирішення глобальної проблеми формування місткого й ди-

намічного внутрішнього ринку, крім створення дійових стимулів для

інвестиційної діяльності, необхідно забезпечити й відповідне форму-

вання грошових потоків. Перш за все для цього слід забезпечити при-

плив грошей на фінансовий ринок країни, тому необхідно довгостро-

кове регулювання всієї валютно-кредитної політики, яка б забезпечи-

ла залучення заощаджень населення і водночас створила б сприятли-

ві умови фінансового ринку для іноземних інвесторів. Така політика

здатна збільшити потік грошей із-за кордону і тим самим сприятиме

формуванню й розширенню попиту на внутрішньому ринку країни.

У вирішенні проблеми розбудови стабільного й місткого вну-

трішнього ринку надзвичайно важливе значення має формування й

розвиток усієї інфраструктури ринку в цілому і фінансового ринку

зокрема. Справа в тому, що інфраструктура фінансового ринку по-

требує як розвитку мережі, так і посилення якісних показників її

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

функціонування. До них належить забезпечення стабільності всіх

елементів інфраструктури фінансового ринку, формування надійних

умов захисту інвестора, розбудова інформа ційного середовища, яке б

робило прозорим увесь фінансовий ринок і т. ін.

Таким чином, здійснення низки заходів, які б забезпечили опти-

мальне вирішення стратегічних завдань, що стоять у найближчій пер-

спективі перед Україною, в процесі балансування грошових потоків

у поєднанні з загальним ринковим реформуванням нашої економіки,

здатно привести до удосконалення грошового обігу в нашій державі й

розвитку на цій основі ринкової економіки в цілому.

2.3 Безготівкові грошові розрахунки

Грошовий обіг — це процес безупинного руху грошей у сфері об-

міну, в ході якого вони виконують свої функції засобу обігу і засобу

платежу. Організація й особливості грошового обігу визначаються

специфікою грошової системи конкретної країни. Однак загальним

для всіх країн з ринковою економікою є його розподіл на безготівко-

вий і готівковий обіг.

Безготівковий грошовий обіг являє собою таку організацію розра-

хунків між учасниками суспільного виробництва, яка здійснюється без

використання готівки шляхом перерахування коштів з одного розра-

хункового рахунку на інший. Історично такий спосіб розрахунків ви-

ник у кінці XVII — на початку XVIII ст., але широкого застосування

до початку ХХ ст. не набув. Так, наприклад, у Німеччині безготівкові

розрахунки виникають у Гамбурзі вже в 1691 р., коли в цьому місті

було створено «Гамбургер-банк». Проте ця форма організації розра-

хунків ще довго не набувала поширення. Лише починаючи з ХХ ст.

безготівкові розрахунки швидко поширюються, а сьогодні вони є го-

ловною формою організації грошового обігу.

В Україні правова база організації безготівкових розрахунків ви-

значається рядом законів, які регламентують банківську діяльність.

Що ж стосується детальної організації самих розрахунків, то вони ви-

значаються затвердженою Національним банком України інструкці-

єю. Нині це інструкція від 29.03.2001 р. «Про безготівкові розрахунки

в Україні в національній валюті».

2 Роздiл. Грошовий обіг і грошова маса

Основні принципи організації безготівкових розрахунків такі:

– Усі кошти підприємств будь-яких форм власності повинні збе-

рігатися в банку на відповідних рахунках. У касі підприємства

дозволяється мати суворо лімітований банком залишок готів-

ки, призначений, головним чином, для господарських і вироб-

ничих потреб (наприклад, для повернення здачі покупцю при

придбанні товару або наданні послуг).

– Списання коштів з рахунка клієнта може здійснюватися лише

за згодою власника рахунка, крім тих випадків, коли таке спи-

сання передбачене чинним законодавством (наприклад за рі-

шенням суду).

– Підприємства мають право на вибір форми безготівкового роз-

рахунку і способу платежу в межах того вибору, який забезпе-

чується відповідним законодавством.

– Розрахункові документи приймаються банком до виконання

тільки в межах тих коштів, що є на рахунку суб’єкта господа-

рювання. Винятки становлять випадки, спеціально передбаче-

ні законодавством.

– Суб’єкт господарювання має право вибору банку, в якому буде

відкрито його рахунок. Для відкриття рахунку він повинен по-

дати в комерційний банк необхідні документи.

Слід зазначити, що після відкриття рахунку між банком і клієн-

том складається угода з розрахунково-касового обслуговування під-

приємства, в якій домовляються про всі види послуг, їх вартість, пра-

ва та обов’язки сторін, а також санкції стосовно того, хто порушить ті

або інші положення угоди.

Безготівкові розрахунки тісно пов’язані з усіма видами господар-

ської діяльності і все ж основна частина цих розрахунків припадає на

розрахунки за товарними операціями.

З розрахунками за нетоварними операціями, а це розрахунки під-

приємств і організацій з органами управління, з бюджетом, органами

соціального страхування і т. ін., пов’язана приблизно одна четверта

частина всіх безготівкових розрахунків.

Організація безготівкових розрахунків передбачає певний доку-

ментообіг. При цьому, як правило, для руху платіжних документів

установлюються певні терміни. Вони визначені Верховною Радою

України в постанові від 25.06.1993 р. і становлять 3 дні для доку-

ментів, що обертаються всередині однієї області, й 6 днів — у межах

України. У разі порушення даних термінів платник може стягнути з

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

обслуговуючого банку пеню в розмірі 2 % від суми затриманих доку-

ментів за кожний день затримки. Пеня стягується в безакцептному

варіанті, а якщо затримка здійснена не з вини банку, то банк пови-

нен установити винуватця і стягнути з нього суму пені в безакцеп-

тному порядку.

Організація безготівкових розрахунків здійснюється в різних

формах. Вони розрізняються між собою формою розрахункових до-

кументів і особливостями їх руху. Основними розрахунковими до-

кументами при безготівкових розрахунках є: а) платіжне доручен-

ня; б) платіжна вимога-доручення; в) чек; г) акредитив; д) вексель;

є) платіжна вимога; ж) інкасове доручення (розпорядження).

Однією з найбільш поширених форм організації безготівкових

розрахунків є розрахунки платіжними дорученнями. Платіжне до-

ручення — це письмове розпорядження власника рахунка банку про

перерахування з його рахунка на рахунок зазначеної в дорученні

особи вказаної суми. Воно виписується на бланку установленої фор-

ми і має свої реквізити. Платіжні доручення випи суються в кількох

примірниках, кожний із яких має свою назву.

Документообіг при розрахунках платіжними дорученнями пока-

зано на схемі 1.

Схема 1

ДОКУМЕНТООБІГ ПРИ РОЗРАХУНКАХ

ПЛАТІЖНИМИ ДОРУЧЕННЯМИ

Замовник

(платник)

Постачальник

(одержувач)

Банк

платника

(покупця)

Банк

одержувача

(постачальника)

1. Укладання контракту.

2. Надання послуг, відвантаження товарів, виконання робіт.

3. Передача платіжного доручення банку для списання з рахунку

платника суми платежу.

2 Роздiл. Грошовий обіг і грошова маса

4. Виписка з розрахункового рахунка про списання коштів.

5. Платіжне доручення про зарахування платежу на розрахунко-

вий рахунок одержувача (постачальника).

6. Виписка з розрахункового рахунка про зарахування платежу.

За допомогою платіжних доручень здійснюються розрахунки як з

товарних, так і нетоварних операцій. Така форма організації безготів-

кових розрахунків належить до найбільш поширених. Це пов’язано

з тим, що дану форму розрахунків найчастіше використовують тоді,

коли мають місце сталі, добре відлагоджені зв’язки між господарюю-

чими суб’єктами. Дана форма характеризується простим і швидким

документообігом і сприяє прискоренню руху коштів. Певним недо-

ліком цієї форми платежу є неповна гарантія здійснення платежу на

користь постачальника продукції.

Другою формою організації безготівкових розрахунків є розрахун-

ки за допомогою платіжних вимог-доручень. Ця форма передбачaє

при здійсненні розрахунку особисту участь двох суб’єктів: поста-

чальника, який має право на здійснення на його користь платежу, і

платника, котрий має право доручити банку зробити платіж зі свого

розрахункового рахунка.

Платіжна вимога-доручення — це такий комбінований документ,

що складається, так би мовити, з двох частин. Верхню частину піс-

ля виконання своїх зобов’язань перед замовником заповнює поста-

чальник. Це вимога постачальника щодо оплати вартості наданих за-

мовнику послуг, виконаних робіт або поставлених товарів. Виписана

вимога разом із відвантажувальними і транспортними документами

пересилається платнику, минаючи банк.

Платник, упевнившись у відповідності документів договірним

зобов’язанням, оформляє вимогу-доручення, заповнюючи її нижню

частину, і здає у свій банк. Банк платника списує з розрахункового

рахунка покупця суму платежу і пересилає платіжні документи бан-

ку постачальника для зарахування коштів на розра хунковий рахунок

постачальника.

Якщо платник цілком, або частково відмовляється від платежу,

то він повинен до вимоги-доручення додати всі документи і заяву

про відмову від платежу. Найчастіше у практиці причини відмови в

платежі пов’язані з тим, що товар не замовлявся; він уже був раніше

оплачений; товар відвантажений не за належною адресою і т. ін.

Документообіг при розрахунку платіжними вимогами-дору-

ченнями подано на схемі 2.

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

Схема 2

РУХ ДОКУМЕНТІВ ПРИ РОЗРАХУНКУ

ПЛАТІЖНИМИ ВИМОГАМИ-ДОРУЧЕННЯМИ

Покупець

(платник)

Постачальник

(одержувач)

Банк

платника

(покупця)

Банк

одержувача

(постачальника)

Документообіг при розрахунках платіжними вимогами-доручен-

нями включає такі операції:

1. Укладення угоди між постачальником і покупцем з установ-

ленням форми розрахунку у вигляді розрахунку за допомогою

платіжної вимоги-доручення.

2. Відвантаження товару покупцю (замовнику).

3. Відправлення постачальником на адресу покупця документів

на відвантаження товарів із заповненим постачальником ви-

могою-дорученням.

4. Дооформлення покупцем (платником) вимоги-доручення і

передача його у свій банк на оплату.

5. Виписка з розрахункового рахунку, яка надається банком

платнику про здійснення платежу на адресу постачальника.

6. Передача банку постачальника документів про право зараху-

вання платежу на розрахунковий рахунок постачальника.

7. Виписка з розрахункового рахунка про зарахування платежу

на рахунок постачальника.

Дана схема документообігу при розрахунку платіжними вимогами-

дорученнями є універсальною, хоча можливий і варіант, за якого по-

стачальник передає документи платнику через свій банк. До здійснен-

ня безготівкових розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень

найчастіше вдаються у тих випадках, коли є реальним ризик помилки у

відправленні вантажу. Це може бути ситуація, коли у постачальника час-

то змінюються замовники, їх кількість велика і т. ін. У цьому випадку рух

2 Роздiл. Грошовий обіг і грошова маса

документів, що, як пра вило, швидше руху товару допомагає з’ясувати по-

милку, якщо вона є, й тим самим запобігти марним витратам, пов’язаним

з транспортуванням вантажу, котрий фірма-адресат не замовляла, тер-

мін постачання якого вже вийшов, або з якихось інших причин.

Важливою й досить поширеною формою організації розрахунків

є розрахунки за допомогою чеків. В Україні чеки використовуються

для розрахунків між юридичними особами, а також фізичними і юри-

дичними особами. Розрахунки між фізичними осо бами за допомогою

чеків заборонено.

Чек — це документ суворої звітності і бланки чеків (а вони зви-

чайно брошуруються в чекові книжки по 10, 20 і 25 аркушів) виготов-

ляються за зразками, затвердженими Національним банком України.

Чек характеризується тим, що він має ряд обов’язкових реквізи-

тів, наприклад, зазначення суми платежу за чеком, найменування

одержувача платежу, дату і місце укладання чека тощо. Для його обі-

гу встановлено термін 10 днів (не враховуючи дня його виписки), піс-

ля якого він уже не приймається банком.

На чековій книжці банк проставляє ліміт, що визначає суму за-

броньованих за чеком коштів aбо розмір банківської гарантії. На

окремому чеку може бути зазначена та гранична сума, на яку даний

чек може бути виданий.

Документообіг при розрахунку чеками подано на схемі 3.

Схема 3

ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗРАХУНКІВ ЗА ДОПОМОГОЮ ЧЕКІВ

Постачальник

(одержувач)

Покупець

(платник)

Банк

одержувача

(

постачальника

Банк

платника

(

пок

пця

)

5 9 8 2 1

Порядок здійснення платежу за допомогою чеків включає такі

операції:

1. Замовлення в банку чекової книжки.

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

2. Видача покупцю чекової книжки з депонуванням зазначеної в

книжці суми.

3. Постачання товару (виконання робіт, надання послуг) поста-

чальником.

4. Передача чека покупцем постачальнику в оплату товару або

послуг.

5. Передача банку чека для його оплати банком платника.

6. Передача документів банку покупця.

7. Зарахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

8. Виписка з рахунку депонованих сум.

9. Виписка про зарахування відповідної суми на рахунок поста-

чальника.

Розрахунки за чеками мають певні переваги. Вони, передусім, у

тому, що досягається досить висока швидкість розрахунків, а це озна-

чає прискорення обігу й скорочення дебіторської заборгованості. Чек

дає переваги не тільки постачальнику, але й замовнику, бо він га-

рантує надходження товару, виконання робіт, надання послуг і т. ін.,

оскільки чек виписується після отримання товарів чи надання послуг.

Проте чекова форма розрахунків має і певні недоліки. Серед них

слід назвати такі:

– не завжди повна гарантія оплати чека, якщо у чекодавця на ра-

хунку не буде грошей на момент пред’явлення чека;

– неможливість розрахунків чеками на великі суми;

– можливість підробки чека.

Широке застосування має і така форма розрахунків, як акредитив.

Вона дає змогу максимально наблизити момент відвантаження і мо-

мент платежу, а головне — максимально балансує інтерес як покупця,

так і продавця.

Акредитив являє собою форму організації розрахунків, за якої банк

платника (банк емітент) за дорученням свого клієнта зобов’язаний

перерахувати гроші в банк замовника (виконуючий банк), який здій-

снить платіж відповідно до складеної акредитивної угоди.

В укладанні і реалізації акредитива бере участь кілька суб’єктів:

клієнт, який дає доручення банку про відкриття акредитива; банк,

що розробляє і видає aкредитив (банк-емітент); банк, який виконує

акредитив (виконуючий банк), і особа, на користь якої здійснюється

платіж за акредитивом (бенефіціар).

Загальна технологія організації акредитива така. Покупець-плат-

ник звертається у свій банк із заявою про відкриття акредитива.