Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

1 Роздiл. Cуть і функції грошей

– Якщо вексель був терміновим борговим зобов’язанням, то

банкнота — безстроковим борговим зобов’язанням і тому на-

бувала властивостей загальної обмінюваності.

– Як правило, банкноти випускалися купюрами різної вартості,

а це робило їх більш зручними для обігу порівняно з комерцій-

ними векселями, суми боргу за якими завжди були пов’язані з

розміром угоди і включеної в неї плати за кредит.

Ці особливості сприяли поширенню банкнот і використанню їх як

засобу обігу і платежу. Одночасно вони були засобом переказу гро-

шового капіталу з однієї країни в іншу. Отже, банкнота вже на по-

чатку свого існування виконувала функції грошей, але від паперових

грошей банкнота відрізнялась деякими особливостями.

По-перше, на відміну від казначейських білетів (паперових гро-

шей, які випускались Міністерством фінансів), банкноти випуска-

лись будь-яким комерційним банком.

По-друге, банкноти забезпечувалися золотом та активами банку

і вільно обмінювались на золото, а казначейські білети такого забез-

печення й обміну не мали.

По-третє, на відміну від паперових грошей, що випускались дер-

жавою і мали примусовий характер обігу, банкнота такого характеру

обігу не мала.

З розвитком товарного обміну наявність великої кількості банкнот,

що випускалися різними банками та їх часткове знецінювання у зв’язку

з банкрутством окремих банків, стали гальмувати подальший розвиток

товарного виробництва. Тому поступово банкнотна емісія стала зосе-

реджуватися в одному банку. Цей процес, як правило, збігався з виник-

ненням центральних банків, котрим держава передавала право регла-

ментації банкнотної емісії, а потім і монопольне право на їх випуск.

Зосередження емісії в центральному банку сприяло певній транс-

формації цієї форми кредитних грошей у паперові гроші. Це знайшло

свій відбиток у тому, що банкноти, які випускалися центральним

банком, як і казначейські білети, набувають примусового характеру

обігу (ними виплачується, наприклад, заробіт на плата) і широко ви-

користовуються в роздрібному товарообігу.

Усталеність обігу банкнот, що випускалися в обіг центральними

банками, підтримувалась їх вільним обміном на золото. Це, у свою

чергу, не вимагало повного забезпечення всіх банкнот золотом. Тому

певна частина банкнот випускалася без золотого забезпечення. Цю

частину банкнотної емісії називають фідуціарною (від лат. fiducia —

угода, заснована на довірі).

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

Розміри фідуціарної емісії в різних країнах визначалися по-різному.

Так, наприклад, в Англії відповідно до закону 1844 р. (акт Р. Пілля)

встановлювався абсолютний розмір фідуціарної емісії, що дорівнював

14 млн фунтів стерлінгів. Кожна випущена понад цей ліміт банкнота

мала бути забезпечена золотом на 100 %. Після грошової реформи 1925—

1928 рр. в країні було вве дено золотозлитковий стандарт, під час якого за

400 тройських унцій — 12,4 кг золота — віддавали 1700 фунт. стерлінгів

і водночас розмір фідуціарної емісії збільшили до 260 млн фунт. стер.,

при цьому казначейство за умови досягнення відповідного погодження

з банком Англії могло змінювати її розміри. З 1931 р., коли Англія від-

мінила золотозлитковий стандарт, уся емісія стала фідуціарною.

У Франції, відповідно до закону 1870 р., встановлювалися абсо-

лютні розміри емісії банкнот, a вже всередині її банк Франції само-

стійно встановлював розміри фідуціарної емісії. В Росії, на підставі

закону 1897 р., випуск банкнот на суму 600 млн руб. на 50 % забез-

печувався золотом. Для вказаних цілей Держбанк Росії отримав роз-

мінний фонд обсягом 862,5 млн руб. золотом. Емісія банкнот понад

цю суму мала бути на 100 % забезпечена золотом. Цей ліміт протри-

мався до серпня 1914 р., коли розмір фідуціарної емісії збільшили до

1500 млн. рублів, а розмін банкнот на золото був припинений.

Узагальнюючи різні способи визначення розмірів фідуціарної

емісії, слід підкреслити, що в їх основі лежало обмеження банкнот-

ної емісії. Теоретично це базувалось на поглядах представників так

званої «Грошової школи», які дотримувались кількісної теорії гро-

шей і побоювались надлишку платіжних засобів у разі відсутності

обмежень на емісію банкнот. Представники цієї школи (Г. Норман,

Х. Клей, С. Оверстон та ін.) вважали, що регламентація банкнотної

емісії буде унеможливлювати кризові явища в економіці.

Погляди представників «Грошової школи» були домінуючими

у ХІХ ст. Але поряд з цим теоретичним напрямком існував інший,

який отримав назву «Банківської школи». Його найбільш відомими

представниками були Т. Тук (1774—1858 рр.) і Д. Фуллар тон (1780—

1849 рр.), які були супротивниками жорсткого обмеження випуску

банкнот і критикували акт Р. Пілля (1844 р.). Позитивним у цьому

напрямку наукової думки було те, що зняття обмежень на фідуціар-

ну емісію сприяло б підвищенню еластичності банкнотного обігу, а

відтак, і розвитку кредитних відносин. Проте банкнотна емісія не має

своїх внутрішніх обмежень і це могло б призвести до надлишкової

емісії платіжних засобів з усіма негативними наслідками цього явища.

1 Роздiл. Cуть і функції грошей

З розвитком товарного і грошового обігу співвідношення між за-

безпеченою золотом емісією банкнот і незабезпеченою (фідуціарною)

емісією змінювалося в основному в напрямку збільшення частки фі-

дуціарної емісії, а з остаточним припиненням обмі ну банкнот на золо-

то, після Великої депресії (1929—1933 рр.) вся емісія стала фідуціар-

ною. Проте зв’язок емісії банкнот із золотом ще довгий час зберігався,

хоча він і був у цілому формальним, оскільки банкноти на золото вже

не обмінювалися. Так, наприклад, банки—члени Федеральної резерв-

ної системи США до 1945 року зобов’язані були мати золотий запас у

розмірі не менше 40 % номінальної вартості банкнот. Після 1945 року

ця вимога була зменшена до 25 %, але ще довго зберігалася, і тільки в

1968 р. була остаточно скасована.

Припинення обміну банкнот на золото стало ще одним важливим

моментом на шляху перетворення їх у паперові гроші, які з момен-

ту свого виникнення не обмінювалися на золото. У сучасних умовах

банкноти, власне, — це паперові гроші. Процес їх трансформації від-

бувся в більшості країн ще до початку Другої світової війни, а збере-

ження розподілу грошових знаків на банкноти і казначейські білети

(наприклад, у колишньому СРСР це мало місце практично до момен-

ту його розпаду) було даниною традиції, що відзеркалювала склад-

ну природу становлення паперових грошей. Проте в деяких країнах

(США, Італія, Індія, Індонезія) поряд з випуском банкнот зберігаєть-

ся і випуск казначейських білетів.

В Україні з моменту її становлення як незалежної держави, націо-

нальна грошова одиниця вже не має навіть цього формального розпо-

ділу на казначейські білети та банкноти.

1.8 Чек

Чек — це письмовий наказ банку про сплату зазначеної в ньому

суми пред’явнику чека або особі, на яку він виписаний.

Чек як форма кредитних грошей виникає одночасно в Англії і

Голландії на межі XVI—XVII ст., aле якщо в Англії він з’яв ляється у

вигляді спеціальних книжок із наказовими бланками, то в Голландії

вони набувають форми квитанцій на пред’яв ника. З розвитком товар-

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

ного виробництва чековий обіг набув значного поширення в багатьох

країнах. Це привело до необхідності розробки певних, уніфікованих

норм, які б регулювали рух чека. Така необхідність була реалізована в

1931 р. прийняттям у Женеві «Єдиного закону про чеки».

Переважна більшість європейських країн приєдналася до Женев-

ської конвенції 1931 р., що означає узгодження їх внутрішнього чеко-

вого законодавства з «Єдиним законом про чеки». Однак ряд країн, у

тому числі, наприклад, Великобританія, мають своє оригінальне на-

ціональне законодавство про чеки.

Сьогодні в країнах з високорозвиненою системою ринкових від-

носин за допомогою чека відбувається основна маса платежів, що

значно спрощує грошовий обіг і робить його більш ефективним.

Як і вексель, чек має кредитну природу і з’являється у зв’язку з функ-

цією грошей, як засобу платежу. Але він відрізняється від векселя тим, що

є безстроковим зобов’язанням і оплачується банком за пред’явленням.

Чек — це документ строго визначеної форми і має обов’язкові рек-

візити. Як правило, чек виписується банком на спеціальному папері у

вигляді чекової книжки.

Обов’язковими атрибутами чека є:

1. Найменування «чек» (чекова мітка) у тексті чекового наказу.

2. Позначення платника.

3.Указівка, кому необхідно заплатити (зазначеній особі, aбо про-

сто пред’явнику), із позначенням суми платежу.

4. Дата й місце укладання чека.

5. Місце платежу (адреса банку).

6. Підпис чекодавця.

ЗРАЗОК ЧЕКА:

Чек №1211 Київ, 2 травня

2000 р.

гривень 100 000

Аваль, Київ

Платіть проти цього чека «Техекспорту»

Київ сто тисяч гривень

Місце платежу АТ «Орбіта»

Київ Підпис

1 Роздiл. Cуть і функції грошей

Чеки діляться на два основних види: а) іменні; б) на пред’яв ника.

Чек на пред’явника не містить указівки на особу, котрій необхідно

виплатити зазначену в ньому суму. Цю суму одержує той, хто такий

чек пред’явить у банк.

Іменний чек відрізняється від чека на пред’явника тим, що в ньому

зазначена особа, якій по чеку мають бути виплачені гроші. Цей вид

чека може бути як без права передачі, так і з правом його передачі

іншим особам. У цьому випадку чек носить назву ордерного. Пере-

дача здійснюється за допомогою переказного напису — індосаменту,

що пишеться на зворотньому боці чека або на алонжі у вигляді тексту

приблизно такого змісту: «Платіть наказу ... заводу Дніпрошина Дні-

пропетровськ».

Техноекспорт. Підпис, дата.

Як і за векселем, індосамент по чеку може бути:

– Іменний, коли переказний напис містить указання особи, якій

має бути оплачено чек. Якщо поруч з указанням особи, якій

оплачується чек, міститься приписка «або його наказу», то та-

кий чек і є чеком з правом передачі й називається ордерним.

– Бланковий, коли останній власник чека вказує, що чек опла-

чується будь-якому його власнику, або коли він просто ста-

вить свій підпис.

– Передовірчий (інкасовий), коли індосамент містить слова:

«На інкасо», «Валюта до отримання», «В депозит» і т. ін. за

змістом. Цим індосаментом право на одержання суми по чеку

не передається, а передається тільки право на інкасацію чека.

Іншими словами, банк зараховує відповідну суму на рахунок

власника чека.

Чек є лише формою кредитних грошей, але не власне грошима

в повному розумінні цього слова. Стосовно нього існує можливість

його неоплати. Тому банк може прийняти на себе поряд із чекодав-

цем зобов’язання щодо його оплати. Такий чек називається засвідче-

ним, або підтвердженим.

За чеком може бути також видана гарантія його оплати (на всю

суму або на її частину) будь-якою особою, крім платника. Найчасті-

ше гарантом виступає банк, а ця операція називається авалюванням.

Aваль за чеком здійснюється у вигляді написів: «Аваль», «Вважати

за аваль», «Гарантований» і т. ін. та підпису аваліста. Аваль може

бути здійснений на лицьовому боці чека (зліва) і в цьому разі досить

підпису. Якщо його зроблено на зворотному боці або на алонжі, то

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

обов’язково, крім підпису, повині бути і слова «Аваль», «Вважати за

аваль» або рівнозначні їм. Аваліст указує особу, стосовно до якої да-

ється гарантія, але це поручительство може бути і без такої вказівки,

тоді вважається, що чек авальований за платника.

Чек як наказ банку про виплату зазначеної в ньому суми не має

терміну оплати, але має термін для здійснення даної операції. Згідно

з «Єдиним законом про чек» установлено такі терміни:

– 8 днів, починаючи з дати його виставлення, якщо він виписа-

ний і оплачується в одній країні;

– 20 днів, якщо він виписаний в одній країні, а оплачується в

іншій, але обидві країни знаходяться в одній і тій самій частині

світу;

– 70 днів, якщо він виписаний в одній країні, а оплачується в

іншій, але обидві країни знаходяться в різних частинах світу.

За чеком можна одержати готівку, або перерахувати зазначену

в ньому суму на свій рахунок, передавши чек на інкасо. Такий чек

є відкритим. Однак у процесі руху чека можлива ситуація, під час

якої необхідно обмежити спосіб його оплати. Здебільшого це ви-

являється в обмеженні оплати за чеком тільки способом перераху-

вання грошей на рахунок держателя чека. Дана операція обмежує

рух чека, оскільки він припускає наявність в одержувача платежу

рахунка в банку.

Таке обмеження в русі чека перетворює його в закритий. Це мож-

на зробити шляхом напису на лицьовому боці чека слів: «Розрахун-

ковий», «Тільки для розрахунків», «З оплатою на рахунок» та інших

подібних написів. У цьому разі чек називається розрахунковим.

Таку операцію може зробити як чекодавець, так і будь-який держа-

тель чека.

Перетворити чек у закритий можна і за допомогою так званого

кросування. Кросування (cross- aнгл. перекреслювати) здійсню-

ється перекреслюванням лицьового боку чека двома рівнобіжними

скісними або поперечними лініями. Це означає, що платіж за чеком

може бути здійснено тільки шляхом переказу грошей на рахунок

держателя чека. Кросування може здійснити як чекодавець, так і

чекодержатель.

Кросувaння може бути загальним і спеціальним.

Загальне кросувaння (дві рівнобіжні лінії) означає, що оплата за

чеком буде зроблена переказом грошей на рахунок держателя чека

у відповідному банку.

1 Роздiл. Cуть і функції грошей

Спеціальне кросувaння відрізняється від загального тим, що між

рівнобіжними лініями пишеться найменування банку, якому банк

платника зобов’язаний перевести суму, зазначену в чеку.

Чек може бути відкликаний чекодавцем. Це відбувається зазви-

чай після закінчення терміну платежу. Але відкликання чека, а під

цією операцією розуміється наказ чекодавця банку про припинення

або заборону оплати чека, може бути здійснено до закінчення термі-

ну платежу за чеком. Однак таке відкликання, або блокування пови-

нно бути мотивоване чекодавцем.

Як і за векселем, при неоплаті чека може бути здійснено протест.

Дещо особливе місце займають банківські чеки. Вони виписують-

ся банками і є формою використання кореспондентських рахунків,

що відкриваються одним банком для іншого.

У царській Росії чекового законодавства не було. Рух чека регла-

ментувався банківськими правилами і звичаями. Після революції

1917 р. чековий обіг мав місце до кредитної реформи 1930—1932 рр.,

після якого він практично був припинений.

В Україні використання чека розвинуто слабо і ця форма кредит-

них грошей ще не зайняла гідного місця в системі грошового обігу.

Однак перспектива чекового обігу в нашій країні велика і обумовле-

на вона тим, що використання чеків прискорює розрахунки, підви-

щує частку безготівкових розрахунків, чим істотно зменшує витрати

грошового обігу.

Використання чека в нашій країні регламентується постановою На-

ціонального банку України «Про безготівкові розрахунки у господар-

ському обороті України» (1996 р.), яка згодом у 2001 р. була замінена

новою постановою. У ній чек визначено однією з форм розрахункових

документів. За допомогою чека здійснюються безготівкові розрахунки

між юридичними, а також між фізичними і юридичними особами.

Чеки в Україні видаються у вигляді чекових книжок на 10, 20 і 25

аркушів з терміном дії 1 рік. На фізичну особу чеки не виписуються.

Винятки становлять громадяни, які займаються підприємницькою

діяльністю без оформлення юридичної особи. У цьому випадку чеки

виготовляються у вигляді окремих бланків і діють три місяці. Термін

пред’явлення до оплати — 10 днів, не рахуючи дня виписки. Вида-

ча рахункових чеків на пред’явника не робиться, а передача чекової

книжки іншій юридичній особі заборонена. Що ж стосується чеків,

які використовує фізична особа, то за її бажанням у рахунковий чек

може бути вписано ім’я іншої особи, яка й стає власником чека.

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

1.9 Кредитні картки

Посилення суспільного характеру виробництва привело до зна-

чного поширення кредитних грошей і поступового зменшення ролі

золота. Одночасно відбувався процес розвитку самих кредитних

грошей. Найбільш повно він проявився з виникненням кредитних

карток, які не змінюють природи кредитних грошей, але дозволяють

на основі досягнень науки і техніки одержати персоніфіковану форму

кредитних грошей. Кредитні картки виконують деякі функції грошей

і в певних межах можуть бути використані як у безготівковому, так і

в готівковому грошовому обігу.

Призначення кредитних карток у цілому зводиться до того, що їх

власник, як правило, у межах визначеного ліміту, може скористатися

кредитом під час купівлі різних товарів і оплати послуг.

Кредитні картки не стають новою формою кредитних грошей. Це

тільки нова технічна форма кредитних грошей. Але вона приводить

до суттєвих змін у можливостях використання кредитних грошей.

Ці зміни такі:

– Кредитні картки зняли нижню межу використання кредитних

грошей (вексель і чек), яка визначалася тим, що ці гроші об-

слуговували переважно великі за розміром угоди. Роздрібний

товарообіг залишався в цілому поза сферою їх дії. Кредитні ж

картки вже з самого початку свого існування були націлені на

обслуговування роздрібного товарообігу. З їх допомогою мож-

на, наприклад, розрахуватися за телефонну розмову, купити

квиток на електричку, потяг тощо.

– Кредитні картки дають змогу не тільки одержати кредит у без-

готівковій, але одночасно й у готівковій формі.

Перші кредитні картки, а нині це пластиковий прямокутник

стандартного розміру (86 х 54 мм), з’явилися у 1951 р. у США. Пі-

онером у їх випуску стала фірма «Дайнерс клаб» (Diners clab). Три

підприємці — Макнамара, Снайдер і Блумінгдейл організували у

Нью-Йорку компанію з випуску кредитних карток для відвідувачів

нью-йоркських ресторанів. Кредитні картки цього об’єднання рес-

торанів (у перекладі Dinners clab — це «Обідній клуб»), виявились

найбільш популярними. Вони видавались клієнтам з гарною репута-

1 Роздiл. Cуть і функції грошей

цією. Останні обідали в ресторанах Нью-Йорка, а ті передавали ко-

пії рахунків у Дайнерс клаб, який, у свою чергу, виставляв клієнтам

загальний рахунок. Щоправда, піонером застосування кредитних

карток фірму «Дайнерс клаб» можна назвати тільки з певним припу-

щенням. Перші спроби видавати кредитні картки було зроблено ще в

1914 р. деякими великими крамницями США, але картки «Дайнерс

клаб» виявились найбільш вдалим і помітним експериментом.

Досить швидко до цієї справи підключилися комерційні банки і

вже наприкінці 1950-х на початку 1960-х років у США було створе-

но першу загальнонаціональну систему «Нешнел бенк америкен»,

що незабаром вийшла за межі країни і почала діяти в міжнародному

масштабі. У 1977 р. вона одержала назву «Віза інтернешнл». Сьогодні

«Visa International» нараховує 464 млн клієнтів в усьому світі. З нею

співробітничають 280 тис. банків.

Наприкінці 1960-х років у США виникає ще одна загальнонаці-

ональна система кредитних карток, що одержала назву «Інтербенк

кард ассоунейшн», що теж швидко виходить на міжнародний рівень.

Кредитні картки цієї системи називаються «Мастер-кард».

Ринок кредитних карток виявився високоприбутковим і тому слі-

дом за США на цей ринок вийшли європейські та японські конкурен-

ти. Створене в Японії Бюро кредитних карток стало випускати карт-

ки за назвою «Джи-сі-бі», що також почали швидко поширюватися

у світі. Нині найбільший сектор світового ринку кредитних карток

(біля 50 %) займає «Віза», на «Євро-кард» («Мастер-кард») припадає

приблизно 30 %.

При всьому величезному різноманітті кредитних карток їх усе ж

можна певним чином класифікувати. Насамперед, звичайно, виді-

ляють так звані поновлювані кредитні картки. Вони дозволяють у

процесі певного ліміту користуватися кредитом упродовж місяця. В

основному ці картки використовуються для розрахунків у крамницях,

готелях, ресторанах, перукарнях тощо. Наприкінці місяця заборгова-

ність погашається, а картка відновлюється. Поширеність таких карток

пов’язана зі зручностями для клієнта (бо йому не треба знову гаяти

час і оформляти нову кредитну картку) і для банку, який у цьому ви-

падку зменшує свої витрати на переоформлення кредитних карток.

Інший вид картки — одномісячні. Їх головна особливість у тому,

що за ними ліміт не встановлюється, але наприкінці місяця вся сума

кредиту мусить бути погашена. Такі картки найчастіше використову-

ють для обслуговування в туристичному бізнесі.

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

Окремі фірми для своїх службовців випускають кредитні картки,

що використовуються виключно в межах фірми. Вони одержали на-

зву фірмових. Їх перевага для клієнта полягає в тому, що він може

придбати товари без торгової надбавки, а часто це зручно і тому, що

товари ці він купує за місцем своєї роботи. Для фірми це вигідно тим,

що вона, по суті, посилює свої можливості у вирішенні такої складної

проблеми, як реалізація продукції.

Особливу групу кредитних карток складають так звані преміаль-

ні картки. Вони дають, як правило, ряд істотних пільг. До них пере-

важно належить більш високий, ніж за звичайними картками, ліміт

кредитування. Інколи тaкий ліміт узагалі відсутній. Дуже часто до

переваг цих карток належать пільгові ставки надання кредиту і стра-

хування для власника картки, а іноді і всіх членів його родини. Ці

кредитні картки призначаються для тих, хто має великий річний при-

буток і належить до дуже багатої частини населення. Для прикладу, в

Англії, щоб одержати таку картку, потрібно мати річний прибуток не

менше 25 тис. фунт. стерлінгів.

У кінці місяця власник кредитної картки отримує загальний раху-

нок за операціями, що були здійснені за допомогою цієї картки. Ра-

хунок треба оплатити і для цього, як правило, дається пільговий тер-

мін. Часто він складає 25—30 днів. Тим, хто своєчасно погашає свою

заборгованість, розмір кредиту за кредитною карточкою може бути

збільшено. У разі якихось проблем власник картки може пролонгу-

вати (продовжити) термін оплати заборгованості, але така операція

здійснюється під досить високий (до 18 % річних) відсоток.

Кредитна картка, що виникла в першій половині ХХ ст., до кінця

століття істотно змінилася, втіливши в собі новітні досягнення науки

і техніки. Так, перші кредитні картки, які випускали американські

крамниці, були паперовими. У 1928 р. з’явились металеві кредитні

картки, на яких позначалась адреса і прізвище власника картки. Піз-

ніше з’являються пластикові картки. З удосконаленням самої кредит-

ної картки удосконалюється і процес їх обслуговування. Так, якщо

використання перших кредитних карток супроводжувалося оформ-

ленням відповідної платіжної вимоги, за якою на рахунок продавця

потім перераховувалася відповідна сума, то згодом ця операція стала

здійснюватися автоматич но, за допомогою термінала, пов’язаного з

банком, який автоматично знімає відповідну суму з кредитної картки.

Удосконалення кредитних карток знайшло своє вираження і в появі

вуличних автоматів, що видають за карткою невеликі суми готівки.