Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

1 Роздiл. Cуть і функції грошей

жатель упродовж чотирьох днів повинен повідомити того, хто передав

йому вексель (індосанта) про відмову платника від оплати за векселем,

або про відмову в акцепті векселя. У свою чергу, індосант протягом

двох днів повинен повідомити попереднього індосанта, або векселедав-

ця про факт неоплати векселя, або про його неакцепт. Той, у свою чер-

гу, повинен у той самий термін повідомити наступного векселедавця

або індосанта і так аж до кінця ланцюжка. Це робиться не стільки для

інформації, скільки для того, щоб сприяти оплаті векселя боржником.

Якщо термін подачі векселя до опротестування пропущено, то

тоді протест не приймається, і вексель втрачає свою вексельну силу,

перетворюючись у звичайну боргову розписку акцептанта. Це озна-

чає, що держатель векселя втрачає свої права стосовно всіх індосан-

тів, крім акцептанта.

Здійснення протесту не вимагається за векселями, що вже опро-

тестовані в неакцепті, а також тоді, коли є судове рішення про ви-

знання трасата (боржника) банкрутом, або про визнання банкрутом

трасанта, якщо вексель не підлягає акцепту. В деяких країнах протест

щодо векселя у зв’язку з його неоплатою дає держателю векселя де-

які переваги. Це може бути спрощена судова процедура, попередній

арешт майна акцептанта, блокування коштів на його рахунках і т. ін.

У нашій державі згідно з Законом України «Про обіг векселів в Укра-

їні» (2001 р.) після опротестування векселя у нотаріуса можна прямо

звертатись до судового виконавця (Ст. 8 названого закону).

Правові наслідки щодо опротестованого векселя зводяться до та-

кого: після опротестування суд приймає позов, а стосовно індосантів і

трасанта реально виникає відповідальність перед держателем векселя.

Термін пред’явлення претензій за векселем до акцептантів у разі

його неоплати становить три роки, а термін претензій до індосантів і

тих, хто виставив вексель, — один рік.

Щодо опротестованого векселя існує регрес вимог. Тобто за цим

векселем є право вимагати, крім суми за векселем, ще відшкодуван-

ня витрат, яких зазнав позивач, а також відсотків на суму боргу за

векселем. Згідно з Єдиним вексельним законом, вони встановлені в

розмірі 6 % з дня платежу, але в законодавстві конкретної країни цю

ставку може бути змінено. В нашій державі згідно з Законом України

«Про обіг векселів в Україні» (2001 р.) відсоток встановлюється на

рівні облікової ставки НБУ на день позову.

Продовження терміну платежу за векселем відповідно до «Єди-

ного вексельного закону» (1930 р.) не передбачається. Але у практи-

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

ці таке продовження терміну (пролонгація) все ж таки зустрічається.

Проте найчастіше пролонгація здійснюється у вигляді виставлення

нового векселя (з новим терміном платежу) замість попереднього,

який передається платнику після того, як він акцептує цей новий

вексель. Можливий і варіант, за якого на лицьовому боці пишуть:

«Пролонгований» і ставлять новий термін оплати. При цьому важ-

ливо, щоб усі зобов’язані векселем особи поставили свій підпис.

Якщо ж хто-небудь з відповідальних щодо векселя осіб не згоден з

продовженням терміну оплати і не ставить свого підпису, то по за-

кінченню першого терміну оплати він уже не несе відповідальності

за векселем.

Розподілом векселя на простий і переказний не вичерпується

його класифікація. Щодо способу забезпеченості і особливостей

руху виокремлюють такі види векселів:

– Товарний вексель. За ним стоїть товар, наданий у кредит. Це

найбільш надійні і поширені векселі.

– Фінансовий вексель. Він являє собою позичку, надану за раху-

нок вільних коштів одним підприємством іншому. До цього

виду векселів належать і ті з них, якими оформляється про-

строчена кредиторська заборгованість.

– Банківський вексель — видається банком на гроші, покладені

підприємством на депонент. Оскільки до моменту погашення

він вільно обертається на ринку, то, власне, він виконує роль

депозитного сертифіката.

– Забезпечувальний вексель. Цей вексель не призначається для

обороту і виписується банком як один із варіантів посилення

забезпеченості позички у разі сумнівів щодо надійності пози-

чальника. Варіант посилення забезпеченості полягає в тому,

що банк, за умови порушення угоди про повернення позики,

може вдатись до процедури протесту, а це дуже неприємний і

негативний процес для боржника.

– Ректа вексель — це іменний вексель, що не може індосуватись.

– Приятельський вексель — незабезпечений товаром вексель, що

випускається найчастіше з метою одержання кредиту під облік

цього векселя в банку.

– Бронзовий (фальшивий) вексель — це вексель, що не має реаль-

ного забезпечення і виписується на вигадану фірму або під-

приємство.

1 Роздiл. Cуть і функції грошей

1.5 Операції банку з векселем

У процесі свого руху вексель стає важливим об’єктом банківських

операцій. До найбільш поширених належать: урахування (облік)

векселя, операції з переобліку векселів, інкасування векселів, домі-

циляція, банківський акцепт, авалювання і видача позик під заставу

векселів. Дані операції зазвичай регламентуються центральним бан-

ком країни. В Україні це здійснюється відповідно до розробленого і

прийнятого у 1993 р. «Порядку здійснення банками операцій із век-

селями». Це положення неодноразово доповнювалось і в 1999 р. було

замінено іншим, більш досконалим.

Операція з урахування (обліку) векселів дуже поширена. Її суть

полягає в передачі векселя банку за допомогою індосаменту. Банк

ураховує вексель за обліковим відсотком або за дисконтом. Дисконтна

ставка, або просто дисконт, і є прибутком банку, що утворюється як

різниця між вартістю погашення векселя і вартістю, за якою він був

урахований.

Оскільки термін платежу за векселем різний, то це впливає на

суму дисконту, що розраховується за формулою:

де С — сума дисконту;

К — номінальна сума векселя;

Т — термін у днях з дня обліку до дня платежу;

П — дисконтна ставка банку, що встановлюється банком залежно

від ступеня ризику, надійності зобов’язаних по векселю осіб та ставки

рефінансування Національного банку України.

За необхідності комерційний банк може переврахувати (здійсни-

ти переоблік) уже враховані векселі в Центральному банку. Ця опе-

рація за своїм змістом практично нічим не відрізняється від операції

з обліку векселів. Відмінності якщо і є, то вони мають скоріше техніч-

ний характер. Так, векселі в процесі їх переобліку приймаються за ре-

єстром, а в угоді між комерційним і центральним банком фіксується

право останнього не перевраховувати векселі, які з погляду централь-

ного банку є ненадійними і т. ін. Проте слід зауважити, що центральні

банки переобліковують тільки першокласні векселі, за якими відпо-

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

відають як мінімум три особи, відомі як платоспроможні. Як правило,

векселі на переоблік беруться тоді, коли термін до їх сплати (з момен-

ту переобліку) не більше трьох місяців.

Досить поширеною операцією банку з векселем є ломбардна опе-

рація, яку ще часто називають вексельним онколем (від англ. on call —

за вимогою). Це кредит, що видається під заставу векселів звичайно у

розмірі від 60 до 90 % від суми векселів.

Даний кредит, на відміну від кредиту, одержуваного в результаті

облікової операції, має для позичальника ту перевагу, що такий кре-

дит характеризується більш високою еластичністю. Це пов’я зано з

тим, що кредитними ресурсами за онкольним кредитом можна ско-

ристатися практично в будь-який момент. У той же час відсоток за

цим кредитом виплачується позичальником тільки в межах дійсно

використаних сум і терміну. Що правда, банки встановлюють відсо-

ток з даного кредиту дещо вище, ніж за обліковою операцією. Це пе-

ревищення, як правило, коливається в межах 1 %.

Після погашення суми кредиту, взятої під заставу векселя і спла-

ти відсотка за кредитом, вексель повертається позичальнику. Якщо

позика не повертається, то на її погашення йдуть кошти, одержані у

вигляді плати за векселем.

Банки приймають векселі також для інкасування. Ця операція су-

проводжується передовірчим (інкасовим) індосаментом, що робиться

у вигляді напису: «На інкасо», «Доручаю одержати», «Валюта до одер-

жання» або іншого рівнозначного за змістом напису.

За операцію з інкасування векселя банк одержує комісійні. Вони

розраховуються, як правило, від суми платежу. До цієї суми зазвичай

додаються поштові витрати (порто) і витрати, пов’язані з інкасуван-

ням іногородніх векселів (дамно).

Операція з інкасування вигідна не тільки банку, але й клієнту,

тому що він звільняється від необхідності стежити за термінами

пред’явлення векселя до оплати. За певних умов ця операція стає для

клієнта також більш швидкою і менш витратною.

Якщо немає особливого розпорядження поручителя банку, то

останній зобов’язаний здійснити і операцію протесту у разі відмови

боржника від платежу за векселем.

У процесі роботи з векселем дуже поширеною операцією є до-

міциляція векселя. Вона полягає в тому, що платник замість себе

призначає платником за векселем третю особу. Найчастіше такою

1 Роздiл. Cуть і функції грошей

особою є банк, який у цьому випадку є доміциліатом. Зовнішньою

ознакою доміциляції виступає те, що банк, прийнявши вексель на

доміциляцію, на лицьовому боці векселя робить напис: «Доміцильо-

ваний у … банку». Цей напис супроводжується підписами перших

осіб банку. Такий вексель вважається доміцильовaним. Ця операція

вигідна банку, тому що вона не пов’язана з ризиком, оскільки банк

погоджується стати доміциліатом тільки за умови попереднього пе-

реказу йому грошей, необхідних для оплати векселя. Відсутність ри-

зику пояснює і той факт, що комісійні, які банк бере за цю операцію,

як правило, невеликі. Вигідність даної операції для банку обумов-

лена також тим, що гроші, які акумулюються на спеціальному на-

копичувальному рахунку і призначені для оплати доміцильованих

векселів, можуть бути в межах певного часу використані банком як

кредитний ресурс.

До числа досить поширених операцій банку з векселем слід зара-

хувати акцептну операцію й авалювання. Сутність акцептної опе-

рації банку полягає в тому, що банк бере на себе зобов’язання запла-

тити за векселем тоді, якщо це через якісь причини не може зробити

боржник. Дана операція для банку досить ризикована і тому вона, з

одного боку, супроводжується високим відсотком за цю послугу, а з

іншого — акцепт відбувається, як правило, за векселями першоклас-

них позичальників, тобто позичальників стосовно яких не виникає

проблем оплати боргів. Якщо ж клієнта не можна зарахувати до цього

класу, то тоді банк іде на акцептну операцію тільки за наявності висо-

коліквідного забезпечення, або банківської гарантії.

Авалювання векселя зовні нагадує акцептну операцію. Воно су-

проводжується написом: «Вважати за аваль», «Як аваліст» та інши-

ми рівнозначними їм за змістом словами. Цей напис робиться на ли-

цьовому боці векселя, або на додатковому аркуші (алонжі), і означає

прийняття банком повної або часткової відповідальності за платіж.

Аваль (поручительство) може бути даний як за векселедавця, так і за

кожного індосанта.

Авалювання вигідне банку тому, що видача гарантії не супрово-

джується одномоментним відволіканням ресурсів банку на ці цілі.

Однак дана операція належить до високоризикових, і тому плата за

авалювання векселя є досить високою.

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

1.6 Вексельний обіг в Україні

У нашій незалежній державі вперше вексель дістав права громадян-

ства з ухваленням Закону України «Про цінні папери та фондову бір-

жу» (1991 р.). Однак рух векселя почався дещо пізніше з прийняттям

Кабінетом Міністрів України і Національним банком України Поста-

нови «Про застосування векселів у господарському обороті України»

(1992 р.) та розробки на її основі «Положення про переказний і про-

стий вексель» (1992 р.). Подальше правове забезпечення вексельного

права в Україні пов’язано з приєднанням України (1999 р.) до Женев-

ської конвенції щодо векселя, яку було ратифіковано Верховною Ра-

дою у 2000 р., а також ухваленням у 2001 р. Закону України «Про обіг

векселів в Україні».

В Україні вексель випускається у зв’язку з наданими товарами, ви-

конаними роботами або наданими послугами. Винятки становлять век-

селі Міністерства фінансів, Державного казначейства, Національного

банку України і комерційних банків.

Введення векселя в Україні відбувається досить важко. Це обумов-

лено цілою низкою причин. Серед них можна назвати новизну комер-

ційного розрахунку, відсутність досвіду роботи з векселем, низький рі-

вень культури взаємовідносин суб’єктів господарювання, і, як наслідок,

відсутність довіри між партнерами за угодами, важке економічне стано-

вище України, що виявилося в довготривалому падінні промислового

і сільськогосподарського виробництва, масові неплатежі підприємств,

відносна нерозвиненість інфраструктури ринку й інші причини.

Однак незважаючи на зазначені обставини, процес упроваджен-

ня векселя в господарський оборот в Україні вже став фактом. Цьому

сприяли два Укази Президента України від 14.09.1994 р. і від 26.07.1995

р., спеціально присвячені проблемі розширення сфери обігу векселів і

більш інтенсивному їх використанню у взаємних розрахунках підпри-

ємств. Основні ідеї цих двох указів зводяться до необхідності, по-перше,

вирішити хоча б частково проблему взаємної заборгованості суб’єктів

підприємницької діяльності, використовуючи такий інструмент як век-

сель, по-друге, дати імпульс до формування ринку боргів в Україні.

Звичайно, не можна сказати, що ідеї названих указів були повніс-

тю реалізовані у практиці господарювання, але певний поштовх у

цьому напрямку все ж мав місце. Об’єктивні процеси, що відбувають-

1 Роздiл. Cуть і функції грошей

ся в нашій економіці, не дають можливості повною мірою включити

вексель у господарчий оборот, проте цей процес нехай і з певними

труднощами, aле все ж розвивається, хоча загальні умови становлен-

ня вексельного обігу змушують іноді робити й деякі відступи від уже

закладених основ організації його руху. Прикладом може бути По-

станова Кабінету Міністрів України 1995 р. про продовження термі-

ну протесту за векселем з двох днів до п’ятнадцяти.

Особливе місце у практиці вексельного обігу займають векселі,

що використовуються:

– для проведення заліків взаємної заборгованості з подальшим

її оформленням за допомогою векселя;

– для оформлення операцій із давальницькою сировиною у зо-

внішньоекономічних відносинах;

– під час увезення в Україну майна у вигляді внеску іноземного

інвестора в статутний фонд підприємств з іноземними інвес-

тиціями;

– для оформлення податку на додану вартість під час увезення,

пересилання товарів на митну територію України.

Деякі векселі, що перебувають в обігу в Україні, можуть бути від-

мінені. Так, на певний термін у 2002 р., а у зв’язку з кризою 2008-2009

років відмінено вексель для оформлення податку на додану вартість

під час увезення, товарів на територію України. Слід розглянути всі

прецеденти використання векселів для того, щоб розкрити ті можли-

вості, які надає вексель у розв’язанні складних ситуацій у суспільно-

му виробництві.

Порядок випуску, обігу і погашення таких векселів має ряд осо-

бливостей, що регулюються відповідними нормативними актами Ка-

бінету Міністрів України і положеннями Національного банку Укра-

їни. Розглянемо коротко основні моменти, пов’язані з рухом векселів,

які випускаються у зв’язку з увезенням, пересиланням товарів на

митну територію України на суму податку на додану вартість.

Такий вексель видається платником податку на додану вартість

на всю суму податку при ввезенні (пересиланні) товарів на митну

територію України. Цей вексель є простим, підлягає обов’язковому

авалюванню його комерційним банком, і виписується на термін не

більше 30 днів.

Векселедержателем такого векселя є Державна податкова aдмі-

ністрація за місцем реєстрації векселедавця як платника податку з до-

даної вартості. Відсотки за використання такого векселя не нарахову-

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

ються. У разі його неоплати протест щодо нього не складається, а сума

платежу щодо нього підлягає безакцептному вилученню. Суть цього

векселя полягає в тому, що держава, стимулюючи свого імпортера,

надає йому відстрочку оплати ПДВ, що збільшує можливості суб’єкта

господарювання стосовно організації своєї діяльності.

Практика вексельного обігу в Україні знає і такий вид векселів, як

векселі Пенсійного фонду. Відповідно до Постанови Кабінету Міні-

стрів України від 24.01.1998 р. заборгованість підприємств, установ

та організацій зі зборів на обов’язкове державне страхування оформ-

ляється через вексель. Це дає можливість підприємству уникнути

застосування жорстких санкцій з боку держави відносно боржника з

цих платежів на умовах, вигідних для всіх учасників.

Розглянемо вексельну схему з використанням векселів Пенсійно-

го фонду на конкретному прикладі. Припустимо, що підприємство

виробило продукцію, яка користується попитом на ринку, на 10 000

грн. Але відпускна ціна цієї продукції внаслідок певних обставин на

30 % вища від ринкової. Іншими словами, цей обсяг продукції реалі-

зується на ринку за 7000 грн.

Окрім цього, дане підприємство заборгувало перед Пенсійним

фондом 10 000 грн і не може цей борг погасити через неможливість

(без збитків для себе) реалізувати свою продукцію.

Усі ці обставини ставлять підприємство в дуже скрутне становище.

Воно не тільки не може погасити свій борг перед Пенсійним фондом,

але, по суті, не має можливості продовжувати процес виробництва че-

рез неможливість реалізації своєї продукції. Водночас страждає і спо-

живач, адже він не може отримати необхідну йому продукцію через

високу її ціну. Певним чином страждає і Пенсійний фонд, бо до нього

не надходять кошти від цього підприємства. Проте вихід з цієї важкої

ситуації можливий і саме за допомогою векселів Пенсійного фонду.

В умовах незадоволеного попиту на цю продукцію неважко перед-

бачити, що знайдеться фірма чи підприємство, яке за «живі» гроші

буде готове придбати цю продукцію, але за ціною нижчою від рин-

кової. Для цього фірма, яка проявила зацікавленість до продукції

підприємства-боржника перед Пенсійним фондом, домовляється з

боржником про купівлю в нього продукції на 10 000 грн в рахунок по-

гашення його заборгованості перед фондом і звертається до останньо-

го, щоб той виставив переказний вексель, але з урахуванням дискон-

ту (знижки). Припустимо, що дисконт буде обґрунтований фірмою і

прийнятий Пенсійним фондом у розмірі 50 % від відпускної ціни під-

1 Роздiл. Cуть і функції грошей

приємства. Це означає, що фірма отримає продукцію у підприємства

за 5000 грн, які вона внесе за нього до Пенсійного фонду, погасивши

заборгованість підприємства перед фондом на 10 000 грн.

Унаслідок вирішення ситуації з заборгованістю підприємства пе-

ред Пенсійним фондом за допомогою векселів цього фонду у виграші

всі учасники цієї операції.

Так, фірма, яка придбала товар за 5000 грн, має свою вигоду, бо,

реалізувавши цю продукцію за ринковою ціною (7000 грн), отримає

прибуток. Виграє і підприємство, хоча воно і не отримало грошей,

але йому списана його заборгованість перед Пенсійним фондом на

10 000 грн, що дорівнює виробленій продукції за відпускною ціною

цього підприємства. До того ж підприємство реалізує свою продук-

цію і може починати новий виробничий цикл.

У виграші і споживач, бо він отримує необхідну йому продукцію

за ціною, що склалась на ринку. Врешті-решт, виграє і держава. Хоча

вона і втратить 50 %, але натомність отримає до Пенсійного фонду за-

мість безнадійної заборгованості в 10 000 грн 5000 грн «живими» гро-

шима. Велике значення має й те, що вексель забезпечує рух товару і за-

діє у зв’язку з цим усіх причетних до нього суб’єктів господарювання.

Векселі Пенсійного фонду можуть бути випущені як у вигляді про-

стого, так і у вигляді переказного векселя. При цьому термін оплати

векселя не повинен бути більше 90 календарних днів з моменту його

підписання, а за переказними векселями, якими оформлена безнадій-

на заборгованість, термін оплати не повинен бути більше 180 днів.

Положенням передбачено порядок погашення заборгованості під-

приємств за зборами до Пенсійного фонду, а також передбачені обме-

ження щодо розміру дисконту. Він не повинен бути більшим за 50 %

від суми заборгованості, а за векселями, якими оформлена безнадійна

заборгованість — не більше 60 %. Зрозумыло, що з нормалізацією від-

носин між підприємствами і Пенсійним фондом, розміри дисконту

зменшуватимуться, а згодом і потреба в таких векселях зникне.

Векселі Пенсійного фонду повинні обов’язково бути авальова-

ні банком з числа тих, чий перелік визначає Пенсійний фонд. Після

цього вексель подається у відповідний районний відділ фонду, де пе-

ревіряється на достовірність бланка (наявність друкарського номера,

захисної сітки, мікрошрифту і т. ін.), правильність заповнення рекві-

зитів векселя, наявність аваля тощо.

Після перевірки векселі за допомогою інкасового індосаменту пе-

редаються уповноваженому банку, що інкасує вексель з настанням

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

терміну його оплати. Але банк може його оплатити й достроково на

основі угоди обліку векселя.

Поряд з векселями Пенсійного фонду є ще казначейські вексе-

лі. Вони допомагають вирішувати проблему розрахунків бюджет-

них організацій за витратами, пов’язаними з їх функціонуванням

(крім витрат на заробітну плату працівників цих бюджет них уста-

нов) без інфляційного тиску на грошовий обіг. Отримавши (за-

мість грошей) такі векселі, бюджетна установа може розрахува-

тись ними з державними установами за поставки товарів, або за

надані послуги (наприклад, за електроенергію, тепло, газ і т. ін.).

По суті, казначейські векселі є засобом бюджетного фінансування

тих статей бюджету, які не забезпечені відповідними податковими

надходженнями.

Таким чином, Україна не тільки успішно оволодіває новим для

себе фінансовим інструментом, але й досить влучно використовує

векселі для вирішення проблем перехідного періоду.

1.7 Банкнота

Банкнота — це вексель на банкіра. Спочатку банкнота випускалася

у вигляді особливих векселів, які часто мали вигляд розписки торгов-

ців грошима за здане на збереження золото. Пізніше їх випускають

комерційні банки нерідко під заставу векселів. Це вексельне забез-

печення банкнот і стало однією з причин банкнотної емісії.

Банкнота як вексель на банкіра користувалась у комерсантів біль-

шою довірою, ніж вексель, тому що банки були більш платоспромож-

ні, ніж окремий векселедавець. Поширенню банкнот сприяло й те, що

банкноти забезпечувалися золотом та іншими aктивами банку і віль-

но обмінювалися на золото за першою вимогою пред’явника.

Виникнувши як вексель на банкіра і виступаючи такою ж формою

кредитних грошей, як і комерційний вексель, банкнота, однак, відріз-

няється від векселя. Різниця між ними така:

– На відміну від векселя, поява якого на світ була пов’язана з

конкретною угодою, банкнота, як правило, такого зв’язку не

мала. Вона виникла у зв’язку з заставою векселів і тому відби-

вала своєю появою певну сукупність товарних угод.