Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

1 Роздiл. Cуть і функції грошей

Обіговість — це властивість векселя бути платіжним і розрахун-

ковим засобом, а також переходити з рук у руки за допомогою спеці-

ального переказного напису. Обіговість векселя є тією його рисою,

через яку вексель часто називають торговими грошима.

Для суб’єкта господарювання вексель — це не єдина можливість

скористатися позиковими засобами на умовах їх платності, терміно-

вості і повернення. Тaку можливість дають йому і банки, кредитні

відносини з якими оформляються кредитною угодою. Вексель спо-

чатку теж являв собою кредитну угоду, хоча й дещо в спрощеній фор-

мі. Проте згодом він набув особливих ознак, а сучасний вексель по-

рівняно з кредитною угодою має ряд переваг, а саме:

– Вексель більш мобільний, бо за ним можна одержати гроші до

терміну його оплати, продавши або віддавши його в заставу

банку. За кредитною угодою одержати гроші раніше терміну їх

повернення не можна.

– На відміну від кредитної угоди, вексель — це абстрактне борго-

ве зобов’язання, що робить його дуже зручним для взаємозалі-

ку заборгованостей.

– Вексель — це вид цінного папера і тому він є важливим об’єктом

купівлі-продажу на ринку боргів. Кредитна угода, як відомо, не є

цінним папером, що обмежує її рух від одного суб’єкта до іншого.

– Під час укладання кредитної угоди банк для забезпечення по-

вернення позики, як правило, вимагає застави. Нотаріальне

оформлення, а також страхування застави приводять до пев-

них матеріальних витрат, які під час операції з векселем зна-

чно нижчі, бо вексель гарантується тим товаром, відносно руху

якого його і було виписано.

Вексель, що з’явився у XII ст., пройшов тривалий шлях у своєму

розвитку, це знайшло свій яскравий відбиток у вексельному праві.

Спочатку вексель застосовувався як угода, а тому не мав своєї повної

вексельної сили. Згодом він набуває певних особливих рис, що зафік-

совано в першому вексельному статуті, прийнятому в 1569 р. у місті

Болонья. Поступово вексельне законодавство удосконалюється і в ряді

країн з’являються свої вексельні статути, які все чіткіше підкреслюють

ті ознаки векселя, що відрізняють його від кредитної угоди. Яскравим

прикладом цього може бути прийнятий у 1848 р. в Прусії Загально-

німецький вексельний статут, що виявився дуже вдалим і невдовзі був

узятий за основу під час розробки власних вексельних статутів у таких

країнах, як Бельгія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Італія, Сербія, Росія.

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

У подальшому вексельне право постійно удосконалювалося, а з ши-

роким використанням векселя в міжнародних торгових і розрахунко-

вих операціях воно все більше набувало уніфікованого характеру. Цей

процес привів до прийняття в 1930 р. у м. Женеві (Швейцарія) Єдино-

го вексельного закону, на основі якого розроблено вексельне законо-

давство цілого ряду країн. У цю групу входять, наприклад, такі країни,

як Австрія, Алжир, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Болгарія, Угорщина,

Німеччина, Греція, Данія, Італія, Ірак, Нідерланди, Норвегія, Польща,

Португалія, Росія, Румунія, Сирія, Україна, Швеція, Швейцарія, Фін-

ляндія, Франція, Японія та ін. Слід зазначити, що наша держава офі-

ційно приєдналася до Женевської конвенції щодо векселя.

Ряд країн, серед яких Англія, Австралія, Ізраїль, Індія, Канада,

Пакистан, Судан, США, Філіппіни, ПАР і деякі інші, у своєму век-

сельному законодавстві спираються на англійський закон про пере-

казні векселі 1882 р. За основними, сутнісними положеннями век-

сельне право цієї групи країн збігається з вексельним правом країн,

законодавство яких базується на Єдиному вексельному законі 1930

р. Різниця хоч і є, але має другорядний характер і не становить пере-

шкоду для вексельного обігу, здійснюваного між державами, що за

своїм вексельним законодавством належать до цих двох груп.

Особливу групу складають ті країни, чиє вексельне законодав-

ство є оригінальним і не базується ні на Женевському, ні на англій-

ському вексельному праві. У цю групу входять, наприклад, такі кра-

їни, як Єгипет, Іран, Іспанія, Куба, Мексика, Тайвань, Уругвай, Чилі

і деякі інші.

Вексель — це документ, що має суворо визначену форму і рекві-

зити, наявність їх обов’язкова і без них він не має сили. До цих рекві-

зитів належать:

1. Найменування вексель, що обов’язково має бути написано в

тексті. Це так звана вексельна мітка. Вона включається в наказ, на-

приклад, у формі такого запису «Заплатіть за цим векселем на ко-

ристь …» , або у формі іншого aналогічного за змістом запису.

Вексель заповнюється державною мовою тієї країни, в якій його

складено.

2. Пропозицію оплатити зазначену в ньому суму. Вона не повинна

нічим обумовлюватись. Сaме в цьому положенні реалізується така

риса векселя, як його абстрактність. Якщо пропозиція про сплату

суми супроводжуватиметься посиланням на які-небудь умови угоди

(вказівка на товар, на характер угоди і т. п.), то такий вексель втрачає

1 Роздiл. Cуть і функції грошей

свою силу. Винятками є векселі, що базуються на вексельному законі

Англії 1882 р. Так, наприклад, у США й Англії зовнішньоторгові опе-

рації оформляються векселями і в них міститься вказівка на контр-

акт, на основі якого ці векселі виписуються.

Вексельна сума зазначається цифрами й прописом, а у разі розбіж-

ності правильною вважається сума, написана прописом, а якщо у вексе-

лі вказано декілька різних сум, то правильною вважається менша сума.

Вексель — це форма комерційного кредиту і відсоток за нього, як

правило, включається в саму вексельну суму. Однак за певних умов,

наприклад, коли у векселі зазначено термін платежу за пред’явленням

або через якийсь термін після пред’явлення, можлива вказівка на від-

сотки. Якщо такий запис зроблено, то відсоток сплачується з момен-

ту зазначеної дати, скажімо, 10 відсотків річних із 20 травня 2003 р.,

а якщо вона не зазначена, то з моменту укладання векселя. Якщо ж

відсотки не зазначені, то вони не можуть бути і нараховані.

3. Найменування й адреса платника. Вони зазначаються на блан-

ку в лівому нижньому куті.

4. Термін платежу. Він може бути різним, за термінами платежу

розрізняють такі векселі:

– за пред’явленням, коли термін платежу настає в момент пред’яв-

лення векселя до оплати. При цьому важливо мати на увазі, що

термін пред’явлення векселя до оплати не може бути більше

року з дня його виставлення;

– на певний час після пред’явлення або після його складання;

– на певний день, що позначається конкретною датою;

– з оплатою у визначений термін. Звичайно, це запис у вигляді

пропозиції оплатити на початок (1-е число), середину (15-е

число), або на кінець (останній день) місяця, а також на термін

через стільки-то місяців;

– із терміном платежу, зазначеним у вигляді запису «неробочий

день». Це означає, що він може бути пред’явлений до оплати в

перший після неробочого робочий день.

За відсутності у векселі вказівки на термін платежу він вважаєть-

ся векселем із платежем за пред’явленням.

5. Місце платежу. Про нього повинно бути домовлено спеціально,

а якщо цього не зроблено, тоді місцем платежу вважається місцезна-

ходження платника. Без зазначення місця платежу і місцезнаходжен-

ня платника, а також, коли є вказівка на декілька місць платежу, век-

сель вважається недійсним.

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

6. Найменування одержувача платежу. Виставлення векселів на

пред’явника не допускається.

7. Дата і місце укладення векселя. Дата має бути зазначена точно

і правильно, тому що вексель із нереальною датою є недійсним. Міс-

це укладення — це найменування одиниці адміністративного поділу

країни: місто, село, селище і т. п. Якщо місце укладення векселя не за-

значено, то таким вважається місцезнаходження особи, яка виписала

вексель. За відсутності вказівки на місце укладення векселя і на місце

знаходження того, хто його виписав, він вважається недійсним.

8. Підпис того, хто видає вексель; векселедавця, трасатa. Повне на-

йменування і місцезнаходження векселедавця супроводжується для

векселів, виставлених підприємствами, виконаними рукописним спо-

собом підписами двох осіб, які візують грошові документи (керівник та

головний бухгалтер), і скріплюються печаткою. Оскільки з 01.01.2002

р. вексель в Україні може бути виписано і фізичною особою, то він під-

писується власноручно зазначеною фізичною особою, або уповнова-

женими нею особами і скріплюється печаткою (за її наявності).

Перелічені атрибути характерні так званому переказному вексе-

лю. Але існує ще й простий вексель. На відміну від переказного век-

селя, простий не має вказівки на боржника (трасата), бо платником є

сам векселедавець, який водночас є і боржником.

Вексель, у якому немає якогось із названих реквізитів, не має за-

конної сили. Винятки складають:

– векселі, в яких термін платежу не визначено. Такий вексель є

дійсним і вважається векселем з оплатою за пред’явленням;

– векселі, в яких не зазначено місце платежу. У цьому разі місцем

платежу вважається місцезнаходження платника;

– векселі без зазначення місця його укладення. У такому разі

місцем його укладення вважається місце, зазначене поруч із на-

йменуванням того, хто цей вексель виписав.

За англійським законом про переказні векселі число реквізитів

дещо менше. До них належать: 1. Безумовний наказ про сплату пев-

ної суми. 2. Термін платежу. 3. Найменування платника. 4. Найме-

нування одержувача, або вказівка на те, що вексель оплачується за

пред’явленням. 5. Підпис векселедавця.

Вексель за цим правом вважається дійсним, якщо в ньому немає

вексельної мітки, тобто слова «вексель», уписаного в текст наказу,

вказівки на дату і місце укладення векселя і на місце платежу.

Наявність вексельних атрибутів та підписів заявних сторін пере-

творює будь-який аркуш паперу на вексель. При цьому в країнах, які

1 Роздiл. Cуть і функції грошей

створюють своє вексельне законодавство за англійським вексельним

законом 1882 р., не потрібна навіть позначка «вексель». На відміну від

західних країн, в Україні такий аркуш паперу не може бути наділений

вексельною правоздатністю. Таку правоздатність має тільки вексель,

який виконано на вексельному бланку. Порядок виготовлення і ви-

користання вексельних бланків регламентовано в однойменній по-

станові Кабінету Міністрів України та НБУ, ухваленій 10.09.1992 р.

У процесі руху векселя, яким оформляються зовнішньоторго-

вельні угоди, у більшості країн (окрім США, Великобританії та Шве-

ції) встановлено гербовий збір за векселем. Він береться від суми

векселя, але, як правило, складає невелику суму. З оплатою цього по-

датку на вексель наклеюється марка.

Вексель постійно знаходиться в русі і з огляду на особливості

цього руху, а також залежно від того, хто — боржник або кредитор —

виписує вексель, розрізняють простий і переказний векселі.

Простий вексель виписується позичальником. Він може бути пе-

реданий іншій особі, aле частіше за все його передача або обмежена,

або заборонена законом.

Схема виставляння простого векселя подана на рис. 1.

Підприємство, яке

поставило товар у кредит

Векселеотримувач

(ремітент)

Підприємство,

яке отримало товар

у кредит

(Векселедавець)

товар

вексель

Оплата

векселя

Пред’явлення

векселя до

оплати

Рис. 1.

Коли настає термін платежу за векселем, ремітент (векселедержа-

тель) пред’являє вексель до оплати. Після його оплати вексель пога-

шається (на ньому ставиться розписка про одержання платежу) і він

повертається векселедержателю

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

Простий вексель, як правило, був обмежений у своєму русі. З

розвитком товарного виробництва і обміну це почало гальмувати

подальше вдосконалення кредитних відносин і вже на початку ХІV

ст. вексель починає передаватися за допомогою переказного напису,

що називається індосаментом. Свідченням факту передачі векселів

за допомогою такого переказного напису служить «Pragma tika Не-

аполя» 1607 р., в який міститься заборона індосаменту. Однак такий

розвиток кредитних відносин був об’єктивно обумовлений і подібні

заборони все частіше порушувалися. Остаточно право громадянства

переказний вексель одержав у 1673 р. відповідно до ордонансу (ука-

зу) короля Франції Людовика ХІV.

На відміну від простого векселя, переказний вексель (тратта) ви-

писується не боржником, а кредитором. Цей вексель за допомогою

спеціального переказного напису індосаменту (від лат. in dorstum —

на спині) вільно передається з рук у руки. Переказний напис викону-

ється на зворотному боці векселя. З метою запобігання тих втрат, що

пов’язані зі зникненням векселя (вексель вкрадено, загублено тощо),

переказний вексель може бути виписано у декількох примірниках, але

тоді в тексті векселя роблять напис у вигляді «Платіть за цим першим

примірником». Усі останні нумеруються і вважаються дублікатами.

Схему виставлення і передачі переказного векселя подано на рис. 2.

Перший векселедержатель (ремітент) може передати вексель ін-

шій особі. Передача векселя за індосаментом здійснюється у вигля-

ді запису: «Замість мене сплатіть...» або «Платіть за наказом...» і

супроводжується власноручним підписом особи, котра передає век-

сель. При цьому той, хто передає вексель, називається індосантом, а

той, хто його одержує, — індосатом. Індосамент може бути тільки по-

вним. Частковий індосамент не допускається.

Розрізняють такі види індосаментів:

– Іменний, повний, у якому вказується ім’я або найменування

того, кому боржник мусить платити за цим векселем. Він може

бути виконаний, наприклад, у вигляді такого запису: «Замість

нас заплатіть фірмі «Агро».

– Бланковий, коли немає вказівки, кому або за чиїм наказом по-

трібно платити. Такий індосамент може бути поданий у вигляді

підпису.

Якщо при іменному індосаменті власником векселя вважається

той, на чиє ім’я зроблено запис, то при бланковому власником век-

селя є кожний, у чиїх руках він знаходиться. Вексель із бланковим

1 Роздiл. Cуть і функції грошей

індосаментом можна передати іншій особі без нового підпису. Його

можна також перетворити в іменний, поставивши перед підписом на-

йменування нового векселеотриму- вача.

– Передовірчий, інкасовий, за яким власник векселя доручає

уповноваженій особі одержати платіж за векселем без передачі

вказаній уповноваженій особі права власності на вексель. Індо-

самент у такому разі виконується у вигляді напису, який чітко

визначає доручення векселеутримувача третій особі (як прави-

ло банку) отримати гроші за векселем для векселеутримувача.

Але найчастіше цей вид індосаменту робиться у вигляді запису:

«На інкасо», «Валюта до отримання».

тратта

Підприємство,

яке отримало товар

у кредит, платник

(трасат)

Пред’явлення векселя

до aкцепту (презентація)

Підприємство, яке

надало товар у кредит.

Векселедавець

(трасант)

Перший

векселедержатель

(ремітент)

Наступний

векселеотримувач

Підтвердження акцепту

Пред’явлення

векселя до оплати

Останній

векселедержатель

(

індосат

)

Оплата за векселем

Вручення погашеного векселя

Рис. 2.

При значній кількості переказних написів (індосаментів) на зво-

роті векселя може не вистачити місця для наступного індосаменту. У

цьому випадку беруть додатковий аркуш паперу, який називається

АЛОНЖ (від фр. allonge — надставка), і на ньому здійснюється індо-

самент. Але перший, хто робить переказний напис на алонжі, розпи-

сується (а за наявності й ставить печатку на стику векселя та алонжа).

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

Переказний вексель, як і простий, є формою кредитних грошей, а не

самими грошима як такими, і тому він не має сили обов’язкового платіж-

ного засобу. Але це стосується переказного векселя, бо він передається з

рук у руки, і прямої згоди на оплату кожному наступному векселеутри-

мувачу трасат не давав, на відміну від простого векселя, який виписує

сам боржник і який засвідчує свою згоду на оплату вже в самому вексе-

лі. Тому боржник за векселем повинен підтвердити свою згоду на опла-

ту векселя в зазначений у ньому термін перед будь-яким новим власни-

ком векселя, який отримав його за індосаментом. Ця згода виконується

на лицьовому боці векселя у лівому верхньому куті вексельного бланка

у вигляді напису «Згодний», «Заплачу» або іншого aналогічного за зміс-

том напису, і носить назву aкцепту боржника. Якщо боржник (трасат)

тільки розписався, то цього досить, щоб вважати такий вексель акцеп-

тованим боржником. У випадку багаторазової передачі векселя за допо-

могою індосаменту, як правило, останній його власник (індосат) подає

вексель для акцепту. При цьому боржнику у зв’язку з пред’явленням

векселя до акцепту на відповідь відведено всього 24 години.

Пред’явлення векселя до акцепту може бути здійснене в будь-

який час до настання терміну платежу, в тому числі і в день оплати

векселя. Акцептуються, як правило, усі векселі, однак, векселі дуже

надійних фірм-боржників можуть і не акцептуватися. У практиці не

акцептуються векселі з терміном оплати за пред’явленням, бо такі

векселі можуть бути пред’явлені до оплати зразу ж після їх укладен-

ня, якщо цей термін не обумовлений якимись обставинами. Не ак-

цептується також і простий вексель, бо на ньому є підпис боржника.

Це правило нехтується тоді, коли (як наприклад в Україні) простий

вексель передається. Рішення про те, акцептувати чи ні вексель у

боржника, приймає останній векселедержатель.

Виставитель векселя може зняти з себе відповідальність за ак-

цепт через написання застереження: «Без звернення на мене», «Без

відповідальності». Однак відповідно до Єдиного вексельного закону

1930 р. він не може зняти з себе відповідальність за платіж. У той же

час, за англо-американським законодавством, той, хто виставляє век-

сель (трасант), може зняти з себе відповідальність і за платіж.

Акцепт може бути повним і означати згоду на оплату всієї суми за

векселем, і частковим, що означає згоду на оплату частини суми бор-

гу. Можливою також є і відмова від акцепту. У разі відмови від акцеп-

ту або у разі часткового акцепту застосовується спеціальна процеду-

ра, яка має назву протесту за неaкцептом або за частковим акцептом.

1 Роздiл. Cуть і функції грошей

Боржник (трасат) за векселем після акцепту векселя несе повну

відповідальність перед векселедержателем. Що ж стосується трасан-

та, то його відповідальність у даному випадку є умовною. Вона пере-

творюється в дійсну тільки тоді, коли боржник (трасат):

– відмовився від акцепту за векселем;

– акцептував, але не заплатив.

При цьому важливо мати на увазі, що права за векселем можуть

бути реалізовані тільки за умови чіткого дотримання встановлених

термінів акцепту і платежу.

Видаючи вексель, векселедавець може заборонити подальшу його

передачу за допомогою індосаменту. Для цього в текст індосаменту

включають слово «Тільки» або «Не наказу». Це означає, що даний

вексель не може бути переданий за допомогою індосаменту, однак не

означає абсолютної заборони на його дальший рух від одного власни-

ка до іншого. Такий вексель може бути переданий за допомогою цесії.

Цесія — це уступка вимоги. Вона відрізняється від індосаменту

такими особливостями:

– При передачі векселя за допомогою індосаменту всі попередні

векселеутримувaчі несуть солідарну відповідальність перед

останнім векселеутримувачем за виконання боржником за цим

векселем своїх зобов’язань. А при передачі з допомогою цесії

тільки кредитор, що передає вексель за цесією, несе відпові-

дальність перед тим, кому цей вексель передається. При цьому

від- повідальність не торкається можливої відмови боржника

щодо виконання своїх зобов’язань, а обмежується достовірніс-

тю пе реданого за цесією векселя. Тобто той, хто передає век-

сель за цесією, відповідає тільки за дійсність векселя.

– Акт передачі векселя за індосаментом — це одностороння угода,

яка виконується індосантом. Цесія — це двостороння угода між

тим, хто поступається своїми правами і тим, хто ці права отримує.

– Індосамент може бути не тільки іменним, а також бланковим і

передовірчим. Що ж стосується цесії, то вона може бути тільки

іменною.

– Передача векселя за допомогою індосаменту припускає повну і

безумовну передачу прав за ним. Частковий індосамент немож-

ливий, а цесія передбачає і часткову передачу прав.

– Індосамент пишуть на зворотному боці векселя або на алонжі в

той час, як цесія складається на окремому листі у вигляді окре-

мої угоди.

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

За певних обставин, наприклад, за відмови боржника від акцепту,

або за відмови від платежу за векселем здійснюється протест за век-

селем. Його сенс полягає в тому, щоб урегулю- вати протиріччя, що

виникли за допомогою досудового роз- гляду.

Протест полягає в тому, що вексель, з якого є відмова боржника

з акцепту (або згода на частковий акцепт), або відмова щодо плате-

жу за векселем, передається в спеціальні установи. В Україні про-

тест приймає нотаріус або судовий виконавець. Протест надається

за місцем перебування платника, а якщо платником за векселем при-

значена інша особа (доміцильований вексель), то — за місцем пере-

бування цієї особи. Термін надання векселя до протесту обмежений.

Відповідно до загальноприйнятих норм його має бути здійснено в

день платежу, або в один із двох наступних робочих днів. Раніше дня

оплати векселя в день платежу за векселем подавати його на протест

заборонено. Якщо день, наступний після дня платежу, неробочий,

то протест треба подати в перший робочий день після неробочого.

В Україні з огляду на недосконалість вексельного обігу термін по-

дання векселя до протесту деякий час тимчасово був подовжений до

15 діб, але з прийняттям закону «Про обіг векселів в Україні» діє

загальноприйнятий термін.

Протест за векселем може бути пред’явлено будь-якому векселе-

давцю, акцептанту, індосанту, поручителю або до всіх відразу. Якщо

протест пред’являється до кого-небудь одного, то власник векселя не

зобов’язаний дотримуватись тієї послідовності, в якій вексель пере-

давався від однієї особи до іншої.

Прийнявши вексель до протесту, нотаріус робить на векселі від-

мітку про день і час прийняття векселя до протесту, а потім особисто,

по телефону або письмово пропонує боржнику акцептувати вексель

або оплатити його (у разі відмови від платежу за векселем). Якщо

його пропозиції не задовольняються до 12 години наступного дня,

то тоді здійснюється протест. Він оформляється у вигляді запису на

спеціальному бланку або на звороті векселя. Якщо це протест у не-

акцепті, то він зазвичай пишеться або на спеціальному бланку, або на

копії векселя. Після цього опротестований вексель може бути подано

в суд, а боржника записують нотаріальною конторою в спеціальний

список (протестний бюлетень), що публікується і є доступним для

всіх установ, які дають кредит.

Після того як вексель опротестовано, держатель векселя розпо-

чинає процедуру нотифікації. Її суть полягає в тому, що векселедер-