Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

281

8 Розділ. Кредит у ринковій економіці

даються в користування тим, хто в них тимчасово має потребу. Реа-

лізація цієї функції дозволяє підвищити мобільність капіталу, забез-

печуючи його переливання з галузей із надлишком капіталу в галузі,

де тимчасово відчувається його нестача.

Перерозподіл вартості в суспільстві зазвичай здійснюється не

тільки таким чином. Важливим каналом перерозподілу виступає і

державний бюджет. Але на відміну від нього перерозподіл за допо-

могою кредиту більш масштабний, бо він передбачає можливість

повторної передачі вже отриманих у кредит грошей. Водночас його

масштабність підкріплюється тим, що в цей процес може включатись

усе національне багатство країни, а бюджетний перерозподіл щодо

цього досить обмежений. Особливість надання позики і в тому, що

вона є строковою і підлягає поверненню. Це обумовлює переважно

продуктивний характер використання позики і, у свою чергу, сприяє

ефективному використанню тимчасово вільних коштів. У цьому ви-

являється і така підсумкова риса цієї функції, як здатність через пере-

розподіл забезпечити найбільш ефективне використання тимчасово

вільних коштів тими, хто має в них потребу.

2. Важливою функцією кредиту виступає і функція поповнення

грошового обігу коштами. Дана функція реалізується не всіма лан-

ками кредитної системи, а тільки банківською системою. Поповне-

ння грошового обігу відбувається у формі депозитно-чекової емісії,

що, однак, має свої межі і лише доповнює емісію грошей, здійсню-

вану центральним банком, не порушуючи в цілому його монополії

на випуск в обіг грошей. Організаційно це здійснюється у вигляді

відкриття підприємству позичкового рахунка, унаслідок чого відбу-

вається створення банківських (кредитних) грошей. Але позика ви-

дається на певний час, її потрібно повернути, у чому зацікавлений

насамперед кредитор і тому це не призводить до великих порушень

в організації грошового обігу. Ця функція кредиту суттєво посилює

еластичність грошової системи, створює додаткові умови для забез-

печення рівноваги на грошовому ринку, а відтак, у цілому сприяє

зростанню суспільного виробництва і підвищенню ефективності

його функціонування.

Розглянута функція доповнюється й тим, що кредит дає можли-

вість (за певних обставин) посилити купівельну спроможність насе-

лення, тобто не тільки сприяє вирішенню надскладної для ринкової

економіки проблеми реалізації, але й створює нову додаткову купі-

вельну спроможність капіталу. Остання має місце тоді, коли видаєть-

282

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

ся незабезпечений кредит. І хоча він не є масовим, але використову-

ється в розвинутих країнах і вже сьогодні відіграє, а дедалі буде ще

більше відігравати роль потужного чинника розвитку економіки.

3. Чільне місце серед загальних функцій кредиту посідає і та його

функція, яка може бути зведена до зменшення витрат, пов’язаних з

обігом грошей, і прискорення руху грошових потоків. Уведення кре-

дитних карток і вдосконалення таких форм кредитних грошей, як

вексель і чек, у сполученні з новітніми формами організації плате-

жів у підсумку сприяє підвищенню ефективності виробництва й по-

силенню концентрації та централізації капіталу. Кредитна система

сприяє економії часу, оскільки вона дає змогу у відносно короткий

термін здійснювати концентрацію капіталу. У свою чергу, концентра-

ція капіталу веде до зменшення витрат обміну і витрат виробництва,

і сприяє збільшенню прибутку.

4. Наступна дуже важлива з огляду на механізм суспільного від-

творення функція кредиту — це його функція з перетворення заоща-

джень фізичних і юридичних осіб у капітал. Проблема капіталізації

грошей у розвинутій ринковій економіці виступає як одна з найак-

туальніших, бо вона торкається питання про додаткове залучення до

суспільного виробництва потужних ресурсів. Справа в тому, що і під-

приємець, і населення частку своїх грошей, призначених для спожи-

вання, не витрачає в момент їх отримання. До цієї частини належить

та частка доходів населення, яка зберігається у вигляді відкладеного

попиту або яка являє собою економію на споживанні. Сюди слід за-

рахувати і ту частину доходів, що відкладається для купівлі дорогих

товарів довгострокового споживання, а також заощадження, призна-

чені для здійснення страхових операцій, або для поліпшення майбут-

нього пенсійного забезпечення. Слід зауважити, що ця функція кре-

диту, яка по суті є капіталізацією грошових доходів населення, стає

реальною і значущою для суспільства тільки за наявності високороз-

виненої системи кредитних установ.

5. Ще одна функція кредиту пов’язана з можливістю і необхідніс-

тю з боку кредитора контролювати використання тих грошей, влас-

ником яких він не перестає бути. Зміст цієї функції полягає в тому,

що кредитор (найчастіше — це банк) контролює процес використан-

ня й повернення наданої позичальникові позики. Ступінь контролю

і його форми можуть бути різними, але самий факт такого контролю

є реальністю. Контроль виступає однією з конкретних форм забезпе-

чення ефективності використання кредиту.

283

8 Розділ. Кредит у ринковій економіці

Але ця функція не обмежується тільки рівнем господарюючого

суб’єкта. Кредитні установи — це певна системна сукупність, і тому всі

кредитні відносини виступають як система. А вона в умовах сучасної ре-

гульованої ринкової економіки є одним із найбільш важливих об’єктів

державного регулювання економіки. Таким чином, контролююча функ-

ція кредиту перетворюється на макрорівні в контрольно-регулюючу

функцію і реалізується в тому, що держава, цілеспрямовано впливаючи

на організацію і функціонування всієї сукупності кредитних відносин,

створює умови для досягнення певних цілей у суспільному виробництві.

Вплив кредита на макроекономічному рівні на розвиток економіки

є різноманітним як за інструментами і способами, так і за наслідками.

Головними елементами при цьому виступають гроші, капітал і влас-

ність, а підсумковим наслідком — капіталізація всієї системи вироб-

ничих відносин. Цю тезу дуже чітко формулює відомий вітчизняний

економіст А. Гальчинський, який пише «…якщо розглядати функціо-

нальний вплив кредиту на розвиток макроекономічних процесів, то

можна дійти висновку, що головними у цьому є капіталізація всієї сис-

теми економічних відносин суспільства і відповідна трансформація їх

головних системоутворювальних ланок — грошей, капіталу, власнос-

ті» (Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998. — С. 186).

Кредит як загальна форма руху позичкового капіталу, у свою чер-

гу, виступає в конкретних формах, обумовлених функціональною

спрямованістю руху цього капіталу, особливостями організації дано-

го руху, специфікою суб’єктів кредитних відносин і т. ін. Розрізнюють

комерційний, банківський, споживчий, державний і міждержавний

(міжнародний) кредит.

Важливою і дуже поширеною в умовах високорозвиненої ринко-

вої економіки формою кредиту є комерційний кредит. У розвинених

країнах він охоплює значну частину товарних угод. Наприклад, у су-

часній Італії до 85 % усіх угод в оптовій торгівлі здійснюються на умо-

вах комерційного кредиту.

Комерційний кредит — продаж товару з відстрочкою платежу. За

терміном дії цей кредит є короткостроковим. Його мета полягає у при-

скоренні реалізації товарів, а формою організації виступає вексель.

Об’єктом даної форми кредиту виступає товар, а суб’єктами — функ-

ціонуючі підприємці. Рух товарного кредиту пов’язаний з рухом про-

мислового капіталу і відбиває динаміку останнього. Так, у періоди

піднесення пропозиція і попит на комерційний кредит зростають, і

навпаки, спад в економіці веде до зменшення цієї форми кредиту.

284

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

Вaжливою особливістю комерційного кредиту є те, що відсоток за

ним, як правило, нижчий, ніж за банківським кредитом. Прискорюю-

чи процес руху товарів, цей кредит сприяє розвитку виробництва. Ра-

зом з тим комерційний кредит дає змогу покупцеві маневрувати свої-

ми фінансовими ресурсами, оскільки покупець отримує від постачаль-

ника відстрочку в платежах. Така фор ма кредиту дає змогу ввести в

обіг новий платіжний документ — вексель. Це, у свою чергу, посилює

еластичність грошового обігу, а з урахуванням поширеності векселів

робить грошовий обіг менш витратним, бо зменшує кількість готівки.

До того ж вексель є дуже простим і в той же час мобільним інструмен-

том грошового обігу, що дозволяє використати його в різноманітних

варіантах (передати іншій особі за допомогою індосаменту, віддати в

заставу, продати, обліковувати в банку і т. ін.).

Однак дана форма кредиту має і певні обмеження. Вони пов’язані, з

одного боку, з односпрямованістю даного кредиту, тому що він, як пра-

вило, надається постачальником споживачеві. З іншого боку, цей кре-

дит має й обмеження щодо своїх масштабів, оскільки розмір кредиту ви-

значається обсягами резервного капіталу функціонуючого підприємця.

В Україні ця форма кредиту розвинута ще слабо. Це обумовле-

но багаторічною забороною на підприємницьку діяльність і повною

відсутністю в господарському обороті векселя як форми організації

комерційного кредиту. Перші законодавчі основи для становлення

й розвитку комерційного кредиту закладені в 1991—1992 рр. з при-

йняттям ряду законів України. Серед найбільш важливих слід назва-

ти закони: «Про підприємництво», «Про підприємства», «Про цінні

папери і фондову біржу», «Про обіг векселів в Україні», а також ряд

інших нормативних актів Верховної Ради і Президента України.

Основний напрямок розвитку даної форми кредиту в умовах пере-

хідної економіки зосереджено на розробці правової забезпеченості й

технології вексельного обігу. Так, тільки останніми роками розробле-

но правові основи введення в обіг податкових векселів для оформлен-

ня податку з доданої вартості під час увезення товарів на митну тери-

торію України, підготовлено нормативний документ Міністерства фі-

нансів про введення в обіг казначейських векселів, розроблено і впро-

ваджуються інші нормативні акти, що стосуються вексельного обігу.

Банківський кредит — це кредит, що видається банком. Його

об’єктом виступає грошовий капітал, що передається позичальникові

в тимчасове користування на умовах платності, терміновості й повер-

нення. Форма його оранізації – кредитна угода.

285

8 Розділ. Кредит у ринковій економіці

Суб’єктами даної форми кредиту є, насамперед, підприємці, хоча

ними можуть бути і представники інших верств населення. Він по-

збавлений тих недоліків, які властиві комерційному кредиту, і є більш

еластичним. Його відмінність від комерційного кредиту полягає й у

тому, що рух банківського кредиту є відносно самостійним. При цьо-

му зміни в його русі протилежні рухові промислового капіталу. Так,

у момент кризи і спаду виробництва, коли попит на товари і послуги

скорочується, попит на банківський кредит навпаки зростає.

Банківський кредит долає ті недоліки, які притаманні комерцій-

ному кредиту. Він не є односпрямованим і в певному розумінні не є

обмеженим. Останнє обумовлено тим, що позичковий капітал, який

формується банками, тільки в незначній частині представлений влас-

ним капіталом позичкового капіталіста. Його основна частина пред-

ставлена залученими коштами, і тому банк може надавати в позику

ресурси, отримані не тільки від інших господарюючих суб’єктів, а й

від населення.

Банківський кредит тісно пов’язаний з комерційним кредитом.

Він розширює можливості останнього шляхом обліку векселів, їхньої

застави, акцептування, авалювання та інших операцій. У той же час

між комерційним і банківським кредитами є певні відмінності. Це

має позитивний наслідок для господарюючих суб’єктів, бо вони мо-

жуть із цих двох форм кредиту обрати найліпшу з точки зору повноти

реалізації своїх інтересів.

Банківські кредити розрізнюються за терміном надання позики (ко-

роткострокові, середньострокові, довгострокові), ознакою забезпече-

ності (забезпечені і незабезпечені, або бланкові), способами повернен-

ня і т. ін. Серед цього різноманіття видів банківського кредитування

слід відзначити і таке нове явище, як лізинговий кредит. Це товарний

кредит, який раніше не був характерним для банківського кредитуван-

ня. Але приблизно з середини минулого століття він з’явився у США.

Його поява викликана суттєвими змінами в розвитку продуктивних

сил і передусім у такому їх елементі, як основний капітал. Обладнання і

верстати стали дуже складними й дорогими. Їх купівля вимагала нако-

пичення великих сум, що не завжди було можливо для господарюючого

суб’єкта. Водночас із посиленням науково-технічної революції зростає

ризик втрат від морального старіння основного капіталу. У цих умовах

банк став купувати такі елементи продуктивного капіталу і надавати їх

в оренду. Щоправда, ці операції вимагають специфічних знань і тому

часто здійснюються спеціальними лізинговими компаніями.

286

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

Виступаючи важливою формою акумуляції грошових ресурсів і

перетворюючи їх у грошовий капітал, банківський кредит служить

могутнім важелем розвитку економіки, без якого її ефективне функ-

ціонування сьогодні неможливе. Банківський кредит сприяє таким

суперечливим і неоднозначним процесам, як концентрація і центра-

лізація капіталу, посилення монополізації в економіці, утворення

фінансово-промислових груп. За певних обставин банківський кре-

дит може стати і значним чинником розвитку інфляційних процесів.

Найчастіше це пов’язано з масштабним наданням банківського кре-

диту понад суму залучених і власних коштів у результаті здійснення

так званої депозитно-чекової емісії.

У цілому банківський кредит відіграє в суспільному відтворенні

надзвичайно велику роль. Банки акумулюють (поряд із заощаджен-

нями населення) капітал, який у процесі кругообігу тимчасово ви-

вільняється, і використовують його для розвитку виробництва. Отже,

крім певної залежності банківського кредиту від виробництва, і саме

виробництво посилюється у своєму розвитку за рахунок банківсько-

го кредиту.

В умовах становлення ринкової економіки банківський кредит

в Україні поступово посилює свою роль у розвитку економіки. Од-

нак ця форма кредиту ще далека від тих вимог, які висуває розвину-

те ринкове господарство до всіх форм кредитування, і насамперед до

банківського кредитування. Основні недоліки банківського кредиту

в Україні на сьогодні такі:

• наші банки в силу як об’єктивних, так і суб’єктивних причин

ще не стали потужним важелем розвитку інвестиційних про-

цесів в економіці;

• кредити, які видають банки, є дорогими, що значно звужує

можливості їхнього позитивного впливу на господарську ситу-

ацію в країні;

• банківський кредит представлений сьогодні переважно корот-

костроковими угодами, а їх важко використовувати для вели-

комасштабних структурних перетворень у народному госпо-

дарстві.

Споживчий кредит — продаж товарів у кредит або позику на ку-

півлю товарів і оплату послуг.

Суб’єктами цього кредиту є банки, спеціальні установи комерцій-

ного кредиту, господарюючі суб’єкти, пов’язані з обслуговуванням

населення, і саме населення. Об’єктом споживчого кредиту виступа-

287

8 Розділ. Кредит у ринковій економіці

ють як товари, так і гроші. Формою організації споживчого кредиту

є кредитна угода або кредитна картка, яка теж з’являється внаслідок

укладення відповідної угоди. Кредитну картку найчастіше видає

банк. Її власник, купуючи товар, розраховується тими грішми, які ви-

ділені йому банком у кредит. При обробленні цієї картки в касовому

терміналі, наприклад магазину, гроші з відкритого в банку рахунка

власника кредитної картки переводяться на рахунок торговельної ор-

ганізації, в якій купується товар.

Споживчий кредит пов’язаний з проблемами, що виникають під

час реалізації товарів і послуг. Ці проблеми, як відомо, притаманні

насиченим товарним ринкам. Там, де існує дефіцитна економіка, там

споживчий кредит або відсутній, або має місце за окремими товарни-

ми групами чи навіть за окремими товарами. Наприклад, у колиш-

ньому Радянському Союзі споживчий кредит існував тільки для не-

значного переліку товарів, котрими ринок був насичений.

За термінами споживчий кредит поділяється на короткостроко-

вий (до одного року) і середньостроковий. Максимальний термін

споживчого кредиту у високорозвинених країнах зазвичай не пере-

вищує трьох років. Що стосується довгострокового кредиту, то він іс-

нує як виняток, представлений кредитом під будівництво житла, і за-

звичай виділяється в особливу групу так званого іпотечного кредиту.

Забезпеченням споживчого кредиту виступає товар, наданий у

кредит, або регулярно одержуваний споживачем прибуток, напри-

клад у вигляді заробітної плати. Річ, надана в кредит у випадку по-

рушення умов кредитування, може бути вилучена у його власника і

продана з торгів. Утім, до цього фірми західних країн вдаються від-

носно рідко. Певна складність вилучення і реалізації таких товарів,

а також необхідність постійної підтримки іміджу фірми диктують їм

вибір інших методів захисту своїх інтересів.

Споживчий кредит належить до числа дорогих, що означає високу

процентну ставку. Зазвичай вона коливається в межах 15—30 %, але

може бути й вищою. Головними причинами дорожнечі споживчого

кредиту є відносно високі витрати на його надання і великий ризик

неплатоспроможності споживача.

Споживчий кредит відіграє важливу роль у вирішенні проблем

реалізації товарів і послуг, і в цілому прискорює їхній рух. Разом з

тим важливо відзначити і той факт, що розвиток споживчого кредиту

виступає важливим чинником, який стимулює інтенсифікацію пра-

ці і підвищення рівня відповідальності працівника. Це обумовлено

288

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

тим, що значна маса товарів (часто це квартира чи будинок, машина,

складна побутова техніка, меблі тощо), узята в кредит, змушує пра-

цівника особливо сумлінно ставитися до роботи і працювати інтен-

сивніше, оскільки над ним висить «дамоклів меч» кредитів.

В Україні споживчий кредит розвинутий ще дуже слабко. Причи-

ни цього криються як у слабкій насиченості ринку товарами і низь-

кою купівельною спроможністю населення через постійне падіння їх

доходів, так і в нерозвиненій системі організацій, які забезпечують

його функціонування.

Державний кредит — це сукупність кредитних відносин, в яких

позичальником виступає держава. Суб’єкти такого кредиту, з одно-

го боку, держава в особі уряду та окремих державних органів, напри-

клад, Міністерства фінансів і місцевих органів влади; з іншого боку

— населення, а також окремі господарюючі суб’єкти, і насамперед,

інституціональні інвестори.

Об’єктом державного кредиту в сучасних умовах виступають гро-

ші. Як правило, акумульовані таким чином гроші використовують-

ся для покриття дефіциту державного бюджету і направляються на

фінансування оборони, силових структур, соціальної сфери тощо.

Іншими словами, залучені в такий спосіб кошти використовуються

переважно на невиробниче споживання. Часто за допомогою цього

кредиту держава вилучає значну частку грошей з обігу і таким чином

регулює грошову масу.

Державний кредит виник уже в рабовласницькому суспільстві, голо-

вним чином у зв’язку з війнами, які вимагали великих матеріальних ви-

трат. Кредиторами стосовно держави виступали храми і окремі лихварі.

У середньовіччя державний кредит теж був пов’язаний, як прави-

ло, з екстраординарними подіями (ведення війн, виплата контрибуції

і т. ін.) і не носив регулярного характеру. Зовні цей кредит реалізу-

вався у вигляді позик королю або іншому правителю і дуже часто

здійснювався в натуральній формі. Кредиторам (а ними, крім церков

і окремих лихварів, усе частіше стають представники вільних вироб-

ників, наприклад ремісники, а також міста) видавались розписки, які

потім використовувались їхніми власниками для сплати податку.

Сучасну форму державний кредит отримує в XVII—XVIII ст. У

таких країнах, як Англія, Голландія і Іспанія, у цей період держава

починає випускати облігації і казначейські векселі. Подальше вдоско-

налювання даної форми кредиту йде за двома основними напрямка-

ми. Удосконалюється правова база, що лежить в основі мобілізації та

289

8 Розділ. Кредит у ринковій економіці

використання коштів, які aкумулюються у вигляді державної позики,

та розробляються інструменти даного кредиту. З’являються боргові

зобов’язання держави, що розрізнюються за термінами (короткостро-

кові, середньострокові і довгострокові), способами оплати прибутку

за ними (процентні облігації та облігації, випущені з дисконтом),

формами розміщення (передплата, закритий або відкритий аукціон) і

т. ін. Це дає змогу сформувати ефективну структуру державного бор-

гу, спланувати оптимальний варіант його обслуговування і розширює

можливості держави в оперативному управлінні цим боргом.

Сукупність відносин, виникнення й існування яких пов’язано з

державним кредитом, постійно привертає увагу економістів. Але їхні

підходи до визначення сутності й особливо ролі даного кредиту в сус-

пільному виробництві дуже різні.

Так, представники школи фізіократів (Ф. Кене, А. Тюрго) вважа-

ли, що держава, беручи в борг кошти, відриває їх від продуктивного

використання в сільському господарстві і тим самим гальмує розви-

ток суспільного виробництва. З огляду на цей висновок вони реко-

мендували урядам уникати таких позик.

На непродуктивному характері використання коштів, що залуча-

ються у формі державних позик, робили акцент і такі представники

англійської економічної школи, як А. Сміт і Д. Рікардо. Для покриття

дефіциту державного бюджету вони вважали більш прийнятною аку-

муляцію коштів за допомогою податків.

Дещо інших позицій дотримувався Дж. Кейнс і його прихильники

(А. Хансен, С. Харріс та ін.). Представники цієї школи економічної

думки розглядають державний кредит як один з найважливіших засо-

бів вирішення таких ключових і гострих проблем ринкової економіки,

як кризи, безробіття, диспропорції суспільного виробництва тощо.

У сучасній ринковій економіці державний кредит є неодмінним

явищем, за допомогою якого вирішуються як поточні проблеми (по-

криття бюджетного дефіциту, реалізація різноманітних програм

тощо), так і стратегічні завдання. До них може належати, наприклад,

сприяння за допомогою залучених коштів процесові структурної пе-

ребудови економіки, вирішення проблеми відсталих регіонів тощо.

Інколи держава потрапляє в скрутне становище щодо виконання

своїх боргових зобов’язань. У такому випадку вона інколи вдається

до конверсії своїх позик, тобто до зміни умов щодо раніше випуще-

них боргових зобов’язань (зміна відсотка, термінів погашення тощо).

Ця конверсія може бути добровільною, а значить і залежати від волі

290

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

власника боргових зобов’язань держави, або примусовою, коли дер-

жава здійснює конверсію без урахування думки населення.

Історія становлення державного кредиту в незалежній Україні

бере свій початок з 1995 р., коли вперше були випущені облігації вну-

трішньої державної позики (ОВДП). Емітентом цього виду цінних

паперів стало Міністерство фінансів України, а його представником

на ринку цінних паперів — Національний банк України.

Перший випуск ОВДП був невеликим. Усього за рік у бюджет

було залучено суму в 304 млн. грн.., тоді як на 2010 р. бюджетом Каб-

міну дозволено випуск ОВДП на суму до 5 млрд. грн. Випуск обліга-

цій почали здійснювати й місцеві органи влади. Такі випуски мали

місце в Києві, Харкові, Львові, Запоріжжі та в інших містах. Однак

ринок цінних паперів в Україні робить ще тільки перші кроки, і для

його розвитку необхідно вирішити цілу низку проблем.

До найбільш суттєвих проблем державного кредиту слід відне-

сти таке:

– відносно великий для країн з перехідною економікою розмір

внутрішнього державного боргу;

– неоптимальну структуру державного внутрішнього боргу. У

структурі державних боргових зобов’язань переважають ко-

роткострокові облігації;

– неефективне використання державою залучених у вигляді по-

зики коштів і дуже слабкий контроль громадськості над їх ви-

користанням.

– недовіра населення до державних боргових зобов’язань;

– низький рівень організації роботи з населенням із залучення

державою їх заощаджень.

Вирішення названих проблем дозволить оптимізувати ті відноси-

ни, які складаються в суспільстві у зв’язку з формуванням внутріш-

нього державного боргу, і підвищити ефективність використання за-

лучених державою коштів для розбудови ринкової економіки в нашій

державі.

Міждержавний або міжнародний кредит — це позика, яку надає

одна країна іншій, або коли держава отримує позику в міжнародній фі-

нансово-кредитній установі (наприклад, у Світовому банку, МВФ) чи

якомусь об’єднанні кредиторів (наприклад у Паризькому клубі). Дана

форма кредиту бере свій початок з XIV-XV ст. Цей період увійшов в

історію Великими географічними відкриттями і викликав до життя

проекти, кредитування яких уже було не під силу одній державі. Але