Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

271

8 Розділ. Кредит у ринковій економіці

силу й засоби виробництва, тим самим розширюючи виробництво.

Останнє, у свою чергу, формувало новий попит на кредит, що врешті-

решт призводило до економічного зростання. Створюючи депозити,

банки отримують можливість вирівнювати й ті диспропорції, які ви-

никають в економіці, а відтак, за уявленням А. Гана, створюються ре-

альні можливості для безкризового розвитку економіки.

Теорія А. Гана, безсумнівно, стала певним кроком уперед, і це

пов’язано з тим, що у своїй теорії кредиту він зробив спробу визна-

чити механізм взаємодії між кредитом і розвитком суспільного ви-

робництва. Проте традиційні недоліки цього напрямку (ототожнення

кредиту з капіталом, думка про безмежні можливості кредиту і т.ін.)

не дали йому змоги розкрити взаємодію кредиту і суспільного вироб-

ництва. Більше того, запровадження цієї теорії на практиці призвело

до посилення інфляційних процесів.

Подальший розвиток капіталотворчої теорії пов’язаний з твор-

чим доробком Дж. Кейнса. Цей учений вважав, що в суспільному

виробництві діє основний психологічний закон, суть якого полягає

в тому, що зі зростанням доходів населення його попит збільшуєть-

ся меншою (ніж доходи) мірою і це призводить до виникнення не-

ефективного попиту, а відтак, і до кризових явищ в економіці. На цій

підставі Дж. Кейнс робив висновок про необхідність перетворення

неефективного попиту в ефективний. Система заходів, які він про-

понував застосувати державі, досить складна До неї входить і кредит,

який сприяє зростанню попиту. Проте вплив кредиту на попит є не

прямим (особливо стосовно попиту на засоби виробництва), а опо-

середкованим і діє через норму відсотка. Механізм полягає в тому, що

збільшення пропозиції грошей призводить до зниження відсотка, а це

стає фактором зростання інвестицій у суспільне виробництво.

Реалізація теоретичних положень Дж. Кейнса в практиці організа-

ції державного регулювання дала свої позитивні наслідки. Але ця те-

орія, як і теорії його попередників, у розробці капіталотворчої теорії

кредиту теж сприяла розвитку інфляційних процесів, хоча Дж. Кейнс

уже не стояв на позиціях необмежених капіталотворчих можливос-

тей кредиту.

Суб’єктами кредиту виступають: населення, держава і суб’єкти

господарювання. Кожен із них може бути як кредитором, так і по-

зичальником. Однак в умовах високорозвиненої ринкової економіки

кредитором виступає насамперед населення, а позичальником пере-

важно держава і господарюючі суб’єкти.

272

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

Об’єктом кредиту може бути все, що має вартість, однак головним

і найпоширенішим об’єктом кредитних відносин виступають гроші

як саме буття вартості.

Кредитні відносини базуються на принципах, які є невід’ємною

ознакою будь-якого кредиту. Це такі принципи:

1. Зворотність (повернення) кредиту означає, що ті фінансові ре-

сурси, які були взяті в позичку, обов’язково повинні бути повернені.

2. Терміновість свідчить про те, що позика завжди має межі, за

якими кредитні відносини припиняються, бо позичальник втрачає

право далі використовувати надані ресурси.

3. Платність реалізується в тому, що за використання наданих у

позику ресурсів треба платити певну суму (відсоток). Цей принцип

стимулює позичальника до організації найбільш ефективного вико-

ристання кредиту.

Із поняттям кредиту пов’язане поняття позичкового капіталу.

Останній являє собою грошовий капітал, що приносить прибуток у

вигляді відсотків. Процес перетворення грошового капіталу в позич-

ковий пов’язаний з наданням його в позику. Якщо ж грошовий капі-

тал витрачається на придбання робочої сили і засобів виробництва,

то він перетворюється не на позичковий, а на продуктивний капітал.

Позичковий капітал як одна з форм капіталу виник у сиву давни-

ну. Його історичним попередником був лихварський капітал, що іс-

нував задовго до виникнення капіталістичних виробничих відносин.

Як і позичковий капітал, він являв собою грошовий капітал, що нада-

вався в позику і приносив його власникові прибуток у вигляді відсо-

тка. У цьому їх визначальна тотожність, яка не виключає наявності

помітних відмінностей. Коротко їх можна звести до такого.

1. Лихварський капітал виражав відносини, що складалися між

власником цього капіталу, з одного боку, і переважно дрібним ви-

робником або представником знаті — з іншого боку. Що ж стосується

позичкового капіталу, то він виражає відносини між позичковим ка-

піталістом, з одного боку, і промисловою, торговельною буржуазією

та населенням — з другого боку.

2. Рівень відсотка, який отримував лихвар, завжди був надзвичай-

но високим. Так, у Стародавній Греції в IV ст. до н. е. відсоток коли-

вався від 62 до 9000 % річних, а в середньовічній Європі — від 30 до

100 %. Але головне полягає в тому, що відсоток за використання по-

зичкового капіталу становить тільки частину додаткового продукту,

тоді як лихварський відсоток, як правило, поглинав увесь додатковий

продукт, а часто й частину необхідного.

273

8 Розділ. Кредит у ринковій економіці

3. Лихварський капітал, на відміну від позичкового, не сприяв роз-

витку суспільного виробництва. Він носив грабіжницький характер і

розоряв позичальника. Позитивним моментом лихварського капіта-

лу (якщо, звичайно, відволіктися від його методів) було тільки те, що

він сприяв первісному нагромадженню капіталу.

Виникнувши на основі лихварського капіталу, позичковий капі-

тал не усунув його цілком з історичної арени. Лихварський капітал

продовжує існувати й досить поширений у країнах з недостатньо

розвинутою системою ринкових відносин. Його ознакою є високий

(40 % і більше) відсоток за наданими позиками.

Позичковий капітал, виступаючи однією з форм капіталу, у той же

час відрізняється від інших форм капіталу цілою низкою особливостей.

¾ Позичковий капітал — це капітал-власність, на противагу про-

мисловому і торговельному капіталу, які виступають як капі-

тали-функції.

¾ Цей капітал має своєрідну форму капіталу-товару. Але об’єк-

том купівлі-продажу тут виступає не продукт праці, а гроші з

їх здатністю приносити додаткову вартість, хоча позичені гро-

ші позичальник може використати і просто як гроші. У цьому

випадку гроші не зростають і не приносять їх власникові або

позичальникові додаткової вартості. Коли ж гроші самозрос-

тають, тоді вони виступають як капітал і для його власника, і

для позичальника.

¾ Позичковий капітал відрізняється і формою відчуження.

Якщо звичайний товар продається назавжди, то позичковий

капітал відчужується тільки тимчасово, тобто на певний час

передається в користування, або, іншими словами, відчужу-

ється на певний термін. Плата за цей специфічний товар ви-

значається не вартістю грошей, а розміром тієї додаткової вар-

тості, яку одержить позичальник цього позичкового капіталу.

¾ Рух цієї форми капіталу може бути виражено формулою

Г – Г′, де Г′ = Г + DГ. Вона відрізняється від формули руху про-

мислового і товарного капіталу як скороченою (лапідарною)

формою цього руху (формула руху промислового і товарного

капіталу має вигляд: Г – Т – Г′), так і тим, що позичковий капі-

тал знаходиться тільки в одній формі — у формі грошового ка-

піталу. Що ж стосується промислового капіталу, то він у про-

цесі свого руху послідовно набирає грошової, продуктивної і

товарної форми, а торговий, відповідно, грошової та товарної.

274

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

¾ Позичковий капітал — найбільш ілюзорна (фетишистська)

форма існування капіталу, яка створює ілюзію зростання гро-

шей із самих грошей.

Позичковий капітал має свої джерела. При цьому рух того капі-

талу, який реалізується, наприклад, у наданні комерційного або дер-

жавного кредиту, практично цілком спирається на власний капітал

підприємця або населення. Що ж стосується найбільш поширеної

форми існування позичкового капіталу, а саме банківського капіталу,

то джерела його утворення дещо інші. Власний капітал тут займає не

головне місце. Основними джерелами виступають:

– тимчасово вільний грошовий капітал, який вивільняється в

процесі його кругообігу;

– капітал рантьє, тобто тих осіб, які існують за рахунок передачі

свого капіталу в позику;

– грошові заощадження населення, які вони розміщують у кре-

дитних установах;

– кошти держави, страхових компаній, пенсійних фондів та ін-

ших організацій, які розміщують акумульовані в них гроші в

кредитні установи або в цінні папери.

Особливості позичкового капіталу розкривають специфіку тих

нових (капіталістичних) відносин, які відображає цей капітал, а сам

він стає одним з найнеобхідніших і найважливіших елементів ринко-

вої економіки. Він перетворюється в один із визначальних важелів

трансформації традиційної товарно-грошової системи суспільного

виробництва в товарно-кредитну.

Рух позичкового капіталу характеризується тим, що в підсумку

цей капітал приносить його власникові прибуток у вигляді відсотка.

Відсоток (лат. pro centum — на сто) являє собою плату позичальни-

ка кредитору за надані в його розпорядження гроші або матеріальні

цінності. Відсоток виступає платою за споживну вартість позичково-

го капіталу, тобто за його здатність приносити прибуток. У зв’язку з

цим відсоток є ірраціональною формою ціни позичкового капіталу.

Відсоток, який приносить позичковий капітал своєму власникові,

становить тільки частину додаткового продукту. Другу частину ста-

новить той додатковий продукт, який привласнює підприємець, капі-

таліст. Розподіл додаткового продукту на дві частини закріплений у

термінах: позичковий відсоток і підприємницький дохід. Співвідно-

шення між ними в межах вартості додаткового продукту може бути

різним. Теоретично позичковий відсоток може коливатись від нуля

275

8 Розділ. Кредит у ринковій економіці

до вартості всього додаткового продукту, отриманого за допомогою

використання позичкового капіталу. Але крайні межі цього співвід-

ношення практично виключаються, бо в цьому випадку економічний

інтерес одного із суб’єктів кредитних відносин нехтується (зникає), а

це унеможливлює самі ці відносини.

Позичковий відсоток виник у давнину, ще до появи металевих

грошей і спочатку виступав переважно у формі натуральної плати. З

розвитком товарного виробництва його форма змінюється, і сьогодні

в країнах з ринковою економікою він являє собою плату (як правило,

у формі грошей) позичальника за використання споживної вартості

позичкового капіталу.

Сутність, походження і роль позичкового відсотка постійно при-

ваблювали і приваблюють сьогодні увагу вчених-економістів. Корот-

ку еволюцію їхніх поглядів на позичковий відсоток можна подати так.

З розвитком капіталістичних виробничих відносин з’являють-

ся перші теорії відсотка. У працях Ж. Сея, Т. Мальтуса і ряду інших

економістів засоби виробництва ототожнюються з капіталом, а він

сам наділяється здатністю самостійно приносити додатковий про-

дукт. Це, на їхню думку, властиво і позичковому капіталу, який теж

здатний самостійно приносити його власникові прибуток у вигляді

відсотка.

Відомий англійський економіст Н. Сеніор (1790—1864 рр.) вво дить в

економічний обіг поняття утримання і ототожнює його з капіталом,

вважаючи ці поняття ідентичними. З погляду Н. Се ніора, відсоток ви-

ступає винагородою капіталіста за його утримання від непродуктив-

ної витрати свого грошового капіталу. Це положення було розвинуто

представниками австрійської школи економістів (Бем-Баверк, Мен-

гер і ін.), які посилили в трактуванні відсотка суб’єктивний момент,

намагаючись відірвати походження відсотка від системи категорій то-

варного виробництва. Бем-Баверк уважав, що господарюючий суб’єкт

більш високо цінує поточні блага, а не майбутні і тому, віддаючи гро-

ші в позику, бере за них відсоток, який так би мовити, компенсує йому

зниження цінності його блага — грошей, відданих у позику.

Теорії відсотка, що базуються на його відриві від руху позичково-

го капіталу і пов’язують його походження з психологічними момента-

ми в поведінці індивіда, який утримується від поточного споживан-

ня, дуже поширені й сьогодні. Переважно, вони носять еклектичний

характер і вже через це не можуть стати якоюсь теоретичною базою

для організації руху позичкового капіталу.

276

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

Помітним явищем в економічній думці в цілому і зокрема в теорії

позичкового капіталу і відсотка стала книга видатного англійського

вченого Дж. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей».

У ній відсоток тісно пов’язується із системою кредитних відносин.

За Дж. Кейнсом, сутність відсотка полягає в тому, що він є пла-

тою власникові грошей за його відмову від ліквідності свого капіталу.

Це явище, на його думку, суто грошове, але воно відіграє винятково

важливу роль у розвитку суспільного виробництва. За своїм впливом

це другий (після розширення ринку засобів виробництва) чинник, що

стимулює інвестиції.

Свій підхід у трактуванні відсотка мав і відомий американський

учений І. Фішер (1867—1947 рр.), який розглядав будь-який прибу-

ток як форму вираження відсотка, а його появу він пов’я зував з ризи-

ком, якому піддається капітал, вкладений на тривалий термін.

Узагальнюючи викладені погляди на відсоток, слід сказати, що

теорії Т. Мальтуса, Ж. Сея, Н. Сеніора націлені на розкриття суті і

джерел походження відсотка, не можуть бути визнані науковими, бо

відсоток є платою за споживну вартість позичкового капіталу, а ство-

рюють його не самі гроші, а гроші, які перетворюються в елементи

продуктивного капіталу.

Теорію представників австрійської школи стосовно відсотка, в осно-

ві якої лежить суб’єктивістський підхід, не можна вважати науковою.

Але незважаючи на науково хибну тезу про суб’єктивну основу природи

позичкового відсотка та відрив його від системи категорій товарного ви-

робництва, деякі моменти їх теорії все ж таки варті уваги. Це пояснюєть-

ся тим, що в сучасних умовах досить широкі верстви населення роблять

заощадження і використовують їх як капітал. Їх поведінка дійсно вклю-

чає багато суб’єктивних моментів і певною мірою пов’язана з відсотком.

Більш прийнятними з наукової точки зору є теорії Дж. Кейнса і І.

Фішера і саме тому, що вони спрямовані не стільки на з’ясу вання суті

і джерел походження позичкового відсотка, скільки на його зв’язок з

розвитком суспільного виробництва і посиленням його ролі у функціо-

нуванні різних (позичкової, промислової, торговельної) форм капіталу.

Відсоток завжди має свій певний розмір, але в практиці кредитних

відносин зазвичай користуються його відносним вираженням, що ви-

значається через норму відсотка. Вона являє собою відношення суми

грошей, виплачених у вигляді відсотка, до суми грошей, відданих у по-

зику. Це відношення розраховується за певний період, але найчастіше

за рік. Річну норму відсотка (N

) можна визначити за формулою:

277

8 Розділ. Кредит у ринковій економіці

Сума відсотка за рік

N = Ч100.

Сума позики

Наприклад, якщо протягом року позичальник виплачує 100 гри-

вень у вигляді відсотка за позику, отриману на 1 рік у розмірі 1000

гривень, то річна норма відсотка (N

) буде дорівнювати 10 %.

Сама норма відсотка може бути різною, оскільки це залежить від

безлічі конкретних умов надання позики. Проте залежно від способу

визначення розрізняють два її види.

1. Ринкова норма відсотка — це та його норма, що складається на

ринку позичкових капіталів на конкретний період часу. Вона відбиває

загальну кон’юнктуру ринку, а певною мірою і очікувaння суб’єктів

кредитних відносин.

2. Середня норма відсотка. Вона відображає середню норму відсо-

тка за відносно великі відрізки часу і дає змогу виявити довгострокові

тенденції зміни в кон’юнктурі на ринках позичкових капіталів та змі-

ни в економіці країни в цілому.

На норму відсотка впливає багато чинників, серед яких можна на-

звати: загальний стан економіки, кон’юнктуру ринку, тенденції розви-

тку світової економіки, політичну ситуацію в країні та інші зміни, що

відбуваються у виробництві і суспільстві в цілому. Однак, серед усіх

цих чинників можна виокремити й найбільш істотні, які особливо силь-

но впливають на норму відсотка. До числа таких чинників зараховують:

1. Загальні розміри і динаміку грошових нагромаджень населення.

Цей чинник впливає на ресурсну базу кредитних установ і створює

умови для зниження або підвищення процентної ставки за кредитами.

2. Стан економіки, обумовлений насамперед темпами промисло-

вого і сільськогосподарського виробництва. Динаміка цих змін визна-

чає попит на капітал і тим самим істотно впливає на ставку відсотка.

3. Ринкова кон’юнктура і характер ринкових коливань. Даний

чинник обумовлює загальні параметри змін у нормі відсотка, оскіль-

ки стан ринку істотно впливає на виробництво, а через нього і на по-

пит на позичковий капітал.

4. Темп інфляції і політика уряду та центрального банку щодо за-

безпечення стійкості національної валюти. Рівень інфляції не тільки

прямо впливає на норму відсотка, але й змінює (особливо це помітно

при значних інфляційних процесах) співвідношення між короткостро-

ковим і довгостроковим кредитуванням. При значному зростанні ін-

278

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

фляції відсоток за довгостроковими кредитами зростає, сама ця форма

кредиту скорочується, а за певних обставин може і взагалі зникнути.

5. Прямий вплив держави на процентну ставку. Даний чинник

особливо характерний для країн з недостатньо розвиненою ринко-

вою економікою, а також для тих країн, що здійснюють перехід від

планової економіки до ринкової і мають ще не дуже досконалу систе-

му ринкових відносин.

6. Стан міжнародного ринку капіталів і ступінь входження країни

в цей ринок. Доступність до кредитних ресурсів світового ринку по-

зичкових капіталів створює конкуренцію на внутрішньому кредитно-

му ринку і прямо впливає на норму відсотка.

Як відомо, економіка будь-якої країни розвивається циклічно. А ко-

жен цикл має свої фази, внутрішній зміст яких впливає на норму відсо-

тка. При цьому зміна відсотка залежно від фази циклу і навіть від її по-

чатку чи завершення має свої особливості, на які варто звернути увагу.

Так, під час кризи, коли падає прибуток, а рух товарів і капіталу

дуже уповільнюється через падіння попиту на них, рівень позичкового

відсотка суттєво зростає. Це явище пов’язано з двома найбільш важли-

вими причинами. Перша полягає у тому, що в момент кризи відчува-

ється гостра потреба в грошах як платіжному засобі. Постійні позики

— це норма існування господарюючого суб’єкта в умовах розвиненої

ринкової системи, а оскільки збут товарів стає дуже проблематичним,

то для розрахунків за борговими зобов’язаннями усі й шукають ново-

го кредиту. Зростання попиту веде до збільшення норми позичкового

відсотка. Друга причина в тому, що суб’єкти ринкових відносин нама-

гаються отримати гроші як найбільш ліквідну форму багатства. Про-

те цей чинник зростання попиту на позичковий капітал діє тільки за

умови незначної інфляції. У протилежному випадку зростання позич-

кового відсотка вже йде від банкіра, який у такий спосіб намагається

зменшити ризик від інфляційного знецінення грошового капіталу.

На фазі депресії норма відсотка суттєво падає. І хоча в кінці цієї фази

починається деяке пожвавлення і зростання попиту на позичковий ка-

пітал — це, як правило, не веде до зростання позичкового відсотка.

На фазі пожвавлення і на початку фази піднесення попит на то-

вари помітно зростає, але це не призводить до зростання попиту на

позичковий капітал. Відповідно до цього і позичковий відсоток не

виявляє ознак зростання. Така ситуація обумовлена тим, що промис-

лові й торговельні капіталісти здебільшого використовують власний

капітал. Невелике зростання попиту на позичковий капітал поясню-

279

8 Розділ. Кредит у ринковій економіці

ється й тим, що в цей період суттєво посилюється продаж товарів у

кредит, а ця форма кредиту характери зується низькою нормою від-

сотка. Розширення комерційного кредиту гальмує попит на банків-

ський капітал як головну форму позичкового капіталу і тим самим

стримує зростання позичкового відсотка. І тільки на другій стадії

фази піднесення починається стрімке зростання банківського відсо-

тка. Останнє пояснюється як зростанням попиту на дійсний капітал,

так і поширенням спекулятивних операцій на фондовій біржі, та ба-

жанням інвестора заробити на загальному піднесенні в економіці.

Розглянуті вище чинники визначають загальні параметри зміни

норми банківського відсотка за позиками, що видаються. У той же

час кожна кредитна установа і насамперед банк залежно від умов кон-

кретної кредитної угоди встановлюють свою норму відсотка.

Для визначення відносного розміру норми банківського відсотка

за різними видами позик у практиці західних банків використовують

поняття базової ставки. Це, так би мовити, висхідна ставка, на основі

якої будується система процентних ставок за іншими видами креди-

тів. Базисна ставка розраховується за кредитами, наданими першо-

класним позичальникам, тобто таким фірмам, чия платоспромож-

ність є високою, і проблем з поверненням кредиту в них не виникає.

Відсотки, розраховані нa основі базової ставки, за різними креди-

тами будуть істотно розрізнятися. На цю обставину впливає безліч

конкретних чинників. Серед них насамперед такі:

• Розмір відсотка, що сплачується комерційним банком власни-

кам за залучені для кредитування ресурси. Це відсоток за де-

позитними вкладами населення і підприємств; плата за ресур-

си, що залучаються з інших банків, а також за ті кошти, котрі

отримані в центральному банку країни.

• Витрати, пов’язані з наданням кредиту. Сюди входять витрати,

що виникають у зв’язку з оформленням кредитних докумен-

тів; визначенням платоспроможності позичальника; аналізом

окупності заходу, що кредитується; оцінкою вартості майна,

яке віддається в забезпечення позики; контролем за викорис-

танням наданих у кредит коштів і т. ін.

• Термін, на який видається кредит. Чим довший цей термін,

тим вища процентна ставка.

• Розмір суми, наданої в кредит. Як правило, тут має місце зво-

ротна залежність. Якщо сума велика, то відсоток нижчий, а

при маленьких сумах він вищий. Це пояснюється більш висо-

280

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

кими витратами на оформлення невеликих за обсягом позик і,

як правило, більш високими ризиками.

• Рівень інфляції. Відомо, що від інфляції виграє позичальник,

тому банки враховують рівень інфляції у відсотку за надану

позику, намагаючись у такий спосіб застрахувати себе від про-

центного та кредитного ризику, викликаного знецінюванням

грошей. Однак цей чинник діє тільки в певних межах, і при

дуже високій інфляції банк часто просто відмовляється від

довгострокового кредитування.

• До числа чинників, які впливають на рівень позичкового від-

сотка, належить і стан конкурентної боротьби між банками на

ринку позичкових капіталів, а також характер позичальника.

Найбільші постійні позичальники банку, а також його засно-

вники, звичайно, одержують позику за найнижчими на даний

момент ставками.

Відсоток становить частину того додаткового продукту, що виро-

бляється за допомогою позичкового капіталу. Норма відсотка, роз-

глянута за великий відрізок часу, виявляє тенденцію до зменшення.

Це обумовлено двома основними причинами:

– тенденцією зменшення середньої норми прибутку, частиною

якої є позичковий відсоток;

– збільшенням позичкового капіталу, викликаного зростанням

доходів населення і розвитком тієї частини інфраструктури

ринку, що призначена для акумуляції заощаджень населення.

8.2 Функції та форми кредиту

Суть кредиту, як і суть будь-якого явища, реалізується в його

функціях. У системі сучасної розвинутої ринкової економіки кредит

виконує різноманітні функції, які реалізують суть кредитних відно-

син як на рівні окремого господарюючого суб’єкта (мікрорівень), так

і на рівні всього суспільства (макрорівень).

1. Перш за все кредитні відносини, які реалізує кредит як певна

форма угоди між кредитором та позичальником, виконують перероз-

подільчу функцію. Її суть полягає в тому, що за допомогою кредиту

акумулюються тимчасово вільні кошти всіх учасників суспільного

виробництва і на умовах терміновості, повернення і платності пере-