Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

151

4 Роздiл. Грошові системи

лом 1 карбованець. Вони швидко витіснили цей знецінений срібний

рубель. Операція з карбування мідних грошей була дуже вигідна цар-

ському уряду. Купуючи фунт міді (409,6 г) за 12 коп., він карбував із

нього мідних грошей на 10 руб. і цими грошима розраховувався з куп-

цями, вояками, та державними чиновниками. Усього було випущено

неповноцінних грошей на величезну на той час суму — 20 млн руб.

Це призвело до розладу грошового обігу і спричинило у 1662 р. по-

встання населення Москви, що одержало назву «мідний бунт». Після

жорсткого придушення заколоту цар змушений був відмовитись від

мідних рублів і їх було вилучено з обігу по одній копійці за рубель.

У сучасних умовах неповноцінні гроші у вигляді монет виготов-

ляються з міді, срібла, алюмінію, нікелю й інших металів та їх сплавів.

Важливим елементом грошової системи є також банкнота. Вона

виникає з розвитком товарного обміну різними шляхами, але, врешті-

решт, її існування пов’язується з тим, що банкір видає її у підзвіт ко-

мерційних векселів.

Банкнота як одна з форм кредитних грошей відрізняється від па-

перових грошей тим, що не має примусового ходіння і забезпечується

золотом та іншими активами банку. Згодом банкнота втрачає ці осо-

бливості і, по суті, нічим не відрізняється від паперових грошей.

Трансформація банкнот у паперові гроші, тобто в нерозмінні на

золото, пов’язана зі складними процесами розвитку кредитних від-

носин. Серед безлічі причин цього явища до найбільш важливих слід

зарахувати емісію комерційними банками банкнот понад реальне за-

безпечення їх золотом і широке використання для їх забезпеченості

облігацій державних позик.

Істотне значення у грошовій системі мають також казначейські бі-

лети — нерозмінні грошові знаки, що випускаються казначейством.

Держава використовує їх для покриття бюджетного дефіциту. Голо-

вна відмінність казначейських білетів від банкнот зводиться до при-

мусового характеру їх обігу і нерозмінності на золото. Однак згодом

їх відмінності від кредитних грошей (банкнот) зникають через транс-

формацію останніх у паперові гроші.

В умовах капіталізму, коли товарне виробництво набуває загаль-

ного характеру, повноцінні гроші поступово втрачають своє значення

у грошовому обігу й у ХХ сторіччі практично цілком виходять з обігу.

Водночас банкноти втрачають свою здатність обміну на золото і пере-

творюються у паперові гроші. Відбувається важлива трансформація

грошових систем, головною ознакою якої стає їх перетворення в па-

перово-грошові системи.

152

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

4.2 Види металевих грошових систем

У процесі історичного розвитку металеві грошові системи набува-

ли певних ознак і особливостей. І хоч грошові системи різних країн

мали багато спільних рис, що пов’язано з об’єктивними закономір-

ностями їх розвитку, з огляду на деякі відмінності можна виділити

два основних види металевих грошових систем: а) біметалічна; б) мо-

нометалічна.

Біметалічні системи — це такі системи, в яких роль загального екві-

валента виконують два грошових метали: золото й срібло.

Монометалічні — це грошові системи, в яких роль загального еквіва-

лента закріплюється за одним металом (золотом або сріблом).

Починаючи з сивої давнини, у світі панували металеві грошові сис-

теми. При цьому вже з раннього середньовіччя і практично до середи-

ни ХІХ ст. переважали біметалічні системи, в яких як грошовий метал

одночасно виступали і золото, і срібло, хоча в окремих країнах у певні

періоди існування мав місце й срібний монометалізм. Наприклад, він

існував у Росії з 1843 по 1852 р., в Індії — з 1852 по 1893 р. Однак па-

нівною системою у період з XVI до кінця ХІХ ст. був біметалізм.

Наявність двох грошових металів, що істотно розрізнялись за

своєю вартістю, спричинила існування двох цін товарів: у золоті й

у сріблі. Це було пов’язано з тим, що кожний із цих металів вико-

нував роль загального еквівалента, а отже, і функцію міри вартості.

У свою чергу дві ціни на один і той самий товар створювали деяку

незручність у процесі обміну. Проте цей недолік, що став наслідком

наявності двох грошових металів, не був істотною перешкодою для

розвитку товарно-грошових відносин.

Глибинним і дійсно об’єктивним недоліком біметалічної системи,

який зрештою привів до її заміни монометалічною системою, вияви-

лось те, що в такій системі постійно порушувався закон вартості. Це

було викликано тим, що умови видобутку золота й срібла постійно

змінювалися, а це призводило до зміни вартості цих металів. Уловлю-

вати цю зміну і постійно відображати у співвідношенні цін, яке фік-

сувалося державою у золоті й сріблі, було практично неможливо. У

цих умовах один метал стосовно до іншого виявлявся недооціненим,

а другий — переоціненим, що спонукало суб’єктів господарювання

розраховуватися переоціненим грошовим металом, а недооцінений —

153

4 Роздiл. Грошові системи

скуповувати. Яскравим прикладом цього служать процеси грошового

обігу між Англією, Францією і Голландією, що склалися у XVIII ст.

Законами Англії у XVIII ст. співвідношення між золотом і сріблом

було встановлено в пропорції 1 : 15,5. У цей же період у Франції і Гол-

ландії співвідношення даних грошових металів зафіксовано в пропо-

рції 1:15. У цих умовах в Англії купцям із Голландії і Франції стало ви-

гідно продавати свій товар за срібло й вивозити його в Голландію або

Францію, де за нього можна було купити більше золота. Це призводи-

ло до того, що недооцінений метал (кращі гроші) зникали з обігу, ви-

тискувались переоціненим грошовим металом (гірші гроші). Підтвер-

дженням цього став той факт, що в Англії за 15 років у період із 1702

по 1717 р. золотих монет накарбували у 32 рази більше, ніж срібних.

Це явище увійшло в економічну літературу як економічний закон,

суть його зводиться до того, що «гірші гроші» витискують з обігу «кра-

щі». Відкриття цього закону шотландський економіст ХІХ ст. Г. Ма-

клеод приписує англійському державному діячеві і фінансисту XVI

ст. Т. Грешему (1519—1579 рр.), і в науці він широко відомий як закон

Грешема. Однак фахівцями з історії економічної думки встановлено, що

цей закон сформульовано у 1526 р. польським ученим М. Коперником,

а ще раніше, у 1300 р., цей причинно-наслід ковий зв’язок виявив фран-

цузький економіст Н. Орезм.

Дія закону Грешема особливо чітко виявляється в умовах бімета-

лізму. Однак він має місце і в грошових системах, в яких є вільний

обмін паперових грошей на золото. Особливо це помітно під час ін-

фляції, коли гірші гроші (паперові) витискають з обігу кращі (золоті

монети), які перетворюються в скарби.

З розвитком товарного виробництва зазначене протиріччя,

об’єктивно закладене в біметалічній грошовій системі, стало гальму-

вати товарний обмін і в підсумку привело до заміни її монометаліч-

ною грошовою системою. У другій половині ХІХ ст. країни почали

переходити до монометалічної грошової системи.

Однією з перших держав, що перейшла до золотого монометалізму,

була Англія. Однозначного визначення початку цього процесу серед

учених немає. Інколи говорять про те, що цей перехід відбувся у 1816 р.,

коли було законодавчо встановлено золотий монометалізм, інколи на-

зивають роком початку золотого стандарту 1821 р. — коли Британська

імперія зробила свій фунт стерлінгів конвертованим у золото. Назива-

ється як початковий і 1865 р. Але це вже не має суттєвого значення, бо

десь на середину ХІХ ст. Англія перейшла до золотого монометалізму.

154

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

Єдиним грошовим металом визнавалося тільки золото. Монети

із срібла переходили в розряд неповноцінних. Після цього, а саме у

1867 р., міждержавною угодою, яку укладено в Парижі кількома кра-

їнами, золото визнавалося єдиною формою світових грошей. Ця сис-

тема дістала назву Паризької валютної системи. Росія перейшла до

золотого монометалізму після грошової реформи 1895—1897 рр.

Перехід до монометалізму був явищем досить революційним і на-

штовхувався на інерційний опір окремих країн. Прикладом цього може

бути створення в 1865 р. Латинського монетного союзу, до якого вхо-

дили такі країни, як Франція, Італія, Бельгія та Швейцарія. Пізніше до

них приєдналися також Греція і Румунія. Ці країни з метою підтримки

стійкого грошового обігу на базі біметалізму, уніфікували карбування

золотих і срібних монет. Вони домовилися про введення загальної гро-

шової одиниці — франка, зобов’язалися карбувати золоту й срібну мо-

нету однакової ваги і проби й установили єдине співвідношення золота

й срібла у пропорції 1 : 15,5. Однак уведення золотого монометалізму в

більшості європейських країн привело до значних масштабів карбуван-

ня п’ятифранкової срібної монети, потік якої заполонив країни Латин-

ського монетного союзу і став серйозно загрожувати відпливу золота з

цих країн. Тому в 1878 р. вони припинили карбування срібних монет,

що означало фактичний перехід країн союзу до золотого монометаліз-

му й розпад союзу, хоча формально він перестав існувати лише в 1926 р.

Монометалізм, заснований на використанні золота як єдиного гро-

шового металу, привів до формування грошової системи, що дістала

назву золотого стандарту. Її головні особливості можна звести до

таких моментів:

– Золото вільно оберталося, а золоті монети виконували всі фун-

кції грошей.

– Неповноцінні гроші вільно і в необмеженій кількості обмінюва-

лися на золото.

– Вивезення і ввезення золота з однієї країни в іншу було вільним.

Перехід до золотого стандарту, що називався «золотомонетний

стандарт», забезпечував високий рівень стійкості національних ва-

лют і створив сприятливі умови для безперебійного функціонування

золота як світових грошей. Усе це сприяло розвитку капіталістичного

виробництва, становленню й укріпленню його кредитної системи, під-

несенню міжнародної торгівлі та міжнародних кредитних відносин.

Золотомонетний стандарт проіснував до Першої світової війни,

з початком якої в усіх воюючих країнах (крім США) був припине-

155

4 Роздiл. Грошові системи

ний обмін банкнот на золото і заборонено його вивезення з країн. В

умовах війни країни почали широку емісію нерозмінних на золото

банкнот. Після закінчення Першої світової війни на початку 20-х

років золотий стандарт було відновлено, але вже не у вигляді золо-

томонетного, а у вигляді золотозлиткового й золотодевізного стан-

дартів. Золотозлитковий стандарт означав, що розмін банкнот на зо-

лото відновлювався, але тільки в обмін на злитки. Іншими словами,

можливість такого обміну могла реалізуватись тільки тоді, коли сума

банкнот була достатньою для придбання стандартного злитка золота.

Так, у Великобританії це був злиток вагою 12,4 кг вартістю 1700 фун-

тів стерлінгів, у Франції — 12,7 кг вартістю 215 тис. франків. Золо-

тозлитковий стандарт відновили країни, що володіли, як наприклад,

Франція та Великобританія, значними золотими запасами.

У країнах, де державні запаси золота були відносно невеликі (Ні-

меччина, Данія, Австрія та ін.), золотий стандарт був відновлений у

формі золотодевізного. Його суть у тому, що національна валюта не

обмінювалася безпосередньо на золото. Цей обмін був непрямим і

відбувався через попередній обмін грошей на девізи, тобто на валю-

ту тієї країни, в якій мав місце золотозлитковий стандарт. Золотоде-

візний стандарт, закріплений міжнародною угодою в Генуї в 1922 р.,

отримав назву Генуезької валютної системи.

Відновлений золотий стандарт проіснував, однак, відносно недов-

го. Світова економічна криза 1929—1933 рр. (велика депресія) приве-

ла до скасування золотого стандарту в більшості країн. У 1931 р. його

скасовано у Великобританії і Японії, а США відмовилися від нього

в 1933 р. Цей процес поширився і означав остаточний крах золотого

стандарту.

Проте декілька країн на чолі з Францією спробували утримати зо-

лотий стандарт і утворили в 1933 р. золотий блок. До нього ввійшли:

Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а потім до них приєдна-

лися Італія й Польща. Однак цей блок проіснував недовго і в 1936 р.

розпався, а його учасники змушені були ввести валютні обмеження й

відмовитися від розміну банкнот на золото.

Крах золотого стандарту, цієї найбільш стійкої грошової системи,

яка існувала протягом усієї історії світу, був об’єктивним. Головна

причина його в тому, що розвиток товарного виробництва вступав у

суперечність з дуже стабільною, але нееластичною і дорогою систе-

мою золотого стандарту. Справа в тому, що видобуток золота не міг

розвиватися такими самими темпами, якими розвивалося суспільне

156

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

виробництво. Через це на тому етапі економічного розвитку, який

характеризувався високим динамізмом у нарощуванні обсягів про-

мислового і сільськогосподарського виробництва, існуюча система

грошового обігу стала помітним гальмом на шляху подальшого про-

гресу в розвитку товарного виробництва. Звичайно, це протиріччя

існувало й задовго до моменту скасування золотого стандарту. Але

до цього воно долалося шляхом збільшення видобутку золота і, що

особливо суттєво — розвитком кредиту.

Немаловажними чинниками, що відіграли свою роль у відмовлен-

ні від золотого стандарту, стали також:

– Дорожнеча обслуговування цієї грошової системи.

– Зростаюча потреба в золоті з боку виробництва (особливо в

умовах гонки озброєнь).

– Неможливість для держави в умовах золотого стандарту про-

водити власну незалежну грошово-кредитну політику.

Крах системи золотого стандарту аж ніяк не означає, що золоті

монети цілком зникли з обігу. У ряді країн вони випускаються й сьо-

годні, найчастіше це приурочено до визначних подій. Наприклад, у

колишньому СРСР це був випуск золотих, платинових і срібних мо-

нет до літніх Олімпійських ігор у Москві в 1980 р.

В Україні карбування як золотих, так і звичайних монет стриму-

валося відсутністю власного монетного двору. Але вже в кінці 1997 р.

запустили першу чергу монетного двору, оснащеного новітнім устат-

куванням. Досить сказати, що матричний інструмент для карбування

ювілейних і пам’ятних монет готує копіювально-гравірувальна ма-

шина «Impala», яких у світі в 1998 р. нараховувалося всього чотири

екземпляри. Золоті монети на нашому монетному дворі карбують із

золота 900-ї і 999,9-ї проби, вагою від 3,11 до 31,1 г, номіналом у 50,

200, 250 і 500 грн. Вже випущено декілька золотих монет: «Оранта»,

«Т. Шевченко», «Києво-Печерська лавра», «Київський псалтир» та ін.

На більш регулярній основі золоті монети випускаються, напри-

клад, у Південно-Африканській республіці (крюгерранд), Австралії

(коала), Канаді (кленовий лист), США (золотий орел), Англії (со-

верен), Франції (наполеондор). Усі ці монети мають статус законно-

го платіжного засобу і їх зобов’язані приймати за номіналом. Однак

вони, як правило, мають свою власну курсову вартість і рідко вико-

ристовуються як платіжний засіб.

Випуск золотих монет вигідний державі, оскільки в даному разі

йдеться, власне, про специфічний товар, що користується значним

157

4 Роздiл. Грошові системи

попитом на нумізматичному ринку як на внутрішньому, так і на між-

народному. Товар цього роду відрізняється тим, що його ціна із ча-

сом постійно зростає. Що ж стосується організації і функціонування

грошового обігу в країнах, котрі випускають золоті монети, то вони

не мають значного економічного впливу на загальну організацію гро-

шового обігу.

4.3 Паперово-грошові системи

З крахом золотого стандарту в переважній більшості країн склав-

ся новий тип грошової системи, який дістав назву паперового, або

грошово-паперового. Цей тип характеризується тим, що в ньому роль

загального еквівалента відіграє вже не товар, який має власну вар-

тість і який саме відносно цієї вартості діє у сфері обміну, а товар,

який своєї вартості не має. Центральний елемент цього типу грошо-

вої системи — паперові гроші. Паперові гроші — це номінальні знаки

вартості, що заміщують в обігу повноцінні гроші і випускаються дер-

жавою для покриття своїх витрат.

Паперові гроші мають свою вартість, пов’язану із затратами праці

на виготовлення спеціальної паперової грошової стрічки, захистом їх

від підробки, друкуванням, збереженням і т. ін. Ці витрати різні в різ-

них країнах. Чим більше захищені від підробок ті або інші паперові

гроші, тим дорожче їх виробництво. Долар США, що має більше 40

ступенів захисту, потребує для свого виробництва відчутних витрат.

На кожну тисячу банкнот у США витрачають по 60 доларів.

Наша національна валюта — гривня — спочатку (1992 р.) була

надрукувана за кордоном — у Канаді. Вона мала 17 ступенів захисту

і обійшлася нам по 24,1 дол. за тисячу банкнот. Але вже в 1994 р. у

Києві почала працювати власна фабрика Держзнака, що має найсу-

часніше друкарське устаткування і забезпечує випуск усієї необхід-

ної кількості банкнот. А з уведенням у дію в 1997 р. у Малині фабри-

ки банкнотного паперу одержано власний замкнутий технологічний

цикл виробництва банкнот.

Однак власна вартість паперових грошей не йде ні в яке порів-

няння з їх номінальною вартістю, тобто з тією вартістю грошового

товару, яку вони представляють. У цьому сенсі говорять про те, що

паперові гроші не мають вартості.

158

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

Постає питання: У чому причина появи паперових грошей? Чому

ці знаки, що самі не мають вартості, можуть виконувати функції по-

вноцінних грошей? На перший погляд, це викликано тим, що в про-

цесі обігу повноцінні гроші зношувались, втрачали свою вагу, їх вар-

тість зменшувалася, але при цьому вони продовжували зберігати свою

попередню купівельну спроможність. Ці обставини начебто і привели

до того, що, врешті-решт повноцінні металеві гроші були замінено не-

повноцінними паперовими.

Дійсно, на практиці у зв’язку зі зношуванням монет відбувався

процес відділення реального вмісту грошової одиниці від її номіналь-

ного вмісту. Однак це не стало причиною заміни повноцінних грошей

паперовими, бо цей процес завжди мав свої межі і визначався ремеді-

умом. У кращому разі відділення реального вмісту грошової одиниці

від її номінального вмісту могло стати певним поштовхом для введен-

ня паперових грошей. Але глибинна об’єктивна причина даного явища

в іншому. Вона пов’язана з особливостями функціонування грошей як

засобу обігу.

У метаморфозі Т—Г—Т гроші є засобом обігу. Ця функція грошей,

ураховуючи сутність товарного виробництва, є визначальною, тому що

мета товарного виробництва — задоволення потреб людини. Досягти

цієї мети за умови існування й постійного поглиблення суспільного по-

ділу праці можна тільки на основі обміну різних споживних вартостей.

Оскільки їх прямий обмін як споживних вартостей неможливий, то

цей обмін здійснюється на основі їх вартості. Функцію виміру вартості

перебирає на себе особливий товар, загальний еквівалент або гроші. У

цьому сенсі міра вартості як функція грошей дуже важлива, але все ж

не головна. З огляду на всю організацію товарного виробництва — це

лише прелюдія до головного — до обміну за допомогою грошей різних

споживних вартостей. Те саме можна сказати і про функцію грошей як

засобу платежу. Тут має місце лише певна модифікація руху грошей

щодо самого акту обміну споживних вартостей. Що ж стосується функ-

ції грошей як світових, то вона теж зводиться до функції засобу обігу,

але тільки стосовно товарів і послуг, якими обмінюються країни. У сво-

їй функції засобу нагромадження гроші лише накопичуються, «наби-

рають сили», аби згодом знову пірнути в бурхливий світ обміну. Отже,

квінтесенція суті грошей, їх вирішальна функція, що забезпечує реа-

лізацію мети товарного виробництва, — це їх функція як засобу обігу.

Саме з цією функцією грошей і пов’язана поява паперових гро-

шей. Об’єктивно вона полягає, з одного боку, у цільовій функції гро-

159

4 Роздiл. Грошові системи

шей, покликаних забезпечити обмін різних споживних вартостей, а з

іншого боку, і, це пов’язано з першим, у миттєвості самого факту об-

міну. Це останнє дуже чітко підкреслює К. Маркс. Пояснюючи при-

роду паперових грошей і аналізуючи метаморфозу Т—Г—Т, він пише,

що тут «фунціональне буття грошей поглинає їх матеріальне буття»

(К. Маркс. — Капитал. — Т І. — С. 140).

Паперові гроші як знак дійсних грошей одержують від держави

примусовий курс, що відбиває їхній зв’язок з повноцінними грошима.

Паперові гроші можуть функціонально існувати й окремо від мета-

левої субстанції. Історія паперових грошей починається з глибини

століть, з появи неповноцінних грошей. Уже мідь і бронза в бімета-

лічних грошових системах являють собою, власне кажучи, прообраз

паперових грошей з тією лише різницею, що історично ці метали на

зорі становлення товарного виробництва відігравали роль загально-

го еквівалента, були повноцінними грошима. Згодом з закріпленням

ролі загального екві валента за окремим металом, наприклад за золо-

том, мідні, бронзові й інші гроші стають неповноцінними. Проте роз-

рив між їх вартістю як металу і вартістю, вираженою у їх номіналі,

був менше, ніж розрив між вартістю паперових грошей і вартістю, ви-

раженою в номіналі останніх.

Перші паперові гроші з’явилися в Китаї. Про це згадує відомий

італійський мандрівник Марко Поло, який побував у Китаї напри-

кінці ХІІІ ст. і залишив після себе книгу про цю подорож. Однак ці

гроші не набули тоді поширення і їх ходіння припинялося щоразу,

коли припинявся їх обмін на золото. Загальні умови товарного ви-

робництва ще не вимагали тієї надзвичайно високої еластичності, яка

властива паперовим грошам.

Відповідні умови для широкого використання паперових гро-

шей склалися тільки за капіталізму. Їх друге народження пов’язане

з США, де в 1690 р. вони з’явилися у штаті Массачусетс. У ХVІІІ ст.

паперові гроші з’являються в Англії і Франції, а в 1769 р. за правлін-

ня Катерини ІІ вони вперше з’являються в Росії й одержують назву

асигнацій. Асигнації за своєю суттю були казначейськими білетами,

що мали примусовий курс і не розмінювались на золото. Тільки після

реформи 1839—1843 рр. усі наявні асигнації (а це 596 млн асигнацій-

них карбованців) були замінені на 170 млн карбованців банкнот, які

розмінювались на золото. Проте з початку 40-х років XIX ст. і до ре-

форми 1897 р. банкноти обмінювались на золото лише періодично і в

цілому вони розділили долю асигнацій.

160

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

Походження сучасних паперових грошей двояке. З одного боку,

паперові гроші як такі з’являються у формі казначейських білетів. Їх

випускала в обіг держава, яка встановлювала їхній курс і забезпечу-

вала примусовий характер їх обігу. Казначейські білети не обмінюва-

лись на золото. З другого боку, вони виникають на основі трансфор-

мації кредитних грошей у формі банкнот у паперові гроші. Спочатку

емісія банкнот здійснювалася комерційними банками і вони вільно

обмінювалися на золото й інші активи цих банків. Потім емісія бан-

кнот переходить до центрального банку, який одержує від держави

монополію на їх випуск. Тривалий час вони продовжують обмінюва-

тися на золото, але з крахом золотого стандарту цей розмін припиня-

ється і вони перетворюються в паперові гроші. У цьому перетворен-

ні певною мірою знайшов своє відображення загальний історичний

процес розвитку грошових систем.

Таким чином, у сучасних умовах основним, базовим елементом

грошових систем є паперові гроші. Окрім них, до складу цих систем

як найважливіші структурні елементи входять:

– Масштаб цін.

– Порядок організації емісії паперових грошей.

– Способи встановлення і підтримки курсу національної валюти.

– Загальні принципи організації готівкового і безготівкового

грошового обігу.

Кожна країна має свою грошову систему, обумовлену особливос-

тями нормативних актів, що пов’язують елементи грошової системи

в єдине ціле. Однак в їх організації є багато спільного, що відображає

загальну функціональну призначеність елементів грошової системи.

Сучасна грошова система порівняно з металевою та її певним різ-

новидом — металево-паперовою має більше елементів, вони більш

різноманітні, мають складніші взаємозв’язки. Особливо це стосуєть-

ся грошової одиниці країни, масштабу цін та способу встановлення і

підтримки курсу національної валюти.

Так, кожна країна має власну грошову одиницю. Щоправда, деякі

країни користуються іноземною валютою, не випускаючи своєї влас-

ної, а в деяких угрупуваннях держав, наприклад, у Європейському со-

юзі, певна кількість країн (на початок 2008 р. вже 15) використовує з

2002 р. спільну валюту євро.

Процес об’єднання грошових систем різних країн відображає ін-

теграційні тенденції у світовій економіці. Вони об’єктивні і через це

таке об’єднання врешті-решт є позитивним. Але треба мати на увазі,