Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

121

3 Роздiл. Грошовий ринок

ному взаємозв’язку між собою і це дуже суттєво впливає на попит на

гроші. Cкажімо, зростання попиту на гроші у зв’язку зі зростанням

доходів може бути нейтралізовано зменшенням часового інтервалу

під час видачі заробітної плати.

Окрім трансакційного попиту на гроші, існує й попит на гроші як

на активи. Його суть, як це вже коротко розглянуто раніше, у тому,

що частину грошей індивід розміщує в активи з метою отримання від

них доходу. Для господарюючого суб’єкта цей мотив є альтернатив-

ним щодо розміщення прибутку. Тобто він може або вкласти гроші

у власне виробництво (збільшення трансакцій, призначених для ви-

робничого споживання), або в інші активи, наприклад, в акції, облі-

гації, бони і т. ін. Для населення цей мотив використання своїх за-

ощаджень реалізується, як правило, теж у певному альтернативному

варіанті. Заощадження можуть бути використані або у вигляді стро-

кового депозитного внеску в банк, або у вигляді витрат на придбання

цінних паперів на відповідному ринку. Зрозуміло, що це найбільш

узагальнюючі варіанти використання заощаджень індивіда. У реаль-

ному житті свої заощадження індивід може використати і на купівлю

товарів виробничого призначення в разі, коли він, наприклад, почи-

нає власну підприємницьку діяльність.

Використання частки прибутку, або доходу у вигляді заощаджень

на активи викликає відповідний попит на гроші. На відміну від тран-

сакційного попиту він, по-перше, більш еластичний у своїх кількіс-

них параметрах і більш залежний від зовнішніх чинників. Перше про-

являється в тому, що цей попит у своєму обсязі може коливатись від

нуля до досить великих значень у той час, коли трансакційний попит

не може знижуватись до нуля, адже особисте споживання завжди має

місце. Друге пов’язано з тим, що цей попит більш чутливий до деяких

зовнішніх чинників, наприклад до норми відсотка.

Скажімо, коли норма банківського процента падає, автоматично

зростає курсова вартість цінних паперів, бо хоч дохідність за ними

(наприклад дивіденд на акції) і не змінюється автоматично, а певний

час може залишатись незмінною, у цілому дохідність цінних паперів

відносно відсотка зростає, що й призводить до збільшення попиту на

акції і відповідно до зростання їх курсової вартості. При зростанні

норми банківського відсотка все відбувається навпаки.

Ці зміни в кон’юнктурі фінансового ринку можуть не змінювати по-

пит на гроші як на активи в цілому, але змінюють співвідношення по-

питу на користь тих чи інших активів. Ураховуючи зміни кон’юнктури

122

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

фінансового ринку і бажаючи якомога надійніше застрахувати свої за-

ощадження від можливих втрат, індивід найчастіше вдається до порт-

фельного підходу при форму ванні свого попиту на гроші як на активи.

Суть цього портфельного підходу полягає як у намаганні диверсифі-

кувати розміщення своїх грошей в активи, представлені цінними па-

перами різних фірм та установ, так і в балансуванні всього портфеля

з погляду надійності розміщення своїх активів. Останнє на практиці

означає, що розміщуючи свої гроші в активи, індивід якусь частку на-

правляє на цінні папери менш прибуткові, але найбільш надійні. Це,

як правило, державні цінні папери. А частку спрямовує на придбання

високодохідних, але менш надійних (ризикових) цінних паперів (на-

приклад цінні папери молодих корпорацій).

На попит на гроші як на активи впливають й інші фактори. Як і у

випадку трансакційного попиту одним з вирішальних чинників тут

є дохід. Заощадження — це пряма функція від доходу і тому зі збіль-

шенням доходу зростає й попит на гроші як на активи, бо збільшення

доходу приводить до зростання заощаджень. Проте ці заощадження

під впливом мотиву, влучно названого Дж. Кейнсом спекулятивним,

в умовах сучасної ринкової економіки використовуються за альтерна-

тивним вибором. Інакше кажучи, використовуючи залишок грошей у

вигляді заощаджень з метою отримання доходу, індивід керується їх

дохідністю. Загальною формою останнього є відсоток. Це означає, що

одним з вирішальних чинників, які впливають на попит на гроші як

на активи з боку фізичних або юридичних осіб, є відсоток.

Залежність попиту на гроші від відсотка обернено пропорційна,

тобто, коли відсоток зростає, попит на гроші зменшується, і навпаки.

При цьому зниження відсотка до дуже низьких рівнів не призводить

до максимального збільшення попиту на гроші, через те що частка

грошей перетворюється в більш ліквідну форму (наприклад, конвер-

тується в іноземну валюту) і в цьому вигляді зберігається у формі

депозиту чи строкового вкладу.

Зміна відсотка, наприклад його збільшення, впливає й на ту кіль-

кість грошей, яку індивід воліє тримати у вигляді власне грошей (го-

тівки). Дуже великий відсоток стимулює до перетворення і частки

цих грошей в активи, зменшуючи таким чином трансакційний попит

на гроші.

Отже, сукупний попит на гроші складається з трансакційного попи-

ту і попиту на гроші як на активи. Кількісно цей попит, якщо його по-

значити як Мd, дорівнюватиме усім трьом агрегатам Мd = М

+ М

123

3 Роздiл. Грошовий ринок

Графічно сукупний попит на гроші з урахуванням основних чин-

ників, що на нього впливають, можна зобразити у вигляді кривої

(рис. 1). На осі абсцис відкладаємо числове значення попиту, а на осі

ординат — норму відсотка.

100

200

300

400

g (відсоток)

Q (попит на гроші

у мрд грн)

Рис. 1. Залежність сукупного попиту на гроші

від процентної ставки і від зміни доходу

На цьому графіку видно, як крива Мd віддзеркалює сукупний попит

залежно від зміни процентної ставки. Попит зменшується зі зростанням

відсотка. Проте крива попиту не пересікає осі ординат. Це пов’язано з

тим, що певна частина попиту на гроші (на нашому рисунку цю час-

тину показано вертикальною прямою D) завжди зберігається навіть за

найвищої ставки відсотка. Це трансакційний попит і він не може бути

зведений до нульової позначки. Водночас із графіка видно, що крива

сукупного попиту Мd, відображаючи зростання попиту при зменшенні

відсотка, не пересікає й осі абцис. Іншими словами, збільшення попиту

на гроші за дуже низької ставки відсотка не ліквідує повністю ту части-

ну заощаджень, що перетворені в депозити і вклади. Вони зберігаються

за цих умов як у національній валюті, так і перетворюючись способом

конвертації і в більш ліквідну іноземну або колективну валюту.

124

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

Як уже раніше зазначалось, як трансакційний попит на гроші, так

і попит на гроші як на активи залежать від доходу. Чим вище дохід,

тим більше, наприклад, попит на гроші для трансакцій. Цю залеж-

ність сукупного попиту відображає крива Мd

, яка відбиває зміни в

попиті за збільшення доходу. Якщо ж дохід зменшиться, то й попит

на гроші зменшується. Цю ситуацію ілюструє крива Мd

Таким чином, ураховуючи найбільш вагомі фактори, які вплива-

ють на сукупний попит на гроші, можна зробити висновки, що харак-

теризують основні моменти впливу цих факторів:

– Зростання ціни (інфляція) приводить до пропорційного но-

мінального зростання попиту на гроші. Якщо ж зростання цін

відбувається одночасно з певним збільшенням реального ВВП,

то на величину його зростання збільшується попит на гроші.

– Збільшення норми доходу від збереження грошей в альтер-

нативній формі посилює мотивацію індивіда до збереження

грошей у вигляді депозиту та вкладу, або у вигляді цінних па-

перів. Це зменшує попит на гроші. При цьому він може змен-

шуватись як за умови відносно збалансованого перетворення

грошей у банківські вклади, з одного боку, і в цінні папери, з

іншого боку, і зменшуватись переважно за рахунок якоїсь із

цих частин. Це пов’язано з тим, що збільшення норми банків-

ського відсотка зменшує вартість цінних паперів і викликає

відповідні зміни у використанні грошей (а відтак, і в попиті на

гроші як на активи) як джерела певного доходу.

– Зміна реальних доходів (прибутків підприємців, заробітної

плати найманих робітників та трансфертів у населення, яке не

займається підприємницькою діяльністю і не має роботи), що

проявляється в їх зростанні, приводить до збільшення попиту

на реальні грошові залишки.

Розглядаючи узагальнені чинники, які впливають на зміну сукуп-

ного попиту на гроші, слід підкреслити, що економісти при цьому

користуються такими поняттями, як «норма доходності» та «норма

відсотка». Вони базуються на теоретичних розробках Дж. Кейнса і

тривалий час уважались найважливішими змінними величинами, які

суттєво впливають на функцію попиту на гроші.

Проте з розвитком товарного виробництва і постійним ускладнен-

ням виробничих відносин, що виникають між людьми у процесі цього

виробництва, у попиті на гроші відбуваються певні зміни. У теоре-

тичному аспекті ці зміни виявляються так:

125

3 Роздiл. Грошовий ринок

– Усе істотнішого значення набуває інфляція. Вона суттєво мо-

дифікує попит на гроші. Це посилює увагу сучасних дослідни-

ків до інфляції, і сьогодні дослідники у зв’язку з цим у теоріях

попиту на гроші розрізняють такі поняття, як «реальний і но-

мінальний доходи», «реальна й номінальна форми відсотка»,

«реальна й номінальна величина грошової маси».

– Одним з вирішальних факторів, що викликає зміни у форму-

ванні попиту на гроші, визначається багатство.

– Серед тих активів, у які перетворюються гроші, сучасні еко-

номісти-теоретики розглядають не тільки облігації (на чому

переважно робив акцент Дж. Кейнс), а значно ширшу палітру

різноманітних активів.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що ускладнення

системи грошових відносин знаходить своє вираження в подальшому

розвитку теорії грошей і, перш за все, теорії попиту на гроші.

В умовах України, економіку якої можна визначити як перехідну

до ринкової, формування попиту на гроші має свої особливості. Вони

викликані низкою факторів, притаманних саме процесу становлення

ринкових відносин. До таких найбільш потужних факторів належить

передусім інфляція.

Це явище в нашій державі довгий час було занадто загрозливим

і тільки після грошової реформи 1996 р. інфляція стала більш-менш

прийнятною за своїм рівнем. Майже десятирічний період високого рів-

ня інфляції сформував у населення стійкий стереотип поведінки сто-

совно грошей. Він реалізується у бажанні перетворити гроші у високо-

ліквідні товари, або в конвертовану валюту. Ці інфляційні очікування

дуже помітно впливають на попит на гроші реально зменшуючи його.

Помітним чинником, який суттєво змінює попит на гроші в умо-

вах нашої перехідної економіки є також те, що ми маємо ще недостат-

ньо розвинуту інфраструктуру ринку і передусім у тій її частині, яка

покликана обслуговувати грошову сферу. Суть цих змін полягає в

тому, що змінюється (порівняно з найбільш типовим за своєю струк-

турою попитом на гроші в країнах з розвинутою ринковою економі-

кою) структура попиту на гроші. З одного боку, попит на гроші як

резервного залишку (за Дж. Кейнсом — це наслідок дії мотиву засте-

режливості, або обачливості) зростає. Останнє викликано до життя

наявністю малопрогнозованого і кон’юнктурно дуже нестабільного

ринку. А з іншого боку, спекулятивний мотив не може бути повною

мірою реалізованим саме через те, що ринок альтернативних активів

126

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

ще малорозвинений і непотужний. Така деформація структури попи-

ту на гроші стає причиною того, що попит на гроші не може виступа-

ти потужним чинником посилення інвестиційної складової суспіль-

ного відтворення.

Перехідна економіка завжди характеризується посиленими ри-

зиками, а для країн, які довгий час існували в умовах тоталітарно-

го режиму, ці ризики ще більш високі і різноманітні. Криміногенна

складова нашої економіки є похідною не тільки від процесу первин-

ного накопичення, але й від насильства, що було нормою організації

суспільного життя. За таких обставин попит на гроші з боку як на-

селення, так і споживача, зменшується. У цьому напрямку діє і дуже

слабкий розвиток страхових послуг, особливо в тих їх складових, які

пов’язані зі страхуванням підприємницьких ризиків.

Важливим чинником, який впливає на формування та розвиток

попиту на гроші в умовах перехідної економіки є й те, що відносини

між господарюючими суб’єктами не набули ще високого рівня ор-

ганізації. Це змушує тримати певну кількість грошей саме як запас

для розрахунків, покриття непередбачуваних витрат тощо, тобто зна-

чною мірою попит на гроші у перехідний період формується як попит

на ресурс, що зменшує витрати. Це відповідно призводить до змен-

шення значення грошей як чинника багатства і тим самим обмежує

позитивний вплив попиту на розвиток суспільного виробництва.

Розглянуті особливості формування попиту на гроші в умовах пе-

рехідної економіки є найбільш потужними і їх слід ураховувати під

час планування в практиці реалізації кредитно-грошових відносин.

І хоч з розвитком ринкової системи в нашій державі ці особливості

зменшуватимуться, нехтувати ними сьогодні не можна.

3.3 Пропозиція грошей і механізм її формування

Попит на гроші — це тільки один бік сфери грошового ринку. Зво-

ротним і не менш суттєвим явищем є пропозиція грошей. Але вони

(попит і пропозиція грошей) тісно пов’язані між собою. Так, попит

на гроші в найбільш загальному вигляді пов’язаний з масою ВВП, бо

гроші призначені для забезпечення руху всіх товарів та послуг, ви-

роблених у суспільстві за певний період. З іншого боку, це означає,

що пропозиція грошей у своїх загальних розмірах має визначитись

127

3 Роздiл. Грошовий ринок

попитом на них. Саме це принципове положення повинно бути ви-

східним, базовим при визначенні загальних обсягів емісії грошей.

При цьому вітчизняні вчені, які досліджують сферу грошового обігу,

висловлюють думку про те, що «визначальні компоненти пропози-

ції грошей формуються на кредитах — боргових зобов’язаннях дер-

жави, банківських установ, інших суб’єктів виробничого процесу та

підприємницької діяльності»

. Ця теза дуже важлива для розуміння

внутрішньої об’єктивної єдності між попитом і пропозицією грошей.

Графічно пропозицію грошей можна зобразити у вигляді верти-

кальної лінії М

(рис. 2)

Процентна

ставка

Гроші

Рис. 2. Пропозиція грошей

Пропозиція грошей може змінюватись під впливом різних чинни-

ків і, перш за все, під впливом змін у монетарній політиці держави.

Унаслідок цього вертикальна лінія М

, що відображає пропозицію

грошей, може переміститись у положення М

(скорочення пропози-

ції), або в положення М

(збільшення пропозиції грошей).

У сучасних умовах теоретичні засади стосовно формування про-

позиції грошей базуються на кількох визначальних моментах моне-

таристської концепції.

– Пропозиція грошей — це незалежний від функціонування еко-

номіки показник. Проте цю незалежність не можна трактувати

1. Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998. — С. 125.

128

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

абсолютно. У кінцевому варіанті грошова маса, що пропону-

ється для обігу, визначається розміром того сукупного про-

дукту, який вироблено в суспільстві. Але з огляду на сталий

процес нарощування обсягів суспільного виробництва, а в дов-

гостроковому періоді таке зростання — це аксіома, пропозиція

грошей незалежна. Маса грошей, які пропонуються до обігу в

грошовій сфері з урахуванням швидкості обігу однойменної

грошової одиниці, може бути більшою від обсягів ВВП.

– Незалежність, екзогенність пропозиції грошей, як уже зазна-

чалося, не може бути абсолютною. Вона має свої певні обме-

ження, які полягають у тому, що «відрив» пропозиції грошей

від динаміки та обсягів виробленого в суспільстві продукту,

є більш-менш визначеною величиною. У теорії монетаристів

пропозиція грошей щорічно повинна збільшуватись на 3—5 %,

незалежно від фази циклу і поточної кон’юнктури на внутріш-

ньому і зовнішньому ринках. Цей постулат відомий в еконо-

мічній літературі як «грошове правило» М. Фрідмена.

– Збільшення грошової маси безпосередньо стимулює розвиток

виробництва через збільшення витрат і посилення попиту на

товари, що, у свою чергу, спонукає товаровиробника до збіль-

шення обсягів виробництва.

– Держава може втручатись у регулювання пропозиції грошей,

але це втручання має бути обмеженим. Вона не може надмірно

збільшувати пропозицію грошей на грошовому ринку.

Слід зазначити, що основні постулати монетаристів у принципових

моментах збігаються з теоретичними поглядами Дж. Кейн са та його

прихильників з питання щодо пропозиції грошей. Різниця між цими

двома течіями економічної думки полягає в тлумаченні механізму

впливу зростання грошової маси на суспільне виробництво і у визна-

ченні мети й місця держави у процесі балансування пропозиції грошей.

Так, Дж. Кейнс вважав, що збільшення грошової маси приводить

до підвищення пропозиції грошей і викликає внаслідок цього зни-

ження відсотка. Його падіння сприяє нарощуванню інвестиційного

процесу і зростанню суспільного виробництва. Саме таким опосеред-

кованим є процес впливу зміни грошової маси на виробництво. Що ж

стосується монетаристів, то, як уже зазначалося, грошова маса в них

уже своєю зміною безпосередньо впливає на суспільне виробництво.

Є певна протилежність у поглядах кейнсіанців і монетаристів

на місце й мету державного втручання у сферу грошового обігу.

129

3 Роздiл. Грошовий ринок

Дж. Кейнс розглядав втручання держави у пропозицію грошей як

необхідний момент створення державних грошей і перетворення не-

ефективного попиту в ефективний. Це, за його висновками, створює

стимули для інвестиційної діяльності й розвитку суспільного ви-

робництва. З огляду на ті ключові проблеми, які висувала тогочас-

на ринкова економіка, а саме: необхідність подолання величезного

спаду (зменшення) виробництва з його страхіт ливими наслідками

(безробіттям, зубожінням значних верств населення, гострими соці-

альними і політичними суперечностями в суспільстві і т. ін.) — такий

підхід був правильним. Загроза неминучості посилення інфляційних

процесів в умовах такого зростання пропозиції грошей певною мірою

відходила на другий план.

Іншим є підхід монетаристів. Вони вважають, що збільшення про-

позиції грошей можливо, але повинно бути обмеженим у своїх об-

сягах. Ураховуючи те, що в 1960—1970 роки головною проблемою

розвитку ринкової економіки у високорозвинених країнах стало вже

не падіння виробництва, а саме інфляція — цей підхід і ця позиція ви-

явились виправданими.

Увага, яку тут приділено кейнсіанському і монетаристському під-

ходам до проблеми пропозиції грошей, їх спільним моментам і роз-

біжностям, виправдана тим, що рівень розвитку економіки конкрет-

ної країни й особливість тих завдань, які стоять перед тим чи іншим

суспільством, можуть диктувати в організації пропозиції грошей за-

стосування тієї чи іншої концепції, а за певних обставин і доповнення

однієї теоретичної концепції деякими моментами з іншої.

У період кризи кейнсіанства в 70-ті роки XX ст. в розвинених кра-

їнах Заходу при розробленні політики у сфері грошового обігу поча-

ли широко застосовувати рекомендації монетаристів. У питанні про

пропозицію грошей у ряді країн спирались на «грошове правило»

М. Фрідмена. В реалізації цього теоретичного положення у більшості

країн було зроблено певні доповнення, а саме:

По-перше, у ряді країн почали застосовувати певну «вилку» у

зростанні пропозиції грошей. Ця політика стосовно щорічного зрос-

тання грошової маси отримала ще назву таргетування. Прикладом

здійснення такої політики була політика уряду консерваторів Вели-

кобританії, очолюваного М. Тетчер. Ці коливання на 1976—1977 рр.

встановлювались у межах 9—13 %, а в 1979—1981 рр. у межах 7—11 %.

По-друге, обсяги зростання грошової маси або її межі пов’язувались

з такими важливими макроекономічними показниками розвитку сус-

130

Щетинін А. І. «Гроші та кредит»

пільного виробництва, як динаміка зростання ВВП та темпи підви-

щення зростання продуктивності суспільної праці.

Основні теоретичні положення монетаризму стосовно пропози-

ції грошей певною мірою лягли і в основу грошової політики нашої

держави, починаючи з 1994 р. До цього уряд проводив політику, яка

не мала нічого спільного з монетаризмом. Для покриття величезного

бюджетного дефіциту уряд вдавався виключно до емісії, чим спрово-

кував величезну інфляцію, що повністю розладнала все народне гос-

подарство молодої незалежної держави.

В основу монетарної політики, яка почала формуватись на засадах

монетаризму вже з кінця 1993 р., покладено основний принцип моне-

таризму: відповідність грошової маси виробленому в суспільстві про-

дукту. Це було абсолютно необхідно, бо в країні мала місце величезна

інфляція, а виробництво ВВП постійно знижувалось аж до 1999 р.

включно. У таких умовах не можна було зафіксувати пропозицію гро-

шей на якомусь рівні, але треба було суттєво зменшити пропозицію

грошової маси. Це було зроблено в кількох напрямках, що були як

безпосередньо, так і опосередковано пов’язані з пропозицією грошей.

Так, практично припинилось пряме кредитування уряду, що, за

оцінками фахівців, на 90 % було причиною зростання цін. Уряд вже з

1995 р. почав випускати облігації внутрішньої державної позики, що

відкрило нове джерело покриття бюджетного дефіциту. Важливим

кроком у нормалізації грошового обігу і подоланні високої інфляції

стало проведення восени 1996 р. грошової реформи. Усі ці кроки за-

безпечили нормалізацію попиту на гроші, хоч в умовах зменшення

валового внутрішнього продукту зростання грошової маси призво-

дило до помітної інфляції, яка після позначки 10 % у 1997 р. знову

зросла і коливалась у 1998—2000 рр. у межах 19—26 %.

Отже, можна зробити висновок, що грошова політика України в

цілому і пропозиція грошей зокрема базувались на монетаристській

концепції. Але деякою мірою в реалізації цієї політики мали місце й

заходи, які більше нагадували кейнсіанський підхід до проблеми ре-

гулювання грошової сфери і пропозиції грошей. Так, з метою змен-

шення середньозваженого відсотка за банківськими кредитами, який

у 2000 р. був більше 30 %, уряд почав досить інтенсивно збільшувати

грошову масу, щоб посилити підйом виробництва. У 2000 р., а він був

першим роком зростання ВВП за всі роки незалежності, зростання

пропозиції грошей призвело до помітного перебільшення запланова-

них темпів зростання цін. Інфляція у 2000 р. склала 25,8 % проти 20 %