Щербак Г.Й., Царичкова Д.Б., Вервес Ю.Г. Зоологія безхребетних. Книга 1

Рис. 215. Лорицифери — доросла самка (а) та личинка (б)

Nanaloricus mysticus:

ротовий конус; 2 — озброєна скалідами середня частина хобота;

З — шийний відділ хобота; 4 — панцир тулуба

му кільці лежать дволопатевий дорзальний ганглій і вісім

гангліїв, що іннервують скаліди, які, імовірно, е органамі

нюху. На вентральному стовбурі є великий вентральниі

генглій у шийній області, кілька тулубних гангліїв і вели

кий анальний, що лежить поблизу від ануе'а.

Лорицифери — роздільностатеві тварини, у самок (

парні яєчники та непарний сім'яприймач, у самців -- пар-

ні сім'яники. Деталі будови статевої системи ще не з'ясо-

вано, у самців виявлено копулятивні шипи. Не вивчено і

ембріональний розвиток цих тварин, але відомі їх личин

ки. Личинка відрізняється від дорослих тварин нерзброе

ним ротовим конусом, панцирем, що має поздовжш

складчастість, і наявністю особливих локомоторних при

датків. Личинки періодично линяють.

А. Крістенсен описав лорицифер як новий для наук!

тип тварин,-близький до цефалоринхів. Проте В. В. Ма

лахов вважає, що вони поєднують ознаки організації при

апулід і кіноринхів і становлять із ними та волосовим'

єдиний тип — Головохоботні.