Савченко Н.М. Історія України: соціально-політичний аспект

Подождите немного. Документ загружается.

301

Не дивлячись на деяку лібералізацію в галузі національної культу5

ри, М. Хрущов в своїй діяльності дотримувався основ традиційної ро5

сійської національної політики. Це яскраво продемонструвала рефор5

ма освіти 1958 року, яка давала право батькам обирати для своїх дітей

мову навчання (до 1958 року учні зобов’язані були вивчати обов’язково

свою рідну мову так само, як і російську). Після освітньої реформи будь5

хто в Україні міг отримати освіту, не вивчаючи українську мову і взагалі

не володіючи нею. Враховуючи існування суттєвих формальних і не5

формальних умов, за якими вивчення російської мови було обов’язко5

вим, можна було чекати, на це влада розраховувала, що деякі (і немало)

батьки не схочуть примушувати своїх дітей вивчати ще одну, хай навіть

рідну мову. Русифікація України проводилась під гаслом «зближення

і злиття націй». У процесі розвитку вищої школи на початку 1955 року

було створено Міністерство вищої освіти України.

У лютому 1963 року у Києві відбулась наукова конференція з пи5

тань культури української мови. Обговорювалась проблема існуючих

обмежень використання української мови. У результаті свідомої по5

літики Москви, метою якої була русифікація неросійських народів, перш

за все, українців та білорусів і потурання цій політиці з боку партійної

номенклатури республіки в Україні почала зменшуватись кількість га5

зет, журналів і книжок, які видавались українською мовою, на росій5

ську мову переводилось телебачення та радіомовлення.

У квітні 1959 року на основі загальносоюзного, в Україні був прий5

нятий Закон «Про зміцнення зв’язків школи з життям і про подальший

розвиток системи народної освіти в УРСР», яким передбачалось запро5

вадження обов’язкової восьмирічної освіти, «політехнізація» освіти,

зв’язок школи з виробництвом, а також посилення русифікації в освіті.

Уряд проводив реформу вищої та середньої спеціальної освіти,

значні кошти виділялись на зміцнення їх матеріально5технічної бази.

В результаті в Україні значно збільшилась кількість професійно5техніч5

них училищ, отримала значний розвиток система вечірньої і заочної

освіти. А селі почали створюватись навчальні комплекси, які готували

кадри механізаторів, водіїв, електриків, майстрів для тваринницьких

комплексів тощо.

Врешті5решт, тимчасова «відлига» другої половини 505х — першої

половини 605х років не принесла суттєвих змін в політичне життя краї5

ни, а з середини 605х років демократичні перетворення почали гальму5

ватися, а потім остаточно зупинилися. Посилилось гоніння на «інако5

мислячих». Це пов’язано з усуненням від влади у жовтні 1964 року

М. Хрущова та повернення до влади «неосталіністів». У січні 1966 року

відбувся судовий процес над письменниками О. Синявським і Ю. Дан5

ієлем. У 1968 році почалась кампанія проти редколегії журналу «Но5

302

вый мир» та його редактора О. Твардовського. За публікацію за кордо5

ном книги про «культ особи» Сталіна виключили з партії відомого істо5

рика Роя Медведєва, із Союзу письменників СРСР О. Солженіцина, по5

чались політичні переслідування академіка А. Сахарова тощо.

У 605ті роки зароджується нова форма боротьби за національні, полі5

тичні та культурні права — рух опору. Члени руху використовували зде5

більшого публічні методи боротьби: петиції, демонстрації, маніфестації

протесту. Крім того, вони розповсюджували самовидавну літературу,

організовували страйки, створювали нелегальні політичні організації.

Нащадки Сталіна велику увагу приді5

ляли підвищенню економічної ефектив5

ності радянської системи. Від успіхів в цій

сфері залежало, чи зможе Радянський

Союз «наздогнати та випередити» Захід в економічному плані, таким

чином, об’єднати усіх громадян і довести усьому світові переваги кому5

ністичної системи. М. Хрущов зрозумів істину: щоб довести економічні

переваги комунізму, партія повинна перейти від переважно ідеологіч5

них та репресивних заходів до методів економічного стимулювання.

У другій половині 505х — початку 605х років, в період так званого

«колективного керівництва», в партії не стихали запеклі суперечки про

методи, шляхи і форми економічних перетворень. При цьому всі ви5

знавали, що найбільш слабким місцем радянської економіки традицій5

но залишається сільське господарство. На це вказувала офіційна ста5

тистика: між 1949 і 1952 роками обсяг промислової продукції збільшився

на 230 відсотків, а сільського господарства — лише на 10 відсотків. Ці

цифри свідчили про серйозні економічні, політичні та ідеологічні не5

доліки влади. Низька продуктивність сільського господарства спричи5

нила дефіцит продуктів харчування, що, в свою чергу, породжувало сер5

йозні сумніви в перевагах радянської системи — як за кордоном, так

і особливо в середині країни. Мабуть, тому М. Хрущов, який вважав себе

«знавцем сільського господарства» (перш за все тому, що довгий час —

з 1938 до 1949 року — він працював в Україні) докладав величезних зу5

силь, щоб покращити становище справ в аграрному секторі економіки.

Ці зміни мали особливе значення для України, яка в черговий раз була

приречена стати лабораторією нових сільськогосподарських експери5

ментів.

Наймасштабнішим проектом М. Хрущова було підняття цілинних

та перелогових земель. Цим проектом передбачалось освоєння 19 млн.

гектарів незайманих земель Казахстану Сибіру та Південного Уралу.

Реалізація його грандіозного плану передбачала використання величез5

них матеріальних і людських ресурсів, і велику частину цих ресурсів

повинна була надати Україна. Освоєння цілинних земель розпочалось

Економічний розвиток

України в 50х — на

початку 60х років

303

у 1954 році, а до 1956 року з України на цілину було відправлено тисячі

одиниць сільськогосподарської техніки і близько 80 тисяч кваліфікова5

них працівників сільського господарства. Значна частина їх назавжди

залишилась там. Крім того кожної весни на сезонні роботи з України на

Схід їхали сотні тисяч колгоспників та студентів5добровольців. Програ5

ма освоєння цілинних земель дала неоднозначні результати. Досить ско5

ро з цілини, яку піднімали в основному на ентузіазмі, почали виїжджа5

ти люди. Бездумне розорення мільйонів гектарів землі без урахування

кліматичних умов, привело до вітрової ерозії ґрунту та пилових бур. Але

з України цілинна епопея вичерпала величезні матеріальні і трудові ре5

сурси, що негативно відбилося на стані сільськогосподарського вироб5

ництва республіки.

У 505х роках в сільському господарстві країни проводились і інші

заходи, які на думку радянського керівництва повинні були сприяти

виведенню аграрного сектора економіки з глибокої кризи. Вони поча5

лись з об’єднання дрібних колгоспів і утворення більших за розміром

і економічно сильніших господарств, шляхом концентрації засобів ви5

робництва і трудових ресурсів, підвищення рівня (усуспільнення) кол5

госпного виробництва. Таким чином, кількість колгоспів на початку

605х років, у порівняні з початком 505х років скоротилася в два рази.

Але ефективність сільськогосподарського виробництва від цього

не підвищилась. На початку 505х років щорічний валовий збір і заготів5

ля зернових в Україні не перевищували 4,9 млрд. пудів при врожайності

7,7 центнера з гектара. Стан сільського господарства викликав серйоз5

не занепокоєння керівництва. Щорічно проводились пленуми ЦК

КПРС і ЦК Компартії України з проблем сільського господарства, на

яких розроблялись конкретні заходи щодо різкого підйому аграрного

сектора економіки. В основу цих заходів було покладено три основні

завдання: уже назване освоєння цілинних земель; зміни агрокультури

шляхом значного збільшення посівів кукурудзи та інших кормових куль5

тур; розвиток тваринництва і створення умов для покращання стано5

вища з м’ясомолочною продукцією на споживчому ринку країни. Цим

програмам було підпорядковано все: списувались старі борги колгоспів

і радгоспів; реорганізували МТС, а стару техніку продали колгоспам;

перетворювали колгоспи в радгоспи тощо. У результаті кількість рад5

госпів в Україні збільшилась з 804 в 1957 році до 902 — в 1960 році,

а в 1965 році їх стало вже аж 1343. Але штучне перетворення колгоспної

власності в державну також не дало бажаних результатів.

Досить неоднозначною була і політика радянського керівництва сто5

совно особистих підсобних господарств селян. З одного боку, в 1957 році

були скасовані обов’язкові поставки сільськогосподарської продукції

державі, а з іншого — підвищились грошові податки з підсобних госпо5

304

дарств. Фактично влада повернулась до сталінської політики обмежен5

ня присадибного господарства колгоспників, щоб воно не «заважало»

їм працювати у громадському виробництві.

Несподіваним і досить сумнівним був експеримент з кукурудзою:

згідно з планами Хрущова нею передбачалось засіяти близько 28 млн.

гектарів на всій території Радянському Союзу. На думку Хрущова, ку5

курудза могла вирішити проблему забезпечення кормами для тварин5

ництва. Але і цей проект було реалізовано без достатньої підготовки.

Була порушена сівозміна, ліквідовані пари, у результаті з полів стали зни5

кати традиційні культури: пшениця, жито, овес, а зі столів радянських

людей запашний пшеничний та житній хліб. А кукурудза не стала тією

панацеєю, що мала вивести тваринництво на нову висоту. Нова зерно5

ва культура вимагала нових технологій обробки ґрунту, нової техніки,

добрив, а, головне, добре підготовлених і технічно освічених спеціалістів,

яких якраз в Україні і не вистачало. У 1953 році з 15 тисяч голів кол5

госпів України вищу або незакінчену вищу освіту мали менше ніж

500 осіб.

Єдина реформа, яка була із задоволенням зустрінута в Україні (вона

навіть виникла на основі місцевої ініціативи) — це ліквідація машин5

но5тракторних станцій (МТС). У обов’язки МТС входило проведення

ідеологічного нагляду за колгоспами, між машинно5тракторними стан5

ціями і колгоспами постійно відбувались суперечки про те, як правиль5

но обробляти землю. Врешті5решт українці переконали уряд ліквідува5

ти МТС, а їхню техніку продати колгоспам. Але стара і зношена техніка

продавалась колгоспам за досить високими цінами, слабка економіка

колгоспів не витримувала величезних витрат на придбання та обслуго5

вування й ремонт техніки. У спробах розв’язати аграрну проблему дер5

жава5монополіст використовувала звичні методи: підвищувала ціни на

запчастини, мінеральні добрива, комбікорми, при цьому заморожува5

ли ціни на сільськогосподарську продукцію.

У результаті, не дивлячись на радикальні зміни та грандіозні експе5

рименти, радянському керівництву так і не довелося досягти приросту

сільськогосподарської продукції в бажаних обсягах. У Москві та у Києві

не бажали шукати більш ефективних стимулів, які б сприяли підвищен5

ню продуктивності праці колгоспників. До колгоспів, як і раніше, над5

ходили директиви як, коли і що сіяти, коли збирати врожай; селян про5

довжували переслідувати і штрафувати за працю на їх крихітних, але

виключно продуктивних, присадибних ділянках. Незважаючи на явні

провали політики керівництва в галузі сільського господарства, невдовзі

Хрущов проголосив нове завдання, ще більш химерне та нереальне —

наздогнати і випередити США за виробництвом молока, масла та м’я5

са. Для цього треба було збільшити їх виробництво втричі. Як це можна

305

було зробити не знав ніхто, але керівництво вимагало, а на місцях «ви5

рішували». Широкого розвитку набула практика приписок, липових

звітів про «виконання і перевиконання».

Усі спроби підняти сільське господарство і вивести його з хронічної

кризи виявились марними. На початку 605х років становище в ньому

навіть поліпшилось. З 1962 року почали зростати ціни на молоко, м’я5

со, масло. Почались серйозні перебої з хлібом, якість якого також була

досить низькою.

У середині 505х років у Радянському Союзі почалась науково5тех5

нічна революція (НТР). Особливістю НТР було те, що в СРСР вона

відбувалась переважно у галузях військово5промислового комплексу.

Завдяки НТР у промисловості стали використовуватись електроніка, ра5

діотехніка, електрообчислювальні машини, штучні матеріали із зада5

ними властивостями. Вводились до ладу нові гідро і теплоелектростанції

з сучасним обладнанням. Освоювались нові вугільні і газові родовища,

серед яких і Шебелинське на Харківщині.

Розвивались залізодобувна (Криворізький залізорудний басейн),

металургійна, хімічна та машинобудівна промисловості. В Україні ви5

роблялись пасажирські й військові літаки, танки, стратегічні ракети.

На відміну від сталінської епохи більше уваги приділялось розвитку

харчової та легкої промисловості, виробництву товарів масового попи5

ту. У продажу з’явились перші радянські холодильники, телевізори,

пилососи, легкові автомобілі. Товари народного споживання стали ви5

пускати не лише підприємства легкої, а також і важкої промисловості.

Таким чином, можна стверджувати, що в другій половині 505х років

промисловість України розвивалась досить успішно. Але на початку

605х років темпи її розвитку стали уповільнюватися. Це відбувалось перш

за все тому, що механізм господарювання, що склався ще в 305х роках,

значною мірою застарів і вже не відповідав вимогам часу, новій еко5

номічній ситуації. У рішеннях партії і уряду особливої уваги надавалося

розвитку науково5технічного прогресу, поліпшенню організації вироб5

ництва. Насправді ж, роль і значення науково5технічної революції не5

дооцінювались. Тогочасний механізм господарювання, практика пла5

нування стримували технічне переозброєння виробництва,

підприємства не були в достатній мірі зацікавлені в знятті з випуску за5

старілої низькоякісної продукції та заміні її на більш сучасну.

Склалися серйозні суперечності між досягнутим рівнем розвитку

виробництва, можливостями, що відкривав науково5технічний прогрес,

з одного боку, і командно5адміністративними формами і методами

управління, старою системою планування, дріб’язковою регламента5

цією діяльності підприємств — з іншого. І як результат — поява в еко5

номіці негативних тенденцій і явищ.

306

Намагаючись вирішити проблему підвищення промислового вироб5

ництва, М. Хрущов розгорнув в 1957 році повну внутрішніх супереч5

ностей реформу управління — одну з найбільш радикальних організа5

ційно5економічних перетворень з часів 205х років. За цією реформою

керівництво промисловістю передавалось від галузевих міністерств до

новостворених територіальних органів управління — раднаргоспів (рад

народного господарства). Таким чином, М. Хрущов зробив спробу пе5

ренести основу економічного планування та управління від москов5

ських міністерств до регіональних органів, минаючи бюрократичні пе5

репони в центрі. Так, українським раднаргоспам було передано більше

ніж 10 тис. промислових підприємств і до кінця 1957 року вони контролю5

вали 97 відсотків заводів і фабрик республіки (для порівняння: в 1953 році

в республіканському підпорядкуванні було всього 34 відсотки загаль5

ної кількості підприємств). Не дивно, що українські керівники стали

більше уваги приділяти інтересам і потребам республіки, ніж загально5

союзним. На початку 605х років, коли економічна «самостійність» Ук5

раїни та інших республік стала очевидною, в Москві стали виявляти

серйозне занепокоєння. Місцевих керівників стали звинувачувати

в «місництві», в ігноруванні загальносоюзних інтересів. Стало оче5

видним, що і в цьому напрямку хрущовські реформи викликали не5

сподівані ускладнення. Як і слід було чекати, можливості економіч5

ної автономії України були короткочасними і не дали суттєвих

результатів.

Звичайно, національна політика Хрущова в питаннях управління,

як і вся його політика, була більш ліберальною, більш поміркованою

в порівнянні із сталінським тоталітарним режимом. У законодавстві

1957 року були значно розширені права союзних республік. Але в го5

ловному і вирішальному становище не змінилось: реальний суверені5

тет союзних республік не забезпечувався. Більш того, республіки по5

ступово перетворювались в адміністративно5економічні регіони єдиної

унітарної централізованої російської держави, якою був СРСР.

Хоч реформи Хрущова і не привели до бажаних результатів, вони

все ж вони сприяли суттєвим змінам в житті українського суспільства.

На відміну від сталінських часів, відбувалося вражаюче зростання вало5

вого національного продукту, яке перевищувало відповідні показники

США до 1970 року, частково сприяло підвищенню життєвого рівня лю5

дей. Наприклад, в Україні середні прибутки робітників виросли з 1951

до 1958 року на 230 відсотків. Ще більше зросли прибутки колгоспників.

Уряд підняв колгоспникам заробітну платню (вперше було запрова5

джено грошове авансування їх праці, яке вони отримували щомісячно),

внаслідок чого розрив між промисловими і сільськогосподарськими

робітниками в оцінці їх праці став повільно зменшуватися. Якщо в ча5

307

си Сталіна рівень особистого споживання щорічно зростав лише на один

відсоток, то при Хрущові цей показник зріс до чотирьох відсотків.

Завдяки залучення в господарський обіг мільйонів гектарів нових

земель, а також, починаючи з 1961 року, експорту збіжжя з Канади та

США збільшилась кількість і покращився асортимент продуктів харчу5

вання. Раціон звичайної родини, який раніше складався в основному

лише з хліба та картоплі, поповнився овочами та м’ясомолочними про5

дуктами. У магазинах з’явились навіть такі екзотичні фрукти, як апель5

сини та лимони. До віддалених сіл почали прокладати дороги, прово5

дили електрику і водопровід. Міське населення, що порівняно краще

до цього часу забезпечувалося різними товарами, теж реально відчува5

ло покращання свого життя. Звичним предметом в інтер’єрах міських

квартир став телевізор. Поява відносно сучасної побутової техніки спри5

яла полегшенню життя жінок, які здебільшого працювали повний ро5

бочий день, а потім змушені були займатися виснажливою домашньою

працею.

У містах важливою проблемою залишалась житлова, так як що5

річно близько 2,5 млн. громадян поповнювали міське населення.

У другій половині 505х років значно зросли капіталовкладення і при5

скорились темпи житлового будівництва. Основна увага приділялась за5

безпеченню сімей ізольованими квартирами. За часів Сталіна ізольо5

вані квартири мала лише комуністична номенклатура, а більшість сімей

жили в комунальних квартирах, бараках та підвалах. В містах стали з’яв5

лятися цілі райони новобудов, які складалися з п’ятиповерхових

будинків, т. з. «хрущовок», з типовими 1, 2 і 35кімнатними малогаба5

ритними квартирами. Незважаючи на те, що ці квартири були не дуже

зручними, з низькими стелями, маленькими кухнями та санвузлами, все

ж будівництвом таких будинків уряд зміг зрушити з мертвої точки квар5

тирну проблему. У 1959–1971 роках в Україні житлову площу отримали

24 млн. осіб.

Розширювалась сфера побутового обслуговування населення. При

катастрофічній відсутності достатнього фінансування досить швидки5

ми темпами розвивалась система освіти, збільшувались асигнування на

охорону здоров’я. І хоч рівень життя людей в той час був ще далеким до

рівня західного, для них, не дуже вибагливих, зміни були величезним

кроком вперед. Колгоспники отримали паспорти і право вільного пе5

ресування по країні. За часів Хрущова люди мали менше причин бути

незадоволеними радянською системою, ніж при Й. Сталіні.

Останнім серйозним нововведенням М. Хрущова став поділ пар5

тійного апарату за виробничим принципом. Партійні, а також радянські,

профспілкові та комсомольські органи були поділені на промислові

і сільськогосподарські. Таким чином, Хрущов розраховував наблизити

керівництво до реальних проблем міста і села. Але ця реформа налякала

партапарат, що боявся втратити реальні важелі влади. Найближче ото5

чення М. Хрущова організувало змову з метою усунути його від влади.

Змовників очолив Л. Брежнєв. У жовтні 1964 року на пленумі ЦК КПРС

М. Хрущова звільнили від обов’язків першого секретаря ЦК і голови

Ради Міністрів СРСР. Члени ЦК дружно відмовилися від свого лідера,

який за десятиріччя встиг набриднути всім їм своїми численними, але

малорезультативними реорганізаціями. Під девізом відновлення «ленін5

ських норм» партійного життя партійна бюрократія отримала перемогу

і повернула до своїх рук всю повноту влади, відновлюючи авторитарно5

бюрократичний режим. Період реформ, «десталінізації» та політичної

«відлиги» закінчився.

«Хрущовська» епоха стала, без сумніву, переломом в радянській

історії. Незважаючи на численні провали, розчарування та несподівані

результати, якими закінчувались експерименти і реформи, вона пере5

творила радянське суспільство в значно більш демократичне, в по5

рівнянні з минулим періодом сталінського деспотизму. Особливо гли5

боко ці переміни торкнулися України, на якій сталінізм відбився

особливо жорстоко.

До найбільш суттєвих змін слід віднести те, що в країні припини5

лись масові арешти, чистки і терор хоча репресії продовжувались і в ча5

си «відлиги». Менш суворою стала трудова дисципліна. На якийсь час

розширились можливості для творчого самовираження письменників,

поетів, діячів науки і культури.

В Україні до вищезгаданого можна додати зростання національної

самосвідомості та самооцінки частини українського керівництва, що

витікало з реальної оцінки економічного значення республіки в єдино5

му народногосподарському комплексі СРСР.

309

УКРАЇНА В 6080 РОКАХ ХХ ст. РОКИ ЗАСТОЮ.

ПЕРЕБУДОВА ТА ПОЧАТОК РОЗПАДУ СРСР.

УКРАЇНА НА ШЛЯХУ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Соціальноекономічні процеси в Україні в 60х — першій поло

вині 80х років. Спроби реформування економіки. Назрівання

кризи в Україні в 70х — першій половині 80х років. Згортання

демократії. Посилення бюрократизму. Національна політика

в Україні. Посилення русифікації під гаслом інтернаціоналізму.

Дисидентський рух в Україні. Україна в роки перебудови.

Утворення багатопартійної системи. Боротьба за національну

незалежність. Наука і культура України.

Період 605х — першої половини

805х років був одним з найбільш складних

і суперечливих періодів історії України.

З одного боку, не можна не відзначити

цілий ряд безумовно позитивних здобутків,

а з іншого — в економіці та суспільному

житті відбувались значні деформації.

Відставка М. Хрущова та прихід нового ке5

рівництва викликали у населення надії на

більш якісні та послідовні зміни в промисловості, сільському господарстві,

міжнаціональних відносинах, у розвитку культури України. Народ очіку5

вав, що нове керівництво продовжуватиме політику подолання наслідків

«культу особи» та сприятиме розвитку демократичних процесів в СРСР.

Восени 1964 року Першим секретарем ЦК КПРС було обрано

Л. Брежнєва. Верховну Раду СРСР очолив М. Підгорний, а Раду

Міністрів — О. Косигін. До речі, перших двох керівників об’єднувала

тривала спільна робота в Україні.

Нове керівництво й насправді в середині 605х років здійснило спробу

провести господарську реформу в промисловості та сільському госпо5

дарстві. Автором та ініціатором проведення реформ був О. Косигін. На

пленумі ЦК КПРС у вересні 1965 року було прийнято рішення про по5

ступовий перехід промисловості на економічні методи господарюван5

ня, управління, використання товарно5грошових відносин, впрова5

дження госпрозрахунку, матеріального стимулювання праці

працівників, більш широкого залучення передового світового досвіду,

стимулювання господарської ініціативи.

Соціальноекономічні

процеси в Україні

в 60х — першій половині

80х років. Спроби рефор

мування економіки.

Назрівання кризи

в Україні в 70х — першій

половині 80х років

310

Згідно з рішенням цього пленуму були ліквідовані раднаргоспи, які

були утворені за ініціативою М. Хрущова в 1957 році, і відновлений

принцип галузевого управління через міністерства та відомства. Тоді це

пояснювалось необхідністю впровадження в промисловість новітніх до5

сягнень науки та техніки.

Головними показниками роботи підприємств мали стати не кількісні

показники, а рентабельність виробництва, якість продукції та її асор5

тимент. Перехід підприємств на повну самоокупність, госпрозрахунок

та самофінансування передбачав надання їм більшої можливості для

впровадження наукових розробок у промисловість, для вирішення со5

ціальних питань, заохочення кращих робітників тощо. Таким чином,

першочергова мета реформи була спрямована на послаблення центра5

лізованого керівництва економікою та посилення економічних важелів

управління. Значно зменшилась кількість директивних планових по5

казників, обов’язкових для виконання підприємствами, які, нарешті,

отримали більше самостійності у вирішенні цілого ряду питань вироб5

ничого та соціального характеру.

До 1968 року на нові економічні умови роботи перейшли близько

27 тисяч промислових підприємств. В результаті цього значно зросла

продуктивність праці, відчувалось пожвавлення у вирішенні цілого ряду

соціальних проблем. У цілому результати восьмої п’ятирічки (1966–

1970 рр.) були успішними. Але, як пізніше виявилось, це був лише ривок,

який не привів до загального піднесення промисловості, як передбача5

лось. Реформа, в цілому, завершилась провалом, перш за все тому, що

вона викликала опір з боку бюрократичного апарату, який був зацікав5

лений у поверненні до старих, адміністративно5командних методів ке5

рівництва економікою. Боротьба нового зі старим породжувала непослі5

довність в проведенні реформ, сприяла накопиченню невирішених

проблем.

Таким чином, уже в 705х роках реформи практично були згорнуті:

уповільнились темпи економічного зростання, економіка продовжува5

ла розвиватись екстенсивним шляхом. В результаті дев’ята п’ятирічка

(1971–1975 роки), незважаючи на великі капіталовкладення не була

виконана. Народне господарство СРСР було економічно збитковим

та неефективним. Цьому сприяли також і непродумані рішення. Так,

в 705х роках в СРСР здійснювалось будівництво 15 великих народно5

господарських об’єктів — Західно5Сибірського ТПК, Байкало5Амурсь5

кої магістралі та ін., які вимагали величезних капіталовкладень, але

не давали прибутків і більшість з них виявились неперспективними.

Труднощі переживало й сільське господарство. Нове керівництво на

початку своєї діяльності зробило спробу вивести його з кризи та підня5

ти цю хронічно відсталу галузь радянської економіки на якісно