Попович Г. Соціальна робота в Україні і за рубежем

Подождите немного. Документ загружается.

В освітніх програмах, консультаціях та інших видах послуг на-

селенню общин завжди враховувались умови проживання, і

значні зусилля спрямовувались на перетворення общин в полі-

тичну силу. Результатом такої діяльності в Америці стала поява

«закону про дитячу працю, про громадське здоров'я, про дит-

садки і програми цілодобового утримання дітей, про служби ня-

ньок, про державне житло, про музичні школи і заняття ми-

стецтвом для бідних, про курси по озелененню, розбивці парків

та ігрових площадок. Багато програм, які сьогодні фінансує

уряд, починались із сетлментів. За звичай ініціатива виходила

від них» [28, 137].

Певний інтерес до общинної роботи, зокрема в Німеччині в 60-х

роках, проявляли прогресивні католицькі й євангелістські свяще-

ники, а також ліві політики. Перші вбачали в общинній роботі

можливість залучення до релігійних общин маргінальних груп,

другі — можливість вирішення нагальних соціальних проблем

«знизу». У 70-х роках общинна робота використовувалась як дійо-

вий напрямок соціальної роботи із так званими «групами ризику»

— бездомними, іноземними робітниками, засудженими, інваліда-

ми, малолітніми правопорушниками. Поняття «общинна робота»

передбачала наявність певного життєвого простору клієнта.

Отже, з точки зору соціальної роботи діяльність в общині роз-

глядається «як процес втручання з метою вирішення соціальних

проблем, підвищення рівня надання послуг і соціально-політично-

го функціонування членів общини. Акцент при цьому робиться на

роз'яснювальній роботі і на створенні структур, здатних розши-

рити можливості общини...» [66, 315].

Соціальні працівники, які займалися общинною роботою, вико-

ристовували знання в галузі управління та менеджменту, сфор-

мовані в соціології, психології, політології.

Появу мобільної соціальної роботи пов'язують із загостренням

в молодіжному середовищі таких соціальних проблем, як бездом-

ність, безпритульність, наркоманія, правопорушення, прояви аг-

ресивності серед представників окремих субкультур. Зародив-

шись в середовищі ентузіастів із США, вона швидко розповсюди-

лася по Європі, зберігаючи при цьому своє англійське звучання в

німецькій, французькій та інших мовах — «стрітворк» (street-

work). В українській мові можна також зустріти вживання прямої

кальки з англійської — вулична соціальна робота. Перший досвід

мобільної соціальної роботи в Україні отримано в рамках проекту

ЮНІСЕФ, і сьогодні вона впроваджується Соціальною службою

для молоді Київської міської держадміністрації серед безпритуль-

них та бездоглядних дітей столиці [18, 263]. Окремі її елементи ви-

користовують різні соціальні установи, які не чекають звернення

клієнтів, а виходять зі своїми послугами на вулиці, котрі стали міс-

цем перебування значної кількості людей, що потребують допомоги.

Історичне становлення методів соціальної роботи проходило

неоднозначно. Найбільш розробленим, а відповідно і вживаним та

поширеним є погляд на методи соціальної роботи як породження

американської соціальної практики. Проте не можна обійти ува-

гою дані, які наводить у своїй книзі «Соціальна работа в Європі,

що змінюється» Уолтер Лоренц, який має досвід соціальної робо-

ти в різних європейських країнах. Він акцентує увагу на взаємо-

обміні і взаємозбагаченні досвідом, які відбувалися між американ-

ським і європейським континентами у зв'язку з вимушеною міг-

рацією європейських діячів, взаємними перекладами фахових ви-

дань, міжнародними конференціями і т. п. «Європейські соціальні

працівники брали дійсно активну; участь у формуванні того, що

після війни отримало назву «три методи соціальної роботи» — ро-

боти з індивідуальними випадками, групової роботи і роботи в об-

щині. Ці методи в Європі прийнято вважати завезеними із-за оке-

ану, але це не зовсім правильно, бо корінням вони сягають різних

європейських шкіл. Європейські ж соціальні працівники у вигнан-

ні сприяли їх поверненню назад, будучи переконаними, що цим

вони сприяють відродженню методологічних традицій, перерва-

них під час нацизму» [29, 79].

Зв'язок між американськими і європейськими традиціями здій-

снення групової соціальної роботи встановила Гізелла Конопка.

Під час націоналістичного терору за зв'язок із соціалістичним ро-

бітничим рухом вона була ув'язнена в концтаборі, а згодом емі-

грувала до США. Маючи диплом педагога, вона розробила свій

підхід групової роботи, використовуючи теорії Дж. Дьюі, К. Леві-

на, О. Конта і 3. Фройда.

На американську практику соціальної роботи в общині мала

вплив Герта Краус, що теж перебувала у вимушеній еміграції. До

того вона працювала керівником відділу соціального захисту в

Кельні і займалася розвитком створених за територіальним прин-

ципом мікрорайонних центрів. Вони ставали базою для самодопо-

моги і освітньої роботи. У США займалась кількома видами діяльно-

сті: професор аспірантури з соціальної роботи в одному з коледжів,

консультант комісій з соціальної політики, ініціатор проектів для

біженців. І в кожному з них стверджувала важливість дій в общині.

До кінця 60-х років в соціальній роботі чітко визначились і ос-

новні теоретичні моделі, які служать обґрунтуванням практики

соціальної роботи. Сьогодні найбільш поширеним є їх поділ на З

групи: психологічно орієнтовані, соціологічно орієнтовані та ком-

плексно орієнтовані.

У 20-х роках XX ст. у США та в кінці 30-х у Великобританії

розповсюдилась психодинамічна модель, яка домінувала в прак-

тиці соціальної роботи аж до 60-х років. В її основу покладена

психоаналітична теорія 3. Фройда, яка головну роль відводить

внутріпсихічним процесам людини (взаємодії між інстинктами,

мотивами і нахилами). Розвинена і доповнена К. Юнгом, А. Адле-

ром, К. Хорні, вона і сьогодні знаходиться в арсеналі соціальних

працівників, хоча досить часто і викликає їх заперечення.

Альтернативно психодинамічній моделі в 60-х роках розвива-

ються когнітивна та біхевіорістична. Вони відобразили інтерес спе-

ціалістів до процесів мислення клієнта та його поведінки. У цих же

роках розробляється теорія кризового втручання, яка займає важ-

ливе місце і в нинішній практиці. Вона враховує випадки, коли до

соціального працівника звертаються клієнти в стані глибокої психо-

логічної кризи, і ситуація вимагає швидкого оперативного втручан-

ня. Звідси й поширена назва підходу — «кризове втручання в соці-

альній роботі». Для його обґрунтування в теорії і практиці соціальної

роботи були адаптовані ідеї Сельє, Каплана, Ліндемана й Рапопорта.

У 1960-1970-х pp. особливої популярності набуває гуманістична

модель. Вона розвивалась як альтернатива психоаналізу і біхевіоризму.

Якщо психоаналіз підкреслював роль підсвідомих і ірраціональних

сил в якості керівних факторів поведінки людини, біхевіоризм ак-

центував увагу на значенні навчання і досвіду, то гуманізм розглядає

людину як свідому, розумну, творчу і самодостатню істоту, яка є ак-

тивним творцем власного життя. Основні положення гуманістичної мо-

делі розвивались на основі вчення А. Маслоу і К. Роджерса. Зокрема,

розроблена К. Роджерсом «клієнт-центрована модель» (недирективна

терапія) лежить в основі загальних принципів соціальної роботи.

У 70-х роках головний імпульс соціальній роботі дала також

теорія систем. Системні ідеї орієнтують на розгляд об'єктів соці-

альної роботи як систем (цілого, що складається з частин). Дослі-

дження і розкриття цілісності об'єкта передбачає виявлення бага-

томанітних зв'язків всередині об'єкта, між об'єктом і його середо-

вищем і зведення їх в єдину теоретичну картину. На практиці во-

на представлена системною та екологічною моделями.

Поява екологічного підходу в індивідуальній соціальній роботі

викликана тим, що в 60-х pp. XX ст. в окрему сферу знань поча-

ла виділятись екологія людини або соціальна екологія, яка займа-

лась вивченням закономірностей взаємодії суспільства і оточую-

чого середовища, а також проблемами її збереження і охорони.

Стосовно соціальної роботи екологічна модель пропонує при робо-

ті з клієнтом звертати увагу на рівень співвідношення особистості

з навколишнім середовищем (фізичним і соціальним).

Із практики і досліджень в соціальній роботі у 70-і роки взяла

свій початок зосереджена на завданні модель. Як одна із най-

більш технічних, вона допомагає практичним працівникам усвідо-

мити, яким саме чином будувати безпосередню роботу з клієнтом.

Це концептуальна структура діяльності, яка включає вивчення

проблем (сканування, подробиці і пріоритети), узгодження мети і

часових рамок (реальність, практичність, початок, тривалість, по-

вторюваність, завершення), виконання завдання (вироблення, за-

вершення, перевірка) [53, 36].

Для соціально-радикальних підходів вихідним є положення про

політичні або економічні першопричини проблем клієнтів, звідси

постійна увага до соціальних факторів і переконання, що вирі-

шення цих проблем можливе в більш широкому контексті, ніж

робота на індивідуальному рівні. Радикально орієнтовані спеціалі-

сти, особливо учасники феміністського руху, зосереджують увагу

на нових соціальних проблемах, які залишаються за рамками

державних програм — бездомність, сімейне насилля, гомосексуа-

лізм і т. п. В останні роки основну увагу звертають на пошук аль-

тернативних систем надання послуг і нових методів практичної

роботи, зокрема, в рамках кризових і консультаційних центрів.

Багатоманітність згаданих теоретичних і практичних підходів

до здійснення соціальної роботи свідчить як про складність і су-

перечливість процесу її становлення, наявність багатого арсеналу

теорій і методів, так і про необхідність плюралізму у 'зв'язку із

багатомірністю самої людини як суб'єкта і об'єкта професійної ді-

яльності. Дискусії з приводу альтернативних орієнтацій в практи-

ці соціальної роботи продовжуються і сьогодні, що не заважає її

інтернаціоналізації і розвитку практично у всіх країнах світу.

Проблемні завдання для засвоєння матеріалу

1. Розкрийте суть підходів, на яких формувалась індивідуаль-

на соціальна робота. Охарактеризуйте бачення клієнта та

його проблем діагностичною та функціональною школами.

2. З чим пов'язане зародження соціальної роботи з групою?

Чому в соціальній роботі розроблялись самостійні моделі

роботи з групою?

3. Охарактеризуйте обставини, що викликали появу соціаль-

ної роботи в общинах.

4. Дослідники соціальної роботи говорять про взаємозв'язок

американського і європейського досвіду. Наведіть конкретні

приклади для підтвердження цієї думки.

5. Чим викликана багатоманітність теоретичних моделей со-

ціальної роботи? '

Література

1. Гуслякова Л. Г., Холостова Е. И. Основы теории социальной

работы. — М.: Социально-технологический институт, 1997. — 187 с.

2. Колков В. В., Студенова Е. Г. Основоположники социальной

работы за рубежом // Российская энциклопедия социальной ра-

боты В 2-х т. Т. 2. — М.: Институт социальной работы. — 1997. —

С. 77-80.

3. Социальная работа накануне 2000 года: пути и цели про-

фессионального становления.- М. — Берлин: Институт социаль-

ной работы, 1998. — 77с.

4. Практика социальной работы / Под ред. К. Ханвея и Т. Фил-

пота. — Амстердам — Киев, 1996. — С. 36-52.

5. Энциклопедия социальной работы. В 3 т. Т. 1.: Пер с англ.

— М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1993. — 480 с.

6. Щукина Н. П. Самопомощь и взаимопомощь в системе со-

циальной поддержки пожилых людей. — М.: Социально-техноло-

гический институт. — 1999. — С. 223-237.

7. Горшкова О. А. Опыт социальной работы за рубежом (крат-

кий курс лекций). — М.: Социально-технологический институт. —

1999.

—

С. 9-20.

МОДЕЛІ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

І СОЦІАЛЬНІ РОБОТА

• Основні положення концепції «держави загального до-

бробуту» («соціальної держави»).

• Моделі соціальної політики і соціальної практики та

їх вплив на соціальну роботу.

• Соціальна робота як інструмент контролю у фашист-

ській Німеччині.

• Сучасні тенденції розвитку ідей «держави загального

добробуту».

Системи соціальної підтримки у кожній країні формувались із

врахуванням історичних умов. Тому, не дивлячись на подібність і

одноманітність вирішуваних завдань, мають відмінності у підхо-

дах, методах і організаційному оформленні. Визначальним момен-

том при цьому виступає роль держави у вирішенні проблем соці-

ального захисту населення. За цією ознакою розрізняють амери-

канську систему (з переважанням недержавних форм допомоги і

підтримки соціально вразливих верств населення) і європейську

систему (з переважанням державних форм допомоги і підтримки

населення). Кожна з них формувалась на основі особливостей іс-

торичного розвитку континентів, їх політичних, економічних і

культурних характеристик.

Американська ідеологія індивідуалізму наклала відбиток і на

формування соціальної політики, в якій державі відводилась від-

носно незначна роль (особливо до Великої економічної депресії

1928-1933 pp.), а основна опора робилась на власні сили, ініціати-

ву індивіда та максимальну незалежність від державних струк-

тур. Для більшості країн європейського континенту характерна

висока міра участі держави у здійсненні соціальної підтримки на-

селення. Власне, самі традиції соціальної допомоги в Європі ма-

ють більш тривалу історію і пов'язані з общинними відносинами.

У міру послаблення міжобщинних зв'язків функції допомоги пе-

ребирали релігійні й світські благодійні та приватні організації, а

згодом держава. Одержавлення форм суспільної допомоги пов'я-

зують із розвитком капіталізму і загостренням соціальних проб-

лем. Держава брала на себе визначення напрямків соціальної по-

літики, її планування, фінансування і реалізацію. Після Другої

світової війни такий підхід отримав назву «держава загального

добробуту». Варто відмітити, що це поняття зустрічається в ан-

гломовних варіантах. У німецькомовних джерелах використову-

ється переважно термін «соціальна держава». Окремі дослідники

розглядають згадані поняття як самостійні, обґрунтовуючи такий

підхід відмінностями історико-політичного розвитку і соціокуль-

турних традицій країн, в яких вони використовуються [67, 155].

Основи для цих понять були закладені набагато раніше. Пер-

шою програмою, що містила ідеї держави загального добробуту,

вважають систему соціального страхування, введену у 1880-х pp.

в Німеччині рейхсканцлером Отто Бісмарком. Розроблена з його без-

посередньою участю серія законів про страхування (на випадок

хвороби, від нещасних випадків, у зв'язку зі старістю та інвалід-

ністю) була найбільш прогресивною, хоча розповсюджувалась лише

на окремі категорії робітників, які несли частину витрат на страху-

вання. У 1911 р. національне страхування від хвороб і безробіття в

Британії запровадив Ллойд Джордж. Концепція британської соці-

альної політики, згідно з якою держава повинна гарантувати кож-

ному громадянину мінімум економічної безпеки «від колиски до мо-

гили» була розроблена В. Г. Беверіджем у 1942 р. і почала впрова-

джуватись після Другої світової війни [57, 115]. Британськими соці-

альними працівниками використовувалась відповідна концепція со-

ціальної роботи з клієнтом «від колиски до могили», яка передба-

чала різні види допомоги протягом всього життя (починаючи з кон-

сультування вагітних жінок і закінчуючи похованням людини).

Формування самих держав загального добробуту (а не окремих

ідей і положень) пов'язують із високим економічним розвитком

країн, який дозволив забезпечити населенню прожитковий міні-

мум (приблизно 40-і pp. XX ст.). Саме в цей період основною умо-

вою соціальної політики стала вважатися відповідальність уряду

за благополуччя і дотримання соціальних прав громадян. «Ця від-

повідальність не може бути перекладена на індивіда, приватне

підприємство або общину, мікрорайон. Така держава захищає лю-

дей від бідності шляхом допомоги по безробіттю, виплат сім'ї, гро-

шових компенсацій, пенсій по старості, забезпечуючи повноцінну

охорону здоров'я, безплатну освіту, громадське житло. Соціальна

підтримка в цьому випадку здійснюється як державне втручання

в життя людей на національному і місцевому рівнях через про-

грами соціального забезпечення, освіти, охорони здоров'я... Фінан-

сування цієї системи здійснюється за рахунок перерозподілу до-

ходів через страхування і податкову політику» [56, 63].

Способи вирішення соціальних проблем в різних країнах за-

гального добробуту відрізняються. Але загальним для них є «про-

цес перерозподілу відповідальності за життєвий шлях особистості

з самого індивіда, сім'ї, общини, церкви, благодійних організацій

на інститути держави» [65, 53].

В останні десятиліття XX ст. такі фактори, як економічний

спад, постаріння населення, подорожчання медичного обслугову-

вання та ряд інших призвели до змін в соціальній політиці бага-

тьох держав. Ідеї «держави загального добробуту» піддаються

критиці. Основним аргументом противників держав подібного ти-

пу виступає дороговизна і марнотратність соціальної політики.

Технологія активного втручання держави в економіку, яка служи-

ла основою для реалізації принципів «держави загального добро-

буту», перестає спрацьовувати. Тому сьогоднішні системи соціаль-

ної допомоги багатьох держав дуже неоднорідні. Зокрема, у США

соціальні програми фінансуються як із федерального бюджету,

так із бюджетів штатів. Надзвичайно розповсюджене інвестуван-

ня програм приватними фондами, через виплату цільових грантів

на конкурсній основі.

І хоча на думку західних експертів ідеали «держави благопо-

луччя» значною мірою застаріли і суперечать нинішній дійсності,

жодна з країн не відмовляється від них повністю. У свідомості

людей ще дуже сильною є установка на державну турботу про

потребуючих, і спроби скоротити соціальні витрати зустрічають

серйозний спротив. Поступова трансформація систем соціальної

допомоги пов'язана також з соціально-економічними можливостя-

ми і політичними реаліями. Якщо в більшості країн Західної Єв-

ропи і США вона опирається на усталену десятиліттями систему

цінностей і достатньо міцну матеріальну базу, то в постсоціалі-

стичних країнах «реформи відбуваються на фоні краху поперед-

ніх цінностей, невпевненості стосовно нових, в умовах кризи соці-

ально-економічної системи, різкої нестачі коштів не реальний

соціальний захист людей» [24, 134]. Та, незважаючи на відмінно-

сті, в основі реформування систем соціального захисту лежить

ряд загальних принципових положень. Як вказують автори «До-

відкового посібника з соціальної роботи», при характеристиці со-

ціальної держави необхідно враховувати наступні параметри:

— податкова держава (розмір бюджетних асигнувань на соці-

альну сферу, позабюджетні фонди і соціальне страхування, запо-

бігання надмірної «роздутості» соціальних пільг і допомог, і мак-

симальне заохочення індивідуальних накопичень громадян, части-

на з яких може бути використана для підвищення суспільного

благополуччя);

— держава послуг (міра розвитку соціальних служб. Соціальна

сфера є однією із найбільш людиномістких галузей економіки.

Частка тих, чия праця має відношення до даної сфери, складає в

Швеції — 35 %, Нідерландах — 28 %, США — 26 %, Франції і

Великобританії — по 25 %, ФРН — 21 %, Японії — 13 %);

— правова держава з розвиненим соціальним законодавством,

яке передбачає принцип розподілу влади, реалізацію функцій за-

конодавчої, виконавчої і судової влади в соціальній сфері, форму-

вання нормативно-правової бази соціальної роботи, взаємодію ор-

ганів і установ різної відомчої належності в соціальній сфері з

різними громадськими і приватними ініціативами. У цьому зв'язку

соціальна держава може існувати лиш при наявності розвинутого

громадянського суспільства [67, 156].

Основні принципи соціальної держави відображені у Загальній

Декларації прав людини, Європейській соціальній хартії, конвен-

ціях і рекомендаціях Міжнародної організації праці: кожна люди-

на повинна мати можливість заробляти на прожиття вільно обра-

ною працею; всі трудящі мають право на справедливу винагоро-

ду, достатню для підтримки нормального рівня життя (власного і

своїх сімей); всі трудящі і їх утриманці мають право на соціальне

забезпечення; кожна людина, яка не має достатніх засобів до іс-

нування, має право на соціальну і медичну допомогу; кожна лю-

дина-інвалід має право на професійну підготовку, професійну і

соціальну реадаптацію, незалежно від причин і характеру інва-

лідності та ін.

Накопичений століттями досвід соціальної підтримки населен-

ня дозволив сучасним дослідникам проаналізувати і виявити

спільне і відмінне в практиці соціальної діяльності різних країн.

Найбільш популярною є типологія, розроблена американським до-

слідником Річардом Тітмусом і його послідовниками Пінкером і

Еспінг-Андерсоном в 70-80-х роках XX ст. Згідно з теорією соці-

альна практика дала три базових моделі соціального розвитку:

патсрналістську (від лат. paternus — батьківський), корпорати-

вістську (від лат. corporatio — спілка) та етатистську (від etat —

держава). Знайомство з ними може викликати певні непорозумін-

ня у зв'язку з тим, що в одних джерелах подається їх наукова

назва, наведена вище, в інших — поняття або політичний зміст.

Тому доцільно подати наступну таблицю [24, 199]:

Моделі соціальної політики і соціальної практики

Поняття

Політичний

зміст

Наукова

назва

Головний

суб'єкт

Організаційний

принцип

Критерії

ДОПОМОГИ

Фінансова

відповідальність

Рівень

компенсацій

Відносини на

ринку праці

Мета

Варіанти

Модель 1

залишкова

консервативна

патерналістська

сім'я, приватне

страхування

залишковий

на основі враху-

вання засобів

до існування

держава

низький

громадські неоп-

лачувані роботи

рівність в

бідності

цільова

спрямованість

Модель 2

індустріально-

економічного

розвитку

ліберальна

корпоративіст-

ська

підприємці

змішаний

зайнятість

підприємці і

держава

середній

розподіл на

зайнятих і

незайнятих

втрата доходів

збереження

доходів

Модель 3

державно-

перерозподільча

соціалістична

етатистська

держава

всезагальний

громадянство

держава

високий

усереднення

перерозподіл

доходів

Для патерналістської моделі соціальної політики і соціальної

практики характерно намагання досягти ефективності, використо-

вуючи фонди на забезпечення найбільш потребуючих допомоги

членів суспільства, які не в змозі самі себе забезпечити. У порів-