Попович Г. Соціальна робота в Україні і за рубежем

Подождите немного. Документ загружается.

ЗАРОДЖЕННЯ

ПРОФЕСІЙНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

(кінець XIX — початок XX сm.)

• Передумови становлення професійної соціальної роботи.

• Суть процесу професіоналізації.

• Основоположники соціальної роботи за рубежем.

• Перші вітчизняні спроби професіоналізації соціальної

роботи.

Становлення наукових підходів до соціальної допомоги у ХІХ ст.

тісно пов'язане з економічним розвитком і промисловим переворо-

том, який відбувався в цей період у більшості країн Європи і

Америки. Такі явища, як розрив традиційних соціальних зв'язків

між людьми в цілому та між людиною і суспільством внаслідок ін-

дустріалізації виробництва, а також урбанізації призвели до по-

силення багатьох соціальних проблем — безробіття, бездомності,

жебрацтва, проституції, правопорушень.

Вони привертали увагу як держави, яка намагалася пом'якши-

ти їх законодавчо, так і представників суспільних наук і громад-

ських

ти

ПОЛІТИЧНИХ

рухів.

Саме

в XIX ст.

виникла соціологія

—

наука про суспільство, активно розвивалися філософія, психоло-

гія, педагогіка. У зв'язку з цим широкого розповсюдження набули

соціальні дослідження. Використовуючи наукові методи, вони да-

вали об'єктивну картину різних сторін життя суспільства, аналі-

зували причини убогості, злочинності, безробіття. Інтерпретація

бідності як нездатності окремих індивідів гармонійно вписатися в

соціальну структуру суспільства стає об'єктом різкої критики пе-

редових науковців і громадських діячів.

Ці тенденції здійснювали вплив на формування суспільної

думки стосовно допомоги нужденним, що знаходило своє вира-

ження у широкому розповсюдженні благодійності. Не менш важ-

ливу роль вони зіграли і в становленні соціального законодавства.

У Німеччині, Британії, Російській імперії приймаються закони

щодо пенсійного забезпечення окремих категорій населення.

: 61

Система державної соціальної допомоги у XIX ст. в країнах

Європи (в т. ч. і в Російській імперії, у складі якої в цей період

перебувала нинішня Україна) включала два головних елементи:

1. Більш-менш розвинене законодавство, яке регулювало від-

носини у соціальній сфері.

2. Відповідні органи і заклади, завдання яких полягало у впро-

вадженні політики держави.

Що стосується безпосередньої роботи з різними категоріями

користувачів соціальних послуг, то вона здійснювалась в основно-

му членами благодійних організацій, які мали багато ентузіазму,

але досить часто їм не вистачало елементарних знань, необхідних

для більш ефективної діяльності, не кажучи вже про матеріаль-

ний стимул до праці.

Створюючи соціальне законодавство і формуючи відповідні ор-

гани і установи, держави тим самим визнавали сферу суспільної

допомоги своїм обов'язком. Проте ставало очевидним, що ефек-

тивного виконання цих обов'язків не можна чекати від чиновни-

ків, які не мали відповідної підготовки. Не можна було цього очі-

кувати і від членів благодійних організацій, які окрім відсутності

спеціальних знань не мали і офіційного статусу, який би дозволяв

їм виступати від імені держави. Недарма членів імператорського

людинолюбного товариства в Російській імперії почали прирівню-

вати до державних службовців. А у США в кінці XIX ст. на зміну

«дружнім візитерам» у більшості благодійних організацій також

прийшли оплачувані службовці.

У зв'язку із згаданими процесами у суспільній свідомості, а ще

більше — серед соціальних реформаторів і лідерів благодійних ор-

ганізацій все чіткіше усвідомлювалась необхідність наукових підходів

до такого виду діяльності як здійснення допомоги і підтримки тих,

хто в силу певних причин був не в змозі самостійно справитися зі

своїми проблемами. Так формувалась ідея професіоналізму, реаліза-

ція якої на початку XX ст. привела до виникнення професії соціаль-

ного працівника. Великобританія і США були тими країнами, де соці-

альна робота вперше оформилась як особливий вид діяльності, а зго-

дом була поставлена на професійну основу. У Великобританії профе-

сійна підготовка розпочалась із 90-х років XIX ст. з лекційної і прак-

тичної роботи, пов'язаної з діяльністю Товариства благодійності в

Лондоні. Однак честь заснування першого учбового закладу, профе-

сійно орієнтованого на соціальну роботу, належить групі соціальних

реформаторів із Амстердама, які у 1899 р. заснували Інститут підго-

товки соціальних працівників. На початок XX ст. у Європі й Америці

вже діяло 14 шкіл соціальної роботи [67, 85]. У США цю професію

зразу ж стали називати соціальною роботою, а в країнах Європи —

соціальною медициною. З часом і в Європі перейшли до американсь-

кого варіанту її назви, і тепер вона визнана у всьому світі.

Отже, професія соціального працівника отримала свій початок

у практичній діяльності благодійних організацій США і Європи.

Завдяки своїй .неформальній діяльності активісти цих організацій

набули досвіду, який давав їм змогу не лише покращувати зміст

соціальної допомоги, а й визначати напрямки на перспективу,

розробляти наукові методи, започатковувати спеціальну підготов-

ку кадрів і тим самим закладати основу нової професії.

Розгортаючи свою діяльність, громадські організації потребува-

ли людей, «здатних виконувати обов'язки керівників і кваліфіко-

ваних спеціалістів, які вміють направити і скоригувати діяльність

добровольців і непідготовлених працівників. Багато хто відгукнув-

ся на цю вимогу часу, вибрав соціальну роботу в якості своєї про-

фесії, покинувши бізнес, служіння Богу, журналістику або юрис-

пруденцію» [6, 405]. Особливо охоче користувалися цією можливі-

стю жінки, оскільки бачили цю професію більш привабливою, ніж

інші доступні їм в той час професії — продавця, секретаря, вихо-

вателя в школі, медсестри, бібліотекаря, журналіста чи економі-

ста. Професія соціального працівника була однією з багатьох, які

передбачали освітню підготовку і отримання сертифіката, що за-

свідчував наявність особливих навичок і майстерності. Майже від-

разу соціальним працівникам прийшлося зіткнутися з проблема-

ми своєї професійної ідентифікації. Отримуючи роботу в медич-

них і освітніх закладах, здавалося, що соціальна робота — те са-

ме, що й робота медсестер, лікарів і вчителів. Виникало багато су-

перечок щодо необхідного рівня базової освіти (середня школа чи

коледж), практичної спрямованості, загальної підготовки і спеці-

алізації. У зв'язку з цим Національна конференція благодійності і

перетворення США у 1915 р. запросила ведучого спеціаліста в га-

лузі професійної освіти Абрахама Флекснера висловити свою

думку. І хоча він вважав, що за його критеріями соціальна робота

не є професією, бажаючих професійно займатися нею не помен-

шало. Це стало стимулом для створення більш раціональної і

формалізованої програми підготовки спеціалістів.

Таким чином, визнання професії соціального працівника і здо-

буття нею відповідного статусу зайняло не одне десятиліття. Для

вивчення і усвідомлення цього істрричного процесу необхідно ви-

значення основних стадій професіоналізації. До таких відносять:

— перетворення діяльності в основне заняття для цілої групи

людей;

— організація спеціальних навчальних закладів даного профілю;

— формування професійної асоціації;

— політична кампанія, спрямована на прийняття законодавчих

актів, які дають професійній асоціації офіційні повноваження;

— розробка і затвердження етичного кодексу професії [9, 110].

Група, яка претендує на професійний статус, намагається схи-

лити суспільну думку до визнання того, що:

— складність даного виду діяльності вимагає спеціальної освіти;

— тільки особи, які отримали таку спеціальну підготовку,

здатні здійснювати діяльність на достатньо високому рівні;

— ті соціальні потреби, які обслуговує дана діяльність, настіль-

ки важливі, що виправдовують прагнення до високого рівня про-

фесійної компетентності.

У відповідності з наведеним професіоналізацію соціальної ро-

боти можна розглядати як історичний процес, в результаті якого

цей вид діяльності набував рис, що зближували його з визнаними

професіями.

Однак її історичний зв'язок з традиціями благодійності обумо-

вив порівняно повільний розвиток професії соціального працівни-

ка у Великобританії, Німеччині та інших європейських країнах. У

США соціальна робота виникла пізніше і спочатку відчувала

сильний вплив британських традицій, але розвиток йшов більш

швидкими темпами.

Як і в інших науках, у соціальній роботі гостро постає питання

про теоретичну або ж практичну первинність її основ. У дослі-

дженнях з цього приводу існують різні підходи. ІЦоб відповісти на

поставлене запитання, О. О. Козлов пропонує визначити, що ж

було найбільш суттєвим для її появи і розвитку, розглядаючи

історію соціальної роботи в рамках традиційної для багатьох наук

дихотомії: «від теорії до практики» і «від практики до теорії».

«Така постановка проблеми вимагає вияснення того, що ж було

первинним для соціальної роботи: соціальна практика, для якої

були підібрані існуючі вже ідеї про соціальний розвиток, або ж

самі ідеї, які народилися в умах представників різних суспільних

наук, підштовнули соціальну практику до виникнення і розвитку

соціальної роботи» [25, 37].

Для кінця XIX — початку XX ст. характерним було те, ще на

формування поглядів практиків соціальної роботи впливала не

одна, а відразу декілька суспільно-наукових традицій: структура-

лізм, феноменологія, марксизм, позитивізм, психоаналіз. Вони лягли

в основу науково-теоретичного обґрунтування соціальної роботи.

Підхід «від практики до теорії» в історії соціальної роботи ви-

ходить з логічного припущення, що «саме практика, діяльність,

спрямована на здійснення соціальних реформ, є первинною, тобто

основною для пробудження наукового мислення. У рамках цього

підходу соціальна робота зводиться в основному до практичної ді-

яльності, метою якої є надання допомоги людям, які стикнулися із

соціальними проблемами... У теоретичному аспекті аналіз соці-

альної роботи в рамках цього напрямку наукової думки пов'яза-

ний із проблемою соціабельності людини і феноменом взаємодопо-

моги і соціальної підтримки» [25, 42].

Напрямок «від практики до теорії» включав дві концепції, про-

тилежні одна одній у розумінні причин соціальних проблем. Одна

з них базувалась на переконаннях, що такі знаходяться в самому

суспільстві і пов'язані із процесами суспільних перетворень. От-

же, «суспільство хворе і його потрібно лікувати, опираючись на

традиційну методику благодійності і милосердя, на кращі традиції

людського співіснування, на притаманне людині бажання взаємо-

допомоги і взаємопідтримки. Людина повинна була протягнути

руку допомоги своєму ближньому, не дивлячись на ворожість

хворого суспільства» [25, 43]. Положення другої концепції поляга-

ли в намаганні пояснити проблеми людини як такі, що знаходяться

в ній самій, і працювати необхідно над тим, щоб перебудувати вну-

трішній світ людини. «Тому соціальні зміни, якщо їх проводити,

повніші бути спрямовані перш зи все на те, щоб перебудувати лю-

дину, її внутрішній світ, відкрити його суспільству або примирити

його з соціальними проблемами «дорослішання» суспільства» [25, 43].

Наявність цих протилежних концепцій характерна як для США,

так і для більшості країн Європи, особливо Великобританії, Ні-

дерландів, Німеччини. Вони відображені в поглядах основополож-

ників соціальної роботи — М. Річмонд і Д. Адамс, які займались

однією справою, але використовували різні підходи щодо розумін-

ня першопричин проблем клієнтів.

Окремі дослідники соціальної роботи вказують, що ідеологічні

конфлікти, протиборство різних поглядів і концепцій утруднюва-

ли процес становлення соціальної роботи. У цілому ж визнається

співіснування різних напрямків, які мали значення для генезису

соціальної роботи.

Виникнення соціальної роботи як професії пов'язують з діяль-

ністю Мері Річмопд (1861-1928, США), Алісе Саломон (1872-1948,

Німеччина), Джейн Адамс (1860-1935, США).

М. Річмопд є загальновизнаним класиком теорії і методології

соціальної роботи. У 1887 році вона очолила одну з професійних

благодійних організацій у Буффало. Ідейною основою цього руху

було визнання того, що причина бідності й соціальних проблем

людини полягає в ній самій, і працювати необхідно з самою

людиною, а не над здійсненням соціальних реформ. Ці погляди

знайшли відображення у багатьох наукових працях дослідниці.

М. Річмонд підготувала ряд видань з теорії соціальної роботи,

що стали посібниками для навчальних закладів США і Європи, в

яких готували соціальних працівників. Наукове обґрунтування ме-

тодів соціальної діяльності представлено в її книзі «Дружній візит

до бідняків: керівництво для працюючих в благодійних організаці-

ях» (1899). Індивідуальний метод соціальної роботи вона розроби-

ла в публікації «Соціальні діагнози» (1917) та «Що таке соціальна

індивідуальна робота?» (1922).

З ініціативи М. Річмонд у 1898 р. в США була відкрита перша

національна школа прикладної філантропії (сьогодні: факультет

соціальної роботи Колумбійського університету). Обґрунтовуючи

необхідність професійної підготовки, у 1922 р. вона писала: «Здат-

ність співчувати людям і доброта відкривають багато дверей і

усувають багато перепон. Але якщо до співчуття і доброти нам

вдається додати знання основ людського мислення і розуміння со-

ціальних процесів..., наші можливості, народжені любов'ю до

ближнього, значно зростають» [79, 99].

Д. Адамс брала участь в діяльності професійної благодійної ор-

ганізації — Гільдії сусідів (поселенців), заснованої в 1886 р. в

Нью-Йорку. Основна ідея руху поселенців полягала у визнанні

того, що бідність і нещастя людей обумовлені соціальним середо-

вищем, яке необхідно змінювати. Разом з іншими волонтерами,

що дотримувались цих ідей, Д. Адамс жила в кварталах бідняків,

останні з яких потребували допомоги. Учасники Руху поселенців

пов'язували свою діяльність з науковими центрами, намагаючись

через контакти з багатьма вченими в галузі соціальних наук за-

класти наукову основу своєї практичної діяльності. Завдяки цим

намаганням була створена Чиказька школа громадянства і філан-

тропії, яка з 1920 р. стала Школою соціального адміністрування

при Чиказькому університеті.

Здобуваючи в Єврспі освіту після закінчення жіночого медич-

ного коледжу у Філадельфії, вона взяла участь у роботі притул-

ку Тойнбі у Лондоні. Це був перший заклад, який надавав об-

ширну соціальну допомогу бездомним людям, розгортаючи в

рамках своєї програми діяльність дитячих клубів, дитсадків,

бібліотек, їдалень, художніх галерей, бюро з працевлаштування,

класів музики, вивчення мов, танців, малювання і т. п. Д. Адамс

відкрила аналогічний притулок у Чикаго (Халл Хауз), і він став

своєрідною моделлю для поширення подібного досвіду соціальної

роботи. Багаторічні зусилля Д. Адамс щодо покращення соціаль-

ного становища різних маргінальних груп США зробили її відо-

мою, і вона обиралась президентом багатьох громадських органі-

зацій [43, 166].

В основі концепцій, які розвивала А. Саломон, лежав її ше-

стирічний досвід практичної роботи в різних сферах соціальної

допомоги, и т. ч. участь в різноманітних міжнародних проектах.

У 1899 р. вона очолила річні жіночі курси підготовки спеціаліс-

тів для роботи у сфері соціального обслуговування. Значне місце

в її діяльності займали питання якості навчання. Вона відстою-

вала необхідність належної практики, а також вивчення дисцип-

лін психологічного, медичного, педагогічного і правового спряму-

вання. Після створення у 1925 р. Німецької академії жіночої со-

ціальної і педагогічної роботи А. Саломон спільно із соратни-

цями працювала над науковими дослідженнями у сфері соціаль-

ної роботи, підготовкою викладацьких та керівних кадрів, підви-

щенням їх кваліфікації. Як експерт з питань освіти, вона висту-

пала з доповідями у Європі й Північній Америці, а в 1928 р. бу-

ла одним з організаторів Міжнародної конференції з проблем

соціальної роботи, яка відбулась у 1928 р. в Парижі і зібрала

біля 5000 чол. [26, 82].

У 1929 р. в Швейцарії був створений Міжнародний комітет

соціальних шкіл, який сприяв міжнародній консолідації в сфері

соціальної роботи. Його очолила А. Саломон. З приходом до вла-

ди у Німеччині націонал-соціалістів Німецька жіноча академія

була закрита, школи соціальної роботи вийшли з Міжнародного

об'єднання, книги А. Саломон були спалені, а вона сама звину-

вачена у зв'язках із закордоном, тому була вимушена емігрува-

ти до США.

У наш час її ім'я носить вища школа соціально, роботи і соці-

альної педагогіки в Німеччині, яка с центром підготовки і підви-

щення кваліфікації соціальних працівників і мас широк, зв'язки з

аналогічними зарубіжними центрами.

На основі досягнутого практичного и теоретичного рівнів роз-

витку соціальної опіки в Росії і на Україні також поставало пи-

тання про осіб, що її здійснюють. Якщо спочатку воно піднімалось

виключно в контексті добровільної допомоги, то з часом прихо-

дить усвідомлення, що допомога повинна здійснюватись спеціаль-

но підготовленими людьми — професіоналами. Благодійні товари-

ства створюють для своїх працівників різні курси (тривалість їх

— від декількох місяців до року), які мають свої навчальні про-

грами, систему практик і стандартів. Цікаво, що перші спроби у

цій справі на Закарпатті здійснювалися за методом, який в усіх

країнах завжди визнавався найбільш ефективним — набуття до-

свіду під керівництвом практичного соціального працівника в со-

ціальному закладі. Цей спосіб використовувався на курсах, засно-

ваних для підготовки таких фахівців у різних країнах. Саме так

вчилися в кінці XIX на початку XX ст. перші соціальні працівни-

ки з Товариства благодійних організацій Великобританії.

Діяльність щодо підготовки соціальних працівників у Закар-

патті розпочав Американський Червоний Хрест у 1921 р. у зв'яз-

ку з організацією медичних консультацій [85, 46]. Для цього було

відібрано окремі міста, до числа яких ввійшли Берегово та Мука-

чево. До консультацій в цих містах були включені громадська мед-

сестра і соціальний працівник з американського персоналу. Під їх

керівництвом 48 жінок тодішньої Чехословацької республіки про-

тягом року знайомилися з медичною і соціальною роботою безпо-

середньо в консультаціях і через надомні відвідування населення.

Після цього студентки слухали одпомісячний інтенсивний теоре-

тичний курс медичного громадського догляду і соціальної роботи

в Празі. Підготовані таким чином працівники входили згодом до

штату консультацій (1 дипломована медсестра на 2-х або 4-х со-

ціально-медичних працівників).

Як уже згадувалось в попередніх розділах, в Російській імперії

в кінці XIX — на початку XX ст. також намічаються зрушення

від благодійності до професіоналізму. Підтвердженням цього є той

факт, що на працюючих у благодійних товариствах поширюва-

лись права державної служби (подібні процеси відбуваються в

цей час у Америц' і Європі, де зароджується професійна соціаль-

на робота). Зокрема, імператорське людинолюбне товариство в

кінці 90-х років XIX ст. «отримало право встановлювати платні

посади для осіб, які професійно займалися благодійною діяльністю

в його закладах. Причому ці посади прирівнювалися до різних чи-

нів державної служби. Указ 1897 р. передбачав можливість про-

сування по службі у сфері суспільної опіки до рівня, який відпові-

дав цивільному чину колезького радника і військовому — полков-

ника... Цим указом в Росії було закладено початок професійній

громадській опіці» [16, 23].

Як і на Заході, соціальною роботою в Російській імперії до ре-

волюції займалися переважно жінки прогресивних поглядів із за-

можних сімей. Перші вищі навчальні заклади для жінок, які ви-

никли в цей період, здійснювали підготовку і в цьому напрямку.

При психоневрологічому інституті в Петербурзі було відкрито на-

укову кафедру «Суспільна опіка», де розроблялися програми під-

готовки майбутніх спеціалістів в галузі суспільної опіки. До ди-

сциплін освітнього циклу включалися соціологія, політекономія, соці-

альна гігієна, психіатрія, педагогіка та ін. [72, 134]. У цілому вітчизня-

ний розвиток суспільної допомоги до 1917 року був багато в чому

схожим па той процес, який відбувався і у Великобританії та США

[9, 118]. На рубежі віків Росія впритул підійшла до практичного офор-

млення професійної діяльності в галузі соціальної опіки з системою

інститутів допомоги, програмами професійної підготовки, що ставило

її в один ряд з такими європейськими державами, як Англія, Фран-

ція, Німеччина, Бельгія, Скандинавія та ряд інших [72, 199].

Загальну логіку розвитку професії соціального працівника

можна подати як таку, що виникла із потреби певним категорій

людей у сторонній допомозі і підтримці. Важливість цих потреб і

необхідність особливої соціальної системи їх ефективного задово-

лення здобули суспільне визнання. Згодом відбувається накопи-

чення практичного досвіду, його осмислення і формування теоре-

тичної бази. Виникає необхідність професійної підготовки кадрів

для здійснення цього специфічного виду діяльності. Ця послідов-

ність прослідковується у розглянутих в попередніх розділах ос-

новних історичних етапах: від первіснообщинних і родових форм

до церковно-монастирської допомоги; потім зародження громад-

ських і державних підходів; «наукова філантропія» рубежа XIX-

XX ст., пов'язана із усвідомленим прагненням добровольців стпо-

рити науково-теоретичну і ціннісну базу своєї діяльності; офіційне

визнання соціальної роботи самостійною професією (1915).

І хоча підготовка й навчання кадрів для соціальної роботи ще

в 20-х pp. XX ст. залежала від зусиль благодійних організацій, са-

мі терміни «соціальна робота» і «соціальне забезпечення» відобра-

жали її зростаюче значення як для держапних установ, так і для

релігійних та приватних агенств. Подальший розвиток професій-

ної соціальної роботи включив процеси становлення формалізова-

них методів (індивідуальна, групова, общинна) та їх комплексного

використання, розробки теоретичних моделей (психодинамічної,

гуманістичної, когнітивної, біхевіоральної, кризового втручання,

орієнтованої на вирішення завдання та ін.), а також технологій її

безпосереднього здійснення.

Проблемні питання для засвоєння матеріалу

1. Охарактеризуйте передумови становлення професійної со-

ціальної роботи у США і країнах Західної Європи. Порів-

няйте їх із подіями, що відбуваються у сфері суспільної

опіки на рубежі ХІХ-ХХ ст. в Україні.

2. Використайте аналіз основних стадій професіопалізацїі со-

ціальиої роботи для обґрунтування її появи як окремої про-

фесії.

3. На основі вивченого матеріалу висловіть свою думку щодо

бачення історії соціальної роботи «від теорії до практики»

та «від практики до теорії».

4. Назвіть особливості підходів до здійснення соціальної допо-

моги М. Річмонд і Д. Адамс.

5. Співставте перші спроби професійної підготовки соціаль-

них працівників в Україні і Росії та за рубежем.

6. Продовжуйте будувати таблицю «Структура соціальної

роботи».

Література

1. Козлов А. А. Социальная работа за рубежом: состояние, тен-

денции, перспективы: Сборник научных очерков. — М.: Флинта,

1998. - 224 с.

2. Соловьев А. Процесс рождения новых профессий: социаль-

ная работа в США, Великобритании и России // Взаимосвязь со-

циальной работы и социальной политики / Под ред. Ш. Рамон. —

М.: Аспект Пресс, 1997. — С. 105-121.