Попович Г. Соціальна робота в Україні і за рубежем

Подождите немного. Документ загружается.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УЖГОРОДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Ганна ПОПОВИЧ

СОЦІАЛЬНА РОБОТА

В УКРАЇНІ І ЗА РУБЕЖЕМ

Навчально-методичний посібник

Ужгород

МПП «Ґражда»

2000

ББК 65. 272

П 58

У навчальному посібнику розглядається процес ста-

новлення суспільної допомоги на головних етапах соці-

ально-історичного розвитку України та окремих зару-

біжних країн. Представлені професіоналізація соціаль-

ної роботи, становлення її наукових основ, а також вза-

ємозв'язок моделей соціальної політики з практичною

соціальною роботою та їх сучасний розвиток в Україні.

Для студентів вищих і середніх спеціальних на-

вчальних закладів зі спеціалізацією «Соціальна робо-

та» та практичних працівників соціальних закладів та

установ.

Рекомендовано до друку Вченою радою УжДУ

(редакційно-видавничий відділ),

протокол № б від 29 травня 2000 року

Видано за кошти проекту № 10243-96

міжнародної програми TACIS-TEMPUS

Рецензенти:

доктор філософських наук, професор М. І. Блецкан

доктор соціологічних наук, професор М. П. Лукашевич

доктор філософських наук, професор І. І. Мигович

ISBN 966-7400-09-8

ПЕРЕДМОВА

Навчальний посібник пропонує систематизований виклад істо-

ричного розвитку суспільної допомоги в Україні і за рубежем.

Його мета — подолання прогалини, яка виникла у навчально-

методичному забезпеченні підготовки спеціалістів соціальної робо-

ти. Для вітчизняної системи вищої освіти історія соціальної робо-

ти — новий курс, і необхідний певний час для його кінцевого від-

працювання. Однак потреба у знанні витоків професії соціального

працівника для тих, хто береться за опанування цього фаху, по-

стає як одна з найважливіших уже сьогодні. Неможливо належ-

ним чином зрозуміти і засвоїти сучасні соціальні доктрини, фор-

ми, методи і принципи соціальної роботи без усвідомлення їх ге-

нетичного зв'язку з минулим.

Завдання пропонованого посібника — сприяти формуванню

глибокого і адекватного розуміння суті соціальної роботи в Украї-

ні на основі знань її соціокультурної природи, співвідношений із

вітчизняними економічними і політичними реаліями та загально-

світовим контекстом. Виклад матеріалу і формулювання проблем-

них запитань орієнтовані на те, щоб читач мав змогу прослідкувати

зміну структури соціальної допомоги від архаїчних форм до су-

часної професійної діяльності, усвідомити динаміку філософських

(теоретичних, методологічних) принципів, що лежать в її основі.

Посібник містить 8 розділів, кожний з яких супроводжується

планом, рекомендованою літературою. У першій частині розкри-

ваються прояви соціальної допомоги в античних суспільствах, ро-

доплемінні й общинні форми допомоги і взаємодопомоги у слов'ян

до X ст. У другій частині розглядаються основні напрямки допо-

моги і підтримки на Русі у Х-ХИ ст.: княже піклування, церков-

но-монастирська і приходська допомога, милостиня. Аналізується

їх зумовленість такими факторами, як прийняття християнства,

розпад родового суспільства, оформлення нової суспільної страти-

фікації, створення і зміцнення нових соціальних і іститутів: церк-

ви, монастирів, приходів та ін. Крім того, досліджується розпиток

питань суспільної допомоги в християнській літературі і звичає-

вому праві давньоруської держави.

У третій частині подано ряд загальних тенденцій, що визнача-

ли ідеологію і практику надання допомоги в європейських країнах

і на Русі у XIII-XVIII ст. Характеризуються становлення держав-

них підходів до її здійснення на Русі та національно-самобутні

форми суспільної допомоги українського народу.

У четвертій частині представлено систему допомоги в Україні

з кінця XVIII до початку XX ст. Тенденції розвитку нових форм

соціальної допомоги, розкриваються на основі суспільних змін, які

відбуваються в цей період: скасування кріпацтва, земська рефор-

ма, промисловий переворот, розвиток науки і культури, активіза-

ція громадського життя. Приділена увага започаткуванню профе-

сійної громадської опіки та дослідженням суспільних проблем ук-

раїнськими мислителями.

П'ята частина присвячена зародженню професійної соціальної

роботи за рубежем (діяльність основоположників — М. Річмонд,

Д. Адаме, Л. Саломон, діагностична та функціональна школа). Оха-

рактеризовані перші вітчизняні спроби її професіоналізації.

Етапи становлення наукових основ соціальної роботи містить

шоста частина, де розкривається виникнення традиційних та ін-

новаційних методів соціальної роботи і основних теоретичних мо-

делей.

У сьомій частині аналізуються моделі соціальної політики, кон-

цепції держави загального добробуту та їх вплив на соціальну ро-

боту. Подається типологія країн за характерними для них систе-

мами соціальної політики та перспективи деінституалізації соці-

альної допомоги.

Розвиток вітчизняної системи соцзабезпечення у XX ст. (роз-

діл 8) умовно розділений на 4 етапи: напрямки соціального забез-

печення у довоєнний період, в період Другої світової війни, після-

воєнний (1950-1991 pp.) та в умовах сучасної української держави.

До кожного з розділів розроблені проблемні запитання для за-

своєння теми, які розраховані на конструктивне, зацікавлене, ди-

скусійне обговорення студентами поданого матеріалу і самостійну

роботу з рекомендованою літературою. Пропонований словник

включає терміни, які найбільш часто вживаються при викладі іс-

торії соціальної роботи і складають основу професійної лексики

спеціалістів соціальної роботи.

При підготовці посібника основна проблема полягала в тому,

що історія соціальної роботи в Україні як цілісний еволюційний

процес практично не досліджувалась. Нечисленні історичні роз-

відки стосуються розгляду окремих історичних етапів або ж відо-

мих у царині благодійної діяльності історичних осіб та організацій.

Інша проблема — це існування різних традицій вітчизняної та за-

рубіжної історіографії при розкритті поняття «соціальна робота».

Зародження соціальної роботи зарубіжні автори переважно відно-

сять до кінця XIX — початку XX ст. (період професіоналізації), а

давні віки і середньовіччя розглядають лише як передісторію, для

якої характерна вузька ділянка соціальної допомоги, спорадична

підтримка, природна для людського співжиття взаємодопомога.

Хоча такий підхід не є однозначним. Зокрема укладачі словника

соціальної роботи національної асоціації соціальних працівників

США вважають, що така робота здійснюється більше трьох з по-

ловиною тисяч років, і розглядають дату виникнення кожної із

світових релігій як знаменні віхи розвитку соціальної роботи у

світі (The social Work Dictionary, NASW, Washington, 1991). Віт-

чизняні дослідники трактують соціальну роботу не лише в межах

«професія-наука», а й розуміють під нею певну культурно-істо-

ричну модель підтримки. Такий підхід дозволяє розглядати ранні

родові форми підтримки як архетипи всіх наступних систем до-

помоги і захисту.

Автор посібника слідує вітчизняній традиції. Визнання соціаль-

ної роботи як науки, навчальної дисципліни і виду практичної ді-

яльності унеможливлює неврахування одного з елементів на під-

ставі того, що не були розвинуті два інші. Будучи одним із давніх

інститутів суспільства, соціальна допомога в тій чи іншій формі

існувала в умовах усіх відомих історичних цивілізацій і культур.

Вона проявила себе як вельми функціональна соціальна система,

що володіє високою здатністю до адаптації у найрізноманітніших

обставинах.

Як практична діяльність (соціальна дія) по наданню допомоги,

підтримки і захисту нужденних, соціальна допомога відома ще в

давніх цивілізаціях Єгипту, Китаю, Греції. Саме там були закла-

дені її основні принципи, які через багато віків послужили осно-

вою для формування наукової концепції соціальної роботи. Свої

моделі допомоги формувались віками і в слов'янських народів. Не

знаючи їх, ми часто ризикуємо під виглядом передових зарубіж-

них ідей запозичати форми і методи роботи, які були теоретично

обґрунтовані і практикувались на нашій землі в попередні

історичні часи (зокрема, ідеї «фостерської сім'ї» були розроблені

П. І. Пестелем).

Головні джерела підготовки навчального посібника — моногра-

фічна література (праці класиків з історії та соціології України),

наявні підручники з історії соціальної роботи (переважно росій-

ських та зарубіжних авторів), енциклопедичні видання, журналь-

ні статті (вітчизняні та зарубіжні).

Усвідомлюючи, що створення повноцінного навчального посіб-

ника — справа складна, тривала і відповідальна, автор буде вдяч-

на всім, хто відгукнеться на дану працю, зробить конструктивні

зауваження, подасть пропозиції.

СОЦІАЛЬНА ДОПОМОГА

В ДАВНІХ СУСПІЛЬСТВАХ

• Прояви соціальної допомоги у Вавілоні, Давньому Єгип-

ті, Давньому Китаї, Греції та Римі.

• Система допомоги в давніх іудейських та перших хри-

стиянських общинах.

• Общинні принципи життєдіяльності і язичницький сві-

тогляд як основа взаємодопомоги у давніх слов'ян.

• Основні форми допомоги у давніх слов'ян.

У результаті археологічних розкопок і антропологічних дослі-

джень вчені прийшли до висновку, що в давніх суспільствах за-

стосування примітивних засобів праці і побуту змушувало людей

жити і діяти як єдине ціле, ділячи порівну засоби існування, про-

являючи таким чином турботу про ближнього.

Спроба визначити і описати форми суспільної допомоги у дав-

ніх суспільствах є досить складною. Ці суспільства настільки різ-

номанітні за часом існування і географією, що звести прояви соці-

альної підтримки до єдиного цілого неможливо. Однак короткий

огляд способу їх функціонування щодо соціальної допомоги дозво-

ляє продемонструвати, що в питаннях суспільної допомоги, як і в

інших сферах, кожне суспільство організовується відповідно до

свого способу життя, своєї релігії, етики, соціально-моральних

цінностей, демографічних, економічних і політичних реалій.

Наголошуючи на значній долі умовності, в античності можна

виділити два типи соціального функціонування та допомоги бід-

ним і слабким. З одного боку, допомога базується на релігійних і

моральних приписах, які роблять її обов'язковою. З іншого, істо-

рики знаходять в них елементи соціального законодавства і соці-

альної політики в тій мірі, що релігійні обов'язки передбачали по-

слідовні прогресивні зобов'язання допомоги знедоленим (десятина,

податок, гостинність).

У Вавілоні цар Хаммурапі ще у II тисячолітті до Різдва Хри-

стового вписав принципи допомоги у свій кодекс, який становить

найдревніше зібрання відомих нам законів. У них, зокрема, відо-

бражена заборона боргового рабства і заміна його відробітками.

Вказано, що в часи випробувань і труднощів люди повинні допо-

магати один одному.

Постійною діяльністю, спрямованою на надання соціальних по-

слуг населенню, у давній державі Вавілон займались і культові

храми. Під їх опіку потрапляли різні категорії населення: військо-

вополонені, подаровані або куплені раби, незаконнонароджені. У

голодні часи діти з бідних сімей віддавалися у храми, щоб вижи-

ви. Здійснюючи соціальну допомогу, храми отримували підтримку

широких верств населення і перетворювалися в значну соціальну

і політичну силу [25, 41].

У Давньому Єгипті (2700-2200 р. до н. є.) турбота про членів

суспільства проявлялася перш за все в інтересах збереження

трудових ресурсів. Це була прерогатива держави, зацікавленої в

підтримці життєвого рівня людей, зайнятих на суспільних робо-

тах — будівництві каналів, пірамід, гробниць і храмів. Немало-

важним фактором була необхідність попередження голодних бун-

тів, які загрожували стабільності держави. Для реалізації цих за-

вдань держава Давнього Єгипту застосовувала методи централі-

зованого планування виробництва і розподілу продуктів харчу-

вання серед різних регіонів, а таксж певну міграційну політику.

Подібну ситуацію прослідковують і в Давньому Китаї, де уряд

ще в І ст. до н. є. розробив основи своєї соціальної політики. В

умовах надзвичайних ситуацій вона включала в себе три основні

елементи:

— безплатний (або за мінімальну плату) розподіл зерна;

— використання всіх пустуючих площ для засіву безплатним

зерном;

— переселення голодаючих у благополучні регіони країни.

Така політика свідчить про відповідальність урядів за своїх

людей, хоча і проводилась вона лише в періоди надзвичайних си-

туацій.

З іншого боку існують цивілізації, де допомога бідним є скорі-

ше засобом урегулювання проблем політичного характеру. Саме

так побудовані одне за одним грецьке, а потім римське античні

суспільства.

У Давпій Греції визначальним фактором формування ідей ми-

лосердя служило суспільне виховання гуманності, взаємодопомоги

і солідарності. Особлива увага приділялась догляду за хворими,

вживались заходи щодо опіки військових інвалідів, яким надава-

лись земельні ділянки і призначалась частина здобичі. Згодом зо-

ни разом із сім'ями перебували на державному утриманні.

З розвитком і ускладненням міст-держав, запровадженням де-

мократичного устрою мінявся інститут благодійної діяльності і

об'єкт цієї діяльності. Допомога у давніх Греції і Римі оформля-

ється в інститут підтримки бідних, піклування про військових ін-

валідів і хворих. Проте із збільшенням майнової нерівності, пау-

перизації вільних ремісників і землеробів тільки бідні громадяни

мали право жити за рахунок каізни. Якщо спочатку припаси і гро-

ші отримували лише повноправні громадяни, то згодом така допо-

мога розповсюджувалась на всіх вільних бідняків. Але р.би не

входили до цього числа, їх право на рівність і допомогу не визна-

валося.

В античному Римі в цей період з'являються одні з перших

концептуальних підходів ДО милосердя. Стоїки, представники од-,

нієї з античних філософських шкіл, шукали його в природному

прагненні до самозбереження, яке повинно розповсюджуватися і

на інших людей, на все людство. 'Про необхідність братського,

співчутливого ставлення до рабів і проти гладіаторських боїп ви-

словлювались Сенека, Епіктет, Марк Аврелій [40, 18].

Підтримка осиротілих і покинутих дітей та дітей бідних роди-

чів у Римі здійснювалась на державному рівні. На виховання та-

ких дітей використовувались, зокрема, кошти, отримані від здачі

в аренду попередньо скуплених маєтків. Одночасно з державною

благодійністю існували муніципальна та приватна, створювались

благодійні заклади. Імператор Пліній Молодший на річні доходи з

маєтку створив у 97 році особливий благодійний фонд для бідних

дітей. При імператорі Августі (30 р. до н. є. — 14 р. н. є.) було за-

сновано найпершу благодійну установу.

У східній Римській імперії Василій Великий заснував у 370 р. у

Цезарії простору будову, що використовувалася як притулок.У ньо-

му в різних відділеннях перебували діти, вдови, люди похилого

віку, подорожуючі, хворі та інваліди. Спорудження цього будинку

можна вважати першою відомою нам формою закладу соціальної

допомоги, який є полівалентним у своїй діяльності і використовує

специфічний підхід до проблем окремих категорій населення.

Поряд з цим дані з історії Давнього Світу дозволяють дослід-

никам зробити висновок, що в основному соціальна допомога цьо-

го періоду носила прагматичний характер. Рівний розподіл благ

служив елементом виживання суспільства і його солідарності.

«Вона була відображенням потреби суспільства у забезпеченні

йог.» трудовими ресурсами, пом'ягшенні наслідків соціальних за-

ворушень, які приносять суспільству розруху і людські жертви та

заважають стабільному розвитку економіки, а також потреби в

об'єднанні суспільства навколо держави і уряду для її зміцнення і

для захисту національних інтересів» [24, 42]*.

В окремих випадках, особливо у виборчий період, допомога у

Давньому Римі ви сористовувалась як засіб заручитися підтрим-

кою клієнтури. Римські косули, а пізніше й імператори ухвалюва-

ли певні акти соціальної політики — ліквідацію боргів, розподіл

землі або забезпечення «хліба і розваг», яких вимагав народ, щоб

зробити його залежним і покірним, щоб гарантувати собі виборчу

і комерційну клієнтуру.

Ідеї милосердя і допомоги не мали однозначної підтримки. На-

приклад, Горацій висміював бідність, Плавт висловлювався проти

подання милостині, оскільки вона не вирішує основної проблеми

— не знищує джерело бідності, а лише продовжує злиденне існу-

вання бідняка [40, 19].

З виникненням класового суспільства і появою древніх цивілі-

зацій поняття гуманності, людяності, милосердя наповнюються

новим змістом, входять до моральних кодексів всіх релігій. Саме

із виникненням спочатку національних, а потім світових релігій

турбота про бідних і хворих, опіка сиріт та інші прояви гуманно-

сті стали розглядатися як обов'язкові релігійні вчинки.

Важливе місце у розвитку соціальної допомоги історики відво-

дять іудейському суспільству. Воно створило цілу систему під-

тримки, засновану на альтруїзмі, любові до ближнього. Послідов-

ники іудаїзму створювали спеціальні благодійні каси. Джерелами

їх поповнення служили: податки на членів общин, пожертвуван-

ня, спадщини, заповіти на благодійність, штрафи, орендна плата

за користування майном общини. Зібрані кошти йшли на підтрим-

ку бідних, які стояли на обліку в таких касах, а також на викуп

полонених, створення спеціальних столових для бідних.

Соціальна допомога в іудейській культурі визначала також

обов'язок кожної людини трудитися, щоб не бути ні для кого тя-

гарем. Ці християнські цінності відрізнялися від настанов давніх

греків і давніх римлян. Давні греки вважали, що трудитися по-

* Тут і далі переклад автора.