Подольська Є.А., Садовніков О.К. Релігіознавство

Подождите немного. Документ загружается.

і, головне — мати якомога більше дітей. Тому шлюб для єврея — предF

мет особливих турбот і пункт особливого благословення Божого. «Коли

хто недавно одружився, не піде він до війська, і ніяка справа не поклаF

дається на нього — вільний він буде один рік для свого дому, і порадує

свою жінку, що взяв» (Повторення Закону. XXIV, 5).

Релігійні свята та обряди в іудаїзмі присвячені певним подіям

в історії єврейського народу. В основі свят покладені побутові свята,

пов’язані зі зміною річного і календарного циклу. Іудейські свята супF

роводжуються особливими богослужіннями та обрядами.

 Обрізання — найбільш значущий іудейський обряд. Цей обряд

виконується як знак союзу між євреями та Богом. Згідно

з Талмудом, обрізання є символом богообраності євреїв.

 Ритуальне обмивання — рабини приписують віруючим напередодні

суботи, релігійних свят та перед молитвою здійснювати обмивання

рук у мікві (спеціальний басейн з дощовою або джерельною водою).

 Йом кіпур (Судний день) — головне свято, тісно пов’язане з культом

Ягве. У цей день Бог визначає долю кожної людини на майбутній рік.

 РошГашана (свято Нового року) — відзначають його за дев’ять

днів до Йом кіпура. В цей день Бог Ягве подумки оглядає все,

а Судного дня виносить вирок.

 Суккот — свято пов’язане зі спогадами про міфічний вихід євреїв

з Єгипту, триває вісім днів.

 Ханука — відзначають під час зимового сонцестояння вісім днів. Свято

повинне нагадати про запалювання перших свічок в Єрусалимському

храмі, ця подія сприймається як врятування релігії євреїв.

 Пурім — відзначають його у березні, як етап підготовки до Песах.

Свято сповнене ідеї богообраності єврейського народу.

 Песах — свято, яке неодноразово змінювало своє сакральне

значення. Спочатку його пов’язували з весняним вигоном тварин

на пасовисько, потім свято перетворилось у свято першого снопа,

надалі стали пов’язувати з виходом з Єгипту. Також Песах

сприймається як сімейне свято.

 Шабат — щотижневе свято суботи. Це свято має в іудаїзмі

особливе значення.

Проблемнопошукові питання

1. Які прояви має релігія слов’ян у наш час?

2. Який зв’язок між природою та людством здійснювали слов’янські

боги?

3. Що таке ведійська релігія?

4. На які основні касти (варни) ділиться давньоіндійське суспільство?

5. Які особливості кастової системи?

6. Які боги виходять на перший план в пізньому індуїзмі?

7. Яка роль обрядів та свят в індуїзмі?

8. Яке значення мають для іудаїзму Заповіт, Тора, Бог?

9. Який зміст і яке значення 10 заповідей Мойсея?

10. На що спрямовані свята в іудаїзмі?

11. Що є спільного у таких різних релігіях, як слов’янське язичницF

тво, індуїзм та іудаїзм?

Терміни, які потрібно запам’ятати: розвинуті релігії, національні релігії,

капище, волхви, трімурті, Упанішади, Веди, Тора, Талмуд, Десятисів’я,

Синайське законодавство, Ханука, шабат.

Питання до семінару

1. Релігії стародавнього світу (вибір за бажанням).

2. Світ та людина в язицькій релігії слов’ян.

3. Проблема світу та людина в індуїзмі.

4. Іудаїзм про місце людини в світі.

5. Релігійні вчення Китаю та Японії.

6. Синайське законодавство як основа моральності та людської

гідності.

7. Релігійні свята та обряди в іудаїзмі.

Список літератури

1. БонгардтЛевин Г. М. Древнеиндийская цивилизация.— М., 1980.

2. Васильев Л.С. История религий Востока.— М., 1999.

3. Вассерман Г. Лекции по иудаизму.— Вильнюс, 1990.

4. Гараджа В.И. Религиоведение.— М., 1995.

5. Гусева Н.Р. Индуизм. История формирования. Культовая практика.— М., 1991.

6. Дао и даосизм в Китае.— М., 1982.

7. Зелинский Ф.Ф. Древнегреческая религия.— К., 1993.

8. История религии / А. Ельчинов и др.— М., 1991.

9. Історія релігії в Україні: Навч. посіб.— К., 1999.

10. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство.— К., 1997.

11. Конфуцианство в Китае. Проблемы теории и практики.— М., 1982.

12. Коростовцев М.А. Религия в Древнем Египте.— М., 1991.

13. Крывелев И.А. История религии: В 2 т.— М., 1975.

14. Лекции по истории религии.— СПб., 1997.

15. Лубський В.І. Релігієзнавство.— К., 1997.

16. Малявин В.В. Конфуций.— М., 1992.

17. Мень А. История религии: В 7 т.— 1991.

18. Мишель Марлеб. Религии человечества. М.; СПб., 1997.

19. Основы религиоведения / Под ред. И.Н. Яблокова.— М., 2000.

20. Поликарпов В.С. История религий: Лекции и хрестоматия.— М., 1997.

21. Радугин А.А. Введение в религиоведение.— М., 1995.

22. Релігієзнавство / За ред. С.А. Бублика.— К., 2000.

23. Тайлор З.Б. Первобытная культура.— М., 1989.

24. Токарев С.А. Ранние формы религии.— М., 1990.

25. Токарев С.А. Религия в истории народов мира.— М., 1986.

26. Чжуанцзы, ЛеДзы: (Тексты) / Пер. В.В. Малявина.— М., 1995.

27. Яблоков И.Н. Религия: сущность и явления.— М., 1982.

Тема 5. БУДДИЗМ

1. Виникнення буддизму та життя Будди.

2. Основні положення вчення Будди.

3. Напрями та течії буддизму.

4. Тріпітака — священна книга буддизму.

5. Сучасний стан буддизму.

6. Ламаїзм.

Виникнення буддизму та життя Будди. У Північній Індії в VI–IV ст.

до н. е. почався розквіт ремесел, торгівлі та землеробства, що було поF

в’язано з розповсюдженням заліза. Відбувався розпад общинного ладу

та відтворювалися містаFдержави. Вичерпав себе брахманізм, що підтриF

мував рабовласницькі відносини. В Індії розпочалася бурхлива епоха

великих релігійних пошуків. До VI ст. до н. е. політеїстичне шанування

обожнених сил природи, успадковане від епохи арійського завоюванF

ня Індії (1500–800 рр. до н. е.), оформилося в обряди жертвопринесенF

ня, що запроваджувалися жерцямибрахманами. У основу культу були

покладені дві збірки сакральної літератури, складені жерцями: Веди,

збірники релігійних гімнів, і літургічних текстів, і Брахмани, збірники

наставлянь по вчиненню обрядів. Пізніше до ідей, що містились у гімнах

і тлумаченнях, додалася віра в реінкарнацію, сансару і карму.

Серед послідовників ведійської релігії знаходилися жерціFбрахмаF

ни, які уявляли, що усі боги та всі інші істоти є проявами єдиної вищої

реальності — Брахмана. Звільнення може принести тільки поєднання

з цією реальністю. Їх міркування знайшли відображення в пізній літеF

ратурі — Упанішадах (VII–VІ ст. до н. е.). Деякі вчителі пропонували

інші шляхи і методи досягнення брахману. Так адживакі і джайні проF

понували зосередження на аскезі й умертвінню плоті, інші наполягали

на прийнятті особливої доктрини, проходження котрої повинно було

забезпечити духовне звільнення.

Але усі ці релігійні утворення були спробою пристосувати вже існуF

ючі релігії, які не були здатні задовольнити потреби часу. Проте потреF

ба була у новій ідеологічній системі, яка повинна була більше відповіF

дати новим соціальним змінам. Такою ідеологічною системою у межах

релігійних утворень став — буддизм.

Назва та поява буддизму пов’язані з ім’ям Сіддхартхи Гаутами із

роду Шак’єв, що пізніше придбав ім’я — Будди. Біографія Сіддхартхи

Гаутами відома тільки у викладенні його послідовників. Ці традиційні

викладення, спочатку передавалися тільки в усній формі, а записані

були тільки через декілька століть після його смерті. Самі знамениті

сказання про життя Будди входять у збірник Джатака, складений

близько II ст. до н. е. мовою палі (одна із найбільш древніх середньоінF

дійських мов).

Майя, дружина князя Шуддходхана, одного разу у сні побачила,

що в її бік увійшов білий слон. Пізніше таким же чином, з боку матері,

народився син, який при народженні одержав ім’я Сіддхартха. МайF

бутній засновник буддизму народився в місті Капілавасту, у південній

частині теперішнього Непалу. Згідно з легендою, при народженні диF

тини його батькам було напророчено, що він стане або великим ПраF

вителем, або Вчителем Всесвіту. Батько, який твердо вирішив, що син

повинен стати його спадкоємцем, прийняв усі міри до того, щоб син

не бачив страждань світу і обрав для себе майбутнє воїна та князя. ЗавF

дяки старанням батька Сіддхартха провів юні роки в розкоші, як і лиF

чило багатій молодій людині. Він оженився на двоюрідній сестрі ЯшодF

харє, завоювавши її в змаганні на спритність і силу (сваямвара), у якому

посоромив всіх інших учасників. Як схильна до міркувань людина, він

незабаром втомився від радощів життя і звернувся до релігії. У віці 29 роF

ків, усупереч старанням батька, Сіддхартха побачив чотири знаки,

які стали визначати його долю. Вперше в житті він побачив старість —

у вигляді старезного старця, потім хворобу — зустрівши людину, яка була

виснажена хворобою, далі він побачив смерть та мертве тіло — коли

зустрів похоронну процесію, і щиру безтурботність, побачивши броF

дячого жебракаFченця. У дійсності ж побачені Сіддхартхою люди були

богами, що прийняли такий вигляд для того, щоб допомогти СіддхартF

сі стати Буддою. Сіддхартха був спочатку дуже засмучений, але незаF

баром зрозумів, що три перші знаки вказують на постійну присутність

страждання у світі. Страждання здалися йому найбільше жахливими,

оскільки відповідно до вірувань того часу, людина після смерті була

приречена на постійні нові народження. Отже, стражданню не було

кінця, воно було вічним. У четвертому знаку, у безтурботній внутрішній

радості жебручого ченця, Сіддхартха угледів свою майбутню долю.

Навіть щаслива звістка про народження сина не задовольнила його,

і якось уночі він покинув палац на своєму вірному коні Кантхаке.

Сіддхартха зняв дорогий одяг, надів чернечу сукню, оголив голову і неF

забаром оселився самітником у лісі. Потім він приєднався до п’яти асF

кетів з надією, що умертвіння плоті призведе його до прозріння і споF

кою. Після шести років найсуворішої аскези, так і не наблизившись до

мети, Сіддхартха розлучився з аскетами і почав вести більш помірний

спосіб життя.

Якось Сіддхартха Гаутама, якому було вже тридцять п’ять років, сів

під великим деревом Бодхи (рід смоківниці) поблизу містечка Гайя

в східній Індії і дав собі обітницю, що не зрушиться з місця й буде знахоF

дитися у стані медитації, поки не розв’яже загадку страждання. Дружні

боги і духи підтримували його, але коли наблизився спокусник Мара,

буддійський диявол, побігли від Сіддхартхи. День за днем Сіддхартха

протистояв різноманітним спокусам. Мара закликав своїх демонів

і напускав на медитуючого Гаутаму смерч, повінь і землетрус. Мара велів

своїм гарним дочкам — Бажанню, Насолоді і Пристрасті — спокусити

Гаутаму еротичними танками. Коли Мара зажадав, щоб Сіддхартха

пред’явив докази своєї доброти і милосердя, Гаутама торкнувся рукою

землі, і земля вирекла: «Я його свідок».

Зрештою Мара і його демони втекли, і ранком на 49Fй день СіддхартF

ха Гаутама пізнав істину, розв’язав загадку страждання і зрозумів, що

треба робити людині для подолання страждання. Цілком прояснений,

він досяг граничної відчуженості від світу — нірвани, що означає приF

пинення страждань.

Ще 49 днів провів він у медитації під деревом, а потім відправився

в парк біля Бенареса, де знайшов п’ятьох аскетів, із котрими жив у лісі.

Їм Будда і прочитав свою першу проповідь. Незабаром Будда придбав

багато послідовників, самим улюбленим з яких був його двоюрідний

брат Ананда, і організував общину — сангху, по суті, чернечий орден.

Висвячених послідовників Будда наставляв з питань звільнення від

страждань і досягнення нірвани, а мирян вчив, як вести моральний

спосіб життя. Будда багато подорожував, оточений своїми учнями, хоF

див долиною Гангу, творячи добро і проповідуючи своє вчення. Те, що

спочатку називалось дхармою, тепер тлумачилось як закон життя.

На короткий час Будда повернувся додому, щоб повернути до себе власF

ну сім’ю та придворних. Згодом його вчення отримало назву свого заF

сновника, а самого Будду іноді стали називати Бхагаван (Пан), Татха

гатха (Той, що прийшов, або Той, що пішов) і Шак’ямуні (Мудрець

із роду Шак’єв).

На 80Fму році життя Будда не відмовився від свинини, якою почаF

стував його мирянин ЧандаFкузнець, і незабаром помер. Згідно з леF

гендою, він лежав під деревом у позі лева і звернувся до своїх послідовF

ників з такими словами: «Тепер мені нічого більше сказати, крім того,

що все створене підлягає руйнуванню! Для врятування докладіть усіх

зусиль!». Згідно з каноном, Будда помер у день травневого повного місяF

ця. Цю дату шанують, як і дату народження і прозріння, тому цей день

називають «тричі святим днем».

Основні положення вчення Будди свідчать про глибинну і високу

моральність. Будда проголосив новий шлях звільнення. Його сутність

викладена в його проповіді «Поворот Колеса Доктрини» (Дхаммачак

кхаппаваттана). Це «серединний шлях» між скрутами аскетичного подF

вижництва і задоволенням чуттєвих бажань (в однаковій мірі марний).

ВрештіFрешт, цей шлях полягає в тому, щоб зрозуміти «чотири шля

хетні істини» і жити відповідно до них.

I. Шляхетна істина про страждання. Страждання — це властивості

самого життя, вони полягають в народженні, старості, хворобах і смерті,

у поєднанні з неприємним, у роз’єднанні з приємним; у недосяжності

бажаного, одним словом, у всьому, що пов’язано з існуванням.

II. Шляхетна істина про причину страждання. Причиною стражF

дання є жагуче бажання, що приводить до нового народження і супроF

воджується радістю і захопленням від задоволень, що відшукуються тут

і там. Це спрага похоті, спрага існування і неіснування.

III. Шляхетна істина про припинення страждання. Припинення

страждань — це припинення бажань через відмову від них, поступове

звільнення від їхньої влади.

IV. Шляхетна істина про шлях, що веде до припинення страждання.

Шлях до припинення страждань — це восьмеричний шлях слушності.

«Восьмеричний шлях» керується такими принципами:

 правильний погляд — розуміння «чотирьох шляхетних істин»,

тобто страждання, його причин, його припинення і шляху, що

веде до припинення страждань;

 правильна думка — звільнення від похоті, лютої волі, жорстокості

і неправедності;

 правильна річ — уникнення неправди, позбавлення від пліток,

грубостей і порожніх балачок;

 правильна дія — утримання від злочину убивства, злодійства

і статевої розбещеності;

 правильний спосіб життя — вибір тих занять, що не заподіюють

шкоди нічому живому;

 правильне старання — подолання шкідливих потягів, позбавлення

дурних схильностей, виховання і зміцнення добрих і здорових

схильностей;

 правильна увага — спостереження за станом тіла, відчуттів, розуму

і аналіз об’єктів, на яких зосереджується розум, щоб їх розуміти

і контролювати;

 правильне зосередження — зосередження розуму в медитації для

висвітлення відомих екстатичних станів свідомості, що ведуть до

прозрінь. Просування цим шляхом веде до зникнення бажань

і звільнення від страждань.

Вчення Будди відрізняється від ведійської традиції, що спирається

на обряди жертвопринесень богам природи. Тут точкою опори є вже не

залежність від дій жерців, а внутрішнє звільнення за допомогою праF

вильної уяви, правильних думок, правильного поводження і духовної

дисципліни. Вчення Будди протистоїть і брахманізму упанішад. АвтоF

ри упанішад, провидці, відмовилися від віри в матеріальні жертвоприF

несення. Проте, вони зберегли ідею «Я» (Атмана) як незмінної, вічної

сутності. Шлях до звільнення зFпід влади незнання і перероджень вони

бачили в злитті всіх кінцевих «Я» в універсальному «Я» (Атмані, що є

Брахман). Гаутама, навпаки, був глибоко стурбований практичною проF

блемою звільнення людини через моральне і духовне очищення і виF

ступав проти ідеї незмінної сутності «Я». У цьому розумінні він прогоF

лошував «НеFЯ» (АнАтман). Те, що прийнято називати «Я»,

є сукупність постійно мінливих фізичних і ментальних складових. Усе

знаходиться в процесі, а значить, здатне покращувати себе через правильні

помисли і правильні вчинки. Всяка дія має наслідки. Визнаючи цей

«закон карми», мінливе «Я» може, використовуючи правильне намаF

гання, уникнути спонукання до дурних вчинків і відплати за погані

вчинки у вигляді страждання і безупинного круговороту народжень

і смертей. Для послідовника, що досяг досконалості (арахата), результа

том його потужностей стане нірвана, стан безтурботного прозріння,

безпристрасності і мудрості, порятунок від подальших народжень

і трансформацій існування. Нірвана сприймається як найвищий стан,

мета людських прагнень. У центрі філософії буддизму — психологічF

ний стан повноти внутрішнього буття, відсутності бажань, досягнення

задоволеності і самодостатності, абсолютної відчуженості від зовнішF

нього світу. Це обумовлює те, що у ході розвитку буддизму поряд з етиF

коFпсихологічним поняттям нірвани виникає й уявлення про неї як

абсолютну сутність. Буддійська нірвана відрізнялась від нірвани джайF

нізму, де нірвана це — досягнутий стан душі, звільненої від ланцюгів

матерії, нескінченної гри народжень і смертей (сансари).

Згідно з вченням Будди, Всесвіт, яким ми його знаємо, знаходитьF

ся в процесі постійних змін. Існуюче, включаючи життя окремої люF

дини, має мінливий характер, це мінливе має назву — анічча. Усе виF

никає і зникає. Всупереч поширеному уявленню, у людини не існує

постійного, що не змінюється, це — Атта, що перероджується, переF

ходить з одного втілення в інше. Насправді людина являє собою умовну

єдність п’ятьох груп мінливих фізичних і ментальних компонентів: тіла,

відчуттів, сприйняття, ментальних утворень і свідомості, за якими не

закріплюються ніякі незмінні і постійні сутності. Усе носить мінливий

характер та перебуває в напруженому занепокоєнні, це є — дуккха,

(страждання) і не має субстанції — анатті. У цьому потоці психофізичF

них подій усе відбувається відповідно до універсальної причинності —

карми (камми). Всяка подія є наслідок причини або комплексу приF

чин, а потім стає причиною власних наслідків. Таким чином, кожна

людина пожинає те, що посіяла. Проте найважливіше за усе інше — це

визнання існування морального принципу, відповідно до якого благі

справи ведуть до благих результатів, а дурні — до дурного. До порятунку

від страждання може привести просування по шляху праведності

(восьмеричному шляху) до найвищого звільнення в нірвані.

Спостереження за тим, як проходить життя по колу повторюваних

народжень, привели до вироблення формули причинності, «закону заF

лежності причин», що отримав назву пратіт’ясамутпада санскритF

ською мовою. Пратіт’ясамутпада — це ланцюжок із 12Fти причинних

чинників, що злагоджено діють у кожній людині, причому кожний із

чинників пов’язаний із іншим. Чинники перераховуються в такому

порядку: неуцтво, довільні дії, свідомість, розум і тіло, почуття, вра

ження, відчуття, бажання, уподобання, становлення, переродження,

старість і смерть. Дія цих чинників породжує страждання. Від приF

пинення дії цих чинників у тому ж порядку залежить і припинення

страждання.

Кінцева мета — зникнення всіх бажань і своєкорисливих устремлінь

у нірвані. Нірвана буквально означає «згасання» афектів (за аналогією

із згасанням вогню після вигоряння палива). При цьому аж ніяк не припус

кається «ніщо» або «знищення»; скоріше — це трансцендентний стан сво

боди за межами «народження і смерті», що не передається в термінах

існування або неіснування в звичайному їхньому розумінні.

Напрями та течії буддизму. Згідно з розповідями, відразу після смерті

Гаутами біля 500 його послідовників зібралися в Раджагрісі на «перший

собор», щоб викласти вчення Будди в тому вигляді, у якому вони його

запам’ятали. Були сформовані доктрина і правила поводження, якими

керувалася чернеча община — сангха. Згодом цей напрямок одержав

назву тхеравада, що розуміється як школа старійшин. За вченням тхеF

равади, людина сама відповідальна за свій порятунок і незалежна в цьоF

му від волі вищих сил (богів). Богам прямо не відмовлено в існуванні,

але вони підпорядковані постійному процесу перероджень за законом

карми так само, як і люди. Допомога богів не є обов’язковою в просуF

ванні по шляху до нірвани. Головні об’єкти поклоніння називаються

«трьома притулками», і кожний вірний послідовник покладає на них

свої надії. Ось ці «притулки»:



Будда — не є бог, але вчитель і приклад;



Карма — істина, якій вчив Будда;



Сангха — засноване Буддою братства послідовників.

На «другому соборі» у Вайшалі керівники общини оголосили незаF

конними вислови в десяти правилах, що практикувалися місцевими

ченцями. Так відбувся перший розкол. Ченці Вайшалі, яких відповідно

до Махавамсе, або Великої хроніки Цейлону було 10 тисяч, вийшли

зі старого ордена й заснували власну секту, назвавши себе махасангхі

ками — членами Великого ордену. В міру зростання чисельності буддистів

і поширення буддизму виникали все нові розколи.